Особливості управління активними операціями комерційних банків на прикладі КБ "ПриватБанк"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Комерційні банки становлять основу кредитної системи, вони проводять різні фінансові операції. Комерційні банки приймають і розміщують грошові вклади, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів і їх касове обслуговування. Банківські операції поділяються на пасивні, активні й комісійні, що включають посередницькі операції.

Активні операції - це операції, які проводять банки з метою прибуткового розміщення залучених коштів. Вони включають строкові та безстрокові позики, які банк надає своїм клієнтам. Строкові позики мають бути погашені після закінчення певного строку (місяця, року, трьох років і т.д.), за безстроковими позиками банк має право вимагати від клієнта повернення грошей у будь-який час.

За своїми об'єктами операції банків поділяються на вексельні, підтоварні, фондові, бланкові. Вексельні операції - це купівля банками векселів у компаній і видача позик під векселі. Підтоварні операції банків являють собою видачу позик під заставу товарів й товарних документів. Фондові операції банків - це операції з цінними паперами та облігаціями. Вони включають: надання позики під цінні папери; банківські інвестиції, що являють собою купівлю банками цінних паперів.

Окрім цих позик, банки надають також бланкові позики, тобто позики, що не мають певного забезпечення. Такі позики надаються, передусім, великим підприємствам, із якими банки тісно пов'язані і в платоспроможності яких вони впевненні. Ці кредити, як правило, отримують клієнти, які здійснюють свої операції через даний банк. За контокорентним рахунком здійснюються всі операції банку з клієнтом. На дебет цього рахунку зараховуються позики, отримані клієнтом, на кредит - суми, що надходять від клієнта.

1. Теоретичні засади активних операцій комерційних банків

1.1 Сутність підходів управління активними операціями банків

Фінансовий потенціал комерційного банку характеризується обсягом і структурою його необоротних та оборотних активів, що формуються за рахунок готівкових фінансових ресурсів (як власних, так залучених і позичених). Обґрунтоване оптимальне розміщення фінансових ресурсів під час здійснення активних операцій є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності та ліквідності банку.

Активні операції являють собою розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання прибутку, забезпечення його діяльності та підтримання необхідного рівня ліквідності. До активних операцій банків відносять:

- операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формі з метою підтримання ліквідності банку;

- розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

- касові операції з приймання і видавання готівки;

- інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери;

- фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

- валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

- депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та інших комерційних банках;

- операції з купівлі-продажу банківських коштовних металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках.

У результаті проведення пасивних операцій збільшуються залишки коштів на пасивних рахунках балансу банку (на них враховуються фонди банку, залишки на депозитних рахунках клієнтів, заборгованість по

Наведена вище класифікація банківських операцій не є винятковою і не має чітко визначених меж.

Водночас для аналізу потрібне більш чітке визначення активів. Так, у бухгалтерському обліку активи трактуються як ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, використання яких, імовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди. Іншими словами, це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких має принести в майбутньому дохід. Активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позиками, цінних паперів, які перебувають у портфелі банку тощо.

У результаті проведення пасивних операцій збільшуються залишки коштів на пасивних рахунках балансу банку (на них враховуються фонди банку, залишки на депозитних рахунках клієнтів, заборгованість по кредитах іншим банкам, прибуток банку і т.д.). Активні операції ведуть до зростання засобів на активних рахунках (на них відображаються: готівка, банківські позички, вкладення в цінні папери, будинки, устаткування та ін.).

Між пасивними й активними операціями комерційного банку існує тісний взаємозв'язок. Насамперед розмір і структура активних операцій, що забезпечують одержання доходів, багато в чому визначаються наявними у банків ресурсами. У цьому розумінні пасивні операції, що формують ресурсну базу банку, є первинними стосовно активних. Надаючи позички, купуючи цінні папери, банки змушені постійно здійснювати контроль за станом пасивів, відслідковувати терміни виплат по зобов'язаннях вкладникам. Якщо ресурсів не вистачає, банкові доводиться відмовлятися від вигідних пропозицій, продавати високоприбуткові цінні папери. У той же час значна частина банківських депозитів виникає на базі активних операцій при наданні позичок у безготівковій формі. Взаємозв'язок пасивних і активних операцій виявляється також у тім, що банківський прибуток залежить від банківської маржі, тобто різниці між ціною банківських ресурсів і прибутковістю активних операцій.

Для успішної діяльності банк повинний забезпечити координацію пасивних і активних операцій: з одного боку, не допускати істотної невідповідності термінів пасивів і активів, наприклад видачі довгострокових позичок за рахунок короткотермінових депозитів; а з іншого боку -- не іммобілізувати на тривалий термін короткострокові ресурси в сумі, що значно перевищує стабільний залишок засобів на банківських рахунках, достатній для чергових виплат.

Роль активних операцій для будь-якого комерційного банку дуже велика. Активні операції забезпечують прибутковість і ліквідність банку, тобто дозволяють досягти дві головні цілі діяльності комерційних банків. Активні операції мають також важливе народногосподарське значення. Саме за допомогою активних операцій банки можуть направляти грошові засоби, що вивільняються в процесі господарської діяльності, тим учасникам економічного обороту, що мають потребу в капіталі, забезпечуючи переливши капіталів у найбільш перспективні галузі економіки, сприяючи росту виробничих інвестицій, впровадженню інновацій, здійсненню реструктуризації і стабільному зростанню промислового виробництва, розширенню житлового будівництва. Велику соціальну роль грають позички банків населенню.

1.2 Організація процесу управління банківськими активами

Управління активами банку є одним з найважливіших завдань діяльності комерційних банків. У напрямку менеджменту активами персонал банку повинен володіє такими методами:

· загальним методом розподілу коштів;

· розподілом активів (конверсія коштів);

· науковим методом.

Суть загального методу розподілу коштів полягає у тому, що всі набуті кошти банку у вигляді ощадних строкових вкладів та вкладів "до запитання", акціонерного капіталу створюють загальний фонд коштів, які розміщуються в активні операції банку.

Загальнорейтингову оцінку якості активів визначають за такими показниками класифікації (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Рейтингова оцінка якості активів банку

Співвідношення між вартістю кваліфікованих активів та капіталом, %	Рейтингова оцінка
Менше 5 %	сильний (1)
Від 5% до 15%	задовільний (2)
Від 15% до 30%	посередній (3)
Від 30 % до 50 %	граничний (4)
Понад 50 %	незадовільний (5)

Банківському персоналу, особливо аналітичних і кредитних підрозділів, треба постійно робити аналіз активів банку і проводити оперативне їх скеровування на підвищення якості роботи.

Метод наукового управління активами має на меті отримання максимального прибутку. При цьому частина коштів вкладається в активи з високим відсотком доходів, а частина - туди, де нижчі відсотки, але з високою гарантією повернення. Тобто, активи доцільно вкладати за кількома напрямками, що дозволить банку домагатися достатньої дохідності і дотримуватися коефіцієнтів ліквідності.

Нормативне значення коефіцієнтів може змінюватися залежно від фінансово-економічної ситуації банків та політики держави і Національного банку України.

Банківський нагляд традиційно спрямований на підтримку надійності та ефективної діяльності окремих складових кредитної системи країни, в першу чергу банків, з метою забезпечення стабільного нормального функціонування всієї банківської системи. Досвід багатьох країн свідчить про те, що при правильному управлінні банки можуть вижити навіть і не в сприятливих економічних умовах.

Умови здійснення банківського нагляду закладаються, як правило, в законодавчі акти, що регулюють статус центрального банку. Банківський нагляд найчастіше є складовою ланкою саме центральних банків держави. В зв'язку з тим, що функцією банківського нагляду є створення безпечної та здорової банківської системи і попередження нестабільності фінансової системи в цілому, центральний банк як інститут, що здійснює державне управління грошово-кредитною політикою і виступає кредитором останньої інстанції, є природним центром банківського нагляду.

Якщо аналізувати загальну практику діяльності органів банківського нагляду та його місце в системі органів управління, то можна дійти такого висновку. Чим сильнішим і незалежним є центральний банк країни, тим більше підстав для створення структури банківського нагляду в його межах. І навпаки, чим він більш слабший і залежний від органів влади, тим наявніша необхідність створення незалежного банківського нагляду.

Банківський нагляд (у широкому розумінні) є системою, яку використовує держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи країни, її безпеку і здоров'я.

Головними завданнями, що стоять перед системою банківського нагляду, є:

· гарантія здоров'я банківського сектора для підвищення і сприяння економічному зростанню країни;

· захист вкладників, які розміщують свої кошти в банках. Ця задача пов'язана із підтримкою довіри громадськості до банківської системи, втрата якого веде до її послаблення і таких макроекономічних наслідків, як скорочення грошової пропозиції, розвал системи платежів, більш несподівані зобов'язання уряду, економічна нестабільність у державі;

· підвищення конкуренції в банківському секторі: тобто банківські закони й положення повинні бути спрямовані на заохочення конкуренції і попередження монополії та дій, що перешкоджають конкуренції;

· підвищення ефективності банківської справи і справедливий розподіл кредиту в економіці: банківська система відповідає вимогам суспільства високою якістю фінансових послуг по прийнятій вартості. Грошові кошти надходять в економічні сектори, які можуть використати їх найбільш продуктивно і ефективно.

Визначення предмета аналізу має принципове значення для обґрунтування самостійності та відособленості тієї або іншої галузі знань. Усі визначення предмета аналізу банківської діяльності, які найчастіше зустрічаються в літературі, можна згрупувати у такий спосіб: фінансова та інша діяльність комерційного банку; різні процеси і явища, що відбуваються як усередині банку, так і в масштабах економіки в цілому. Зазначимо, що банківський аналіз вивчає не саму фінансову діяльність банку, а її економічні результати. Щоб виділити особливості, властиві тільки банківському аналізу, потрібно виходити із сутності процесів діяльності банку. Процес -- це причинно обумовлена зміна подій, явищ, стан об'єкта відповідно до поставленої мети. Результати економічних процесів, які безпосередньо впливають на діяльність банку, плануються і прогнозуються у відповідних показниках, ураховуються в міру фактичного їх виконання і потім аналізуються. Але результати як наслідок процесів є не предметом аналізу банківської діяльності, а його об'єктом. Предметом же аналізу є причини утворення і зміни результатів фінансової діяльності. Пізнання причинно-наслідкових зв'язків у діяльності банку дає змогу розкрити сутність економічних явищ і на цій основі дати об'єктивну оцінку досягнутим результатам, виявити резерви підвищення ефективності діяльності банку, обґрунтувати плани й управлінські рішення. Тільки розкривши причинно-наслідкові зв'язки різних сторін діяльності банку, можна досить швидко розрахувати, як зміняться основні фінансові показники, обґрунтувати будь-яке управлінське рішення, обчислити зміни суми прибутку, економічні нормативи банківської діяльності у разі зміни кон'юнктури різних ринків. Отже, особливістю аналізу банківської діяльності є дослідження причинно-наслідкових зв'язків економічних явищ і процесів, які прямо або опосередковано впливають на діяльність банку.

Обумовленість економічних явищ і процесів причинним зв'язком потребує від аналізу вивчення факторів, що викликають зміни тих чи інших показників. За допомогою аналізу установлюються найсуттєвіші факторні показники, які впливають на зміни результатів діяльності банку. Виявлення і вимірювання взаємозв'язку між показниками, що аналізуються, забезпечує комплексне, органічно взаємозв'язане дослідження роботи комерційного банку.

Основними об'єктами аналізу банківської діяльності є такі:

· фінансово-економічна ситуація у країні;

· заходи щодо формування капіталу банку, а також його структура;

· якість активів (кількісний і якісний аналізи структури кредитно-інвестиційного портфеля банку);

· показники прибутковості функціонування банку, що дають змогу судити про ефективність його роботи;

· темпи зростання банку;

· показники ліквідності й платоспроможності банку, які характеризують його фінансову стійкість;

· показники економічних нормативів.

Україна, організовуючи власну систему банківського нагляду, пішла традиційним для європейських країн шляхом, обмежуючи його проведення компетенцією центрального банку і не створюючи окремих спеціалізованих органів для здійснення банківського регулювання та нагляду. Зміст нагляду первісне визначався повноваженнями Національного банку України, встановленими Законом України «Про банки і банківську діяльність», в якому закріплювалося, що НБУ координує діяльність банківської системи в цілому та здійснює контроль за дотриманням юридичними особами банківського законодавства і власних нормативних актів.

У Законі «Про Національний банк України» зазначається: «Банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків а також інших кредитних установ. Банк України здійснює постійний нагляд за додержанням банками та іншими кредитними установами банківського законодавства, нормативних актів Банку України і економічних нормативів. Головна мета банківського регулювання і нагляду -- безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів».

1.3 Інструменти та методи управління активами

Розвиток та вдосконалення діяльності фінансових ринків, перетворення їх на світові ринки, інтенсивне впровадження сучасних засобів зв'язку та інформаційних технологій спричинилися до того, що мінливість і непередбачуваність стали основними характеристиками відсоткових ставок. Якщо ризик ліквідності зменшується завдяки можливостям, які надає розвинений фінансовий ринок, то ризик зміни відсоткових ставок на цьому ринку, навпаки, значно зростає.

За умов, коли відсоткові ставки можуть змінюватися щохвилини, відсотковий ризик став головним банківським ризиком. Серед усіх видів ризиків, з якими стикаються банки, не знайдеться такого, аналізу і контролю якого приділялося б стільки уваги в міжнародній банківській практиці останніх років, як ризику зміни відсоткових ставок. Тож у процесі розвитку фінансових ринків проблеми управління відсотковим ризиком в комерційних банках не лише не зникають, а навпаки, стають все актуальнішими.

Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов'язань -- це один із методів, за допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. При цьому припускається, що всі відсоткові ставки, як за активними, так і за пасивними операціями, змінюються з однаковою швидкістю та в одному напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією «паралельного зсуву» кривої дохідності.

Розглянемо вплив строків на показники прибутковості та відсотковий ризик банку, коли елімінується вплив такого параметра, як сума активів і зобов'язань у грошовому вираженні. Сутність прийому полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.

Збалансований за строками підхід передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Такий прийом не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи відсотковий ризик. Застосовується в разі управління банком за стратегією мінімізації ризиків.

Незбалансований за строками підхід є альтернативним прийомом управління, який надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок на ринку. Використання цього підходу базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованим підходом до управління строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок. І навпаки -- строки виконання зобов'язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Цей підхід дозволяє максимізувати прибуток, але супроводжується підвищеним ризиком, пов'язаним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Якщо прогноз стосовно відсоткових ставок не виправдається, то банк може зазнати збитків.

Загалом методи структурного балансування є традиційним підходом до управління активами і пасивами банку, що має на меті зниження відсоткового ризику. До переваг цієї групи методів можна віднести простоту та доступність, особливо важливі для вітчизняних банків за браком інших можливостей, які надає розвинений фінансовий ринок.

Для управління таким параметром, як обсяги активів і зобов'язань банку, використовується метод гепу.

У процесі управління активами та зобов'язаннями для встановлення контролю над рівнем ризику відсоткової ставки оцінюється чутливість окремих статей та банківського балансу в цілому до відсоткового ризику. Індикатором чутливості балансу до відсоткового ризику є показник гепу (від англ. gap -- розрив, дисбаланс).

Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи -- чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін. Очевидно, що такий поділ можна здійснити лише в межах конкретно визначеного часового інтервалу. Адже якщо часовий інтервал не зафіксовано, то в довгостроковій перспективі всі активи чи пасиви банку буде колись переоцінено чи повернено до банку, а отже, їх слід визнати чутливими до зміни відсоткової ставки.

Для цього весь часовий горизонт, протягом якого банк планує проаналізувати відсотковий ризик, поділяють на періоди (часові інтервали). У межах кожного з періодів структура балансу вважається фіксованою. Це дозволяє управляти співвідношеннями обсягів різних видів активів і зобов'язань, елімінуючи вплив такого параметра, як час. Тривалість цих часових інтервалів обирається довільно, наприклад, відповідно до прогнозованих моментів зміни відсоткових ставок на ринку (здебільшого 90 днів).

Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо впродовж зафіксованого інтервалу він задовольнятиме принаймні одну з таких умов:

· дата перегляду плаваючої відсоткової ставки потрапляє в межі зафіксованого часового інтервалу;

· строк погашення настає в цьому інтервалі;

· термін проміжної або часткової виплати основної суми настає в зафіксованому інтервалі;

· зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, можлива або очікується протягом цього самого часового інтервалу і не контролюється банком.

До нечутливих активів та зобов'язань належать такі, доходи та витрати за якими впродовж аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.

Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів та чутливих зобов'язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів:

GAP(t) = FA(t) - FL(t), (1.1)

де GAP(t) -- величина гепу (у грошовому вираженні) в періоді t; FA(t) -- активи, чутливі до зміни відсоткової ставки в періоді t; FL(t) -- пасиви, чутливі до зміни ставки в періоді t.

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (FA(t) > FL(t)), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (FA(t) < FL(t)).

Але ні абсолютна величина гепу, ні коефіцієнт гепу не дають уявлення про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни відсоткової ставки. Для контролю за рівнем відсоткового ризику використовують індекс відсоткового ризику.

Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (коли геп додатний) чи пасивів (коли геп від'ємний) може змінити свою вартість у збалансовану позицію, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий геп. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик -- мінімальним. Проте одержати підвищений прибуток завдяки сприятливій зміні відсоткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо.

І додатний, і від'ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов'язань банку використовують коефіцієнт гепу -- FGAP(t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань:

. (1.2)

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, то це означає, що геп додатний, коли менший -- геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, то геп нульовий.

Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок.

Індекс відсоткового ризику дорівнює відношенню абсолютної величини гепу до робочих активів і виражається у відсотках:

, (1.3)

де IR(t) -- індекс відсоткового ризику; А -- робочі активи банку.

Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (коли геп додатний) чи пасивів (коли геп від'ємний) може змінити свою вартість у зв'язку зі зміною ринкових ставок, а отже, вплинути на ринкову вартість усієї банківської установи. Індекс розраховується без урахування знака, оскільки й додатний, і від'ємний геп можуть призвести до збитків.

Через установлення лімітів індексу відсоткового ризику банк може здійснювати контрольну функцію. Ліміт індексу визначає той рівень ризику відсоткової ставки, який банк уважає за доцільне на себе взяти. У практиці роботи зарубіжних банків ліміт індексу відсоткового ризику встановлюється, як правило, на рівні 20--25 %, хоча твердих норм не існує.

Зміну маржі банку залежно від коливань ринкових ставок дозволяє оцінити модель гепу, яка описує залежність між цими показниками:

P (t) (rp - r) · GAP(t), (1.4)

де P(t) -- величина зміни процентної маржі банку (у грошовому вираженні) протягом періоду t; rp, r -- прогнозована та поточна ринкові ставки відповідно.

Збільшення чи зменшення процентної маржі залежить від знака гепу («плюс» чи «мінус»), а також від того, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку.

Додатне значення P(t) указує на збільшення маржі і буде результатом підвищення ставок за додатного гепу або зниження ставок за від'ємного гепу. Від'ємне значення P(t) свідчить про зменшення маржі банку, зумовлене підвищенням ставок за від'ємного гепу або їх зниженням за додатного гепу.

2. Аналіз активних операцій пат КБ «ПриватБанк» ЗА 2012-2014 рр.

2.1 Характеристика комерційного банку

Назва організації - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».

Головний офіс ПАТ КБ «Приватбанк» знаходиться за адресою: Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги 50.

ПАТ КБ "Приватбанк" - найбільший універсальний міжрегіональний комерційний банк України, орієнтований перш за все на платіжні операції для населення і юридичних осіб усіх форм власності.

На сьогодні банк обслуговує 500 тисяч корпоративних клієнтів, 450 тисяч приватних підприємців і понад 9 мільйонів рахунків фізичних осіб. Щодня послугами ПриватБанку користується понад 2 мільйонів осіб.

Інноваційна політика ПриватБанку орієнтована на впровадження на українському ринку принципово нових, передових банківських послуг, які надають клієнтам нові можливості управління своїми фінансами. ПриватБанк першим в Україні запропонував своїм клієнтам послуги інтернет-банкінгу "Приват24" і GSM-банкінгу, а також послуги з продажу через мережу своїх банкоматів і POS-терміналів електронних ваучерів провідних операторів мобільного зв'язку та IP-телефонії.

Історичні етапи розвитку ПАТ КБ «ПриватБанк»:

Рішення про створення Приватбанку було прийнято на зборах засновників 7 лютого 1992 року і вже 19 березня 1992 року, банк пройшов державну реєстрацію. Було створено ТОВ КБ «ПриватБанк». Метою створення банку засновники позначили: надання своїм клієнтам всього комплексу кредитових, фінансових, розрахункових, касових і інших банківських послуг.

липня 2000 року учасниками Приватбанку було ухвалено рішення про реорганізацію банку з Товариства з обмеженою відповідальністю в Закрите акціонерне товариство. Внаслідок чого, 4 вересня 2000 року був зареєстрований перший Статут Закритого акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (ЗАТ КБ «Приватбанк»).

У подальші роки до Статуту банку вносилися зміни, відповідні до змін в законодавстві України і переслідуючи мету Рішенням зборів акціонерів від 30.04.2009 р. діяльність банку приведена у відповідність Закону України "Про акціонерні товариства", внесені відповідні зміни в Статут банку, змінений тип акціонерного товариства із Закритого на Публічне, а найменування банку змінене на Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (ПАТ КБ «Приватбанк»). Дані зміни набули чинності з 21.07.2009 р. Статут банку розроблений відповідно до вимог чинного законодавства України. Складається з 18 розділів, кожен з яких присвячений певному блоку діяльності банку, наприклад види діяльності, порядок розподілу прибутку і покриття витрат, Статутний капітал, повноваження органів управління банку і інші розділи. Окрім Статуту, діяльність банку регулюється також Положеннями: Про Правління, Про Ревізійну комісію, Про Наглядову раду, Про Загальні збори акціонерів, які затверджуються на загальних зборах акціонерів. На українському ринку ПриватБанк здійснює свою діяльність вже 20 років. За період свого існування банк добився лідируючих позицій на ринку банківських послуг України за рахунок збільшення частки ринку, підвищення ефективності діяльності, постійного підвищення надійності, збільшення конкурентоспроможності і комплексності надання банківських продуктів для своїх клієнтів. Демонструючи високі темпи розвитку, надійність і відмінну якість послуг, що надаються, Приватбанк досяг не тільки вітчизняного, але і міжнародного признання. За підсумками 2011 року активи банку досягли 143 млрд. грн., власний капітал - 15,9 млрд. грн., об'єм залучених коштів громадян складає 70,3 млрд. грн. У мережі банку сьогодні працює 3 394 філій і відділень, 7 504 банкомата, 3 937 терміналів самообслуговування і 54486 терміналів.

2.2 Оцінка власного капіталу та залучених коштів комерційного банку

Горизонтальний та вертикальний аналіз, при загальному вивченні зобов'язань і капіталу, зазвичай, здійснюється одночасно.

Загальне зменшення фінансових ресурсів на 95161 тис. грн. або на 1 % є наслідком збільшення капіталу на 366524 тис. грн. або на 62,2 % при одночасному зменшенні зобов'язань на 461685 тис. грн., що складає 4,9 %.

Це дозволяє зробити висновок, що комерційний банк „ПриватБанк” проводить обережну фінансову політику і намагається закріпити свою фінансову незалежність та надійність.

Джерела коштів формуються за рахунок зниження активів, росту заборгованості і реінвестування прибутку. Зростання обсягу використання коштів за напрямками їх розміщення є наслідком збільшення активів банку і скорочення розміру його заборгованості.

Дані табл. 2.1 свідчать, що у дослідженому періоді формування джерел здійснювалось в основному за рахунок збільшення капіталу та зниження цінних паперів і нематеріальних активів. Разом приріст джерел склав 14420,5 тис.грн, який був використаний на приріст високоліквідних активів (19,8 %), кредитного портфеля (19,6 %), розвиток установи банку (25,7 %), інших активів (10,6 %) та на зменшення зобов'язань (24,3 %).

оборотний актив банківський фінансовий

Таблиця 2.1. Формування джерел коштів та напрямків їх використання

Показники	Джерела коштів	Напрямки використання
	тис грн.	%	тис грн.	%
Актив
1 Високоліквідні активи	-	-	28590	19,8
2 Цінні папери	33413	23,2	-	-
3 Кредити надані клієнтам		-	2820,3	19,6
4 Нематеріальні активи	538	04	-
5 Основні засоби	-		3707,9	25,7
6 Інші активи			1532,6	106
Пасив
1 Зобов'язання			35007	243
2 Капітал	110254	764
Підсумок	14420,5	100,0	14420,5	100,0

Пріоритетним напрямком формування джерел у період, що аналізується, є ріст капіталу, частка якого становить 76,4 %. Така ситуація є характерною для банків, які не проявляють достатньо високої ділової активності на фінансовому ринку Це не сприяє зростанню мультиплікаційного ефекту капіталу. Слід відмітити і те, що лише біля 20,0% сформованих джерел коштів спрямовано у доходні активи банку.

Аналіз власного капіталу комерційного банку представляє собою складну, комплексну задачу, при розв'язанні якої слід враховувати не лише загальний фінансовий стан банку та його діяльність, але й проаналізувати кон'юнктуру ринку банківських операцій і послуг, економічний стан учасників (акціонерів) банку та його клієнтів.

Дані табл. 2.2 свідчать, що власний капітал комерційного банку за звітний період збільшився на 980 тис. грн., або на 4,2 %. Зміни відбулися за рахунок розподілу прибутку попереднього звітного періоду у загальні резерви та резервний фонд (відповідно 1545 тис.грн. та 85 тис.грн.). У звітному періоді банк одержав чистого прибутку в розмірі 900 тис. грн., а також здійснив переоцінку основних засобів на суму 80 тис. грн. Відсутність дивідендних виплат свідчить про те, що отриманий чистий прибуток банк направив на створення резервів, яких на початок звітного періоду у нього не було. Це може негативно вплинути на курс акцій банку, як вже емітованих, так і нових емісій.

Таблиця 2.2. Аналіз змін у власному капіталі

Найменування статті	Статутний капітал, сплачений	Емісійні різниці	Викуплені власні акції	Резерви	Переоцінка основних засобів	Нерозподілений прибуток	Капіталізовані дивіденди	Усього власний капітал	Попередній звітний період
Залишок на 1 січня	21000	190				1 610		21020	21020
Переоцінка основних засобів					80			80
Дивіденди за минулий рік сплачені
Капіталізовані дивіденди за минулий рік
Чистий прибуток						900		900	1610
Розподіл у:
загальні резерви				1 545		1545
резервні фонди				85		85
Сплата в раніше за реєстрований статутний капітал
Реєстрація акцій нового випуску(на суму внесків)
Купівля власних акцій
Продаж раніше викуплених власних акцій
Залишок на 31 грудня звітного року	21000	390		1630	80	900		24000	23020

Оцінку формування статутного капіталу комерційного банку „ПриватБанк” можна здійснити за наступною схемою (табл. 2.3).

Дані табл. 2.8 свідчать, що створюваний комерційний банк початково розмістив 50% акцій, причому реалізував їх вище номінальної вартості, одержавши емісійний доход в розмірі 750 тис. грн. В подальшому акції комерційного банку були продані за номіналом, причому повна вартість акцій була сплачена акціонерами раніше встановленого законодавством строку. Мінімально встановлений розмір статутного капіталу для комерційних банків створюваний банк перевищив у три рази.

Таблиця 2.3. Формування статутного капіталу

Найменування показника	1.01	1.04	1.07	1.10	1.01
Мінімальний розмір статутного капіталу, тис грн.		5000	5000	5000	5000
Зареєстрований статутний капітал: в сумі, тис. грн.		15000	15000	15000	15000
кількість акти, тис. штук:
простих		15000	15000	15000	15000
привілейованих
Несплачений зареєстрований статутний капітал, тис. грн.		7500	7500	7500
Фактично сплачений зареєстрований статутний капітал:
в сумі, тис. грн.		7500	7500	7500	15000
кількість акцій, тис. штук:
простих		7500	7500	7500	15000
привілейованих

При збільшенні статутного капіталу шляхом обміну облігацій існуючої номінальної вартості на акції цього емітента, статутний капітал збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. В даному випадку, номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається їх обмін на акції, повинна дорівнювати номінальній вартості акцій.

Збільшення статутного капіталу пайового банку відбувається за рахунок додаткових внесків учасників, причому вони можуть не впливати на розмір частки учасників в статутному капіталі, зазначеної в установчих документах, якщо інше не передбачено цими документами.

Таблиця 2.4. Аналіз збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу

Найменування показника	1.01	1.04	1.07	1.10	1.01
Збільшення статутного капіталу шляхом: емісії нових акцій: в сумі, тис. грн. кількість, тис. штук		6000 600	6000 600
збільшення номінальної вартості акцій: стара номінальна вартість, грн. нова номінальна вартість, грн. загальна сума збільшення, тис. грн.
обміну облігацій на акції: номінальна вартість облігацій, тис грн. номінальна вартість акцій, тис. грн.
Джерела збільшення статутного капіталу: власні кошти засновників, акціонерів, учасників, тис. грн.			2000
капіталізовані дивіденди, тис. грн.		4000
інші (вказати конкретну назву), тис. грн.
Зменшення статутного капіталу шляхом:
викупу власних акцій: кількість, штук сума, тис. грн.

Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупи частини їх у власників з метою анулювання.

Дані табл. 2.4 свідчать, що збільшення статутного капіталу банку відбулося за рахунок нової емісії акцій. Вона була здійснена у встановлені законодавством строки. Джерелами збільшення статутного капіталу були капіталізовані дивіденди (4000 тис. грн.), а також власні кошти акціонерів (2000 тис. грн.). Здійснення нової емісії акцій задля збільшення статутних капіталів комерційних банків тепер пов'язано з введенням наглядовими та регулюючими органами жорстких вимог до їх мінімальних розмірів.

До складу власного капіталу комерційного банку входять резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви. [24,с.6]

Резервний капітал формується в порядку, встановленому загальними зборами учасників, засновників (акціонерів). Однак розмір резервного капіталу та щорічних відрахувань до нього не можуть бути меншими, ніж це встановлено законодавче. Так мінімальний розмір резервного капіталу не може бути меншим 25 % статутного капіталу, а розмір відрахувань - меншим 5 % чистого прибутку.

Таблиця 2.5. Аналіз резервного капіталу комерційного банку

Найменування показника	1.01	1.04	1.07	1.10	1.01
Статутний капітал, тис. грн.	400000	400000	400000	400000	400000
Чистий прибуток, тис. грн.	12000	12000	6500	7000	7200
Резервний капітал: встановлений мінімум, %	25	25	25	25	25
фактичний розмір: в сумі, тис. грн.	200	260	260	260	260
відсотки	2	2,6	2,6	2,6	2,6
відхилення	23	22,4	22,4	22,4	22,4
Відрахування від чистого прибутку: встановлений мінімум, %	5	5	5	5	5
фактичне відрахування: в сумі, тис. грн.		60
відсотки		5
відхилення		-

З даних табл. 2.5 випливає, що фактичний розмір резервного капіталу перевищує 5% від розміру статутного капіталу, що пов'язано з тим, що банк відноситься до давно створених. Однак у першому кварталі відбувся розподіл чистого прибутку і до резервного капіталу було відраховано 60 тис грн. , або

5 % чистого прибутку. За звітний період інших джерел поповнення резервного капіталу та використання його коштів не відбувалося.

2.3 Аналіз структури та динаміки активів комерційного банку

Дослідження активів банку полягає у використанні аналітичних прийомів, спрямованих на визначення загального обсягу коштів, які знаходяться у розпорядженні банку, їх структури і динаміки в аналітичному періоді.

Аналіз динаміки, складу та структури активів комерційного банку „ПриватБанк” і їх оцінка наведено в табл. 2.6.

Дані таблиці свідчать, що при загальних темпах зниження активів на 0,96%, темпи приросту високоліквідних активів знизились на 3,1 %, а кредитного портфелю складають відповідно 22,9 %. Це означає, що комерційний банк „ПриватБанк” розширює кредитну діяльність, одночасно турбується про свою ліквідність і надійність.

Таблиця 2.6. Аналіз динаміки, складу та структури активів комерційного банку ПриватБанк

Показник	Станом на 01.01.2012	Станом на 01.01.2013	Відхилення	Темп приросту
	тис.грн.	у %	тис.грн.	у %	Абсолютне, тис. грн.	у %
1.Грошові кошти та залишки в НБУ	1466392	14,8	685885	7	-780507	-7,8	-53,2
2. Кошти в інших банках	982949	9,9	684495	7	-298454	-2,9	-30,4
3. Портфель цінних паперів	180589	1,8	197263	2	16774	0,2	9,2
3.1.Цінні папери для продажу	12020	0,1	26295	0,3	14275	0,2	118,8
3.2. Цінні папери для інвестицій	168569	1,7	170968	1,7	2399	-	1,2
4. Кредитний портфель	6488710	65,3	7288056	74	799346	8,7	12,3
5. Основні засоби і нематеріальні активи	371361	3,7	456675	4,6	85314	0,9	22,9
6. Нараховані доходи до отримання	324381	3,3	379199	3,9	54818	0,6	16,9
7. Інші активи	123313	1,2	150961	1,5	27648	0,3	22,4
Всього активів	9937695	100	9842534	100	-95161	-	-0,96

Значний темп приросту інших активів вимагає уважного дослідження. Особливо, якщо його спричинило зростання дебіторської заборгованості. Дебіторську заборгованість складають кошти тимчасово вилучені з обороту, тому бажаним є скорочення або, принаймі, стабілізація її питомої ваги в загальних (сумарних) активах банку. Слід мати на увазі, що висока питома вага інших активів є найнегативнішою ознакою в діяльності банку.[31,с.118]

Підводячи підсумок можна сказати, що динаміка, склад і структура активів відповідає основним принципам і напрямкам розвитку банку, але розвиток активів у подальшому вимагає їх корегування в напрямку підвищення питомої ваги кредитно-інвестиційного портфелю і уповільнення темпів приросту основних засобів та інших активів.

В процесі аналізу активів потрібно визначити ступінь тенденції та лінію їх тренда, для чого потрібно динамічний ряд за кілька років.

З метою виявлення ролі кожного виду активів та тенденцій, що складаються при їх формуванні, необхідно проаналізувати динаміку, склад і структуру доходних і недоходних активів. Цей аналіз можна зробити на основі табл. 2.7.

Таблиця 2.7. Динаміка, склад та структура активів комерційного банку ПриватБанк з точки зору їх доходності

Показник	Станом на 01.01.2012	Станом на 01.01.2013	Відхилення
	тис. грн.	%	тис.грн.	%	абсолютне, в тис грн.	відносне, %	за пп структури
Доходні активи	50070,8	40,7	50271,2	38,5	200,4	100,4	-2,2
Недоходні активи	72927,5	59,3	80251,8	61,5	7324,3	110,0	2,2
Всього активів	122998,3	100,0	130523,0	100,0	7524,7	106,1

Зміни, що характеризують доходні і недоходні активи, вказують на те, що якість їх погіршилась: при прирості загальної суми активів на 6,1 %, приріст доходних і недоходних активів складає відповідно 0,4 % і 10,0 %, і простежується тенденція зниження питомої ваги доходних активів до 38,5 %. Таке становище свідчить, що „ПриватБанк” не приділяє достатньої уваги цим питанням.

Метою аналізу якості активів є визначення їх життєздатності і правильності відображення їх вартості у звітності банку.

Якісний склад активів характеризується співвідношенням продуктивних і непродуктивних активів і витрат на власні потреби. До продуктивних активів відносяться усі операції з клієнтурою та контрагентами банку за кредитно-інвестиційною системою. До непродуктивних відносяться капіталізовані активи, нематеріальні активи, дебіторська заборгованість (включаючи нараховані доходи) та збитки. Це вказує на те, що основним видом діяльності комерційного банку є формування та розміщення кредитно-інвестиційних ресурсів і показником активності банку слугує питома вага кредитно-інвестиційного портфеля у його активах За даними табл. 2 цей показник у „ПриватБанку”, склав 37,0 %. Така кредитно-інвестиційна політика банку є пасивною і малоризиковою, що підтверджується критеріями оцінки кредитно-інвестиційної політики комерційних банків, наведеними в табл. 2.8.

Таблиця 2.8. Критерії оцінки кредитно-інвестиційної політики комерційного банку

Значення показника питомої ваги кредитно-інвестиційного портфеля в активах	Характеристика кредитно-інвестиційної політики
Менше 65 %	Пасивна
65 % - 75 %	Активна
Більше 75 %	Ризикова

Високоліквідні активи - це активи, які легко трансформуються у готівкові кошти. До їх складу входять готівкові кошти та банківські метали, кошти на кореспондентських рахунках в НБУ, термінові депозити в НБУ, вкладення у казначейські цінні папери, реформовані НБУ, кошти на кореспондентських та депозитних рахунках, відкриті в інших банках, а також активи, які можуть бути терміново проконвертовані у готівкові або безготівкові кошти.

Високоліквідні активи поділяються за рядом класифікаційних ознак.

За напрямками розміщення: грошові кошти у касі; кошти на рахунках інших банків; термінові фінансові вкладення; банківські метали; інші.

За доходністю: прибуткові та неприбуткові.

3. За видами валюти: високоліквідні активи в національній та іноземній валюті. Загальний аналіз високоліквідних активів проводиться на основі розрахованих показників їх структури та динаміки у досліджуваному періоді. На основі балансового звіту та приміток до нього розглянемо динаміку, склад та структуру високоліквідних активів комерційного банку „ПриватБанк” (табл. 2.9).

Таблиця 2.9. Динаміка, склад і структура високоліквідних активів комерційного банку ПриватБанк

Показник	Станом на 01.01.2012	Станом на 01.01.2013	Відхилення	Темп приросту
	тис. грн.	у % до підсумку	тис. грн.	у % до підсумку	тис.грн	%
Грошові кошти і залишки в НБУ	1466392	16,4	685885	7,9	-780507	-8,5	-53,2
Кошти в інших банках	982945	11	684495	7,9	-298454	3,1	-30,4
Депозити	6488710	72,6	7288056	84,2	799346	11,6	12,3
Разом	8938051	100	8658436	100	-279615	-	-3,1

Високоліквідні активи зменшилися за період, що досліджується, на 279615 тис. грн. або на 3,1 %, зменшення спостерігається по всіх видах активів, однак зростання (12,3 %) - лише по депозитах в інших банках, як по одному з прибуткових видів високоліквідних активів.

3. Пропозиції щодо вдосконалення активних операцій комерційних банків

Ризик банку-інвестора пов'язаний з тим, що доход може виявитись нижчим, ніж передбачено.

Серед основних видів ризиків слід виділити такі:

- ризик фінансового ринку (доход від одних цінних паперів може виявитись нижчим, ніж доход від інших, внаслідок змін процентних ставок на фінансовому ринку);

- ризик інформації;

- ризик дострокового відкликання цінних паперів емітентами;

- ризик ліквідності;

- політичний ризик.

Існують дві загальновизнані концепції оцінки інвестиційного ризику: аналіз чутливості кон'юнктури ринку та аналіз вірогідного розподілення доходності.

Перша основана на розрахунку розмаху варіації доходності, виходячи з найкращого та найгіршого варіантів.

Друга базується на побудові вірогіднісного розподілення значень доходності та вирахуванні стандартного відхилення від середньої доходності й коефіцієнта варіації, який, власне, і показує рівень ризику інвестицій в той чи інший цінний папір.

Вихідними даними як при першій, так і при другій концепції виступають експертні оцінки. Прийняття рішення щодо інвестування базується на методах, які використовуються у фінансовій математиці, зокрема теорії вірогідності та математичній статистиці.

Головним завданням банківського менеджменту виступає вибір ефективної інвестиційної стратегії з наявних альтернативних варіантів -- спосіб найбільш вигідного розміщення банківських ресурсів, який дозволяє одержати максимальний доход при забезпеченні прийнятного рівня ризику.

У банківській практиці використовуються різні методи оцінки ефективності інвестиційних проектів.

На сучасному етапі розвитку українського фінансового ринку розглянуті класичні методи оцінки ефективності банківських інвестиційних операцій і визначення доходності окремих цінних паперів не завжди і не повною мірою можуть бути використані внаслідок слабкої розвиненості внутрішнього первинного ринку цінних паперів, практичної відсутності вторинного фондового ринку, нерозвинутості системи інформаційного забезпечення, відсутності стабільної законодавчої бази.

Тому менеджери ПАТ «ПРИВАТБАНК» при плануванні та проведенні конкретних інвестиційних операцій мають враховувати специфіку функціонування вітчизняної фінансової системи, що характеризується перш за все поточним станом законодавчої та нормативної бази, переважно короткостроковим.

Надання банками грошових коштів у вигляді кредитів під заставу векселів здійснюється на загальних принципах банківського кредитування. Особливістю цього виду кредитування є лише порядок надання, зберігання та реалізації застави, якою є векселі.

Так, прийняття векселів у заставу банк здійснює на підставі укладеного з векселетримачем-позичальником договору застави, в якому також встановлюється місце зберігання заставлених векселів. На зберігання вексель може бути переданий банку, державному чи приватному нотаріусу. Банку надається право вимагати, щоб заставлені векселі зберігалися саме у банку.

Як правило, в заставу приймаються векселі, строк платежу за якими є більш тривалим, ніж термін надання кредиту.

Ціна векселя при купівлі (продажу) встановлюється за домовленістю сторін у відсотках до номінальної вартості векселя. Дата переходу прав власності, строк і порядок розрахунку та передавання векселів встановлюються договором за домовленістю сторін з урахуванням вимог цивільного закон...