Політика обов'язкових резервів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політика обов'язкових резервів

Політика обов'язкових резервів є в багатьох країнах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає у тому, що між розміром резервів і банківськими операціями простежується відповідний взаємозв'язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Однак цей інструмент центрального банку потрібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв'язку з іншими монетарними інструментами (операції на відкритому ринку, політика облікової ставки, політика рефінансування комерційних банків). Завдання центрального банку полягає у створенні за цих умов зони рівноправної банківської конкуренції.

Обов'язкові (мінімальні) резерви - це безпроцентні вклади комерційних банків у центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропорції до банківських зобов'язань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть ставитися до всіх банківських пасивів або тільки до окремих видів банківських зобов'язань.

Обов'язкові резерви за своєю сутністю - показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень "затухання" коливань депозитної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунків комерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні банки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов'язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів.

Режим обов'язкових резервів уперше було запроваджено в США, а потім в інших країнах, наприклад, ФРН, Франції. Його було задумано як засіб страхування ризику, щоб гарантувати виплати вкладникам, а окремим інструментом грошово-кредитної політики він став пізніше. Застосовуючи процедуру обов'язкових резервів, центральні банки зробили спробу тісніше пов'язати емісію депозитних грошей з кредитними можливостями комерційних банків.

Нині політика обов'язкових резервів має подвійне призначення:

- забезпечує постійний рівень ліквідності комерційних банків: зміною розмірів обов'язкових резервів центральний банк може блокувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і в такий спосіб впливати на їх діяльність;

- використовується як інструмент центрального банку для регулювання грошової маси: збільшення норми обов'язкових резервів зменшує кредитний потенціал банків і масу грошей в обігу; зменшення цієї норми, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і збільшенню маси грошей в обігу.

У світовій банківській практиці немає єдиного стандарту щодо резервних вимог. У різних країнах згідно з чинним законодавством по-різному встановлюється порядок формування обов'язкових резервів, але всі вони мають на меті змусити комерційні банки тримати певну частку мобілізованого капіталу на рахунку в центральному банку. Резервні відрахування комерційних банків вилучаються з обігу, що забезпечує гальмування кредитної емісії грошей.

Центральні банки більшості країн використовують диференційовані норми резервування залежно від виду, терміну й величини банківських зобов'язань (депозитів). Так, резервні ставки для зобов'язань, що підлягають оплаті на першу вимогу, як правило, є найвищими, а для ощадних вкладів - найнижчими. Наприклад, у США, ФРН норма резерву за вкладами до запитання є більшою, ніж за терміновими й ощадними вкладами. Центральні банки мають право змінювати норми резервування відповідно до кон'юнктури грошового ринку, але у межах визначених параметрів. Маніпулюючи ставками обов'язкових резервів, вони намагаються вплинути на пропозицію грошей. Якщо норми обов'язкових резервів високі, то центральний банк обмежує кількість грошей, що перебувають у розпорядженні комерційних банків. Відтак знижується кредитоспроможність банків і підвищуються процентні ставки за кредити.

Центральний банк періодично змінює норму обов'язкових резервів залежно від ринкової ситуації й типу своєї політики. За рестрикційної політики він підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, у зв'язку з чим зменшується грошова маса в обігу та збільшується процент за користування банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов'язкових резервів, унаслідок чого більша частина ресурсів залишається у розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку.

Рефінансування. Комерційні банки мають можливість пом'якшити жорстку політику обов'язкових резервів і значно поліпшити поточну ліквідність за рахунок активних операцій на відкритому ринку та політики рефінансування, що проводить центральний банк. Наприклад, компенсаційне рефінансування може здійснюватись шляхом переобліку векселів; безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) за безготівкових розрахунків із центральним банком; урахування готівки за виконання обов'язкового резерву. Центральний банк для впливу на діяльність комерційних банків може використовувати кредити рефінансування. Рефінансування охоплює три види кредитів, які надають комерційним банкам: звичайний, редисконтний, ломбардний. Редисконтний кредит пропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери. Ломбардний кредит надається центральним банком комерційним банкам (які мають проблеми з ліквідністю) під заставу цінних паперів.

Визначення поняття "валютний ринок"

Перелік визначень поняття "валютний ринок" можна продовжити, розкриваючи нові аспекти цього поняття. Аналіз та порівняння визначень, поданих у табл., дають змогу стверджувати, що валютний ринок - це сукупність валютообмінних (конверсійних) та депозитно-кредитних операцій в іноземних валютах, які здійснюються учасниками валютного ринку за відповідним ринковим курсом або ринковою процентною ставкою. Він тісно пов'язаний з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій, створенням транснаціональних компаній та банків і диверсифікацією їхньої діяльності, міграцією капіталу між країнами у пошуках надприбутків, зростанням обсягів спекулятивних валютних операцій. На сучасних валютних ринках на одну комерційну угоду припадає близько шести спекулятивних.

Валютний ринок варто розглядати з таких позицій (рис.).

Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти (рис.), попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні - для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні - для нерезидентів, коли вони купують чи продають їх за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу є національні та іноземні валютні цінності.

Сутність валютного ринку з різних позицій

Суб'єкти та об'єкти валютного ринку

Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу. ліквідність грошовий кредитний банк

Резидентами валютного ринку є:

а) фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

б) юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з розташуванням на території України, які провадять свою діяльність на підставі законів України;

в) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не ведуть підприємницької діяльності.

Нерезидентами валютного ринку вважаються:

а) фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

б) юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з постійним місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності за участю юридичних осіб і інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

в) розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

"Зведенням" покупців і продавців валюти займаються брокерські контори, які мають потрібну інформацію, пропонують консультаційні послуги і прогнозні оцінки. їх послугами користуються комерційні банки, фірми, орієнтовані на зовнішній ринок, приватні особи. Ареною валютних операцій може бути біржа. Учасником біржових ігор буває і центральний банк, який здійснює операції з підтримки національної валюти. Валютний ринок є офіційним фінансовим центром, де зосереджується купівля-продаж валют і цінних паперів у валюті на основі попиту та пропозиції на них.

Валютні ринки можна класифікувати за ознаками (табл.).

Класифікація валютних ринків

На регіональних валютних ринках здійснюються операції з певним колом конвертованих валют, наприклад, з кувейтським динаром тощо. Регіональні валютні ринки за характером операцій не відрізняються один від одного. Сьогодні є такі регіональні ринки: європейський - із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті; азіатський - із центрами в Токіо, Гонконзі, Сінгапурі; американський - із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі.

Размещено на Allbest.ru