Банківський моніторинг кредитування

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Банківський моніторинг кредитування

Сутність та роль банківського моніторингу кредитування

У розвинутих країнах банківські установи діють протягом багатьох століть, але лише після низки банківських криз почалось створення системи регулювання і контролю, яка постійно удосконалюється. Базельським комітетом з банківського нагляду розроблено рекомендації щодо принципів внутрішнього контролю в банківських установах, під яким розуміють постійно діючий процес, що здійснюється радою директорів банку, старшими посадовими особами і співробітниками на всіх рівнях кредитної організації.

Внутрішній контроль у банківській установі має здійснюватися органами управління банку, які повинні розробляти стратегію контролю і нести відповідальність за її реалізацію, ревізійною комісією, головним бухгалтером, іншими підрозділами та службами, включаючи службу внутрішнього контролю (службу внутрішнього аудиту). Система внутрішнього контролю в банку є єдиною формою контролю, яка дозволяє проводити суцільну перевірку банківських операцій, і є тим комплексом заходів банку, які реалізуються банківськими працівниками на всіх рівнях з допомогою інформаційного забезпечення та спрямування зусиль на прийняття ефективних управлінських рішень і адекватне оцінювання банківських ризиків з метою мінімізації втрат, що виникають у процесі банківської діяльності.

Внутрішній контроль у банку - сукупність процедур, що забезпечують вірогідність і повноту інформації, яка передається керівництву банку; дотримання вимог внутрішніх і зовнішніх нормативних актів при здійсненні операцій банку; збереження активів банку і його клієнтів; оптимальне використання ресурсів банку; управління ризиками; забезпечення чіткого виконання працівниками службових обов'язків і розпоряджень органів управління банку.

Забезпечення ефективної і стабільної кредитної діяльності та одержання прибутків вимагає від банку проведення постійного моніторингу на всіх стадіях організації кредитного процесу. У проведенні внутрішнього контролю за кредитними операціями банки здійснюють пошук досконаліших механізмів кредитування, а також визначають шляхи підвищення ефективності організації кредитної діяльності.

Під банківським кредитним моніторингом розуміють механізми проведення банком контролю протягом усього процесу кредитування, що сприяє оптимізації системи організації кредитної діяльності банку.

Головною мстою банківського кредитного моніторингу с аналіз позичальника та його кредитної документації для прийняття рішення щодо надання кредиту, відстеження зміни кредитоспроможності позичальника після надання кредитних коштів і визначення конкретних дій, які необхідно здійснити у разі виникненні проблем.

У процесі кредитування при здійсненні банківського моніторингу особливу увагу банк повинен приділити таким аспектам:

- дотримання принципів банківського кредитування;

- контроль за виконанням умов кредитного договору;

- контроль за цільовим використанням кредитних коштів;

- моніторинг кредитного забезпечення та перевірка якості і зберігання заставленого майна;

- аналіз погашення кредитів;

- виявлення проблемних кредитів і розробка заходів щодо ліквідації такої заборгованості;

- аналіз якості та структури кредитного портфеля банку в цілому;

- моніторинг кредитного ризику та розробка заходів щодо його мінімізації.

Для забезпечення успішної і безперебійної кредитної діяльності кожен банк повинен мати свою систему внутрішньобанківського моніторингу кредитних операцій та чітко визначених найбільш кваліфікованих і досвідчених працівників банку, що здійснюватимуть кредитний контроль на всіх етапах процесу кредитування.

У банківській практиці використовуються різні способи кредитного моніторингу, які мають в основі декілька основних принципів:

1) періодична перевірка всіх видів кредитів (кожні 30, 60,90 днів перевіряються всі великі кредити і вибірково - малі);

2) ретельна розробка етапів кредитного контролю для того, щоб забезпечити перевірку всіх найважливіших умов кожної кредитної операції, у тому числі:

- відповідність фактичних платежів за кредитом розрахованим даним;

- якість і стан забезпечення за кредитом;

- повнота відповідної документації;

- оцінювання змін фінансового стану і прогнози відносно збільшення чи зменшення потреб позичальника в банківському кредиті;

- оцінювання відповідності наданих кредитних коштів кредитній політиці банку і стандартам, які розроблені з боку регулюючих органів щодо його кредитного портфеля;

3) перевірка проблемних кредитів, збільшення частоти перевірок у міру зростання проблем, пов'язаних з конкретним кредитом;

4) перевірки кредитів в умовах економічного спаду чи появи значних проблем у тих галузях, в які банк вклав значну частину своїх ресурсів (наприклад, помітна зміна податкового чи експортно-імпортного законодавства; поява нових конкурентів чи зміна старих технологій, яка потребує використання нових методів виробництва і реалізації продукції тощо).

Кредитний моніторинг можна класифікувати за певними ознаками:

1)за сферою здійснення:

- внутрішній моніторинг, за якого контроль здійснюється, переважно, за документами, які відповідають тому чи іншому етапові процесу кредитування, причому оцінюється ступінь кредитного ризику;

- зовнішній моніторинг, до якого належать зустрічі та переговори з позичальниками, які допустили прострочення платежів; телефонні дзвінки, листування; зустрічні перевірки руху товарів, придбаних за рахунок кредитних коштів; інспекційні перевірки на місцях, переговори з поручителями тощо;

2)за характером проведення:

- попередній моніторинг, який передбачає перевірку відповідності проведення кредитної діяльності вимогам законодавства, наявності відповідних дозволів, лімітів тощо до надання кредитних коштів позичальнику і включає в себе аналіз кредитної документації, оцінювання фінансового стану позичальника та аналіз кредитного проекту, оцінювання предмета забезпечення за кредитом тощо. Головною мстою попереднього кредитного моніторингу с визначення реального ризику для банку і прийняття ефективного рішення щодо надання кредиту позичальнику;

- поточний моніторинг полягає у здійсненні контролю банком за виконанням умов кредитного договору позичальником після прийняття рішення щодо надання кредиту та видачі кредитних ресурсів. Головною мстою поточного моніторингу с визначення ризику втрат для банківської установи внаслідок неспроможності позичальника погасити борг та сплатити проценти за користування ним. При цьому здійснюється перевірка своєчасності погашення позичальником кредитної заборгованості, визначаються зміни в його фінансовому стані та господарській діяльності, аналізується виконання клієнтом умов кредитного договору щодо цільового використання кредитних коштів, оцінюється якість майна, наданого у забезпечення тощо;

- наступний (подальший) моніторинг кредитної діяльності банку полягає у забезпеченні систематичної перевірки стану організації кредитної діяльності банку, правильності реєстрації, належного оформлення виконаних кредитних операцій. У процесі такого контролю слід з'ясовувати причини порушення правил проведення кредитної діяльності та вживати відповідних заходів щодо їх усунення;

3)залежно віл методів здійснення:

- дистанційний моніторинг;

- інспекційний моніторинг;

4) залежно від масштабів проведення нагляду:

- локальний;

- регіональний;

- національний;

- глобальний;

5) залежно від ділянки охоплення:

- на рівні кредитного портфеля в цілому - основною метою ( своєчасне виявлення ознак, фактів, змін або їх тенденцій, що характеризують стан кредитного портфеля як такий, що може призвести чи вже призвів до підвищення ризиків та негативно вплинути на результати діяльності банку, а також розроблення пропозицій щодо покращення стану банківської кредитної діяльності;

- на рівні окремої кредитної угоди - метою є своєчасне виявлення відхилень у процесі кредитування конкретного позичальника на всіх його етапах; з'ясування причин цих відхилень та розроблення пропозицій щодо коригування допущених помилок;

6)залежно від груп позичальників розрізняють моніторинг кредитів, наданих:

- позичальникам - юридичним особам;

- позичальникам - фізичним особам;

- позичальникам - банкам;

- позичальникам - небанківським фінансовим установам;

- групам пов'язаних осіб банку;

- позичальникам - органам державного управління.

Можна виділити основні напрями кредитного моніторингу банку:

1. Контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, договорів забезпечення та інших зобов'язань, які були ним прийняті у зв'язку з укладанням кредитного договору.

2. Контроль за цільовим використанням кредитних коштів позичальником.

3. Контроль за зміною фінансового стану позичальника та виявлення змін у його господарській діяльності, періодичне оцінювання поручителів позичальника.

4. Контроль за якістю прийнятого кредитного забезпечення та перевірка зберігання заставленого майна.

5. Аналіз якості і структури кредитного портфеля банку в цілому для виявлення проблемних кредитів і розробка заходів щодо ліквідації заборгованості.

Підрозділ кредитного моніторингу здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, пов'язаних з ним договорів, шляхом:

а) здійснення постійного контролю за повнотою повернення кредиту та сплатою процентів згідно з графіком, який складається з урахуванням умов кредитних договорів і техніко-економічного обгрунтування та затверджується рішенням кредитного комітету відповідного рівня;

б) перевірки виконання інших умов кредитного договору та договорів, які пов'язані з реалізацією проекту, що кредитується, у тому числі щодо виконання контрагентами позичальника умов договорів на поставку та реалізацію товарів (продукції, послуг), дотримання обсягів випуску та реалізації продукції, які були передбачені бізнес-планом з техніко-економічним обґрунтуванням, повноти отримання коштів від реалізації проекту, що кредитується, та їх використання, стану претензійно-позовної роботи з боку інших кредиторів стосовно позичальника тощо (такі перевірки мають здійснюватися як безпосередньо на місці у позичальника, так і на підставі отриманої від нього оперативної інформації).

Контроль за цільовим використанням кредитних коштів позичальником можна розподілити на:

а) попередній контроль - перевірки відповідності призначення платежу в платіжних документах, які надані позичальником, цілям, які визначені в кредитному договорі;

б) подальший контроль - перевірка фактичної наявності купленої за рахунок кредитних коштів продукції тощо;

Контроль за фінансовим станом позичальника передбачає: а) здійснення щоквартального розрахунку фінансового стану позичальника згідно з чинною методикою банку;

б) проведення контролю (не менш ніж один раз у місяць) за грошовими потоками, оборотами за поточними рахунками позичальника в банку та щоквартально за поточними рахунками в інших банках;

в) аналіз інформації, яка може свідчити про фінансові та інші ускладнення в діяльності позичальника, а саме:

- погіршення фінансового стану та переведення позичальника до групи з більш високим ступенем ризику;

- зменшення грошових потоків на поточному рахунку (більш ніж на 20% проти середньомісячних надходжень на момент надання кредиту);

- несвоєчасна сплата частини кредиту або процентів;

- виникнення (значне або різке збільшення) боргів перед бюджетом;

- наявність негативної інформації стосовно діяльності позичальника або безпосередньо його керівників, засновників, зміни керівників, складу засновників, акціонерів, співвласників позичальника;

- часткове або повне перепрофілювання діяльності позичальника;

- зміни законодавчих актів, що можуть мати значний негативний вплив на основну діяльність позичальника та його спроможність повернути кредитну заборгованість;

- значні розходження показників фактичної діяльності з показниками і розрахунками бізнес-плану та техніко-економічного обґрунтування тощо;

г) щотижневий контроль за рухом грошових коштів за поточним рахунком позичальника у разі виявлення ознак, зазначених вище;

д) щоквартальний контроль за динамікою основних показників господарсько-фінансової діяльності позичальників та поручителів (гарантів тощо) для визначення можливості своєчасного та повного виконання ними своїх зобов'язань перед банком;

е) щоквартальний аналіз змін структури балансу позичальника в розрізі статей балансу в разі збільшення суми довгострокових і поточних зобов'язань та вивчення причин цих змін тощо.

Контроль, пов'язаний з перевіркою стану забезпечення, передбачає:

а) проведення контролю за виконанням договорів забезпечення на підставі наданих підрозділом заставних операцій актів перевірки наявності, схоронності і переоцінювання предмета застави та інших необхідних документів, що отримуються від позичальника;

б) здійснення контролю за своєчасною сплатою заставодавцем страхових платежів за договором страхування заставленого майна;

в) перевірка дотримання позичальником умов щодо зберігання майна, наданого у забезпечення тощо.

Контроль кредитного портфеля банку в цілому передбачає:

а) аналіз стандартної (непростроченої) кредитної заборгованості;

б) визначення частки та структури прострочених кредитів у портфелі банку;

в) аналіз змін у класифікації кредитів за групами ризику;

г) розробку заходів щодо ліквідації проблемної заборгованості тощо.

У кредитному моніторингу крім підрозділу, який безпосередньо займається моніторингом кредитів, беруть участь також підрозділ заставних операцій, підрозділ з управління ризиками та працівники підрозділів фронт-офісу.

Підрозділ заставних операцій проводить періодичні перевірки на місці наявності та стану зберігання заставленого майна, адекватності попередньо встановленої заставної вартості з внесенням, у разі необхідності, змін до договорів застави щодо його оцінювання або проведення додаткового оформлення застави та інші необхідні заходи. Зазначені зміни до договору застави оформляються укладанням відповідних договорів або переукладанням договорів застави та підписуються обома сторонами. У разі відмови заставодавця від вимоги банку щодо заміни заставленого майна при зменшенні його вартості та внесення змін до договору застави банк має право на дострокове звернення стягнення на предмет застави в установленому чинним законодавством порядку.

Фронт-офіс здійснює контроль за виконанням клієнтом зобов'язань, що були ним прийняті у зв'язку з укладанням кредитного договору, але не відображені в кредитному договорі (перехід на розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютних операцій через банк, реалізація зарплатних проектів, залучення до банку пов'язаних структур та ділових партнерів, розширення споживання послуг банку тощо).

Результати роботи з кредитного моніторингу та інші дані відображаються у картці кредитної справи (Додаток 44). Вона формується вперше при укладанні кредитного договору, а надалі поповнюється щоквартально не пізніше ніж через 2 тижні після настання строків подання фінансової звітності згідно з умовами кредитних договорів. Картка кредитної справи підписується відповідальним працівником та керівником підрозділу кредитної адміністрації та додається до матеріалів кредитної справи.

Особливому контролю підлягають операції банку з групами пов'язаних осіб. Такий контроль поділяється на:

- попередній - здійснюється при кожному прийнятті рішення відповідними кредитними комітетами банку щодо можливості проведення кредитної операції;

- поточний - проводиться за допомогою програмно-апаратних засобів відповідальним працівником управління бек-офісу банку;

- подальший - здійснюється щоквартально, для чого станом на останній робочий день останнього місяця звітного кварталу відповідному кредитному комітету банку надається звіт про операції банку з групами пов'язаних осіб, за результатами аналізу якого може бути прийняте рішення про обмеження таких операцій.

Операції банку з пов'язаними особами можуть обмежуватися встановленням лімітів кредитних операцій на групи пов'язаних осіб, які, як правило, затверджуються щоквартально. Кредитні комітети банку в межах своїх повноважень протягом місяця, наступного за звітним кварталом, здійснюють інвентаризацію даних про групи пов'язаних осіб. За результатами такої інвентаризації кредитні комітети затверджують групи пов'язаних осіб та ініціюють перегляд лімітів кредитних операцій за ними.

Для контролю за внесенням змін до ідентифікаційних даних щодо осіб, віднесених до групи пов'язаних осіб, відповідальні працівники фронт-офісу банку формують перелік контрагентів, за якими необхідно відстежувати зміни у складі їх посадових осіб та власників істотної участі. У переліку зазначають повне найменування контрагента та його ідентифікаційний код. Перелік надається начальнику операційного управління банку, відповідальним працівникам фронт-офісу та бек-офісу банку. Відповідальний працівник фронт-офісу банку, який отримав пакет необхідних документів, має передати їх разом із супровідною запискою протягом встановленого банком строку (як правило, одного робочого дня) з моменту отримання до керівника відповідного структурного підрозділу банку, відповідальні працівники якого відкривають поточні, карткові, кредитні, депозитні (вкладні) рахунки юридичним та фізичним особам для внесення відповідних змін до анкети клієнта банку.

Працівник фронт-офісу банку, який отримав інформацію, що свідчить про можливу зміну кола пов'язаних осіб усередині їх групи, зобов'язаний повідомити про це відповідні підрозділи фронт-офісу банку. Відповідальний співробітник фронт-офісу банку ініціює на відповідному кредитному комітеті банку перегляд груп пов'язаних осіб згідно із встановленою процедурою та, за необхідності, перегляд лімітів на групи пов'язаних осіб. Рішення про проведення кредитної операції з контрагентом, якого віднесено до складу групи пов'язаних осіб, приймається на відповідному кредитному комітеті банку з урахування встановлених лімітів.

Отже, особливу увагу при здійсненні банківської діяльності працівники банківської установи повинні приділяти внутрішньому моніторингу за кредитними операціями, адже лише суворий контроль банку як за кредитним процесом у цілому, так і за окремими кредитними угодами дає змогу забезпечити надійність і прибутковість банківських кредитних операцій.

Банківська проблемна кредитна заборгованість і методи її реструктуризації

банківський моніторинг кредитування заборгованість

Умови та чинники виникнення проблемних кредитів

На сучасному етапі розвитку економіки України однією із найскладніших проблем, з якими стикаються банківські установи, є неповернення позичальниками виданих кредитів. Можливі проблеми банки мають помічати на всіх стадіях кредитного процесу. Тому слід здійснювати постійний та всебічний контроль як за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредитних коштів, так і за якістю предмета забезпечення і зміною фінансового стану позичальника. Основною метою такого контролю має бути мінімізація ризику виникнення проблемної заборгованості та забезпечення повернення позичальником одержаного кредиту та сплати процентів за користування ним.

Проблемні кредити - це кредити, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, за яких банк має сумнів щодо повернення кредитних коштів.

Унаслідок зростання обсягів проблемної заборгованості у банку можуть виникати різноманітні збитки, зокрема:

- падіння репутації банку;

- відплив клієнтів від банку;

- відплив кваліфікованих працівників банку;

- поява додаткових витрат, пов'язаних зі стягненням проблемного кредиту чи реалізацією забезпечення;

- зниження рентабельності та ліквідності банківської установи тощо.

Труднощі з погашення кредитів можуть виникати з різних причин, найпоширенішими з яких є: помилки самого банку при розгляді кредитної документації, оцінюванні кредитоспроможності позичальника та розробці умов кредитної угоди, недостатній подальший контроль; неефективна робота клієнта, що отримав кредиту проблеми, що не контролюються ні банком, ні позичальником.

Серед основних чинників, які впливають на виникнення проблемної заборгованості, слід виділити (рис. 14.1):

Рис. 14.1. Чинники виникнення проблемних кредитів

1. Зовнішні чинники - ті, що негативно впливають на виконання кредитних зобов'язань позичальником і не піддаються контролю з боку банківської установи. До цієї групи можна віднести:

- економічну ситуацію в країні;

- політичне становище;

- розвиток галузі;

- зміни законодавства тощо.

2. Внутрішні чинники - ті, що негативно впливають на виконання позичальником кредитних зобов'язань, але піддаються виявленню та контролю з боку як банку, так і клієнта. Зокрема, цю групу чинників можна поділити на:

а) чинники, які залежать від позичальника:

- недостатній рівень менеджменту;

- погіршення якості продукції;

- недосвідченість керівництва та працівників підприємства;

- недостатній контроль за станом фінансів;

- проблеми, пов'язані з розвитком підприємства;

- відсутність необхідного досвіду ведення бізнесу;

- небажання позичальника повернути кредит;

- непередбачені обставини (втрата майна, запасів унаслідок нещасних випадків, пожеж та природних катастроф);

- неефективність реалізації та неокупність кредитного проекту тощо;

б) чинники, які залежать від банківської установи:

- відсутність чи недостатність досвіду роботи працівників у кредитній діяльності (невміння якісно проаналізувати кредитну документацію, здійснювати контроль тощо);

- недостатньо продумана кредитна політика банку;

- надто ліберальне ставлення до позичальника;

- кредитування пов'язаних з банком осіб (інсайдерів) на пільгових умовах;

- помилки у розгляді заявки на одержання кредиту;

- недостатність інформації про позичальника (відсутність вичерпної фінансової документації, статистичних даних, інформації щодо кредитної історії тощо);

- невиважений підхід до оцінювання та управління ризиками банку (невміння визначити та мінімізувати ризики кожної конкретної кредитної операції, прийняття рішення щодо надання прибуткових, але надто ризикових кредитів тощо);

- неякісне оцінювання кредитоспроможності позичальника та проекту, що кредитується;

- погане структурування кредиту;

- помилки в оцінюванні забезпечення за кредитом;

- нечітке визначення у кредитному договорі умов, які забезпечують захист інтересів кредитора;

- недостатньо виважені прийняті рішення щодо надання кредитів (необґрунтовані рішення щодо пролонгації кредитів, зміни графіків платежів тощо);

- відсутність належного контролю виконання умов кредитного договору клієнтом після прийняття рішення щодо кредитування та надання позичальнику кредитних коштів;

- зловживання працівників банківської установи та перевищення визначених службових повноважень кредитними спеціалістами;

- відсутність належного моніторингу наявності та зміни якості забезпечення за кредитом тощо.

Як правило, проблемні кредити здебільшого не виникають зненацька. Існує багато попереджень, які свідчать про те, що фінансовий стан позичальника погіршується, що наданий йому кредит може бути не повернений у визначений строк, або зовсім не повернений. Ці попередження працівник банку повинен уміти вчасно розпізнавати. Проблемними, насамперед, можуть стати кредити, ризик за якими є підвищеним. Досвідчений працівник банку може ще на ранній стадії помітити ознаки процесу виникнення фінансових труднощів та вжити заходів щодо виправлення такої ситуації і захисту інтересів банку.

Серед загальних ознак, які можуть свідчити про виникнення проблемної заборгованості слід виділити:

- затримки у платежах позичальника за кредитом;

- припинення контактів позичальника з банком;

- погіршення стану розвитку галузі;

- зміна вартості забезпечення;

- зменшення надходжень коштів на рахунки позичальника;

- втрата ринків збуту позичальником;

- втрата постачальників, покупців;

- зміна керівництва позичальника;

- зміна сфери діяльності позичальника;

- погіршення фінансового стану клієнта тощо.

Для визначення ознак проблемної заборгованості використовують: аналіз бухгалтерської та фінансової звітності; особисті контакти з позичальником; вірогідні повідомлення від третіх осіб та інших відділів банку. У період користування кредитом позичальник повинен надавати банку баланси, звіти про фінансові результати, інші матеріали, необхідні для здійснення контролю за цільовим використанням кредиту і своєчасним його погашенням. Працівник банку, який обслуговує позичальника, повинен сумлінно аналізувати документи, що надходять від позичальника для оцінювання перспектив своєчасності повернення кредиту. У результаті проведення такого аналізу можуть бути виявлені ознаки, які свідчитимуть про можливість неповернення в строк кредиту.

Умови виникнення проблемної заборгованості слід визначати працівниками кредитного підрозділу банку якомога швидше, оскільки, лише вчасне виявлення та управління кредитною заборгованістю зможе мінімізувати ризики збитків для банківської установи.

Прострочення за кредитами у банківській практиці є постійним явищем. Але при цьому важливе значення мають обсяги такої простроченої заборгованості та темпи її зростання. Банківські установи мають прикладати максимум зусиль, аби процент неповернення кредитів був якомога нижчим.

У практиці банківських установ найбільші обсяги неповернення кредитних коштів спостерігаються у сфері споживчого кредитування. Чим більше банківські установи розвивають здійснення операцій з надання кредитів за різноманітними програмами кредитування, чим більше зручними і доступнішими є ці кредити для споживачів, чим більше осіб звертається за кредитами до банківських установ, тим більшими і різноманітнішими є ризики втрат для банку. При цьому процент проблемної заборгованості за різними кредитними продуктами може бути різним. Так, наприклад, іпотечні кредити та кредити на купівлю автомобіля можуть мати нижчий процент неповернення порівняно із споживчим кредитуванням населення за кредитними картками, а найбільший процент прострочення кредитів спостерігається за незабезпеченими екс-прес-кредитами, які надаються у торгових мережах. Таким чином, чим більше "поставлено на карту", тим більша відповідальність позичальника.

Неповернення кредитів, які надаються фізичним особам, може бути зумовлене:

- забуванням погасити борг;

- невмінням планувати власний бюджет, що спричинює затримки у погашенні кредитної заборгованості. При цьому, як правило, банківські установи намагаються використовувати такі схеми повернення коштів, щоб регулярні виплати за кредитом становили не більше ніж 15% сімейного бюджету (вважається, що саме такий процент фізичні особи можуть погашати без зайвих клопотів);

- непередбачені обставини, які можуть підвищити ризик втрати кредитоспроможності позичальника.

Виходячи з цього, можна виділити такі категорії позичальників, які не повертають отримані у банку кредити:

1. "Забудькуваті". Зазвичай така категорія позичальників погашає заборгованість протягом 10-40 днів після нагадування з боку банківської установи. Ця категорія є найбільшою. Банківські установи можуть розробляти для таких позичальників різні способи нагадування про повернення кредиту (sms-повідомлення, e-mail та ін.). При цьому у кредитному договорі може бути обумовлено встановлення штрафів за несвоєчасне погашення кредиту і про це слід наголосити позичальнику. Також важливо визначити графік повернення коштів для позичальника та розтлумачити йому інші умови кредитного договору.

2. "Проблемні". Така група позичальників найчастіше складається з людей, які не планують свої витрати і у них найчастіше виникають непередбачені фінансові ускладнення.

3. "Експериментатори". Ця категорія позичальників випробовує банківську установу (наприклад, а що буде, якщо не погасити невеликий кредит?).

4. "Навмисні неплатники". До цієї категорії належать шахраї, які беруть кредит і від початку не мають бажання його повертати. Вони фальсифікують документи та здійснюють різноманітні правопорушення.

Для розв'язання проблем неповернення кредиту для позичальника можуть бути такі поради:

- при укладенні кредитного договору необхідно обов'язково уточнити графік погашення кредиту і суму щомісячного платежу (залежно від обраного методу погашення кредиту);

- якщо є можливість, то слід використовувати sms-сервіси, які автоматично нагадають про строк здійснення виплати;

- слід уважно читати листи та повідомлення, які надходять від банку-кредитора;

- у разі виникнення ситуації, коли немає можливості здійснити платіж, слід зателефонувати до банківської установи і пояснити причини такої затримки;

- якщо не має змоги погашати кредит протягом певного періоду часу, необхідно особисто зустрітися з працівником банку і розробити схему реструктуризації кредитної заборгованості;

- необхідно планувати свої витрати на кілька місяців уперед, що дасть змогу передбачити і витрати на повернення кредиту.

Отже, однією із важливих проблем банківської діяльності є неповернення позичальниками наданих кредитних коштів. Для запобігання виникненню проблеми неповернення кредитів банківські установи повинні вміти вчасно розпізнавати ознаки погіршення фінансового стану позичальників та реагувати на будь-які зміни, які в подальшому можуть призвести до виникнення проблемних кредитів.

Размещено на Allbest.ru

...