Фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування
Характеристика видів та принципів державного соціального страхування. Аналіз структури державних цільових фондів. Аналіз особливостей діяльності страхових фондів та управління ними. Аналіз історії становлення і розвитку системи соціального страхування.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.07.2017 |
| Размер файла | 87,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування
В Україні найбільшого розвитку і відповідного правового оформлення набуло загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає надання соціальною захисту, тобто матеріальне забезпечення громадян у випадку хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття за незалежними від них обставинами, а також у старості й у інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, сформованих шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Державне соціальне страхування, залежно від страхового випадку, поділяється на такі види:
o пенсійне страхування;
o страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;
o медичне страхування;
o страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності;
o страхування на випадок безробіття.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється за такими принципами:
1. законодавчого визначення умов і порядку здійснення державного соціального страхування;
2. обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;
3. надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;
4. обов'язковості фінансування страховими фондами витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг у обсягах, передбачених законами з окремих видів страхування;
5. солідарності та субсидування;
6. державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
7. забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій;
8. інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;
9. цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
10. паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні ним.
Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):
а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;
б) фізичні особи;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.
Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на загальнообов'язкове соціальне страхування в Україні за умови сплати ними страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Страхувальниками за загальнообов'язковим соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи.
Страховиками є цільові страхові фонди з окремих видів страхування. Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг у разі настання страхових випадків.
Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню і сплачувала збір (самостійно, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством.
Державні цільові фонди (ДЦФ) - це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, залучених державою для фінансування суспільних потреб із визначених джерел, що мають цільове призначення та знаходяться в розпорядженні центральних і місцевих органів влади. За основними напрямами використання коштів фонди ділять на економічні та соціальні (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Структура державних цільових фондів
Шляхи створення ДЦФ:
o виділення коштів Державного бюджету на цілі, що мають першочергове значення для країни на цей момент;
o формування спеціальних фондів, що мають самостійні джерела фінансування.
Цільові фонди бюджету включають бюджетні призначення винятково на конкретні цілі у випадках:
o передбаченого законом покриття витрат з конкретно визначеного джерела надходжень;
o одержання центральними, місцевими органами влади або безпосередньо розпорядником бюджетних дотацій, грантів або подарунків у вартісному розрахунку на конкретну мету.
Цільові фонди певним чином доповнюють Державний бюджет, мають цільове призначення і на інші цілі не використовуються.
Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців та застрахованих осіб. Розміри внесків з кожного виду страхування визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:
o надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг;
o фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;
o створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;
o покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням страхування.
Розміри внесків на державне загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб водночас із затвердженням державного бюджету, якщо інше не передбачено законодавством.
Страхові внески залежно від виду встановлюються на календарний рік у відсотках:
o для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам;
o для фізичних осіб - до сум оподатковуваного доходу (прибутку).
За загальнообов'язковим соціальним страхуванням надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:
1) пенсійне страхування: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання; пенсії у зв'язку з втратою годувальника; медичні профілактико-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів;
2) медичне страхування: діагностика та амбулаторне лікування; стаціонарне лікування; надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення; профілактичні та освітні заходи; забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання;
3) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням: допомога з тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною); допомога із вагітності та пологів; допомога на поховання; забезпечення оздоровчих заходів;
4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога із тимчасової непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаних з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
5) страхування від безробіття: допомога із безробіття; відшкодування витрат, пов'язаних з професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією; матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї; дотація роботодавцю на створення робочих місць; допомога на поховання безробітного. соціальний страхування цільовий фонд
Управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють страхові фонди.
Ці органи провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування соціальних виплат та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами. Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями. Вони не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено.
Управління страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб'єктів соціального страхування. Це означає, що застраховані особи і роботодавці, як учасники системи, несуть відповідальність за управління страховим фондом. Сутність самоврядування в системі соціального страхування полягає у виділенні органів управління цієї системи із органів безпосереднього державного управління. Органи соціального страхування мають юридичну самостійність, але держава несе відповідальність за цю сферу суспільної діяльності. Вона створює правову основу шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів, здійснює нагляд і контроль, беручи участь на засадах партнерства в управлінні фондами соціального страхування. Управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів.
Правління страхового фонду
o затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність фонду, в тому числі, виконавчої дирекції;
o подає у встановленому порядку пропозиції щодо встановлення розмірів внесків для забезпечення відповідного виду соціального страхування;
o затверджує проекти річних бюджетів фонду та звіти про їх виконання, порядок використання коштів бюджету фонду;
o створює резерви коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;
o спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції фонду та її робочих органів тощо.
Виконавча дирекція страхового фонду є виконавчим органом правління фонду. Робочими органами виконавчої дирекції є її відділення, страхові каси.
Нагляд за діяльністю фондів здійснює Наглядова рада, до складу якої входять у рівній кількості представники від застрахованих громадян, роботодавців та держави. Рада здійснює контроль за виконанням статутних завдань та цільовим використанням коштів відповідним фондом із загальнообов'язкового державного соціального страхування. Державний нагляд здійснює уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Держава здійснює контроль за дотриманням страхувальниками та страховиками законів України, інших нормативно-правових актів.
Загальні основи побудови систем соціального страхування зарубіжних країн
Історія становлення і розвитку системи соціального страхування
Соціальне страхування - це встановлена державою система прав щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам у разі настання хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових коштів, що формуються шляхом сплати страхових внесків працедавцями та найманими працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, визначених законодавством.
Соціальне страхування можна собі уявити як соціальну систему, що має на меті створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обов'язкового характеру, яка зможе діяти з найвищою ефективністю лише у тому разі, якщо вона буде всеосяжною з точки зору охоплення нею населення, так і з погляду покриття ризиків. Кінцева мета полягає в реалізації плану, який захищав би всю сукупність факторів нестабільності. Тобто всеосяжність та універсальність є одним із способів символічного стирання класових відмінностей у сфері соціального простору. Отже засновником соціального страхування завжди є національна солідарність, а основним її принципом є страхування. На державному рівні соціальне страхування виступає як важлива складова соціальної політики. Проте таке розуміння суспільством концепції соціального страхування прийшло не одразу, а поступово, через що важливо розглянути розвиток соціального страхування саме в історичному аспекті.
Соціальна політика завжди пов'язана з економічними та політичними процесами, що відбуваються в суспільстві, тому в історичному аспекті її слід розглядати у світі соціальних, економічних та політичних тенденцій.
Отже, система соціального захисту населення в умовах ринкової економіки є продуктом багатовікового розвитку. Кожному її етапу відповідала певна форма соціального захисту громадян.
На ранніх етапах становлення ринкової економіки в системі соціального захисту переважала функція соціальної допомоги. Остання виникла в період пізнього середньовіччя в Англії, коли в 1601 році Єлизавета І прийняла закон про бідність. Після цього у багатьох країнах континентальної Європи, у тому числі в Росії, а пізніше і в інших країнах Заходу соціальне законодавство відтворювало чимало положень цього закону.
Найважливішим положенням закону про бідність була класифікація малозабезпечених громадян на основі перевірки їхніх потреб, а отже й проведення чіткої межі між тими, хто потребує соціальної підтримки, й тими, хто не має на неї права.
Децентралізація соціальної допомоги бідним на низовому рівні дозволяла церкві легко виявляти категорії тих, кому потрібна допомога, й забезпечувати адресне її надання. Велика роль релігійних інститутів була не випадковою. Церква забезпечувала сумісність нової форми соціального захисту населення з існуючою раніше релігійною благодійністю, заснованою на принципі християнської рівності й універсальної допомоги.
З розвитком ринкових відносин, урбанізації й посилення мобільності населення соціальна допомога на основі інститутів церкви почала перемішуватися до громадянських структур. При цьому перед громадянськими структурами постала серйозна проблема забезпечення адресності й перевірки потреби населення в соціальній допомозі.
Розширення діяльності й числа державних структур соціальної підтримки населення призводило до її бюрократизації, а механізм перевірки потреб малозабезпечених громадян набув штампу приниження людської гідності.
Вказані недоліки державної системи допомоги, на жаль, зберігаються й в умовах сучасної ринкової економіки.
Слід зауважити, що у другій половині XIX та на початку XX століття питання долі бідняків, які не в змозі були працювати, та низькооплачуваних працівників розглядалися з однакових позицій. Лише через деякий час поступово почали розрізняти два різних поняття - "соціальне страхування" та "соціальна допомога".
У сфері соціальної допомоги Французька революція передала XIX століттю подвійну спадщину, в якій необхідно виокремити декілька понять. З одного боку, визначаючи соціальне коріння бід, які зачіпають конкретну людину, революція замінила благодійність, що мала церковне походження, на суспільну благодійність як спосіб вирішення проблеми злиденності.
Законність втручання держави обґрунтовувалася необхідністю захисту прав людини, що порушуються у випадку, коли бідним не надається допомога. До цього ніхто не оцінював права бідної людини в суспільстві та права суспільства у ставленні до бідної людини. За такої перспективи отримання допомоги вже не базувалося на милостині (як на необов'язковому акті), а на абсолютному і об'єктивному праві, що надано людині, тобто на здійсненому "праві вимагати", якому відповідає обов'язок суспільства.
Таким чином, благодійна допомога стала "священним обов'язком" суспільства. Але якщо є право сказати суспільству "дай мені на прожиття", то й суспільство має право відповісти "віддай мені свою працю". Праця залишається, таким чином, не лише єдиним засобом залучення особи до суспільної діяльності, але й громадським обов'язком. Лише нездатність до праці виправдовує соціальну допомогу калікам, дітям та людям похилого віку.
Під час міжнародного конгресу з державної благодійності, який відбувся в Парижі у 1889 році, було визначено три фундаментальні принципи соціальної допомоги:
o вона перебуває у віданні місцевих органів влади;
o ця допомога надається за територіальною ознакою і держава бере у цьому процесі обмежену фінансову участь;
o соціальна допомога, призначена для людей, які не мають засобів до існування і не можуть працювати, субсидується державою (на відміну від деяких інших видів допомоги). Таким чином, тут така допомога виконує роль "засобу останньої надії".
Отже, у рішенні конгресу в підсумковому документі вперше було проголошено, що соціальна допомога є суспільним обов'язком, і відповідальність за його виконання покладається на місцеву раду. Після цього конгресу у багатьох країнах Європи між 1893 і 1906 роками було прийнято низку законів про соціальну допомогу, які часто називають "програмами останньої надії". В їхню основу закладено допомогу людям, які не мають доходу з інших джерел або чий дохід недостатній, щоб забезпечити їм мінімальний стандарт прожиття в суспільстві. Походять вони від різних церковних програм допомоги бідним, доброчинних організацій та місцевих урядів.
Корпоративне страхування набуло розвинутої форми з уведенням державних гарантій його існування. Вперше ця форма соціального страхування була законодавчо закріплена в Конституції Німеччини наприкінці XIX століття. Ініціатива її введення належала аристократії й державним чиновникам, які були зацікавлені у збереженні корпоративних привілеїв.
Найбільший вплив на розвиток системи соціального страхування внесли канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк, який у 1883-1889 роках чи не вперше в світі в законодавчому порядку запровадив систему соціального страхування, та лорд Великобританії Вільям Беверідж, який у 1942 році підготував доповідь, в якій запропонував нові підходи до політики соціального забезпечення.
Звичайно, і до часів Бісмарка також можна знайти свідчення наявності колективної соціальної політики. Засновані Церквою оздоровчі та навчальні структури існували століттями. У козаків на початку XVIII ст. існувала форма компенсації за виробничі травми. У XIII ст. в місті Дубровнику було проголошено програму страхування здоров'я через внески. Навіть за часів Римської імперії чимось подібним до об'єктів соціальної політики були акведуки (водогони), лазні та громадські туалети.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. страхові закони були прийняті у більшості країн Європи, які в тій чи меншій мірі перегукувалися з моделлю обов'язкового соціального страхування в Німеччині.
У першій половині XX століття в умовах кризи моделі капіталізму вільної конкуренції сформувалася нова форма соціального захисту населення, що базується на обов'язковості забезпечення населення соціально значимими послугами. Основою нової системи соціального захисту населення є державні соціальні гарантії задоволення найбільш важливих для людини й усього суспільства потреб. У західній соціально-економічній літературі найвищий рівень нової системи соціального захисту, що забезпечує її універсальність і доступність для населення, одержав назву "соціальної безпеки".
Таким чином, на початку 30-х рр. XX ст. соціальне страхування набуло розвитку у більшості розвинутих країн Європи, США і Канаді.
Наслідки Першої світової війни спонукали промислово розвинуті країни до пошуку шляхів забезпечення нових форм соціального захисту населення. Це відбилося на діяльності Міжнародної організації праці (МОП), створеної у 1919 р. у рамках Версальської угоди. Підвищення рівня захисту робітників від соціальних ризиків стало одним з головних напрямів роботи МОП.
Уже перші розроблені й прийняті МОП конвенції стосуються основних питань соціального захисту. Починаючи з 30-х рр., МОП приймає ряд конвенцій, які визначають основні напрями соціального страхування для окремих груп працівників.
Важливо підкреслити, що МОП поділяє точку зору, відповідно до якої створення національних систем соціального страхування і забезпечення залежить від багатьох факторів, і насамперед від рівня економічного розвитку країни, та потребує зваженого підходу. Тому рекомендації МОП мають загальний характер, як це, наприклад, визначено у Конвенції № 102 (від 28.06.1952 р.) "Про мінімальні норми соціального забезпечення". У ній визначені основні види соціального захисту, категорії населення, яким такий захист надається, а також деякі кількісні та якісні характеристики заходів захисту. До видів мінімального захисту Конвенція №102 відносить допомогу, що надається у вигляді виплат (або страхового відшкодування) на випадок зниження доходів, втрати здоров'я або смерті годувальника.
Конвенцією передбачена можливість встановлення максимальної межі заробітку, на базі чого обчислюється розмір допомоги. Ставки періодичних виплат по старості, за трудове каліцтво, по інвалідності й у зв'язку зі смертю годувальника переглядаються в разі зміни середньої заробітної плати в країні.
Отже, з огляду на вищезазначене можна виділити основні етапи розвитку обов'язкового соціального страхування за кордоном:
o кінець XIX - початок XX ст. - прийняття перших страхових законів у країнах Європи, що було тісно пов'язано з виникненням профспілок;
o закінчення Першої світової війни і створення у 1919 р. МОП;
o Велика депресія 1929-1932 рр. викликала прийняття законів про страхування від безробіття в Європі і страхового законодавства у країнах Північної Америки;
o після закінчення Другої світової війни МОП були розроблені універсальні системи соціального захисту і соціального страхування на основі рекомендацій У. Беверіджа.
Модель Бісмарка і план Беверіджа
Модель Бісмарка. Запровадження обов'язкового соціального страхування в Німеччині було одним з елементів політики Бісмарка. "Єдиним способом можна уникнути втрат серед робітничого класу, - писав Бісмарк у листі до міністра торгівлі, - це перехопити ініціативу у соціалістів та здійснити їх вимоги щодо запровадження соціального страхування, що мають цілком законний вигляд і можуть бути втілені у життя в інтересах зміцнення держави та суспільного порядку".
Дотримуючись цієї концепції та не зважаючи на опозицію з боку Рейхстагу, канцлер Бісмарк менш ніж за десять років створив завершену систему соціального страхування: закон про страхування на випадок хвороби (1883 р.), закон про страхування від нещасних випадків на виробництві (1884 р.), закон про страхування на випадок старості та інвалідності (1889 р.).
Система Бісмарка відзначається чотирма фундаментальними принципами:
o забезпечення засноване виключно на праці і тому обмежене лише тими особами, які зуміли завоювати це право своєю працею;
o обов'язкове забезпечення існує лише для тих найманих працівників, заробітна плата яких є нижчою за визначену мінімальну суму, тобто для тих, хто не може користуватися індивідуальним страхуванням;
o забезпечення побудовано на методології страхування, що встановлює паритетне співвідношення між внесками найманих працівників та працедавців, а також між виплатами та внесками;
o забезпеченням управляють самі працедавці та наймані працівники.
Фундаментальною новацією Бісмарка стало положення про запровадження обов'язкового характеру системи соціального страхування.
Ідея соціального страхування була прийнята консервативним суспільством Німеччини часів Бісмарка тому, що вона пропонувала маловитратний механізм, здатний задовольнити деякі соціальні потреби і водночас передати соціальне управління в руки працедавців і працівників - платників внесків задля своїх же власних пенсій.
Застосування страхового принципу мало важливі наслідки для розвитку соціальної політики. Під час здійснення різноманітних заходів щодо збільшення пенсій часом підривалася справжня страхова основа, але принцип паритетності у сплаті внесків залишався важливим політичним символом, тому час від часу робилися спроби повернути систему соціального страхування ближче до її витоків. Адже завжди важко поєднати тверезі принципи актуарного аналізу страхування із зацікавленістю в ефективному і всебічному соціальному захисті, бо, як відзначав англійський лорд Вільям Беверідж, - коли політичною альтернативою соціальному страхуванню є лише перевірка матеріального стану сім'ї (тобто державна допомога як засіб останньої надії), принцип внесків набуває величезної привабливості. Ідеї Беверіджа відіграли важливу роль у сорокових роках XX століття в захисті страхового підходу до соціального страхування.
План Беверіджа.
За завданням британського уряду 1942 року було створено міжміністерську комісію для підготовки заходів щодо покращання соціального забезпечення у Великобританії. Цю комісію очолив лорд Беверідж, відомий за численними публікаціями з соціальних питань та як розробник системи соціального страхування на випадок безробіття в Англії у 1908 та 1915 роках.
Доповідь, що була підписана самим лише Беверіджем як головою комісії, є не якимось теоретичним трактатом, а зібранням прагматичних життєвих рекомендацій, побудованих на констатації соціальних реалій, метою яких стало подолання повоєнної злиденності. На думку лорда Беверіджа, заклади системи соціального забезпечення в своїй роботі повинні керуватися трьома провідними принципами: робити свою справу без огляду на позицію зацікавлених угруповань, які побоювались, що перегляду підлягатимуть їхні переваги та привілеї; впровадження соціального страхування має здійснюватись у нерозривному зв'язку із загальним соціальним прогресом суспільства (злидні є однією з п'яти бід, які необхідно подолати під час реформування, - поряд із захворюваннями, темнотою (невіглаством), скнарістю та марнотратством); необхідно організувати діалог та співпрацю між індивідуумами і державою, інакше кажучи, - між соціальними партнерами.
Лорд Беверідж виправдовував більш активне втручання держави у соціальне життя, якщо таке втручання не буде посяганням на особисту ініціативу: "Створюючи систему соціального страхування, держава не повинна придушувати дух підприємництва та ініціативи у сенсі особистої відповідальності; запроваджуючи національний прожитковий мінімум, держава повинна стимулювати особисті прагнення кожного індивідуума добиватися для себе і своєї сім'ї більшого доходу, ніж цей мінімум".
Стосовно всього кола соціальних реформ Беверідж відзначав, що неможливо гарантувати забезпечення населенню, якщо сплачується допомога лише тим людям, які потерпають від нужди. Забезпечення повної зайнятості - ось що, за Беверіджем, є головним: справлене забезпечення випливає з права на працю. Тут Беверідж був першим серед тих, хто це визнав.
Доповідь Беверіджа у формі звіту Комітету з соціального страхування і споріднених послуг була опублікована у 1942 році. Рекомендувалося запровадити систему соціального забезпечення на основі внесків, щоб удосконалити існуючу систему шляхом надання захисту на випадок захворювання, безробіття і старості всім громадянам.
Хоча з приводу цього й виникли суперечки, проте ця нова система мала включати допомогу сім'ям, вагітним жінкам, а також вдовам. Сплату внесків планувалося побудувати на принципах страхування, в якому беруть участь працівник, працедавець і держава (як було й раніше). Але нова система стала універсальною, а, отже, - ризик на себе брала вся нація. Для захисту утриманців і вдів до схеми назавжди було введено поняття чоловіка-годувальника і його відповідальність за сім'ю (що створило передумови для юридичних ускладнень у наш час, коли здійснюються спроби збалансувати інтереси чоловіків і жінок). Інакше кажучи, ми все ще маємо можливість оцінити британську систему соціального забезпечення, порівнюючи її з моделлю, запропонованою Беверіджем у 1942 році.
Беверідж доводив, що потрібні інші соціальні заходи, на які спиралася б його страхова схема. Допомога за принципом "останньої надії" могла б стати необхідною складовою універсальної схеми "сімейної допомоги". Система допомоги на основі перевірки матеріального стану стала б необхідною у вигляді "соціальної допомоги" особам, чиї потреби недостатньо покриваються чинною схемою соціального страхування. Підтримання ж повної зайнятості відіграло б істотну роль у забезпеченні спроможності системи соціального страхування працювати належним чином. Національна служба охорони здоров'я мала перебрати на себе функцію забезпечення медичної допомоги в старій страховій системі і стати ефективною опорою нової.
Система страхування Беверіджа була широко використана в законодавстві Великобританії та деяких інших країн. Допомогу сім'ям було запроваджено як один з останніх заходів британського коаліційного уряду. Решта заходів набрала чинності у період повоєнного правління лейбористів, хоча при цьому й допущено суттєвий відхід від принципу страхування, який полягав у тому, що встановлений період часу для отримання пенсії у повному розмірі був дуже коротким. Такий відхід від плану Беверіджа зробив пенсійну систему витратною з огляду на загальне оподаткування і, можливо, став перешкодою у запровадженні розмірів пенсій, достатніх для забезпечення прожиткових доходів людям, які не мали інших засобів існування, а також; зашкодив наступним підвищенням пенсій для коригування їх з огляду на рівень вартості життя.
Принципи Беверіджа.
План Беверіджа визначав три головних принципи, що лежать в основі організації системи соціального забезпечення: універсальність, єдність та інтеграція.
Принцип універсальності забезпечення означав розрив з традиційною логікою системи Бісмарка - забезпечення лише працюючих - і гарантував забезпечення на всі випадки соціального ризику для всього населення. У Великобританії було запропоновано повну систему забезпечення на будь-який випадок, як-то - здоров'я, індивідуальний, сімейний дохід для всіх людей, які опинилися у скрутному становищі. Отже, заснована на національній солідарності та гарантованому мінімальному доході для всіх, ця політика соціального забезпечення цілого суспільства поклала початок утвердженню права на працю, медичні послуги, мінімальний гарантований дохід.
Другий принцип єдності у забезпеченні включає декілька понять, а саме: адекватний характер внесків і виплат, однаковий характер організації системи.
Беверідж добре знав систему Бісмарка, яка прив'язувала внески і виплати до заробітної плати, але відмовився від неї. Адже дієвість системи соціального страхування повинна визначатися на підставі її спроможності боротися з убогістю та бідністю, а не лише за здатністю підтримувати рівень життя працюючих. Йшлося про те, щоб допомога знаходилась у прямій залежності не від заробітної плати або рівня втрати працездатності, а від нормальних потреб людини в конкретній ситуації. Це означало також, що допомога повинна бути достатньою як за обсягом, так і за якістю. Лише подальший розвиток страхування зможе дозволити встановити пропорційну залежність між допомогою, яка замінила заробіток, та сумою яку особа одержувала до настання страхового випадку.
Принцип єдності означав також єдиний характер організації системи, заснованої на єдиному внеску до уніфікованої системи національного страхування (за винятком соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, а також сімейної допомоги, що фінансувалась із суспільних фондів (державного бюджету)). Управління цією системою необхідно було доручити державним органам під керівництвом одного з міністерств, компетентних у сфері соціального забезпечення.
Третій принцип інтеграції означав, що Беверідж висловився за інтеграцію різних форм забезпечення: страхування, соціальної допомоги і ощадних кас. Лише такий підхід, на його думку, давав можливість подолати соціальне свавілля, яке часто супроводжувало соціальну допомогу. Система Беверіджа, таким чином, зблизила соціальне страхування з соціальною допомогою, обґрунтовуючи це справжнім дієвим правом, скористатись яким людина могла б у будь-який час. Принцип інтеграції передбачав координацію трьох головних політичних напрямів: соціальної політики, заснованої на гарантованому доході, політики охорони здоров'я та політики повної зайнятості, які впроваджувалися національною службою охорони здоров'я та державною службою зайнятості. Ці три стовпи справжньої політики забезпечення, об'єднані разом, повинні були подолати головні фактори соціальної незабезпеченості.
Проте, забігаючи дещо наперед, відзначимо, що з багатьох точок зору структура соціального захисту Великобританії, розроблена Беверіджем, була підірвана через нездатність адекватно підвищити ставки страхових внесків та виплат у зв'язку із зростанням безробіття і необхідністю забезпечення виплатами на основі перевірки матеріального стану зростаючої кількості неповних сімей. Зміни 80-х років у соціальній політиці Великобританії були пов'язані з продовженням цього процесу і продемонстрували все більше значення виплат на основі перевірки матеріального стану як ключового заходу для подолання бідності. Зокрема, закон 1986 року розширив і раціоналізував перевірку матеріального стану, але не спрямував соціальне забезпечення у радикально новому напрямі, який пропонували прихильники "від'ємного прибуткового податку" або "соціального дивіденду".
Серед перших країн світу, що запровадили солідарну пенсійну систему на межі ХІХ-ХХ століть, були Німеччина, Англія, Франція та Швеція, а згодом Чехословаччина і Румунія. За межами Європи першими такі ж пенсійні системи ввели у 20-х роках XX ст. три латиноамериканські країни - Чилі, Аргентина й Уругвай. Від початків пенсійного забезпечення провадилося страхування не старості, а інвалідності, оскільки через важкі умови праці та побуту більшість найманих працівників, які доживали до 65 років (сто років тому), фактично ставали непрацездатними.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Історія розвитку соціального страхування, його сутність і види. Формування бюджетів фондів загальнообов’язкового соціального страхування від тимчасової непрацездатності, на випадок безробіття, від нещасних випадків. Удосконалення страхування в Україні.
курсовая работа [3,1 M], добавлен 13.05.2011Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків та на випадок безробіття. Аналіз фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. Методика формування консолідованого страхового внеску.
курсовая работа [55,2 K], добавлен 02.11.2014Структура фондів соціального страхування України. Формування бюджету фонду обов’язкового соціального страхування від тимчасової непрацездатності, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві. Практичні розрахунки податкових форм звітності.
курсовая работа [2,6 M], добавлен 13.07.2010Поняття про нагляд у сфері соціального страхування. Роль державного нагляду в процесі управління коштами соціального страхування. Підвищення ефективності управління коштами соціального страхування за допомогою методів та інструментів державного нагляду.
контрольная работа [25,0 K], добавлен 27.06.2016Сутність соціального страхування як фінансової категорії. Організація, функції соціального страхування та механізм їх реалізації в Україні. Форма руху грошових коштів. Збалансованість та чотири цільові фонди системи державного соціального страхування.
реферат [78,3 K], добавлен 04.02.2011Поняття про Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Найгостріші проблеми в роботі Фонду. Здійснення реформування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування. Механізм обчислення і сплати єдиного внеску.
реферат [35,2 K], добавлен 09.07.2012Історія становлення і сучасні тенденції системи соціального страхування в Україні, як одного з видів державних соціальних гарантій населенню. Обов'язкове та добровільне соціальне страхування. Соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу.
курсовая работа [51,2 K], добавлен 07.12.2016Сутність, види та проблеми соціального страхування. Організація соціального страхування в Україні. Обов’язкове страхування та особливості його здійснення. Добровільне страхування та механізм його реалізації. Удосконалення системи соціального страхування.
курсовая работа [48,8 K], добавлен 18.11.2010Характерні ознаки страхування, його призначення, функції та учасники. Система державного соціального забезпечення в Україні. Державне регулювання, роль та значення страхування. Нарахування єдиного внеску. Економічний механізм соціального страхування.
курсовая работа [44,5 K], добавлен 19.03.2013Сутність, теоретичні засади та завдання соціального страхування. Особливості та напрями соціального страхування в Україні, вплив світової кризи на його становище у державі. Шляхи покращення функціонування механізму соціального страхування в Україні.
курсовая работа [45,9 K], добавлен 09.01.2014Необхідність, зміст та значення соціального страхування. Види соціального страхування. Особисте страхування та його зв'язок із соціальним страхуванням. Страхування життя, страхування додаткової пенсії. Стан розвитку особистого страхування в Україні.
реферат [22,0 K], добавлен 11.05.2010Система соціального захисту від нещасного випадку на виробництві та професійних ризиків. Організаційна модель соціального страхування. Діяльність Фонду по наданню різних видів соціального забезпечення застрахованим особам. Особливості його фінансування.
реферат [21,9 K], добавлен 10.04.2014Сутність та організація загальнообов’язкового Пенсійного страхування в Україні. Аналіз формування та використання фінансових ресурсів пенсійного фонду, шляхи удосконалення. Динаміка зростання рівня пенсій та обсягів загальнодержавних пенсійних виплат.
дипломная работа [3,0 M], добавлен 03.07.2010Державне регулювання соціального страхування. Проведення єдиної політики. Реалізація прав населення. Забезпечення ефективності функціонування системи соціального страхування. Реалізація законів. Адаптація соціальних норм до міжнародних стандартів.
контрольная работа [15,5 K], добавлен 24.11.2007Короткий екскурс в історію виникнення медичного страхування в Україні, етапи його розвитку. Особливості світового досвіду медичного страхування, аналіз сучасного стану і перспектив впровадження обов’язкового державного медичного страхування в Україні.
реферат [33,4 K], добавлен 05.02.2010Економічне призначення пенсійного страхування та видів пенсій. Структура системи пенсійного страхування в Україні. Платники внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Організація сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
дипломная работа [142,5 K], добавлен 05.02.2012Розкриття сутності соціального страхування як системи забезпечення і підтримки громадян за рахунок цільового позабюджетного фонду. Теоретичне дослідження організації обліку розрахунків із соціального страхування, його відображення у фінансовій звітності.
курсовая работа [65,5 K], добавлен 19.06.2011Основні принципи соціального страхування, його сутність та призначення. Порядок та основа профілактики нещасних випадків. Відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому внаслідок ушкодження його здоров'я. Відповідальність Фонду соціального страхування.
контрольная работа [257,6 K], добавлен 13.04.2014Підходи в регулюванні страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Сучасний стан правового регулювання діяльності суб’єктів ринку страхування в Україні та світі. Аналіз діяльності страхових посередників та ефективність їх державного регулювання.
автореферат [72,7 K], добавлен 10.04.2009Формування соціальної політики в Україні. Соціальні аспекти сучасних економічних процесів. Особливості соціального страхування. Соціальна політика і реформа оплати праці. Планування бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
дипломная работа [1,0 M], добавлен 08.12.2010
