Мінімізація ризиків банку при наданні послуг аграрним підприємствам

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мінімізація ризиків банку при наданні послуг аграрним підприємствам

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У вітчизняній науковій літературі проблеми управління банківськими ризиками досліджують давно й достатньо продуктивно. Серед науковців, які вивчають різні аспекти банківських ризиків, можна назвати В. В. Вітлінського, А. П. Вожжова, О. В. Дзюблюка, Г. Т. Карчеву, О. І. Кірєєва, В. І. Міщенка, А. М. Мороза, Л. О. Примостку, Т. С. Смовженко, А. І. Степаненка, А. П. Яценюка та інших.

Метою управління кредитним ризиком є зниження ймовірності невиконання позичальниками банку своїх зобов'язань по кредитній угоді та мінімізація втрат банку у випадку неповернення кредиту. Політика управління кредитним ризиком здійснюється на основі: стандартизованих процесів прийняття рішень щодо роздрібних сегментів та корпоративного кредитного аналізу; контролю за якістю портфеля; системи лімітів на прийняття рішень щодо кредитування за клієнтськими сегментами; диверсифікації кредитного портфеля; системи оцінки та отримання ліквідних застав, дисконтування застав згідно з їх ліквідністю та ринковою вартістю; щомісячних звітів, що висвітлюють тенденцію розвитку кредитно-інвестиційного портфеля, його якість за сегментами, проблемні кредити; моніторингу кредитного ризику; розрахунку та прогнозування резервів під покриття кредитних ризиків.

Мета дослідження - на основі проведеної оцінки ризиків, притаманних сільськогосподарській галузі, визначити основні передумови для надання послуг аграрним підприємствам з мінімальними ризиками. Для цього необхідно вирішити такі завдання:

1. Оцінити ймовірні ризики, притаманні сфері кредитування сільськогосподарських підприємств.

2. Проаналізувати основні механізми нейтралізації фінансових ризиків та надати їх характеристику.

3. Визначити способи зниження рівня ризиків, що впливають на різні напрями розвитку підприємств.

4. Визначити фактори, які необхідно враховувати під час проведення аналізу діяльності позичальника, що належить до сільськогосподарської галузі.

Виклад основного матеріалу. Механізм нейтралізації фінансових ризиків являє собою систему превентивних заходів щодо мінімізації та страхування їхніх негативних наслідків на підприємстві, яка ґрунтується на використанні сукупності методів і прийомів зменшення можливих фінансових втрат.

До основних механізмів нейтралізації фінансових ризиків належать:

- уникнення ризику; утримання ризику (в поєднанні з внутрішнім страхуванням);

- мінімізація ризиків (шляхом диверсифікації, лімітування, хеджу- вання); передача ризику (тобто зовнішнє страхування).

Метод диверсифікації полягає в розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).

Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, дозволяє встановити максимально допустимий розмір наданих позик, що дає змогу обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банки можуть уникнути критичних втрат унаслідок необдуманої концентрації будь- якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель і забезпечити стабільні прибутки. Ліміти зазвичай установлюються за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов'язаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямами кредитування. На практиці кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, величини кредитних ресурсів філій банку та ін.

Протилежною диверсифікації за економічним змістом є концентрація, сутність якої полягає у зосередженні кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на географічній території або кредитування певних категорій клієнтів. Формуючи кредитний портфель, слід додержувати певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку й спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури.

Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей і конкретної економічної ситуації в країні.

Хеджування як метод управління ризиками спрямований на їх подолання або утримання на прийнятному рівні, отримання прибутку за рахунок одночасного й протилежного спрямування кредитних угод на строковому ринку та ринку реального товару.

Найбільш важливим і використовуваним методом управління кредитними ризиками у банківській практиці є створення резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, що дозволяє визнати витрати для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення рівня ризику кредитних операцій.

Управляти кредитним ризиком можна через страхування кредитного ризику у страховій компанії з передачею їй ризику та страхування кредитного ризику з використанням похідних фінансових інструментів (опціони, свопи).

Управління ризиком спирається на результати оцінки ризику, техніко- технологічний та економічний аналіз потенціалу й середовища функціонування підприємства, що діє, і прогнозовану нормативну базу господарювання, економіко-математичні методи, маркетингові та інші дослідження. Для управління складними ризиками застосовують спеціальні схеми. Існують переважно бальні методи оцінки ризиків (банківська справа) або матриці ризиків (підприємство). Матриця ризиків дає змогу здійснити аналіз і допомагає розробити програми заходів із управління ризиком.

У реальних господарських ситуаціях, в умовах дії різноманітних факторів ризику, можуть використовуватися різні способи зниження рівня ризику, що впливають на ті чи інші сторони діяльності підприємства. Різноманіття вживаних у господарській практиці підприємств методів управління ризиком можна розділити на чотири типи: ухиляння від ризику; локалізації ризику; дисипації ризику; компенсації ризику. Застосування перелічених методів управління підприємницьким ризиком зазвичай здійснюється комплексно і залежить від конкретної економічної ситуації в країні, а також від внутрішніх установок господарюючих суб'єктів.

Сучасний сільськогосподарський комплекс банкіри України умовно розділяють на 4 групи. До першої та другої належать великі агропромислові холдинги та середні сільськогосподарські підприємства. Третя й четверта - це невеликі сільськогосподарські підприємства та дрібні фер-

мерські господарства. Дві останні групи, за словами банкірів, є найбільш ризикованими для кредитування. Тому фінансові установи перестраховуються та використовують інноваційні механізми нейтралізації ризиків. Намагаються кредитувати тих сільгоспвиробників, які готові гарантувати надійне виконання кредитних зобов'язань.

Ризики, притаманні агропромисловому секторі:

- сезонність виробництва продукції, особливо у рослинництві, що впливає на грошові потоки підприємства;

- несприятливі природні умови. Погодні фактори істотно впливають на рівень врожайності сільськогосподарських культур та продуктивність тварин. Несприятливі природні фактори (заморозки, град, бурі, урагани, повені, сильні зливи, засухи, пожежі, хвороби тощо) можуть призвести до часткової або повної загибелі врожаю та сільськогосподарських тварин;

- зміни, в тому числі сезонні, у кон'юнктурі пропозиції та попиту на продукцію (стосується рослинництва й тваринництва);

- державне регулювання агропромислового ринку, в тому числі обмеження або встановлення певного рівня цін і тарифів, митне регулювання, введення нових стандартів до продуктів харчування та інше.

Враховуючи сезонність виробництва сільськогосподарської продукції, слід проводити аналіз фінансової звітності не тільки на останню звітну квартальну дату, а й у динаміці за попередні 3 роки. При цьому квартальні показники діяльності слід порівнювати з аналогічними показниками минулого року та попередніх років. У такому випадку аналіз більш об'єктивно відображує фінансовий стан позичальника.

Під час проведення аналізу надходжень на поточні рахунки, у зв'язку із сезонністю сільськогосподарського виробництва, необхідно проводити аналіз обсягів, структури та періодичності надходжень протягом останніх 24 місяців. Порівнюючи обсяги надходжень на поточні рахунки та обсяги виручки від реалізації тощо, варто враховувати практику розрахунків сільськогосподарських підприємств за готівку або в рахунок поставки продукції (бартер). фінансовий ризик агропромисловий

При аналізі графіку погашення кредитної заборгованості необхідно враховувати, що строк погашення кредиту не повинен збігатися з терміном посівних та збиральних робіт.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Важливо проводити факторний аналіз діяльності позичальника, що належить до сільськогосподарської галузі:

1. Забезпеченість позичальника земельними ресурсами - відповідність реальній кількості земель, що оброблюються, структурі посівних площ. Визначається, чи знаходиться земельний фонд позичальника у його власності чи орендується. Якщо земельний фонд є орендованим, аналізуються строки. Строк договорів оренди землі не повинен бути меншим за строк кредитування.

2. Забезпеченість позичальника технічними ресурсами.

3. Технологічні норми витрат ПММ, добрив та використання сільськогосподарської техніки.

4. Доцільність витрат на 1 га площі порівняно з аналогічними підприємствами.

5. Наявність власної насіннєвої / комбікормової бази або постійних постачальників; постачальників мінеральних добрив.

6. Наявність у позичальника замкнених циклів виробництва та переробки продукції. Участь позичальника у групі сільськогосподарських підприємств, що займаються не тільки виробництвом, але й переробкою та торгівлею сільськогосподарською продукцією, є однією з ознак створення завершених циклів обігу коштів та товарів. Кредитування Банком пози- чальників-учасників такої системи дає змогу посилити контроль за рухом коштів (за умови, що всі учасники такої системи обслуговуються в Банку). Крім того, менш ризикованим є кредитування дочірніх сільськогосподарських підприємств потужних переробних та торговельних підприємств під поруку або заставу майна останніх.

7. Забезпеченість позичальника необхідними площами для зберігання виробленої продукції. Для перевірки умов зберігання позичальниками виробленої продукції доцільно проводити аналіз розшифровок основних засобів позичальника та договорів відповідального зберігання готової продукції, укладених підприємствами зі сторонніми організаціями.

8. Аналізується врожайність, досягнута позичальником та продуктивність тварин за допомогою порівняння з аналогічними господарствами в регіоні:

- дані регіональних управлінь сільського господарства про врожайність сільськогосподарських культур за останні три роки по району (області) з обов'язковим визначенням класу готової продукції;

- дані регіональних управлінь сільського господарства про продуктивність тварин за останні п'ять років по району (області);

- існуючих тенденцій та причин росту (падіння) врожайності / продуктивності стада;

- середньої за три останні роки врожайності по конкретному господарству;

- середню за п'ять останніх років продуктивність стада по конкретному господарству - аналіз продуктивності тварин (середньодобові надої молока на одну корову, середньодобовий рівень приросту ваги на одну тварину, середньодобова продуктивність птиці тощо).

9. Аналізується стан засіяних (озимих, ярових) культур, стада ВРХ, іншої худоби, птиці на основі довідок про структуру посівних площ сільськогосподарських культур (розміщення сільськогосподарських культур по полях), в яких зазначається: загальна площа посівів; найменування сільськогосподарських культур, які планується засіяти, чи які вже засіяні; місцезнаходження посівів; площа полів, на яких знаходяться посіви; очікувана врожайність і плановий збір врожаю;

10. Надається інформація про отримання (або якщо позичальник має намір отримувати) з державного бюджету компенсацію відсоткової ставки за кредитами, які вже отримані, або плануються до отримання та зазначаються параметри, за якими позичальник підпадає під отримання компенсації.

Зокрема, у Меморандумі про загальні засади співробітництва комерційних банків обумовлені інноваційні механізми та напрями поліпшення кредитування підприємств агропромислового комплексу України:

- скорочення термінів розгляду заявок позичальників-юридичних осіб щодо отримання кредитів для проведення весняно-польових робіт;

- збільшення обсягів кредитних коштів, які спрямовуються у галузі агропромислового комплексу, виходячи з потреб аграрного бізнесу та можливостей банків;

- недопущення необґрунтованого підвищення відсоткових ставок за кредитами, наданими підприємствам агропромислового комплексу;

- можливість перегляду графіків погашення кредитів сільгосптоваровиробниками на більш сприятливий для них термін;

- пролонгації, за необхідності, кредитів, залучених підприємствами агропромислового комплексу за минулі роки;

- створення умов для об'єктивної оцінки банками вартості предмету застави підприємств агропромислового комплексу;

- відмови банків від укладання додаткових угод щодо стягнення додаткової плати за отримання (пролонгацію) кредитів;

- забезпечення рівного доступу агропромислових підприємств усіх форм власності та господарювання до отримання з державного бюджету часткової компенсації відсоткової ставки за кредитами банків;

- підвищення рівня цільового та ефективного використання державних коштів, спрямованих на відшкодування відсоткової ставки за користування кредитами;

- залучення підприємств агропромислового комплексу та банків до підготовки пропозицій центральним органам виконавчої влади щодо вдосконалення регулювання кредитних відносин в агропромисловому комплексі.

У процесі управління ризиком потрібно враховувати загальні евристичні правила прийняття рішень в умовах ризику, зважувати можливі негативні наслідки та паралельно розглядати інші альтернативи з меншим рівнем ризику. Це зумовлює потребу в інноваційних механізмах та різних методах управління підприємницьким ризиком, підвищенні якості методики аналізу та оцінки кредитних ризиків, яка повинна відповідати вимогам регулюючих органів країни й світу та забезпечувати адекватний рівень оптимізації співвідношення ризику і доходу. Таким чином, постає завдання вчасно ідентифікувати ризики, оцінити масштаби можливих збитків, знайти методи запобігання чи джерела покриття втрат, забезпечуючи достатні прибутки та збереження коштів вкладників для підтримки життєдіяльності банків і підприємств.

Список літератури

1. Вітлінський В. В. Кредитний ризик комерційного банку : навч. посіб. / В. В. Вітлінський, О. В. Пернарівський. Я. С. Наконечний, Г. І. Великоіваненко. - К. : Знання, КОО, 2000. - 251 с.

2. Герасимович А. М. Аналіз банківської діяльності : підруч. /

А. М. Герасимович. - К. : КНЕУ, 2005.- 599 с.

3. Готовчиков И. В. Комбинированые методы оценки кредитного риска // И. В. Готовчиков // Банковские технологии. - 2007. - № 2. - C. 54-60.

4. Грюнинг Х. Ван Анализ банковских рисков. Система оценки корпоративного управления и управления финансовым риском / Грюнинг Х. Ван, Брайович Братанович С. - М. : Весь мир, 2004.- 304 с.

5. Жукова Н. К. Методи вимірювання кредитних ризиків у діяльності комерційних банків в Україні / Н. К. Жукова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - № 5. - C. 30-34.

6. Ковальов О. П. Кредитні ризики в системі банківських ризиків / О. П. Ковальов // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - № 1. - C. 78-82.

Размещено на Allbest.ru