Страхування фінансових ризиків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Страхування фінансових ризиків

Серед різноманітних ризиків, які супроводжують підприємницьку діяльність, основне місце відводиться страхуванню фінансових ризиків.

Під фінансовим ризиком розуміють ризик, який випливає з фінансових угод або фінансової діяльності, коли як товари виступають валюта, цінні папери, грошові кошти. Фінансовий ризик охоплює такі основні види ризиків: фінансовий ризик страхування платіж

-- валютний;

-- кредитний;

-- інвестиційний.

Валютний ризик -- це ймовірність фінансових втрат унаслідок зміни курсу валют, яка може виникнути в період між укладанням контракту та фактичним проведенням розрахунків за ним. Розрізняють:

-- валютні ризики імпортера;

-- валютні ризики експортера.

Кредитний ризик пов'язаний з можливістю невиконання підприємством своїх фінансових зобов'язань перед інвестором у разі використання кредиту. Кредитний ризик виникає у відносинах з кредиторами, контрагентами, постачальниками, посередниками, акціонерами тощо.

Інвестиційний ризик пов'язаний із специфікою вкладення підприємцем грошових коштів у різноманітні проекти.

Страхування фінансових ризиків полягає у тому, щоб відшкодувати можливі втрати на випадок, коли через певний період застраховані угоди не дадуть очікуваної віддачі. Страхове відшкодування в такому разі встановлюється в обсязі різниці між страховою сумою та одержаним прибутком від застрахованої комерційної діяльності.

До страхування фінансових ризиків відносять:

-- страхування недоотримання (втрат) прибутку (доходу);

- страхування на випадок зниження обумовленого рівня рентабельності;

-- страхування ризику засновника;

-- страхування біржових ризиків;

-- страхування валютних ризиків.

Страхування від втрат прибутку є формою страхового захисту господарських суб'єктів від втрат майбутньої користі (очікуваного прибутку), яка може настати, передусім, з причин випадкового спаду виробничого процесу або його зупинки. Збитки в такому разі не обмежуються лише втратою прибутку, а охоплюють витрати, необхідні для підтримки життєдіяльності суб'єкта, повернення його до попередньо визначеної виробничої програми, а також витрати, здійснені з метою протистояння наслідкам ризикового випадку. Тому страхування від втрат прибутку не є самостійним, а так званим комплементарним для багатьох базових видів страхування, передусім -- страхування майна від вогневих ризиків і ризиків стихійних явищ. Ризик втрати прибутку завжди є похідним від ризику настання майнових збитків як свого базового ризику. Адже навіть незначна майнова шкода здатна призвести до зупинки виробництва, цілковитої втрати прибутку.

Крім базового ризику (пошкодження або знищення майна), ризику сповільнення або зупинення виробничого процесу, страхування від втрат прибутку повинно врахувати ризики, пов'язані зі сезонністю виробництва, тривалістю строку відшкодування, характером конкуренції у певній галузі, частковою участю у фінансуванні ризику втрат прибутку самого страхувальника.

Обсяг страхової суми як межа відповідальності за договорами такого характеру встановлюється за заявою страхувальника та за погодженням із страховиком. При цьому можливі два підходи до визначення величини страхової суми. Відповідно до першого підходу її величина встановлюється, не виходячи за межі капітальних вкладень страхувальника в комерційні чи фінансові операції, які він бажає застрахувати. Змістом другого підходу є включення в страхову суму не лише капітальних витрат, а також і певного прибутку (в межах нормативної величини), який очікується від вкладених коштів.

Таким чином, при першому підході йдеться фактично про страхування інвестицій. Застосування другого підходу можна визначити як страхування доходу.

Враховуючи, що змістом страхування є захист від можливих втрат інвестиційних вкладень, строк дії договору страхування визначається переважно періодом окупності капітальних витрат, оскільки конкретні строки окупності дуже різняться за видами діяльності (напрямами вкладень), навіть у межах одного виду діяльності. Це залежить від часу функціонування підприємства, рівня його технічної оснащеності, якості організації та управління, ступеня включення в інфраструктуру тощо. Тому строки дії та умови договорів мають переважно індивідуальний характер, при цьому можлива певна їх уніфікація. При визначенні строку дії договору такого страхування страховик повинен враховувати те, що інтереси сторін проявляються інакше, ніж у будь-якому виді страхування майна. Зазвичай, страхувальник зацікавлений у швидкій окупності коштів, вкладених у підприємницьку діяльність, а тому об'єктивно прагне скоротити строк дії договору, а для страхової компанії ризик підвищується через імовірність невиправданої виплати відшкодування.

Такий вид страхування має також ту особливість, що виплата відшкодування відбувається переважно після закінчення строку дії договору, коли буде підведено підсумки реалізації застрахованих комерційних операцій. Встановлення строку можливих виплат у страхуванні фінансових ризиків дозволяє страховику використовувати суми, одержані у вигляді страхових внесків, для інвестиційних цілей і вчасно в повному обсязі створювати на визначену дату резерви.

Страхування фінансових, як і комерційних, ризиків передбачає деякі обов'язкові умови щодо укладання договорів. Страхувальнику належить мати дозвіл, ліцензію або патент на ведення комерційної діяльності та інші необхідні документи. У своїй письмовій заяві він повинен інформувати страхову організацію про передбачувані операції, очікувані витрати та доходи, підписані контракти й інші обставини, які дозволяють страховику оцінити ступінь ризику.

Своєю чергою, страхова компанія зобов'язана збирати й аналізувати інформацію про різноманітні сторони діяльності страхувальника, зокрема, про рівень рентабельності, кредиторську й дебіторську заборгованість тощо.

При страхуванні фінансових ризиків застосовують такі ж обмеження щодо обсягу страхової відповідальності, як і при страхуванні комерційних ризиків, зокрема, з нього вилучаються ризики посередницької діяльності, вкладення коштів в організацію казино, тоталізаторів, можливі збитки внаслідок військових дій, змін політичного курсу, негативної динаміки курсів валют тощо.

Тарифні ставки зі страхування фінансових ризиків визначаються аналогічно страхуванню комерційних ризиків, тобто при їх визначенні враховують: рівень стабільності ринкових відносин та прогноз перспектив їхньої динаміки; строк страхування; вид діяльності тощо. Для кожного підприємства ризик має специфічні характеристики, які визначаються, насамперед, галузевою спрямованістю. Тому страхові тарифи диференціюються як за видом ризику, так і за видами діяльності.

Розмір збитку визначається шляхом додавання суми втрат прибутку, пов'язаних зі спадом виробництва (товарообігу), і суми додаткових витрат, спрямованих на уникнення або зменшення темпу спаду виробництва та його відновлення:

-- втрати прибутку, пов'язані зі спадом виробництва (товарообігу), визначають шляхом множення різниці між сумою стандартного виробництва (товарообігу) і сумою реального обсягу виробництва (товарообігу) на показник прибутковості;

-- сума додаткових витрат визначається на підставі попередньо наданого страхувальником і узгодженого зі страховою компанією (визначений упродовж трьох днів з дня настання страхового випадку) переліку заходів щодо зменшення темпів спаду виробництва і не може перевищувати суми, визначеної шляхом множення вартості обсягу виробництва продукції (товарообігу), збереженого завдяки додатковим витратам, на показник прибутковості, за мінусом суми витрат, яких страхувальник міг би уникнути.

Якщо страхувальник після страхового випадку може продовжувати господарську діяльність на іншому об'єкті чи підприємстві (поза місцем знаходження застрахованого майна) або встановити позмінний режим роботи, то розраховані прибутки від цієї діяльності враховуються при розрахунку збитків як показник, що зменшує суму збитку.

Отже, страхування від втрат прибутку передбачає виплату відшкодування, яке замінює для страхувальника суб'єкта регулярне надходження грошових коштів, необхідних для фінансування підприємницької діяльності, зберігання фінансової рівноваги на такому рівні, яка була б досягнута при ненастанні страхових випадків.

Страхування кредитних ризиків

Різноманітність видів кредитних операцій зумовлює особливості та причини виникнення кредитного ризику, який виникає, зазвичай, через недобросовісність позичальника кредиту; погіршення його фінансового стану; несприятливу економічну кон'юнктуру; некомпетентність керівництва фірми тощо.

З найдавніших часів кредитні операції проводилися в умовах ризику неповернення кредиту. В сфері кредитних відносин існують матеріальна та юридична форми забезпечення кредитів. Ризик кредитної операції матеріально проявляється в неповерненні, несплаті заборгованості, а юридично -- у невиконанні зобов'язань. З одного боку, використання цих форм є трудомістким у кредитних операціях, а з іншого -- позичальник не завжди має достатню можливість матеріального або юридичного забезпечення кредиту. Тому особливою формою захисту виступає страхування.

Отже, з метою захисту кредитно-фінансової сфери діяльності юридичних осіб проводиться страхування кредитних ризиків -- ризику неплатежу, ризику настання відповідальності позичальника -- юридичної особи за неповернення кредиту, а також ризику непогашення кредиту.

Кредитне страхування -- відносно новий вид страхування, який почав розвиватися з розвитком споживчого кредиту в країнах з ринковою економікою, де населення купує будинки, автомобілі, товари тривалого користування з розстрочкою платежу.

Об'єктом страхування кредитного ризику виступають майнові інтереси, пов'язані з матеріальними збитками, що можуть бути завдані страхувальнику внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором (договором позики) між позичальником і страхувальником (позикодавцем, кредитором).

Історичний прообраз страхування кредитів полягає у комісійній операції, за умовами здійснення якої укладалася додаткова угода, названа делькредере. Виділяють такі види страхування кредитів:

-- страхування делькредере (комерційні кредити, кредити під засоби виробництва і предмети споживання, експортні кредити);

-- страхування поручительства та гарантії;

-- страхування збитків, які виникають через надмірну довіру (кредиту довіри).

Страховики, які займаються кредитним страхуванням, працюють у всіх галузях делькредере на основі однакових процедур:

-- можливі страхові випадки попереджуються за допомогою поточного спостереження за кредитами;

-- при настанні страхового випадку (втратах від неплатоспроможності позичальника) відшкодовується збиток;

-- розмір збитку зменшують за рахунок участі страховика в одержанні частини сплаченого боргу при судовому процесі щодо банкрутства позичальника (регресний позов).

Необхідною умовою виникнення відповідальності є факт настання страхового випадку, а як результат -- поява ризику неплатоспроможності позичальника.

Страховим випадком вважають збитки страхувальника внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником своїх обов'язків, передбачених кредитним договором (договором позики). Сюди відносять: неповернення або часткове повернення позичальником кредиту (позики) у встановлені кредитним договором строки, невиплату ним відсотків у повному обсязі та в установлені кредитним договором строки, невиконання інших обов'язків, передбачених кредитним договором.

Страховий платіж залежить від характеру кредиту, діяльності позичальника, мети використання кредиту, наявності товарно-матеріальних цінностей або іншого майна у власності позичальника, що можуть стати забезпеченням прав регрссних вимог страховика при настанні страхового випадку, і визначається з урахуванням кредитоспроможності позичальника, цільового призначення кредиту та інших умов, передбачених кредитним договором.

Страхова сума вираховується з суми кредиту та відсотків за користування ним. Ці дані містяться у кредитному договорі, укладеному між страхувальником і позичальником.

Зазвичай межа відповідальності страховика становить від 50 до 90 % суми непогашеного кредиту та відсотків, передбачених договором кредитування.

Загальна сума страхових виплат за страховими випадками не може перевищувати страхової суми за договором страхування.

Для визначення ступеня страхового ризику і кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника страхувальник при укладанні договору страхування повинен надати страховику такі документи:

-- копію свідоцтва про реєстрацію страхувальника;

-- копію статуту;

-- балансовий звіт (форма 1), звіт про фінансові результати (форма 2); звіт про рух грошових коштів (форма 3) на останню звітну дату;

-- розшифровки кредиторської та дебіторської заборгованості на останню звітну дату;

-- копію кредитного договору;

-- техніко-економічне обґрунтування заходів, що кредитуються;

-- довідку про залишки коштів на поточному рахунку позичальника;

-- договори, контракти, рахунки, накладні, що характеризують цільове використання кредиту, кредитних коштів;

-- договори купівлі-продажу або інші документи, що е підставою для надання кредиту;

-- контракт на постачання і реалізацію продукції;

-- розрахунок погашення кредиту;

-- документ, що засвідчує зобов'язання за заставою (опис товарно-матеріальних цінностей або іншого майна, яке є власністю позичальника, може бути використане для забезпечення права регресних вимог страховика, якщо має місце страховий випадок, передбачений договором страхування, та виплати страховиком суми страхового відшкодування);

-- акт аудиторської перевірки фінансового стану страхувальника;

--інші документи, зазначені у договорі страхування.

Для виплати страхового відшкодування страхувальник повинен подати страховику такі документи:

-- письмову заяву на виплату страхового відшкодування;

- офіційні документи, що підтверджують неповернення кредиту і (або) відсотків з кредиту;

-- оригінал договору страхування (страхового свідоцтва);

-- акт несплати позичальником кредиту та (або) відсотків з нього страховику;

-- акти аудиторських перевірок фінансового стану позичальника після факту несплати кредиту та (або) відсотків з нього страховику;

-- довідку про залишки коштів на поточному рахунку позичальпика;

-- копію рішення суду щодо цього страхового випадку;

-- інші документи, зазначені у договорі страхування.

Існують випадки, коли кредитний договір пролонгований страхувальником. Тоді укладається додаткова угода до чинного договору страхування. Тільки після цього настає відповідальність страховика на строк пролонгації. При цьому страховий платіж вираховується так само, як при укладанні чинного договору.

Страхування депозитів

Здійснення діяльності. Для їх поповнення банки широко залучають кошти фізичних і юридичних осіб у вигляді добровільно зроблених ними вкладів. Банківські операції зі залучення па вклади грошових коштів, що належать різним власникам, для відповідального зберігання на визначених умовах, називаються депозитами. Такі операції пов'язані з ризиком неповернення коштів, наданих банкам у кредит. Тому постає гостра потреба створити за допомогою страхування ефективну систему захисту інтересів вкладників від наслідків ризику неплатоспроможності їхніх банків.

У багатьох країнах із розвиненою економікою створені ефективні механізми, що захищають вкладників від інвестиційного ризику. До них належить і система депозитного страхування (СДС).

Система депозитного страхування забезпечує захист вкладів у випадку банкрутства комерційного банку. Основний ефект системи страхування депозитів полягає у попередженні банківської паніки і відтоку депозитів.

Страхування депозитів покликане вирішити два основних завдання. По-перше, забезпечити гарантії повернення вкладів вкладникам. По-друге, сформувати на цій основі реальний механізм попередження кризи банківської ліквідності та масового вилучення коштів із депозитних рахунків у випадку несприятливої кон'юнктури і банкрутств банків. Забезпечуючи приріст депозитів, страхування депозитних, вкладів сприяє підвищенню інвестиційних можливостей банку, а також збільшує ефективність регулюючих дій центрального банку на функціонування грошово-кредитної системи.

Введення такого страхування сприяє підвищенню також інвестиційної активності населення країни шляхом переведення готівкових заощаджень, у тому числі у валюті, в банківські вклади, оскільки воно забезпечує пом'якшення важких соціальних наслідків втрат дрібних і середніх вкладників, що можуть виникнути внаслідок банкрутства банків. Отже, основна функція страхування вкладів -- регулювання втрат фінансового капіталу шляхом перерозподілу збитків між кредитними інститутами.

Необхідність упровадження ефективної системи страхування банківських депозитів в Україні зумовлюється такими чинниками:

-- загальним спадом довіри до банків;

-- потребою надання допомоги тим банкам, які потрапили у скрутну фінансову ситуацію;

-- потребою стабілізації фінансових ресурсів банків -- усунення причин до передчасного вилучення депозитів вкладниками, занепокоєними станом їх надійності;

-- необхідністю захисту споживача-клієнта, який не завжди володіє достатньою інформацією про фінансову ситуацію банку, якому довіряє свої заощадження.

Механізми відшкодування збитків за депозитними ризиками дуже різноманітні. Часто з цією метою формується фонд з внесків банків. Згодом ці кошти розподіляються між вкладниками, які постраждали від банкрутства банку, в межах визначеної норми.

Уперше СДС було створено в США у 1934 р. під час економічної кризи, названої ще Великою депресією. У той період усі банки, що входили до Федеральної резервної системи, яка виконує функції центрального банку, зобов'язані були вступити до Федеральної корпорації страхування депозитів (ФКСД). Решта комерційних та позичково-ощадних банків могли за своїм бажанням звернутися до ФКСД із проханням про вступ. Поряд із ФКСД у СШЛ діють відповідні корпорації страхування депозитів клієнтів банків у штатах. Банки, які перебувають у підпорядкуванні органів управління штатів, страхуються цими корпораціями, що фінансуються урядами штатів.

Нині США має найрозвиненішу систему страхування депозитів. Вартість федеральної програми страхування депозитів у США досить висока і неухильно зростає. Щорічні внески спочатку становили 0,083 % загальної суми депозитів, а нині їх розмір сягає 0,15 % від суми депозитів.

Швейцарська банківська асоціація надає клієнтам своїх банків-учасників гарантії щодо сплати вкладів з розрахункових та ощадних рахунків у розмірі до ЗО тис. швейцарських франків. Ці кошти сплачуються негайно, коли розпочато процедуру банкрутства банку.

У Німеччині існує Фонд захисту депозитів під егідою Федеральної асоціації німецьких банків. Участь у Фонді добровільна. Банки-учасники повинні регулярно проходити аудиторські перевірки, зобов'язані дотримуватися низки вимог щодо капіталу, прибутків та кваліфікації менеджерів. Щорічні відрахування у фонд дорівнюють 0,03 % загальної суми зобов'язань банку щодо небанківського сектору.

У Канаді діє Гарантійний фонд Канадської корпорації страхування депозитів, який формується зі щорічних внесків учасників у розмірі 0,1 % від суми застрахованих депозитів. Максимальний рівень відшкодування становить 60 тис. капад. дол. (близько 50 тис. дол. США).

Размещено на Allbest.ru