Страховий ринок в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Страховий ринок в Україні

Зміст

1. Становлення та розвиток страхового ринку в Україні

2. Принципи розвитку страхового ринку

3. Законодавче регулювання договорів страхування

1. Становлення та розвиток страхового ринку в Україні

Поворотним пунктом у розвитку страхового ринку України, його демократизації став 1988 рік. В Україні до цього страховий ринок був монополізований системою Держстраху. Сама назва цієї організації говорить про те, шо її діяльність регулюється державою, а основними напрямками діяльності було соціальне і майнове страхування. Передбачалися надходження від страхових премій до бюджету, а звідти -- виділення коштів на виплату компенсацій. Однак, починаючи з 1988 року, після прийняття Закону "Про кооперацію", з'являються перші страхові кооперативи, аз 1990 р. після прийняття Радою Міністрів СРСР "Положення про акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю" та Постанови " Про заходи щодо демонополізації народного господарства" -- акціонерні страхові компанії.

Демонополізація страхової справи -- процес, обернений встановленню державної страхової монополії, виражений у створенні соціально-еконо-мічних і політичних умов для організації страхового ринку як загальної частини фінансової інфраструктури (поряд з комерційними банками, товарними і фондовими біржами, пенсійними фондами тошо).

До 1993 року в нашій країні йшов бурхливий процес утворення комер-ційних, приватних та акціонерних страхових компаній, а невдовзі їх кількість становила понад 1000, проте в діяльності окремих з'явилися ознаки відвертого "пірамідального синдрому". Майже повна відсутність законодавчих обмежень, легкість реєстрації страхових компаній, мінімальний страховий фонд призвели до страхового буму. Особливістю цього періоду стала універсалізація діяльності страхових компаній, значна кількість видів страхування (до 40--50 видів).

У травні 1993 року було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування", який складав на той час основу страхового законодавства та був спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилен ня захисту майнових інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Декретом на базі Державної Комерційної страхової організації була створена НАСК"Оранта", головним акціонером якої залишилася держава. Цей документ дав змогу зупинити будівництво фінансових "пірамід" на ринку страхових послуг. Так, було визначено базові категорії комерційного страхування (страховий платіж, страхова сума, страхова подія тощо), перелік суб'єктів страхового договірного права, а також встановлено порядок державного нагляду за страховою діяльністю. У липні 1993 р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України "Про умови ліцензування страхової діяльності на території України та контролю за їх дотриманням ". Прийняття цих документів дало змогу реалізувати як саму потребу в державному регулюванні комерційної страхової діяльності, так і визначити регулятивні функції спеціально уповноваженого державного органу.

В кінці цього ж року було утворено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. Перше завдання новоствореного Комітету було нелегким: потрібно було налагодити діяльність страхових компаній відповідно до статей Декрету, насамперед здійснити контроль за страховиками і сформувати досить незначні, порівняно з вимогами західного ринку, резервні та статутні фонди. Крім цього, запроваджувалася система спеціального бухгалтерського обліку, звітності, чого досі не існувало. Мету діяльності Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю становив розвиток страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків (компаній) та захист інтересів страхувальників.

З прийняттям Декрету назріла необхідність створення регулюючого органу -- Ліги страхових організацій України, заснованої ще у 1992 р. як добровільного, недержавного, неприбуткового об'єднання страховиків. Вона є юридичною особою, діє на принципах добровільності і самоуправління.

Серед завдань, які вирішує Ліга страхових організацій України (ЛСОУ) можна виділити такі:

- сприяння розвитку страхового ринку;

- захист прав та інтересів страховиків, які є членами Ліги;

- сприяння формуванню та вдосконаленню правової бази страхування;

- сприяння кадровому забезпеченню та підвищенню кваліфікації керівників та спеціалістів страхового ринку.

- страхування.

З метою вдосконалення законодавства та обмеження діяльності нечесних страховиків у березні 1994 р. Укрстрахнаглядом було затверджено "Тимчасове положення про порядок формування і розміщення страхових резервів" та "Положення про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків".

За домовленістю з Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку у квітні 1995 р. у Києві відбулася конференція на рівні керівних працівників страхнаглядів європейських країн.

У червні 1995 р. Верховна Рада схвалила проект Закону України "Про страхування" у першому читанні. Остаточно парламент прийняв Закон аж у березні 1996 р., і він набрав чинності у квітні 1996 р. Законом було встановлено жорсткіші правила гри на страховому ринку, мінімальні вимоги до статутного фонду страховиків на рівні 100 тис. ЕКЮ, а також порядок розрахунку нормативного запасу платоспроможності страховика залежно від обсягів отриманих страхових платежів (здійснених страхових виплат). При цьому на кожну звітну дату фактичний запас платоспроможності страховика мав перевищувати відповідний нормативний запас. Окрім того, Законом було розмежовано ліцензування щодо страхування життя та ри-зикових видів страхування; впроваджено поняття "технічних" та "математичних" резервів і вимоги про відповідність цим резервам обов'язків, прийнятих на себе страховими компаніями; встановлено порядок "заробленої" премії, в основу якого покладено метод однієї четвертої від одержаних премій; підвищено вимоги до ліцензування та інше.

Закон поставив на якісно новий рівень страхову нормативну базу -- введено чіткий, обгрунтований контроль за фінансовим станом страхових організацій. В ньому були спеціальні статті, які чітко регулювали питання ліквідності, платоспроможності, рівень фондів. Закон визначив права й обов'язки страховика, його технічні і математичні резерви, суто методичні питання..

Після прийняття Закону України "Про страхування" у нормативно-правовій базі щодо врегулювання проблемних питань на страховому ринку, відбуваються суттєві зміни. Так, у вересні 1996 р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів". Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. було затверджено граничні розміри страхових тарифів добровільного страхування майна громадян від знищення і пошкодження будівель внаслідок стихійного лиха, загибелі тварин внаслідок хвороби, нещасних випадків, стихійного лиха.

Згідно з рішенням Верховної Ради України до кінця 1996 р. було здійснено перереєстрацію страховиків. Встановленим законодавчим вимогам відповідали близько 200 страховиків, які продовжують свою діяльність і тепер. Розвиток страхового ринку в 1996 р. супроводжувався його подальшою демонополізацією, появою нових організацій, які займалися цим видом діяльності, а також нових видів страхування, спрямованих на захист економічних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та соціальний захист населення.

З 1 січня 1997 р. вступають у дію нові вимоги щодо статутного фонду, ліквідності, платоспроможності, резервів страховиків. З 1996 р. по 1997 р. було прийнято постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування", "Про порядок провадження діяльності страховими посередниками", "Про затвердження Тимчасового положення про товариства взаємного страхування".

Нове страхове законодавство дало можливість здійснити заходи щодо гармонізації видів страхування до прийнятих у світі страхових традицій. Правила страхування, відповідно до яких здійснюється укладання договорів страхування, були адаптовані до нового переліку видів страхування (всього 17 видів), який із середини 80-х був запроваджений у країнах ЄС.

Подальший розвиток страхового ринку зв'язаний з ліквідацією Укрстрахнагляду і передачею його завдань і функцій у лютому 2000 р. Міністерству фінансів України, а точніше Департаменту фінансових установ і ринків. Такі зміни у структурі державного нагляду за страховою діяльністю пов'язані з Указом Президента України "Про зміни у структурі Центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р.

У липні 2001 р. був прийнятий Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", згідно з яким фінансовий ринок України має бути поділений між трьома наглядовими органами: нагляд за банківськими установами буде здійснювати Національний банк України, за фондовим ринком -- Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, за небанківськими установами (у т.ч. і за страховими компаніями) -- Уповноважений орган.

У лютому 2001 року Постановою Кабінету Міністрів України прийнята Програма розвитку страхового ринку України на 2001 --2004 роки.

У зв'язку з недосконалістю існуючого страхового законодавства та назрілими проблемами правового регулювання у галузі страхування 4 жовтня 2001 р. був прийнятий Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування", яким запроваджено нові вимоги до статутного фонду, страхових резервів тощо.

Отже, можна виділити такі етапи розвитку страхового ринку України:

- демонополізація страхування в СРСР (1988--1991 р. р.);

- формування страхового ринку України (1991 -- 1993 р. р.);

- розвиток та функціонування страхового ринку України після прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" (1993--1996 р. р.);

- розвиток страхового ринку України після прийняття Закону України "Про страхування" (1996-2000 р. р.);

- реформування державного нагляду за страховою діяльністю та подальший розвиток страхового ринку (2001 р. і понині).

2. Принципи розвитку страхового ринку

Згідно з Програмою розвитку страхового ринку України на 2001 --2004 роки в основу розвитку ринку страхових послуг України покладаються такі принципи:

- верховенство права -- цей принцип базується на здійсненні правового регулювання страхової діяльності;

- системність -- полягає в узгодженні заходів щодо реформування страхового ринку із заходами і планами інших галузей економіки, обгрунтування можливості запровадження обов'язкових видів страхування, що повинно відповідати майновому стану громадян і проводитися паралельно із заходами, спрямованими на підвищення доходів громадян;

- конкурентність -- держава гарантує всім страхувальникам і страховикам (вітчизняним та іноземним) вільний вибір видів страхування та рівні можливості у провадженні діяльності, створює сприятливі умови для розвитку страхування з метою забезпечення реалізації права на ефективний страховий захист та вільний вибір страховика;

- стабільність -- забезпечення сталого надійного і привабливого ринку страхових послуг шляхом створення державою зрозумілих та ефективних механізмів і правил його функціонування;

- обмеження присутності держави на страховому ринку -- держава поступово відмовляється від проявів монополізму на страховому ринку, не втручається в діяльність страховиків, крім питань оподаткування, формування статутних капіталів, встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів, контролю за платоспроможністю страховиків;

- мотивація діяльності страховиків і страхувальників -- держава створює умови, за яких фізичні та юридичні особи зацікавлені у страхових послугах, а страхові компанії -- у наданні цих послуг;

- довіра -- внутрішня рушійна сила розвитку страхового ринку, основана на моральній та матеріальній відповідальності страховика перед страхувальником, на надійному правовому захисті страхувальника.

.

3. Законодавче регулювання договорів страхування

Правовідносини, які виникають між суб'єктами страхування на страховому ринку мають певну особливість, яка полягає в тому, що акт купівлі-продажу страхового продукту, надання страхової послуги оформляється угодою, придбанням страхового полісу, де і зазначаються умови надання страхового захисту. Будь-яка страхова угода проходить кілька етапів:

I - подання страхувальником заяви про прийняття об'єкта на страхування;

II - вирішення страховиком питання щодо прийняття даного об'єкта на страхування (андеррайтинг);

III - укладення договору страхування (видача страхового полісу);

IV - відшкодування збитків за договором страхування (закінчення строку дії договору, дострокове розірвання договору).

Найважливішою умовою страхових відносин є те, що страховик в силу вого Статуту і відповідної ліцензії повинен мати право на страхову діяльність, а страхувальник -- фізична особа -- бути дієздатним для оформлення договору страхування за своїм цивільним статусом і віком.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву встановленого страховиком зразка, в якій вказує про свій намір укласти договір страхування. На основі цієї заяви формуються усі суттєві елементи договірних страхових відносин, які оформляються у вигляді документа, що підписується обома сторонами. Відносини між страховиком і страхувальником базуються на основних принципах страхування: наявності майнового інтересу, дотримання найвищої сумлінності, наявності причинно-наслідкового зв'язку між збитком і подією, що його викликала, відшкодуванні збитків у межах дійсних втрат, суброгації.

На стадії подання заяви починається реалізація принципів наявності страхового інтересу і найвищої сумлінності. У заяві, яка подається за розробленою страховиком формою, страхувальник має довести свій інтерес до об'єкта страхування. Заява містить перелік питань, що стосуються об'єкта страхування. Страхувальник повинен повідомити страховика про всі необхідні відомості, суттєві для страхових правовідносин.

Процес прийняття ризику на страхування називається андеррайтингом. Термін "андеррайтинг" походить від англійського ипсіепугеііе, який використовується в значеннях: підписувати, страхувати, гарантувати розміщення позики, погоджуватися, приєднуватися (до заяви). Андеррайтинг спрямований на вирішення таких основних завдань:

- оцінка запропонованого ризику з точки зору характеристики об'єкта страхування та ступеня ризику і розміру максимально можливого збитку;

- на основі оцінки -- вирішення питання щодо прийняття ризику на страхування або відхилення поданої заяви;

- У разі згоди щодо страхування даного об'єкта -- визначення строків страхування, розмірів страхового забезпечення, обсягу страхової відповідальності (тобто конкретних умов договору страхування);

- обчислення розміру страхової премії за договором страхування з урахуванням істотних характеристик даного об'єкта.

Андеррайтинг завершується або відмовою страхувати певний об'єкт, або підписанням договору (видачею страхового полісу). На етапі андер-райтинга, якщо страховий поліс підписаний, завершується стадія оформлення страхових правовідносин між страхувальником і страховиком.

При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджений аудиторською фірмою та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Факт укладання договору страхування посвідчуєть-ся страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), відповідно до якого страховик зобов'язується виплатити визначену суму у разі настання передбаченої страхуванням події та є умовою настання страхових правовідносин.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує у собі значення документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, передає згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладання страхового договору. страхування демонополізація інфраструктура законодавчий

Державний орган з питань нагляду за страховою діяльністю може встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян. Договір страхування може бути укладений не тільки з власником, а й користувачем майна, наприклад, договір страхування автомобіля, яким користується особа, що має доручення від власника.

Статті 16 та 18 Закону України "Про страхування" та ст. 154 Цивільного кодексу України передбачають такі форми страхового договору: у письмовій, а також у нотаріальній формі шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Згідно з цивільним законодавством договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма його істотними умовами. Договір страхування набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страхові виплати і страхове відшкодування здійснюється страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) страхове бюро (МТСБ) можуть робити запити про відомості, пов'язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку. Підприємства, установи і організації повинні надсилати відповідь на запити про відомості, пов'язані зі страховим випадком, утому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик та МТСБ несуть відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

• закінчення терміну дії;

• виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

• несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни (при цьому договір вважається достроково припиненим тоді, коли перший або черговий страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом 10 робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;

• ліквідації страхувальника -- юридичної особи або смерть страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених ст. 22,23 і 24 Закону України "Про страхування";

• ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

• прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

• в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування та якщо інше не передбачено законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше як за 30 календарних днів додати припинення дії договору страхування, якщо інше ним непередбачено.

Згідно зі ст.27 Закону у разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були виконані за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна сума.

Викупна сума -- це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя.

При достроковому припиненні договору страхування не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено у безготівковій формі.

Якщо страховик сплатив відшкодування в розмірі повної страхової суми, то його зобов'язання перед страхувальником вважаються вичерпаними, а договір втрачає чинність. В інших випадках договір вважається чинним в обсягах різниці між встановленою страховою сумою і сумою сплаченого відшкодування.

Страховик не несе відповідальності за договором страхування, якщо страховий випадок стався:

- під час надзвичайного, особливого чи військового стану, оголошеного органами влади в країні або на території дії договору страхування;

- під час громадських заворушень, революції, заколоту, повстання, страйку, терористичного акту;

- у випадку впливу ядерної енергії;

- у результаті протизаконних дій (бездіяльності) державних органів, органів місцевого самоврядування або посадових осіб цих органів, у тому числі внаслідок видання цими органами та посадовими особами документів, які не відповідають чинному законодавству України.

Згідно зі ст.29 Закону договір страхування вважається недійсним у таких випадках:

- якщо його укладено після страхового випадку;

- якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

У страховому полісі повинні вміщуватися зобов'язання як страховика, так і страхувальника. Наприклад, у полісі зі страхування домашнього майна може вказуватися: втрата чи пошкодження майна, яке знаходиться у будинку, в результаті випадкових подій (непередбачених обставин). За інших умов може вказуватися, що під майном, яке є в будинку, розуміють домашнє майно і особисті речі.

Особливістю договірних страхових зобов'язань є те, що, оплачуючи страхову послугу, страхувальник втрачає право власності на внесені страхові платежі, тобто право володіння, користування і розпоряджання своїми грошима. Ці платежі надходять до страхового фонду і перерозподіляються на користь тих страхувальників, які постраждали від страхового випадку. Якщо конкретний страхувальник у період страхування не постраждав, то його страхові внески є безповоротною платою за ризик. Виняток становить тільки страхування на дожиття. При страхуванні на дожиття страхувальник за своїм договором індивідуально накопичує резерв внесків, який до кінця терміну страхування досягає розміру сплачуваної йому страхової суми. У період дії договору він може, припинивши сплату внесків, отримати суму, що накопичилася у вигляді викупної суми.

Размещено на Allbest.ru