Європейський центральний банк

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ МИТНОЇ СПРАВИ ТА ФІНАНСІВ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ

ОСНОВИ ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

ТЕМА: Європейський центральний банк

Свобода руху капіталів у ЄС (принципи, особливості, винятки).

Дніпропетровськ

2015



Зміст

Вступ

Розділ 1. Європейський центральний банк

1.1 Історія створення Європейського банку та його управління

1.2 Валютна інтеграція. Запровадження єдиної валюти

1.3 Політика та функції Європейського банку

Розділ 2. Свобода руху капіталів у ЄС (принципи, особливості, винятки)

2.1 Поняття капіталу та руху капіталу. Принцип свободи руху капіталу

2.2 Винятки (дозволені обмеження) з принципу свободи руху капіталу та їх застосування

Висновки

Список використаної літератури

банк валюта капітал управління



Вступ

Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) є міжнародною банківською системою, що складається з наднаціонального Європейського центрального банку (ЄЦБ) та Національних центральних банків (НЦБ) держав - членів Європейського Економічного Співтовариства. Існування цієї системи є невід'ємною частиною процесу створення Європейського економічного і валютного союзу.

Відповідно до Маастрихтського договору про створення Європейського економічного і валютного союзу (ЕЕВС) Європейський центральний банк (ЄЦБ), до компетенції якого входить проведення незалежної і єдиної політики для всіх країн - учасниць ЄС, займає провідне становище в структурі інститутів, відповідальних за підтримання стійкості євро і загальної макроекономічної збалансованості в Євросоюзі. Європейський центральний банк (ЄЦБ) -- головний елемент Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), як юридична особа виконує базові функції, надає консультації національним державам та наднаціональним органам щодо економічної оцінки законів та інших юридичних норм ЄС, а також щодо валютної, цінової політики відповідним органам.

Фінансова інтеграція країн ЄС - це багатоплановий процес, який впливає на всю систему світових фінансів. Напрями та ступінь цього впливу залежать значною мірою від стабільності, стійкості, привабливості нової європейської валюти, а також від цілей, орієнтирів, механізмів реалізації єдиної грошово-кредитної політики країн ЄС, а точніше - членів ЕЕВС.

Вільний рух капіталу, поряд з вільним рухом осіб, товарів і послуг, є важливою складовою належного функціонування внутрішнього ринку ЄС. Свобода руху капіталу створює умови для функціонування інтегрованого, відкритого, конкурентного і ефективного європейського фінансового ринку та надає низку переваг як споживачам, так і надавачам фінансових послуг. Для громадян вільний рух капіталу означає можливість безперешкодно здійснювати низку операцій закордоном, зокрема, відкривати банківські рахунки, інвестувати свої кошти найбільш вигідним чином, придбаваючи цінні папери іноземних компаній, нерухомість в інших країнах тощо. Для підприємств, що потребують фінансових ресурсів, свобода руху капіталу відкриває перспективи їхотриманняна найвигідніших та найсприятливіших умовах, для інвесторів -можливість пропонувати свої ресурси а ринку з великим попитом.Нарешті для урядів держав ЄС свобода руху є засобом зниження кредитних ставок та полегшення фінансування витрат на освіту, медицину та інших загальнодержавних потреб.

Сучасний економічний простір неможливо уявити без чіткого регулювання руху капіталу, що дозволяє як вільно проводити транскордонні операції з капіталом, так і здійснювати ефективну протидію використанню фінансових інститутів з метою злочинної діяльності. Положення, присвячені регулювання руху капіталу, в даний час є найскладнішої частиною законодавства, правової доктрини та правозастосовчої практики більшості країн світу.



Розділ 1. Європейський центральний банк

1.1 Історія створення Європейського банку та його управління

Ідея створення Європейського центрального банку (ЄЦБ) виникла ще понад 10 років тому, а в 1988 р. Комітет "За валютний союз в Європі" опублікував детальні пропозиції щодо механізму функціонування ЄЦБ. Подальшого розвитку проект ЄЦБ дістав у доповіді Ж. Делора, представленій у квітні 1989 р. У доповіді було розроблено питання щодо мандата, організаційної структури, функцій і статусу вищого органу валютного союзу -- Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), яка складається з ЄЦБ і центральних банків країн -- членів ЄВС. Однак комітет Ж. Делора визначив лише загальні риси майбутнього інституту, а ґрунтовнішу його розробку здійснив комітет управляючих центральними банками і Валютним комітетом ЄЄ. До грудня 1989 р. вони майже повністю підготували проект статуту ЄЦБ.

Статут ЄСЦБ і ЄЦБ було прийнято у рамках Маастрихтського договору.

25 травня 1998 р. уряди 11 країн -- учасниць ЄВС обрали президента, віце-президента і чотирьох членів виконавчої дирекції, їхні повноваження стали чинними 1 липня 1998 р.

Згідно з Лісабонським договором Європейський центральний банк належить до інституцій ЄС. Він заснований 1 червня 1998 р. на базі Європейського валютного інституту як провідної установи у підготовці до запровадження евро. Банк розташований у Франкфурті-на-Майні (Німеччина). 31 січня 1999 р. він несе відповідальність за проведення грошово-кредитної політики в зоні евро. Чинний голова -- Маріо Драґі.

Європейський центральний банк разом з національними банками країн-членів створюють Європейську систему центральних банків, метою діяльності якої є підтримання стабільності цін. Це сприятиме розвитку спільної економічної політики ЄС, забезпеченню високого рівня зайнятості та стійкого і неінфляційного зростання.

Відповідно до визначеної мети основними завданнями Європейського центрального банку є:

- формування і реалізація грошово-кредитної політики в зоні евро;

- проведення операцій з іноземною валютою;

- управління офіційними іноземними резервами країн зони евро (управління портфелем);

- забезпечення безперебійної роботи платіжних систем. До додаткових завдань належать:

- виключне право санкціонувати випуск банкнот у зоні евро;

- отримання статистичних даних у співпраці з національними банками;

- забезпечення нагляду за діяльністю кредитних установ і стабільністю фінансової системи;

- підтримання робочих відносин з відповідними установами, органами і форумами у межах ЄС та на міжнародному рівні з урахуванням завдань Європейської системи центральних банків.

Управлінська структура Європейського центрального банку є трирівневою. Вона представлена Дирекцією, Радою управляючих та Генеальною радою.

Дирекція є виконавчим органом, до складу якого входять шість осіб, у тому числі Голова Європейського центрального банку та його заступник. Кандидатури членів дирекції пропонує Рада управляючих і затверджує Європейський Парламент й голови держав та урядів країн, що входять у зони євро.

Рада управляючих є основним органом прийняття рішень Європейського центрального банку. До її складу входять шість членів дирекції та управляючі національними центральними банками країн зони євро. До обов'язків Ради управляючих належить: затвердження керівних принципів і прийняття рішень, необхідних для виконання завдань Європейської системи центральних банків; формування грошово-кредитної політики в зоні євро (рішення щодо валютних цілей, основних відсоткових ставок, пропозиції резервів). Засідання Ради управляючих зазвичай відбуваються двічі на місяць. На першому засіданні кожного місяця дають оцінку економічним і фінансовим подіям та приймають рішення щодо поточної грошово-кредитної політики. На другому засіданні розглядають питання щодо інших завдань та зобов'язань Європейського центрального банку та Європейської системи центральних банків.

До складу Генеральної ради входять Голова Європейського центрального банку та його заступник, а також управляючі національними банками 27 країн - членів ЄС. На засіданнях Генеральної ради можуть бути присутні решта членів дирекції, Голова Європейської Ради, члени Європейської Комісії, але вони не мають права брати участь у голосуванні. Цей рівень управління можна розглядати як перехідний, оскільки Статутом передбачено його скасування після запровадження у всіх країнах - членах ЄС єдиної валюти.

Основними функціями Генеральної ради є:

- надання консультацій Європейському центральному банку;

- збирання статистичної інформації;

- підготовка щорічних звітів Європейського центрального банку;

- створення правил для стандартизації бухгалтерського обліку і звітності національних центральних банків;

- розроблення умов найму співробітників Європейського центрального банку;

- підготовка для безповоротної фіксації обмінних курсів валют країн - членів ЄС.

Діяльність Європейського центрального банку ґрунтується на чотирьох принципах: незалежності, прозорості, підзвітності й корпоративного управління.

Європейський центральний банк є незалежним у виконанні своїх обов'язків та в управлінні фінансами. Інституції та органи ЄС, а також уряди країн-членів не мають права втручатися в діяльність Європейського центрального банку. Важливим для створення довіри є надання широкій громадськості відповідної та своєчасної інформації про стратегію діяльності Банку.

У контексті принципу підзвітності Європейський центральний банк публікує щоквартальні доповіді про діяльність Європейської системи центральних банків, а також зведені щотижневі фінансові звіти. Крім того, щороку він подає Європейському Парламенту, Раді ЄС, Європейській Комісії та Європейській Раді доповідь про свою діяльність і кредитно-грошову політику за попередній і поточний роки.

Процес прийняття рішень та корпоративне управління охоплено багаторівневим контролем, який може бути внутрішнім і зовнішнім.

1.2 Валютна інтеграція. Запровадження єдиної валюти

Згідно зі статутом ЄЦБ, національні центральні банки передають валютні резерви на загальну суму 50 млрд.євро на кредитній основі, причому після 1999 (коли загальна сума резервів становила 39,5 млрд.євро) ця сума може збільшуватись. У структурі валютних резервів ЄЦБ 85% становить валюта, а 15% -- золото. Найбільша частка у цих резервах Німеччини (24,5%), Франції (16,8%), Італії (14,9%) і Великобританії (14,7%), найменша -- Люксембурга (0,15%). По-третє, забезпечення безперебійного і чіткого функціонування та розвитку платіжних розрахункових систем. Основними функціями ЄСЦБ є такі: 1) емісія банкнот і монет; 2) співробітництво у сфері банківського нагляду; 3) надання консультацій Раді Європи або урядам країн -- учасниць ЄС з проблем грошового обігу, стабільності фінансових ринків та ін.; 4) збір і систематизація статистичних даних. Власний капітал ЄЦБ становить 5 млрд.євро і у разі необхідності може збільшуватись. Основними інструментами грошової політики ЄСЦБ є проведення операцій на відкритому ринку, регулювання відсоткової ставки шляхом здійснення депозитно-кредитних угод і встановлення мінімальних резервних вимог для кредитних інститутів.

Код, присвоєний євро Міжнародною організацією стандартизації в системі скорочених найменувань валют, -- EUR. Код євро принципово відрізняється від звичайних кодів національних валют, що включають скорочені найменування країни (перші дві букви) та валюти (третя буква).

Банкноти існують у сімох різновидах -- 5,10, 20, 50, 100, 200 і 500 євро. Надрукували їх у країнах -- учасницях союзу. Європейський валютний інститут після тривалих міркувань відмовився від свого первісного наміру залишити місце на зворотній стороні банкнот для національної символіки.

На обох сторонах банкнот зображено архітектурні орнаменти, що відображають сім основних стилів у розвитку європейської архітектури: класичний (5 євро), романський (10 євро), готичний (20 євро), епохи Відродження (50 евро), бароко і рококо (100 євро), стиль заліза й скла (200 євро), стиль сучасної архітектури XX ст. (500 євро). Для банкнот євро передбачено високий ступінь захисту. Для їх виготовлення було використано папір з флуоресцуючими волокнами та багатобарвними водяними знаками, спеціальним "волокном безпеки", світловідштовхуючою чи світло-віддзеркалюючою фольгою тощо. На банкноти нанесені спеціальні приховано знаки для машинного розпізнавання підробок.

Монети восьми різновидів (1 цент, 2 центи, 5 центів, 10 центів, 20 центів, 50 центів, 1 євро і 2 євро) викарбовано на монетних дворах держав -- учасників ЄВС. Лицьову сторону монети прикрашає національний символ (наприклад, профіль монарха), на зворотній стороні зображено цифри, що характеризують достоїнство монети й символи загальноєвропейського характеру -- обриси західної і центральної частин Європейського континенту.

Для виготовлення монет було вирішено використовувати сталь, анодовану міддю (для монет достоїнством 1, 2 і 5 центів), так зване "нордичне золото" -- сплав, що вважається найбільш безпечним з екологічного погляду (для монет 10, 20 і 50 центів), та нікелеві сплави для монет достоїнством 1 і 2 євро. Остання пропозиція викликає суперечки, оскільки, на думку деяких фахівців, нікель може провокувати алергійну реакцію. Спеціально для зручності сліпих гурт монет було зроблено неоднаковим, що дало змогу навпомацки розпізнавати їх достоїнство.

1.3 Політика та функції Європейського банку

Кредитно-грошова політика в рамках економічного і валютного союзу проводитиметься Європейською системою центральних банків (ЄСЦБ), що утворили наднаціональний Європейський центральний банк (ЄЦБ) та національні центральні банки держав -- членів Європейського Союзу, що ввійшли до складу економічного і валютного союзу.

Визначаючи параметри майбутнього Європейського центрального банку, творці економічного і валютного союзу повинні були зробити вибір між американською та німецькою моделями кредитно-грошової політики. Ці дві моделі істотно відрізняються одна від одної, що може призвести до тяжкої економічної кризи, як для всіх країн -- учасниць БВС, так і до розбалансування грошово-кредитних відносин всередині окремих країн тощо.

Європейський центральний банк запозичить головну рису німецької моделі -- безумовне верховенство принципу стабільності цін, точніше підтримки можливо більш низьких цін. Відповідно до планів Європейського валютного інституту мета полягає в тому, щоб щорічні темпи інфляції залишалися в межах 0--2 %1. Інші цілі -- сприяння стійкому зростанню, високій зайнятості, високому ступеню конвергенції національних економічних систем, економічному зімкненню та солідарності держав -- членів ЄС -- мають відверто допоміжний характер. Навпаки, в США Закон про повну зайнятість і збалансоване зростання 1978 р. ставить перед Федеральною резервною системою (ФРС) більш широке коло завдань: "Ефективно сприяти досягненню цілей максимальної зайнятості, стабільних цін і помірних довгострокових процентних ставок"

Система мінімального резервування в центральному банку не має нічого спільного із забезпеченням надійності банків. Вона слугує винятково завданням кредитно-грошового регулювання: стабілізації процентних ставок на грошових ринках, створенню чи розширенню структурної нестачі ліквідності, контролю за розширенням грошової маси. Якщо вимога мінімального резервування доповнюється механізмом усереднення, фінансові інститути мають можливість усереднювати резерви протягом визначеного часу й згладжувати коливання ліквідності, що проходить через їх резервний рахунок. Існування системи мінімального резервування знижує потребу в інших інструментах регулювання, таких, як використання постійних механізмів чи операцій "точного настроювання".

Однак принцип мінімального резервування має і ряд органічних недоліків. По-перше, якщо відсоток за резервними вкладами не виплачується чи перебуває на рівні, нижчому від ринкового, це означає, що банки обкладаються додатковим податком. По-друге, чим вища норма резервування і нижча норма процента, тим сильніший стимул до перекручування звітності, свідомого заниження підсумків за контрольний період. На думку багатьох фахівців, саме система резервування і малий обсяг операцій Бундесбанку на відкритому ринку привели до того, що ринок німецьких репо "емігрував" у Лондон.

Після довгих дебатів влітку 1998 р. з цього питання було прийнято "соломонове рішення". Європейський центральний банк мав стати гібридом американської і німецької систем. Відповідно до німецької моделі вводиться обов'язкове резервування, проте з кількома важливими вилученнями. Активи, що не перевищують 100 тис. євро, звільняються від резервування. Норма резервування для більших коштів становитиме 2 %. Однак, на відміну від німецької практики, на резерви нараховуватимуться проценти. Операції репо стануть головним інструментом політики ЄЦБ, однак їх регулярність і обсяг, очевидно, будуть уступати американським стандартам.

Щодо підтримки стабільності цін, то вона може здійснюватися двома способами.

Перший спосіб -- це регулювання короткострокових процентних ставок. Його недолік полягає в існуванні тимчасового лага (відповідно до емпіричних спостережень він становить близько двох років) між вживанням заходів регулювання та їх результатом -- впливом на ціни та обсяг виробництва. Як показує досвід Канади, Великої Британії і Нової Зеландії, де практикується саме цей варіант кредитно-грошової політики, необхідною умовою її успіху є точний прогноз на 12--18 міс.1

Другий спосіб полягає в тому, щоб доповнити регулювання процентних ставок проміжним регулюванням грошової маси. Однак і він має недоліки. Як показує практичний досвід, у динаміці самої грошової маси присутній значний елемент невизначеності, пов'язаної з непередбаченими змінами в політиці приватних фінансових інститутів та перевагах населення. Становище Європейського центрального банку буде особливо складним тому, що створення економічного і валютного союзу ґрунтовно змінює всю систему кредитно-грошового обігу в Західній Європі і, отже, механізм регулювання.

Ця проблема була вирішена на основі компромісу: ЄЦБ заявив про свій намір зберігати наступність і використовувати усі форми кредитно-грошової політики національних центральних банків, що зарекомендували себе з позитивної сторони.



Розділ 2. Свобода руху капіталів у ЄС (принципи, особливості, винятки)

2.1 Поняття капіталу та руху капіталу. Принцип свободи руху капіталу

У праві ЄС під "капіталом" прийнято розуміти грошові кошти (як національну, так і іноземну валюту), цінні папери, вироби з дорогоцінних металів.

Водночас право ЄС відрізняє рух капіталів і рух грошових коштів.

Договір про діяльність ЄС не містить визначення руху капіталу, але практика склалася таким чином, що ЄСП та інші правозастосовні органи ЄС за роз'ясненням його змісту звертаються до Директиви про рух капіталу 1988 р.

Для полегшення імплементації норм до Директиви про рух капіталу 1988р. було долучено Додаток 1,який містив класифікацію видів руху капіталу.

Усі види руху капіталу у Додатку 1 було поділено на наступні групи:

"прямі" інвестиції ;

інвестиції в нерухомість;

операції з купівлі-продажу цінних паперів;

операції з купівлі-продажу акцій чи часток участі в колективних інвестиційних компаніях;

операції з купівлі-продажу іноземної та національної валюти на внутрішньому валютному ринку;

операції з відкриття поточних та депозитних рахунків у національних та іноземних фінансових установах;

операції з надання короткострокових , середньострокових; довгострокових кредитів в операціях за участю резидентів держав-членів ЄС;

надання грошових позик;

порука, гарантії та права застави;

здійснення платежів, пов'язаних зі страхуванням;

рух капіталу персонального характеру ;

фізичний імпорт та експорт майна ;

інші види руху капіталу .

Положення Директиви про рух капіталу 1988р. було замінено нормами ст. 63Договору про діяльність ЄС, перелік з Додатку 1до Директиви і до сьогодні не втратив свого значення та застосовується на практиці.

Відповідно до загального принципу, закріпленого у ст. 63 Договору про діяльність ЄС, запровадження обмежень на рух капіталу і платежі між державами-членами та державами-членами й іншими країнами заборонено.

Основною відмінністю свободи руху капіталу від решти свобод (пересування (руху) осіб, товарів і послуг) є те, що ст. 63Договору про діяльність ЄС застосовується незалежно від членства держави в Європейському Союзі. Тим самим щодо руху капіталу і платежів у ЄС, як загальне правило, встановлено режим найбільшого сприяння (РНС), який передбачає, що фінансові потоки з усіх країн регулюються на рівних умовах. Головною причиною для запровадження цієї ліберальної норми стала необхідність відкриття ринків фінансових послуг (банківського, страхового секторів), а також спрощення процедури іноземного інвестування.

2.2 Винятки з принципу свободи руху капіталу та їх застосування

Згідно зі ст. 63Договору про діяльність ЄС свобода руху капіталу та платежів має забезпечуватися в межах положень, передбачених Договором, а отже, не є абсолютною. Допустимі обмеження на свободу руху капіталу передбачаються подальшими нормами Договору про діяльність ЄС.

Згідно зі ст. 64 Договору про діяльність ЄС, Європейське Співтовариство та окремі держави-члени мають право застосовувати щодо інших країн будь-які обмеження, що існували на 31грудня 1993 р. (а у випадку Естонії та Угорщини --на 31грудня 1999р.) згідно з національним правом чи правом ЄС, щодо руху капіталу до чи з інших країн із залученням прямих інвестицій, інвестицій у нерухоме майно, щодо підприємницької діяльності, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу. Крім того, сама Рада Міністрів може, діючи на пропозицію Європейської Комісії, кваліфікованою більшістю запровадити обмежувальні заходи щодо руху капіталу до чи з інших країн із залученням прямих інвестицій, зокрема інвестицій у нерухоме майно, щодо підприємницької діяльності, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу.

Принцип вільного руху капіталу та платежів у ЄС не впливає на право жодної держави-члена ЄС відповідно реагувати за наявності зазначених у Договорі про діяльність ЄС обставин, ст. 65 Договору про діяльність ЄС передбачає, а саме:

а) застосовувати відповідні положення свого податкового права, що вирізняють платників податків із відмінним становищем, з огляду на місце їх перебування чи місце, де інвестовано їх капітал;

б) вживати всіх належних заходів для запобігання порушенню національних законів та підзаконних актів, зокрема у сфері оподаткування та пруденційного (розумного) нагляду за фінансовими установами, або запровадження процедури декларування руху капіталу з метою збирання адміністративної чи статистичної інформації, або вживати інших заходів, виправданих з точки зору забезпечення суспільного порядку та безпеки.

Такі обставини називаються дозволеними обмеженнями та застосовуються за умови збереження балансу між забезпеченням свободи руху капіталу та іншими принципами і нормами ЄС (передусім, свободи ділового заснування).

Водночас ч. 3 ст. 65 Договору про діяльність ЄС передбачає, що застосування дозволених обмежень не може бути засобом свавільної дискримінації або прихованого обмеження.

Право ЄС розрізняє 2 види винятків із загального принципу свободи руху капіталу.

Перший виняток -- заходи, що мають дискримінаційний характер. Як зазначено в Повідомленні Європейської Комісії про окремі аспекти інвестицій в межах ЄС, дискримінаційні заходи (які застосовуються виключно до інвесторів з інших держав-членів ЄС) порушують ст. 63 Договору про діяльність ЄС крім випадків, коли інше прямо не передбачено Договором про діяльність ЄС.

Другий виняток -- недискримінаційні заходи, що застосовуються однаково до всіх інвесторів. Недискримінаційні заходи, за загальним правилом, є дозволеними, але за умови, що вони спираються на об'єктивні та стабільні критерії, заздалегідь оприлюднені та виправдані необхідністю захисту публічних інтересів. Але навіть за наявності всіх необхідних умов недискримінаційні заходи мають відповідати принципу пропорційності, тобто відповідати меті, якої передбачається досягти.

Як установив ЄСП, у сферах, де відсутня гармонізація законодавства на рівні ЄС, держави-члени мають право запроваджувати будь-які обмеження на вільний рух капіталу на свій розсуд з метою захисту суспільних інтересів за умови додержання принципу пропорційності.

Відповідно до п. (b) ч. 1 ст. 65 Договору про діяльність ЄС держави-члени ЄС можуть вживати всіх необхідних заходів для запобігання порушенням національного права, зокрема, щодо оподаткування, розумного ("пруденційного") нагляду за діяльністю фінансових установ, або запроваджувати процедури для декларування руху капіталу з метою збору адміністративної і статистичної інформації, або вживати заходів для захисту публічного порядку або державної безпеки.

У справі Sanz de Lera ЄСП дійшов висновку, що обмежувальні заходи є законними і підпадають під дію ст. 65 Договору про діяльність ЄС, якщо їх прийнято з метою запобігання незаконним діям (таким, як ухилення від оподаткування, відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом, торгівля наркотичними речовинами або тероризм).Яскравим та актуальним прикладом подібних дозволених заходів є запобігання використанню фінансової системи ЄС з метою легалізації ("відмивання") доходів, одержаних злочинним шляхом.

Першим документом, який запровадив подібні обмеження, була Директива Ради Міністрів 91/308/ЕЕС "Про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей", яка визнавала, що відмивання "брудних" грошей ставить під загрозу сталість фінансових установ, підриває впевненість у фінансовій системі та допомагає приховати сліди злочинів, скоєних не тільки в країні здійснення фінансової операції, але і за кордоном. Директива приписувала державам-членам запровадити норми, згідно з якими кредитні та фінансові установи мають з'ясовувати особу своїх клієнтів, вимагаючи подання відповідних документів перед укладенням договору, зокрема при відкритті депозитних рахунків, або в разі, коли сума операції сягає 15 тис. екю (ст. 3 Директиви "Про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей").

Водночас, цю Директиву було піддано критиці за відсутність чітких процедур здійснення контролю щодо нелегально одержаних грошей. Крім того, після терористичної атаки на США 11 вересня 2001 р. стала очевидною її невідповідність нагальній потребі зупинити спрямування злочинних коштів на фінансування діяльності міжнародних терористичних організацій.

Отже, у 2005 р. на заміну Директиви 91/308 було прийнято спільну Директиву Європейського Парламенту та Європейської Комісії 2005/60 від 26 жовтня 2005 р. "Про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей та фінансування тероризму".

Ця Директива спрямована не тільки на запобігання маніпуляціям із злочинно одержаними доходами з метою їх легалізації, але й недопущення спрямування таких коштів на цілі, пов'язані з тероризмом. Директива містить дуже широку дефініцію поняття "відмивання грошей", включивши до неї поведінку на міжнародному рівні (тобто, на території більш ніж однієї держави-члена або іншої країни), пов'язану із передачею прав власності на майно, яке було одержане в результаті злочинної діяльності, з метою приховування його злочинного походження; або допомогу особі, що здійснює такі дії з майном, уникнути юридичних наслідків своєї поведінки; а також дії, спрямовані на приховування правдивої природи, джерела, місцезнаходження, розпорядження, руху, прав на майно, так само купівля або використання майна, за умови, що особа, яка вчиняє такі дії, знає про злочинне походження майна.

Суб'єктами додержання спеціальних процедур, передбачених Директивою 2005/60 (тобто адресатами Директиви), є фінансово-кредитні установи, аудитори, консультанти з податків, незалежні бухгалтери, нотаріуси та інші особи-юристи, які беруть участь у здійсненні операцій з нерухомістю, відкритті рахунків та управлінні ними; створенні та управлінні юридичними особами; трасти; агенти з нерухомості; казино; інші фізичні та юридичні особи, які здійснюють торгівлю товарами, у разі, що платіж відбувається за готівку, а сума трансакції дорівнює або перевищує 15 тис. евро.

За загальним правилом Директиви 2005/60,держави-члени повинні заборонити своїм кредитним та фінансовим установам відкривати анонімні рахунки та видавати анонімні ощадні книжки.

Адресати Директиви зобов'язані запровадити спеціальну процедуру перевірки клієнта (англ.due diligence) у випадках:

встановлення відносин (відкриття рахунку);

здійснення трансакцій на суму понад 15тис. євро (незалежно від того, чи є це одна трансакція, чи декілька, але пов'язаних між собою);

коли існує підозра, що особа має відношення до відмивання грошей або фінансування тероризму;

коли існують сумніви щодо правдивості особистих відомостей, зібраних про клієнта раніше;

купівлі або обміну фішок у казино на суму 2тис. євро та більше.

Процедура перевірки клієнта (due diligence) включає:

з'ясування особи клієнта на підставі надійних та незалежних джерел інформації (наприклад, офіційних документів);

з'ясування, за необхідності, особи бенефіціара трансакції (тобто, особи, від імені та/або в інтересах якої здійснюється трансакція, наприклад, фізичної особи, яка контролює, прямо чи непрямо, юридичну особу через володіння більше ніж 25% капіталу такої юридичної особи);

одержання інформації про мету та призначення ділової операції;

проведення поточного моніторингу ділових відносин, зокрема, шляхом відстеження трансакцій, що здійснюються в межах таких ділових стосунків.

Спрощена процедура застосовується при відкритті рахунків та здійсненні трансакцій акредитованими фінансово-кредитними установами держав-членів та інших країн, за умови що ці країни мають подібні правила щодо запобігання відмиванню злочинних коштів. Крім того, спрощені процедури можуть застосовуватися, зокрема, щодо компаній, чиї акції торгуються на регулярних фондових ринках принаймні в одній з держав-членів ЄС.

З іншого боку, адресати Директиви повинні вживати підвищених заходів перевірки, зокрема, шляхом витребування додаткової інформації для з'ясування особи клієнта, природи трансакції, джерела походження коштів, та через затвердження таких трансакцій вищим управлінським персоналом, якщо існує великий ризик, що трансакції можуть бути пов'язані із відмиванням грошей або фінансуванням тероризму. До таких ситуацій Директива 2005/60 відносить, зокрема, здійснення трансакції за фізичної відсутності клієнта, а також трансакції з особами, причетними до політики у державі-члені чи іншій країні.

Для досягнення цілей Директиви 2005/60 у кожній державі-члені створюються органи фінансового розслідування, які відстежують інформацію про підозрілі операції, яка надається адресатами Директиви, за умови додержання її конфіденційності.

Іншим прикладом дозволеного обмеження в розумінні п. (Ь) ч. 1 ст. 65 Договору про діяльність ЄС є Директива Ради Міністрів від 13 лютого 1989 р. "Про обов'язок заснованих в державі-члені філій кредитно-фінансових установ, що мають головний офіс за межами такої держави-члена, щодо оприлюднення річної бухгалтерської документації", яка покладає на такі філії обов'язок збирання бухгалтерської та статистичної інформації щодо своїх клієнтів.

ЄСП дійшов висновку, що Договір про діяльність ЄС не забороняє запровадження законодавством держави-члена вимоги щодо попереднього повідомлення інвестором про майбутнє капіталовкладення. Але у справі Bordessa ЄСП підкреслив, що ст. 65 Договору про діяльність ЄС передбачає саме декларування руху капіталу, а не обов'язок отримання додаткового дозволу, що становило б засіб прихованого обмеження руху капіталу.

Вимога щодо одержання дозволу на здійснення інвестиції в певному розмірі також може бути визнана такою, що відповідає принципу свободи руху капіталу, але тільки в тому разі, якщо вона підпадає під дію винятків, передбачених ст. 51Договору про діяльність ЄС, або якщо запроваджується з метою захисту загального інтересу, за умови, що стабільні й об'єктивні критерії її застосування було донесено до всіх суб'єктів права, що виключило б їх довільне застосування національними органами влади. Крім того, система отримання попереднього дозволу навіть за наявності підстав може бути запроваджена тільки в тому випадку, якщо мети регулювання не можна досягти менш обмежувальними заходами, наприклад, шляхом подальшого повідомлення про здійснене капіталовкладення і за умови забезпечення суб'єктів засобами захисту їх прав.

ЄСП у цілому погодився з тим, що згідно зі ст. 65Договору про діяльність ЄС мета забезпечення ефективності та цілісності системи оподаткування може виправдовувати обмеження свободи руху капіталу. Так, в рішенні у справі Bachmann v. Belgium ЄСП дійшов висновку, що обмеження руху капіталу можуть ґрунтуватися на необхідності збереження цілісності національної системи оподаткування, якщо податок стягується з кінцевого доходу особи. Водночас, такий виняток із одного з фундаментальних принципів функціонування ЄС має тлумачитися як найвужче і з урахуванням принципу пропорційності.

У ч. 2ст. 65Договору про діяльність ЄС також передбачено, що в процесі забезпечення руху капіталу мають враховуватися норми щодо свободи ділового заснування.

Відповідно до ст. 65Договору про діяльність ЄС свободу руху капіталу може бути обмежено на підставі захисту інтересів публічного порядку та безпеки. Проте у справі Rutili ЄСП відзначив, що хоча визначення вимог публічного порядку та державної безпеки є внутрішньою справою кожної держави-члена, ці вимоги повинні розглядатися в контексті принципів і цілей ЄС, і оскільки вони становлять виняток з фундаментального принципу свободи руху капіталу, то повинні тлумачитися як найвужче. Отже, такі обмеження є виправданими лише за умови, що існує реальна і серйозна загроза фундаментальним суспільним відносинам, а не просто для досягнення .суто економічної мети.

Стаття 66 Договору про діяльність ЄС передбачає, що за виняткових обставин, коли рух капіталу з інших країн або в інші країни завдає або може завдати істотної шкоди функціонуванню ЕВС, Рада Міністрів, діючи кваліфікованою більшістю за пропозицією Європейської Комісії і після консультацій з Європейським Кредитним Банком, може вжити запобіжних заходів щодо інших країн на період, не більший ніж 6 місяців, за умови, що зазначені заходи є вкрай необхідними.

Відповідно до ст. 216 Договору про діяльність ЄС Рада Міністрів, здійснюючи загальну політику держав-членів у сферах зовнішніх відносин та безпеки ЄС, може вжити термінових заходів щодо припинення або обмеження, частково або повністю, економічних відносин ЄС з іншими країнами.

Згідно зі ст. 75 Договору про діяльність ЄС якщо Рада Міністрів не в живе таких заходів, будь-яка держава-член за наявності серйозних політичних мотивів чи з мотивів невідкладності може самостійно вжити односторонніх заходів щодо обмеження вільного руху капіталу та платежів з іншою країною, але лише за умови, що Європейську Комісію та інші держави-члени буде повідомлено про такі заходи до дня їх запровадження.

Із початком третьої стадії створення ЕВС (Економічний та валютний Союз) набула чинності ст. 143 Договору про діяльність ЄС, яка передбачає можливість запровадження державою-членом ЄС певних захисних заходів у разі, якщо держава-член зазнає серйозних труднощів у балансі платежів через загальну нерівновагу її платіжного балансу або через використання певного виду валюти, якщо це загрожує функціонуванню Спільного ринку ЄС. Захисні заходи є легітимними виключно за умови отримання дозволу Європейської Комісії та якщо попередньо запропоновані Європейською Комісією запобіжні заходи та заходи взаємної допомоги виявилися неефективними.



Висновки

Створення наділеного широкими повноваженнями Європейського центрального банку становить собою якісно новий етап у розвитку європейської інтеграції. Як і національні центральні банки, він має бути незалежним від політичної влади. Більш того, якщо кожному національному центральному банку протистоїть один уряд, що має у своєму розпорядженні сильні засоби політичного тиску, Євробанку протистоять роз'єднані уряди національних держав, інтереси яких, як правило, розходяться. Тому ЄЦБ має якісно інший ступінь волі.

Незважаючи на карикатурність своїх вихідних посилань, теорія делегування проливає світло на суть повноважень ЄЦБ. Це дійсно не конституційні, а делеговані повноваження, передані ЄЦБ реальними "господарями" економічного і валютного союзу -- національними державами. Однак природа делегування така, що в "господарів" залишається дуже мало можливостей постояти за свої інтереси та інтереси своїх народів. Вони можуть діяти насамперед через Європейський парламент -- єдиний орган, перед яким за законом має офіційно звітувати Європейський центральний банк. Вони можуть опосередковано діяти через Раду чи міністрів Європейської Ради. Перед ними відкрита можливість впливати на політику ЄЦБ, використовуючи для цієї мети процедуру призначення його президента. Однак реальних важелів впливу на оперативне керування банком через його незалежний статус вони не мають. Отже, національна держава поставлена перед вибором: усе або нічого. У разі, якщо її інтереси істотно розійдуться з політикою ЄЦБ, у неї не буде іншого виходу, як узяти назад делеговані ЄЦБ повноваження, тобто вийти з економічного і валютного союзу. Цей явний "демократичний дефіцит" ЄСЦБ, безумовно, ускладнює її роботу.

Починаючи свою діяльність, керівництво ЄЦБ буде в непростому становищі. Спочатку гарантовано перехід на євро тільки тих операцій, які становитимуть "критичну масу" нової валюти. Після цього відповідно до принципу "ніякого примусу, ніяких заборон" вступають у дію ринкові сили. Зі скрипом, але, очевидно, неминуче відбуватиметься впровадження євро в сфері розрахунків усередині ЄВС. Однак прожувати реакцію міжнародного позичкового ринку.

Підводячи підсумок проведеного дослідження, ми можемо визначити сутність і зміст принципу вільного руху капіталу в праві Європейського Союзу, сформулювати відмінні риси правового регулювання принципу вільного руху капіталу, як воно склалося в даний час і в аспекті його подальшого розвитку.

Головною характерною рисою регулювання принципу вільного руху капіталу, на мій погляд, є прагматизм і обережність європейського законодавця. Принцип вільного руху капіталу можна визначити, як норму основоположного характеру, яка закріплює і гарантує свободу інвестування грошових коштів на всій території Європейського Союзу і за його межами.

Рух капіталу було либерализировано пізніше інших свобод спільного ринку і по даний час зберігається велика кількість винятків, за яких свобода підлягає суттєвому обмеженню. При цьому державам-членам надана велика свобода дій щодо визначення заходів, необхідних для обмеження свободи руху капіталу.

Говорячи про обмеження пересування капіталів в Європейському союзі, то їм присвячені статті 57-60 ДЕС, тобто практично всі статті розділу 2 «Капітали і платежів», розділ III « Вільний рух осіб, послуг, капіталів» частини III Договору, за винятком статті 56, де висвітлюється зміст самого принципу.

Необхідно відмежовувати свободу руху капіталу від свободи здійснення платежів. Оскільки поняття «капітал» і «платежі» мають схожу економічну природу, поєднання зазначених понять призводить до неправильного визначення змісту свободи руху капіталу. Свобода руху платежів є самостійною свободою спільного ринку, що підтверджує окрему вказівку на дану свободу у Главі 4 Установчого договору та численні нормативні акти європейського Союзу, що регулюють здійснення платежів.

Основними напрямками розвитку європейського законодавства в галузі свободи руху капіталу є усунення технічних обмежень функціонування даної свободи і посилення заходів з протидії відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом і фінансування тероризму. Раніше законодавець уникає глибокого втручання в фінансову та податкову політику держав-членів Європейського Союзу, намагаючись лише трохи скоригувати існуючий курс. В цих умовах найближчим часом навряд чи відбудуться які-небудь серйозні законодавчі зміни.

Принцип вільного руху капіталу також не виключає наглядову роль держав-членів та Європейського Союзу за рухом капіталу.

Свобода руху капіталу з цілковитою підставою вважається основою економіки та розвитку єдиного ринку Євросоюзу. У порівнянні з трьома іншими фундаментальними свободами в Європейському Союзі (пересування осіб, товарів і послуг) фінансова свобода завжди була самою важкою, так як базувалася на національному регулюванні і тому була менше всього урегульовано законодавством Європейського Союзу. Справді, свобода руху капіталу (СДК) формувалася поступово, на що пішло приблизно півстоліття.



Список використаної літератури

1. Авдокушкин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. -- М.: Маркетинг, 2000.

2. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ. вузів. -- К.: Знання, 1999.

3. Договор о Европейском Союзе от 7 февраля 1992 г. с изменениями, внесенными Амстердамским договором от 2 октября 1997 г. и Ниццким договором от 26 февраля 2001 г.

4. Договор об учреждении Европейского экономического сообщества 1957г.

5. Договор об учреждении Европейского сообщества по атомной энергии 1957 г.

6. Европейское налоговое право/ Сравнительно-правовое исследование./ Г.Л. Толстопятенко. - М.: Издательство Норма, 2001. С. 336

7. Европейское право. Право ЕС и правовое обеспечение защиты прав человека: Учебник для ВУЗов/ Рук. авт. і відп. ред. д.ю.н., проф. Л.М. Энтин. - 2-е изд., пересмотр. і доп. - М.: Норма, 2007. - 960 с.

8. Европейское право: Учебник ./ Б.И.Торопин. - М.: Юристъ, 1998. - 456 с.

9. Европейский Союз: Справочник-путеводитель/ Под ред. О.В. Буториной. 2-е вид., Доп. и перераб. - М.: Издательский Дом “Деловая литература”, 2003. - 288 с.

10. Европейская экономическая и валютная интеграция: Аспекты права Европейского Союза./ И.Г. Пашковская. - М.: Элекс-КМ, 2003.

11. За вашу и нашу свободу/ Балтийский курс - [Электронный ресурс] - Режим доступа: http:// baltic-course.com /archive/rus/index.htm - Дата доступа: 15.11.2011

12. Лиссабонский договор о внесении изменений в Договор о Европейском союзе и Договор об учреждении Европейского сообщества от 13 декабря 2007 г.// Официальный журнал Европейского Союза - [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://eur-lex.europa.eu - Дата доступа: 16.11.2011

13. Маастрихтский договор от 7 февраля 1992 г.

14. Общий рынок// сайт кафедры права Европейского Союза Московской государственной юридической академии - [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://eulaw.edu.ru/documents/articles/eu6.htm - Дата доступа: 29.11.2011

15. Основы права Европейского сообщества: Пер. с англ., Т.К. Хартли. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - 703 с.

16. Основы права Европейского Союза: схемы и комментарии: Учеб.пособие / Под ред. д.ю.н., проф. С.Ю. Кашкина. - М.:ИНФРА-М. - 2002.- 137 с. 107

17. Право Европейского Союза/ Дэйвис К.: Пер. со 2-го англ. Вид. - К.: Знания, 2005. - 406 с. - (Европейское право)

18. Право Европейского союза: ответы на экзаменац. вопр./М.И. Пастухов. - Минск: ТетраСистемс, 2012. - 320 с.

19. Право Европейского Союза: учеб. посібник. - М.:ЮНИТА-ДАНА, 2006

20. Право Европейского Союза: учебное пособие/ Кашкин С.Ю., Четвериков А.О., Калиниченко П.А. и др. (отв. ред. С.Ю. Кашкин). - 3-е изд., перераб. і доп. - Москва : Проспект, 2011 г. - 274 с.

21. Право Европейского Союза: учебник для ВУЗов/ под редакцией С.Ю. Кашкина - 3-е издание - М.: ЮРАЙТ , 2010 г. - 1119 с. ї

Размещено на Allbest.ru

...