Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Навчально-науковий інститут економіки та менеджменту

Кафедра фінансів та економіки природокористування

Реферат

З дисципліни: «Банківська система»

на тему: «Кредитний потенціал банку»

Виконала Студентка групи Фін-31

Шершень Катерина Олегівна

Перевірила Асистент Котик О.В.

Рівне-2016

Зміст

Вступ

1. Кредитний потенціал як поняття і його економічне значення

2. Банківська політика формування і розподілу коштів кредитного потенціалу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

кредитний потенціал банк ліквідність

Ринкова трансформація української економіки відкрила новий етап у розвитку кредитної справи й потребує зміни системи управління кредитними ресурсами. Важливим в умовах транзитивної економіки є формування у банківських установах дієвого механізму для реалізації ними кредитних відносин, за допомогою якого банки забезпечуватимуть достатньою кількістю ресурсів своїх клієнтів за мінімальною ціною.

У зв'язку з цим постає проблема наукового осмислення та доповнення деяких теоретичних аспектів у сфері банківського кредитування, розуміння змісту, сутності та розробки ефективних схем і технологій управління кредитним потенціалом банку.

Проблема формування ресурсної бази, управління ліквідністю і доходністю банківської установи знайшли своє відображення у роботах зарубіжних та вітчизняних вчених: І. О. Бланка, О. В. Васюренка, О. І. Лаврушина, О. М. Мороза, H. Г. Ревенко, П. С. Роуза, I. M Федосік. У розробку питання нарощування кредитного потенціалу вагомий внесок зробили російські вчені В. І. Бєлоцерковський, М. В. Корнєєв, І. Н. Рикова, Н. В. Фисенко.

Разом з тим вдосконалення процесу управління залученими та розміщеними коштами клієнтів банку значною мірою сприятиме подальшому дослідженню питань, пов'язаних з визначенням особливостей кредитного потенціалу банку, аналізом рушійних чинників впливу на його формування та ін.

Метою роботи є теоретичний аналіз існуючих підходів до дослідження сутності поняття "кредитний потенціал", розробка економічно обґрунтованого визначення даного терміна, а також узагальнення факторів, які впливають на управління кредитними ресурсами банку та відіграють важливу роль у стимулюванні економічного розвитку України.

1. Кредитний потенціал, як поняття і його економічне значення

Поняття "кредитний потенціал" у структурному відношенні складається з термінів "потенціал" та "кредитний". Тому необхідно з'ясувати зміст цих двох складових.

Поняття "потенціал" широко використовують в різних галузях діяльності людини. Термін "потенціал" походить з латинської "potential", що означає "сила", та характеризує джерела, можливості, засоби, які можуть бути використані для вирішення будь-якої задачі, досягнення якоїсь цілі, можливості окремої людини, суспільства, держави в певній сфері. Разом з тим "потенціал банку" можна визначити як сукупність стратегічних ресурсів, які знаходяться в розпорядженні кредитного інституту і визначають межі фінансових можливостей при його функціонуванні за тих чи інших умов. Дане визначення терміна "потенціал" дає повне уявлення про сутність методологічних основ чисельності реальних процесів і явищ.

Наступною складовою узагальнення є термін "кредитний". Це поняття виходить з категорії "кредит". Термін "кредит" походить від латинського "creditum", яке означає "позика", "борг". У сучасній економічній літературі знаходимо кілька визначень кредиту, кілька трактувань його суті.

Проте нас цікавить саме банківський кредит. Відомо, що банківський кредит надається виключно у грошовій формі та виникає тоді, коли однією із сторін кредитної угоди виступає банк.

Отже, банківський кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах належного забезпечення, повернення у визначений строк, оплати та цільового характеру використання. Таке визначення сприяє врахуванню економічних особливостей здійснення кредитної діяльності. На сьогодні в економічній літературі широко використовується поняття "кредитний потенціал банку", проте, на наш погляд, дане поняття недостатньо роз'яснене. Так, М. В. Корнєєв визначає кредитний потенціал банку як "максимально можливий обсяг власних та залучених коштів, які комерційний банк може ефективно розмістити в позичкову заборгованість".

Проте не слід ототожнювати поняття "кредитний потенціал банку" та "ліквідність банку". Хоча ці поняття взаємопов'язані, ліквідність банку є вторинною в управлінні кредитною діяльністю банку. Недостатній кредитний потенціал породжує дефіцит ліквідних коштів, що викликає непередбачені витрати. У той же час надлишковий кредитний потенціал має зворотну дію на ліквідність банку.

Такі вчені як - О. І. Лаврушин, Є. П. Жарковська, Г. С. Панова - дотримуються думки, що кредитний потенціал можна визначити як різницю між загальним розміром мобілізованих банком коштів за мінусом резерву ліквідності. Дане визначення не повністю розкриває потенції системи та окремі види ресурсів. Тому необхідно характеризувати систему не тільки з огляду на залучені (мобілізовані) кошти, а й їх ефективне розміщення. Тобто кредитний потенціал насамперед визначає кількісні межі кредитної політики банку (ліміти, контрольні цифри кредитування), таким чином обмежує можливість банку проводити кредитні операції.

Ряд вчених-економістів, зокрема І. Н. Рикова, К. Р. Тагирбеков, Н. В. Фисенко, розглядають кредитний потенціал з одного боку як сукупність грошових коштів, якими володіє кредитна установа, а з іншого, як нематеріальні активи, якими він володіє. Ч. Дж. Вулфела зазначено, що кредитний потенціал банку - "це кредитні або інвестиційні можливості банку, які вимірюються його надлишковими резервами, тобто резервами, що перевищують за об'ємом вказані законом резервні вимоги, які створюють основу для розширення розмірів позик і інвестицій".

Отже, проаналізувавши різні публікації, присвячені визначенню поняття "кредитний потенціал", можна виділити різні підходи до розуміння сутності кредитного потенціалу:

1. Кредитний потенціал - це максимально можливий обсяг власних та залучених коштів, які комерційний банк може ефективно розмістити в позичкову заборгованість.

2. Кредитний потенціал - це різниця між загальним розміром мобілізованих банком коштів за мінусом резерву ліквідності.

3. Кредитний потенціал - це сукупність грошових коштів та нематеріальних активів, якими володіє кредитна установа.

4. Кредитний потенціал - це кредитні або інвестиційні можливості банку, які вимірюються його надлишковими резервами, тобто резервами, що перевищують за об'ємом вказані законом резервні вимоги, які створюють основу для розширення розмірів позик і інвестицій [3].

Ряд дослідників (Л. Ш. Лозовський, Б. А. Райзберг, О. Б. Стародубцева та інші) розглядають цей період економіки як стан переходу економічної системи одного виду в інший, підсистемами і елементами якої є постійно змінні величини. Як правило, така перехідна система є неврівноваженою та незбалансованою і це суттєво впливає на стан і динаміку процесів економічного розвитку. Українська економіка, на жаль, визначається нестабільністю економічного розвитку та різним рівнем кредитоспроможності суб'єктів господарювання, хоча і визнана ринковою. Як вже було зазначено вище, транзитивний період відрізняється від розвинутої ринкової економіки, тому важливим стає визначення об'єктивних та суб'єктивних чинників впливу на кредитний потенціал банку в процесі ринкової трансформації економіки. На ефективність процесу залучення та розміщення коштів клієнтів впливає сукупність факторів. Серед зовнішніх чинників формування та реалізації кредитного потенціалу слід виділити:

а) політичні (ступінь відкритості економіки, структура економіки регіону, макроекономічні показники);

б) валютні (пріоритет валюти);

в) ринкові (рівень інфляції, конкуренція, рівень попиту і пропозиції на банківські продукти, кредитна історія позичальника);

г) якісні (рівень кваліфікованих кадрів, система управління);

д) виробничі (рівень технологічного оснащення, потужності).

На загальний рівень кредитного потенціалу банку суттєвий вплив здійснює наступна низка внутрішніх факторів:

а) розмір власного капіталу банку;

б) загальна величина та структура залучених коштів;

в) рівень обов'язкових резервів, установлених Національним банком;

г) режим користування обов'язковими резервами для підтримки поточної ліквідності банку;

д) структура активів та зобов'язань банку;

е) вид кредитного продукту [7].

Виділення вищенаведених груп факторів дозволить кредитним установам враховувати відтік грошових коштів, їх неочікуване подорожчання, а також ефективне розміщення цих ресурсів серед своїх позичальників.

2. Банківська політика формування і розподілу коштів кредитного потенціалу

Формування банками кредитних ресурсів, а також їхнє використання зв'язане з функціями кредиту і насамперед з перерозподільною функцією. Перерозподільні процеси зв'язані з однієї сторони з акумуляцією кредитних ресурсів, а з іншого боку - з розміщенням їх у позички.

Раніше діяла система централізованого формування і використання позичкового фонду, яка приводила до того, що в банківській сфері питанням формування ресурсної бази не віддавалося належного значення. Видача коротко- і довгострокових позичок заснуваннями банків не була поставлена в залежність від наявності в них кредитних ресурсів. Контроль за стійкістю фінансового положення банків і ліквідністю їхнього балансу не здійснювався.

Монополія банків на проведення кредитних операцій, тверде закріплення за ними відповідної клієнтури, перебування банківських об'єднань на кошторисному фінансуванні не сприяли підвищенню зацікавленості їхніх працівників у розширенні й удосконалюванні операцій по залученню ресурсів.

Сформована практика формування і використання кредитних ресурсів не відповідала потребам ринкової економіки. Тому, в умовах переходу до ринку, функціонування банків на принципах комерційного розрахунку турбота про створення стабільної якісної ресурсної бази є однією з основних задач у їх діяльності.

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій [10].

Банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток. До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів [11].

Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал.

Рис. 1 Класифікація ресурсів комерційного банку[4]

Структура ресурсів окремих комерційних банків є індивідуальною і залежить від ступеня їх спеціалізації, особливостей їх діяльності, стану ринку кредитних ресурсів та інших факторів. Так, універсальні комерційні банки, які здійснюють переважно операції з короткострокового кредитування, як основний вид залучених ресурсів використовують короткотермінові депозити, а іпотечні банки, які займаються довгостроковим кредитуванням під заклад нерухомості, мобілізують кошти шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов'язань (іпотечних облігацій).

На рис. 1 подано класифікацію ресурсів комерційного банку залежно від джерел їх утворення.

Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу.

Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:

· залучення коштів на депозитні рахунки - поточні, строкові, ощадні та інші;

· недепозитного залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.

Коли говорять про стабільність банку, звичайно мають на увазі можливість припинення його діяльності, причому стабільність тим вища, чим менша ця можливість. Формалізувати цю залежність аж до одержання показників стабільності дуже складно, проте можна сформулювати якісні ознаки, що впливають на стабільність банків.

Одним із найважливіших чинників стабільності банку є достатність власного капіталу. Ця достатність розуміється у двох значеннях. Перше значення полягає в тому, що власний капітал банку повинен відповідати нормативним вимогам банку стосовно його розміру. Найважливішою є визначена законодавством межа, нижче за яку не може опуститися статутний капітал банку. У США, наприклад, мінімальний статутний капітал банку складає п'ять мільйонів доларів.

До власного капіталу банку належить статутний капітал, резерви, створені з прибутку попередніх років, нерозподілений прибуток поточного (минулого) фінансового року і субординований капітал. Субординованим називається капітал, що переданий банкові на термін понад сім років безвідклично і стосовно якого встановлене правило останньої черговості повернення при ліквідації банку. У разі якщо банк зазнає великих збитків, може скластися ситуація, коли власний капітал стає меншим від статутного. У цьому випадку констатується, що статутний капітал втрачений або частково втрачений. Така ситуація може бути причиною призупинення або відкликання банківської ліцензії, що призводить до автоматичного зупинення банку.

Друге значення достатності власного капіталу полягає в тому, що власного капіталу банку повинно вистачати на те, щоб забезпечити можливість продовження роботи банку за умови, якщо залучений капітал необхідно буде повернути вкладникам і кредиторам. Друге значення достатності власного капіталу тісно пов'язане з проблемою структуризації і ліквідності банківських активів. Найкраща ситуація складається в банку тоді, коли терміни ліквідності активів, за винятком власного капіталу, збігаються з термінами погашення заборгованостей перед вкладниками і дебіторами, а власний капітал банку існує у вигляді нерухомості, банківського устаткування, комп'ютерних програм і запасу оборотних коштів, яких вистачає для підтримання життєдіяльності банку.

З власним капіталом пов'язаний і розмір залученого капіталу. За існуючими нормативами, відношення найменшого з розмірів власного капіталу і статутного капіталу до розміру залученого капіталу не може бути меншим ніж 1:10. Ця вимога пов'язана з тим, що національний банк повинен забезпечити відповідальність акціонерів комерційних банків за залучені банками кошти. Хоч цей норматив уведений досить штучно, багаторічна практика застосування довела його живучість.

Не менш важливим чинником стабільності банку є ліквідність його активів. Ліквідність банківських активів має розглядатися в часовому розрізі й у кожний прогнозований момент часу повинна надавати можливість розраховуватися з клієнтами банку та з кредиторами при виникненні обставин необхідності повного або часткового повернення залучених коштів.

Активи банку складаються, як правило, із коштів у касах і на кореспондентських рахунках, виданих кредитів, передоплачених видатків, будинків, майна й устаткування, здійснених вкладів у підприємницькі товариства. Оскільки кошти, які перебувають на кореспондентських рахунках і в касах банку не в національній валюті, зазнають ризику інфляції інших валют, уведений норматив, що обмежує розмір відкритої валютної позиції банку. Будинки, майно, устаткування і права зазнають лише ризику помилкової оцінки. Існує також норматив, що не дозволяє банкам розміщувати значні частини усього власного капіталу в некредитних підприємницьких товариствах. Втім, інвестиції, здійснювані банком, під час оцінки активів прирівнюються до кредитів і піддаються такому ж аналізові та класифікації, як кредити.

Кредити ж, які складають у деяких банках найзначнішу і завжди найпроблемнішу частину активів, піддаються ретельній оцінці й нормативізації. На нормативах і класифікації, пов'язаних із кредитами, зупинимося докладніше.

Правила видачі кредитів викладені в кредитній політиці банку, про яку мова йтиме нижче. Проте у випадку, коли видача кредитів усе-таки порушує встановлені нормативи, необхідно вживати невідкладних заходів щодо виправлення становища. У першу чергу слід обмежувати інтегральний розмір кредитів, що видаються.

Обмежується також розмір ризикованих кредитів, що видаються "в одні руки". "Одними руками" вважається група зв'язаних у розумінні чинного законодавства фірм. Окремо обмежуються кредити, що видаються акціонерам банку і причетним до них особам. Це необхідно робити тому, що, необмежене вилучаючи з банку свої й чужі гроші, акціонери можуть змусити банки не проводити стягнення по відношенню до себе.

Таким чином, створилися "порожні" банки, де кредитні кошти в основному задовольняли постійно зростаючі запити акціонерів і де ризики акціонерів, реалізовані у вигляді декількох невдалих проектів, призвели до краху цих банків.

Необхідно також правильно вибирати валюту кредитування.

Найбільших же проблем завдають банкові неповернені кредити, що являють собою не що інше, як втрачені гроші вкладників, кредиторів та акціонерів. Ризик неповернення кредиту можна прогнозувати і кількісно оцінювати, наприклад, за допомогою методики, що є, за розпорядженням національного банку, обов'язковою при нарахуванні обов'язкових резервів. У цій методиці досить чітко визначені ознаки, за якими той чи інший кредит має бути віднесений до однієї з груп ризику неповернення. Ці ознаки обрані емпірично і продиктовані довголітньою практикою кредитування. Нараховані резерви формуються з прибутку, а якщо його не вистачає, -- з акціонерного капіталу. Таким чином, кредитний портфель безпосередньо впливає на капітал банку.

Кредити на сьогодні повинні кваліфікуватися комерційними банками як стандартні, піднаглядні, підстандартні, ненадійні і втрачені. Стандартні кредити мають умовний ступінь ризику 0%, піднаглядні -- 10%, підстандартні -- 30%, ненадійні -- 60%, а втрачені кредити мають умовний ступінь ризику -- 100%. При оцінці кредитів враховується фінансовий стан позичальника, його кредитна історія (відсутність прострочень по платежах), надане забезпечення і його ліквідність, дотримання обсягів обмеження ризикових угод, наявність судових рішень стосовно інших кредиторів тощо.

Оцінкам піддаються також забалансові зобов'язання банків, які теж підлягають реєстрації в національному банку. Обсяг за-балансових зобов'язань, так само як і кредити, може вплинути на капітал банку і, отже, на його стабільність.

Наступним чинником стабільності банку є достатня оборотність коштів і прибутковість банку. І тут кредити також відіграють не останню роль, оскільки прибутки по кредитах складають у банках від 20% до 90% загальних доходів банку.

Проте, оскільки обіцянка клієнта сплачувати підвищені відсотки свідчить також про ризикованість його операцій, банк зацікавлений проводити диверсифікацію кредитних коштів, розподіляючи їх щодо процентних ставок таким чином, щоб інтегрально кредитний портфель забезпечував і необхідну дохідність, і достатню надійність.

Отже, кредити безпосередньо впливають на всі згадані тут чинники стабільності банку: на капітал, ліквідність активів, дохідність і прибутковість.

Одним з найважливіших інструментів запобігання ризикам є кредитна політика банку. Кредитна політика розробляється правлінням банку (або кредитним комітетом) і затверджується, як правило, радою акціонерів банку. Кредитна політика призначена встановити ключові принципи, яких мусять дотримуватися менеджери та керівники банку при плануванні кредитної діяльності і видачі кредитів.

По-перше, кредитна політика повинна містити ті умови, за яких банк може провадити видачу кредитів як таку. До цих умов належать вимоги по валютних позиціях.

По-друге, кредитна політика повинна містити встановлені банком межі кредитних процентних ставок і принципи їхнього формування на підставі відомостей про вартість ресурсів, про необхідну прибутковість і дохідність.

По-третє, кредитна політика повинна містити класифікацію тих типів кредитів, на яких спеціалізується банк, а також надавати кредитним працівникам можливість формувати кредитний портфель з урахуванням диверсифікації ресурсів за ризиковими рівнями таким чином, щоб забезпечити наперед встановлене, обране керівництвом банку відношення дохідності і надійності.

По-четверте, кредитна політика повинна містити перелік документів, які мусить надати клієнт разом із заявкою про кредит, а також умови, за яких заявка може бути прийнята, чи підстави, на яких заявка може бути відхилена.

По-п'яте, кредитна політика повинна містити відомості про управлінські структури, які беруть участь у кредитній роботі, і про порядок прийняття ними рішення про кредитування.

По-шосте, кредитна політика повинна містити вимоги до забезпечення кредитів, які видає банк.

По-сьоме, кредитна політика повинна визначати ті умови, за яких банк може прийняти на себе збалансовані зобов'язання, тобто видати гарантії або поручництва [8].

Стабілізація ситуації в банку залежить також від його акціонерів, які для збереження вкладених у банк коштів повинні йти на певні жертви для порятунку банку. У всякому разі, вилучення акціонерних вкладів у таких ситуаціях неприпустиме.

Правильним заходом є залучення до порятунку банку консалтингових та аудиторських компаній, що мають досвід боротьби як із ненадійними кредитами, так і з банківськими кризами в цілому. Такі компанії можуть помітити, запропонувати й організувати виконання таких рішень, які для керівництва банку, заглибленого в поточні проблеми цієї кредитної установи, можуть бути непомітними.

Висновок

Таким чином, трактування кредитного потенціалу банку сприяє виявленню особливостей його формування та оцінки, а також визначенню конкретних завдань управління ним на сучасному етапі розвитку економіки.

В умовах ринкової трансформації економіки формування кредитного потенціалу банку досягається при виконанні наступних умов: по-перше, завдяки акумулюванню й використанню у вигляді кредитів та інвестицій максимально можливого обсягу грошових коштів на максимально можливий строк; по-друге, за умови гарантування нормального розміру ліквідності та прибутку банків; по-третє, при забезпеченні стійкого довгострокового економічного зростання економіки.

Відтак, можна стверджувати, що ретельно оцінений і правильно сформований кредитний потенціал дозволить банківським установам оптимально розвиватися, використовувати нові сфери діяльності, що сприятиме вирішенню проблем стабільності, ефективності, прибутковості національної банківської системи в цілому.

Список використаної літератури

1. Банковское дело / под ред. Лаврушина. M.: КноРус, 2007. 768 с.

2. Белоцерковский В. И. Моделирование эффективной структуры кредитного потенциала коммерческого банка / В. И. Белоцерковский, М. В. Корнеев, Е. Э. Миляева // Межвузовский сборник научных трудов "Экономика. Управление. Финансы". Тула: ТГУ, 2002. С. 35^1.

3. Васюренко О. Ресурсний потенціал комерційного банку / Олег Васюренко, Ірина Федосік // Банківська справа. 2002. № 1(143). С. 58-64.

4. Вулфел Ч. Дж. Энциклопедия банковского дела и финансов / Ч. Дж. Вулфел; пер. с англ. Б. Е. Манзерова, А. Ю. Другова, Б. Б. Рубцова и др. Самара: Изд. Дом "Федоров", 2000. 1584 с.

5. Гроші та кредит: підручник / [Б. С. Івасів, М. І. Савлук, В. А. Ющенко та ін]; за ред. B.C. Івасіва. К.: КНЕУ, 1999.-404 с.

6. Жарковская Е. П. Банковское дело: курс лекцій / Е. П. Жарковская, И.О. Аренде. [2-е изд.]. М.: Омега-Л., 2004. 400 с.

7. Корнеев М. В. Управление кредитным потенциалом коммерческого банка: автореф. дис.... канд. экон. наук: спец. 08.00.10 "Финансы, денежное обращение и кредит" / М. В. Корнеев. Тула, 2004. 20, [1] с.

8. Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика / В.Д. Лагутін. К.: Т-В "Знання", КОО, 2002. 215, [1] с.

9. Райзберг Б. А. Современный экономический словарь / Б. А. Райзберг, Л. Ш. Лозовский, Е. Б.Стародубцева. [4-е изд.]. М.: ИНФРА-М, 2003. 480 с.

10. Рыкова И. Н. Кредитный потенциал коммерческого банка, его роль в деятельности банка и методология оценки / И. Н. Рыкова, Н. В. Фисенко // Финансы и кредит. 2005. №25 (193). С. 10 -20.

11. Рыкова И. H. Оценка эффективности использования кредитного потенциала в банковском секторе / И. Н. Рыкова, Н. В. Фисенко // Финансы и кредит. 2006. № 33 (237). С. 2-7.

Размещено на Allbest.ru