Сутність страхового захисту і сукупного страхового фонду суспільного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

При реалізації ризику людство завжди намагалось здійснити певний захист. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови слово "захист" означає заступництво, охорону, підтримку. Необхідність відшкодування збитків після реалізації ризиків для забезпечення безперервного суспільного буття та процесу суспільного виробництва, для підтримання стабільного рівня життя та стабільності в економіці вимагає активної антиризикової діяльності, що проявляється у встановленні певних взаємовідносин між людьми з приводу компенсації, репресії та превенції наслідків настання страхових випадків. Саме такі відносини характеризують собою економічний термін "страховий захист".

У термінологічному словнику страховий захист визначається як "економічні відносини, пов'язані із запобіганням, локалізацією руйнівних наслідків стихійних та інших лих, а також із безумовним відшкодуванням завданих збитків".

В іншому джерелі страховий захист трактується як сукупність економічних розподільчих і перерозподільних відносин, що склалися у процесі запобігання, подолання і відшкодування збитків, завданих конкретним об'єктам, матеріальним цінностям юридичних і фізичних осіб, життю і здоров'ю громадян.

Матеріальним втіленням економічної категорії страхового захисту є страховий фонд. Якщо враховувати тлумачення "фонду" як ресурси, запаси, нагромадження, то страховий фонд - це сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначенні для здійснення страхового захисту (не тільки компенсації, а й подолання наслідків реалізації страхового ризику).

Може виступати у натуральній і в грошовій формі.

За сучасними науково-теоретичними уявленнями страховий фонд -- це частина вилученого національного доходу і валового внутрішнього продукту. В загальному обсязі страховий фонд вказує на розмір втрат, які мають місце в суспільстві в результаті збитків. Існує декілька теорій страхового фонду.

Вчений В. Шахов свідчить, що найбільш поширеними є Марксова та амортизаційна теорія. Фундаторами Марксової теорії страхового фонду є К. Маркс (1818-1883) Ф. Енгельс (1820-1895), прихильники - марксисти, відомий вчений, доктор юридичних наук, професор В. Райхер та інші.

За Марксовою теорією страховий фонд розглядається в розрізі суспільно-економічних відносин. Концепція страхового фонду К. Маркса ґрунтується на тому, що у страховому фонді на перший план виступає його виробничий характер. Страховий фонд розглядається як фонд відшкодування відповідних втрат і руйнувань в засобах виробництва.

Певне коло вчених та дослідників, наприклад В. Шахов, стверджує, що за даною теорією джерелом створення страхового фонду є додана вартість. Проте, щоб уникнути суб'єктивного підходу до тлумачення джерела формування страхового фонду, розглянемо безпосередньо висловлення К. Маркса. За Марксом сукупний суспільний продукт розподіляється, по-перше, на відшкодування використаних засобів виробництва, по-друге, на додану вартість для розширеного відтворення, по-третє, на резервний або страховий фонд для страхування від нещасних випадків, стихійних лих і таке інше. Зазначений розподіл є економічною необхідністю, не піддається розрахункам на основі справедливості.

Отже, призначення страхового фонду -- не споживання, не накопичення, а відшкодування збитків в результаті настання страхового випадку. У відповідності з таким підходом Національний дохід, головним чином, є джерелом розширеного відтворення, а механізм страхування дозволяє утримувати певний рівень виробничого розвитку. Тобто, можна підкреслити: страхування впливає на сталість економіки, на її стабілізацію. Однак, за даною теорією, стихійні лиха та несприятливі випадки рівносильні зносу, фізичному та моральному, оскільки вимивають національні надбання. Тому на практиці теоретичні погляди марксистів з приводу зазначеної концепції страхового фонду трансформувались в обґрунтування того, що витрати на формування даного фонду здійснюються за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. За такою теоретичною позицією витрати на страхування майна підприємств не входять до складу собівартості продукції, а розмір страхового платежу в планово-директивній економіці за радянських часів обмежувався І % від реалізованої продукції, що не відповідало рівню суспільно-необхідних витрат для відшкодування збитків і руйнувань в результаті настання об'єктивних страхових подій.

В останні роки вченими-економістами все більше уваги приділяється дослідженню амортизаційній теорії страхового фонду. Фундаторами цієї теорії є німецькі вчені - економіст А. Вагнер (1835-1917) та математик-логік Е. Шредер (1841-1902) прихильники -- російський економіст-статистик В. Постніков (1844-1908), вчений-економіст С. Струмілін (1877-1977). У відповідності з їх вченням джерелом створення страхового фонду є не збільшення вартості, а оновлення вартості капіталу, як і у випадку з амортизаційним фондом. Тільки масштабом оновлення частки вартості капіталу в амортизаційному фонді є перенесення зносу на готову продукцію, а у страховому фонді -- міра ризику, якому піддається майно.

Прихильники амортизаційної теорії притримуються позиції віднесення витрат на страхування засобів виробництва до суспільно необхідних витрат. Тобто страховий фонд створюється за рахунок поступового перенесення частини вартості засобів на готову продукцію. Якби зазначена теорія отримала свій розвиток, то була б аргументована теза про включення витрат на страхування до собівартості продукції ще в 70 -- 90-х роках минулого століття.

Наукова та суспільна практика розробила низку організаційних форм страхового фонду. В. Райхер обґрунтував троїсту систему страхових фондів антиризикового спрямування. Щодо умов функціонування економіки в Україні, можна виділити наступні форми страхового фонду.

Централізований (резервний) страховий фонд - формується централізованим методом на рівні держави, територіально-адміністративної одиниці, його призначення - відшкодування збитків та усунення наслідків стихійного лиха, великих аварій, інших страхових подій шляхом перерозподілу загальнодержавних ресурсів, формується як в натуральній так, і в грошовій формі;

Фонд самострахування - формується децентралізованим методом на рівні господарюючого суб'єкта, його мета - долання тимчасових труднощів та відшкодування втрат в процесі виробництва при настанні страхового випадку шляхом цільового використання власних ресурсів, переважно формується у вигляді натуральних запасів суб'єкта, але може мати й грошову форму.

Страховий фонд страховика - формується децентралізованим методом за рахунок внесків страхувальників, його мета - організація страхового захисту відповідно до встановлених правил та умов страхування шляхом виплати страхових сум страхувальникам при настанні страхового випадку, а також реалізація економічних інтересів страховика в отриманні прибутку. В сучасних умовах зазначений страховий фонд формується тільки у грошовій формі та знімає суперечливість відносин між страхувальником та страховиком, хоча й залишає відмінності у пріоритетах. Так, для страхувальника страховий фонд--це, насамперед, гарант виконання зобов'язань страховика з організації страхового захисту, а потім вже існує зацікавленість у його кількісному зростанні. Для страховика, навпаки, пріоритетним є те, що страховий фонд, насамперед, капітал, який може прирости, тобто принести прибуток, а на другому плані-засіб виконання зобов'язань перед страхувальниками з приводу страхових виплат. Зазначене протиріччя вирішується застосуванням одного з основних діалектичних законів - єдності та боротьби протилежностей. Всі учасники страхових відносин повинні турбуватись в однаковій мірі про ефективне використання страхового фонду і з приводу його примноження, і з приводу виконання страхових зобов'язань.

Мета страхового фонду - відновлення ситуації, її стабілізація. Тому, значення страхового фонду полягає ще й в тому, що в ньому реалізуються певні економічні відносини процесу виробництва, він є фактором стабілізації економіки, сприяє економічному прогресу суспільства у якості джерела інвестицій в економіку.

До основних принципів функціонування страхового фонду можна віднести: комплексність (оптимальність, достатність); різноманітність організаційних форм; врахування специфіки галузей економіки та суб'єктів власності; державне регулювання.

В антиризиковій діяльності важливе значення має вибір оптимальної форми страхового фонду, виходячи з інтересів оптимальності та достатності, не загрожуючи економічній стабільності. При цьому за умови фінансування антиризикової діяльності в Україні спочатку використовують можливості фонду самострахування та інших форм покриття ризику, а далі доповнюють ці засоби використанням страхового захисту страховика. Такий підхід зумовлений тим, що критеріями ефективності страхового захисту є його загальність, повнота, реальність. Отже, в будь-якому випадку, вибір форми страхового фонду, способу страхового покриття та варіанту фінансування антиризикової діяльності залишається за суб'єктом господарювання. При цьому компенсаційна форма має ефективно поєднуватися з превентивною (попереджувальною). Тому, з огляду на "теорію ідеального страхування", страхове покриття вважається оптимальним, коли воно більше за очікувані збитки.

У підсумку можна зазначити, що економічні відносини, які пов'язані з організацією антиризикової діяльності, виражають поняття страхового захисту.

Вектори і перспективи розвитку страхових послуг в умовах глобалізації.

Концентрація капіталу через злиття й поглинання страхових і перестрахувальних компаній, що призводить до формування транснаціональних страхових компаній. Результатом поглинання одних страхових компаній іншими є загострення конкурентної боротьби між ними і, як наслідок, зменшення їх кількості. За 7 років, починаючи з 1990 p., загальна кількість страхових компаній в Європейському Союзі зменшилась на 1283 компанії. страховий економічний антикризовий фонд

Зростання і концентрація страхового, банківського і позичкового капіталів, як наслідок -- створюються транснаціональні фінансові групи. Зрощування страхового, банківського, інвестиційного та фінансового капіталу зумовлене перетіканням капіталу, з одного боку, а з іншого -- зацікавленістю в універсалізації обслуговування клієнтів.

Концентрація на ринку страхових посередників, що призводить до появи міжнародних страхових брокерів. Такі процеси почали відбуватися у 1998 p., коли американський страховий брокер "Marsh&McLennan" придбав двох англійських -- "Sedjwick та Jonson&Higgins", інший американський страховий брокер "AON" в цьому ж році придбав європейських брокерів "Alexander&Alexander", "Bain Hogg", "Minet".

Зміна попиту на традиційні страхові послуги та об'єднання їх з фінансовими послугами. Також пропонуються нові страхові послуги, зокрема, страхування від політичних і військових ризиків, страхування кредитів та гарантій, страхування інформаційних ризиків.

Активізація участі страхових компаній у пенсійному страхуванні.

Розширення доступу іноземних страховиків на засадах, передбачених регіональними інтеграційними угодами і вимогами. Варто зазначити, що розвинені країни допускають на свою територію філії компаній-нерезидентів з певними обмеженнями. У таких країнах, як Австрія, Канада, Японія, Швеція, Швейцарія, СІНА, для функціонування філії страховик-нерезидент має внести депозит. У Данії, Італії, Іспанії, США, Японії вимоги до платоспроможності для страховиків та філій страховиків-нерезидентів ідентичні. Деякі країни (Аргентина, Австрія, Ісландія, Нідерланди) дозволяють діяльність філій, тільки якщо відповідні країни також дозволяють працювати на їхніх територіях філіям інших країн.

Поступове розмивання кордонів між різними національними моделями державного регулювання страхової діяльності. Такі процеси вимагають вироблення єдиних підходів до регулювання діяльності страхових компаній на міжнародному рівні. У 1994 р. було створено Міжнародну асоціацію страхових наглядів (IAIS), члени якої зобов'язалися регулярно обмінюватися інформацією про компанії, що працюють під їхньою юрисдикцією. Одне із головних завдань цієї асоціації полягає у створенні можливостей для обміну досвідом між наглядовими органами щодо питань регулювання страхової діяльності на території різних країн, створення прозорості у наданні інформації як про національні законодавства, так і про страхові компанії.

Таким чином, глобалізаційні процеси вимагають від країн, зокрема України: вдосконалювати державне регулювання страхової діяльності; поліпшувати якість обслуговування, використовуючи новітні технології; розширювати асортимент страхових послуг, що зумовлено новими видами ризиків (інформаційних ризиків, ризиків, пов'язаних з іноземними інвестиціями, з будівництвом об'єктів за кордоном тощо); збільшувати обсяги статутних фондів страхових компаній, що сприяє фінансовій стійкості, платоспроможності та конкурентоспроможності; підвищувати витрати на проведення експертизи, оцінки об'єкта страхування згідно з західними стандартами.

Однією з умов приєднання України до СОТ є приведення національного страхового законодавства і практики регулювання у відповідність з положеннями пакета угод Уругвайського раунду.

У зарубіжному світі для здійснення страхової діяльності необхідно: подати заявку для отримання ліцензії, отримати ліцензію для кожного виду страхування (строк дії ліцензії є необмеженим), мати відповідний обсяг капіталу. Страхові компанії без отримання ліцензії можуть здійснювати перестрахування (Австрія, Франція, Іспанія, Швейцарія, США) за умови гарантування взятих на себе зобов'язань. У Канаді, Італії, Японії, Великій Британії для здійснення перестрахування необхідна окрема ліцензія.

Страхову діяльність у Великій Британії можуть здійснювати страхові компанії, що отримали ліцензію, андеррайтери "Ллойда", товариства взаємного страхування, асоціації. Найбільші британські страховики мають право здійснювати одночасно страхування життя і ризикове страхування, які є "композитними". У Франції на ринку працюють такі страховики: акціонерні компанії, в яких держава або єдиний, або головний акціонер (Societe's Nationales), тонтіни (організовуються на визначений строк і здійснюють особисте страхування), каси страхування сільського господарства, клуби судновласників.

У розвинутих країнах світу оподаткуванню підлягають прибутки страхових компаній, суми страхових премій та страхових відшкодувань (залежно від виду страхування). В окремих випадках принцип диференціації має соціальний характер і податок із сум страхових премій не сплачується. До компаній, що здійснюють страхування життя, можуть застосовуватися податкові пільги. Виплати, які здійснюються за договорами страхування життя при досягненні фізичною особою пенсійного віку, у Данії, Греції, Франції оподатковуються як суми пенсій, в Англії, Іспанії, Італії -- як заробітна плата.

Англійські страховики, які не займаються страхуванням життя, сплачують податок на прибуток, податок на доходи від інвестиційної діяльності, податок на страхові премії у розмірі 4 %. Договори страхування життя, які укладаються більш ніж на 10 років у межах сум, встановлених законодавством, виключаються із бази оподаткування. У Фінляндії страхові компанії сплачують податок на прибуток, податок на страхові премії, податок на утримання доріг та пожежних бригад. У вигідному положенні стосовно національних страховиків опинилися іноземні страховики, які працюють на китайському ринку страхових послуг.

Згідно з Директивою ЄС, до страхування життя належить: страхування на дожиття; страхування на випадок смерті; змішане страхування життя; страхування життя з поверненням платежів; весільне страхування; страхування на випадок народження дитини; страхування ренти (пенсійне страхування); довгострокове медичне страхування. У більшості розвинутих країн світу частка ринку страхування життя у ВВП становить 4--6 % (у 2004 р. лідерами були ПАР, Тайвань, Велика Британія, Японія). Провідними європейськими транснаціональними корпораціями страхування життя є: "Allianz", "AVIVA", "АХА", "Generali", "Legal&-GeneraT, "Prudential".

Німецькі life-компанії надають інформацію клієнту про загальні положення договору страхування життя, методику розрахунку інвестиційного доходу, викупну суму. Найбільш популярним є змішане страхування життя, яке укладається на строк від 25 до 30 років, більшість американських компаній зі страхування життя є взаємними. В Італії розрізняють такі види полісів зі страхування життя: страхові поліси, метою яких є формування додаткового пенсійного забезпечення; страхові поліси, які забезпечують покриття одного чи більше ризиків (смерть, тимчасова недієздатність); поліси з довічного страхування життя як додаткове пенсійне забезпечення. Високі показники зростання ринку страхування життя характерні для Польщі, Чехії, Угорщини, Словаччини, Словенії.

Глобалізаційні процеси на ринку страхових послуг зумовлюють: формування транснаціональних страхових компаній; концентрацію страхового, банківського і позичкового капіталів (створюються транснаціональні фінансові групи); концентрацію на ринку страхових посередників; зміну попиту на традиційні страхові послуги та об'єднання їх з фінансовими послугами; активізацію участі страхових компаній у пенсійному страхуванні; розширення доступу іноземних страховиків; поступове розмивання кордонів між різними національними моделями державного регулювання страхової діяльності.

Основні поняття і терміни: ліцензування, директиви ЄС, депозит, андеррайтери "Ллойда", наглядові органи, податок на страхові премії, оподаткування страхової діяльності, глобалізація страхового ринку, транснаціональні страхові компанії, транснаціональні фінансові групи.

Размещено на Allbest.ru