Характеристика та класифікація платіжних систем, які використовуються в банківській сфері

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Класифікація за характером здійснюваних платежів

У більшості розвинутих країн платіжна система складається з кількох самостійних систем, кожна з яких задовольняє вимоги окремої платіжної сфери. Такі системи можна класифікувати за різними характеристиками та ознаками.

Системи міжбанківських розрахунків.

Виходячи з того, яку роль відіграють платіжні системи відповідно до характеру здійснюваних платежів, слід розрізняти: системи міжбанківських розрахунків; внутрішньобанківські платіжні системи; системи "клієнт - банк"; системи масових платежів.

Для певних типів платіжних систем характерні певні платіжні операції. У свою чергу, в цих великих класах платіжних систем можна виділити окремі підкласи, що займають особливе місце у платіжній сфері.

Ці системи призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, обумовлених виконанням платежів їхніх клієнтів або власних зобов'язань одного банку перед іншим.

Для цього використовуються міжбанківські грошові перекази. Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного процесу, існують три основні методи здійснення таких переказів:

· з використанням двосторонніх кореспондентських стосунків;

· з використанням рахунків у банку-посереднику, який відіграє роль агента з розрахунків;

· з використанням спеціалізованих розрахункових установ і мереж.

В останньому випадку існує також відмінність між розрахунками на двосторонній або багатосторонній основі. Обробка міжбанківських грошових переказів може здійснюватися з використанням різних операційних, технологічних та організаційних підходів і механізмів.

Коли банком-посередником буде центральний банк країни, при розрахунках за міжбанківськими трансакціями використовуються кошти, які є на рахунках банків - учасників трансакції у центральному банку. Якщо ж посередник - комерційний банк або інша недержавна установа, розрахунки виконуються згідно з приватними угодами, укладеними між комерційними банками, а участь у процесі розрахунків центральних фінансових установ обмежується загальним наглядом. Очевидно, що комерційні банки повинні нести відповідальність за надання послуг щодо ведення рахунків населення і пов'язаних з цим спеціальних платіжних послуг. Однак, немає єдиної думки щодо ролі, яку повинен виконувати центральний банк у забезпеченні міжбанківських платіжних послуг або експлуатації різних складових фізичної інфраструктури платіжної системи. Ця роль у кожній країні відрізняється і багато в чому залежить від умов, що склалися історично.

У міжбанківських системах грошових переказів може існувати певна регіональна сегментація. Це пов'язано з потенційною економією на витратах за умови обробки трансакцій там, де вони виконуються. Таким чином, банки, що діють у загальнонаціональних масштабах, можуть здійснювати кліринг та розрахунки за значною частиною своїх платежів через місцеві структури. Згадана сегментація є розповсюдженим явищем там, де використовується технологія, що включає фізичний обмін платіжними документами на паперових або магнітних носіях.

Внутрішньобанківські платіжні системи.

Важливим фактором, що має вплив на структуру сукупної платіжної системи, є існування різних типів банківських установ, наприклад - ощадних, кооперативних банків, високий рівень розвитку та домінуюча позиція великих комерційних банківських структур, ступінь концентрації банківської системи, який може бути різним у різних географічних регіонах та у різних ринкових секторах. Банківські структури можуть створювати внутрішньобанківські платіжні системи грошових переказів, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови щодо проходження платежів між установами, які належать до однієї групи. При цьому відповідна структура зберігає за собою право розпоряджатися коштами, поки платіж перебуває у процесі виконання (так звані кошти у розрахунках).

У такому випадку розрахунки виконуються через систему кореспондентських рахунків у центральній установі, яка виступає як банк банків відповідної структури. Всередині структури може також створюватися єдиний центр для виконання клірингу та розрахунків. За багатьма основними параметрами внутрішньобанківські платіжні системи подібні до міжбанківських. Важливою умовою їх ефективного та надійного функціонування є тісна співпраця з міжбанківськими системами.

Залежно від стану відповідної банківської установи чи структури на ринку, рівня розвитку її внутрішньої інфраструктури та інших характеристик внутрішньобанківські платіжні системи можуть визначатися різним ступенем досконалості, надавати різноманітний спектр платіжних послуг клієнтам та мати більш чи менш обмежену сферу діяльності. Це, в свою чергу, зумовлює характер стосунків між конкретними внутрішньобанківськими та міжбанківськими платіжними системами.

У будь-якому разі наявність власної платіжної системи створює певні переваги для комерційного банку чи банківської структури з точки зору конкурентоспроможності та привабливості для потенційних клієнтів. Водночас, саме з міркувань конкурентних стосунків на банківському ринку, інформація про внутрішньобанківські системи вважається конфіденційною і здебільшого не підлягає детальному оприлюдненню. Тому ми не розглядатимемо такі системи окремо.

Системи "клієнт - банк".

Платіжні послуги становлять невід'ємну складову асортименту послуг, що пропонують банки своїм клієнтам. Оскільки не всі клієнти однакові, в умовах конкуренції банки повинні розробляти спеціальні ділові і ринкові стратегії використання платіжних послуг, вирішуючи, чи спроможні вони конкурувати в обмеженому секторі ринку платіжних послуг і пропонувати клієнтам більш широкий їх набір.

Внаслідок цього на поточний момент особлива увага приділяється запровадженню систем "клієнт - банк" на базі сучасних технологій.

Однією з перших у цьому плані була американська система телефонної оплати рахунків (telephone bill paying), впроваджена позиково-ощадними банками США.

Для телефонної оплати рахунків клієнт банку користується спеціальним апаратом, з'єднаним з банківським комп'ютером, через який він може оплачувати рахунки за товари, електроенергію, медичні послуги тощо. Спочатку, набравши спеціальний номер, клієнт підключається до банківського комп'ютера, а пізніше натисканням клавіш уводить номер свого рахунку, персональний ідентифікаційний номер, кодовий номер одержувача грошей і суму платежу. Якщо поточний рахунок одержувача знаходиться в тому ж банку, він негайно кредитується, якщо ні - одержувачу надсилається чек.

Платіж телефоном - одна з найдешевших послуг у системі автоматизованих платежів. Однак, як і в інших випадках, система скуповується лише тоді, якщо в ній діє багато учасників. Поки що ця форма не отримала поширення через інертність споживачів і торговельників, які не бажають змінювати існуючі форми розрахунків.

Тепер усе більшого поширення набуває банківське обслуговування вдома, або "домашній банк" (home banking). Йдеться про комплекс послуг щодо надання клієнтам банків фінансової інформації, а також здійснення за їх ініціативою різних банківських трансакцій з передаванням інформації телефонними каналами або через двосторонню систему кабельного телевізійного зв'язку.

В ідеальному варіанті ця форма послуг передбачає наявність у клієнта персонального комп'ютера, за допомогою якого він може передавати банку розпорядження про оплату рахунків, у будь-який час викликати на екран інформацію про стан свого банківського рахунку з переліком усіх кредитових та дебетових проводок, здійснювати миттєве переміщення коштів на рахунки контрагентів, давати банку інструкції про автоматичне виконання майбутніх платежів тощо.

Подібна система дуже зручна для клієнта та різко знижує банківські витрати. Підраховано, наприклад, що вартість для банку оплати чека знизилась би з 72 до 32 центів при передачі сигналу електронними комунікаціями.

За допомогою цієї системи банки змогли зараховувати платежі на рахунки з винагородою, що дозволяло обійти заборону на винагородження рахунків до запитання.

Спочатку процедура розрахунків здійснювалась за усною згодою та оформлялась письмово після отримання платежу; потім удалося її частково автоматизувати, застосувавши клавіатуру, але до появи відеографії цей вид діяльності вимагав великої кількості персоналу.

Відеотекст - це система передачі зорової інформації телефонною мережею та її прочитання на екрані спеціального термінала або телевізора, підключеного належним чином.

В європейських країнах ця система була розроблена управліннями зв'язку, які мають монопольне право на всі види зв'язку. У США її розробили і впровадили телефонні компанії - виробники обладнання і самі банки.

"Домашній банк" може функціонувати у пасивному (консультативному) або у діалоговому режимі. У консультативному режимі ця система дозволяє тільки читати інформацію. Для цього може використовуватись радіотрансляційна або телефонна мережа чи кабельний зв'язок. У діалоговому режимі вона забезпечує обмін розпорядженнями і запитами між абонентами та центром зв'язку. З цією метою можна використовувати телефонний або кабельний зв'язок. "Домашній банк", що працює в діалоговому режимі, в основному пропонує абоненту інформаційні послуги, тобто клієнт може отримати довідку про стан свого рахунку, про останні трансакції, про вартість портфеля цінних паперів. Через "домашній банк" можна замовити чекову книжку, а у найближчому майбутньому, якщо фінансові організації матимуть відповідне програмне забезпечення, можна буде виконувати всі класичні банківські операції після ідентифікації клієнта і перевірки його секретного коду за допомогою картки з мікропроцесором, для чого потрібно встановити вдома читаючий прилад для карток. Одночасно з дистанційною оплатою набуватиме поширення практика дистанційної купівлі, тобто купівлі за допомогою замовлення телефоном чи кабельним зв'язком. Зрозуміло, що експлуатація "домашнього банку" в діалоговому режимі вимагає попереднього встановлення зв'язку з банком і, як правило, внесення абонентної плати. Але для надання інших послуг можна просто користуватися відеографічним зв'язком. Можна припустити, що "домашні банки" займуть важливе місце як реальний засіб зв'язку між населенням та фінансовими установами і як матеріальний засіб платежу, частково вступивши в конкуренцію з системою дистанційної оплати.

Системи масових платежів.

Платежі фізичних осіб за товари та послуги можуть виконуватися з використанням готівкових грошей або безготівкових платіжних інструментів, наприклад-чеків.

Навіть у країнах з розвиненою економікою готівка (банкноти та монети) залишається найбільш розповсюдженим засобом здійснення платежів на невеликі суми безпосередньо у пункті реалізації товарів чи послуг. Зі збільшенням вартості трансакції набуває поширення тенденція до використання безготівкових інструментів для здійснення платежу.

Традиційні безготівкові платіжні інструменти (чеки, платіжні доручення тощо) досить розповсюджені, однак останнім часом усе ширше впроваджуються системи масових (споживчих) платежів з використанням сучасних технологій.

Останнім словом платіжної системи є системи масових платежів за товари та послуги за допомогою пластикових карток. У цих системах задіяні кредитні картки, дебетні картки або "електронні гаманці". До тієї ж групи належать картки для отримання грошей з банківських автоматів (automatic teller machine-ATM).

Незважаючи на деякі відмінності, основні вимоги до власників карток і ознаки систем досить подібні, аби виділити їх в окремий клас платіжних систем. Зокрема, спільними рисами можна вважати карткову технологію, необхідність проведення ідентифікації користувача і перевірки чинності трансакції, як правило, низькі операційні витрати обігу, прирівняні до касових витрат.

Основні учасники системи карткових розрахунків:

Ш власник картки;

Ш банк-емітент;

Ш підприємства торгівлі або сфери послуг (торговельник);

Ш банк-еквайр.

З правової точки зору, суть трансакції з кредитною (платіжною) карткою полягає у тому, що власник картки і продавець після попереднього відкриття рахунків у банку домовляються, що будь-яку угоду між ними буде врегульовано шляхом кредитування рахунку торговельника і дебетування рахунку власника картки. При цьому, за винятком окремо обумовлених випадків, цей платіж буде безумовним і остаточним.

Розглянемо права та обов'язки учасників системи карткових розрахунків. Власник картки:

- може використати картку для оплати товарів і послуг, які надаються іншими учасниками угоди, а також для отримання у банку кредиту в готівковій формі в межах встановленого ліміту;

- може погасити свою заборгованість банку за покупки протягом пільгового періоду без виплати відсотків;

- може скористатися продовженим кредитом банку (за межами пільгового періоду з виплатою встановлених відсотків);

- зобов'язаний погасити борг і відсотки відповідно до схеми, яка визначена угодою.

Банк-емітент картки (одночасно за використаною тут спрощеною схемою є банком-еквайром):

- видає картку після детальної перевірки фінансового стану й оцінки кредитоспроможності клієнта;

- відкриває власнику картки спеціальний рахунок, на якому обліковуються всі трансакції з використанням картки;

- щомісяця надсилає клієнту витяг із зазначенням розмірів заборгованості, сум і термінів погашення боргу;

- стягує комісійні та відсотки згідно з встановленими тарифами;

- зобов'язується оплачувати рахунки торговельного підприємства, що стосуються трансакцій, зроблених з використанням карток, за відрахуванням комісійних зборів (дисконту);

- може відмовитись від оплати торговельних рахунків, якщо порушені будь-які умови угоди (наприклад, збільшений ліміт покупки без відповідного дозволу банку-емітента).

Підприємство торгівлі або послуг, яке бере участь в угоді:

- зобов'язується приймати картки для оплати за товари та послуги і проводити авторизацію (отримувати дозвіл) у передбачених угодою випадках;

- зобов'язується вилучити картку, коли є підозра, що пред'явник не є законним її власником;

- може пред'явити банку для оплати торговельні рахунки, що стосуються трансакцій з використанням картки, для негайного одержання за ними грошей;

- зобов'язане зберігати конфіденційну інформацію про клієнта.

Розглянемо тепер загальні правила роботи з платіжною карткою.

1. Клієнт банку подає в банк заявку на отримання платіжної картки. Форму заявки визначає банк. Відомості, наведені клієнтом, використовуються банком для оцінки кредитоспроможності клієнта і визначення величини встановленого ліміту.

2. У разі позитивного вирішення питання банк відкриває клієнту спеціальний картковий рахунок. Одночасно виготовляється персональна пласикова картка, на яку заноситься необхідна інформація.

3. Банк-емітент встановлює два види обмежень:

- загальний кредитний ліміт суми непогашеної заборгованості на картковому рахунку, який діє протягом усього періоду чинності картки;

- разовий ліміт на суму однієї покупки (різним клієнтам встановлюються різні кредитні ліміти відповідно до прийнятих банком стандартів кредитоспроможності).

4. У момент купівлі товару або послуги власник картки пред'являє картку. Продавець друкує торговельний рахунок, на якому за допомогою спеціального пристрою віддруковуються відомості з картки.

Торговельний рахунок складається у трьох примірниках. Перший примірник отримує власник картки, другий залишається у продавця, третій надсилається банку-еквайру.

5. Якщо сума угоди перевищує встановлений разовий ліміт, торговельник до оформлення торговельного рахунка зобов'язаний провести так звану авторизацію, тобто отримати дозвіл банку-емітента на здійснення трансакції.

При наявності спеціальних касових терміналів авторизація проводиться на кожній трансакції у режимі реального часу (on-line). У таких випадках ліміт на одну трансакцію не враховується.

6. Банк торговельника (еквайр) отримує від свого клієнта щоденно або в інші встановлені терміни відповідно оформлені торговельні рахунки. Ці рахунки розглядаються банком як еквівалент грошових сум, які підлягають негайному зарахуванню на рахунок торговельника.

Торговельник може відразу ж використати ці кошти, незалежно від того, чи поверне згодом покупець суму своєї купівлі банку-емітенту. Винятком є випадки, коли купівлю здійснено з порушенням встановлених правил при свідомій участі торговельника. При оплаті рахунків з торговельника утримуються спеціальні комісійні (дисконт).

7. У кінці кожного місяця емітент надсилає власнику картки спеціальну виписку з його карткового рахунку із зазначенням усіх трансакцій, про ведених за цей період, а також сум і термінів погашення заборгованості.

У власника картки є два альтернативних варіанти розрахунків з банком:

- погасити борг без виплати відсотків протягом пільгового періоду - 25-30 днів від дати платежу, вказаної у виписці;

- продовжити кредит за межі пільгового періоду з нарахуванням 1,5-2% за місяць на суму непогашеного середньоденного залишку боргу.

Швидке розповсюдження пластикових платіжних карток, їх перетворення в масовий інструмент розрахунків - наочний приклад того, що ця форма розрахунків вигідна основним категоріям учасників системи.

Зручність карткової системи розрахунків для користувача, перш за все, у тому, що йому не потрібно мати при собі велику суму готівки при відвідуванні магазинів. Крім того, наявність карток дозволяє запобігти певних формальностей, пов'язаних з видачею банківських чеків.

Друга перевага карток - можливість отримання кредиту. В картковій системі розрахунків кредит надається покупцю автоматично, без спеціального звернення в банк. У момент купівлі використовується кредитна лінія, причому ліміт її відновлюється у міру погашення боргу. Більше того, покупець користується кредитом без стягування відсотків протягом певного терміну. Крім того, він може за бажанням відстрочити виплату боргу за межі пільгового періоду, сплачуючи банку відсотки.

Ще одна перевага карткових розрахунків - отримання користувачем інформації від банку в такій формі, що він може перевірити кожну трансакцію і висунути претензії у разі неправильного оформлення трансакцій.

У картковій системі розрахунків користувачів приваблює також зручність здійснення трансакцій завдяки наявності широкої мережі торговельних підприємств, які приймають картки при купівлі товару або послуги.

Є й інші переваги - пільги при придбанні товару, додаткові можливості обміну придбаних товарів, відновлення загублених чи викрадених карток, пільги при замовленні місць у готелях та авіаквитків тощо.

Карткові розрахунки вигідні і для підприємств торгівлі та послуг, які долучаються до відповідних систем.

Практика багатьох країн свідчить, що впровадження карток дозволило залучити нових покупців і, крім того, сприяло зростанню середніх розмірів покупок за рахунок використання банківського кредиту.

Банківські картки дозволили дрібним та середнім торговельним і сервісним фірмам включитися у систему продажу в кредит. Раніше тільки великі роздрібні мережі могли утримувати спеціальний штат для аналізу фінансового стану клієнтів, які претендують на отримання кредиту, для ведення бухгалтерського обліку, контролю за погашенням кредиту тощо. У системі ж банківських карток кредитором виступає банк, що дає можливість тисячам дрібних і середніх торговельних підприємств розширити сферу обслуговування.

Нарешті, платіжна картка дозволяє позбутися незручностей і зменшити ризик, які пов'язані з використанням чеків як засобу платежу. Йдеться про труднощі ідентифікації пред'явника чека, ризик відсутності грошей на банківському рахунку чекодавця, часті випадки підробки чеків та інші види злочину чи шахрайства, залучення власних коштів, зниження ризиків, пов'язаних з чековим обігом.

Банки використовували форму карткового фінансування для швидкого збільшення портфеля споживчих позик. Банківська кредитна картка, як уже зазначалося, пов'язана з відновлюваною кредитною лінією, що дозволяє автоматично надавати кредит за кожною торговельною угодою. У разі пролонгації кредиту за межі пільгового періоду банк стягує відсоток, який, в середньому, вищий за відсоток на інші види кредиту.

Впровадження картки дозволило банкам подолати обмеження щодо залучення та обслуговування клієнтури. Раніше ключовими факторами були місцезнаходження банку та наявність у нього розгалуженої мережі відділень, що потребувало великих капіталовкладень. Картка дозволяє клієнту здійснювати трансакції на великій відстані від банківських філій (розраховуватися за товари, одержувати гроші в системі автоматів). Клієнт уже географічно не прив'язаний до банку, що розширює коло користувачів його послугами.

Трансакції з використанням платіжних карток відкрили нові перспективи фінансового обслуговування клієнтів і, відповідно, розширили можливості отримання банківського прибутку. Банки стягують комісійні і відсотки як з власників карток, так і з торговельників. Так, банк-еквайр одержує від торговельників дисконт для оплати торговельних рахунків, а також має можливість використовувати для своїх операцій кошти, які зберігаються торговельниками на рахунках у банку. Крім того, банк може продавати торговельнику послуги, знижуючи при цьому ставку дисконту і надаючи йому додаткові пільги.

Розповсюдження карток, що зумовило зростання рентабельності як для виробників карток та обладнання для їх використання, так і для емітентів цих карток, пов'язане з високим рівнем конкуренції у цій сфері. Це конкуренція між емітентами карток, між мережами, які їх розповсюджують, між виробниками карткових продуктів, банківських автоматів чи електронних платіжних терміналів, між емітентами і торговельниками.

У конкурентній боротьбі кожен учасник намагається досягти оптимального співвідношення між доходами і витратами.

Витрати поділяються на дві групи: витрати на реалізацію і витрати на обслуговування.

Витрати на реалізацію, або маркетинг, пов'язані із залученням клієнтів: як користувачів карток, так і торговельників, що приймають ці картки. Ці витрати скорочуються з розширенням мережі: споживач бажає вибрати таку мережу, до якої вже приєдналася велика кількість торговельників; так само і торговельник бажає приєднатися до такої мережі, якою вже користується велика кількість споживачів.

Що стосується витрат на обслуговування, то вони знижуються при впровадженні засобів інформатики у сферу розрахунків і клірингу. Ці витрати поки що перевищують витрати на обслуговування чеків, але в найближчому майбутньому значно скоротяться.

Доходи, звичайно, підлягають закону попиту, тобто залежать від ціни, яку сплачує клієнт і яка включає комісійні збори, щорічні внески і відсотки. Це означає, що мережа, яка змогла залучити більшу кількість клієнтів, у певний момент забезпечує собі важливу перевагу: при рівних цінах, що стягуються з кожного клієнта, вона отримує більший прибуток за рахунок більшої кількості своїх учасників і абонентів. З цієї ж причини вона може швидко знизити свої витрати на обслуговування.

У вищезазначеному полягає одна з основних причин швидкого поширення карткових платіжних систем. Згідно з багатьма прогнозами, платіжні картки стануть у майбутньому невід'ємною частиною системи платежів і вийдуть далеко за рамки своєї теперішньої ролі.

2. Проблема вибору платіжного інструмента, переваги карткових розрахунків

Платіжні інструменти - це інструменти, які забезпечують переміщення вартості в грошовій формі між фінансовими і не фінансовими агентами. У міжбанківських розрахунках платіжний інструмент - це доручення банку перевести кошти з рахунку одного клієнта на рахунок іншого. Форма передачі доручення може бути як паперова, так і електронна. Платіжні інструменти безготівкових розрахунків можна класифікувати:

1. Платіжні інструменти, що забезпечують платежі на паперових носіях.

2. Платіжні інструменти, що забезпечують електронні платежі.

3. Платіжні інструменти, що забезпечують платежі на основі пластикових карток.

Перевагою паперових платіжних інструментів для проведення безготівкових розрахунків є те, що вони забезпечують фактичне підтвердження платежу і не потребують від платника доступу до комп'ютера. Наприклад, чеки або платіжні доручення. Недоліком є необхідність фізичної обробки паперових носіїв. Електронні платежі забезпечуються за допомогою інших платіжних інструментів - інструкцій між учасниками платіжної операції. Ці платіжні інструменти використовуються при здійсненні платежів на великі суми, а також регулярних або термінових платежів. Наприклад, оплата житлово-комунальних послуг. Перевагою електронних платежів є те, що нема потреби обробляти і доставляти паперові носії. Недоліком є те, що ці платіжні інструменти не завжди вигідні для здійснення дрібних платежів. Пластикові картки використовуються для здійснення електронних розрахунків, особливо дрібних платежів. Вони використовуються для оплати товарів або послуг у місці продажу. Наприклад, телефонні картки, картки для банкоматів, банківські картки.

Пластикові картки як платіжний засіб мають деякі переваги перед паперовими грішми:

- більш довговічні через повільний знос;

- мають більшу стійкість до підроблення;

- не зв'язані з випуском великого числа номіналів;

- процес підрахунку менш трудомісткий;

- більш стійкі до розкрадання.

Для проведення кожної платіжної операції необхідно використати той чи інший платіжний інструмент, який би відповідав умовам проведення операції та терміну її проведення. Будь-який платіжний інструмент повинен відповідати фізичним, юридичним та кваліфікаційним стандартам.

Кожна платіжна операція містить у собі два потоки переміщення інформації, які є взаємопов'язаними, але можуть рухатися різними шляхами і в різний термін. Це сам платіж та інформація про умови його проведення. Платіжні інструменти характеризуються:

1. формою;

2. засобами захисту і підтвердження справжності;

3. кредитовим або дебетовим характером дії.

Вибір платіжного інструменту може залежати від багатьох чинників. Серед них можна зазначити такі найважливіші:

- вартість використання конкретного платіжного інструменту для платника;

- характер стосунків між платником і одержувачем (безпосередній чи «відокремлений»);

- чи є платіж одноразовим, чи повторюється постійно;

- сума платежу;

- чи є платіж місцевим, на далеку відстань чи зарубіжним.

Усі ці засоби платежу не є взаємозамінними для платника. Для дрібних щоденних купівель практично обов'язкове використання готівки, яке значно полегшилось з появою автоматів для видачі грошей. Але для інших платежів існує певний вибір.

Переважна більшість проблем стосується оплати товарів в системах електронної комерції. Тому необхідно створення адекватного платіжного інструменту для цього сегменту ринку розрахункових послуг. Для забезпечення ефективності функціонування платіжного інструменту першочергове завдання полягає в тому, щоб зробити його привабливим для клієнтів. Адже доходи платіжної системи залежать від числа клієнтів та трансакцій. До факторів, основних що впливають на необхідність розробки нових платіжних інструментів можна віднести:

· технологічний фактор;

· попит;

· конкуренція.

Бурхливий розвиток нових технологій визначає необхідність реформування платіжних інструментів як засобів платежу, створює можливість їх запровадження різними, в тому числі не фінансовими установами, а також формує зміни попиту на нові форми фінансового обслуговування.

При виборі платіжного інструменту для здійснення платіжної операції необхідно зважати на певні обмеження, що пов'язані з тим, чи приймає одержувач платежу даний засіб платежу. При цьому необхідно враховувати різні чинники, наприклад, історичні та соціальні особливості території, законодавчі чи нормативні обмеження ті інші.

3. Ризики в системах валових розрахунків

Операційний ризик виникає через можливість порушень систем обробки даних, оскільки діяльність централізованих платіжних систем усе більше залежить від захищеності, безпеки та безперебійності функціонування систем обробки та передачі даних. Зростання автоматизації операцій призводить до зростання залежності від технологічного забезпечення та більш високого ступеня вразливості у випадках технічних порушень.

Технічні системи можуть вийти з ладу в будь-який момент процесу здійснення платежу. Готовності системи особливо загрожує вихід з ладу складових прикладної системи та системи зв'язку (апаратних засобів, програмного забезпечення, а також каналів зв'язку) або умисні дії, що порушують безпеку операцій.

Інша проблема може виникнути через особливості передачі повідомлень між відправником, центральним банком та отримувачем. Якщо ця передача організована таким чином, що інформація надходить до отримувача перш, ніж виконується остаточний розрахунок, то виникає проблема неправильного розуміння статусу платіжної інструкції. Адже отримувач може вважати платіж остаточним або практично остаточним і планувати використання відповідних коштів, виходячи з цього припущення.

На платіжні операції можуть також впливати стихійні лиха -- повені, пожежі, землетруси тощо, які можуть порушити різним чином інфраструктуру платіжної системи, включаючи будівлі, обладнання, шляхи і, що має особливе значення, лінії електропередач та телекомунікацій.

Ризики в системі чистих розрахунків.

У країнах з ринковою економікою платіжні системи традиційно функціонували таким чином, щоб забезпечити на кінець дня виконання розрахунків за чистими позиціями учасників, що утворилися протягом дня в результаті обміну платіжними документами. При такому порядку розрахунків ризики у платіжній системі виходять на перший план.

Відповідне визначення витрат платіжних систем на чистій основі, пов'язаних із ризиком, обумовленим непрямим кредитуванням з боку учасників системи, а також втрат, викликаних невиконанням розрахунків, досить ускладнене. Отже, в системі існують приховані витрати.

У системах багатостороннього взаємозаліку загальні потреби учасників у ліквідних коштах скорочуються, але натомість зростає концентрація попиту на ці кошти наприкінці циклу обробки платежів, коли всі учасники системи, що є чистими боржниками, мають одночасно сплатити свої від'ємні позиції. Це збільшує ризик ліквідності.

Кредитний ризик, притаманний таким системам, випливає з наявності інтервалу в часі між моментом обміну платіжними документами й остаточним розрахунком у кінці циклу.

Ризики у системах валових розрахунків.

Завдяки своїй організації системи на валовій основі забезпечують одержувачу більш надійний захист від ризику. Однак ризик присутній і в цих системах, хоча й в інших проявах.

Зокрема, у системах валових розрахунків у режимі реального часу, на відміну від систем чистих розрахунків, кошти, що надходять, не використовуються для взаємозаліку за вихідними платежами. Тому учасники переважно мають більшу потребу в ліквідності, ніж у системі чистих розрахунків, оскільки кожен з них мусить мати достатньо коштів на рахунку в установі, що виконує роль агента з розрахунків (здебільшого ним є центральний банк) перш, ніж надіслати платіжну інструкцію до системи.

Отже, при дефіциті ліквідності деякі учасники можуть відкладати свої платіжні доручення, що може дозволити їм, кожному окремо, заощадити втрати, але це не пошириться на систему загалом. Така практика ускладнює нормальне функціонування системи і може, врешті, призвести до тих ризиків, яких намагалися уникнути. Цю проблему часто називають ризиком блокування системи. міжбанківський платіжний валовий переказ

Відповідає за кредитний ризик у таких системах агент з розрахунків, якщо він допускає утворення незабезпечених дебетових сальдо на рахунках протягом дня, як це робиться у системах з денним овердрафтом.

У процесі розробки та реалізації заходів боротьби з ризиком у платіжних системах бажано керуватися деякими загальними принципами. До них належать, зокрема, такі:

- рішення мають відповідати ринковим вимогам;

- ризиком повинні управляти ті, хто має найкращі можливості робити це з мінімальними витратами;

- потрібно виявляти гнучкість у визначенні шляхів досягнення поставленої мети;

- вирішення технічних питань, за винятком визначення стандартів та відносин із центральним банком, краще залишити на розсуд учасників. Технічні стандарти не можна нав'язувати;

- використані заходи повинні стимулювати найбільш економічні вирішення проблеми управління ризиком;

- бажані оприлюднення частоти помилок, їх характерних особливостей, випадків шахрайства, а також централізований аналіз параметрів та причин помилок;

- жодна окрема особа не повинна мати повноваження затверджувати (вводити) і надсилати платіжні інструкції;

- варто звести до мінімуму можливості вносити зміни в платіжні інструкції та платіжну інформацію;

- необхідна періодична перевірка заходів протидії шахрайству із внесенням необхідних змін у платіжний процес.

Банки, що обслуговують платника та отримувача, несуть перед ними відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та умов укладених між ними договорів.

У разі порушення банком, що обслуговує платника, строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10% суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 % суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем. Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

У разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У протилежному разі отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 % суми переказу. Водночас банк-порушник зобов'язаний після виявлення помилки негайно повідомити неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу та про необхідність ініціювання ним переказу еквівалентної суми коштів цьому банку протягом трьох робочих днів від дати надходження такого повідомлення. Форма повідомлення банку про здійснення помилкового переказу встановлюється Національним банком України. У разі переказу банком-порушником за рахунок власних коштів суми переказу отримувачу та своєчасного повідомлення неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу, а також своєчасного переказу неналежним отримувачем суми переказу цьому банку банк-порушник залишає цю суму у власному розпорядженні. При цьому, у разі порушення неналежним отримувачем зазначеного триденного строку, банк-порушник має право вимагати від неналежного отримувача повернення суми переказу, а також сплату пені в розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожний день, починаючи від дати завершення помилкового переказу до дня повернення коштів включно, яка не може перевищувати 10 % суми переказу. У разі помилкового переказу з рахунку неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов'язаний переказати відповідну суму коштів з рахунку платника на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком за короткостроковими кредитами, за кожний день, починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором. У разі переказу з рахунку платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунку платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком за короткостроковими кредитами, за кожний день, починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Банк платника не має права на списання з рахунку платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання. Якщо всупереч отриманому документу на відкликання сума переказу була списана з рахунку платника та переказана отримувачу, повернення отримувачем платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. В цьому разі банк, що не виконав документ на відкликання або прострочив його передачу банку платника, має сплатити платнику штраф у розмірі 1 % суми переказу. Спори, пов'язані із здійсненням банками переказу, розглядаються у судовому порядку.

Размещено на Allbest.ru

...