Банківський маркетинг. Принципи, функції, організація

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Банківський маркетинг. Принципи, функції, організація

Банківський маркетинг та його принципи

Фінансово-банківські установи забезпечують ринкову економіку інструментами і механізмами регулювання економічних процесів. Банки є важливою ланкою ринкової економіки, тому банківські послуги -- це послуги особливого виду, бо сприяють розвитку як виробничої, так і соціальної інфраструктури"

Специфіка банківської діяльності та банківського продукту накладає відбиток на маркетинг у банківській сфері. Він постає як особлива галузь маркетингу сфери послуг. Специфіку мають усі прийоми маркетингових досліджень і розробок, функції, завдання, прийоми маркетингу, усі елементи системи маркетингу, що відносяться до банківської сфери.

У країнах із розвинутою ринковою економікою банки останніми зі сфер бізнесу сприйняли маркетинг і почали застосовувати його у практичній діяльності. Це було обумовлено, з однієї сторони, консерватизмом банків, де дуже повільно відбувалися зміни споживацьких переваг, та обережністю відносно застосування різноманітних нововведень, а з другої -- дуже високим ступенем зарегульованості банківської діяльності. Тому тільки у 60-70-х роках банки США, потім і Західної Європи почали застосовувати маркетинг у своїй діяльності і створювати в своїх структурах маркетингові підрозділи, що було пов'язано з перетвореннями ринку продавця у ринок споживача, у міру збільшення добробуту широких верств населення. Відтоді з точки зору ринкової орієнтації в банках відбувалася еволюція від оперативної орієнтації (орієнтації на продукт) до орієнтації на потреби. Коло складників маркетингу розширювалося поступово. У 70-х роках акцент робився на пропонованих продуктах, засобах доставки послуг, технологічних нововведеннях, організації філіальної мережі, рекламі, цінах. У 80-х банки стали активно впливати на державну економічну політику, домагаючись більшої свободи дій, почали встановлювати партнерські відносини зі страховими компаніями для розширення спектра послуг, вводити систему персонального обслуговування клієнтів, роблячи ставку на його якість.

Важлива особливість банківського маркетингу в Україні пов'язана з тим, що діяльність банків активно регулюється зі сторони держави. Крім спеціальних законів, існує ряд обов'язкових нормативів, вказівок, спрямованих на забезпечення ліквідності кредитних установ. Це призводить до обмеження в самостійності рішень, які приймаються, що сприяє необхідності пошуку альтернативних рішень для забезпечення ліквідності банків в умовах кон'юнктури грошового ринку, яка постійно змінюється.

Концепції сучасного банківського маркетингу поки що повільно проникають у банківську сферу України. Як відомо, комерційні банки стали створюватися на початку 90-х років, після набуття державного суверенітету. Середній вік українського банку 6-8 років. Становлення банківського маркетингу тільки починається. Необхідним підґрунтям для його розвитку є ринкова інфраструктура, що зароджується, створення поряд із комерційними банками інших кредитно-фінансових інститутів, акціонування і приватизація підприємств, процес лібералізації цін, розширення самостійності підприємств, зміцнення довіри до банків зі сторони споживачів банківських послуг.

В основу маркетингової діяльності українських банків закладено використання зарубіжного досвіду. Як показала практика, поки що українська модель маркетингу досить примітивна, оскільки вона не пов'язана зі значним і глибоким вивченням ринку. Більшість банків, включаючи й ті, які йдуть шляхом універсалізації діяльності, в кращому випадку проводять найпростішу відсоткову політику, орієнтуючись на ставки кількох найбільших банків. Принадність своєї пропозиції вони підвищують завдяки безпосередньому підняттю відсотків (тобто ведуть політику "лідера ціни"). На сьогодні прогресивною може вважатися політика "лідера якості", іншими словами, перспективніше робити ставку на розмаїтість пропонованих послуг, каналів збуту, комплексне обслуговування клієнтів.

В Україні розвиток маркетингу в промисловості та у сфері банківських послуг відбувався одночасно і в дуже складних кризових умовах, що характеризується відсутністю досвіду, методологічних розробок, кваліфікованих спеціалістів та інформаційного середовища.

Необхідні передумови формування ринку споживача в Україні, що склалися в останні роки, роблять можливим застосування маркетингового планування у вітчизняній банківській практиці. Комерційні банки є самостійними мікроекономічними суб'єктами в юридичному та комерційному аспекті, які виробляють і реалізують банківський продукт і функціонують із метою економічних та соціальних інтересів його акціонерів, службовців та клієнтів. Комерційний банк -- підприємство, яке здійснює діяльність у секторі ділових послуг, що має об'єктивні закони функціонування. Жорсткі умови сучасної конкуренції диктують необхідність вивчення цих законів і розробки методів управління ними чи їх локалізації.

Головними факторами, що викликають необхідність застосування маркетингової діяльності в банках, є наступні:

* посилення конкуренції у банківській системі як у сфері залучення засобів, так і в сфері надання кредитних послуг. Конкуренція у банківській сфері відрізняється розвиненістю форм та інтенсивністю, відсутністю вхідних бар'єрів і патентних обмежень;

* обмеження цінової конкуренції на ринку банківських продуктів, що пов'язані з державним регулюванням;

* розвиток інформаційних технологій і засобів комунікацій на базі сучасної техніки, що призвело до розширення територіальної сфери діяльності фінансово-кредитних інститутів;

* диверсифікація банківської індустрії. Розширення спектра банківських продуктів, застосування небанківських методів позички грошових коштів;

* інтернаціоналізація економічних процесів, що супроводжується проникненням банків на закордонні ринки та їх конкуренцією з місцевими банками, глобалізація банківської конкуренції. Основними завданнями маркетингу в банку виявляються;

* забезпечення рентабельної роботи банку в умовах грошового ринку, що постійно змінюються;

* гарантування ліквідності банку з метою дотримання інтересів кредиторів і вкладників, підтримки іміджу банку серед населення;

* максимальне задоволення запитів клієнтів щодо обсягу, структури та якості послуг, які здійснює банк. Це створює умови для стабільних ділових відносин;

* комплексне вирішення комерційних, організаційних і соціальних проблем колективу банку.

У визначеннях банківського маркетингу, що наведені вітчизняними та зарубіжними економістами, простежується однобока спрямованість на практичний аспект маркетингової діяльності в банку. Перед тим як дати визначення банківського маркетингу слід розглянути суб'єкти а об'єкти банківського маркетингу, визначити його як економічну категорію.

Досвід функціонування банківського маркетингу в діяльності зарубіжних і вітчизняних банків дозволяє зробити висновок, що банківський маркетинг є особливою економічною категорією.

Банківський маркетинг, як економічна категорія, виражає відношення між суб'єктами кредитно-фінансових відносин -- банками, фінансовими посередниками, споживачами (фізичними та юридичними особами) з приводу задоволення потреб і вирішення проблем клієнтів банку в банківських продуктах, що призводить до економічного успіху банків і клієнтів та приносить користь суспільству в цілому.

Основні суб'єкти банківського маркетингу -- комерційні банки та їх маркетингові підрозділи, кредитно-фінансові посередники, клієнти (юридичні та фізичні особи), які є споживачами банківських продуктів. Об'єктами банківського маркетингу виступають: банківські продукти, банківські технології, споживачі банківських продуктів, процеси і тенденції споживчого попиту та ринковий ризик, автоматизовані системи обробки інформації, комунікаційні системи.

Отже, визначивши банківський маркетинг як економічну категорію, розглянувши його суб'єкт і об'єкт, можна дати узагальнююче визначення банківського маркетингу.

Банківський маркетинг -- це філософія, стратегія й тактика банку, що спрямовані на ефективне задоволення потреб, запитів і сподівань, вирішення проблем існуючих і потенційних банківських клієнтів шляхом успішної реалізації на ринку банківських продуктів, які враховують тенденції розвитку ринку та приносять користь суспільству завдяки управлінню активами і пасивами, прибутками і витратами, ліквідністю банку, рівнем ризику його операцій.

Чому таке визначення банківського маркетингу?

По-перше, банківський маркетинг не можна зводити ні до філософії, ні до стратегії, ні тим більше до тактики ринкової діяльності; це саме "триверства", в якій основні принципи (філософія) задають і дають змогу визначити довгострокову мету і пріоритети (стратегію), а ті, в свою чергу, дозволяють спроектувати необхідний комплекс інструментів і прийомів діяльності (тактику).

По-друге, змістовно банківський маркетинг являє собою діяльність по задоволенню потреб, запитів, сподівань і вирішенню проблем як сьогоднішніх споживачів-клієнтів банку, так і можливих, йдеться як про вже досить сформовані, так і приховані, потенційні запити і сподівання, що існують у стадії проблеми.

По-третє, принципово важливою є ефективність задоволення цих запитів. Якщо споживач-клієнт банку не відчує цієї ефективності для себе, завищення отриманої користі над власними сукупними витратами, що понесені при покупці та споживанні товару, то він не поновить даний ринковий контракт і не дасть йому стабільності.

По-четверте, використання у визначенні поняття "ринкового успіху" передбачає, крім оцінки своїх дій за шкалою "прибутково-не прибутковою, зростання ринкової частки, завоювання додаткового престижу, іміджу на ринку та в суспільстві.

По-п'яте, банківський маркетинг повинен приносити користь суспільству, бо банк, який ігнорує відповідальність за вирішення соціальних проблем, так чи інакше зіткнеться з потужною соціальною протидією.

По-шосте, дане визначення вказує на існуючі в банку інструменти для визначення видів і обсягів окремих видів банківських продуктів, що виносяться на ринок -- управління активами і пасивами, прибутками і витратами, ліквідністю і ризиком.

Сутність банківського маркетингу неможливо розкрити без розуміння його принципів, які повинні допомогти впровадженню маркетингу в діяльність банків.

Згідно з принципами маркетингу як основних засад, завдяки яким здійснюються його функції у банках, необхідно надати їм певні класифікаційні ознаки для підвищення їх дієвості у банківській діяльності. У різних країнах принципи маркетингу в банках мають певні відмінності й історично обумовлені для кожної держави. Водночас інтеграція вітчизняних і міжнародних банків в умовах глобалізації світового господарства сприяє уніфікації принципів маркетингової діяльності банків України. Найважливішими принципами банківського маркетингу є: принцип концентрації зусиль банку на задоволенні потреб клієнтів банку; принцип орієнтації на довгостроковий прибуток банку; принцип націленості на досягнення кінцевих результатів. Більш детально принципи банківського маркетингу наведеш у табл. 2.1.

Перший принцип -- концентрація зусиль на задоволення потреб споживача -- розкриває базову передумову організації будь-якої комерційної діяльності незалежно від виду запропонованого

Таблиця 2.1.

Класифікація принципів маркетингової діяльності в банках

Принципи	Зміст	Методичні прийоми реалізації
Концентра-ція зусиль банку на задоволен-ня потреб клієнта	Концентрація дослідницьких, виробничих і збутових зусиль банку на забезпечення найбільш повного задоволення потреб покупця, швидка реакція банку на зміну вимог до банківського продукту зі сторони покупця, формування купівельного попиту на нові банківські продукти	Розрахунково-аналітичні прийоми Вивчення ринку, попиту і пропозиції покупців, продавців банківських продуктів, оцінка своїх можливостей у конкуренції з іншими банками, стимулювання збуту банківських продуктів
Орієнтація на довгостро-ковий результат	Спрямованість на довгостроковий результат у роботі, забезпечення довгострокового прибутку банку завдяки дослідженню ринку, прогнозуванню та розробці на їх основі нових банківських продуктів (послуг), що забезпечують прибуткову діяльність	Економіко-статистичне прогнозування Дослідження стратегії розвитку економіки держави і банківської системи. Прогнозування потреби в банківських продуктах на тривалу перспективу
Націленість на досягнення кінцевого результату	Націленість на досягнення кінцевого результату банку - прибутку як за рахунок зменшення витрат, так і завдяки розширенню номенклатури банківських продуктів (послуг), пропозиція клієнтам більш прибуткового продукту, вихід на новий ринок, на нові сегменти, збільшення частки ринку	Фінансове прогнозування Вивчення ринку, можливостей банку, складання тактичного (оперативного) плану, розробка продуктової, цінової, збутової, комунікаційної політики банку

продукту. Основа маркетингу виробляти те, що можна продати, а не продавати те, що вироблено.

Цей принцип включає аналіз ринку -- учасників ринку (продавців і покупців) та банківських продуктів, запропонованих на ринку.

На основі маркетингового аналізу дається прогноз розвитку попиту, пропозиції банківських продуктів і їх співвідношення (ринкова кон'юнктура), оцінюється власне становище банку серед банків-конкурентів і продуктів (послуг) банку серед конкуруючих видів із окремих сегментів ринку, здійснюється вибір найперспективніших сегментів.

Другий принцип -- орієнтованість на довгострокові результати пов'язаний із управлінською функцією банківського маркетингу і перш за все з плануванням на стратегічному рівні, інформаційному забезпеченні банківського маркетингу, контролі. В стратегічному плані визначаються довгострокові цілі банку, основні напрямки його діяльності та пріоритети розвитку.

Цілями банку можуть бути: збільшення обсягів реалізації банківських продуктів підприємствам або приватним особам на певному географічному просторі; зайняття лідируючих позицій в обслуговуванні окремих груп клієнтів (наприклад, торговельно-посередницьких компаній чи населення із середнім рівнем доходів); завоювання ролі провідного постачальника певного виду банківського продукту, для надання яких у банку є найкращі передумови. Можливі варіанти комбінацій цих цілей. Значення другого принципу маркетингу полягає в тому, що вивчення і прогнозування попиту (з орієнтацією на віддалену перспективу) дозволяє впливати й на його формування, а отже -- на зростання продажу не тільки на сьогодні, але й на завтра.

Третій принцип -- досягнення запланованих кінцевих результатів. Без таких кількісних орієнтирів, як, наприклад, запланований обсяг активів чи плановий прибуток неможливо виробити програму дій банку і конкретні завдання на визначений період часу. План повинен визначати, як згідно існуючих у банку можливостей та кон'юнктури ринку, що склалася, реалізувати максимальний обсяг продуктів і забезпечити прибуток і фінансову стійкість.

Для успішного виконання поставлених стратегічних цілей необхідно встановити ряд проміжних завдань. До них можна віднести:

* досягнення конкретного обсягу продуктів, що пропонується банком зацікавленій групі клієнтів, у заданий інтервал часу;

* збільшення темпів зростання обсягів платних банківських продуктів клієнтам у запланований період порівняно з попереднім;

* оволодіння через певний проміжок часу конкретною часткою ринку одним із видів банківського продукту;

* зростання в плановому періоді продуктивності праці банківських працівників.

Крім кількісних, можуть встановлюватися й якісні цілі, зокрема: зміна внутрішньої культури банку відповідно до змін, які відбуваються на ринку, підвищення освітнього рівня персоналу, впровадження більш прогресивної технології отримання, обробки та зберігання інформації, підвищення відповідальності працівників за доручені їм обов'язки.

Банківський нагляд на основі оцінки ризиків

Застосування концепції ризику в процесі банківського нагляду

Одним із пріоритетних напрямів роботи системи банківського нагляду на сучасному етапі є запровадження нагляду на основі оцінки ризиків. Такий підхід є кроком уперед з позиції оптимізації роботи щодо виконання важливої функції банківського нагляду -- захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.

Ризик -- неминучий супутник банківської діяльності. Кожний банк як комерційна установа, прагнучи отримати прибуток, наражається на ризики. Поняття ризику в банківській сфері трактують по-різному. В працях вітчизняних і зарубіжних учених та практиків банківської діяльності знаходимо численні варіанти визначення терміна "ризик". Загалом ризиком вважають те, що несе в собі або загрозу, або невпевненість у майбутньому1.

Будь-який банк зацікавлений у збереженні активів та капіталу, а також в отриманні максимально можливого за визначених обставин прибутку і завжди прагнутиме, щоб віддача від усіх операцій була максимальною, та обиратиме шляхи (стратегію і тактику) реалізації цього свого завдання. Відтак з погляду ризик-менеджменту банку результатом прийнятого ризику можуть бути:

-- повна або часткова втрата того, що вже є (капіталу, надходжень, клієнтів тощо);

-- недоотримання того, що банк міг би мати за іншого управлінського рішення.

У першому випадку банк наражається на ризик втрати, у другому -- на ризик утрачених можливостей (або ризик недостатньої оптимізації бізнес-рішень).

Служба банківського нагляду в свою чергу зацікавлена, щоб діяльність банків була максимально надійною і безпечною, а також забезпечувала захист інтересів вкладників та кредиторів. Саме це є головним завданням банківського нагляду.

Тому службу банківського нагляду (а отже, й Національний банк України) цікавить передусім одна, основна сторона ризику -- ризик втрати надходжень та капіталу. Тож Національним банком сформульовано таке визначення ризику: "Ризик -- це можливість того, що певні події, очікувані чи неочікувані, можуть спричинити негативний вплив на рівень капіталу або надходжень банку"1. Воно охоплює всі можливі варіанти та ситуації як внутрішнього характеру (рішення керівництва банку, діяльність його підрозділів або окремих працівників), так і зовнішнього (зміна умов оточення банку -- процентних ставок, валютних курсів, ліквідності ринків, кредитоспроможності контрагентів, а також форс-мажорні обставини).

Отже, здійснюючи контроль за діяльністю банків, служба банківського нагляду пріоритетним завданням визначає орієнтацію на оцінку ризиків, притаманних кожному банку зокрема та банківській системі в цілому, а також ужиття коригуючих заходів на підставі проведеної оцінки.

Як зазначалося в першому та третьому розділах, особливе значення для сприяння адекватній капіталізації банків, вдосконалення систем управління ризиками, і, таким чином, посилення стабільності банківської системи в цілому мають Базельські угоди про капітал (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Стандарти достатності капіталу на покриття ризиків згідно з Базельськими угодами про капітал

банківський маркетинг ризик нагляд

Згідно з Базельською угодою 1988 р. капітал потрібен для покриття кредитного ризику. Співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням коефіцієнта кредитного ризику, не має бути меншим 8 %.

Поправка 1996 р. внесла зміни до Базельської угоди 1988 р.: капітал став потрібен для покриття не лише кредитного, а й ринкових ризиків, до яких було віднесено процентний ризик, ризик пайових цінних паперів, валютний ризик та ризик товарних контрактів. Співвідношення між регулятивним капіталом банку та еквівалентом його зважених на ризик активів залишалося незмінним (не має бути меншим 8 %).

Базельська угода про капітал II 2004 р. визначила новий концептуальний підхід до поняття адекватності капіталу та до нагляду взагалі. Цей підхід отримав у світі назву "нагляд на основі оцінки ризиків". Згідно з Базельською угодою II регулятивний капітал банку має відповідати його реальним ризикам, покривати всі основні ризики та визначати обсяг операцій, який може здійснювати банк відповідно до рівня свого капіталу.

Як зазначалося, Базельська угода про капітал II містить три взаємодоповнюючі "компоненти-опори": мінімальні вимоги до капіталу; контроль з боку нагляду; ринкова дисципліна.

Перша компонента -- "Мінімальні вимоги до капіталу" містить методологію розрахунку мінімально необхідної величини капіталу для трьох ризиків: кредитного, ринкового та операційного. Особливістю цієї методології є наявність кількох альтернативних варіантів кількісної оцінки кожного з ризиків (рис. 4.2).

Друга компонента -- "Контроль з боку нагляду" присвячена тому, як саме повинен здійснюватися контроль з боку органу нагляду за процедурами та системами оцінки адекватності капіталу банків. Вона ґрунтується на чотирьох принципах, два з таких стосуються роботи банку, ще два -- процедур взаємодії органу банківського нагляду та банків. Ці принципи є фундаментом нової системи банківського нагляду.

На відміну від системи нагляду на основі контролю дотримання вимог, нагляд на основі оцінки ризиків приділяє увагу не стільки обсягу чи величині ризику, скільки якості систем управління ним. Крім того, за нагляду на основі оцінки ризиків банки мають більше можливостей щодо забезпечення альтернативних варіантів розрахунку обсягу ризиків та необхідної суми капіталу.

Третя компонента Базельської угоди про капітал - "Ринкова дисципліна" містить вимоги щодо публічного розкриття банками інформації, необхідної їх клієнтам та іншим зацікавленим особам для прийняти рішення щодо надійності і стабільності роботи установи. Всі вимоги до розкриття інформації поділяються на дві категорії: вимоги до розкриття кількісної інформації та вимоги до розкриття якісної інформації.

Рис. 4.2. Підходи до оцінки ризиків згідно з Базельською угодою про капітал II

Згідно з третьою компонентою простої констатації у звітності цифрового матеріалу щодо ризиків недостатньо, оскільки користувач у цій ситуації не зможе зробити обґрунтованого висновку про спроможність керівництва банку управляти таким обсягом ризику. Тому третя компонента складається здебільшого з вимог до розкриття інформації якісного характеру -- положень, політики, процедур, регламентів та іншої внутрішньої нормативно-методологічної бази банку щодо виявлення, оцінки, контролю і моніторингу ризику, а також щодо цілей та завдань які ставить перед собою банк у процесі ризик-менеджменту.

Слід зазначити, що в Україні оцінка ризиків банківським наглядом проводилася і раніше. Зокрема система економічних нормативів діяльності банків як основний інструмент безвиїзного нагляду та система CAMELS як основний документ інспекційних перевірок передбачають здійснення оцінки ризику (у тій чи іншій формі). Але здійснюючи цю оцінку, інспектори банківського нагляду визначають розмір ризику, що вже настав, -- ризику наявного, фактичного.

Запровадження нагляду на основі оцінки ризиків передбачає здійснення оцінки ризику, що настав, а також визначення напряму зміни ризику. Тобто, банківський нагляд має оцінювати ризики не стільки з позиції того, що вже сталося, скільки з погляду того, що може статися в майбутньому. Водночас новий підхід не обмежується лише вимірюванням величини ризику. Крім кількісних параметрів ризику банківський нагляд має оцінювати також якість систем управління ризиком (ризик-менеджменту). Поєднуючи такі складові оцінки ризику, нагляд матиме змогу не тільки передбачити майбутній стан справ у тому чи іншому банку та банківській системі в цілому, а й адекватно відреагувати на нього.

У сучасних умовах динамічного розвитку банківської діяльності, появи нових інструментів, зростання основних показників роботи банків цей підхід дасть змогу підвищити ефективність нагляду та домогтися кращого виконання Національним банком покладених на нього функцій.

Для забезпечення комплексного підходу до запровадження нагляду на основі оцінки ризиків Національний банк України почав розробляти відповідні документи щодо методів оцінки ризиків працівниками банківського нагляду та рекомендації щодо організації систем управління ризиками в банках. Із цією метою з числа фахівців служби банківського нагляду, групи економічних радників Голови Національного банку України, провідних фахівців банків та іноземних консультантів було створено відповідну робочу групу. Протягом 2003--2004 pp. робоча група підготувала два документи, які стосуються оцінки ризиків та ризик-менеджменту в банках:

-- "Методичні вказівки з інспектування банків "Система оцінки ризиків", схвалені постановою Правління Національного банку України від 15 березня 2004 р. №104. Цей документ розроблено Національним банком для власних потреб. Роль цих методичних вказівок полягає у наданні працівникам банківського нагляду уніфікованої методологічної підтримки при оцінці системи управління ризиками того чи іншого банку з метою вироблення відповідної стратегії роботи з ним;

-- "Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України", схвалені постановою Правління Національного банку України від 2 серпня 2004 р. № 361. Зазначений документ на першому етапі має рекомендаційний характер. Його завдання полягає в тому, щоб допомогти банкам створити достатні й ефективні системи управління ризиками та вдосконалити вже наявні. У подальшому частина рекомендацій перейде у розряд обов'язкових вимог, і банківський нагляд оцінюватиме наявність та ефективність побудованих систем управління ризиками у кожному конкретному банку.

Отже, Національним банком України створено відповідні засади запровадження нагляду на основі оцінки ризиків, що сприятиме зниженню ризиків у роботі банків і водночас забезпечить захист інтересів вкладників та кредиторів.



Банки в національній економіці Операції банків по обслуговуванню платіжного обігу Основи організації грошових розрахунків та порядок оформлення розрахункових документів Організаторами та основними виконавцями розрахункових операцій є банки. Безготівкові розрахунки поділяються на іногородні та місцеві, а також розрізняються за способом платежу і формою. Відповідно до Інструкції № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" підприємства та установи банків здійснюють розрахунки при дотриманні таких умов: 1. Кошти підприємств підлягають обов'язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту та норм витрат з виручки, які передбачені діючим порядком ведення касових операцій у народному господарстві України. 2. Безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача коштів. 3. Кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженнями його власника крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягнення та безакцептне списання коштів. У безакцептному порядку проводиться списання: - за виконавчим листом суду та арбітражу; - недоїмок по податках, недоплат у державні цільові фонди, позабюджетні фонди; - платежів за розпорядженням державних податкових адміністрацій; - платежів державного обов'язкового і державного соціального страхування, до Пенсійного фонду; - за розпорядженням Антимонопольного комітету і КРУ; - за розпорядженням підприємств по результатах розгляду претензій, що стосуються доарбітражного врегулювання господарських спорів у тому випадку, якщо боржник визнав претензію. 4. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних коштів на рахунку клієнта. 5. Платежі проводяться, як правило, після відвантаження товарно-матеріальних цінностей, виконання робіт чи надання послуг або одночасно з ними. В окремих випадках може бути проведена попередня оплата. Платежі проводяться за рахунок власних коштів платника, а в окремих випадках за рахунок кредиту банку. 6. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються, за винятком випадків уступки вимоги і переведення боргу відповідно до Цивільного Кодексу України та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. 7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків. 8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків, передбачені інструкцією № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" та вказують їх при укладенні між собою договорів. 9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку. Клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв'язку. Спосіб подання документів до банку передбачено в договорі на розрахунково-касове обслуговування. Розрахункові документи приймаються банками до виконання без обмеження їх максимального або мінімального розміру суми. Платежі з рахунків клієнтів виконуються банками у межах залишків коштів на початок операційного дня. Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, повинні мати такі реквізити: а) назву документа; б) номер документа, число, місяць, рік його виписки; в) назви платника та одержувача коштів; г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО; д) суму платежу цифрами та літерами; е) призначення платежу; є) на першому примірнику - відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів; ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету); з) суму податку на додану вартість або напис "без податку на додану вартість". У разі, якщо хоча б один з вищезазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає. На всіх примірниках паперових розрахункових документів банк в обов'язковому порядку в правому верхньому куті проставляє дату надходження цих документів. Якщо документи надійшли після закінчення регламентованого банком часу роботи з клієнтами, на них, крім того, проставляється штамп "Вечірня". Дата виконання розрахункового документа проставляється в правому нижньому куті. У разі, якщо дата розрахункового документа збігається з датою проводки його банком, дата отримання банком документа у правому верхньому куті не проставляється. Банк одержувача зобов'язаний зарахувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше наступного робочого дня після отримання інформації від розрахункової палати.

 

Форми безготівкових розрахунків та їх характеристика

Платіжне доручення - це доручення підприємства обслуговуючому його банку про перерахування певної суми зі свого рахунку на рахунок іншого підприємства

Платіжними дорученнями можуть проводитися:

- розрахунки за отримані товари та надані послуги;

- авансові платежі;

- розрахунки по нетоварних операціях;

- попередня оплата товарів і послуг. Платіжне доручення дійсне 10 календарних днів.

Окрім звичайних платіжних доручень, у розрахунках використовуються гарантовані банком платіжні доручення. Вони застосовуються при перерахуванні окремим громадянам пенсій, аліментів, зарплати, авторського гонорару; при перерахуванні підприємствам у регіони, де немає банків, коштів на виплату зарплати, набір робочої сили, заготівлю сільгосппродукції у населення тощо; при зарахуванні на рахунки в банках торговельної виручки, податків.

Сума втраченого гарантованого платіжного доручення може бути відновлена на рахунку через 15 днів після депонування коштів за заявою платника.

Техніка розрахунків за допомогою звичайних платіжних доручень проста: банк платника списує зазначену в дорученні суму з рахунку платника і зараховує на рахунок одержувача коштів. Якщо одержувач коштів обслуговується іншою установою банку, то кошти перераховуються через коррахунки.

Платіжна вимога-доручення - це вимога постачальника до покупця оплатити на підставі направлених йому поза банком розрахункових і відвантажувальних документів вартість поставленої за договором продукції, виконаних робіт і наданих послуг

Платник, вирішивши оплатити платіжну вимогу-доручення, здає його до свого банку, оформивши його своїми підписами та відбитком печатки. Строк здачі вимоги-доручення до банку платника передбачається в договорі, але не повинен перевищувати 20 днів. Про відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу-доручення платник повідомляє безпосередньо постачальника в порядку і строки, передбачені договором.

Платник може відмовитися від акцепту в повній сумі, якщо:

- постачальник пред'явив вимогу за незамовлені, не передбачені договором товари та послуги;

- товари відвантажені не за належною адресою або достроково без згоди покупця;

- до закінчення строку акцепту документально встановлено, що товари, які надійшли, недоброякісні, некомплектні, нестандартні, пониженої сортності;

- товари оплачені раніше та інше.

Часткова відмова від оплати може бути заявлена, коли згадані причини стосуються лише частини суми вимоги, а саме:

- поряд із замовленими товарами постачальник відвантажив незамовлені;

- допущена арифметична помилка в рахунку;

- частина товарів виявилася недоброякісною та інше.

У заяві про відмову від акцепту через недоброякісність, некомплектність, понижену сортність товарів зазначаються номер і дата акта прийняття товару за якістю чи комплектністю. Один примірник акта прийняття товару за якістю платник зобов'язаний вислати постачальнику не пізніше дня заявлення відмови від акцепту.

Розрахунковий чек - це письмове доручення банку провести перерахування коштів з рахунку чекодателя (платника) на рахунок чекодержателя (отримувача коштів)

Чеки поділяються на два види:

- чеки для розрахунків між юридичними особами;

- чеки для розрахунків між фізичними та юридичними особами. Чеки формуються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Строк дії чекової книжки, що застосовується в розрахунках між юридичними особами, один рік. За погодженням з банком строк дії невикористаної чекової книжки може подовжуватися. Строк дії чека з такої книжки - 10 днів, не враховуючи дня його виписки. Строк дії розрахункового чека, виданого фізичній особі для розрахунків з юридичною, - три місяці.

У розрахунках фізичної особи з підприємствами чеком дозволяється отримувати чекодателем здачу готівкою, але не більше 20 % від суми чека. Якщо сума здачі більша, то чек потрібно переоформити. Невикористаний чек його власник може здати в банк для зарахування грошей на рахунок або отримання готівки. На юридичних осіб це не поширюється.

Ліміт чекової книжки - це максимальна сума, на яку платник може виписати чек (чеки) з цієї книжки.

Банк видає чекову книжку клієнту на підставі його заяви.

Якщо в чековій книжці після закінчення строку її дії залишились невикористані чеки, то вони повертаються до банку і погашаються ним. За бажанням клієнта можна подовжити термін дії книжки.

Якщо чеки з чекової книжки використані, а ліміт залишився невикористаним, банк може видати нову книжку на цю суму.

Особливість акредитивної форми розрахунків полягає в тому, що рух грошових коштів випереджає рух матеріальних цінностей

Відкриття (виставлення) акредитиву проводиться за рахунок власних коштів покупця або кредиту банку. Дозволяється також виставлення акредитива частково за рахунок власних коштів і кредиту банку. Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником і не може бути переадресованим.

Строк дії акредитива встановлюється у договорі між постачальником і покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи термін проходження документів спецзв'язком між банками. У зв'язку зі змінами умов поставки і відвантаження продукції строк може бути подовжений на 10 днів.

Акредитиви можуть відкриватися в банку покупця або постачальника.

Строк дії і порядок розрахунків по акредитиву встановлюється в договорі між платником і постачальником, в якому слід вказати:

- найменування банку покупця;

- вид акредитива і спосіб його виконання;

- перелік документів, які повинні бути подані постачальником для отримання коштів по акредитиву;

- строк подання документів після відвантаження товару.

Для відкриття акредитиву платник подає обслуговуючому банку заяву, в якій вказує:

- номер договору, за яким відкривається акредитив;

- строк дії акредитива;

- найменування постачальника;

- найменування банку-постачальника;

- місце виконання акредитива;

- повне і точне найменування документів, проти яких проводяться виплати по акредитиву, строк їх подання;

- вид акредитива;

- для відвантаження яких товарів відкривається акредитив;

- строк відвантаження;

- сума акредитива;

- спосіб реалізації акредитива.

Порядок розрахунків з використанням акредитивів:

Якщо платник виставив покритий акредитив у банку постачальника, то за заявою покупця на виставлення акредитива і його платіжного доручення гроші перераховуються до банку постачальника на рахунок "Акредитиви". В банку платника цей акредитив обліковується на позабалансовому рахунку "Акредитиви до оплати".

При виставленні покритого акредитива в банку платника сума акредитива депонується в банку платника на рахунку "Акредитиви", а прийняті до оплати акредитиви в банку постачальника обліковуються на позабалансовому рахунку "Акредитиви до оплати". Для отримання коштів по акредитиву в тому випадку, коли акредитив покритий і виставлений в банку постачальника, постачальник, відвантаживши товари, подає реєстр рахунків, відвантажувальні та інші, передбачені умовами акредитива, документи в обслуговуючий банк.

Реєстр рахунків подається постачальником банку в чотирьох примірниках. Перший використовується як меморіальний ордер, другий повертається постачальнику як розписка в прийнятті реєстру рахунків, третій та четвертий з доданими товарно-транспортними документами і відміткою банку відсилаються банку покупця для вручення платнику (четвертий примірник) і для відображення операцій по рахунку "Акредитиви до оплати" (третій примірник).

Якщо гроші в сумі виставленого акредитива задепоновані в банку покупця на рахунку "Акредитиви", то розрахунки проводяться так. По мірі відвантаження товарів постачальник подає своєму банку реєстри рахунків (у трьох примірниках) та інші документи, передбачені умовами акредитиву. Третій примірник реєстру банк постачальника повертає постачальнику, а перший та другий - разом з документами направляються спецзв'язком банку покупця. На основі першого примірника банк списує гроші з рахунку "Акредитиви" і перераховує їх постачальнику. Другий примірник реєстру з іншими документами передається платнику. Банк постачальника після отримання грошей від банку покупця списує кошти з рахунку "Акредитиви до сплати".

При виставленні непокритого акредитиву депонування коштів не проводиться, але гарантія платежу при цьому акредитиві є і досягається за рахунок банківської гарантії.

При отриманні заяви на виставлення такого акредитиву банк покупця суму непокритого акредитива оприбутковує на позабалансовому рахунку "Гарантії і поручительства, видані банком". Якщо такий акредитив виставлений в банку постачальника, то банк покупця дає дозвіл банку постачальника, де відкритий коррахунок банку покупця відповідні суми списувати зі свого коррахунку.

Зарахування грошей постачальнику при непокритому (гарантованому) акредитиві здійснюється банком постачальника після перевірки отриманого реєстру та інших документів, що підтверджують відвантаження товару, та після списання коштів з коррахунку банку покупця. При цьому два примірники реєстру і доданих до нього документів по виконаному акредитиву банк постачальника направляє спецзв'язком банку покупця, де перший примірник слугує підставою для списання грошей з покупця, а другий разом з оплаченими з акредитива документами передається покупцю.

Після перевірки дотримання умов акредитива банк покупця повертає банку постачальника витрати, пов'язані з виконанням акредитива. Ці витрати відшкодовуються на умовах, передбачених міжбанківським договором.

Якщо банк покупця не може списати кошти з рахунку покупця, за умови, що виконання акредитива здійснювалось за рахунок кредиту, банк до вирішення питання згідно з договором відносить заборгованість на рахунок "Суми нестягнені по банківських гарантіях, наданих підприємствам і організаціям". Одночасно на суму виплачених постачальнику коштів проводиться списання з рахунку "Гарантії і поручительства, видані банком".

При виставленні непокритого акредитива в банку покупця списання коштів на суму відвантажених товарів проводиться з рахунку покупця, а у разі відсутності на ньому грошей операції здійснюються в порядку, викладеному для непокритого акредитива, виставленого в банку постачальника.

Платежі з акредитива проводяться в межах строку його дії повною сумою акредитива або частинами. Видача з акредитива готівки не допускається.

Акредитив може закриватися достроково за згодою постачальника і покупця, якщо акредитив безвідзивний, або однією стороною, якщо він відзивний.

Розрахункова діяльність комерційного банку полягає у виконанні доручень клієнтів по оплаті векселів:

- інкасування векселів (послуга, що надається векселедержателю).

- доміциляція векселів (послуга, що надається векселедавцю).

Інкасування векселя - це виконання банком доручення векселедержателя на стягнення платежу з боржника

Інкасування - платна послуга. Прийнявши на інкасо вексель, комерційний банк повинен своєчасно переслати його до комерційного банку за місцем платежу і повідомити платника про інкасування векселя.

Сплативши вексель, комерційний банк платника письмово повідомляє про це банк векселедержателя, а сам вексель вручає платнику.

Якщо вексель не оплачений у день настання строку платежу, комерційний банк повинен на наступний день передати його нотаріусу для протесту. Комерційний банк несе відповідальність за наслідки непред'явлення векселя до протесту.

Неоплачений вексель разом з актом протесту повертається банком векселедержателю на його вимогу.

Усі витрати по пересилці, протесту, зберіганню векселів відшкодовуються банку векселедержателем понад комісійних винагород.

Доміциляція векселя - це доручення векселедавця банку сплатити по векселю в установлений строк за рахунок завчасно внесеної в банк суми або стабільного залишку грошей, що повинні бути на рахунку

Свою згоду бути доміциліатом банк висловлює на лицьовому боці векселя відповідним написом.

Розрахунки в порядку планових платежів.

У разі рівномірних і постійних поставок товарів і наданих послуг покупці можуть розраховуватися з постачальниками в порядку планових платежів, при яких розрахунки здійснюються періодично за домовленістю сторін

Перерахування планових платежів проводиться платіжними дорученнями.

Планові платежі можуть виконуватися щоденно або періодично, в строки, погоджені між постачальником і покупцем. Строк укрупненого планового платежу призначається, як правило, на середній робочий день розрахункового періоду.

Суми кожного планового платежу встановлюються сторонами на наступний місяць (квартал), виходячи з періодичності платежів і обсягу поставок чи надання послуг.

При щоденних планових платежах їх розміри визначаються діленням суми поставок за місяць на кількість робочих днів банку в цьому періоді. При безперервному циклі виробництва і реалізації продукції сума планового платежу може розраховуватися, виходячи з числа календарних днів у місяці.

На кожний плановий платіж банку подається окремий документ.

Періодично, але не рідше одного разу на місяць покупець і постачальник уточнюють свої розрахунки на основі фактичного відпуску товару чи надання послуг і проводять перерахунки в порядку, обумовленому в угоді. При цьому різниця, яка виникла, може перераховуватися окремим дорученням або враховуватися при черговому плановому платежі. Уточнення розрахунків доцільно прилучати до останнього платежу місяця з тим, щоб на звітну дату взаємна заборгованість сторін була мінімальною.

Розрахунки, основані на заліку взаємних вимог.

При цій формі розрахунків кожне підприємство є одночасно і покупцем, і постачальником різних видів товарів чи послуг

За даних умов доцільно використовувати такий спосіб розрахунків, як залік взаємних боргів, після чого кожне підприємство отримує або сплачує тільки різницю (сальдо). Переваги подібних розрахунків полягають в тому, що вони скорочують потребу в грошових коштах на суму зарахованих боргів. Розрахунки по сальдо між двома підприємствами проводяться на основі угоди. Особливості таких постійно діючих розрахунків полягають в тому, що її учасники направляють розрахункові документи за відпущені товари чи надані послуги не в банк, а один одному. Ці документи не підлягають негайній оплаті. По закінченні строку, обумовленого договором, складається акт звірки розрахунків і в порядку, передбаченому договором, проводяться розрахунки шляхом виписки платіжних доручень, вимог-доручень, векселів.

За несвоєчасне виконання та порушення правил виконання грошових зобов'язань застосовуються такі санкції:

- за затримку платежу стягується пеня в розмірі, передбаченому договором;

- у випадку затримки зарахування коштів на рахунок клієнта банк сплачує на користь одержувача коштів пеню в розмірі, передбаченому договором на розрахунково-касове обслуговування клієнтів. Розмір передбаченої пені визначається від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня;

- у випадку перевищення банком, що обслуговує відправника коштів, нормативного строку проходження платежів з нього (банку) в безакцептному порядку стягується пеня Державною податковою адміністрацією і відправниками грошей з розрахунку 120 % облікової ставки НБУ від суми недоплати, розрахованої за кожний день затримки платежу. Нормативний строк проходження документів - три дні в межах одного регіону і сім днів - між регіонами;

- за необґрунтованість безакцептного і безспірного списання коштів, недостовірність даних, зазначених у розрахункових документах, згідно з цивільним законодавством повинна застосовуватися санкція у вигляді відшкодування заподіяних збитків від безакцептного, безспірного списання.

Крім того, в договорах між підприємствами може передбачатися відповідальність у вигляді штрафів на випадок необґрунтованого списання коштів на користь суб'єктів господарської діяльності.

Банки як провідні суб'єкти фінансового посередництва. Функції банків

Фінансові посередники на грошовому ринку

Фінансові посередники - це спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресурси між постачальниками і споживачами фінансового капіталу, між інвесторами/кредиторами та реципієнтами коштів на основі дії принципу зв'язку в динаміці руху активів.



Головне завдання фінансових посередників - спрямовувати рух капіталу (заощаджень) до найефективніших споживачів. Базовою основою їх функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод (тобто безпосереднє фінансування) та заміна прямого фінансування непрямим через випуск власних вторинних зобов'язань.

Місце банківської системи у економічній системі показано на схемі:

Серед фінансових посередників ключову роль відіграють банки. Це проявляється в наступному:

Сутність поняття "банк". Види комерційних банків

В економічній літературі відсутнє однозначне трактування поняття "банк", а також його ролі на фінансовому ринку й місця в економічному процесі. Це обумовлено розмаїттям фінансових посередників, а також спектром операцій, які вони проводять у своїй господарській діяльності для задоволення потреб суб'єктів економічних відносин.

Спектр банківської діяльності досить великий, але головне завдання, яке виконує банківська установа, не змінюється, і полягає воно в акумулюванні тимчасово вільних коштів та перетворенні їх у позичковий капітал, тобто призначення банківської діяльності полягає у перерозподілі грошової маси від економічних суб'єктів з тимчасово вільними грошовими ресурсами до суб'єктів, які потребують додаткових капіталовкладень. Таким чином, банк виступає свого роду посередником між економічними суб'єктами.

В Україні з 2001 року згідно закону України "Про банки і банківську діяльність" поняття "банк" визначали як юридичну особу, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: по залученню та розміщенню вкладів фізичних та юридичних осіб від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб". Але слід відмітити, що із набуттям чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 36, ст. 362), визначення терміну "банк" викладено в такій редакції:

"Банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків" - (Визначення терміна в редакції Закону N 3024-УІ (3024-17) від 15.02.2011)

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками.

*Виділяють функціональну, галузеву і регіональну спеціалізацію банків.

Згідно Закону України "Про банки та банківську діяльність" {Частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2522-VI (252217) від 9.09.2010} банки мають право створювати банківські об'єднання.

Державна реєстрація юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, проводиться відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про банки та банківську діяльність".

Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в ст. 47 ЗУ "Про банки та банківську діяльність". Банк здійснює свою діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Функції банків, види банківських операцій

Фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому, будується на систематичному виконанні їх функцій.

Банки другого рівня можуть здійснювати операції, передбачені законом України "Про банки і банківську діяльність" та на основі отриманого дозволу від НБУ - ліцензії на право здійснення банківських операцій.

Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 500 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарської кон'юнктурі.

...