Структура кредитної системи України

Структурні елементи кредитної системи, її завдання та функції в Україні. Світовий досвід розвитку кредитної системи. Особливості кредитних систем Італії, Великобританії та США. Аналіз сучасних змін щодо кредитної системи в умовах кризи та війни в Україні.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 15.05.2017
Размер файла 1,1 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

41

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Кредитна система: її суть, структура та функції
  • 1.1 Сутність кредитної системи
  • 1.2 Основні структурні елементи кредитної системи
  • 1.3 Завдання та функції кредитної системи в Україні
  • Розділ 2. Світовий досвід у розвитку кредитної системи
  • 2.1 Кредитна система Італії
  • 2.2 Кредитна система Великобританії
  • 2.3 Кредитна система США
  • Розділ ІІІ. Вітчизняна практика та перспективи розвитку кредитної системи в Україні та аналіз сучасних змін щодо кредитної системи в умовах кризи та війни (АТО)
  • Висновки
  • Список використаних джерел

Вступ

Кредитна система України - важлива сфера національної економіки, де в останні роки відбуваються радикальні зміни. Корінним чином змінюється кредитна система, запроваджуються нові форми кредитування і розрахунків, іншими стають взаємовідносини між банками і їх клієнтами, складаються нові пропорції між фінансами і кредитом. На фоні активного розвитку товарних і фінансових ринків роль грошей різко зростає.

Ситуація перехідної економіки, формування ринку вимагають пошуку нових форм грошово-кредитних відносин. Основним джерелом задоволення великого попиту на грошові ресурси є кредит, адже навіть при самому високому рівні самофінансування господарюючим економічним суб'єктам не вистачає власних коштів на здійснення інвестицій і поточної основної діяльності. Потреба в кредитних ресурсах стає особливо відчутною у зв'язку з глибоким технічним переозброєнням економіки, що вимагає основних інвестицій, а це в свою чергу викликає необхідність детального вивчення кредитних відносин.

Кредитні відносини в ринковій економіці необхідні, передусім, як механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку, дають змогу подолати обмеженість індивідуального капіталу, служать інструментом для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств.

Надзвичайно великого значення набуває вміння банківських спеціалістів в процесі загострення конкуренції на кредитному ринку вибирати найраціональніші менеджерські рішення, розраховувати ефективність різних варіантів кредитних проектів, робити стратегічні і тактичні прогнози, здійснювати постійний контроль за дотриманням законодавчих норм в проведенні кредитних операцій. А все це можливо лише за умови досконального знання всього механізму надання та погашення позик.

Із вище викладеного випливає мета роботи: об'єктивна необхідність висвітлення головних проблем кредитної системи України, порівняння розвитку кредитної системи України зі світовою практикою її розвитку та аналіз банківського кредитування в Україні в умовах кризи та війни та пошук шляхів його вдосконалення.

Відповідно до даної мети роботи постають такі завдання:

проаналізувати стан сучасної структури кредитної системи України;

дослідити кредитні системи зарубіжних країн;

здійснити аналіз сучасних змін у кредитній системі в умовах кризи в Україні та війни.

Об'єкт дослідження - це кредитна система і проблеми її функціонування. Методологічну та інформаційну основу в проведенні дослідження склали вітчизняні публікації з питань фінансово-кредитних відносин та банківської діяльності, законопроекти України щодо функціонування кредитної системи України, статистичні матеріали.

кредитна система україна війна

Розділ 1. Кредитна система: її суть, структура та функції

1.1 Сутність кредитної системи

Складною і однією з найважливіших категорій товарно-грошових відносин є кредит і механізм його реалізації - кредитні відносини.

Як справедливо стверджують фінансисти, необхідною умовою ефективної організації кредитних відносин і безперервного процесу розширеного відтворення є функціонування високорозвиненої кредитної системи (рис. 1.1).

В економічній літературі кредитна система виражена двояко [1, с.419]:

як сукупність кредитних відносин, які ґрунтуються на визначених формах і методах кредитування.

як сукупність функціонуючих фінансово-кредитних установ.

Перше визначення, як правило, пов'язане з рухом позичкового капіталу у вигляді різних форм кредиту.

Друге означає, що кредитна система за допомогою великої чисельності фінансово-кредитних інститутів акумулює вільні грошові кошти і направляє їх на підприємства, населенню і урядовим структурам. Частіше використовується друге визначення, яке є вужчим, але точніше характеризує організацію кредитних відносин через кредитні установи.

Необхідність існування кредитної системи зумовлена такими передумовами:

розвиток товарного виробництва й розширення торгівлі зумовили зростання обсягів грошових потоків, що спричинило необхідність їх технічної організації в межах економіки;

на певному етапі суспільного розвитку з'являється потреба в управлінні, врівноваженні та розподілі грошових потоків, що потребує формування відповідних інститутів.

Рис. 1.1 Кредитна система України

Отже, поняття кредитної системи є досить широким. І для того, щоб якнайповніше розкрити його зміст, необхідно розглянути структуру кредитної системи та визначити її функції.

1.2 Основні структурні елементи кредитної системи

У загальному вигляді інституціональну структуру можна представити таким чином:

центральний банк;

комерційні банки;

спеціалізовані банківські установи (іпотечні, зовнішньоторговельні, ощадні банки тощо);

небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і т. ін.).

Центральний банк - це державна установа, яка е головною ланкою кредитної системи. Його ще називають банком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує.

Головні функції, які виконує центральний банк є такими:

розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

емісія готівкових грошей - монопольне право центрального банку;

емісія безготівкових грошей;

зберігання золотовалютних резервів країни;

акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків. Зміст цієї функції полягає в тому, що кожний комерційний банк як член національної кредитної системи зобов'язаний зберігати певний відсоток від суми вкладів на резервних рахунках центрального банку [1, с.421]. Норма резервування зростає, якщо виникає потреба скорочення пропозиції грошей, і зменшується, коли необхідно збільшувати пропозицію грошей. Таким чином, резервування є важливим засобом грошово-кредитної політики, за допомогою якого здійснюється регулювання кількості грошей в обігу.

Крім того, резервування є і певним засобом забезпечення мінімальної ліквідності комерційних банків, своєрідною формою збереження депозитів:

кредитування комерційних банків у період економічних труднощів;

виконання кредитних та розрахункових операцій на потребу уряду. Зміст цієї функції полягає в тому, що надходження до державного бюджету акумулюються на рахунках центрального банку, тому саме він здійснює операції щодо акумуляції грошових засобів та витрат їх урядовими організаціями. Він також здійснює за розпорядженням уряду операції з іноземною валютою та золотом, із державними цінними паперами, виконує взаємне зарахування боргових зобов'язань тощо.

Головне завдання центрального банку - управління емісійною, розрахунковою та кредитною діяльністю.

За допомогою норми резервування (г), норми відсоткової ставки на позички (І) та операцій на ринку цінних паперів (завдяки продажу центральним банком державних цінних паперів комерційним банкам зменшується кількість грошової маси, і, навпаки, з викупом їх у комерційних банків збільшується обсяг грошової маси) держава через центральний банк проводить грошово-кредитну політику.

Комерційні банки є основою кредитної системи. Найбільшого поширення набула така організаційно-правова форма банків, як акціонерна.

За способом формування статутного капіталу розрізняють комерційні банки без участі держави, з участю держави, з участю іноземного капіталу тощо. Залежно від обсягу операцій, які виконують комерційні банки, їх поділяють на: універсальні (здійснюють усі операції) та спеціалізовані (виконують менший обсяг операцій, обслуговують певну галузь чи сферу економічної діяльності або групу клієнтів) [2, c.139].

Функціями комерційних банків є:

ведення поточних рахунків (акумуляція безстрокових депозитів);

акумуляція строкових депозитів вкладників;

видача грошових засобів з рахунків;

перерахування з одного рахунка на інший;

розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів, купівлі-продажу цінних паперів;

продукування кредитних грошей шляхом мультиплікації банківських депозитів та ін.

Свої функції комерційний банк виконує через операції, позначені на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Структура операцій комерційних банків

Ощадні банки-фінансові установи, що спеціалізуються на обслуговуванні населення, залученні грошових заощаджень громадян, наданні кредитів та інших банківських послуг.

Іпотечний банк - банк, що спеціалізується на наданні довгострокових кредитів під заставу нерухомого майна (землі, будівель тощо) та випуску заставних листів, забезпечених нерухомістю.

Інноваційний банк спеціалізується на фінансуванні й кредитуванні інноваційних проектів. Кредитування здійснюється шляхом придбання відповідних акцій та розміщення облігаційних позик.

Інвестиційний банк залучає довгостроковий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприємцям, державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов'язань. Він з'ясовує характер і обсяг фінансових потреб позичальників, узгоджує умови позики, вибір виду цінних паперів, визначає термін їхньої нової емісії та розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не тільки посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку.

Зовнішньоторговельний банк здійснює операції з кредитування експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розрахунками, гарантує й обліковує векселі з експортних кредитів, наданих комерційними банками.

До складу кредитної системи входять і небанківські фінансові інституцій здатні акумулювати грошові засоби та розміщувати їх на засадах строковості, повернення і платності.

Страхові компанії здійснюють акумуляцію грошових засобів у специфічній формі - шляхом продажу страхового захисту, який засвідчується страховим полісом (договором, свідоцтвом). Отримані страхові премії страхові компанії вкладають у цінні папери приватних підприємств та державні цінні папери.

Страхові компанії, що страхують життя, надають довгострокові кредити, а ті, що займаються ризиковими видами страхування, - короткострокові.

За законодавством деяких держав страхові компанії можуть виступати самостійними суб'єктами кредитного ринку.

Пенсійні фонди - акумулюють грошові засоби у формі пенсійних внесків та нарахувань. Вони формуються як приватними підприємствами, так і державними органами. Пенсійні фонди розрізняють за формою організації управління та за структурою активів. Так, мають місце пенсійні страхові фонди, управління якими здійснюють страхові компанії, а також пенсійні фонди, що перебувають в управлінні приватних підприємств або банків за дорученням останніх. Є також фондовані пенсійні фонди (їхні засоби інвестують у цінні папери) та нефондовані (виплата пенсій із поточних надходжень).

Фондові біржі, брокерські фірми, фінансові компанії та інші організаційні форми небанківських фінансових інститутів доповнюють структуру кредитної системи.

Крім національних кредитних інститутів, існують і міждержавні [2, c.143].

До таких можна віднести, наприклад, Міжнародний валютний фонд (МВФ) - міжнародна валютно-кредитна організація, що регулює міждержавні валютно-кредитні відносини. МВФ - спеціалізована установа ООН. Членом МВФ може бути тільки країна - член ООН. Заснований у 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції (СІЛА). Штаб-квартира МВФ - у Вашингтоні.

Також, до міждержавних інститутів можна віднести Світовий банк - це міжнародний інвестиційний інститут (спочатку Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР)), створений одночасно із МВФ. Метою Світового банку є сприяння економічному та соціальному розвитку країн світу.

До складу Світового банку входять: МБРР, Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР).

Банк міжнародних розрахунків (БМР) об'єднує на акціонерних засадах частину фінансових ресурсів центральних банків ЗО країн, здійснює для них комерційні операції та бере участь в організації міжнародного валютного співробітництва. Створений у 1930році (м. Базель, Швейцарія). БМР виконує функції об'єднуючого центрального банку для більшості національних центральних банків Європейських країн, Канади, Японії та ПАР.

Незважаючи на те, що монопольне становище у здійсненні грошової емісії займає центральний банк, комерційні банки теж продукують кредитні гроші завдяки мультиплікативному (множниковому) розширенню банківських депозитів [3]. Таке розширення зумовлене тим, що частина кредитованих комерційними банками грошей повертаються до них знову, і вони вдруге, втретє і т.д. надаються (одні й ті самі) в позику.

Цей ефект мультиплікації має тенденцію до затухання. Отже, здійснюючи грошово-кредитну політику, центральний банк мусить враховувати взаємодію всіх ланок кредитної системи (вплив відсоткової ставки, ставки резервування банківських депозитів, грошової емісії, операцій на відкритому ринку цінних паперів та грошового, депозитного й інших мультиплікаторів).

1.3 Завдання та функції кредитної системи в Україні

Кредитна система України функціонує за допомогою кредитного ринку. Цей ринок представляє собою:

по-перше, систему зв'язків по акумуляції коштів і мобілізації позичкового капіталу між кредитними інститутами і різними секторами економіки;

по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом позичкового капіталу між кредитними інститутами в рамках діючих фінансових ринків;

по-третє, взаємини між національними кредитними інститутами і міжнародними валютно-кредитними організаціями.

Кредитний ринок включає також всі аспекти позичкової, інвестиційної, акумуляційної, засновницької, посередницької, перерозподільної діяльності кредитних інститутів. За допомогою кредитного ринку реалізується сутність і функції позичкового капіталу, що надається у позичку на умовах зворотності за визначений відсоток. Позичковий капітал покликаний здійснювати [4]:

акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу;

перерозподіл грошового капіталу;

прискорення концентрації і централізації капіталу;

регулювання економіки;

економію витрат повернення та ін.

Позичковий капітал внаслідок цього є грошовим капіталом, який надають його власники у позичку на умовах терміновості, повернення й платності. Тому, сутність кредиту повніше виявляється у виконуваних ним функціях:

функція акумулювання тимчасово вільного грошового капіталу (наприклад, США за його допомогою щорічно акумулюють до 700 млрд. дол., у тому числі понад 200 млрд. за рахунок заощаджень населення);

розподільча функція, завдяки якій акумульовані кошти перерозподіляють між окремими сферами, галузями народного господарства;

функція прискорення процесу концентрації та централізації виробництва і капіталу (зокрема, використовується з метою поглинань та злиттів компаній, фірм тощо);

функція регулювання економіки, зокрема грошово-кредитного регулювання;

функція сприяння економії витрат обігу (через використання безготівкових розрахунків та заміни готівки кредитними грошима);

функція розв'язання деяких суперечностей процесу суспільного виробництва, зокрема суперечностей інвестиційного процесу, переливання (внутрігалузевого та міжгалузевого) капіталу, між попитом і пропозицією тощо, завдяки чому розширюються межі суспільного виробництва, руху економічної системи.

За порушення об'єктивних економічних законів кредит призводить до поглиблення і загострення суперечностей суспільного виробництва.

Розділ 2. Світовий досвід у розвитку кредитної системи

2.1 Кредитна система Італії

Італійська фінансова система - одна з найбільш ранніх в Європі. Своїм корінням вона йде в грошові системи, що діяли на базі золотих і срібних грошових монет, міст-держав середньовічної Італії - Флоренції, Генуї, Венеції та ін. Саме тут з'явилися перші в світі банки, обмінні пункти, кредитні установи та інші елементи фінансової системи і їх інструменти.

Італійські банки є основою всієї фінансово-банківської системи країни. Вважається, що вони з'явилися першими на італійській землі ще у ХІІІ-ХІХ ст. Банківська система Італії, так само як і інших розвинених країн світу, дворівнева.

Перший рівень - державний або центральний банк (Банк Італії). Він виконує роль урядового агента, відає питаннями емісії, а також фінансування бюджетних проектів уряду; видає ліцензії фінансовим установам для ведення відповідних банківсько-фінансових операцій; він діє у відповідності з правилами, встановленими в Європейській валютній системі (ЄВС) і в координації з ЄЦБ.

Другий рівень - комерційні банки; це змішані та приватні комерційні банки, які і є в останні роки об'єктом підвищеної уваги уряду і ділових кіл. У них насамперед відбуваються великі зміни, в тому числі укрупнення через процеси злиття та поглинання.

Одна з проблем банківської системи Італії полягає в перенасиченості країни банками, чисельність яких перевищує одну тисячу, в основному вони дрібні (якщо порівнювати величину їх активів і ринкову вартість з аналогічними з інших країн ЄС). В цьому одна з причин того, що з другої половини 1990-х рр. процес укрупнення банків (через злиття і поглинання) прискорився. Так, "Банко ді Наполі" разом з страховою компанією INА приєднав до себе "Банко націоналє дель Лаворо", банківський конгломерат "Інституту Сан-Папі ді Турино" злився з акціонерною банківсько-інвестиційною компанією (HIL).

Криза прискорила злиття і поглинання безлічі дрібних банківських установ і формування на їх базі великих банківських об'єднань. При цьому реорганізація до нещодавнього часу проводилася в напрямку надання банківській системі Італії характеристик англосаксонської моделі, пристосованої для потреб Європейського союзу в цілому. В ній наголос робиться на капіталовкладення в акції індивідуальними та інституціональними інвесторами, відповідно у фірм з'являється більше можливостей одержувати фінансові кошти у банків через ринки акцій, а не тільки ринки кредитів [5].

Ці зміни кредитно-грошової системи почалися з роз'єднання в 1981 р. центрального банку (ЦБ) і казначейства, що означало відмову від існуючого раніше порядку автоматичного фінансування зростання державного боргу в рамках політики бюджетної підтримки пріоритетних напрямів і галузей. У 1993 р. ЦБ отримав незалежний статус, звільнившись від прямої опіки держави. Законодавство 1993 і 1998 рр. кардинальним чином змінило кредитно-грошову сферу, яка діяла відповідно до законодавства 1936 р. на базі принципу монопольної державної власності. В результаті вся банківська діяльність була переведена на звичайний підприємницький режим на основі загальних ліберально-монетарних підходів, що виходили від МВФ і Брюсселя. Спеціалізовані кредитні інститути публічного права, які займаються довгостроковим кредитуванням, були перетворені в акціонерні товариства (АТ), з продажем 49% їх капіталу на відкритому ринку; комерційним банкам відтепер дозволялося володіти акціями не фінансових підприємств і бути представленими в їх адміністративних радах. Ключовою моделлю нової структури став універсальний банк - тобто багатопрофільна фінансова група. Реформа, однак, зберегла статус традиційного в Італії кооперативного банку в обох його формах - народного банку і банку кооперативного кредиту (останній обслуговує сферу сільського господарства і ремісництво). Була лібералізована і діяльність інших фінансових посередників - інвестиційних фондів, компаній по операціях з цінними паперами, факторингових компаній і т.д.

До настання світової кризи у банківській системі Італії налічувалося понад 800 установ, включаючи 250 акціонерних банків, 60 іноземних філій, 40 народних банків і 461 банк кооперативного кредиту. За масштабом операцій розрізнялися:

1) банки національного значення (65,5% сукупного капіталу і резервів);

2) міжрегіональні банки (10,3%);

3) регіональні банки (14,3%);

4) між провінціальні банки (12,5%);

5) провінційні банки (9,9%).

Питома вага цих категорій в загальних активах банківської системи становив відповідно 65,1; 10,6; 14,5 і 9,7% в загальному розмірі залученого капіталу, який склав такі пропорції: 57,0; 13,1; 17,2 і 12,7%. Національні банки, таким чином, відіграють велику роль в банківській системі, акумулюючи до 30% всіх заощаджень. Частка філій іноземних банків у загальних активах становить 5,1%.

За висновком експертів Асоціації італійських банків, а також провідних міжнародних фахівців по банкам і банківським операціями, італійські банки мають потребу в самій серйозній модернізації. В них, зокрема, відзначені такі структурні недоліки, як: низька прибутковість (менше 5%), притому що трудові витрати в них найвищі в Західній Європі, наявність надлишкового персоналу, організаційно-управлінські проблеми та ін. Але як вже зазначалося вище, банки Італії піддаються самому серйозному зміни (у тому числі під впливом інтеграційних заходів у ЄС) з точки зору обліку тих нових умов, які формуються нині в об'єднаній Європі під впливом кризи 2008-2010 рр. Загалом основні показники італійської банківської системи представлено в табл. 1.

Таблица 1. Основні показники банківської системи Італії [6]

Структура

Кількість

Банки

815

Банківські групи

83

Італійські банки, що входять до банківських груп

226

Материнські італійські банки

77

Італійські банки - не члени банківських груп

501

Популярні банки

38

Філії банків

88

Банкомати Італії

33734

Закордонні філії італійських банків

69

Представництва за кордоном

76

Дані балансу

млн євро

Депозити (вклади + облігації),

1,897,500

Депозити клієнтів-резидентів

1,099,500

Облігації

798,000

Чисті борги

26,828

Платіжні системи

Кількість

Активні кредитні картки

14,960,000

Дебетові картки

37,084,000

Активні АТМ

39,926

Дані про доходи

млн євро

Чистий процентний дохід

39,757

Валовий дохід

83,844

Валовий прибуток

36,302

Чистий дохід

22,727

ROE

11,8%

Крім того в Італії функціонують небанківські фінансово-кредитні установи: пенсійні фонди, страхові компанії.

Італії існує два типи пенсійних фондів: інституційний тип (фонд є незалежною юридичною особою з право - і дієздатністю); контрактний тип (фонд складається з юридично відокремленої сукупності активів без право - і дієздатності). Крім того, інституційні фонди в Італії функціонують у вигляді фондів корпоративної індивідуальної форми та засновницької форми.

Пенсійні фонди Італії незалежні від керуючих і можуть скористатися мережею діапазону продуктів, досягаючи необхідної диверсифікації свого портфеля. Це дає можливість учасникам переходити з одного відкритого фонду до іншого, для того, щоб отримати максимальні результати.

Страхові компанії, на відміну від банків, не відіграють суттєвої ролі в економіці Італії, бо тут функціонує розвинута система соціального забезпечення. Найбільшою страховою компанією Італії є "Генеральна страхова компанія". Це універсальна компанія, яка займається всіма видами страхування і в тому числі страхуванням життя, майна й перестрахуванням [7, с.350-351].

Отже, в Італії остаточно сформувалася кредитна система, яка включає Банк Італії, комерційні і кооперативні банки, ощадні банки, заклади середньо - і довгострокового кредиту і т.д., а також небанківські кредитно-фінансові інститути. Проте, кредитна система Італії сильно подрібнена, практично не має банків, що займають у ній домінуюче становище. Для італійських фінансово-кредитних установ характерні: низька рентабельність або навіть збитковість; величезні суми прострочених і безнадійних до повернення сум; нездатність ефективно контролювати витрати та небажання впроваджувати сучасні банківські технології.

2.2 Кредитна система Великобританії

Банківська система Великобританії є однією з найстаріших і найрозвинутіших у світі. Вона характеризується високим ступенем концентрації та спеціалізації капіталу, добре розвинутою банківською інфраструктурою, тісним зв'язком з міжнародним ринком позикових капіталів та орієнтацією на обслуговування міжнародних економічних відносин (рис. 2.1).

Банківська система Великобританії є дворівневою і включає: Банк Англії - центральний банк країни, який є головною ланкою банківської системи, а також:

а) депозитні, кредитні, торговельні та іноземні банки, кожний з яких має визначену спеціалізацію та специфічні ознаки;

б) фінансово-кредитні установи небанківського типу, до складу яких належать страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні, будівельні кооперативи і будівельні товариства, пенсійні фонди, довірчі пайові фонди, ощадні інститути та ін.

Банківську систему Великобританії очолює Банк Англії, який було засновано актом парламенту як акціонерну компанію в 1694 р., а в 1946 р. його було націоналізовано [8, c.311].

Рис. 2.1 Структура банківської системи Великобританії

До структури Банку Англії входять [9, с.240-242]:

Департамент обліку (Accountants Department, AC). Веде облік і реєстрацію акціонерів банку, організовує випуски акцій банку;

Адміністративний департамент (Administration Departament, ADM). На нього покладені обов'язки щодо ведення внутрішнього обліку банку, складання річних звітів, організації і розробки методів ведення бізнесу банку;

Департамент аудиту (Audit Department, AU) здійснює внутрішній аудит всіх підрозділів банку;

Касовий департамент (Cashier's Department, Q). У Касовому департаменті (департаменті головного касира) зосереджені багаточисельні функції з випуску банкнот, обліку і зберігання валютних резервів, валютного контролю;

Департамент штатів (Establishment Department, E) здійснює підбір кадрів для Банку Англії;

Департамент валютного контролю (Exchange Control Department, EC) здійснює контроль за дотриманням законодавства у сфері валютного контролю і валютного регулювання, аналіз змін на валютних ринках;

Департамент економічної інформації (Economic Intelligence Department, EID) надає рекомендації щодо внутрішніх і зовнішніх фінансових питань, з питань загального економічного управління; оцінює ефективність дії Банку Англії щодо стану грошового і фінансового ринків; формує статистичну інформацію і видає щоквартальний бюлетень;

Секретаріат (Governors & Secretary's Department, G) веде протоколи Ради директорів Банку Англії, готує накази Керуючого і контролює їх виконання;

Іноземний департамент (Overseas Department, OV). На нього покладені наглядові функції, функції формування взаємовідносин з центральними банками інших країн, Міжнародним валютним фондом, іншими міжнародними фінансовими організаціями та підтримки монетарної політики Банку Англії;

Музей (Museum Ho/dings, M);

Типографія;

Служба розповсюдження інформації (Printing Works, PW).

Банк Англії має на території Великобританії 12 агентств, у тому числі в Північній Ірландії, Шотландії і Уельсі.

Велику кількість функцій, які виконує Банк Англії, можна поділити на дві групи [10, с.101-102]:

1) прямі професійні зобов'язання, що витікають з банківського статусу (депозитно-позичкові, розрахункові й емісійні операції);

2) контрольні функції, за допомогою яких держава здійснює втручання в грошово-кредитну систему, намагаючись впливати на розвиток економічних процесів.

Ці функції Банк Англії виконує, спираючись насамперед на традиції, а не на правові норми. Різноманітні правила і процедури, що регламентують діяльність кредитно-банківських установ, установлені як "джентльменські угоди" між цими установами і Банком Англії [11].

Важливе місце в банківській системі Великобританії займають комерційні банки. Здійснюючи свою діяльність, банки розмішують 0,35% суми всіх своїх депозитів на рахунку в Банку Англії. Створення банку також передбачає наявність мінімального розміру первісного капіталу не менше ніж 5 млн фунтів стерлінгів і не менше ніж 1 млн фунтів стерлінгів для інших кредитно-фінансових інститутів.

Нині в країні функціонують такі види комерційних банків.

Депозитні банки, які приймають вклади і видають короткотермінові позики під заставу надійних цінних паперів. До цих банків належать також найбільші банківські монополії - клірингові банки, що домінують в депозитно-позикових операціях усередині країни. Клірингові банки - це банки "великої четвірки" - "Нешнл Вестмінстер бенк", "Ллойдс бенк", "Мідлснд бенк" і "Барклейз бенк". Клірингові банки уклали між собою угоду про залік взаємних вимог і активно працюють у системі заліку платіжних документів та цінних паперів, що здійснюються через Лондонську розрахункову палату. Депозитні банки є основою банківської системи Великобританії, вони мають близько 15 тис. відділень і належать до числа універсальних, що надають своїм клієнтам широкий вибір банківських операцій та послуг.

Торговельні банки діють у сфері зовнішньої торгівлі і займаються міжнародними кредитно-фінансовими операціями. Торговельні банки поєднують депозитно-позикові операції для обмеженої кількості клієнтів з емісійно-засновницькою діяльністю, а також консультаційними послугами корпораціям. Вони організовують консорціуми, керують портфелями цінних паперів, виступають посередниками в операціях злиття і поглинання компаній, відіграють важливу роль на валютному ринку і ринку золота. До торговельних банків належать два найкрупніших та найстаріших банки - "Ротшильд" і "Самуель Монтегю", які є активними учасниками ринку золота.

Іноземні банки - це найчисленніша група банківських установ, створених на території Великобританії, капітал яких належить іншим країнам; їх налічується приблизно 800. Іноземні банки спеціалізуються на операціях на євроринку, кредитують іноземні та транснаціональні компанії, фінансують зовнішню торгівлю, консультують компанії з питань іноземних інвестицій тощо.

Банки Співдружності - офіційна назва колишніх британських колоніальних банків. Штаб-квартири їх розташовані у Великобританії, а діють вони у країнах ЄС. У складі провідних клірингових банків ці установи виконують функції спеціальних міжнародних підрозділів.

Національний ощадний банк засновано у 1861 р., і є одним із найбільших ощадних установ світу, акумулює заощадження населення через мережу поштових відділень. Банк проводить два види рахунків - звичайні та інвестиційні. Він очолює роботу довірчих ощадних банків, в яких відкриваються вищезазначені рахунки. Залучені кошти розміщуються в державні цінні папери.

Особливим банківським статусом наділені два найбільших банки країни: Національний ощадний банк і Національний Жиробанк, що здійснюють послуги, якими користуються тільки державні відомства і місцеві органи влади при розрахунках з населенням. Національний ощадний банк виконує всі основні операції комерційних банків, а Національний Жиробанк є державним підприємством, створеним для розрахунків через поштові відділення, і є конкурентом для комерційних банків.

До другого рівня банківської системи Великобританії також належать спеціальні фінансово-кредитні установи, а саме: облікові (дисконтні) доми, які в 1997 р. об'єднались в Лондонську асоціацію облікового ринку, виконують операції з дисконтом векселів на грошовому ринку, займаються продажем і купівлею короткотермінових державних облігацій, зобов'язань муніципалітетів, строкових депозитів і депозитних сертифікатів.

Фінансові доми спеціалізуються на кредитуванні, продажу в розстрочку споживчих товарів і деяких видів промислового обладнання. Ресурси фінансових домів формуються за рахунок короткотермінових депозитів. Ці установи акумулюють кошти промислових і торгових фірм, банків, населення. Останнім часом фінансові доми почали активно займатися лізинговими операціями.

У банківській системі Великобританії важлива роль належить Фонду захисту депозитів, до якого всі кредитні установи зобов'язані робити відрахування. У разі банкрутства кредитної установи Фонд захисту депозитів виплачує його вкладникам певне страхове відшкодування [12, c.314]. Наявність в банківській системі Великобританії кредитних установ небанківського типу, функціонування клірингових, торговельних та консорціальних банків, а також ліцензійних організацій, що приймають депозити, відсутність антимонопольного законодавства, робить британську банківську систему унікальною.

2.3 Кредитна система США

Подібно до кредитних систем всіх розвинених країн кредитна система США є дворівневою: перший рівень - Федеральна резервна система; другий рівень - комерційні банки та небанківські фінансово-кредитні установи.

Загальна структура другого рівня кредитної системи США представлена на рис. 1. Ефективне функціонування банківської системи США забезпечують 1770 комерційних банків [13].

Вони поділяються на національні банки та банки штатів, серед яких, у свою чергу, виділяють банки штатів-члени ФРС і банки штатів-нечлени ФРС.

Приблизно 2/3 комерційних банків є банками штатів, тобто приватними банками, діючими відповідно до чартеру штату. Частина комерційних банків не є членами ФРС, але підлягають регулюванню на тих самих принципах, що і комерційні банки-члени ФРС. Вони одержують чартери від федерального уряду, тобто є національними банками

Серед спеціалізованих комерційних банків США виділяються інвестиційні банки та Експортно-імпортний банк США.

Інвестиційні банки виникли ще в середині XIX ст. в період громадянської війни (1861-1865 pp.) для розміщення облігацій федерального уряду.

Нині інвестиційні банки займаються випуском і розміщенням цінних паперів промислових та інших компаній. Значне поширення інвестиційних банків у США пов'язане із законодавчими обмеженнями для комерційних банків на виконання емісійних та інвестиційних операцій.

Рис. 1. Структура другого рівня грошово-кредитної системи США

Інвестиційні банки здійснюють два основних види операцій з цінними паперами [14, с.86]:

1) гарантування емісії цінних паперів, коли банк гарантує компаніям, які випускають цінні папери, їх розміщення, причому зобов'язується купити за свій рахунок ті папери, які самі компанії не зможуть розмістити на ринку;

2) безпосереднє розміщення цінних паперів компаній. У цьому випадку інвестиційні банки скуповують акції та облігації компаній, а потім розміщують їх на ринку. При цьому інвестиційні банки широко використовують засоби, які вони отримують у позику від інших комерційних банків, для інвестицій у цінні папери.

До основних впливових інвестиційних банків належать: First Boston Corp., Lawman Brothers, Merrill Lynch, Piers, Finer&Smith та ін. За формою організації одні інвестиційні банки є корпораціями (акціонерними компаніями), інші - неакціонерними фірмами або товариствами, які включають обмежене коло партнерів (наприклад, Lawman Brothers має 17 партнерів) [14, с.86].

Значний вплив на розвиток зовнішньої торгівлі здійснює Експортно-імпортний банк США. Це державний спеціалізований банк, що був створений Міністерством фінансів країни у 1934 р., діє від імені американського уряду. Сучасну назву дістав у 1968 р. Банк є важливою ланкою державного регулювання економіки, зовнішньої торгівлі та міжнародних кредитних відносин. Діяльність банку регламентується окремим законом, прийнятим у 1945 р. Головним завданням банку є сприяння експорту американських товарів шляхом надання позик іноземним імпортерам та гарантій американським комерційним банкам за зовнішніми позиками. Кредити іноземним компаніям та урядам, як правило, пов'язані з оплатою товарів найпотужніших американських компаній ("Дженерал Електрик", "Боїнг" та ін.). Ресурси банку складаються із власного капіталу, який належить Міністерству фінансів, та позик Казначейства [4]. Як правило, покупці американських товарів у кредит з участю у кредитуванні Експортно-імпортного банку США сплачують 10-20% їх вартості, комерційні банки - 30-55%, а решту - Експортно-імпортний банк США. Така система дає можливість банку, з одного боку, брати участь у кредитуванні багатьох проектів, з іншого - зменшити ризики непогашення кредитів [14, с.95]. За більш ніж 70 років Експортно-імпортний банк США простимулював експорт США на світовому ринку на суму більш ніж 400 млрд дол США.

Одними із основних небанківських фінансово-кредитних інститутів, які діють в США, є страхові компанії.

Страхові компанії спеціалізуються на страхуванні життя та майна і функціонують у фінансовому посередницькому бізнесі, що перетворює для суспільства один вид активів на інший. Страхові компанії використовуються страхові внески та поліси з метою інвестування в такі активи, як облігації, акції, заставні та надання позик. Доходи від цих активів використовують для виплати страхових відшкодувань за полісами. Страхові компанії існують у вигляді акціонерних або взаємних компаній. В США налічується близько 2,6 тис. компаній зі страхування життя і понад 3,2 тис. компаній зі страхування майна. Серед найбільших компаній зі страхування життя можна відзначити компанію "Prudenshl", "Presbyterian Ministers Fund in Philadelphia" та "Metropolіten", а серед компаній зі страхування майна - компанії "Sіgna", "State Farm Insurance" і "Allstate Insurance".

Друге місце серед небанківських фінансово-кредитних інститутів після страхових компаній займають пенсійні фонди. Вони виконують посередницькі функції з перетворення активів і гарантують суспільству ще один вид захисту - виплати доходу після виходу на пенсію. Системи пенсійного забезпечення можуть засновувати підприємці, трудові спілки, приватні особи. Пенсійна система забезпечується коштами за рахунок внесків і доходів від інвестування у довгострокові цінні папери [14, с.93].

Також у США функціонують фінансові компанії, які мобілізують кошти за допомогою випуску комерційних паперів, або акцій, чи облігацій і використовують кошти від їх продажу для надання позик споживачам та підприємцям. Фінансові компанії поділяються на два типи: рекламні кредитні компанії - sales finance company (кредитують продаж на виплату товарів довготривалого користування) та комерційні фінансові компанії - commercial finance company (обслуговують систему комерційного кредиту). Ресурсна база фінансових компаній створюється за рахунок розміщення на ринку власних зобов'язань та позик місцевих банків.

Крім того, функціонують взаємні фонди - фінансові посередники, які, об'єднуючи ресурси дрібних інвесторів та продаючи їм акції, використовують ці кошти на купівлю цінних паперів. Існують взаємні фонди відкритого та закритого типів.

Досить відомими на кредитному ринку США є федеральні кредитні установи, головними завданнями яких є підтримка стабільності головних ланок грошово-кредитної системи й доповнення приватного бізнесу. До них відносяться:

Державна система кредитування будівництва житла функціонує через три державні установи: Федеральну національну іпотечну асоціацію (Fannie Mac), Урядову національну асоціацію іпотечного кредиту (Ginny Mac), Федеральну компанію іпотечного кредиту житлового будівництва (Freddie Mac). Вони забезпечують коштами ринок заставних через продаж облігацій із використанням коштів на закупівлю заставних;

Державна система сільськогосподарського кредиту. До системи кредитування входять кооперативні банки (cooperative banks), федеральні посередницькі кредитні банки (federal intermediary credit banks) і федеральні земельні банки (federal landed banks), які підтримують сільське господарство, випускають цінні папери для акумуляції коштів під кредитування фермерських господарств;

Федеральне агентство з надання послуг фермерам, у складі якого є Товарно-кредитна корпорація - державна установа, що надає кредити під заставу товарів на складі. В цілому функціями агентства є: надання сільськогосподарських кредитів; контроль за процесом кредитування і рухом застави (землі); аналіз фінансового стану фермерських господарств; розробка і реалізація сільськогосподарських програм; звітування перед фермерами щодо стану їх господарств і перспектив на майбутнє; класифікація ризиків за наданими кредитами; забезпечення автоматизації сільськогосподарського виробництва та ін.;

Державна система кредитування здобуття вищої освіти, що включає Студентську асоціацію ринкових позик. Ця асоціація надає кредити для здобуття вищої освіти.

Суттєвою частиною грошово-кредитної системи США є іноземні банки. На території США вони здійснюють свою діяльність через відділення, агентства, комерційні банки, інвестиційні компанії. Банківські установи, що є філіями іноземних банків, аналізуються і підлягають нагляду з боку федеральної та штатної влади на тих самих умовах та принципах, що й інші федеральні банки штатів. На них припадає близько третини обсягу кредитування бізнесу в США. Діяльність іноземних банків на території США регулюється Законом "Про міжнародні банківські операції" (1978 р.) [15, с.33]. В цілому на території США сконцентровано 228 іноземних банків та їх відділень.

Отже, структура другого рівня грошово-кредитної системи США багато в чому склалася історично, під впливом конкретних подій у політиці та економіці країни. Переважна більшість фінансово-кредитних установ США є універсальними, що дозволяє забезпечувати населення та господарюючі суб'єкти країни різноманітними фінансовими послугами.

Розділ ІІІ. Вітчизняна практика та перспективи розвитку кредитної системи в Україні та аналіз сучасних змін щодо кредитної системи в умовах кризи та війни (АТО)

Кредитна система припускає наявність фінансових посередників - банків, які залучають кошти на умовах зворотності від одних суб'єктів і дають їх у позичку іншим суб'єктам

Кредитна система може функціонувати і без фінансових посередників. Власник вільних коштів може прямо і безпосередньо надавати їх у позичку позичальнику.

Така кредитна система стала формуватися в Україні у формі прямих грошових позичок між підприємствами. Але високі ризики таких "прямих" відносин кредиторів і позичальників, розбіжність за сумами і термінами наявної пропозиції коштів з попитом на них у кожній розвитій економічній системі неминуче призводять до виникнення особливих посередників, що на основі акумуляції коштів багатьох суб'єктів забезпечують задоволення практично будь-яких потреб ринкових суб'єктів у позикових засобах. Надання грошових позичок підприємствами один одному в той період відбивало відсутність ринкових фінансових посередників в умовах появи ринкового руху коштів.

Справжнє формування кредитного ринку почалося в нашій країні з виникненням комерційних банків. Уся їхня активна діяльність з видачі кредитів своїм клієнтам із самого початку носила характер ринкових операцій, оскільки здійснювалася не відповідно до централізовано затвердженого плану розподілу кредитних ресурсів, а з обліком їхньої економічної вигідності для банку.

Комерційні банки самі встановлюють вигідні для них умови видачі і погашення позичок, вони можуть вільно вибирати клієнтів, а клієнти - банк. Відношення комерційних банків із клієнтами з приводу надання кредитів створюються як звичайні ринкові відносини. Отже, в міру розвитку мережі комерційних банків відбувалася заміна адміністративно-розподільчих відносин у сфері кредиту на ринку, формувалась кредитна система. Зараз формування кредитної системи знаходиться в прямій залежності від розвитку системи комерційних банків і від остаточного звільнення їх від прямого впливу кредитного центру.

Незважаючи на те, що нова банківська система як і раніше несе на собі печатку старих відомчо-розподільчих відносин, проте кредитна система в країні існує і є найбільш розвинутим елементом фінансового ринку. Ринок цінних паперів знаходиться в самій початковій стадії формування. Для нього характерна перевага державних цінних паперів.

Сучасна ринкова економіка представляє собою складний господарський організм [4], діяльність якого забезпечує велика кількість різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють між собою з метою задоволення інтересів різних груп суб'єктів економічних відносин. Основою такої взаємодії є кругообіг матеріальних цінностей і грошових потоків в економіці.

Грошові потоки, як правило, не спрямовуються безпосередньо від одного суб'єкта ринку до іншого, що здебільшого є економічно недоцільним, а рухаються через посередників. У розвинутій ринковій економіці основним посередником, що забезпечує повноцінний кругообіг грошових коштів у господарстві, створюючи тим самим базові передумови для організації економічного циклу, є кредитна система країни - центральна ланка у всій системі взаємозв'язків між суб'єктами ринку.

Економічною основою функціонування кредитної системи, є кредитні відносини, виникнення яких пов'язане з неспівпаданням у часі витрат, що здійснюються різними учасниками господарських процесів, і надходженням необхідних для цього доходів. Таке неспівпадання, зумовлене об'єктивними економічними причинами, - характерне для переважної більшості суб'єктів ринкової економіки.

У результаті, з одного боку, виникає значна сума тимчасово вільних від обороту грошових коштів, а з іншого - відчувається потреба у додаткових грошових ресурсах. Розв'язується дане протиріччя за допомогою інститутів кредитної системи, в яких акумулюються тимчасово вільні кошти одних суб'єктів ринку і надаються у тимчасове користування іншим, що відповідає економічним і соціальним потребам суспільства в цілому.

Позитивні зміни, які відбувалися в банківській системі в останні роки, не відкидають і тих проблем, які притаманні цій системі. Їх можна звести до таки моментів:

· Рівень капіталізації банківської системи невеликий. Про це свідчить відносно малий обсяг активів наших банків;

· Досить великий рівень відсоткових ставок за кредитами для господарюючих суб'єктів;

· Наявність дуже високих ризиків при здійсненні кредитування, що відбиває як недостатній розвиток ринкових відносин у цілому, так і нерозвиненість системи страхування різноманітних ризиків;

· Конкуренція між банками здійснюється переважно не в площині якісних показників обслуговування клієнтів, а в площині кількісних показників.

Названі недоліки виступають помітною перешкодою до подальшого розвитку економіки в цілому і банківської системи зокрема Необхідність подолання цих проблем диктується не тільки поточними цілями розвитку народногосподарського комплексу, але й стратегічними цілями, пов'язаними з прагненням нашої країни до вступу У Світову торговельну організацію та Європейський союз. Сьогодні наша банківська система зовсім не готова до цього, і державі треба зосередити значні зусилля на даному напрямку, щоб пристосувати наш банківський сектор до обов'язкової лібералізації фінансових ринків. Якщо цього не зробити, то ми при вступі до СОТ понесемо величезні втрати [16, с.337].

У 2014-2015 рр. Україна зіштовхнулася з найтяжчою банківською кризою, яка завдала нищівного удару по довірі до банківської системи та її регулятору. За даними дослідження фонду Демініціатив ім. Кучеріва та Центру ім. Разумкова, на кінець липня 2015-го 76,5% українці зовсім або переважно не довіряли банкам. Відтоді ситуація принципово не змінилася і продовжує виглядати похмуро.

Якщо говорити про грошово-кредитний ринок, то реалізація грошово-кредитної політики у 2014 році здійснювалася в умовах соціально-політичного тиску, збереження негативних макроекономічних трендів та проведення військових дій на сході країни.

Об'єктивне погіршення ринкових очікувань призвело до відпливу депозитів із банківської системи [17]. Як наслідок збільшився обсяг готівки поза банками (на 19.0%), що зумовило випереджаюче зростання монетарної бази (8.5%) порівняно з грошовою масою (5.3%).

У результаті середньоденний обсяг коррахунків банків у Національному банку України в 2014 році збільшився до 29.2 млрд. грн. порівняно з 25.3 млрд. грн. у 2013 році.

Операції Національного банку з насичення ліквідністю банківської системи позитивно позначилися на рівні середньозважених ставок в національній валюті, які протягом грудня 2014 року, порівняно з груднем 2013 року, знизилися:

за кредитами, наданими фізичним та юридичним особам, - до 16.6 % з 17.5 % (без урахування овердрафту);

за депозитами, залученими від фізичних та юридичних осіб, - до 10.0 % з 12.7 %.

Основну частину активних операцій банків складають кредитні операції - 66% (1.0 трлн. грн.).

За 2014 рік їх обсяг зріс на 95 млрд. грн., або на 10%, а без врахування валютних коливань - скоротився на 139 млрд. грн. (на 15%), в т. ч.:

в національній валюті - на 60 млрд. грн. (на 10%);

в іноземній валюті - на 79 млрд. грн. (у долар. еквіваленті - на 10 млрд. дол. США) (на 25%).

Обсяг кредитів, наданих юридичним особам, зріс на 103 млрд. грн., або на 15% до 803 млрд. грн., що складає 80% загального обсягу кредитів, а без врахування валютних коливань - скоротився на 87 млрд. грн. (на 12%), в т. ч.:

в національній валюті - на 39 млрд. грн. (на 9%);

в іноземній валюті - на 48 млрд. грн. (на 20%) (у долар. еквів. - на 6 млрд. дол. США).

Рівень доларизації кредитування економіки зріс з 34.8% до 48.0% (без врахування валютних коливань - знизився з 34.8% до 31.9%).

Обсяг кредитів, наданих фізичним особам, зріс на 11 млрд. грн., або на 7% до 179 млрд. грн., а без врахування валютних коливань - скоротився на 27 млрд. грн. (на 16%), в т. ч.:

в національній валюті - на 14 млрд. грн. (на 12%);

в іноземній валюті - на 13 млрд. грн. (у долар. еквіваленті - на 2 млрд. дол. США) (на 25%).

Рівень доларизації кредитування населення зріс з 31.6% до 43.5% (без врахування валютних коливань - знизився з 31.6% до 28.1%).

Негативно класифікована заборгованість (NPL) за кредитними операціями за 2014 рік зросла на 97 млрд. грн., або на 63% до 251 млрд. грн., що становить 19.0% заборгованості за кредитними операціями (на 01.01.2014 - 12.9%).

Перелік загроз-2015 майже не відрізняється від аналогу 2014 року. Це лише підтверджує те, що невирішені проблеми самі по собі нікуди не зникають - їх потрібно розв'язувати.

Висновки

Роль окремих ланок в кредитній системі не є рівнозначною. Головною її ланкою є банківські установи (які традиційно займають перше місце за розмірами ресурсів), серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, що здійснюють переважно кредитування промисловості і торгівлі. Наприклад, в США на комерційні банки припадає близько 40 % активів кредитно-фінансових установ країни. Діяльність комерційних банків доповнюють операції спеціалізованих банківських установ, що здійснюють, як правило, кредитування на пільгових умовах малоприбуткових та ризикованих галузей економіки (сільського господарства, житлового будівництва, малого бізнесу та зовнішньої торгівлі).

...

Подобные документы

  • Призначення та функції кредитної системи. Структура кредитної системи України та її еволюція. Роль Національного банку в кредитній системі України. Комерційні банки як основа кредитної діяльності. Оцінка діяльності небанківських фінансових посередників.

    курсовая работа [78,8 K], добавлен 02.12.2010

  • Поняття грошової системи та грошового обігу. Структура і функції грошово-кредитної системи. Кейнсіанська та монетаристська концепції. Ефективність функціонування Національного банку України. Правові основи створення та діяльності комерційних банків.

    курсовая работа [98,3 K], добавлен 14.05.2009

  • Комерційний банк - основна ланка кредитної системи. Характеристика кредитної системи як визначеної законодавством країни сукупності кредитно-фінансових інститутів, відносин, форм і методів кредитування. Аналіз кредитної системи ПАТ АБ "Укргазбанк".

    контрольная работа [196,9 K], добавлен 06.04.2011

  • Особливості організації кредитної діяльності в банку, сучасний стан і проблеми банківського кредитування в Україні. Показники кредитної діяльності комерційних банків, аналіз кредитоспроможності позичальника, оцінка кредитної роботи філії "ПриватБанку".

    дипломная работа [279,8 K], добавлен 25.01.2010

  • Сутність і основні функції банків, їх значення на сучасному етапі. Структура банківської системи України. Методи та інструменти впливу Центрального банку на ринкову економіку. Проблеми та шляхи удосконалення сучасної банківської системи в Україні.

    курсовая работа [37,2 K], добавлен 10.11.2010

  • Сутність і значення грошово-кредитної політики, її основні інструменти та шляхи вдосконалення. Аналіз реалізації грошово-кредитної та валютно-курсової політики Національного банку України. Причини виникнення і засоби подолання фінансово-економічної кризи.

    курсовая работа [757,0 K], добавлен 01.11.2012

  • Розгляд поняття кредитної політики банку та основних її типів. Огляд показників оцінки ефективності кредитної політики на прикладі крупних (за розміром активів) фінансових установ України, розрахунок показників доходності і ризику їх кредитних портфелів.

    статья [40,4 K], добавлен 06.09.2017

  • Особливості кредитної системи Великобританії. Закони щодо діяльності банків. Склад банківського та небанківського секторів. Банк Англії та грошово-кредитне регулювання. Комітет з монетарної політики. Закон про фінансові послуги. Динаміка облікової ставки.

    презентация [291,6 K], добавлен 13.04.2013

  • Проблеми розвитку та аналіз ризиків банківської системи України при євроінтеграції: ризики лібералізації руху капіталу, від дотримання критеріїв євроінтеграції, проведення грошово-кредитної політики, інституційні ризики, пов'язані зі вступом до ЄС.

    реферат [30,5 K], добавлен 17.08.2011

  • Залежність України від нестабільності на світових фінансових ринках. Банківська система - найважливіша складова фінансово-кредитної сфери держави. Результати недолугості і нерозвиненості системи фінансової безпеки комерційних банків як причина кризи.

    доклад [14,5 K], добавлен 12.03.2014

  • Суть, будова та функції банківської системи. Банківське регулювання та механізм реалізації банківського нагляду. Сучасний стан банківської системи України. Світовий досвід здійснення банківського нагляду та перспективи його застосування в Україні.

    курсовая работа [56,7 K], добавлен 23.04.2012

  • Дослідження проблем розвитку комерційних банків як складової фінансової банківської системи України. Оцінка їх впливу на формування ринкової соціально-орієнтованої економіки. Характеристика кредитної системи, операцій та функцій Національного банку.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 08.03.2015

  • Національний Банк України, його основні завдання та функції як особливого центрального органу державного управління. Загальне поняття та інструменти грошово-кредитної політики. Особливості проведення грошово-кредитної політики в перехідній економіці.

    контрольная работа [108,5 K], добавлен 14.09.2013

  • Економічна роль комерційного кредиту. Види та функції кредиту. Аналіз стану, динаміки кредитної діяльності банків України. Дослідження показників державного боргу України. Заходи, спрямовані на стабілізацію кредитної діяльності. Подолання державного боргу

    курсовая работа [968,8 K], добавлен 18.05.2014

  • Створення аналітичної системи формування кредитної політики комерційного банку АКБ "Правекс-Банк". Форми і функцій кредиту. Форми забезпечення зворотності кредитів, нарахування і стягнення відсотків по кредитах. Оцінка кредитоспроможності позичальника.

    презентация [100,0 K], добавлен 14.08.2013

  • Статус Національного банку України і структура його керівництва. Функції фінансової установи: визначення грошово-кредитної і валютної політики держави, проведення емісії, організація національної платіжної системи та масових електронних розрахунків.

    презентация [4,2 M], добавлен 26.02.2011

  • Сутність і правові аспекти кредитної діяльності комерційного банку: функції, види кредиту, управління кредитним ризиком. Оцінка кредитоспроможності позичальника. Аналіз процесу кредитування ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", заходи щодо його удосконалення.

    дипломная работа [409,9 K], добавлен 10.06.2010

  • Розгляд банківської системи як механізма балансування, який регулює проведення грошово-кредитної політики та запобігає кризам. Основні методи підвищення фінансової стійкості та доходності банку, правильне управління його активами, пасивами і ризиками.

    статья [19,1 K], добавлен 03.04.2012

  • Вивчення нормативно-правових принципів проведення грошово-кредитної політики Національним банком України. Розкриття вмісту, дослідження основних принципів побудови і характеристика сучасних інструментів і механізмів грошово-кредитної політики НБУ.

    контрольная работа [40,6 K], добавлен 29.08.2011

  • Місце і роль монетарної політики у загальнодержавній економічній політиці. Інструменти грошово-кредитної політики, які застосовує Національний банк України. Вплив змін облікової ставки НБУ на рівень кредитної активності суб’єктів господарювання.

    дипломная работа [217,7 K], добавлен 09.10.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.