Сутність та форми соціального страхування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність та форми соціального страхування

Соціальне страхування є формою соціального захисту економічно активного населення від різних ризиків, пов'язаних із втратою роботи, працездатності і доходів, на основі колективної солідарності щодо відшкодування втрати. Особливістю соціального страхування є його фінансування зі спеціальних позабюджетних фондів, що формуються з цільових внесків роботодавців і робітників за підтримки держави. Соціальний захист, побудований за принципом нежорсткої еквівалентності: існує певна залежність страхових виплат від величини трудового вкладу і страхового стажу. Але на противагу від приватного страхування, у соціальному страхуванні принцип еквівалентності поєднується з принцом поєднання ризиків і колективної солідарності.

Організація соціального страхування в ринковій економіці базується на таких основних принципах:

o сполучення обов'язковості і добровільності соціального страхування;

o соціальне партнерство держави, роботодавців і найманих робітників;

o компенсація втрати особистих доходів і працездатності;

o формування і використання цільових позабюджетних фондів;

o сполучення державного регулювання і ринкового саморегулювання страхової діяльності;

o взаємодія основних суб'єктів соціального страхування - страховиків, страхувальників і застрахованих громадян; баланс економічної ефективності і соціальної справедливості;

o загальна солідарність та індивідуальна відповідальність щодо страхування громадян; соціальний захист відшкодування втрата

o профілактика й реабілітація соціальних ризиків.

Соціальне страхування існує у двох формах: обов'язкове і добровільне страхування. Для різних країн і етапів розвитку страхування при співставленні цих форм виявляються певні відмінності.

Обов'язкове соціальне страхування - це різновид державних соціальних гарантій, які забезпечуються через цільові позабюджетні (державні або суспільні) фонди. На цей раз реалізується принцип неповного самофінансування. На випадок дефіциту даних фондів держава надає їм допомогу з державного бюджету. Таким чином, вона виступає гарантом фінансової стійкості цих фондів і реалізації програм обов'язкового соціального страхування.

Існує два види обов'язкового соціального страхування: обов'язкове загальне страхування й обов'язкове професійне страхування. Загальне обов'язкове страхування поширюється на всіх осіб, які працюють за трудовим договором або за контрактом. Обов'язкове професійне страхування розповсюджується на осіб, які працюють на місцях, пов'язаних із підвищеним травматизмом, особливо небезпечними та несприятливими умовами праці. Рівень страхових внесків за умови обов'язкового професійного страхування вищий, ніж при обов'язковому загальному страхування, але, відповідно і вищий рівень матеріального забезпечення.

Добровільне соціальне страхування ґрунтується на принципах колективної солідарності і взаємодопомоги за відсутності страхової підтримки держави (державного бюджету). Його характерними рисами є демократизм в управлінні страховими фондами, найбільш повна реалізація принципу самоврядування, соціальне партнерство роботодавців і найманих працівників, тісна залежність страхових виплат і програм від рівня доходів страхувальників.

Основні відмінності між обов'язковим і добровільним страхуванням подано в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 - Основні відмінності між добровільним і обов'язковим соціальним страхуванням

У світовій практиці склалися різні моделі організації соціального страхування, а саме:

Перша модель характеризується тим, що розмір соціальних виплат поставлено залежно від другорядних, так названих зовнішніх чинників, зокрема, від зайнятості особи в тій чи іншій сфері, її службового становища тощо. Така організаційна форма соціального страхування має ряд недоліків: може забезпечувати лише невисокі рівні соціального захисту; буде існувати за умови бездефіцитного державного бюджету; її засновники (особливо держава) можуть відмовитися від узятих зобов'язань; породжує в суспільстві психологію соціального утриманства.

Друга модель сформована таким чином, що особи, які страхуються, і конкретні страхувальники, роблять певні внески, проте при цьому не враховується ступінь імовірності настання страхової події, тобто соціальний ризик. Страхування здійснюється на користь третіх осіб (наприклад, погашення поточних витрат з пенсійного страхування в Україні, за цієї умови накопичення коштів не пов'язане зі зростанням зобов'язань.

Третя модель найбільш поширена в багатьох розвинутих країнах, бо дозволяє з достатнім ступенем точності визначити, які виплати можуть бути здійснені. Вона базується на страхуванні конкретних ризиків. Розмір коштів має відповідати взятим страхувальниками зобов'язанням, а виплати не можуть перевищувати встановленого співвідношення між: виплатами, що надаються і надходженнями страхових коштів.

Найбільш важливою є проблема розподілу фінансової відповідальності між суб'єктами соціального страхування. Страхові платежі розподіляються між роботодавцями, працівниками, державою (державним бюджетом) та місцевими органами влади (місцевими бюджетами). Внески на соціальне страхування в тій чи іншій пропорції поділяються між роботодавцями та застрахованими. Частка останніх становить від 40 до 66% внесків. Наприклад, частка виплат застрахованих осіб відносно загальної суми страхового внеску в деяких країнах складає: у Чехії - 12,5%; Югославії - 28,1%; Угорщині - 11,5%; Німеччині - 20,2%; Австрії 17,2%; Королівстві Люксембург - 15,0%. Частка роботодавців у загальній сумі внеску коливалася від 34% до 60%. За умови зміни економічних умов ці співвідношення змінюються. Незмінним залишається лише принцип паритетної участі в соціальному страхуванні. Щодо окремих видів страхування, то зберігається участь підприємств і самих працівників. Так, питома вага відрахувань для роботодавців і працівників на страхування від безробіття в деяких країнах установлена: у Німеччині - відповідно 3,25% та 3,25%; Канаді - 4,13% та 2,9%; Франції - 5,13% та 3,04%; США - 6,2% та 0%; Швеції - 5,42% (застраховані особи роблять внески у сумі від 35 до 100 крон на місяць, що дорівнює відповідно 4,65 - 13,3 дол. США); Італії - 4,41% та 0%; Японії - 0,75% та 0,40%.

Держава також бере участь у формуванні фонду страхування від безробіття. Так, в Японії частка держави у формуванні цього фонду складає 25 - 30%; Франції -34,9%; Німеччині - 21%; Швеції - 40,4%; США - 18%.

Типологія зарубіжних систем соціального страхування

Кожна країна має свої особливості системи соціального страхування. Спектр цих особливостей досить широкий, проте загалом можна провести таку типологію.

1. Аналізуючи механізми фінансування соціальних видатків, можна виділити наступні їх варіанти.

Північно-європейський (Ірландія, Великобританія та скандинавські країни), де за рахунок соціального страхування покривається до половини соціальних видатків. Загальна сума відрахувань до фондів знаходиться в межах 15% ВВП. Слід вказати, що для цих країн може значно коливатись як співвідношення між страховими та бюджетними виплатами, так і загальна частка соціальних виплат у ВВП. Так, у Данії та Швеції загальна частка соціальних видатків, яка становить майже 40% ВВП, водночас соціальне страхування покриває лише чверть цих витрат у Данії та близько половини - у Швеції. В Ірландії ж ці показники становлять 20% та 33% відповідно.

Континентальний - найбільш типовими представниками якого є Франція, ФРН, Бельгія та Нідерланди, де частка соціальних видатків у ВВП становить приблизно 30%, дві третини з них покриваються за рахунок систем соціального страхування.

Систему соціального страхування США навряд чи можна класифікувати за типологією ЄС, хоча варто зазначити, що пропорції видатків між бюджетним і страховим фінансуванням у них належать до другого типу, водночас частка соціальних видатків у ВВП тут значно нижча.

Взагалі можна зауважити, що практично в усіх розглянутих країнах існує тенденція (хоча не дуже яскраво виявлена) до зростання частки систем соціального страхування у фінансуванні соціальних видатків.

2. За соціальним спрямуванням можна помітити принципову різницю між США, де метою соціального страхування є підтримання мінімального життєвого рівня та країнами ЄС, де воно спрямоване на забезпечення основних життєвих потреб і недопущення суттєвого зниження доходів унаслідок дії факторів соціального ризику.

Найбільш ранній розвиток соціальне страхування отримало у Німеччині та Франції і набуло таких основних видів, як пенсійне, медичне, по безробіттю, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. В окремих країнах існують інші види (сімейне - у Франції, на випадок піклування та догляду - у Німеччині, Австрії).

Системами соціального страхування управляють працівники та роботодавці через спеціальних представників на паритетних засадах. Певна тенденція до паритетності спостерігається і під час сплати внесків соціального страхування. У більшості країн основний тягар виплат внесків припадає на роботодавців (наприклад, в Італії та Іспанії - приблизно 4/5, у Нідерландах працівники сплачують 2/3 загальної суми внесків). Розмір внесків відносно заробітної плати коливається від мінімального в Ірландії до максимального у Франції, Греції та Нідерландах. У таблиці 2.2 наведено дані з організації соціального страхування в деяких країнах світу.

Таблиця 2.2 - Організація соціального страхування в деяких країнах світу

Концептуальні аспекти формування та напрями використання фондів соціального страхування

Фонди соціального страхування утворюються за рахунок трьох джерел: страхових внесків працівників, внесків роботодавців та субсидій держави.

Внески працівників - це відрахування з їх доходу. За суттю, це цільовий прибутковий податок. Ставка внеску встановлюється у відсотках до валового заробітку і є на більшість випадків пропорційною незалежно від величини доходу. За цієї умови передбачається річна максимальна сума внесків або максимальний дохід, до якого застосовується ставка. Ставки внеску встановлені: у США - 7,15%; у Великобританії - 5,7 і 9% (залежно від доходу); у Франції - 5,7%; в Японії - 5,3%. У країнах діє лише один внесок з фізичних осіб за всіма видами страхування (США), або кілька (Німеччина, Франція), сплата яких дає право на відповідні види допомоги і соціальних послуг.

Внески з підприємців стягуються у відсотках не до загального фонду заробітної плати зайнятих, а до раніше встановленої максимальної сумарної заробітної плати, тобто суми, що перевищують даний максимум, не враховуються. У США та Німеччині ставка внеску працівників і роботодавців однакова, в інших країнах внески роботодавця вищі.

Державні субсидії включають внески до фондів обов'язкового соціального страхування за непрацюючих громадян, військовослужбовців та державних службовців, дотації на покриття дефіциту цих фондів і податкові пільги.

Кошти обов'язкового соціального страхування використовують у вигляді грошових виплат, фінансування соціальних послуг і надання пільгових благ. Головне місце як за соціально-економічним призначенням, так і за обсягом ресурсів належить грошовим виплатам. Вони представлені пенсіями і допомогами, яким властива цільова спрямованість як за характером використання, так і за контингентом одержувачів.

За лінією соціального страхування фінансуються послуги закладів охорони здоров'я і соціального забезпечення, санаторно-курортних організацій з відновлення працездатності та проведення оздоровчо-профілактичних заходів, професійних учбових закладів тощо.

Особливість пільгових благ як форми використання коштів соціального страхування полягає в тому, що їх призначення пов'язане з одержанням конкретного матеріального блага чи послуги. Саме тому ці пільгові блага займають проміжне місце між натуральним і грошовим розподілом. Це визначає таку характеристику пільг, як додатковість, тобто можливість збільшення споживчих перспектив окремих груп населення (пільги на придбання ліків, путівки тощо).

Пенсії призначаються за віком, у зв'язку з інвалідністю, на випадок утрати годувальника, за вислугу років. Існують також соціальні пенсії.

Пенсія - це гарантована щомісячна грошова виплата для забезпечення громадян у старості, на випадок повної або часткової непрацездатності, утрати годувальника, а також у зв'язку з досягненням установленого стажу роботи у певних сферах трудової діяльності. З пенсійних фондів, що створюються за рахунок внесків роботодавців і працівників, працівники та їх сім'ї одержують матеріальне забезпечення при настанні вказаних страхових випадків.

Допомоги бувають у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, на дітей, допомоги по безробіттю, а також; на перепідготовку й підвищення кваліфікації.

Допомога - це гарантована грошова виплата при тимчасовій перерві в роботі, а також для компенсації підвищених витрат, що виникають на певні випадки.

До першої групи входять допомоги у зв'язку з безробіттям, тимчасовою непрацездатністю, по догляду за дитиною після її народження, допомога у зв'язку з вагітністю та пологами. Другу групу складають допомоги у разі народження дитини, на неповнолітніх дітей і допомога на поховання померлого працівника або члена його родини.

За лінією соціального страхування безоплатно або на пільгових умовах надаються послуги з протезування, трудового навчання і працевлаштування інвалідів, надання їм юридичної допомоги, послуги будинкам-інтернатам для літніх та інвалідів, санаторно-курортних закладів.

Класифікація виплат і послуг за функціональним призначенням передбачає їх розподіл за трьома групами:

o перша об'єднує виплати і надання послуг, що мають на меті підтримання життєдіяльності людини: пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, допомоги з тимчасової непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами, утримання в будинках для літніх та ін.;

o друга група включає виплати і послуги, зумовлені додатковими витратами у зв'язку з народженням і вихованням дітей. Сюди належать: допомога у зв'язку з народженням дитини, оплата відпусток по догляду за нею до досягнення дитиною певного віку, допомоги на дітей;

o до третьої групи належать виплати і послуги, що мають на меті відновлення працездатності, пов'язані з медичною реабілітацією, навчанням та перенавчанням інвалідів, безробітних, жінок, які повертаються до трудової діяльності після декретної відпустки.

Важливий практичний аспект має класифікація виплат і послуг за ознакою їх адресності, тобто залежно від того, до якої групи населення належать одержувачі виплат і послуг: робітники та службовці державного сектору, кооперативного, приватного, військовослужбовці та їх сім'ї тощо. Дана класифікація лежить в основі розробки законодавчих актів, що регулюють соціальне страхування різних груп населення.

ЄДИНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ВНЕСОК У СТРУКТУРІ ДОХОДІВ ДЕРЖАВНИХ СОЦІАЛЬНИХ ФОНДІВ

Суть єдиного соціального внеску. Платники єдиного соціального внеску

З 1 січня 2011 року набув чинності Закон України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-УІ (далі - Закон № 2464). Цим Законом вводиться новий страховий внесок - єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний соціальний внесок), який сплачується до Пенсійного фонду України (далі - ПФУ).

ПФУ консолідує спільні для всіх фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування функції, такі як: облік платників єдиного соціального внеску, збір та облік страхових коштів, контроль за нарахуванням та сплатою єдиного соціального внеску, подання звітності з єдиного соціального внеску (ч. 1 ст. 12 Закону № 2464).

Указом Президента України № 726/2012 "Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" функція адміністрування єдиного соціального внеску покладається на новостворене (шляхом реорганізації Державної митної служби та Державної податкової служби) Міністерство доходів і зборів. Разом з тим перелічені вище фонди продовжують свою діяльність та не підлягають розформуванню. До кола їх обов'язків, як і раніше, належить цільове використання коштів у межах своїх повноважень та проведення у зв'язку з цим перевірок страхувальників.

Згідно зі статтею 6 Закону № 2464 платник єдиного соціального внеску має право безоплатно отримувати від територіального органу ПФУ за місцем своєї реєстрації інформацію, необхідну для виконання обов'язків, покладених на платника цим Законом, зокрема консультації та роз'яснення щодо його прав та обов'язків, порядку сплати єдиного соціального внеску.

Платники єдиного соціального внеску.

Єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платників ЄСВ як і раніше поділяють на страхувальників та застрахованих осіб.

До страхувальників належать:

o підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у т. ч. філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

o фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця);

o фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);

o дипломатичні представництва і консульські установи України, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у т. ч. міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами;

o дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ і організацій (у т. ч. міжнародні), розташовані на території України;

o підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

Застрахованими особами є:

o працівники - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством;

o фізичні особи, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами (крім фізичних осіб - підприємців, якщо виконувані ними роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію їх як підприємців);

o фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності;

o особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме: науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в т. ч. адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями;

o громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах і консульських установах України, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств, установ та організацій (зокрема, міжнародних), утворених відповідно до законодавства України (якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);

o громадяни України та особи без громадянства, які працюють у дипломатичних представництвах і консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств, установ та організацій (зокрема, міжнародних), розташованих на території України;

o особи, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян та отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на такій посаді;

o працівники воєнізованих формувань, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, утвореної відповідно до законодавства на постійній основі;

o військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби), особи рядового і начальницького складу;

o батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

o особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності;

o особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України, органах Міністерства внутрішніх справ України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту;

o особи, які відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

o один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

Реєстрація та облік платників єдиного соціального внеску

Взяття на облік новостворених у 2011 році суб'єктів господарювання здійснюється згідно з Порядком взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України платників єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року № 21-6 (далі - Порядок № 21-6). Так, відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 цього Порядку взяття на облік платника єдиного соціального внеску - юридичної особи здійснюється територіальним управлінням ПФУ за місцезнаходженням юридичної особи, а платника єдиного соціального внеску - фізичної особи - підприємця - органом ПФУ за місцем її проживання.

Підставою для взяття на облік юридичних осіб є відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи, а фізичних осіб - підприємців - відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Такі відомості ПФУ подають державні реєстратори згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від І5 травня 2003 року № 755-ІУ. За умови подання цих відомостей взяття на облік платника єдиного соціального внеску здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами ПФУ.

Підприємства, які мають статус пільговиків щодо сплати єдиного соціального внеску, таких як бюджетні установи, підприємства та організації всеукраїнських громадських організацій інвалідів (зокрема, товариства УТОГ та УТОС), в яких кількість інвалідів становить не менш як 50 % загальної чисельності працівників, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % суми витрат на оплату праці, а також підприємства та організації громадських організацій інвалідів, у яких кількість інвалідів становить не менш як 50 % загальної чисельності працівників, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % суми витрат на оплату праці, повинні подати до органу ПФУ заяву та документи про підтвердження зазначеного статусу.

У день отримання відомостей з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації територіальний орган ПФУ самостійно направляє до відповідного робочого органу виконавчої дирекції ФНВ всю інформацію про платника єдиного соціального внеску. На підставі цієї інформації робочий орган виконавчої дирекції ФНВ приймає рішення про віднесення кожного конкретного платника єдиного соціального внеску до відповідного класу професійного ризику виробництва. Повідомлення про таке рішення направляється до органу ПФУ не пізніше наступного робочого дня.

Платникові єдиного соціального внеску наступного робочого дня з дня взяття його на облік в органі ПФУ безоплатно надсилається (поштою з повідомленням про вручення) повідомлення про взяття на облік платника єдиного соціального внеску за встановленою у додатку 1 до Порядку № 21-6 формою.

Якщо платник єдиного соціального внеску не згоден з установленим йому розміром єдиного соціального внеску, він може протягом 10 робочих днів з дня надходження повідомлення про взяття на облік платника єдиного соціального внеску звернутися до органу ПФУ з письмовою заявою про зміну розміру цього внеску. Так само, якщо платник єдиного соціального внеску не згоден зі встановленим йому розміром єдиного соціального внеску у зв'язку із віднесенням до відповідного класу професійного ризику виробництва, він має право самостійно узгодити свій клас професійного ризику виробництва з робочим органом виконавчої дирекції ФССНВВ.

База для нарахування єдиного соціального внеску

Процедура нарахування і сплати єдиного соціального внеску визначається Законом № 2464 та розробленою на його виконання Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року № 21-5 (далі - Інструкція № 21-5). Так, згідно з частиною 1 статті 7 Закону № 2464 та розділом ІІІ Інструкції № 215 базою для нарахування та утримання єдиного соціального внеску є:

o заробітна плата найманих працівників, яка включає основну і додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т. ч. в натуральній формі, що визначаються згідно із Законом України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР;

o винагорода фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

o оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця;

o допомога по тимчасовій непрацездатності;

o допомога або компенсації, що виплачуються згідно із законодавством;

o грошове забезпечення.

Відповідно до частини 4 статті 7 Закону № 2464 справляння єдиного соціального внеску здійснюється із суми заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), не зменшеної на суму утриманих податків та інших обов'язкових платежів, які сплачуються згідно із чинним законодавством, та із суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів і виплат, виконуваних за дорученням отримувача.

Базовим звітним періодом для нарахування єдиного соціального внеску є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини 1 статті 4 цього Закону (фізичні особи-підприємці - прим. автор.), - календарний рік.

Варто зауважити, що визначено окремий підхід щодо нарахування єдиного соціального внеску для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів) та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць. Переліченим категоріям працівників єдиний соціальний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована. Такий порядок нарахування єдиного соціального внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або середню заробітну плату за вимушений прогул згідно з рішенням суду. Це робиться для того, щоб можна було розподілити дохід зазначених категорій працівників, з якого сплачуються соціальні внески, з метою застосування максимальної величини бази нарахування єдиного соціального внеску та включення відповідних місяців до стажу працівника.

Для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, та самозайнятих осіб базою нарахування єдиного соціального внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та сума доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного соціального внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Мінімальний страховий внесок визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом. На 1 січня 2012 року мінімальна заробітна плата становила 1073 грн. то мінімальний розмір єдиного соціального внеску становив 1073* 34,7% = 372,93 грн.

Для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування єдиного соціального внеску є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного соціального внеску (17-ти кратний розмір прожиткового мінімуму на працездатну особу).

При цьому сума єдиного соціального внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Так, згідно з цим Переліком єдиний соціальний внесок не нараховується на:

o соціальні допомоги та виплати, встановлені колективним договором працівникам, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на народження дитини, сім'ям з неповнолітніми дітьми тощо;

o одноразову допомогу працівникам, які виходять на пенсію;

o надбавки та доплати до державних пенсій пенсіонерам, які працюють;

o вихідну допомогу у разі припинення трудового договору;

o відшкодування, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні;

o витрати на відрядження та ін. виплати.

Размещено на Allbest.ru