Особливості організації та основні складові системи банківського нагляду в різних країнах світу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Банківський нагляд існує в різних формах понад 100 років, особливого змісту він набув у Сполучених Штатах Америки і країнах Західної Європи. Країни з ринковою економікою усвідомили важливу роль банківського контролю у фінансовому секторі та в загальному економічному зростанні: уряд, державні органи, суб'єкти господарювання, кредитори, вкладники, мають бути переконані в тому, що банківська система країни стабільна; нестабільність банківської системи призводить до краху банків, і як наслідок, до підриву довіри суспільства до фінансової системи у цілому. Банківський нагляд у широкому розмінні є системою, яку використовує уряд з метою гарантування стабільності фінансової системи, її безпеки та здоров'я.

У певних країнах використовують різноманітні способи створення структур, що виконують функцію банківського нагляду, як правило, під егідою центрального банку, міністерства фінансів або незалежного агентства. Наприклад, у Німеччині та Японії створено наглядові структури при Міністерстві фінансів, які тісно співпрацюють із центральним банком (Федеральне відомство з контролю за банками у Німеччині і Бюро банків у Японії). У Франції функціонують три спеціальні структури під егідою Банку Франції і Міністерства фінансів та економіки (Комітет банківської регламентації, Комітет кредитних установ і Банківська комісія з розподілом регулятивно-наглядових повноважень між ними). У США структура банківського нагляду розгалужена, підзвітна Конгресу і не залежить від центрального банку (Федеральна резервна система, Служба контролера грошового обігу при Міністерстві фінансів, Федеральна корпорація зі страхування депозитів, 50 банківських департаментів штатів). У Великій Британії функції банківського регулювання та нагляду виконує Банк Англії.

Особливості організації банківського нагляду в різних країнах наведено у табл. 1.1.

Інституціональна побудова системи банківського регулювання та нагляду визначається особливостями історичного та економічною розвитку певної країни, традиціями і значною мірою характером банківської системи.

Так, у Великій Британії завдяки відсутності антимонопольного законодавства і жорсткого контролю за злиттям банків був досягнутий високий ступінь концентрації банківського капіталу. Утворилися великі банківські об'єднання з розвинутою мережею філій у країні і за кордоном, які сконцентрували значну частку ресурсів, операцій, безготівкового грошового обігу. Концентрація банківської системи зумовила зосередження функцій банківського регулювання та нагляду в єдиній установі -- Банку Англії. У 1998 р. у Великій Британії створюється спеціальна організація з повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю всіх посередників фінансового ринку, тобто банків, страхових та інвестиційних компаній, будівельних товариств тощо.

Таблиця 1.1. Особливості організації банківського нагляду у країнах світу

Інша ситуація склалась у США. Особливості банківського законодавства в цій країні (обмеження концентрації капіталу і підтримання конкуренції на фінансовому ринку шляхом установлення територіальних обмежень на відкриття банками філій) сприяли збереженню децентралізованої і роздрібненої банківської системи. На відміну від Великої Британії, у США збереглося багато дрібних безфілійних банків. Протягом багатьох років створювалася розгалужена система банківського регулювання та нагляду як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Основні структури цієї системи: Федеральна резервна система. Служба контролера грошового Обігу (при Міністерстві фінансів). Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів.

Отже, у світовій практиці спостерігаються різні моделі інституціоналі, по і побудови системи банківського регулювання та нагляду. Проте дуже важливо, щоб регулятивно-наглядові органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними завдань. Крім того, ці повноваження мають бути передбачені на законодавчому рівні.

До основних повноважень регулятивно-наглядових органів країн з ринковою економікою належать такі:

- регулювання доступу до банківської системи. Це означає можливість, по-перше, визначати певні вимоги й умови, що с обов'язковими для отримання ліцензії на право здійснювати банківську діяльність, і, по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням цих вимог та умов;

- забезпечення розумного регулювання діяльності банків, тобто такого, яке, з одного боку, не обмежує їх самостійності в підтримуванні фінансової стабільності, а з іншого -- передбачає певні вимоги до банків, наприклад стосовно адекватності капіталу, ліквідності , дотримання нормативів, що регламентують банківські ризики;

- регулярне отримання від банків звітності і проведення інспекційних перевірок у банках;

- застосування заходів примусового впливу щодо проблемних банків, зокрема заборона оголошення і виплати дивідендів, накладення штрафів тощо;

- контролювання неплатоспроможних банків, призначення тимчасової адміністрації в таких банках, призупинення їх діяльності, організація реорганізації та ліквідації таких банків.

Протягом останніх десятиріч система банківського нагляду поступово небувала міжнародного характеру, об'єктивно пов'язаного з інтернаціоналізацією банківської справи.

У 1974 р. при Банку міжнародних розрахунків (Bank for Inter national Settlements, BIS) було створено Комітет з питань банківського нагляду. Територіально Банк міжнародних розрахунків розташований у місті Базель (Швейцарія). Саме від назви міста комітет отримав назву -- Базельський комітет. До Комітету з банківського нагляду спочатку входили представники 10 країн -- Бельгії, Великої Британії, Нідерландів, Італії, Канади, Німеччини, Сполучених Штатів Америки. Швейцарії. Франції, Японії. Пізніше до них приєдналися Люксембург, Швеція та Іспанія.

У Базельському комітеті з банківського нагляду країни представлені центральними банками або іншими органами, які відповідно до національного законодавства несуть офіційну відповідальність за нагляд.

Комітет з питань банківського нагляду підзвітний Комітету керуючих центральними банками, який щомісяця проводить засідання у Банку міжнародних розрахунків. Так само на постійній основі діє секретаріат Комітету з питань банківського нагляду. У своїй діяльності він керується такими двома кардинальними принципами:

- жодна банківська система не повинна залишатися поза системою банківського нагляду;

- банківський нагляд мас бути надійним.

На початку своєї діяльності Базельський комітет концентрував зусилля на розробці методів удосконалення системи "раннього реагування" на проблеми, що виникають у роботі банків.

Згодом центр уваги перемістився на міжнародне співробітництво -- передусім на усунення недоліків у національних системах нагляду, на формування розуміння наглядовими органами в усіх країнах світу важливості банківського нагляду. Поставлені завдання вирішувалися шляхом одночасного застосування трьох основних методів:

-- обмін інформацією щодо національних заходів нагляду;

-- вдосконалення техніки ефективного нагляду за міжнародними банківськими операціями;

-- розробка мінімальних стандартів достатності власного капіталу банку.

На сучасному етапі діяльності Базельський комітет забезпечує систематичне співробітництво країн світу з питань банківського регулювання та нагляду.

На основі дослідження світового банківського досвіду Базельський комітет розробляє директиви та принципи ефективного банківського нагляду. В цілому комітет розробляє лише загальні підходи і загальні стандарти, не втручаючись у процес нагляду в різних країнах (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Директиви Базельського комітету з питань банківського нагляду

банківський наглядовий звітність

Основними документами Базельського комітету з питань банківського нагляду є такі: Основні принципи ефективного банківського нагляду та Базельські угоди про капітал.

Размещено на Allbest.ru