Зобов'язання, що пов'язані із наданням фінансових послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зобов'язання, що пов'язані із наданням фінансових послуг

План

страхування концесія позика кредитування

1. Страхові зобов'язання

2. Договір позики

3. Кредитний договір

4. Договір комерційної концесії (франчайзинг)

1. Страхові зобов'язання

Страхування -- це сукупність заходів щодо створення спеціального грошового фонду за рахунок внесків його учасників, із коштів якого страхова організація відшкодовує клієнту понесені ним збитки, а також сплачує інші грошові суми у разі настання певних обставин, передбачених законом чи договором.

Суть страхування полягає в тому, що спеціальна організація приймає на себе ризик настання шкідливих випадковостей, бере на себе зобов'язання компенсувати збитки потерпілим, поновити їх майнове становище.

Відносини із страхування регламентуються Законом України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" та відповідними підзаконними нормативними актами. Водночас якщо відносини, які виникають між страховою компанією та клієнтом, мають майновий характер і регулюються нормами цивільного права, то норми адміністративного права визначають систему органів, які здійснюють нагляд за страховою діяльністю. Порядок страхового забезпечення, застосування санкцій регламентують норми фінансового права. Невипадково страхування вважається міжгалузевим правовим інститутом.

Підстави виникнення страхових зобов'язань можуть бути різними. Тому за правовою природою страхування поділяється на обов'язкове та добровільне.

Обов'язкове страхування грунтується на засадах імперативності як для страхової компанії, так і для клієнта, воно виникає на підставі закону, незалежно від волі учасників та їх фінансових можливостей. Законодавець визначає коло об'єктів, які підлягають страхуванню, події, на випадок настання яких проводиться страхування, права та обов'язки сторін, розмір суми, яка виплачується, та ін. Важливою рисою обов'язкового страхування є те, що воно діє незалежно від сплати страхових платежів та без обмеження строку, тобто поки існує об'єкт страхування.

Підставою іншої форми страхування -- добровільної -- є укладений між сторонами договір.

Страхові правовідносини є різновидом цивільно-правових відносин з властивими їм елементами -- суб'єктами, об'єктом та змістом. З огляду певну особливість страхові правовідносини охоплюють і специфічні поняття: страховик, страхувальник, застрахований, вигодонабувач.

Страховик -- це особа, яка бере на себе ризик загибелі майна, ушкодження здоров'я чи смерті застрахованого і зобов'язана у разі настання певної події виплатити визначену законом чи договором суму страхувальнику чи іншій визначеній ним особі. Страховиками виступають спеціально утворені установи (у формі повних, командитних, акціонерних, товариств чи товариств з додатковою відповідальністю), які отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страхувальник -- це особа, яка страхує себе, своє майно чи третіх осіб або їх майно від настання певної події.

Крім цих обов'язкових суб'єктів, участь у страхових правовідносинах можуть брати й інші особи. Так, поняття страхувальник і застрахований, як правило, збігаються в одній особі, оскільки застрахований -- це особа, в житті якої можуть статися події, що стануть підставою для сплати страхової суми. Але за таким видом страхування, як особисте, в правовідносинах можуть брати участь не лише сам застрахований, а й вигодонабувач, тобто особа, яку страхувальник призначив для одержання страхової суми на випадок своєї смерті.

Види страхування.

За об'єктами страхування розрізняють:

· особисте страхування, коли об'єктами страхування виступають майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;

· майнове страхування, коли об'єктами страхування виступають майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном;

· страхування відповідальності, коли об'єктом страхування виступають майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним майнової шкоди особі або її майну.

Конкретні види страхування визначаються на підставі встановлених страховиком правил (умов) страхування, на які видається відповідна ліцензія.

Це може бути страхування життя від нещасних випадків, медичне страхування, страхування транспорту, вантажів, домашнього майна, фінансових ризиків, відповідальності тощо.

Страховий ризик -- це ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування, тобто це ті небезпеки, які загрожують об'єкту страхування і на випадок настання яких сторони укладають договір.

Страховий ризик не повинен бути:

· неминучим;

· невідворотним.

Ймовірність означає насамперед можливість настання передбаченої договором події. Якщо настання тієї чи іншої події абсолютно виключено, то відповідно ризику не існує, і в цьому випадку й укладення договору не повинно мати місце. Якщо ж передбачена договором подія має неминуче відбутися незалежно від бажання сторін, то і в цьому випадку укладання договору страхування суперечитиме його правовій природі.

В доктрині страхового права основною ознакою страхового ризику є його правомірність.

Страхові ризики є різнорідними за своїм складом, оскільки в основу класифікації можуть бути покладені різні підстави.

Залежно від джерела небезпеки ризики умовно можна поділити на:

- природні, тобто походження яких характеризується цілковитою незалежністю від волі людини;

- антропогенні, тобто пов'язані із вольовими діями і вчинками людей.

Так, найхарактерніші ризики в майновому страхуванні пов'язані із:

· стихійним лихом, так звані катастрофічні ризики (повінь, повідь, землетрус тощо);

· подіями техногенного характеру, так звані техногенні
ризики (пожежі, аварії тощо);

· забрудненням навколишнього середовища внаслідок виробничої діяльності людини, так звані екологічні ризики;

· змінами державної політики або політичні ризики (дії іноземних держав, зміна податкового, бюджетного, страхового законодавства);

· протиправними діями третіх осіб (крадіжки, розбій, грабіж, умисне чи з необережності знищення майна, шахрайство, тощо);

· правомірними діями третіх осіб, коли шкода майну заподіюється у зв'язку з виконанням службових чи громадських обов'язків (дії пожежників, працівників органів внутрішніх справ, заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, при рятуванні чужого життя чи майна тощо).

Ступінь страхового ризику, як правило, визначається на підставі статистичних досліджень. Саме від ступеня страхового ризику залежить обґрунтованість фінансової основи страхування. Ступінь ризику визначає розмір страхових платежів, а також інші істотні умови договору страхування.

У випадках, коли йдеться про особисте страхування, факторами ризику традиційно є:

· вік застрахованого;

· стан здоров'я;

· професія.

Тому невипадково при страхуванні життя всіх осіб, які бажають застрахувати своє життя, поділяють на три категорії за професійними ознаками: а) службовці; б) робітники; в) особи небезпечних професій

Ступінь страхового ризику істотно впливає на розмір страхових платежів.

Ризик, характерний для певних видів страхування (пасажирів, морських суден, будівель, великої рогатої худоби тощо), враховується у відповідних правилах страхування, в яких нерідко перелічуються події, які не визнаються страховими випадками, і відповідно, ризики, пов'язані із ними, не визнаються ризиками страховими.

Страхова оцінка -- це фактична вартість майна, яке підлягає страхуванню.

Страхова сума -- це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку.

Страхове відшкодування -- це грошова сума, яка фактично виплачується при настанні страхового випадку. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати страхової суми.

Співстрахування має місце, коли об'єкт страхування за одним договором за згодою страхувальника страхується кількома страховиками.

Перестрахування -- страхування одним страховиком ризику виконання частини своїх зобов'язань перед клієнтом у іншого страховика.

Страхова суброгація -- перехід до страховика, який сплатив страхове відшкодування клієнту, права вимоги до особи, яка відповідає за заподіяну шкоду.

Страхова франшиза -- частина збитків, що не відшкодовується страховиком відповідно до закону чи договору страхування. Тобто страховик звільняється від обов'язку відшкодовувати незначні за розміром збитки.

Характеристика договору страхування.

За договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхувальнику страхову суму або відшкодувати завдані збитки у межах страхової суми, а страхувальник зобов'язується своєчасно сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Факт укладення договору посвідчується страховим свідоцтвом (страховим полісом, страховим сертифікатом), який страховик передає страхувальнику разом із правилами страхування.

За загальним правилом договір страхування набуває сили з моменту сплати першого внеску.

Договір страхування повинен містити: назву документа, відомості про сторони, об'єкт страхування, розмір страхової суми та страхових внесків, строк їх сплати, перелік страхових випадків; обставини, за яких страхова сума не сплачується; строк дії договору та ін.

Договір страхування є двостороннім договором, оскільки права та обов'язки набувають обидва контрагенти -- страховик і страхувальник. При призначенні в договорі вигодонабувача стороною в договорі залишається страхувальник, який виконує свої обов'язки, якщо перерозподіл обов'язків не передбачений в договорі.

Обов'язки сторін за договором страхування умовно можна розділити на три групи:

1) обов'язки, які сторони повинні виконати в процесі укладення договору;

2)обов'язки, які сторони виконують протягом дії договору;

3)обов'язки, які виникають після настання страхового випадку.

Обов'язок страховика при укладанні договору -- ознайомити страхувальника з правилами і умовами страхування.

Обов'язки під час виконання договору:

*не розголошувати інформацію, яка йому стала відомою у зв'язку з укладенням договору, щодо страхувальника, застрахованого, вигодонабувача, яка пов'язана із станом їх здоров'я, майновим становищем, та інші відомості, пов'язані з комерційною таємницею, особистим чи сімейним життям.

Конфіденційна інформація щодо діяльності та фінансового становища страхувальника може бути надана лише на письмову вимогу суду, а також правоохоронним та податковим органам на їх письмову вимогу за конкретним договором страхування у разі порушення кримінальної справи щодо певної фізичної або юридичної особи;

*за заявою страхувальника переукласти з ним договір страхування у випадку здійснення страховиком заходів щодо зменшення страхового ризику або збільшенні вартості майна.

Обов'язки у разі настання страхового випадку:

· протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення виплати страхувальникові;

· відшкодувати витрати, яких зазнав страхувальник при настанні страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору. У вчиненні дій, які запобігають настанню страхового випадку, заінтересований насамперед страховик, оскільки за умовами договору він зобов'язаний відшкодовувати шкоду, яка буде заподіяна. Тому, звичайно, він повинен сприяти тому, щоб страхувальник вчиняв розумні і доступні дії, спрямовані на зменшення можливих збитків. Витрати повинні бути відшкодовані навіть тоді, коли страхувальник, який їх зазнав, не досяг позитивного результату;

· здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Страхова виплата здійснюється на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої визначеної в договорі особи і страхового акта, який складається безпосередньо страховиком або уповноваженою ним особою. Строк виплати за конкретним страховим випадком передбачається укладеним сторонами договором.

Обов'язки страхувальника при укладенні договору:

· надати інформацію про ступінь страхового ризику. Страхувальник зобов'язаний сповістити страховика про всі відомі йому обставини, які мають істотне значення для визначення ступеня страхового ризику. Страхова компанія, яка бере на себе ризик страхувальника, має бути впевнена, що страхувальник не приховує від неї ніяких відомостей;

· повідомити про інші діючі договори страхування щодо об'єкта страхування. Страхування не може мати на меті збагачення страхувальника, тому законодавець передбачив, що якщо майно застраховане у кількох страховиків, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. Тому бажання страхувальника застрахувати майно в повному обсязі у кількох страховиків можна пояснити або бажанням отримати додаткову гарантію задоволення майнових інтересів у випадку банкрутства однієїі з страхових компаній, або його недобросовісністю в майбутньому і намаганням отримати кілька страхових відшкодувань у різних страхових компаній у випадку загибелі майна.

Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт страхування уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (ст. 989 ЦК).

Обов'язки на етапі виконання договору страхування:

*своєчасно сплачувати страхові внески (страхову премію, страхові платежі). Сплата страхових внесків -- головний обов'язок страхувальника.

Визначаючи розмір плати, страховик може застосовувати розроблені ним тарифи. Останні становлять собою ставки страхових внесків з одиниці страхової суми або з об'єкта страхування. При визначені розміру страхових тарифів виходять із загальної умови: страхових премій, сплачених страхувальниками, має бути достатньо для того, щоб здійснити можливі виплати всім застрахованим особам за окремими видами страхування. Розмір страхових тарифів залежить від ризиків, наявних в конкретному виді страхування, та від розміру виплат;

*вживати заходів щодо запобігання настанню страхового випадку. Незважаючи на те, що страх загибелі речі (у випадку майнового страхування) переходить від страхувальника на іншу особу -- страховика, страхувальник не звільняється від обов'язку належним чином турбуватися про збереженість речі. Якщо виникає загроза настання страхової події, страхувальник зобов'язаний вживати заходів до її усунення і утримувати застраховане майно в належному стані. Застраховане майно повинно експлуатуватися згідно з правилами протипожежної безпеки, належним чином зберігатися, використовуватися;

*інформувати страховика про будь-які зміни страхового ризику.

Обов'язки в разі настання страхового випадку:

· вживати заходів щодо зменшення збитків, завданих настанням страхового випадку. При настанні страхової події страхувальник повинен не пасивно спостерігати, як настають наслідки, що зумовлять сплату йому страхового відшкодування, а зобов'язаний вживати заходів до зменшення їх розміру (наприклад, у випадку пожежі -- викликати пожежників тощо);

· повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами договору. Вимога страхувальника про виплату має бути заявлена своєчасно. Так, зазвичай за договором добровільного страхування домашнього майна страхувальник протягом доби зобов'язаний письмово повідомити страховика про вчинену, наприклад, крадіжку. Такий само строк встановлений і відповідними правилами страхування тварин, автомобілів. За відсутності страхувальника з такою заявою повинен звернутися будь-який повнолітній член його сім'ї;

· повідомити страховика про відшкодування шкоди винною чи відповідальною за шкоду особу.

У випадку одержання за договором майнового страхування повного відшкодування від винної особи страхувальник позбавляється права на отримання страхової виплати.

Підстави звільнення страховика від виплати страхової суми чи відшкодування.

За наявності достатніх підстав страховик може відмовити у виплаті страхової суми чи відшкодування. Такими підставами є:

1) умисні дії страхувальника (або особи, на користь якої укладено договір страхування), спрямовані на настання страхового випадку. Водночас якщо дії страхувальника були пов'язані з виконанням ним громадського чи службового обов'язку, вчинялися в стані необхідної оборони або захисту життя, здоров'я, майна, честі, гідності та ділової репутації, це не може бути підставою для відмови у виплаті;

2) вчинення страхувальником чи вигодонабувачем умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) надання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;

4) несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку;

5) створення перешкод для проведення страхового розслідування для визначення обставин, характеру та розміру збитків;

6) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від винної особи.

Залежно від виду страхування підставами для відмови у виплаті страхової суми можуть бути й інші обставини. Так, за обов'язковим особистим страхуванням такими підставами можуть бути: відмова пасажира виконати законні вимоги начальника потягу чи водія автобусу; порушення правил тренування спортсменом вищої кваліфікації; недотримання правил особистої гігієни лікарем тощо.

Рішення страховика про відмову у виплаті страхової суми страхувальник може оскаржити в судовому порядку.

2. Договір позики

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦК).

Договір позики -- це один із небагатьох реальних (оскільки вважається укладеним у момент передачі грошей чи речей, які визначені родовими ознаками) та односторонніх договорів (позикодавець має лише право, позичальник -- лише обов'язок).

Форма договору позики залежить від суб'єктного складу та суми грошей чи вартості речей, які надаються:

Письмова форма договору позики є обов'язковою:

· якщо позикодавцем виступає юридична особа, договір повинен укладатися в письмовій формі.

· якщо його сума перевищує не менш як в 10 разів встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян

Необхідно пам'ятати, що при порушенні форми договору сторони позбавлені права посилатися на свідчення свідків на підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Договір позики за загальним правилом є відплатним (тобто позикодавець має право на отримання від позичальника процентів за користування грошима), якщо інше не встановлено законом чи договором. Якщо розмір процентів договором не визначений, вони визначаються на рівні облікової ставки Національного банку України.

Водночас законодавець передбачає випадки, коли договір позики вважається безпроцентним:

· коли він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності;

· коли позичальнику передані речі, визначені родовими ознаками.

Позичальник повинен повернути гроші в обумовлений строк. Якщо договором строк повернення не встановлено або він визначений моментом пред'явлення вимоги, то позику необхідно повернути протягом 30 днів від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо інше не передбачено договором.

У випадку коли позичальник своєчасно не поверне грошову позику, він зобов'язаний сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3. Кредитний договір

Кредитний договір є різновидом договору позики, невипадково до кредитних відносин застосовуються положення договору позики, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК).

Загальними принципами банківського кредитування є:

а) забезпеченість кредиту;

б) його строковість;

в) оплатність;

г) цільовий характер.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з листом, заявкою, клопотанням тощо. Банк аналізує діяльність потенційного клієнта, визначає його кредитоспроможність (забезпеченість власними коштами, репутацію, оцінку продукції, яка ним виробляється, кон'юнктуру ринку) та приймає рішення про надання чи відмову в кредиті.

Кредити можуть бути забезпечені: а) заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); б) гарантією іншого банку, фінансами чи майном третьої особи; в) порукою; г) свідоцтвом страхової компанії. Крім того, існують бланкові (не забезпечені) кредити. Вид і характер забезпечення безпосередньо впливає на розмір відсотків за користування кредитом.

В кредитному договорі сторони повинні визначити:

· суму кредиту;

· його мету;

· строк повернення;

· умови повернення;

· зобов'язання банку (відкрити рахунок позичальнику, забезпечити його консультаційними послугами тощо);

· зобов'язання позичальника (використовувати кредит за призначенням, забезпечити повернення кредиту та відсотків з користування, надавати бухгалтерський баланс та звітні документи тощо);

· права банку (перевіряти забезпеченість позики, а також заставних можливостей поручителей та гарантів, обмежити надання кредиту за недостатності його забезпеченості тощо).

Кредитний договір повинен укладатися в письмовій формі, порушення якої має наслідком його нікчемність.

Як випливає із визначення кредитного договору, він за своєю правовою природою належить до категорії консенсуальних договорів, тобто вважається укладеним з моменту досягнення всіх істотних умов договору в належній формі.

Оскільки одним із принципом кредитування є його відплатність, позичальник зобов'язаний сплатити за користування кредитом встановлені договором відсотки, розмір яких визначається з урахуванням кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту та пропозиції, що склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки Національного банку України та інших чинників.

Позичальник відповідає за:

- нецільове використання кредиту;

- неповернення кредиту у встановлений строк;

- несплату відсотків за користування кредитом.

4. Договір комерційної концесії (франчайзинг)

До прийняття ЦК 2003 p. цей договір не був раніше відомий ні радянському, ні українському законодавцю, оскільки його поява зумовлена розвитком ринкових відносин в економіці.

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК).

Договір комерційної концесії є досить поширеним в економічно розвинутих країнах, де діяльність такого роду називається "франчайзингом". Франчайзингове підприємство -- це підприємство, яке діє на підставі договору комерційної концесії. Мета його -- сприяти розширенню ринку товарів та послуг. Тобто договір комерційної концесії укладається з метою створення мережі ресторанів, магазинів, готелів тощо, які виступають на ринку під відомою споживачу назвою фірми правоволодільця. Договір комерційної концесії є двостороннім, консенсуальним та оплатним.

Сторонами договору можуть бути юридичні та фізичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.

Предмет договору комерційної концесії -- комплекс виключних прав на фірмове найменування, торгівельну марку, товарний знак, комерційний досвід, ділову репутацію тощо.

Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі та підлягає державній реєстрації. Порушення форми договору має наслідком його нікчемність.

Обов'язкова умова цього договору -- виплата винагороди правоволодільцю. Винагорода, як правило, складається з двох частин: плати за приєднання до фірмової мережі правоволодільця і сплати періодичних платежів, які можуть визначатися як у твердій сумі, так і в процентах до обігу (товарів, робіт, послуг).

Серед обов'язків правоволодільця зазначимо такі:

· передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії;

· надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;

· забезпечити державну реєстрацію договору.

Обов'язки користувача:

· використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;

· забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно додоговору, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем;

· не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію тощо.

Користувач не має права вводити в оману споживача, тому повинен інформувати його, що торгівля товаром чи інша діяльність здійснюється ним на підставі договору комерційної концесії.

Размещено на Allbest.ru

...