Фінансові аспекти діяльності страховика. Основи актуальних розрахунків

9. Суть, особливості, задачі та класифікація актуарних розрахунків

10. Особливості актуарних розрахунків у страхуванні життя

Список використаних джерел

1. Доходи і витрати страховика

Розглядаючи доходи страховика, з'ясуємо їх склад та джерела. Доходи страховика формуються від основної (страхової) діяльності, інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів та інших операцій (рис. 1.1):

Рис 1.1. Склад доходів страховика

До доходів від страхової діяльності відносять страхові премії за договорами страхування та перестрахування, комісійні винагороди за перестрахування, частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками, повернуті суми з централізованих страхових резервних фондів, повернуті суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій (рис. 1.2).

Рис 1.2. Склад доходів страховика від основної діяльності

До доходів від інвестування відносять відсотки, сплачені страховикам за довгострокового кредитування житлового будівництва, доходи від участі у прибутку перестраховиків, відсотки на суму залишку коштів на рахунках, відсотки за облігаціями, дивіденди за акціями, відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку (рис 1.3):

Рис. 1.3. Склад доходів страховика від інвестиційної діяльності

Інші доходи - це доходи від врегулювання безнадійної заборгованості, здавання майна в оренду, курсові різниці, індексації та передачі (продажу) основних засобів і нематеріальних активів, надання консультаційних послуг, штрафи, пені, інші доходи (рис. 1.4):

Рис. 1.4. Склад інших доходів страховика

Витрати страховика пов'язані з двоїстим характером його діяльності, яка передбачає проведення власне страхування (страхових операцій) і виконання страховиком ролі активного інвестора, тобто інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страхових резервів та власних коштів. Виділяють такі види витрат страховика:

1) витрати на проведення страхових операцій, що становлять собівартість страхової послуги;

2) витрати на проведення інших операцій, які супроводжують одержання доходів від інвестування й розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів.

У широкому розумінні собівартість страхової послуги - сукупність усіх витрат страховика з надання послуг, як безпосередніх, спрямованих на здійснення виплат з відшкодування збитків або страхових сум та на ведення страхової справи, так і опосередкованих, тобто витрат, пов'язаних із забезпеченням фінансової стійкості страхової компанії (формування запасних та резервних фондів).

У вузькому розумінні собівартість - це витрати страховика на ведення страхової справи .

Витрати на проведення страхових операцій складають від 60 до 90 % їх загального розміру. За економічним змістом їх поділяють на три великі групи (рис. 1.5):

1) виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;

2) витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

3) витрати на утримання страхової компанії.

Рис. 1.5. Склад витрат страховика на проведення страхових операцій

Найважливіша стаття витрат страховика, що виправдовує його існування, - виплати страхових відшкодувань (за умовами майнового страхування, страхування відповідальності та підприємницьких ризиків) і страхових сум (за умовами особистого страхування). Це ті витрати, які, відповідно до структури тарифної ставки, забезпечуються нетто-преміями страхових тарифів. платоспроможність страховик актуарний

Друга і третя група витрат об'єднуються поняттям "витрати на ведення справи". Вони є основним елементом навантаження як складової частини страхового тарифу і мають свої специфічні особливості.

Витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування в спеціальній економічній літературі й у страховій практиці поділяють на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні .

Аквізиційні витрати - виробничі витрати страховика, пов'язані з залученням нових страхувальників і укладанням нових страхових договорів за посередництвом страхових агентів. Можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил і актуарних розрахунків з нових видів страхування, комісійну винагороду страховим посередникам, оплату послуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики, витрати на рекламу та ін.

Інкасаційні витрати це витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обігу з надходження страхових платежів (страхових премій): на оплату праці службовців компанії, які забезпечують отримання готівкових грошей, витрати на виготовлення бланків квитанцій і відомостей щодо прийому страхових премій, оплату банківських послуг тощо.

Ліквідаційні витрати - це витрати, пов'язані з ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком: витрати на оплату праці особам, зайнятим ліквідацією збитку, судові витрати, поштово-телеграфні витрати, витрати на оплату банківських послуг, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, відрахування в резерв збитків та ін.

Рис. 1.6. Витрати на утримання страхової справи

У спеціальній економічній літературі витрати на проведення страхування і перестрахування (основної діяльності) за своїм еквівалентним змістом поділяють на:

1) постійні та змінні;

2) залежні та незалежні;

3) загальні та часткові.

Змінні витрати відносяться до окремих видів страхування (страхового поліса). Постійні витрати не можуть бути віднесені на окремий вид, а розподіляються на весь портфель укладених договорів страхування. Поняття постійних і змінних витрат використовують в актуарних розрахунках за договорами страхування зі строком дії більше одного року. У діяльності страховика змінні витрати займають основне місце, тоді як питома вага постійних витрат доволі незначна.

Витрати на ведення справи можуть бути пов'язані та не пов'язані зі зміною страхової суми. Деякі з них можуть мати одночасно характер залежних і незалежних. [2].

2. Склад доходів страхової компанії

Страхова діяльність відноситься до сфери фінансових послуг і тому ця обставина суттєво впливає на склад доходів страхових компаній.

В бухгалтерському обліку дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Усі доходи страховиків залежно від виду діяльності можна поділити на декілька груп:

Дохід від основної діяльності (від реалізації страхових послуг);

Дохід від надання послуг для інших страховиків та інших послуг (виконання робіт);

Інші операційні доходи;

Фінансові доходи;

Інші доходи від звичайної діяльності (інвестиційної та іншої); Доходи від надзвичайних подій.

У сфері загального страхування дохід від основної діяльності формується на основі сум страхових платежів та резерву незароблених премій і називається такий похід, заробленою премією. Формується в наступній послідовності: страхові платежі - частки страхових платежів, належних перестраховикам (у тому числі перестраховикам-нерезидентам) + резерв незароблених премій на початок звітного періоду - резерв незароблених премій на кінець звітного періоду - частка перестраховиків у резерві незароблених премій на початок звітного періоду + частка перестраховиків у резерві незароблених на кінець звітного періоду.

У сфері страхування життя дохід від реалізації страхових послуг визначається так: страхові платеж і - частки страхових платежів, належні перестраховикам Дохід від надання послуг для інших страховиків та інших послуг (виконання робіт) складається з сум агентських винагород (в таму числі тих, що отримуються від страховиків, які здійснюють страхування життя, а також доходу від надання послуг (виконання робіт), які безпосередньо пов'язані з видами діяльності, зазначеними у статті 2 закону України "Про страхування". Інші операційні доходи складаються із:

1. сум, що повертаються з технічних резервів, інших ніж резерв незароблених премій;

2. сум, що повертаються з резервів із страхування життя;

3.часток страхових виплат та відшкодувань, що отримуються від перестраховиків;

4. частки викупних сум, що отримуються від перестраховиків;

5. сум, що повертаються з централізованих страхових резервних фондів;

6. сум, що отримуються в результаті реалізації переданого страхувальником або іншою особою права вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки;

7. сум комісійних винагород за перестрахування;

8. інших доходів (дохід від операційної оренди, дохід від реалізації оборотних активів, дохід від реалізації іноземної валюти, дохід від списання кредиторської заборгованості, одержані штрафи, пені, гранти, субсидії тощо). [3]

3. Оподаткування страхової діяльності

Для страховиків передбачено особливий порядок оподаткування доходів. Ця особливість зумовлена такими причинами.

По-перше, страховик виконує різні за своєю економічною та соціальною спрямованістю операції: страхові, інвестиційні, розміщення тимчасово вільних коштів, інші.

Із усіх перерахованих вище операцій тільки страхові операції мають відмінне від отримання прибутку цільове спрямування, їх метою є страховий захист страхувальників.

По-друге, Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 18 листопада 1997 р. виділяє два види страхування:

ризиків;

життя.

Страхування ризиків охоплює майнове страхування і страхування відповідальності.

Облік операцій зі страхування життя фізичних осіб ведеться страховиками окремо.

Законодавство по-різному підходить до оподаткування доходів від цих двох видів страхової діяльності.

Об'єктом оподаткування страхової діяльності є валовий дохід від страхової діяльності.

Для ризикових видів страхування валовий дохід - це сума страхових внесків, страхових платежів або страхових премій, нагромаджених страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування та перестрахування ризиків на території України або за їх межами. Цей дохід оподатковується за ставкою 3 %. Ставка оподаткування в цьому разі не залежить від результатів фінансової діяльності страховика, включається в ціну страхового платежу і набуває для страховика рис непрямого податку.

Розглянемо, яким чином здійснюється оподаткування доходів страховиків, отриманих від операцій зі страхування життя.

1. Згідно із Законом "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 18 листопада 1997 р. не оподатковуються доходи страховиків-резидентів, одержані від операцій зі страхування життя, які передбачають страхову виплату в разі настання таких страхових випадків:

смерть застрахованого;

рішення суду про оголошення застрахованої особи мертвою;

дожиття застрахованої особи до закінчення дії страхового договору або досягнення нею віку, визначеного договором страхування. Строк дії договору має бути не меншим 10 років для осіб, молодших 50 років, та не меншим 5 років - для осіб, котрим понад 50 років. При цьому часткові виплати страхових сум до закінчення дії договорів страхування не здійснюються

2. Уразі дострокового розірвання договору зі страхування життя доходи, отримані страховиком, підлягають оподаткуванню за підсумками податкового періоду, протягом якого відбулося розірвання договору, за ставкою 6 %.

3. Доходи від страхування майнових інтересів, пов'язаних зі здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованого, оподатковуютьсяза ставкою 3 7с.

Оподаткування доходів страховика, отриманих від інших видів діяльності

Джерелами інших (відмінних від страхування) доходів страховика є:

фінансова діяльність, пов'язана з розміщенням страхових резервів та управлінням ними;

сумісна діяльність страховиків;

позареалізаційна діяльність

Прибуток страховика, отриманий від інших видів діяльності, оподатковується на загальних засадах за ставкою 3 %.

Оподаткування страховиків-нерезидентів

Ст. 13.6 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"передбачено оподаткування доходів нерезидентів, отриманих у формі страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків, зокрема страхування ризиків життя на території України та ризиків резидентів за межами України, за ставкою 15% у джерела їх виплати за рахунок таких виплат.

Якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені названим вище законом, застосовуються норми міжнародного договору. Тому при розгляді питання оподаткування доходів, які отримують нерезиденти з джерелом походження в Україні, мають бути враховані положення угоди про уникнення подвійного оподаткування, укладеної Україною з країною, де нерезидент має постійне місце перебування. Серед країн, з якими Україна уклала міжнародні угоди про уникнення подвійного оподаткування, - Велика Британія, Польща, Білорусь, Угорщина, Молдова, Швеція, ФРН, Канада, Словаччина, Данія, Норвегія, Естонія, Вірменія, Казахстан, Нідерланди, Болгарія, Румунія, Литва, Узбекистан, Фінляндія. Крім того, згідно зі ст. 7 Закону України "Про правонаступництво України", чинні договори СРСР з такими країнами: Австралія, Бельгія, Індія, Іспанія, Італія, Кіпр, Малайзія, Монголія, СІНА, Франція, Чехія, Швейцарія та Японія.

Резиденти-страховики, котрі утримують і перераховують до відповідного бюджету податок на доходи нерезидентів, отримані у вигляді страхових платежів від перестрахування ризиків з території України, зобов'язані надати в державний податковий орган за своїм місцем проживання звіт про утримання і внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів (щодо кожного нерезидента окремо) згідно з Порядком надання звітів про утримання і внесення в бюджет податку на доходи нерезидентів, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 16 січня 1998 р. № 28.

Такий режим оподаткування страхової діяльності був виправданим для періоду становлення страхового ринку.

Наразі страховий сектор економіки стоїть на порозі переходу на загальну систему оподаткування прибутку замість теперішнього оподаткування зібраних страхових премій за ставкою 3 %. Цей перехід вітають страховики класичного страхування. Водночас йому чиниться опір, причому не страховиками, а страхувальниками: юридичні особи - великі промислові підприємства, ФПГ, які укладають фіктивні страхові договори, відносять страхові платежі на валові витрати, уникаючи тим самим сплати 25-відсоткового податку на прибуток з цих сум. Така ситуація спричинила шквал перевірок страхових організацій з боку податкової служби. Це підриває авторитет інституту страхування, створює напругу на страховому ринку України. Президент України видав указ, яким доручив уряду готувати переведення страхового сектору на загальну систему оподаткування, хоча цим змінам і досі чиниться опір. [1]

4. Резерв незароблених премій (РНП)

РНП - це частина БСП, яка надійшла за договорами, що укладені та діють як у звітному періоді, так і в період дії договору страхування, який виходить за межі звітного періоду.

Для розрахунку РНП види страхової діяльності поділяються на три облікові групи.

До першої облікової групи належать такі види страхування:

страхування від нещасних випадків та хвороб;

добровільне медичне страхування;

страхування засобів наземного транспорту;

страхування засобів повітряного та морського транспорту;

страхування вантажів;

інші види майнового страхування;

страхування відповідальності власників автотранспортних засобів;

страхування інших видів відповідальності.

Для першої облікової групи є два варіанти розрахунку РНП.

Відповідно до першого варіанта незароблена премія обчислюється окремо за кожним договором страхування методом pro rata temporis - розрахунок незаробленої премії пропорційно невикористаному строку дії договору страхування на звітну дату. Незароблену премію визначають як добуток взятої для розрахунку базової страхової премії на відношення строку дії договору страхування, який ще не закінчився (у днях), до всього строку дії договору страхування (у днях) за такою формулою:

(4.1)

це НІГ, - незароблена премія за і-м договором,

П1 - страхова премія за і-м договором страхування, К - строк дії іто договору;

С - кількість днів, що минули з моменту, коли і-й договір страхування набрав чинності, до звітної дати.

За другим варіантом незароблена премія розраховується за "методом 1/24" - базова страхова премія, отримана за договорами страхування, утворюється залежно від місяця набуття відповідальності страховиком, періодичності сплати брутто-премії та строку дії договору. Величина незаробленої премії обчислюється шляхом множення БСП на відповідні коефіцієнти.

Проілюструємо дію "методу 1/24" на практиці. Припустимо, що протягом місяця страховик укладає договори страхування строком на один рік, а премія надходить у середині місяця. Наприкінці першого місяця дії договору страхування заробленою премією є добуток БСП та коефіцієнта 1/24, відповідно розмір резерву за цим договором страхування становить 23/24 величини БСП. У наступному місяці дії договору страхування, укладеного в попередньому місяці, зароблена страхова премія становитиме вже добуток БСП та відповідного коефіцієнта 3/24 (половина розміру страхової премії попереднього місяця і лалежної страхової премії' місяця, наприкінці якого здійснюється розрахунок резерву), а розмір резерву збільшиться до 21/24 величини БСП. Аналогічно розраховується розмір резерву протягом всіх повних місяців дії відповідного договору страхування.

До другої облікової групи належать такі види страхування:

страхування фінансових ризиків;

страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів.

Незароблена страхова премія за цими видами страхування визначається за кожним договором страхування в розмірі БСП до повного вичерпання строку дії договору страхування.

Види страхування, які передбачають можливість укладання договорів страхування з відкритими (невизначеними) датами початку та кінця дії, належать до третьої облікової групи. У цій групі незароблена страхова премія розраховується за кожним договором страхування в розмірі 40 % БСП на звітну дату, адже вважається що такі договори укладаються в середині року - 1 липня.

Сума незаробленої страхової премії, обчисленої за всіма договорам кожного виду страхування, становить резерв незароб-лених премій страховика з цього виду страхування на звітну дату. [1]

5. Склад технічних резервів страховика

Відповідно до вимог чинного законодавства, українські страхові компанії формують два види страхових резервів:

резерви за ризиковими видами страхування (технічні резерви);

резерви із страхування життя.

Таке розмежування пов'язане із загальною практикою поділу страхового бізнесу на страхування життя і загальне (ризикове) страхування.

Технічні резерви - це показник, який виражає грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно - сума коштів, що є гарантією виконання зобов'язань перед страхувальниками з огляду на наявні в портфелі страховика договори страхування.

Страхові резерви створюються в тій валюті, якою страховики відповідають за своїми страховими зобов'язаннями, і призначені саме для забезпечення виплат страхових сум і страхових відшкодувань за укладеними договорами страхування. Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя та медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування. Резерви із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування формуються окремо від резервів для інших видів страхування. Забороняється здійснювати виплати за ризиковими видами страхування за рахунок резервів із страхування життя і медичного страхування, і витрачати страхові резерви для інших цілей, окрім страхових виплат.

Окремий перелік резервів за медичним страхуванням, а також порядок їх формування та обліку може визначатися відповідними нормативно-правовими актами.

З метою забезпечення отримання інформації, необхідної для формування страхових резервів, страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за відповідною формою, що дозволить отримати цю інформацію. Коли визначаються фінансові результати від проведення страхової діяльності за станом на звітну дату, страховик обов'язково розраховує розміри страхових резервів. Звіт про страхові резерви надається до органів контролю у складі річного бухгалтерського звіту страховика.

Страховик, який здійснює страхову діяльність за ризиковими видами страхування, зобов'язаний формувати технічні резерви. Обсяг технічних резервів повинен гарантувати виконання зобов'язань перед страхувальниками за всіма укладеними договорами ризикового страхування, навіть якщо припинено надходження премій за цими договорами. При цьому обсяг технічних резервів, які створені страховиком, приймається рівним обсягу виданих ним страхових зобов'язань. Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків, і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату.

Відповідно до вимог Закону "Про страхування" (ст. 30) та інших нормативних документів, страховики, що здійснюють ризикові види страхування, зобов'язані за кожним видом страхування окремо формувати і вести облік таких технічних резервів: А) резерви незароблених премій (резервів премій), які утворюються з частин сум страхових премій, які отримані страховиком, що відповідають страховим ризикам, котрі не закінчилися на звітну дату (тобто за договорами страхування, термін дії яких на звітну дату не минув);

Б) резерви збитків (зарезервовані невиплачені суми страхових відшкодувань і страхові суми за заявленими вимогами страхувальників, за якими не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування або страхової суми). Призначення кожного виду технічних резервів різне, але протягом певного інтервалу часу, коли діє договір страхування, це є не власні кошти страховика, а кошти страхувальників, призначені для виплати страхових відшкодувань за тими договорами, що на звітну дату ще не закінчилися. Базою для розрахунку величини страхових резервів є страхова премія, яка надійшла у звітному періоді, за укладеними договорами страхування, розрахована відповідно до структури страхового тарифу за договорами страхування.

А. Резерви незароблених премій. Поняття незароблених премій випливає із зіставлення звітного періоду діяльності страховика з періодом дії конкретного договору страхування. Незароблені премії - це частини страхових премій, що надійшли за договорами страхування з конкретних видів страхування, котрі діяли у звітному періоді, і належать до періодів дії договорів страхування, що виходять за рамки звітного періоду. Наприклад, якщо договір укладений 1 січня строком на один рік, то вся отримана за ним премія вважатиметься заробленою у цьому фінансовому році. Якщо ж аналогічний договір укладений 1 липня, то лише половина терміну його дії припадає на звітний рік, тому друга половина премії, яка відповідає терміну дії договору, що виходить за рамки цього фінансово-календарного року, буде вважатися незаробленою.

Сума незароблених премій - це страховий резерв, призначений для виплати страхувальникам страхового відшкодування або страхових сум у майбутньому, і який називається резервом незаробле-них премій (РНП). За своїм змістом РНП не є резервом у чистому вигляді, а лише інструментом поділу отриманих премій між суміжними звітними періодами.

Величина резервів незароблених премій відображається у відповідній окремій статті балансу страховика як технічні резерви. [4]

6. Математичні резерви

Математичні резерви - це страхові резерви, що сформовані страховиком при здійсненні діяльності, пов'язаної із страхуванням життя.

Кошти математичних резервів не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Кошти відзначених резервів не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин.

До резервів із страхування життя належать:

резерв довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

резерв належних виплат страхових сум.

Резерви довгострокових зобов'язань (математичні резерви) розраховуються актуарно за кожним договором страхування окремо з урахуванням інфляції і відповідно до затвердженої методики їхнього формування. Резерви довгострокових зобов'язань формуються для покриття збитків із страхування життя.

Резерв належних виплат страхових сум формується за договорами страхування життя, для яких відомі обсяги потрібних до виплат страхових відшкодувань (пенсій тощо) за страховими випадками, які вже настали.

Загальний розмір резерву із страхування життя дорівнює сумі резервів, що розраховані окремо за укладеними договорами страхування життя. Математичні резерви формуються на базі методів, що передбачають відрахування частини страхових премій для забезпечення страхових виплат і урахування частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика. [5]

7. Умови забезпечення платоспроможності страховика

Страхові компанії з метою забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальниками зобов'язані дотримуватися певних вимог, які забезпечують їхню платоспроможність. Відповідно до Закону України "Про страхування" (2001), умовами забезпечення платоспроможності страховиків є:

- наявність сплаченого статутного фонду;

- наявність гарантійного фонду страховика;

- перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом;

- створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань.

Платоспроможність залежить також від розміру ресурсів страховика та зобов'язань, які бере на себе перестраховик, тобто створення системи перестрахування.

Чинне законодавство встановило мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, іншими, ніж страхування життя, в сумі, еквівалентній 1 млн евро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн евро за валютним обмінним курсом валюти України. Згідно з Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" №2774-IV від 7 липня 2005 р. (який набирає чинності через п'ять років після вступу України до COT), мінімальний розмір статутного фонду (гарантійного депозиту) страхової компанії, що займається ризиковими видами страхування, встановлено у розмірі 1 млн евро, а для life-компанії - 10 млн евро. Статутний фонд повинен бути сплачений виключно у грошовій формі за номінальною вартістю. Допускається сплата грошової частки державними цінними паперами, але не вище 25 % загального розміру статутного фонду. Для формування статутного фонду заборонено використовувати векселі у кошти страхових резервів, нематеріальних активів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

До гарантійного фонду страховика належать додатковий та резервний капітали, а також сума нерозподіленого прибутку. Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви, які є часткою власних коштів, яка резервується з метою додаткового забезпечення платоспроможності .

У ризикових видах страхування оцінка платоспроможності полягає у зіставленні фактичної платоспроможності з розрахунковою нормативною. У закордонній страховій практиці фактичний запас платоспроможності визначається як різниця між активами (крім нематеріальних) і зобов'язаннями.

Закон "Про страхування" (2001) зобов'язує страховика відповідно до обсягів страхової діяльності підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів). При цьому на будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням зі загальної суми активів (вартості майна) суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, утому числі страхових. Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому Законом України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. Такий розрахунок проводиться на основі балансу страховика.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, дорівнює більшій з двох величин, які визначаються такими способами:

— перша розраховується множенням суми надходжень страхових премій за звітний період на 0,18. При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 50 % страхових премій, належних перестраховикам;

— друга визначається множенням суми страхових виплат за звітний період за договорами страхування на 0,26. При цьому сума здійснених страхових виплат зменшується на 50 % страхових виплат, компенсованих перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.

Перший результат відрізняється від другого тим, що нормативний запас платоспроможності на підставі страхових премій визначається згідно із зобов'язаннями, які прийняті, а на підставі страхових виплат - на основі зобов'язань, що виконані.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, що визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву), який визначається за кожним договором страхування життя, на 0,05.

Кабінет Міністрів України може змінювати порядок визначення фактичного та нормативного запасу платоспроможності страховика.

Чинне законодавство зобов'язує страховика укладати договори перестрахування у випадку, якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів.

Система перестрахування організовується також у випадках, передбачених окремими положеннями про обов'язкове страхування та відповідно до укладених міжнародних договорів і угод. [2]

8. Страховий тариф: сутність, структура, методи розрахунку

5. Плиса В.Й. Страхування: Навч. посіб. - К.: Каравела, 2005. - 392 с.

6. Конституція України від 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України.-1996.-№30.-ст.141.

Размещено на Allbest.ru