Основні принципи ефективного банківського нагляду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні принципи ефективного банківського нагляду

базельський банківський пруденційний нагляд

Ці принципи розроблені Базельським комітетом з питань банківського нагляду і включають 25 принципів, необхідних для того, щоб система нагляду була ефективною.

1. Цілі, незалежність, повноваження, прозорість та співробітництво. Ефективна система банківського нагляду повинна мати чітко визначені обов'язки і цілі для кожного органу, задіяного у нагляді за діяльністю банків. Кожен такий орган повинен мати операційну незалежність, прозорі процеси, надійне управління і адекватні ресурси та бути зобов'язаним звітуватися за виконання своїх обов'язків. Також необхідною є відповідна законодавча база для здійснення банківського нагляду, включаючи положення щодо надання дозволу на діяльність банківських установ і здійснення постійного нагляду за ними; повноваження вирішувати питання дотримання законів, а також проблеми безпеки і надійності та правового захисту працівників нагляду. Мають бути запроваджені засоби обміну інформацією між органами нагляду та захисту конфіденційності такої інформації.

2. Дозволені види діяльності. Дозволені види діяльності установ, які підлягають ліцензуванню і нагляду як банки, мають бути чітко визначені, а вживання слова "банк" у назвах має контролюватися якомога ширше.

3. Критерії ліцензування. Орган, що здійснює ліцензування, повинен мати повноваження встановлювати критерії і відхиляти заяви від установ, які не відповідають встановленим стандартам. Процес ліцензування як мінімум має складатися з оцінки структури власності і управління банку та його розширеної групи, включаючи придатність і відповідність директорів і вищого керівництва, оцінки стратегічного і операційного плану банку, внутрішнього контролю і управління ризиками, а також прогнозованого фінансового стану, у тому числі капітальної бази. У разі, якщо пропонованим власником або материнською організацією є іноземний банк, необхідно отримати попередню згоду від органу нагляду країни походження банку.

4. Передача часток істотної участі. Орган нагляду має повноваження розглядати і відхиляти будь-які пропозиції щодо передачі іншим сторонам часток істотної участі або контрольних пакетів акцій у банках, які знаходяться в прямому або опосередкованому володінні.

5. Основні придбання. Орган нагляду повинен мати повноваження перевіряти за встановленими критеріями основні придбання чи вкладення банку, у тому числі організацію транскордонних операцій, підтверджуючи, що корпоративні утворення чи структури не наражають банки на небажані ризики або не перешкоджають ефективному нагляду.

6. Достатність капіталу. Органи нагляду повинні встановлювати для банків розумні і відповідні мінімальні вимоги щодо достатності капіталу, що відображають ризики, на які наражається банк, і визначати складові капіталу, зважаючи на його здатність покривати збитки. Принаймні для банків, які здійснюють міжнародну діяльність, ці вимоги не повинні бути нижчими, ніж встановлені Базельською угодою про капітал.

7. Процес управління ризиками. Органи нагляду повинні пересвідчитися в наявності у банків та банківських груп процедур для всебічного управління ризиками (включаючи відповідний контроль з боку ради банку та вищого керівництва) для визначення, оцінки, моніторингу і контролю або зменшення усіх суттєвих ризиків, а також для оцінки їх загальної достатності капіталу стосовно їх профілю ризиків. Ці процеси повинні бути відповідними розміру і складності установи.

8. Кредитний ризик. Органи нагляду повинні пересвідчитися, що у банках наявний процес управління кредитним ризиком, який враховує профіль ризиків установи, а також є пруденційні принципи і процедури для визначення, оцінки, моніторингу і контролю кредитного ризику (включаючи ризик контрагента). Це має включати процедури надання кредитів і здійснення інвестицій, оцінку якості таких кредитів і інвестицій та поточне управління кредитним та інвестиційним портфелями.

9. Проблемні активи і резерви для відшкодування можливих втрат. Органи нагляду мають бути переконані у тому, що банки встановлюють і дотримуються адекватних принципів і процесів управління проблемними активами та оцінки достатності резервів для відшкодування можливих втрат.

10. Обмеження на великі сумарні обсяги наданих кредитів (максимальний розмір ризику). Органи нагляду повинні пересвідчитися у тому, що банки мають політику та процедури, які дають можливість керівництву визначати й керувати концентраціями у портфелі, і органи нагляду мають встановлювати пруденційні ліміти для обмеження максимального розміру ризику щодо окремих осіб або груп пов'язаних осіб.

11. Кредитування споріднених осіб. З метою запобігання зловживанням при кредитуванні споріднених осіб (як у балансі, так і поза балансом) та вирішення питання конфлікту інтересів органи нагляду повинні встановити вимоги, щоб банки кредитували споріднені компанії і фізичних осіб з дотриманням принципу "на відстані витягнутої руки"; щоб здійснювався ефективний моніторинг такого кредитування; вживалися належні заходи для контролю і зменшення ризиків; та щоб списання таких кредитів відбувалося згідно зі стандартними принципами і процесами.

12. Ризик країни та ризик переказу. Органи нагляду повинні пересвідчитися, що банки мають відповідні принципи та процеси для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю ризику країни та ризику переказу при здійсненні міжнародної діяльності з кредитування та інвестування, а також для підтримання адекватних резервів для відшкодування втрат за такими ризиками.

13. Ринковий ризик. Органи нагляду мають бути переконані у тому, що у банках існують принципи і процедури для ретельного визначення, оцінки, моніторингу і контролю ринкових ризиків; органи нагляду повинні мати повноваження щодо встановлення конкретних обмежень та/або спеціальних вимог до капіталу щодо ринкових ризиків, якщо на це є підстави.

14. Ризик ліквідності. Органи нагляду повинні бути переконані в наявності у банків стратегії управління ліквідністю, яка враховує профіль ризиків установи, поряд із пруденційними принципами й процесами для визначення, вимірювання, моніторингу та контролю ризику ліквідності, а також для управління ліквідністю на щоденній основі. Органи нагляду вимагають від банку наявності планів на випадок непередбачених обставин для вирішення проблем з ліквідністю.

15. Операційний ризик. Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків принципів і процедур управління ризиками для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю зменшення операційного ризику. Ці принципи і процедури мають відповідати розміру і ступеню складності діяльності банку.

16. Процентний ризик у банківській книзі. Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків ефективних систем для визначення, оцінювання, моніторингу та контролю процентного ризику в банківській книзі, включаючи чітко визначену стратегію, яка затверджена Радою і впроваджується вищим керівництвом банку; вони мають відповідати розміру і складності діяльності банку.

17. Внутрішній контроль і аудит. Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банках систем внутрішнього контролю, що є адекватними їх розміру та складності діяльності. Вони повинні включати чіткі механізми делегування повноважень і відповідальності; відокремлення функцій, пов'язаних із взяттям банком на себе зобов'язань, виплатою його коштів та обліком його активів і зобов'язань; вивіряння цих процесів; захист активів банку та відповідні незалежні функції внутрішнього аудиту і перевірки відповідності встановленим вимогам для визначення дотримання цих процедур контролю, а також чинних законів і нормативно-правових актів.

18. Фінансові зловживання. Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають належні принципи та процедури, включаючи жорсткі правила "знай свого клієнта", які сприяють встановленню високих етичних та професійних стандартів у фінансовому секторі та запобігають навмисному чи ненавмисному використанню банку для здійснення злочинної діяльності.

19. Підхід до наглядової діяльності. Система ефективного банківського нагляду вимагає від наглядових органів належного розуміння операцій, здійснюваних кожним окремим банком та групою банків, а також банківською системою в цілому, з концентрацією уваги на її безпеці, надійності та стабільності.

20. Методи нагляду. Ефективна система банківського нагляду має складатись з певних форм виїзного та безвиїзного нагляду, а також передбачати регулярні контакти з керівництвом банків.

21. Наглядова звітність. Органи нагляду повинні мати засоби збирання, розгляду та аналізу статистичної та іншої звітності банків, що подається до органу нагляду, на неконсолідованій і консолідованій основі, а також засоби незалежної перевірки достовірності цієї інформації шляхом проведення виїзних перевірок або залучення зовнішніх експертів.

22. Бухгалтерський облік та розкриття інформації. Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що кожний банк належним чином здійснює бухгалтерський облік операцій відповідно до положень та практики ведення бухгалтерського обліку, що широко застосовується у світовій практиці, та оприлюднює на регулярній основі фінансову звітність, яка достовірно відображає його фінансовий стан та прибутковість.

23. Повноваження органів нагляду щодо застосування виправних дій. Органи нагляду повинні мати у своєму розпорядженні адекватні наглядові заходи для застосування своєчасних виправних дій. Ці заходи передбачають можливість, там де це потрібно, відкликати банківську ліцензію або надати рекомендації щодо її відкликання.

24. Консолідований нагляд. Важливим елементом банківського нагляду є здатність органів нагляду здійснювати нагляд за банківською групою на консолідованій основі, проводячи адекватний моніторинг, і там, де це потрібно, застосовувати відповідні пруденційні норми щодо усіх аспектів діяльності, що здійснюється групою у міжнародному масштабі.

25. Відносини між наглядовими органами країни походження та країни перебування. Консолідований нагляд з урахуванням закордонної діяльності потребує співпраці та обміну інформацією між органами нагляду країни походження та різними іншими органами нагляду, що залучені до цього, головним чином з органами банківського нагляду країни перебування. Органи банківського нагляду повинні вимагати здійснення іноземними банками операцій у відповідній країні з дотриманням тих стандартів, які застосовуються до національних установ.

Передумови ефективного банківського нагляду.

Ефективна система банківського нагляду повинна базуватися на певних зовнішніх елементах або передумовах. Хоча ці передумови у своїй більшості знаходяться за межами прямої юрисдикції органів нагляду, вони безпосередньо впливають на ефективність нагляду на практиці. Там, де є недоліки, органи нагляду повинні доводити до відома уряду інформацію про ці недоліки, а також про фактичні або потенційні негативні наслідки для цілей, що поставлені перед наглядовими органами.

Наглядові органи мають також вживати заходів, що є частиною їх звичайної діяльності. Ці зовнішні елементи включають: -- надійні та стабільні макроекономічні принципи;

-- добре розвинуту державну інфраструктуру;

-- ефективну ринкову дисципліну;

-- механізми для забезпечення відповідного рівня системного захисту (або державну систему захисту).

Надійні макроекономічні принципи мають стати основою стабільної банківської системи. Це питання не належить до компетенції органів банківського нагляду, однак вони повинні реагувати, якщо розуміють, що наявні принципи підривають безпеку та надійність банківської системи.

Добре розвинута державна інфраструктура потребує включення таких елементів, які, якщо їх не забезпечити належним чином, можуть сприяти послабленню фінансових систем та ринків або заважати їх подальшому розвитку:

-- систему торгового права, включаючи закони про акціонерні товариства, банкрутство, договірні відносини, захист прав споживача та приватну власність, яка послідовно застосовується та забезпечує механізм для справедливого врегулювання спорів;

- всебічні та добре визначені принципи та правила бухгалтерського обліку, які визнаються міжнародною спільнотою;

-- систему незалежних аудиторських перевірок для значних за розміром компаній з метою забезпечення можливості для користувачів фінансових звітів, включаючи банки, незалежного підтвердження того, що звіти містять достовірну і точну інформацію про фінансовий стан компанії і підготовлені відповідно до встановлених принципів бухгалтерського обліку аудиторами, які несуть відповідальність за свою роботу;

-- ефективну та незалежну судову систему, а також добре відрегульовані облік, аудит та право;

-- чітко визначені основні правила та незалежний нагляд за іншими фінансовими ринками, а також у випадках, коли це потрібно, за їх учасниками;

-- надійну та ефективну платіжну і розрахункову системи для проведення фінансових операцій, якими контролюються ризики контрагента.

Ефективна ринкова дисципліна залежить частково від достатніх потоків інформації учасникам ринку, відповідних фінансових стимулів для винагороди установ з належним менеджментом, а також передбачення механізмів відповідальності інвесторів за наслідки прийнятих ними рішень. Серед питань, що потребують вирішення, стоять питання корпоративного управління та питання забезпечення отримання інвесторами і кредиторами точної, важливої, прозорої та вчасної інформації від позичальників. Якщо влада задля досягнення цілей державної політики намагатиметься впливати або втручатися у прийняття комерційних рішень, особливо рішень про кредитування, ринкові сигнали можуть бути викривлені, а дисципліна підірвана. За таких обставин важливо, щоб у разі надання гарантій щодо такого кредитування, інформація про них розкривалась і передбачались заходи для здійснення компенсацій фінансовим установам у випадку, якщо такі кредити стають недієвими.

Прийняття на відповідному рівні рішення щодо системного захисту є політичним питанням відповідних органів влади (включаючи центральний банк), особливо у випадках, коли це може призвести до зобов'язань щодо виділення державних коштів. Органи нагляду мають виконувати відповідну роль у разі, якщо вони володіють повною інформацією щодо установ, залучених до цього процесу. Важливо зробити чітке розмежування між такою роллю системного захисту (або мережею захисту) та щоденним наглядом за платоспроможними установами. У процесі вирішення системних питань необхідно розглядати, з одного боку, питання ризиків стосовно довіри до фінансової системи та можливого поширення проблем на інші, за відсутності такого ризику надійні установи і, з іншого боку, питання необхідності мінімізувати викривлення ринкових сигналів та дисципліни. У багатьох країнах структура системного захисту включає систему страхування депозитів. За умови, що така система чітко спроектована на зменшення моральної небезпеки, вона може сприяти зміцненню довіри громадськості до цієї системи і таким чином обмежити можливий негативний вплив банків, що перебувають у важкому фінансовому становищі.

У цілому Базельські принципи ефективного банківського нагляду слід розглядати як мінімальні вимоги, які кожна країна доповнює, виходячи з властивих лише їй умов і можливих ризиків.

Размещено на Allbest.ru