Аналіз інвестиційно-брокерського обслуговування на фондовому ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

У даній роботі проведений аналіз інвестиційно-брокерського обслуговування на фондовому ринку і визначені перспективи і тенденції його розвитку. Фондовий ринок, як частина фінансового ринку служить основою руху капіталу, створюючи ринковий механізм регульованого його перерозподілу в найбільш актуальні галузі економіки шляхом роботи з цінними паперами. Структурно він є сегментом як грошового ринку (на якому здійснюється рух короткострокових накопичень), так і ринку капіталів, що здійснює рух середньо-і довгострокових накопичень. Фондовий ринок - це механізм, що зводить разом покупців і продавців фондових цінностей - цінних паперів. При цьому вид товару - цінні папери - визначає структуру фондового ринку та компоненти цієї структури, що здійснюють як власне його функціонування, так і управління його роботою: склад учасників ринку, місце розташування, порядок функціонування, правила регулювання і т.п Необхідність вивчення фондового ринку обумовлена тим, що для нормального розвитку економіки необхідна мобілізація тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб, їх розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки. Ці процеси і здійснюються на фондовому ринку. Таким чином, на фондовому ринку виникає кругообіг капіталу, причому у одних суб'єктів господарювання створюються заощадження,а інші відчувають потребу у фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності. Зокрема, Україна зараз потребує інвестицій, як і будь-яка країна з економікою, що розвивається. Саме тому питання розвитку фондового ринку такі-актуальні. Метою даної курсової роботи є аналіз фондового ринку і тенденцій його розвитку. У курсовій роботі будуть розглянуті основні аспекти фондового ринку, суб'єкти, його структура, а також перспективи розвитку.

Актуальність роботи полягає в тому, що розвиток сучасної інвестиційної діяльності на фондовому ринку може стимулювати прогрес у підвищенні активізації вітчизняної банківської системи та економіки в цілому. На вирішення питань, які є у курсовій роботі, спрямовані дослідження викладені в монографіях наступних авторів: Пшик Б. І., Кравченко Ю.Я, Іванов Є.В, Мельник В.А.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ ТА ЙОГО СУБ'ЄКТИ

1.1 Загальна характеристика суб' єктів фондового ринку

Основою ринку цінних паперів і, відповідно, фондового ринку є суб'єкти ринку - юридичні та фізичні особи, які здійснюють свою діяльність на ринку цінних паперів [11]. Вони продають, купують цінні папери, обслуговують їх обіг і розрахунки по них, при цьому вступаючи між собою в певні економічні відносини з приводу обігу цінних паперів і маючи спільне завдання - отримання прибутку. Саме під впливом джерел і умов, при яких утворюється прибуток, складається структура фондового ринку. Склад його учасників залежить від тієї ступіні на який знаходиться виробництво і банківська система, а також які економічні функції держави. Цим визначається спосіб фінансування виробництва і державних витрат. Важливим є також і обсяг нагромадження засобів у населення понад задоволення необхідних поточних потреб [13]. Суб'єктів фондового ринку на кшталт діяльності можна підрозділити на триfкатегорії:

1) емітенти - держава в особі уповноважених нею органів, юридичні особи і громадяни, які залучають на основі випуску цінних паперів необхідні їм кошти і виконуючі від свого імені передбачені в цінних паперах зобов'язання;

2) інвестори (або їх представники, які є професійними учасниками ринку цінних паперів) - громадяни або юридичні особи, які набувають цінні папери у власність, повне господарське відання або оперативне управління з метою здійснення посвідчених цими цінними паперами майнових прав (населення, промислові підприємства, інституціональні інвестори - інвестиційні фонди, страхові-компанії-тощо);

3) професійні учасники ринку цінних паперів - юридичні особи та громадяни, які здійснюють види діяльності, визнаної професійної на ринку цінних паперів (дилерська, брокерська та інші види діяльності) [14]. У залежності від відношення до ринку цінних паперів всіх осіб, які мають до нього відношення, можна умовно розділити на три інші групи. До першої групи належать «користувачі» фондового ринку - емітенти та інвестори. Їх професійні інтереси часто лежать поза ринком цінних паперів. Емітенти звертаються до нього, коли їм необхідно залучити довгострокові або середньострокові капітали, інвестори звертаються до нього для тимчасового вкладення наявних в їх розпорядженні капіталів з метою їх збереження та примноження. Емітентів та інвесторів об'єднує те, що ринок цінних паперів для них - частина «зовнішнього ділового середовища», а не професія [14]. Другу групу складають професійні торговці, фондові посередники, тобто ті, кого називають брокерами і дилерами. Це - організації, а в ряді країн - і громадяни, для яких торгівля цінними паперами - основна професійна діяльність. Їх завдання полягає в тому, щоб обслуговувати емітентів та інвесторів, задовольняти їх потреби у виході на фондовий ринок. Третю групу складають організації, які спеціалізуються на наданні послуг для всіх користувачів фондового ринку. Усю сукупність цих організацій ще іменують «інфраструктурою» фондового ринку. До них відносяться фондові біржі та інші організатори торгівлі, клірингові та розрахункові організації, депозитарії та реєстратори та ін. [12]. Як правило, дрібне виробництво фінансується за рахунок власних нагромаджень і капіталів власників - власників виробництва і банківських кредитів. Велике ж акціонерне виробництво фінансує свої капітальні витрати майже цілком за рахунок емісії акцій і облігацій. Результатом є відділення власності і фінансування підприємств від самого виробництва. Держава в особі центрального уряду і місцевих органів влади також вдається до запозичення коштів для фінансування бюджетних витрат на додаток до стягування податків, а також в інтервалах між надходженнями податків, за рахунок емісії цінних паперів[4]. Таким чином, основними емітентами (емітент, згідно з Федеральним Законом «Про ринок цінних паперів» - «юридична особа або органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, що несуть від свого імені зобов'язання перед власниками цінних паперів по здійсненню прав, закріплених ними» [5]) є держава, державні органи, органи місцевої адміністрації, підприємства та інші юридичні особи, включаючи спільні підприємства, інвестиційні фонди, комерційні банки [11]. Емітент поставляє на фондовий ринок товар - цінний папір і несе від свого імені зобов'язання перед покупцями (інвесторами) цінних паперів по здійсненню прав, посвідчених ними. Крім того, емітент сам оперує своїми цінними паперами, здійснюючи їх викуп або продаж. Емітент випускає в обіг емісійні цінні папери: акції, боргові зобов'язання держави, депозитні і ощадні сертифікати, векселі, опціони - тобто це організації, зацікавлені в короткостроковому чи довгостроковому фінансуванні своїх поточних і капітальних витрат, які можуть довести, що їм як позичальникам можна довіряти [12]. Під емісійного цінного папером розуміється будь-який цінний папір, в тому числі бездокументарна, яка розміщується випусками, має рівний об'єм і терміни здійснення прав усередині одного випуску незалежно від часу її придбання, а також закріплює сукупність майнових і немайнових прав, що підлягають посвідченню, поступці і безумовному здійсненню з дотриманням встановлених законодавством форми і порядку. На частку емісійних цінних паперів припадає основний обсяг операцій, що здійснюються на ринку цінних паперів; за обсягами і впливу на стан фондового ринку лідирують акції та облігації. Основний мотив, яким керується емітент, випускаючи цінні папери - це залучення грошових ресурсів. Крім того, продаж цінних паперів дає можливість реконструювати власність або провести сек'юритизація заборгованості[9]. З емітентами тісно взаємодіють інвестори - громадяни або юридичні особи, які набувають цінні папери від свого імені і за свій рахунок, з метою змусити свої кошти працювати і приносити дохід [13]. Крім того, інвестори можуть бути зацікавлені в отриманні певних прав, гарантованих тієї чи іншої цінної папером Інвесторів можна класифікувати за статусом: індивідуальні (фізичні особи), інституційні (колективні) і професіонали ринку; - і за метою інвестування: стратегічні і портфельні. Стратегічний інвестор через володіння акціями переходить до повного контролю над акціонерним товариством (або отримує його у власність), портфельний розраховує лише на доход від належних йому цінних паперів. Для портфельного інвестора найбільш актуально постійну взаємодію з біржею, щоб вирішувати, що, де і коли купувати [3]. Якщо основним емітентом на ринку цінних паперів є держава, то основним інвестором, що визначає стан фондового ринку, - індивідуальний інвестор: фізична особа, яка використовує свої заощадження для придбання цінних паперів. При цьому кількість індивідуальних інвесторів може певною мірою служити показником добробуту громадян, оскільки приватні особи починають вкладати кошти в цінні папери лише тоді, коли досягають достатнього ступеня особистого багатства і стає актуальним питання управління[5]. Юридичні особи, які не мають ліцензії на право здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів у якості посередників, але купують цінні папери від свого імені і за свій рахунок, становлять групу інституційних інвесторів. Інвесторами виступають і професіонали фондового ринку, які здійснюють весь комплекс операцій на ньому, але лише в тому випадку, якщо вони вкладають власні кошти в цінні папери [4]. На ринку грошових цінних паперів як інвесторів домінують банки, які в той же час як посередники частково розміщають короткострокові папери у своїх клієнтів (наприклад, комерційні банки одних підприємств пропонують іншим підприємствам). На ринку капітальних цінних паперів спостерігається перехід від переваги індивідуальних інвесторів до домінування інституціональних інвесторів, що важливо для розвитку ринку, оскільки дає можливість розширення кола покупців фінансових інструментів, а відповідно розосередження ризику приміщення засобів у цінні папери [5]

1.2 Нормативно-правова та нормативно-методична база функціонування фондового ринку та його суб'єктів

фондовий ринок брокерський обслуговування

Ринок цінних паперів в Україні почав своє становлення в 1991 році з прийняттям Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» (актуалізований Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Тоді Україна на законодавчому рівні отримала інструменти та професійних учасників ринку цінних паперів, які брали активну участь у створенні вітчизняного фінансового сектора економіки. Найбільш важливим при визначенні правових засад здійснення державного регулювання ринку цінних паперів став Указ Президента України, яким 12 червня 1995 була утворена Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» [2] в Україні визначено її завдання, функції, повноваження, права, відповідальність і відносини з іншими державними органами з питань регулювання та контролю на ринку цінних паперів. Наступним кроком у регулюванні ринку цінних паперів України став Указ Президента України № 1063/2011 від 23.11.2011 року про створення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) [3]. В Україні перші біржі стали з'являтися на початку 90-х років, вони носили хаотичний характер і служили швидше інструментом обміну товарами, ніж реальною фондовим майданчиком, вони не виконують властиві їм функції щодо залучення, перерозподілу капіталу та його спрямування в реальний сектор. Перші цінні папери: ваучери, векселі, купони і т. д. використовувалися в різних кримінальних схемах по захопленню підприємств, відходу від податків і відмивання грошей. Інвестиційні фонди були більше схожі на піраміди, ніж вони, по суті, й були[3]. Щодо закону «Про цінні папери та фондовий ринок» N 3480-IV від 23.02.06 р., то цей Закон регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку[1]. Згідно з діючим законодавством, за формою існування цінні папери поділяються на документарні та бездокументарні, а за порядком їх видачі на емісійні та неемісійні. В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

пайові цінні папери -- цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів відносяться: акції, інвестиційні сертифікати, сертифікат ФОН,

акції корпоративного інвестиційного фонду,

боргові цінні папери -- цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться:

облігації підприємств, державні облігації України, облігації місцевих позик,

казначейські зобов'язання України, ощадні (депозитні) сертифікати,

векселі, облігації міжнародних фінансових організацій,

іпотечні цінні папери -- цінні папери, які забезпечені іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

іпотечні облігації, іпотечні сертифікати, заставні

приватизаційні цінні папери -- цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

похідні цінні папери -- цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

товаророзпорядчі цінні папери -- цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Класифікація за терміном обертання: за терміном обертання цінні папери в Україні поділяються на безстрокові і термінові. Безстрокові цінні папери (наприклад, акції) не мають встановленого строку погашення чи мають строк погашення більш як 10 років з моменту їх емісії (видачі) або згідно з умовами емісії передбачають право емітента приймати одноособове рішення про продовження строку погашення (ліквідації) таких цінних паперів, незалежно від загального строку дії таких цінних паперів. Термінові цінні папери (як правило, цінні папери, що опосередковують відносини позики -- облігації, векселі, казначейські зобов'язання і ін.) в свою чергу поділяються на: короткострокові -- до 1 року;

середньострокові -- від 1 до 5 років; довгострокові -- від 5 до 10 і більше років[2].

РОЗДІЛ 2. ОЦІНЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО-БРОКЕРСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ НА РИНКУ БІРЖОВОЇ ТОРГІВЛІ

2.1 Характеристика інвестиційно-брокерських компаній

Серед фінансових посередників особливу групу становлять професійні учасники фінансового ринку, до яких належать брокери та дилери. Брокерська діяльність -- діяльність щодо укладання угод з цінними паперами на основі договорів комісії або доручення. Брокер є посередником (агентом) інвестора, діє від імені клієнта та за його дорученням отримує винагороду у вигляді комісійних. Для здійснення брокерської діяльності брокер зобов'язаний відкрити окремий брокерський рахунок у банку з метою здійснення операцій з грошима, що належать клієнту брокера. Брокерські контори суттєво відрізняються між собою як за спектром послуг, які вони надають своїм клієнтам, так і за розміром комісійних. Є брокерські контори з пониженою комісією, які надають обмежену кількість послуг за зниженою ставкою. Інвестори, яким не потрібні консультації чи інші додаткові послуги, звернувшись до таких брокерських фірм, можуть заощадити кошти. Часто брокерські фірми є досить великими, і в них інвесторів обслуговують різні спеціалісти-фірми[7]. Фінансово-кредитні установи економічно розвинутих країн поряд із емісійною діяльністю, формуванням та управлінням власними портфелями фінансових інвестицій певну увагу приділяють розвиткові клієнтських послуг, пов'язаних із цінними паперами, зокрема брокерських. Брокерське обслуговування клієнтів є традиційним і доволі поширеним видом послуг у сфері інвестиційного бізнесу. На практиці брокерські операції часто ототожнюють із довірчим управлінням інвестиційним портфелем, оскільки ці напрями банківського інвестиційного бізнесу мають деякі спільні риси, а саме: брокерське обслуговування також передбачає відкриття і переказ грошових коштів інвестора на рахунок, і цінних паперів - на рахунок депо у брокера.

Дилерська діяльність -- укладання професійним учасником фондового ринку (дилером) договорів з купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін купівлі або продажу визначених цінних паперів із зобов'язанням придбати або продати ці цінні папери за оголошеними цінами. Основний дохід дилерів -- позитивна різниця між цінами продажу та купівлі цінних паперів. Різниця в цінах купівлі-продажу є платою дилерам за терміновість і врівноваження тимчасового дисбалансу між попитом і пропозицією на певні види цінних паперів, що перебувають в обігу[6]. Професійними торговими агентами в інвестиційному процесі виступають фондові брокери та дилери. У класичному розумінні посередник в особі брокера або дилера виконує роль фахівця, який здійснює консультації і виконує доручення свого клієнта відповідно до його мети. Фондові брокери та дилери добре орієнтуються в певних сегментах фондового ринку і забезпечують зв'язок між споживачами капіталу й інвесторами, які мають кошти і бажають отримати за ними дохід. Брокерська діяльність -- здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів в обмін на поставку їх новому власникові на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів. Брокери надають послуги з укладання угод за рахунок клієнтів. Брокери завжди діють на фондовому ринку як агенти, тобто виражають волю та інтереси своїх клієнтів. За виконання доручених дій клієнти сплачують брокерам комісійну винагороду. Брокери можуть здійснювати посередницькі функції як на біржовому, так і на позабіржовому ринках цінних паперів. Вони відкривають і ведуть власні рахунки та рахунки клієнтів у депозитаріях і розрахунково-клірингових установах. Розрізняють брокерів, які працюють в офісі брокерської фірми, та брокерів, які безпосередньо виконують замовлення клієнтів на біржових-торгах[8]. Основним документом, що визначає відносини брокера і клієнта, є договір доручення чи договір комісії. Договір укладають у письмовій формі, він засвідчує права й обов'язки брокера стосовно його клієнта. За договором доручення брокер діє як повірений, тобто від імені клієнта і за його рахунок. У цьому разі головне завдання брокера -- знайти для клієнта на ринку цінні папери, які б задовольняли його за ціною, або продати за дорученням клієнта цінні папери, які йому належать, за вказаною ціною. Брокер на підставі договору доручення про купівлю цінних паперів знаходить на ринку папери, потрібні клієнтові. Від імені клієнта брокер укладає договір із власником цінних паперів, а клієнт зі свого рахунка сплачує їхнє придбання. За свої послуги брокер отримує комісійну винагороду. Якщо клієнт доручає продати цінні папери, угода здійснюється за аналогічною схемою, тільки клієнт надає цінні папери покупцеві, а той здійснює оплату їх[10]. Здійснюючи угоду за договором комісії, брокер діє як комісіонер і укладає угоди від власного імені, але за рахунок клієнта.

В цьому разі клієнт, уклавши з брокером договір комісії, переказує йому грошові кошти на купівлю цінних паперів (поставляє брокерові цінні папери для продажу), які брокер обліковує на забалансових рахунках «депо». Відповідно до договору комісії клієнт переказує брокерові грошові кошти на купівлю цінних паперів у повному обсязі або частково, згідно з умовами договору. Брокер зобов'язаний окремо вести облік власних ресурсів та залучених коштів. Якщо брокер діє за договором комісії, умовами договору може бути передбачено, що брокер має право зберігати грошові кошти клієнтів, які призначені для купівлі цінних паперів або отримані від продажу цінних паперів. Ці грошові кошти брокер може використовувати для отримання доходу, якщо це передбачено договором комісії. Частину доходу брокер зобов'язаний переказати клієнтові[9]. Під час виконання операцій із цінними паперами в процесі комісійної діяльності брокери зобов'язані:

діяти в інтересах клієнтів;

попереджати клієнтів про ризики конкретної угоди з цінними паперами;

узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризику щодо виконання операцій купівлі-продажу або обміну цінних паперів, зокрема й щодо ліквідності цінних паперів, що купуватимуться;

виконувати договори та замовлення клієнтів у порядку їх надходження, якщо інше не передбачене договором;

у першу чергу виконувати операції із цінними паперами за договорами та замовленнями клієнтів, а потім -- власні операції з такими самими цінними паперами;

у разі зацікавленості брокера, яка заважає йому виконати замовлення клієнта на найвигідніших умовах, брокер зобов'язаний негайно повідомити про це клієнта[13]. Дилерська діяльність -- здійснення цивільно-правових угод щодо купівлі-продажу цінних паперів від свого імені й за власний рахунок шляхом публічного оголошення цін купівлі та/або продажу із зобов'язанням виконання угод за цими цінними паперами за оголошеними цінами. Дилер як інвестиційний посередник виступає у двох ролях: на первинному ринку він здійснює операції з випуску цінних паперів і стає їхнім власником для подальшого перепродажу; на вторинному -- здійснює підтримку фондового ринку, покладаючи на себе зобов'язання з котирування цінних паперів, формує рівень цін на організованому ринку цінних паперів. Ці ціни підлягають публічному котируванню, тобто вони оголошуються на біржі або в системі позабіржової торгівлі і доступні не лише дилерам, а й широкому загалу інвесторів. Здійснюючи публічні котирування, дилер може оголосити інші суттєві умови, необхідні для укладання договору купівлі-продажу: кількість цінних паперів, термін дії оголошених цін тощо[7]. Учасник ринку, якого задовольнять ці вимоги, укладає угоду з дилером, котрий зобов'язаний виконати її.

Джерелом доходу дилера є різниця між ціною продажу певного цінного папера та ціною його придбання. Як правило, кожен дилер спеціалізується на проведенні операцій із цінними паперами певного виду. Відповідно, дилеру потрібна певна кількість грошових коштів та цінних паперів. Здебільшого дилерам видають ліцензію на проведення діяльності за наявності на банківському рахунку певної суми коштів та зобов'язання подальшої участі у спеціальних страхових фондах, які діють на фондовому ринку[10]. Дилери і брокери не мають права:

розголошувати комерційну таємницю клієнтів, за винятком випадків надання такої інформації на вимогу уповноважених державних органів;

задовольняти вимоги кредиторів за рахунок цінних паперів і грошових коштів, що належать клієнтам;

передовіряти виконання замовлень третім особам, якщо це не передбачено договором із клієнтом;

здійснювати брокерську й дилерську діяльність з цінними паперами, стосовно яких не зареєстровано інформацію про випуск та/або не здійснено реєстрацію випуску в порядку, визначеному чинним законодавством;

здійснювати обмін одних цінних паперів на інші, якщо в обміні задіяні цінні папери, емітентом яких є торговець або його афілійовані особи, тощо[5].

Діяльність з управління цінними паперами -- діяльність, що здійснюється від свого імені за винагороду впродовж визначеного терміну на підставі відповідного договору щодо управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб[11]. Отже, фінансові посередники, надаючи великий спектр послуг учасникам фінансового ринку, виконують такі важливі функції:

-- здійснюють ефективний розподіл фінансових ресурсів інвесторів у часі, сприяючи зниженню вартості фінансових операцій за одночасного зростання їх кількості (так званий "ефект масштабу");

-- об'єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великих інвестицій на фінансовому ринку. Акумулюючи невеликі за розміром заощадження, фінансові посередники в значній мірі підвищують ефективність інвестиційного процесу;

-- диверсифікують ринок, що важко зробити окремим власникам заощаджень;

-- об'єднують та перерозподіляють фінансові ризики, акумулюючи великі обсяги фінансових ресурсів з метою зниження ризику інвестицій для окремих суб'єктів;

-- сприяють збалансуванню попиту і пропозиції на фінансові активи з різною тривалістю дії, оскільки допомагають вирішити суперечності між схильністю інвесторів до короткострокових (тобто більш ліквідних) вкладень та потребами позичальників у залученні фінансових ресурсів на тривалі строки для здійснення своїх інвестиційних програм.

Фінансові посередники, акумулюючи великий обсяг фінансових ресурсів (навіть якщо більшість цих зобов'язань є короткостроковими), мають можливість придбання і довгострокових активів[7].

2.2 Аналіз стану обслуговування учасників фондового ринку в Україні та ефективності інвестицій у даний напрямок

Перша Українська фондова біржа з'явилась в лютому 1996 року, нею стала фондова біржа ПФТС. Але нормально функціонувати ПФТС змогла тільки з початку 2000-х років, коли сформувався індекс ПФТС, який на сьогоднішній день включає в себе 20 емітентів (підприємств) з різних галузей економіки України і торгується в реальному часі. Індекс ПФТС на сьогоднішній день є головним індикатором стану українського ринку акцій, на цьому майданчику також проходять торги корпоративними, муніципальними, державними облігаціями та інвестиційними сертифікатами.

Індекс розраховується на основі 20 підприємств металургії, електроенергетики, машинобудування, видобувного сектора і банківської сфери. Серйозний вплив на роботу ПФТС надає Російська біржа ММВБ. Крім того, 24 грудня 2009 р. Асоціація «Перша фондова торгова система», власник 100% акцій ВАТ «ПФТС», на загальних зборах прийняла рішення про продаж 50% +1 акцій біржі стратегічному інвесторові. Покупцем стала Московська міжбанківська валютна біржа - найбільша фондова майданчик СНД, Східної і Центральної Європи за оборотом. Продаж ПФТС стала необхідністю, продиктованою високою конкуренцією з «Українською біржею» (УБ). 2 жовтня 2008 на базі Російської біржі РТС була зареєстрована ПАТ «Українська біржа», яка розраховує свій власний індекс UX, в нього входять ідентичні ПФТС підприємства. Обсяги торгів на обох майданчиках порівнянні і вони ведуть конкурентну боротьбу між собою[10].

Індекс UX - індекс українських акцій, є найважливішим індикатором торгів на «Українській біржі». Розраховується протягом торговельної сесії кожні 15 секунд. Індекс UX, так само як і індекс ПФТС є основними показниками стану фінансового ринку України. На сьогоднішній день індекс UX розраховується на основі цін акцій найбільш великих українських компаній, лідерів у своїх галузях[15].

На даний момент в Україні функціонує 10 фондових бірж:

1. Українська біржа;

2. Східно-європейська фондова біржа;

3. Фондова біржа «Перспектива»;

4. Українська міжбанківська валютна біржа;

5. Українська міжнародна фондова біржа;

6. Київська міжнародна фондова біржа;

7. Фондова біржа ПФТС;

8. Придніпровська фондова біржа;

9. Фондова біржа «Іннекс»;

10. Українська фондова біржа.

Розвиток будь-якої системи або категорії має свої особливості, фондовий ринок не виняток і тому має свої проблеми і недоліки.

1. Неконкурентоспроможність фондового ринку. Фондовий ринок України за ступенем зрілості і ризикам належить до ринків, які перебувають на початкових стадіях формування і росту. Йому доводиться конкурувати за обсяги інвестиційних ресурсів з іншими фондовими ринками, що розвиваються;

2. Неефективна політика щодо інвесторів. Економічне зростання держави неможливий без утворення сприятливих умов для вчинення інвестицій як вітчизняними, так і іноземними інвесторами. Випадки порушень прав інвесторів, непрозорість і недостатня ліквідність фондового ринку України є істотною перешкодою для припливу вітчизняного та іноземного капіталу;

3. Неефективна політика щодо емітентів. Хоча в результаті приватизації в Україні було утворено велику кількість акціонерних товариств, рівень капіталізації фондового ринку є низьким, тільки обмежене коло цінних паперів звертається на вторинному ринку;

4. Недостатня інформаційна прозорість фондового ринку;

5. Дефіцит кваліфікованих трудових ресурсів;

6. Нерозвинена законодавча база щодо фондового ринку.

Нагальні проблеми, існуючі на фондовому ринку України і заважають його подальшому розвитку - це низька ліквідність і капіталізація, масштабний дефіцит внутрішніх грошових ресурсів для інвестицій, низька частка біржового сегменту ринку, недостатнє законодавче регулювання ціноутворення, обмежена кількість ліквідних та інвестиційно-привабливих фінансових інструментів, висока фрагментарність біржової та депозитарної структури. Всі вони є прямим відображенням посткризового періоду, який зараз переживає український фондовий ринок[4].

Рис. 1. «Об'єм торгів на українській фондовій біржі»[15].

В порівняння, об'єм торгів на ММВБ лише за 10.11.2016 становив 73.2005 млрд рублів (приблизно 24 млрд грн).

Розвинений і відкритий фондовий ринок в країні характеризує, як правило, сильну, і стабільну економіку, сприяє залученню інвесторів з інших країн. Як відомо, ринки країн, що розвиваються для інвесторів стають все більш привабливими, тому що саме в перехідному періоді розробляються більше нових проектів, націлених на вдосконалення економіки, викликане необхідністю. Серед них найбільшу популярність мають цінні папери Росії, України та Казахстану. Інтерес до України, зокрема, викликаний наявністю сильної металургійної промисловості, хоча вона не відрізняється інвестиційною привабливістю. У перспективі великий потенціал зростання має гірничодобувна галузь. Розвідані запаси залізної руди в Україні становлять 68 мільярдів тонн, що становить 20% від усіх загальносвітових запасів руди і робить гірничорудну галузь стратегічно важливою для країни в довгостроковій перспективі. Принципами міжнародного стандарту фондового ринку є прозорість, відкритість, доступність, впорядкованість і конкурентність. Відповідно, у багатьох аспектах український фондовий ринок дуже далекий від зразка, що змушує шукати нові шляхи, стратегії розвитку, вдосконалення для того, щоб створити повноцінний сектор фінансової сфери. Узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок, що фондовий ринок України перебуває на самому початку свого розвитку. Він повинен пройти всі складні етапи становлення, для того щоб стати реальним економічним індикатором і ефективним механізмом інвестування. Без активної участі держави та окремих громадян, пройти цей шлях неможливо[7].

Незважаючи на відсталу інфраструктуру і застарілі виробничі фонди, наша країна володіє великим промисловим потенціалом. Як тільки вітчизняна економіка почне нормально розвиватися, модернізуючись і залучаючи інвестиції, на повну потужність запрацює і фондовий ринок, тому що на сьогоднішній день це найефективніший інструмент для заробітку грошей в світі[5].

РОЗДІЛ 3. ОБГРУНТУВАННЯ ПРІОРИТЕТІВ ТА ЗАСОБІВ ПОКРАЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО-БРОКЕРСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА БЕЗПЕКИ СУБ'ЄКТІВ ФОНДОВОГО РИНКУ

В усіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади. Створюють спеціальні державні структури, які виконують масштабну-роботу-щодо:

- розробки законодавства та підзаконних актів стосовно функціонування ринку цінних паперів і контролю за їх виконанням;

- видачі великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів;

- організації реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників ринку;

- забезпечення відкритості інформації про емітентів;

- захисту інтересів великої кількості інвесторів тощо[13].

Український ринок цінних паперів, незважаючи на його незначні обсяги, має винятково складну і суперечливу структуру державних органів, які здійснюють його регулювання. Ця складність пов'язана , по-перше, з тим, що в Україні формується змішана (банківська та небанківська) модель ринку, і тому в ролі регулюючих організацій поряд з небанківськими державними органами виступає Національний банк. А по-друге, особливістю українського фондового ринку є те, що першопричиною його формування була необхідність обслуговування масштабних процесів приватизації, в ході якої численні державні підприємства перетворювались в акціонерні товариства, створювались інвестиційні фонди ( за зразком країн, де дана сфера вже була розвинена і законодавство відповідало потребам регулювання тих чи інших питань), здійснювалось у великих масштабах первісне розміщення акцій приватизованих підприємств. Усе це вимагає активного втручання в регулювання ринку цінних паперів держави[12]. Тому зараз згідно з чинним законодавством функції державного регулювання фондового ринку розподілені між різними міністерствами та відомствами. Становлення фондового ринку в Україні повинно розглядатись у контексті із загальним процесом соціально-економічних та політичних реформ, які на сьогодні тривають. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізовувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси. Невиконання біржовим ринком своєї головної макроекономічної функції визначення справедливих цін фінансових інструментів є найбільшою проблемою українського фондового ринку. Динаміка фондового ринку не відповідає об'єктивним тенденціям розвитку і функціонування національної економіки. Основним фактором подальшого сталого розвитку фондового ринку України у цілому повинен стати випереджаючий розвиток його біржового сегменту. Досвід міжнародних ринків капіталу свідчить, що саме розвиток біржового сегменту фондового ринку стимулює розвиток інших його складових - депозитарної та розрахунково-клірингових систем, інвестиційну привабливість фінансових інструментів, ефективне управління активами інституційних інвесторів. У країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою фондові біржі утримують роль центральних інституцій фінансового ринку. За результатами біржових торгів обраховуються показники динаміки курсових цін, індексів активності, ринкової капіталізації та ринкової вартості підприємств. Зазначені показники характеризують стан ділової активності в окремих галузях та економіці країни в цілому, виступають надійними орієнтирами для інвесторів і визначають напрями інвестиційних потоків. В системі біржової фондової торгівлі концентруються найбільш ліквідні цінні папери та інші фінансові інструменти. В Україні склалася ситуація, внаслідок якої загальне зростання обсягів торгівлі на ринках цінних паперів мало позначається на динаміці обсягів біржової торгівлі, хоча діють 10 фондових бірж. Подрібнення вузького біржового сегменту не сприяє залученню на фондові біржі емітентів, інвесторів та учасників ринку. Для того, щоб вітчизняний ринок капіталу і, насамперед, біржовий фондовий ринок повноцінно функціонував, передбачається вирішення ряду складних регуляторних, організаційних і технологічних завдань, а саме:

підвищення інвестиційної активності українських публічних акціонерних товариств, перетворивши їх на постійних учасників біржових фондових ринків;

зниження системного та інших ринкових ризиків шляхом впровадження системи страхування (хеджування) цінових ризиків через похідні фінансові інструменти;

формування єдиних максимально уніфікованих принципів та правил регулювання та нагляду за фондовими біржами;

розширення регуляторних повноважень та відповідальності фондових бірж як природних саморегулівних організацій (СРО), які мають реальні можливості щодо здійснення ефективних форм правозастосування до учасників біржового ринку, що намагаються на ньому маніпулювати;

впровадження на регульованих ринках кращої практики укладення та виконання угод з цінними паперами;

здійснення біржами моніторингу торгів та ціноутворення для відтворення торговельного процесу і довготермінового зберігання інформації про нього;

достатньої капіталізації фондових бірж, необхідної для покриття операційних витрат та фінансування розвитку ринку, створеного і регульованого певною біржею;

використання сучасних технологій, які дозволяють унеможливити торговельні ризики та уникнути збою торговельних систем чи зупинки обробки інформації, необхідної для надійного провадження торговельного процесу;

створення і підтримання біржами консолідованої системи розкриття інформації про торговельний процес та його учасників, оприлюднення такої інформації у встановленому законодавством порядку;

максимальне зближення та уніфікація технологій біржової торгівлі та депозитарних і розрахунково-клірингових технологій;

уніфікація вимог до електронних торговельних систем фондових бірж щодо електронного документообігу та форматів документів;

підвищення ролі та суспільного значення системи біржової торгівлі в Україні.

Довгострокова стратегія держави щодо біржової торгівлі в Україні має ґрунтуватися на вирішенні завдань з:

· забезпечення спрямування накопичень та заощаджень громадян і трансформації їх в інвестиції в цінні папери, які котируються на фондових біржах;

· забезпечення моніторингу руху капіталу на регульованих фондових ринках для аналізу міжгалузевого перетоку капіталу та ефективності систем ціноутворення;

· попередження системних криз та “перегріву“ регульованих фондових ринків, забезпечення переважаючого значення системи біржової торгівлі над укладанням угод поза біржею;

· правового забезпечення діяльності учасників біржової торгівлі та їх клієнтів, визнаних законодавством кваліфікованими інвесторами або підприємствами, що постійно страхують цінові ризики з використанням похідних фінансових інструментів (хеджери);

· стимулювання невпинного прогресу технологій біржової торгівлі через підвищення вимог до технічного та технологічного забезпечення їхньої діяльності[14].

ВИСНОВКИ

Слід виділити напрями підвищення ефективності функціонування українського фондового ринку, які необхідно закріпити в нормативно-правових актах, з урахуванням перехідної економіки в країні:

7) концентрація торгівлі цінними паперами на організованому ринку, діяльність якого відповідає міжнародним стандартам. В цілому можна відзначити, що зростання фондового ринку набуває якісно нової динаміки за умови тривалого періоду політичної та економічної стабільності, розвитку ринкової інфраструктури. Існує реальна можливість збалансованого росту обсягів ринкової торгівлі. Цілком природно, що розвиток приватного сектору відіграє найвагомішу роль у розвитку ринку капіталу, особливо щодо збалансування попиту та пропозиції. Але держава, у свою чергу, є відповідальною за створення та впровадження «правил гри» у фінансовому секторі. Прозоре і передбачуване законодавче та регуляторне середовище має стимулювати розвиток фінансового ринку, підтримувати повне та чесне розкриття всієї фінансової інформації про емітента та брокерів, які надають свої послуги. Лише в такому випадку, можна буде розвивати та популяризувати дану сферу. Незважаючи на існуючі недоліки, ринок цінних паперів України має велику потенційної силою. Найголовніше і правильне тут - врахувати всі недоліки і прогалини і постаратися виконати більшу частину умов, які допоможуть йому вийти на гідний рівень.

Размещено на Allbest.ru