Банківська таємниця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

Самостійна робота

З дисципліни «Банківські операції»

На тему: «Банківська таємниця»

Виконала:

Студентка 3 курсу, 3 групи

Спеціальності «Фінанси та кредит»

Горай Аліна Валеріївна

Київ 2016

Зміст

Вступ

1. Поняття банківської таємниці та суб'єкти, які зобов'язані її зберігати

2. Порядок розкриття банківської таємниці

3. Порушення банківської таємниці та відповідальність

Висновки

Списки використаних джерел

Вступ

Необхідною умовою нормального функціонування комерційних банків е збереження банківської таємниці. В законодавстві передбачено право банків на збереження таємниці операцій, рахунків та вкладів своїх клієнтів і кореспондентів та визначено ті підстави, за якими інформація щодо юридичних та фізичних осіб, які містять банківську таємницю, може бути розкрита банками.

Правовий режим банківської інформації та забезпечення банківської таємниці має велике значення для функціонування механізму правового регулювання банківської діяльності в країнах з розвиненою ринковою економікою, які можуть послужити для України гарним прикладом, щодо питань з розвитку банківської системи.

Застосування норм про банківську таємницю пов'язане передусім з труднощами визначення цього поняття та нечіткою правовою регламентацією. Банківська таємниця, як один із важливих принципів роботи комерційних банків, становить різновид комерційної таємниці. Питання комерційної таємниці регулюються Законами України "Про підприємства в Україні", "Про інформацію" тощо.

Незважаючи на, здавалось би, суворий захист банківської таємниці, в ряді випадків банки допускають до банківської таємниці сторонніх осіб. Мова йде про фізичних осіб та організацій, які надають окремі послуги банкам та отримують доступ до інформації, яка становить банківську таємницю, хоча, на таких осіб покладено обов'язок зберігати конфіденційність даних і не використовувати їх в своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Державні органи, звертаючись з письмовою вимогою до банку про надання відомостей, які становлять банківську таємницю, із різних причин не надають банку інформації, яка дає можливість чітко визначити наявність підстав для розкриття банківської інформації. Це також призводить до великої кількості випадків необґрунтованого розкриття банками банківської таємниці. Ситуація ускладнюється численними постійними змінами до законодавства, які розширюють доступ правоохоронних та контролюючих структур до банківської таємниці. Тому визначення поняття «банківська таємниця», суб'єктів, які зобов'язані її зберігати та відповідальність за її розголошення необхідно для уникнення негативних наслідків від поширення таємної інформації та для розвитку банківської системи України в цілому.

1. Поняття банківської таємниці та суб'єкти, які зобов'язані її зберігати

Поняття «банківська таємниця» є одним із основних понять банківського права, оскільки пронизує усі напрямки банківської діяльності.

У широкому розумінні це різновид службової таємниці, тобто конфіденційна інформація щодо клієнта, яка стала відома службовцю банку, у вузькому розумінні банківська таємниця -- це обов'язок банку зберігати в таємниці операції клієнтів від сторонніх осіб, насамперед конкурентів того чи іншого клієнта банку, операції, рахунки та вклади (депозити) своїх клієнтів і кореспондентів [1].

Правовідносини, пов'язані з банківською таємницею регулюються Конституцією України, Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про інформацію», Цивільним кодексом України, а також Постановами Правління Національного банку України «Про затвердження правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці», «Про затвердження Правил з технічного захисту інформації для приміщень банків, у яких обробляються електронні банківські документи», «Про створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників (боржників)», рішеннями Конституційного суду України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та іншими нормативними актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до складу банківської таємниці законодавцем віднесено окремі відомості, які стосуються важливих складових діяльності банку і розголошення яких може завдати банку значної шкоди. Однак, норми цієї статті, слід розглядати як такі, які конкретизують обсяг інформації, яка становить банківську таємницю, але не обмежують її обсягу визначеного Цивільним кодексом України.

Отже, банківською таємницею, зокрема, є:

- відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

- операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

- фінансово-економічний стан клієнтів;

- системи охорони банку та клієнтів;

- інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;

- відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

- інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

- коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Відповідно до гл. 2 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 р. № 2672 від банку вимагається вчинення таких організаційно-правових заходів з метою захисту та збереження банківської таємниці, як:

- обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

- організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

- застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

- застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків [6].

Стаття 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» закріплює перелік суб'єктів, які мають право ознайомитись з певним обсягом інформації щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю. Такими суб'єктами є:

- власник інформації, що належить до банківської таємниці, та треті особи з письмового дозволу власника такої інформації;

- суд;

- органи прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України;

- органи Державної податкової служби України;

- центральний орган виконавчої влади із спеціальним сатусом з питань фінансового моніторингу;

- органи державної виконавчої служби;

- особи, зазначені власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку;

- державні нотаріальні контори або приватні нотаріуси, іноземні консульські установи по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів);

- службовці Національного банку України або уповноважені ними особи, які в межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю;

- інші банки (крім банку, на який покладено відповідальність за збереження банківської таємниці);

- Міністерство фінансів України [3].

Отже, коло суб'єктів, які мають право безпосередньо вимагати від банку розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, обмежено законодавством, що свідчить про те, що інші фізичні і юридичні особи, у тому числі і державні органи, мають право отримати відповідну інформацію виключно за рішенням суду.

Відповідно до ст. 1076 Цивільного кодексу України: банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність [7].

У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

банківський таємниця правовідносини фінансовий

2. Порядок розкриття банківської таємниці

Велике значення для захисту банківської таємниці має порядок її розкриття. Відповідно статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

- на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

- на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

- органам прокуратури України, Служби безпеки України; Міністерства внутрішніх справ України -- на їх письмову вимогу щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

- органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу [3].

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

- бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

- бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

- містити передбачені законодавством підстави для отримання інформації;

- містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отриманий такої інформації.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунка в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками померлих власників рахунків. Комерційному банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені в документах, угодах та операціях клієнта. Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних для надання кредитів, банківських гарантій.

У цілому обов'язок надати яку-небудь інформацію про банківські операції в банка може виникнути тільки в тих випадках, коли дотримані наступні умови:

- характер інформації має пряме відношення до здійснення функцій даного органу;

- вимога пред'явлена уповноваженою посадовою особою, а не будь-яким працівником даного органу;

- для пред'явлення вимоги існують установлені законом матеріально-правові підстави;

- дотримана процедура і процесуально-правові норми реалізації такої вимоги.

Отже, запит державного органу в обов'язковому порядку повинен бути оформлений на бланку цього органу встановленої форми за підписом керівника, скріпленого гербовою печаткою. Оскільки запити, які надходять до банків в електронній формі, а також ті, які підписані особою, яка не є керівником державного органу, не відповідають зазначеним вимогам, банки вправі в такому випадку відмовити в наданні інформації, яка містить банківську таємницю.

3. Порушення банківської таємниці та відповідальність

Правова охорона банківської таємниці забезпечується та санкціонується державою, шляхом застосування державного примусу. Так, за порушення банківської таємниці законодавством передбачено цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 231 Кримінального кодексу України умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років.

Стаття 232 Кримінального кодексу України також передбачає кримінальну відповідальність службовців банку за умисне розголошення комерційної таємниці, без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, карається штрафом від двохсот до п ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на той самий строк [5].

Заходи кримінального покарання до осіб які вчинили зазначені злочини, застосовуються від імені держави судом з попереднім провадженням слідства по цих справах.

Адміністративна відповідальність за порушення, пов'язані з комерційною таємницею, установлюється за одержання, використання, розголошення комерційної таємниці ч. З ст. 164-3 Кодексу про адміністративні правопорушення України. Це порушення тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [2].

Цивільна відповідальність працівників банків може наставати на підставі статей 203, 440 Цивільного кодексу України і полягає у відшкодуванні завданої клієнту матеріальної і моральної шкоди за розголошення банківської таємниці. Зацікавлені особи повинні звернутися з позовом до районного суду про відшкодування шкоди [7].

Згідно з частиною четвертою статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами. Дисциплінарну відповідальність несуть службовці банку, якщо вони порушують умови контракту щодо збереження банківської таємниці, відповідно до зобов'язання про охорону банківських таємниць. У таких випадках керівництво банку може звільнити працівника. Покарання за розголошення банківської таємниці не повинно суперечити чинному законодавству, а заходи впливу мають ґрунтуватися на визначених законом підставах [3].

Під збитками, слід розуміти, по-перше, витрати, які особа здійснила або мусить здійснити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та, по-друге, доходи, які могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Висновки

Банківська система в будь-якій країні є важливою складовою економіко-господарського механізму. З метою забезпечення її стабільного та ефективного функціонування держава створює ряд гарантій банківської діяльності, чинне місце серед яких займає банківська таємниця. Правовий режим захисту банківської таємниці встановлено Законом України “Про банки і банківську діяльність ”. Згідно зі ст. 62 названого Закону інформація, що становить банківську таємницю фізичних осіб - клієнтів банку, розкривається банком на письмовий запит або з письмового дозволу власника інформації, а також на письмову вимогу або за рішенням суду.

Банківський сектор України розвинений ще дуже слабко, причиною чого є як дії органів державної влади (такі як, наприклад, спроби змусити найбільші банки надавати кредити під пільгові проценти певним підприємствам або галузям промисловості, податкова політика та ін.), так і загальноекономічні проблеми, і діяльність самих банківських установ.

Проблема банківської таємниці, яка призводить до утримання багатьох фізичних і юридичних осіб від вкладання грошей в українські банки, до витоку конфіденційної інформації про клієнтів банку за його межі. Ще донедавна не було законодавчо визначено навіть самого тлумачення банківської таємниці, що створювало складнощі в отриманні інформації від установ, для яких розголошення її було б небажаним.

Незважаючи на законодавче визначення поняття «банківська таємниця» та відповідальності за її розголошення, проблема правого забезпечення захисту банківської інформації клієнтів, їхніх рахунків і операцій за ними нині все ще залишається актуальною. І, як наслідок, ми можемо спостерігати недовіру споживачів до українських банків та кризу банківської системи, що негативно впливає на стан економіки всієї країни.

Списки використаних джерел

1.Банківське право України: Навчальний посібник. Кол. авторів Жуков А.М., Іоффе А.Ю. та ін. /За заг. редакцією А.О. Селіванова - К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2007. - 384 с

2.Гвирцман М.В. Правовое регулирование банковской тайны // Деньги и кредит, - 2010, - №6, с.16- 21

3.Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року (зі змінами і доповненнями)

4.Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року //Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР). - 1984, додаток до №51. - ст.1122

5.Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2000 року // Відомості Верховної Ради (ВВР).-2001, № 25-26.- ст.131

6.Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» від 28 серпня 2001р. № 369

7.Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356

Размещено на Allbest.ru