Проблеми і перспективи розвитку медичного страхування в Україні

Держава має розробити систему підготовки відповідних фахівців, запланувати у бюджеті витрати на підвищення зарплати медпрацівникам. Страхові компанії в свою чергу можуть докласти зусиль у інформуванні населення про медичне страхування. Разом з усіма проблемами Україна має багато можливостей та перспектив щодо розвитку системи медичного страхування.

Розглянувши велику кількість ідей та проектів різних науковців ми прийшли до висновку, що найкращим варіантом для нашої держави є наступний законопроект, який зареєстрований у парламенті, в ньому запропоновано створення трьох - рівневої моделі страхування:

1-й рівень -- солідарна система загальнообов'язкового медичного страхування, що базується на засадах солідарності й субсидування та здійснення страхових виплат за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового медичного страхування;

2-й рівень -- накопичувальна система загальнообов'язкового медичного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному страховому фонді та фінансування витрат на оплату укладення договорів довічного медичного страхування і страхових виплат особі після досягнення нею пенсійного віку;

3-й рівень -- система недержавного медичного страхування, що базується на засадах добровільної участі громадян.

Перший та другий рівні системи медичного страхування становлять систему загальнообов'язкового медичного страхування, другий та третій -- накопичувального. Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати страхові виплати одночасно відповідно до різних рівнів системи медичного страхування.

Передбачений у законопроекті Фонд має бути створений як самовладна неприбуткова організація, що здійснюватиме свою діяльність на підставі статуту, який затверджуватиметься Правлінням Фонду.

Органами управління Фонду мають стати Правління (як вищий орган) та Виконавча дирекція. До складу Правління ввійдуть по 7 представників від Федерації профспілок України, організацій роботодавців, організацій медичної спільноти, а також по 1 представнику від Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства фінансів, Державного комітету фінансового моніторингу України, Міністерства економіки, Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва; комітетів Верховної Ради України з питань охорони здоров'я; з питань соціальної політики та праці; з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва; з питань фінансів і банківської діяльності; з питань економічної політики; у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів; з питань податкової та митної політики.[1]

Правління Фонду працюватиме в режимі засідань. Відповідно до законопроекту члени Правління Фонду виконуватимуть свої обов'язки на громадських засадах. Очолюватиме його голова, який обиратиметься із членів Правління та затверджуватиметься КМУ строком на 3 роки.

Крім того, законопроектом передбачається скасування законів України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності».

Запропоновано передати кошти фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які ліквідуються, Фонду.

Таким чином, функції виконавчих дирекцій зазначених вище фондів та їх територіальних органів виконуватимуть відповідні органи Фонду.

Згідно з основними положеннями впровадження загальнообов'язкового державного медичного страхування призведе до зміни умов фінансування медичних закладів у цій сфері, тобто їх кошти перераховуватимуться за надання медичних послуг певного обсягу. Це має бути передбачено умовами договорів, укладених між Фондом та конкретними закладами охорони здоров'я.

Конституція України визначає, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно. Дискусійним є питання, чи не суперечитиме запровадження загальнообов'язкового медичного страхування цьому положенню. Конституційний Суд України у своєму рішенні наголосив: Конституцією України закріплено право громадян на медичне страхування, тобто йдеться про добровільний його характер, а тому стягнення обов'язкових страхових платежів (внесків) з громадян не відповідатиме конституційному припису -- «у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно».[1]

Однак така позиція КСУ не виключає можливості запровадження державного медичного страхування: конституційна норма не порушуватиметься лише у випадку, якщо платниками обов'язкових страхових платежів (внесків) будуть суб'єкти господарювання, а не застраховані фізичні особи.

Також КСУ зазначає, що безоплатність медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я не виключає можливості фінансування галузі за допомогою залучення додаткових коштів, а саме: від проведення благодійних акцій; від міжнародних програм гуманітарної допомоги; пожертвування громадських, релігійних благодійних організацій та меценатів; надходження лікарняних кас. Орієнтовна вартість страхового полісу у законопроекті не зазначена.

Противники окресленої моделі медичного страхування наголошують на обмеженні конституційних прав громадян -- обов'язкова участь у системі загальнообов'язкового державного медичного страхування, відсутність можливості припинення участі у ній за власним бажанням.

Слід зазначити також основні переваги та недоліки запровадження обов'язкового медичного страхування. До основних переваг належать цільовий характер, незалежність коштів від держави; відокремленість від інших державних коштів.

Однак існують також і недоліки, зокрема, можливість ухиляння платників від відрахувань; залежність від темпів економічного розвитку; необхідність створення відповідних контролюючих органів; недостатня економічна база.

2.2 Аналіз діяльності страхової компанії з медичного страхування

Одним із цікавих гравцем на Українському ринку є страхова компанія «Універсальна». Щоб зрозуміти особливість даної компанії, слід провести невеличкий огляд який включає історію становлення, динаміку розвитку, орієнтир компанії щодо ведення бізнесу.[27]

Медичне страхування (medical insurance) -- вид особистого страхування на випадок втрати здоров'я від хвороби або внаслідок нещасного випадку. М. с. застосовується з метою мобілізації та ефективного використання коштів на покриття витрат на медичне обслуговування страхувальників. М. с. може мати форми обов'язкового і добровільного страхування. Договори М. с. укладаються в груповому та індивідуальному порядку. Цей документ є гарантією отримання медичної допомоги в обсягах і на умовах, визначених чинним законодавством або правилами страхування.[19]

Види медичного страхування:

Програми добровільного медичного страхування;

Страхування від нещасних випадків;

Страхування осіб, які подорожують Україною та за кордоном;

Станом на 2015 рік статутний фонд компанії склав 114 800,0 тис. грн. Ріст страхових резервів у порівнянні з 2014 роком склав 33,2%. У 2015 році цей показник було зафіксовано на рівні 191 831 тис. грн.



Таблиця 2.1 Фінансові результати за 2013-2015 роки в тис.грн.

Основні фінансові показники	(тис. грн)
	2013	2014	2015
статутний фонд	114 800,00	114 800,00	114 800,00
власний капітал	302 667,90	224 554,20	202 372,60
гарантійний фонд	21 463,70	4 093,50	87 572,60
страхові резерви	95 228,50	144 016,80	191 831,00
загальна сума активів	474 141,20	461 930,20	427 393,80

Рис. 2.1 Динаміка основних фінансових показників діяльності 2013-2015 років.

У загальній структурі портфелю збільшилась до 25,5% (з 24% у 2014 року). Загальна сума валових страхових премій дорівнювала 16 019,7 тис. грн. Доля майнового страхування збільшилась на 25,41% у порівнянні з аналогічним періодом 2014 року.

Таблиця 2.2 Структура страхових платежів за 2013-2015 роки

Види страхування	2013 рік, тис.грн	2014 рік, тис.грн	2015 рік, тис.грн
Обов'язкове	36 356,1	13 673,80	16 019,70
Добровільне	4 702,30	6 453,90	6 174,30
Всього	41 058,40	20 127,70	22 194,00

Таблиця 2.3 Структура страхових виплат за 2013-2015 роки

Види страхування	2013 рік, тис.грн	2014 рік, тис.грн	2015 рік, тис.грн
Обов'язкове	20 144,10	12 297,1	9 737,00
Добровільне	842,00	744,40	587,60
Всього	20 986,10	13 041,50	10 324,60



Таблиця 2.4 Динаміка надходжень за 2013-2015 роки

Показник	2013	2014	2015
Платежі, тис.грн	41 058,40	20 127,70	22 194,00

Протягом 2015 року Страхова компанія «Універсальна» зібрала 22 194,00 тис. грн страхових премій -- на 1,64% більше у порівнянні з 20 127,70 тис. грн у 2014 р.

Таблиця 2.5 Динаміка страхових виплат за 2013-2015 роки

Показник	2013	2014	2015
Виплати, тис.грн	20 986,10	13 041,50	10 324,60

Загальна сума страхових виплат клієнтам зменшилась на 7,56% та склала 10 324,60 тис. грн, як результат впровадження в компанії нової андеррайтингової політики, що базується на принципах сегментації ризиків, та ефективної діяльності чотирьох центрів врегулювання збитків.

Таблиця 2.6 Динаміка показників за 2013-2015 роки

Показник	2013	2014	2015
Дохід, тис.грн	62 567,30	68 780,70	52 580,40
Чистий прибуток, тис.грн	-7 416,70	-11 803,00	4 639,70

У 2014 році чисті зароблені премії компанії склали 68 780,7 тис. грн., Що на 9,93% менше в порівнянні з 62 567,3 тис. грн. за аналогічний період минулого року. У 2015 році сума страхових премій зменшилася до 52580,40грн.

Загальна сума активів компанії склала 427393,80 тис. грн., Що на 7,4% менше ніж наприкінці 2014 року і на 9,8% менше чим в 2013. Станом на 2015 рік власний капітал компанії становив 202 372,60 тис. грн. (На 1,1% менше ніж у 2014 році і на 33% менше чим в 2013). Зростання страхових резервів у порівнянні з 2014 роком склало 33%, з 2013 роком відбулося майже в 2 рази.

Метою дослідження даної роботи було обрано ВАТ «Страхова компанія «Універсальна», так як є одним із цікавим учасником на страховому ринку України. Універсальні підходи, з найширшим спектром послуг, активним входженням на ринок, розвитком власної мережі філій, підходи, підтверджені професійністю та зорієнтовані насамперед на клієнта.[27]

Унікальність та привабливість страхової компанії «Універсальна» полягає в тому, що ця компанія першою на страховому ринку України вдало застосувала механізм приєднання інших компаній до своєї. Спільно з Держкомісією регулювання ринків страхових послуг, яка підтримала ініціативу об'єднання, в співпраці з фахівцями компанії було розроблено методичні рекомендації щодо приєднання інших страхових компаній.

Для того, щоб втілити намічене в життя дуже важливою умовою є професійність команди. Тому в компанії створено навчальний центр для підвищення професійного рівня робітників компанії, куди запрошуються провідні спеціалісти для проведення семінарів і тренінгів. Крім того співробітники компанії постійно їздять на навчання у спеціальні навчальні заклади як в Україні, так і за кордон.

Окрім господарської діяльності компанія «Універсальна» зарекомендувала себе як активний учасник соціальній діяльності в суспільстві спів організував та провівши кілька десятків акцій соціального характеру.

Стратегія СК «Універсальної» на 2015 рік спрямована на подальше утримання та розвиток прибуткових точок продажу, тоді як збиткові та неперспективні точки продажів поступово закриватимуться.

Серед інших пріоритетних стратегічних напрямків діяльності компанії в 2015 році: досягнення операційної ефективності шляхом оптимізації витрат, розвиток агентської мережі та корпоративних продажів, альтернативних каналів продажів, подальше вдосконалення продуктової лінійки та сервісу.

Основні завдання щодо досягнення стратегічної мети:

- Розроблення програми розвитку Страхової компанії щодо основних напрямків діяльності (документ у формі декларації, що визначає основні принципи і норми діяльності).

- Розроблення стандартних страхових послуг для підвищення оперативності їх застосування в бізнес процесі Страхової компанії.

- Уніфікація та стандартизація процедур при укладанні договорів страхування та врегулюванні збитків.

- Розроблення стандартів та процедур для надійного функціонування філіальної мережі.

- Створення та впровадження програми розвитку агентської мережі.

- Розроблення технологічних інструкцій, посадових інструкцій з урахуванням чотирьохрічного досвіду Компанії на страховому ринку.

- Розроблення критеріїв ефективності праці. Впровадження сучасної системи мотивації персоналу.

- Введення культури корпоративних відносин (розроблення Правил корпоративних відносин у Страховій компанії).

- Проведення семінарів-тренінгів для співробітників Страхової компанії. Навчання кадрів страхової компанії.

- Впровадження сучасних інформаційних технологій у діяльності Страхової компанії. Створення єдиної фінансово-економічної інформаційної системи. Створення програми Інтернет-продажу страхових продуктів.

- Розроблення та впровадження ефективного маркетингового бізнес плану.

- Розвиток надійної системи перестрахування.

- Крім того, стратегія СК «Універсальна» спрямована на підвищення прибутковості, посилення позиції компанії в регіонах та вдосконалення якості обслуговування клієнтів.

Пріоритетні напрямки розвитку компанії на сьогодні - розвиток консультаційної мережі, продаж індивідуальних продуктів страхування та концентрація на співпраці зі страховими посередниками.



РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

3.1 Проблеми і перспективи розвитку медичного страхування в Україні

Механізм медичного страхування в Україні перебуває лише на стадії формування, не існує чіткого уявлення про систему медичного страхування, яка має бути прозорою і зрозумілою для громадськості.

Над дослідженням питання становлення і розвитку медичного страхування працювали видатні українські та зарубіжні вчені-економісти, серед них Н. Приказюк, М. Мних, В. Базилевич, О. Солдатенко, Р. Пікус, Л. Рейтман та ін. Однак, незважаючи на всесторонні дослідження проблеми медичного страхування, існує ряд питань, які потребують подальшого опрацювання.[14]

Медичне страхування є одним із видів особистого страхування, що здійснюється на випадок втрати здоров'я людини та забезпечує одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів, а також фінансування профілактичних медичних заходів у разі настання страхового випадку.

Основною проблемою у розвитку медичного страхування в Україні, з однієї сторони є питання управління медичною галуззю, а з іншої - фінансове забезпечення страхової медицини, саме це питання пов'язане з управлінням фінансовими ресурсами, які плануються на утримання охорони здоров'я в бюджетах. Медичне страхування поділяється за формами на обов'язкове медичне страхування та добровільне медичне страхування.

В Україні на теперішній час існує система добровільного медичного страхування. Що стосується обов'язкового медичного страхування, то в країні практично відсутній механізм його здійснення, а також передбачено законодавством України, але поки, що не розроблене відповідне нормативне забезпечення для його впровадження.

Невирішеними питаннями, що дискутуються в науковому середовищі стосовно обов'язкового медичного страхування є наступні:

- медичне страхування як шлях до забезпечення передусім доступності медичної допомоги громадянам незалежно від їх матеріального статку;

- медичне страхування як державна гарантія;

- багатоджерельність фінансування медицини, що дасть змогу медичним працівникам отримувати заробітну плату не лише із державного бюджету, а й за рахунок виплат по обов'язковому медичному страхуванню;

- характер та форма участі страхових компаній у системі обов'язкового медичного страхування;

- роль держави у функціонуванні всієї системи медичного страхування в Україні тощо.

Для досягнення принципу надання медичної допомоги високого рівня і обсягу, забезпеченої конкретними цільовими джерелами фінансування, необхідно передусім встановити досить високий тариф на обов'язкове медичне страхування, що відповідно спричинить збільшення податкового навантаження.

Обов'язкове медичне страхування матиме такі переваги, як цільовий характер, незалежність коштів від держави та відокремленість від інших державних коштів.

Основними позитивними наслідками, що очікуються від введення обов'язкового медичного страхування в Україні перш за все є:

- створення прозорих механізмів фінансових, правових і соціально-економічних взаємовідносин між лікарнями та пацієнтами;

- розв'язання державою проблеми організації соціально справедливої системи охорони здоров'я;

- надійність планування та рівномірність надання ресурсів на потреби системи охорони здоров'я;

- доступність медичної допомоги для всіх;

- оптимізація використання ресурсів системи охорони здоров'я.

Обов'язкове медичне страхування явно не безхмарно завойовує свої позиції в дослідженнях науковців, на шпальтах преси, сторінках книг, в ефірі телепередач і, найголовніше, в законопроектній діяльності депутатів Верховної Ради України.

Водночас ми повинні усвідомити, що адекватної альтернативи такому кроку, враховуючи об'єктивні потреби українського суспільства у поліпшенні стану охорони здоров'я, фактично не існує. Повинні бути об'єднані зусилля всіх зацікавлених сторін задля отримання позитивного результату - запровадження обов'язкового медичного страхування у нашій державі.

3.2 Впровадження закордонного досвіду в системі медичного страхування України

До теперішнього часу визначаються три основні види фінансування охорони здоров'я: державне, через обов'язкове та добровільне медичне страхування та змішана форма. Треба зауважити, що ці види у відокремленому виді практично не використовуються ні в одній державі, але в деяких державах вони займають домінуюче положення.

Так, наприклад, в Англії, Ірландії, Шотландії, Італії та Данії домінує державна система фінансування. В таких країнах як Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Швеція та Японія домінує система обов'язкового медичного страхування, в той час, як у США має перевагу змушена форма фінансування медичної допомоги, де біля 90% американців користуються послугами приватних страхових компаній.[24]

Однією з перших країн де було запроваджене медичне страхування, є Німеччина. Система медичного страхування створена в Німеччині ще в 1881 році.

Основним принципом німецької системи медичного страхування є те, що уряд не бере на себе відповідальність за фінансування охорони здоров'я (за винятком деяких його сегментів), а лише створює умови для того, щоб необхідні фонди були створені працівниками та роботодавцями, а також здійснює нагляд над функціонування усієї системи медичного страхування.

В Німеччині діє децентралізована система медичного страхування. Ним займається біля 1200 страховик кас (страхових фондів), побудованих по професійному принципу (шахтарі, фермери, моряки та ін.), по територіальному принципу та ерзац каси.[3]

Територіальні страхові каси беруть на себе страхування тих категорій, що не охоплені страхуванням на підприємствах.

Всі три різновиди кас входять у систему керованого державою медичного страхування.

Головна функція уряду по відношенню до медичного страхування - забезпечення відповідності діяльності страховик кас нормам закону, зокрема, забезпечення виконання страхових програм.

У зв'язку з цим держава надає медичному страхуванню обов'язковий характер та визначає його головні умови - базові ставки страхових внесків, схема фінансування та організації медичної допомоги, бере участь у формування цін на медичні послуги, надає недержавним органам - страховим компаніям та асоціації лікарів значні функції в управлінні системою.

Страхові каси в Німеччині - це автономні організації, яким надано право встановлення ставки страхового внеску вище його базового рівня, розширення сфери медичних послуг вище базової програми, вибору форму взаєморозрахунків із лікувально-профілактичними закладами.

Звідси їх повна фінансова незалежність від держави. Але це, у свою чергу, не значить, що страхові каси не є частиною системи охорони здоров'я Німеччини.

Страхові каси є органічною невід'ємною частиною всієї системи охорони здоров'я, його підсистемою.

Страхові каси тісно взаємодіють з урядом, в виконані активної політики стримування росту вартості медичної допомоги, беручи на себе зобов'язання більш жорсткої системи взаєморозрахунків з медичними закладами, введенням доплат застрахованим та інше, в результаті чого страхові каси не є опонентами органів управління охороною здоров'я та розділяють із ними відповідальність за стан медичної допомоги населенню.

У Франції медичне страхування було введене в 1910 році спочатку у вигляді фондів взаємодопомоги, а починаючи з 1928 року, ці фонди були перетворені в страхові компанії.[7]

На сьогодні у Франції існує єдина ієрархія страхових кас, діє вертикальна система медичного страхування: могутня страхова організація - Національна страхова організація (Національна каса страхування найманих робітників), яка знаходиться під контролем Міністерством соціального забезпечення та праці і обіймає собою 78% населення, має 129 місцевих відділень, кожен з яких відповідає за страхування в окремому регіоні і не конкурує між собою.

Місцеві відділення мають певну автономію, але, в цілому, підлягають адміністративному контролю з центру. Фермери Франції зберегли свої страхові компанії, але й вони, в цілому, підпорядковані загальним правилам, встановлених урядом. Ці фермерські та інші професійні страхові каси обіймають 12% населення.

Окрім цього, Франція має розвинену сітку приватних страхових компаній у випадку отримання страхового полісу у приватній страховій компанії, як і будь-яка страхова каса, оплачує госпітальні затрати та рахунки пацієнтів за прийом лікарям.

Шкала додаткових послуг варіює та виступає предметом конкуренції приватних страхових компаній.

Уряд встановлює суми оплати кожного виду послуг по соцстраху, та відшкодовує працівникам та службовцям основну частину цих видатків (70-90%).

Фірми та організації щомісячно відраховують у фонд обов'язкового страхування 36% коштів, з яких 6,5% - кошти із заробітної плати працівників.

У 2011 році виплати по соціальному страхуванню становили 500 млрд. франків, близько 8% ВВП.

Загальні виплати по додаткової компенсації медичних витрат склали 82 млрд. франків. По джерелам компенсації ця сума була розподілена таким чином: 45% - виплачено страховими компаніями, 45% - фондами взаємодопомоги, 10% - інститутами соціального захисту.

У Нідерландах медичне страхування зародилось у 1901 році і на той час представляло собою декілька сот товариств взаємодопомоги та страхових компаній. Деякі з них були великими, але більшість була маленькими організаціями, які представляли інтереси населення невеликого міста, підприємства.[3]

В 1940 році почалось введення керованого медичного страхування, яке вимагало введення стандартизації в створенні системи медичного страхування, у зв'язку з чим більшість невеликих компаній об'єднались в більш великі страхові фонди.

Діяльність територіальних страхових організацій в теперішній час регулюється Центральною Радою страхових фондів, яка складається з представників роботодавців, профспілок, медичних асоціацій, органів управління.

Цей орган не є урядовим, але йому делеговані ряд важливих повноважень, зокрема, слідкувати за тим, щоб страхові компанії не відмовляли населенню в наданні страхових медичних послуг, контролювали витрати ресурсів, надавали інформацію необхідну для визначення нормативу централізованого фінансування страхових організацій, розрахунку страхових внесків та тарифів.

Більша частина населення була включена в систему керованого страхування з наданням права самостійно вибирати страхову компанію.

До 1990 року 60% Нідерландів знаходилось в системі регульованого страхування. Більш як 30% населення були застраховані у приватних страхових компаній.

Приватний сектор страхування намагається залучити клієнтів меншим розміром страхового внеску. Близько 40% приватного страхування складають групові угоди страхування між підприємцями та страховими компаніями.

Підприємці сплачують половину і більше від суми страхового внеску, останнє доплачують працівники. Також має місце персональне або сімейне страхування.

Реформи, проведені на початку 1990 років, відомі під назвою «План Декера», змінили напрацьовані фрагментарні страхові програми на універсальну систему обов'язкового медичного страхування.

Введена єдина для всіх категорій населення ставка страхового внеску, розрахована як відсоток від фонду прибутку і не відображає індивідуальні ризики.

Зібрані на цій основі кошти акумулюються в страховому фонді і потім повертаються страховику, якого вибрав клієнт, або репрезентуючи його інтереси страхування.

Платіж страховику виконується на основі зважених нормативів на одного застрахованого. Страхова компанія, що взялась за страхування, повинна знати, що незалежно від складу застрахованих, вона отримає відрахування, що відображають реально можливий об'єм затрат.

В Нідерландах також враховані в нормативі витрати. При цій системі відповідальність уряду за стан охорони здоров'я зберігається, але функція управління та планування переходять до страхових компаній.

Один з найвищих у світі життєвий рівень мають громадяни Швеції.

У Швеції страхові закони по медичному страхування були видані в 1898 році. Загальнообов'язкове медичне страхування було введено в 1955 році.[5]

Воно обіймало всіх громадян у віці до 16 років. Національна система соціального страхування - загальна і обов'язкова для всього населення країни.

Особисте медичне та стоматологічне страхування є його невід'ємною частиною. Управління всією системою виконується 26 регіональними бюро соціального страхування.

Управління їх діяльністю виконує Національна Рада соціального страхування. Затрати на соціальне благо досягають за рахунок 25% бюджету центрального уряду, 26% затрат несуть муніципальні та окружні ради та 48% витрат несуть роботодавці.

Чисто на охорону здоров'я та медичну допомогу - 18% коштів відраховує уряд, 51% - місцеві органи влади, 31% - роботодавці. Однією з особистостей швецької системи страхування є передача застрахованими страховикам своїх юридичних прав з питань медичного страхування.

У Великобританії використовується система бюджетного фінансування охорони здоров'я, що обумовлює і його державний характер з великою мірою централізації управління.[22]

Закон про страхування, що прийнятий в 1912 році ввів принцип обов'язковості та охопив у коло обов'язкового страхування третю частину населення Англії, Шотландії та Ірландії, практично всіх осіб, працюючих та службовців по договору найму за невеликим винятком.

Фінансовою основою національної системи охорони здоров'я є надходження від податків, які складають 90% бюджету охорони здоров'я. Тільки 7,5% бюджету формується за рахунок внесків роботодавців.

Таким чином, національна система охорони здоров'я практично існую за рахунок коштів, що вносяться платниками податків та виділяються урядом на охорону здоров'я статті затрат на соціальні потреби. В цілому, пацієнти платять 10% вартості лікування.

Всі працюючі підлягають обов'язковому страхування здоров'я за винятком не працюючих жінок у шлюбі, які можуть приєднатися до страхування по добровільним програмам. За рахунок цих коштів часто надаються фінансові допомоги по тимчасовій непрацездатності в зв'язку з хворобою.

Уряд Великобританії пропонує стимулювати намагання Національної системи охорони здоров'я до підвищення ефективності надання медичної допомоги за рахунок збільшення конкуренції між її різновидами.

Введено розділення відповідальності за придбання медичної допомоги та за її надання. Система медичного страхування також приєднана до придбання медичної допомоги.

Приватне медичне страхування у Великобританії охоплює переважно ті сфери медичних послуг, які не забезпечуються Національною службою охорони здоров'я. Приватним добровільним медичним страхуванням охоплено більш 13% населення.

Добровільним медичним страхування в Англії займаються різні страхові компанії. Але провідну роль серед них займає асоціація «БУЛА», яка з'явилась в 1947 році в результаті об'єднання невеликих страхових організацій.

Головний принцип діяльності приватних страхових компаній - це доповнення державної системи охорони здоров'я. Це означає, що об'єктом страхування є тільки ті ризики, які не бере на себе Національна службу охорони здоров'я.

Враховуючи високий рівень розвитку Національної служби охорони здоров'я, сфера діяльності приватного медичного страхування достатньо обмежена, вона охоплює лише платну частину медичної допомоги, як у комерційних медичних закладах, так і в лікарнях Національної служби охорони здоров'я.

Страхові програми добровільного медичного страхування поширюються тільки на ту частину діяльності державних медичних закладів, яка виходить за рамки суспільних зобов'язань.

У США існує система медичного страхування, що базується на об'єднанні центрального страхового фонду із мережею місцевих незалежних страхових організацій. Кошти акумулюються в центральному фонді, що не виконує адміністративних функцій, а потім розподіляються між страховими організаціями на основі законодавчо затвердженої форми розрахунків.[17]

Така система діє в США в частині програм «Медикер» та «Медикейт». Ці програми обіймають більш ніж 20% населення, групове страхування за місцем роботи складає 58% населення та добровільного медичного страхування не за місцем роботи 2%.

Біля 15% населення не мають доступу до медичного страхування і представляють собою малозабезпечених, безробітних, бездомних та членів сімей працівників підприємств, що не мають системи медичного страхування. Наявність роботи не гарантує отримання медичної страховки.

Найбільше медичним страхування охоплені робітники промисловості, державної служби, члени профспілки, робітники, що працюють повний робочий день. Втрата робочого місця автоматично призводить до втрати медичної страховки.

Таким чином, у США медичне страхування тісно пов'язане із трудовою діяльністю. Економіка медичного обслуговування в США - парадоксальне об'єднання недоліків та надмірностей.

США витрачають на охорону здоров'я 11,5% валового прибутку - більш ніж будь-яка інша країна в світі і, в той же час, більш ніж 15% населення американців не мають ніякого фінансового захисту від великих витрат на медичну допомогу у зв'язку з відсутністю у них страхових медичних полісів.

Серед приватних страхових компаній у США найбільш розповсюджені та відомі дві найбільші некомерційні страхові компанії «Блу крос» та «Блу шилд», що проводять добровільне медичне страхування, яке забезпечує відповідно оплату госпіталізації або лікарської амбулаторної допомоги та медичних послуг для їх членів, що проживають в даному районі.

Сьогодні діють численні асоціації цих товариств, що платять за всі види медичної допомоги. З 1981 року США розроблена система класифікації випадків госпіталізації або діагностичних груп. Розрахунок та медичне обслуговування за програмами «Медикер» та «Медикейт» виконувався, при цьому, в залежності від кількості медичних послуг. Така система розрахунків приводила до безпідставного затримання хворих в стаціонарі, до зростання числа операцій без показників, клінічних, лабораторних та інших досліджень.

Крім того, основна мета - вседоступность медичної допомоги для всіх громадян - так і не була досягнута.

В таких умовах функціонують практично всі медико-соціальні програми США. Нові моделі Національної системи охорони здоров'я передбачають збільшення розмірів страхових внесків, що супроводжуються зріст цін.

Тому, обов'язкове медичне страхування не зустрічає широкої підтримки серед малозабезпеченого прошарку населення у США.

У Канаді з 1971 року введена Національна система універсального медичного страхування, яка включає сплату всіх видів стаціонарної та амбулаторної допомоги, крім стоматологічної, протезування та придбання медикаментів.[23]

Більш ніж 90% витрат на стаціонарну та амбулаторну допомогу компенсується із суспільних фондів. За рахунок прогресивного податку покривається 25% всіх затрат на охорону здоров'я.

Добровільне медичне страхування має незначний розвиток та забезпечує виплати тільки в тих сферах, які не покриваються універсальним страхуванням. В Австралії основу систему медичного страхування складає програма «Медикер», згідно з якою всьому населенню сплачується 85% різних медичних послуг, окрім стоматологічної, оптикометричної та швидкої допомоги.

Фінансування виконується за рахунок страхових внесків в розмірі 1% заробітної плати. Малозабезпеченим медичну допомогу надають безкоштовно в державних медичних закладах.

Я вважаю, що потрібно нам використовувати систему страхування як у Великобританії. Використовуючи систему бюджетного фінансування охорони здоров'я, що обумовлює його державний характер з великою мірою централізації управління.

Ввести Закон про страхування, що ввів би принцип обов'язковості та охопив у коло обов'язкового страхування все населення України, працюючих та службовців.

Таким чином, щоб національна система охорони здоров'я практично існувала за рахунок коштів, що вносяться платниками податків та виділяються урядом на охорону здоров'я статті затрат на соціальні потреби. В цілому, пацієнти платитимуть 10% вартості лікування.

Всі працюючі підлягатимуть обов'язковому страхування здоров'я за винятком не працюючих жінок у шлюбі, які можуть приєднатися до страхування по добровільним програмам. За рахунок цих коштів часто надаються фінансові допомоги по тимчасовій непрацездатності в зв'язку з хворобою.

Я пропоную стимулювати намагання Національної системи охорони здоров'я до підвищення ефективності надання медичної допомоги за рахунок збільшення конкуренції між її різновидами.

Ввести розділення відповідальності за придбання медичної допомоги та за її надання. Система медичного страхування також приєднати до придбання медичної допомоги.

Приватне медичне страхування в Україні охоплювало б переважно ті сфери медичних послуг, які не забезпечуються Національною службою охорони здоров'я. Приватним добровільним медичним страхуванням було охоплено більш 13% населення.

Головним принципом діяльності приватних страхових компаній - це доповнення державної системи охорони здоров'я. Це означає, що об'єктом страхування є тільки ті ризики, які не бере на себе Національна службу охорони здоров'я.

Але більшість громадян України все одно не будуть страхуватися.

Причинами цього є:

-медична страховка коштує дорого, а таких грошей у населення немає;

- всі працюючі вважають, що вони здорові та молоді і з ними нічого не трапиться;

-багато людей мають знайомих лікарів, які можуть допомогти; деякі вважають, що в лікарні знову прийдеться платити, вони не довіряють страховим компаніям.

Я вважаю, що медичне страхування має багато позитивного, а саме:

-медична страховка - це елемент соціального захисту громадян України;

-медична страховка ліпше, ніж «прямі» договори з медичними закладами;

-дозволяє отримати низькі тарифи та дуже великі знижки від страхових компаній при страхування колективів;

-дозволяє збільшити зацікавленість в «робочому місці» на підприємстві;

-можливість оптимізувати податки;

-комплексне лікування, забезпечення медикаментів;

-контроль якості лікування та ін.

Можна зробити висновок, що потрібно гарантувати захист законних прав громадян-власників страхових полісів на отримання страхових виплат, у тому числі шляхом створення і розвитку інститутів досудового захисту, зокрема, діяльності та підтримки громадських об'єднань страхувальників.



ВИСНОВОК

Таким чином, за умов відсутності сформованого механізму медичного страхування в Україні, наведений напрямок його подальшого розвитку є надзвичайно доречним.

Для досягнення реальної цілісності української системи охорони здоров'я необхідний час та значні інвестиції. Оскільки система державного медичного соціального страхування є важливою і стратегічною для держави, то необхідно погодитись, що до її впровадження необхідно підійти зважено і конструктивно: розробити і у встановленому порядку затвердити закони та підзаконні акти про медичне страхування громадян; розробити положення про національний і територіальні Фонди медичного страхування і здійснити їх формування, а також захист прав пацієнта на отримання своєчасної і якісної медичної допомоги.

На сьогоднішній день, дуже важливо, щоб Україна при запровадженні страхової медицини, нової системи надання медичної допомоги, введення платної медицини та системи оплати за надані послуги перейняла позитивний світовий досвід та врахувала ті помилки, через які пройшли інші країни.

Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством.[14]

Обов'язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку.

Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю.

Таким чином, потрібна перебудова економіки охорони здоров'я і вона повинна починатися з укріплення фінансової основи галузі, із зміни загальної схеми фінансування, що передбачає обов'язковий перехід від бюджетної системи фінансування до змішаної бюджетно-страхової системи, що фінансується при активній участі підприємств, установ, організацій різних форм власності з елементами добровільного медичного страхування населення.

Таким чином, державна політика розвитку медичного страхування як частина загальної соціальної та економічної політики України повинна визначати основні принципи, напрями і форми економічного впливу у сфері соціального захисту населення.

Медичне страхування має бути підтримано нормативно-правовою базою; удосконаленням податкової політики та державного нагляду; підвищенням фінансової надійності страховиків, страхової культури населення; підготовкою та перепідготовкою кадрів.[13]

Сьогодні людей, які не мають медичної страховки більше 95%. Тобто перспективи розвитку системи медичного страхування в Україні великі, оскільки потенційних споживачів страхових послуг багато.

Але всі намагання будуть марними без належної підтримки держави. Розроблені закони в галузі медичного страхування мають бути ретельно перевірені вітчизняними та зарубіжними спеціалістами, які мають певний досвід в практичному медичному страхуванні.

Медичне страхування повинно бути обов'язковим, воно призведе до зростання сильної та здорової нації, а як наслідок сильної та ефективної економіки.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Батужак М.І., Приступа Л.А. Запровадження страхової медицини в Україні: проблеми,перспективи, зарубіжний досвід//Збірник статтей та доповідей ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених (14-15 травня 2009р.). - 2009. - Т.2. - С.13-15.

2. http://www.dfp.gov.ua

3. http://www.ukrreferat.com/

4. http://www.universalna.com

5. Базилевич В.Д. Страхування: Підручник/ В.Д. Базилевич. - К.: Знання-Прес, 2008. - 1019 с.

6. Базилевич В.Д., Базилевич Н.С. Страхова справа.-Київ : Знання, 1998.

7. Богусловський Є.І., Шибалкіна Ю.С. Медичне страхування в Україні: проблеми та перспективи //Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2009. - №4(39). - С.83-86.

8. Воробйова Т. Договір добровільного страхування медичних витрат як новий інструмент страхового ринку / Т. Воробйова // Підприємництво, господарство і право. - 2007. -№ 3.-С. 48-51

9. Гориславець Л. Медичне страхування: вчимося у США та Європи? Режим доступу: http://www.panorama.pl.ua/doc.php?id=3535

10. Єрмілов В. Питання медичного страхування в сучасній Україні: пройдені шляхи і перспективи // Соціальне страхування. - 2008. - №1 - С. 18 - 21.

11. Капшук О.Г., Ситник А.П., Пащенко В.М. Сучасний стан і перспективи розвитку добровільного медичного страхування в Україні / О.Г. Капшук // Фінансові послуги. -2007.- №2. -С.17-21

12. Кондрат І. Ю. Проблеми запровадження та перспективи розвитку обов'язкового медичного страхування в Україні// Науковий вісник НЛТУ України. - 2009. - Вип.19.3.

13. Медичне страхування в Австрії, Фінляндії, Швеції, Італії, Ізраїлі, США. Режим доступу: http://www.likar.info/profi/articles/405.html

14. Міністерство охорони здоров'я [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20090521_1.html

15. Мних М.В. Медичне страхування та необхідність його запровадження в Україні// Економіка та держава. - 2009. - №2. - С.40-41.

16. Новосельська Л.І. Шляхи запровадження медичного соціального страхування в Україні// Науковий вісник. - 2009. - № 18.

17. Поліщук Є. Медичне соціальне страхування: проблема системи потребує системного вирішення // Соціальне страхування. - 2008. - №2 - С.13-16.

18. Приказюк Н. Медичне страхування в Україні: тенденції та перспективи розвитку / Н. Приказюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2011. - № 104 - 54 c.

19. Рудик В. К. Перспективи розвитку нових видів страхування на страховому ринку України / В. К. Рудик // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 20 12. - № 113 - 87 c.

20. Система охорони здоров'я та соціального страхування в Німеччині. Режим доступу: http://forinsurer.com/public/03/04/17/1047

21. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С. Осадець. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002.

22. Троцька А.О., Русул Л.В. Перспективи розвитку медичного страхування в Україні// Збірник статтей та доповідей ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених (14-15 травня 2009р.). - 2009. - Т.2. - С.122-123.

23. Фориншурер --страхування в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.forinsurer.com.

24. Черешнюк Г.С., Сергета І.В., Пилипчук В.Л. , Краснова Л.І., Проблеми впровадження добровільного медичного страхування та шляхи їх розв'язання / Г. С. Черешнюк // Фінансові послуги. - 2006. - №2. - С.22-26

25. Шатковський Я. Обов'язкове медичне страхування в Україні: правові проблеми та перспективи їх вирішення / Я. Шатковський // Вісник Львів. ун - ту. Серія юридична. - 2010. - Вип. 46. - 145 с.

26. Яковлева Т. Соціально-правові передумови запровадження обов'язкового медичного страхування / Т.Яковлева // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - №11. - С.71-74.

27. Ялтинська кооперація. Медичне страхування в Україні //Страхова справа. - 2006 -№3. -С.60-61

Размещено на Аllbest.ru

...