Страхування фінансових ризиків: законні механізми та тіньові схеми

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Страхування фінансових ризиків: законні механізми та тіньові схеми

Страхування фінансових ризиків -- вид майнового страхування, яке за своєю суттю є страхуванням ризику втрати прибутку чи неотримання доходу внаслідок різних причин. У вітчизняній страховій науці та практиці питання страхування фінансових ризиків є дискусійним та неоднозначним. Ґрунтовно та всебічно питання фінансових ризиків вивчав у своїй монографії "Страхування фінансових ризиків" М.С. Клапків [9]. Він зазначав, що залежно від розуміння змісту та сфери підприємництва та фінансів, в економічній фаховій літературі пропонуються різноманітні підходи до визначення ризиків підприємництва та фінансового ризику в їх складі [9, с. 81]. У широкому значенні, до якого ми схиляємось, фінансові ризики -- це ризики, які характеризуються ймовірністю втрат фінансових ресурсів (грошових коштів) у підприємницькій діяльності. У вужчому значенні -- це частина комерційних ризиків, пов'язана з імовірністю фінансових втрат унаслідок операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах [9, с. 83].

Страхування фінансових ризиків регламентується Законом України "Про страхування" (ст.6), але ніякого визначення і класифікації фінансових ризиків у чинному законодавстві немає. У цій статті подаються добровільні види страхування, де фінансові ризики є у кількох самостійних видах страхування:

страхування кредитів;

страхування інвестицій;

страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій, а також

страхування фінансових ризиків.

З поданої класифікації складається враження, що лише ризики, які входять до "страхування фінансових ризиків", носять фінансовий характер.

Деякі страхові компанії ототожнюють фінансові ризики з комерційними ризиками, а деякі, навпаки, вважають, що це є різні ризики, й розробляють правила страхування фінансових ризиків та комерційних ризиків. Така плутанина була пов'язана з тим, що у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" дозволялось при страхуванні відносити на валові витрати "комерційні ризики". У той же час у Законі України "Про страхування" видом страхування було "страхування фінансових ризиків", а не "страхування комерційних ризиків".

Унаслідок внесених змін, які набрали чинності з 1 січня 2005 p., з тексту п.5.4.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" зник такий вид страхування, як страхування комерційних ризиків. На зміну йому дозволено страхувати та відносити до складу валових витрат страхування "інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності".

Більшість страховиків трактують "фінансові ризики" як невиконання з певних причин страхувальником чи його контрагентом договірних зобов'язань за укладеними між ними угодами.

Згідно з класифікацією ризиків, пропонованою Першою директивою ЄС від 24 липня 1973 р., до групи фінансово-кредитних ризиків віднесено як ризики, що виявляються у зв'язку з наданням кредитів, так і ризики, які призводять до інших фінансових збитків.

Чітке визначення суті "фінансових ризиків" має не лише теоретичне, а й важливе практичне значення. Чіткість у розумінні потрібна самим страховим компаніям, які пропонують страховий захист суб'єктам підприємництва.

У світовій практиці страхування фінансових ризиків є досить поширеним, а в Україні таке страхування має неоднозначну оцінку як серед страховиків, так і їх клієнтів. Попит на цей вид страхування є дуже низьким, але обсяги страхових платежів за цим видом страхування є значними. У січні-вересні 2005 р. у структурі страхового ринку України на страхування фінансових ризиків відводилося 34,3%. Страхові компанії, які зменшили у цьому році обсяги страхування фінансових ризиків.

У першому кварталі 2004 р. частка страхування фінансових ризиків становила 50,9% (1644 млн. грн.). За 9 місяців 2003 р. у структурі страхових премій на страхування фінансових ризиків відводилося 47% (майнового страхування -- 37%, інших видів -- 16%), а рівень страхових виплат за цей період був таким: усього за ринком -- 10,3%, за майновим страхуванням -- 6,1%, за страхуванням фінансових ризиків -- 4,5%.

Нині про популярність цього виду страхування не можна судити із сум отриманих страхових премій чи його частки у структурі страхового ринку. Пояснюється це тим, що страхування фінансових ризиків часто пов'язане з тіньовими схемами і застосовується для псевдооперацій.

Розглянемо, які схеми використовувались та використовуються вітчизняними підприємствами-страхувальниками та страховиками. Перша схема: укладення договору страхування за завищеною ціною. Наприклад, класичне страхування майна здійснюється за страховим тарифом 0,3%, а у договорі страхування майна зазначено 2%. Різниця у 1,7% -- це так звані зайві гроші, які страхова компанія може перевести зі свого рахунку.

Друга схема -- "зарплатна схема": керівництво певної підприємницької структури домовлялося зі страховою компанією (чи створювало свою) і під виглядом страхових відшкодувань виплачувало співробітникам заробітну плату, обходячи таким чином сплату податку та нарахування зарплати через фонд заробітної плати. Ця схема зараз уже не використовується, бо встановлені законодавчі обмеження.

Третя схема: використання страхових компаній для вивозу капіталу за кордон. Зі страховою компанією укладається договір страхування під ризик, можливість настання якого є низькою (у більшості випадків це саме договір страхування фінансових ризиків). Українська страхова компанія перестраховує такі ризики у перестраховика-нерезидента. Так, за даними Держфінпослуг, на вітчизняному ринку страхування працювала страхова компанія "Оберіг", за допомогою якої у 2003 р. за кордон було передано 925 млн. грн. [14, с. 18].

Четверта схема: використання страхової компанії для переведення грошей у готівку. Страхувальник -- керівник підприємства, маючи домовленість зі страховою компанією, укладає договір страхування майна і за перерахунком здійснює сплату страхового платежу (умовно 50 тис. грн.). Як фізична особа керівник цього ж підприємства страхує себе від нещасного випадку, уклавши договір страхування від нещасного випадку. При "настанні страхового випадку" отримує готівкою страхову суму, трохи меншу за розмір страхового платежу за договором страхування майна підприємства (умовно 45 тис. грн.). Різниця (у нашому випадку 5 тис. грн.) це винагорода страховій компанії.

П'ята схема: застосовується для оптимізації оподаткування. Вона дозволяє зменшити базу оподаткування прибутку підприємства за рахунок ставки оподаткування. Податок на прибуток підприємства -- 25%, податок на валовий дохід страхової компанії -- 3%. Таку схему використовують, коли існує кептивна страхова компанія або між керівництвом страхової компанії та керівництвом підприємства існують певні домовленості.

Шоста схема: використовується для купівлі нового підприємства. У межах, наприклад, фінансово-промислової групи, відбувається капіталізація страхової компанії, яка з часом купує цінні папери підприємства і стає його власником (співвласником). Таку схему часто використовують банки й страхові компанії, які утворюють фінансову групу для купівлі підприємств.

Отже, в Україні страхування фінансових ризиків використовується більшою мірою з метою оптимізації оподаткування й вивозу капіталу за кордон. Щоб знати, чи займається страховик тіньовим страхуванням, необхідно проаналізувати: динаміку страхових виплат (страхові виплати менші 20% страхових платежів), обсяг страхових платежів зі страхування фінансових ризиків (великий обсяг свідчить про тінізацію), показники з обсягу перестрахувальних операцій (високі показники -- застосування "нереального страхування").

Основні засади договору страхування фінансових ризиків підприємства

Страховими випадками у договорі страхування фінансових ризиків можуть бути: недотримання умов та строків виконання контрагентом клієнта фінансових зобов'язань; неналежне виконання (невиконання) контрагентом клієнта своїх договірних зобов'язань за угодою внаслідок пожежі, стихійного лиха, аварії або катастрофи на місці виконання зобов'язань, банкрутства контрагента, протиправних дій третіх осіб; недотримання контрагентом клієнта строків установки й налагодження машин, устаткування, передбачених угодою; зупинка виробництва чи зменшення обсягів виробництва у результаті обумовлених у договорі страхування випадків тощо.

Страхова компанія перш ніж укласти договір страхування ризику, пов'язаного із невиконанням зобов'язань, перевіряє партнера страхувальника на предмет його надійності (аналізується його баланс, платоспроможність, фінансова стійкість, обсяг реалізації, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості, рентабельність, легітимність його господарської діяльності, наявність ліквідного майна тощо). У структурі страхових компаній можуть існувати відповідні підрозділи, що збирають таку інформацію. Якщо ймовірність настання страхового випадку є великою, то договір страхування можуть не укласти або запропонувати невигідні для страхувальника умови страхування.

Страховий тариф при страхуванні фінансових ризиків визначається з урахуванням ризикових ознак окремої угоди, предмета укладеної угоди, характеру діяльності клієнта та його контрагента, їх платоспроможності та інших чинників. При визначенні розміру страхової премії страхові компанії можуть застосовувати коефіцієнти, які зменшують або збільшують страховий тариф у кожному конкретному випадку залежно від рівня ризику. Страхова сума у більшості випадків прирівнюється до суми заборгованості із зобов'язань. Страхуються за таким договором тільки прямі фінансові втрати від контракту, якого не було дотримано.

В Україні середній розмір страхового тарифу при страхуванні фінансових ризиків становить 5--10% страхової суми і більше. На досить високі страхові тарифи впливає й те, що договори з цього виду страхування вітчизняні страховики перестраховують. Розмір франшизи прямо залежить від обраного ризику та в окремих випадках може досягати 15% страхової суми.

Серед усіх видів фінансових ризиків найнебезпечнішим є ризик втрати прибутку. Оскільки прибуток -- це фінансовий результат діяльності будь-якого суб'єкта господарювання, то страхування від втрат прибутку як форма страхового захисту від втрат очікуваної користі є одним з найважливіших видів страхування.

Англомовна назва страхування від втрат прибутку -- "Business Interruption" (коротко "ВІ"). Страхування від втрат прибутку є майновим страхуванням, у переважній більшості оформляється як доповнення до поліса страхування майна від вогню. У світовій практиці існує страхування від втрати прибутку з причини аварії машин -- MLOP (умови страхування передбачають строк страхування тривалістю від трьох до дванадцяти місяців, франшизу у робочих днях -- переважно від трьох до чотирнадцяти днів); страхування втрат прибутку, що виникли через запізнення початку виробничого процесу, пов'язаного з модернізацією чи реконструкцією виробничого об'єкта, -- ALOP.

З метою точного означення змісту та суті страхування від втрат прибутку у фінансовій науці вживаються різні терміни: "страхування від застою підприємства", "страхування від втрат прибутку", "страхування від втрати фінансової стійкості", "страхування втрати прибутку внаслідок перерви у діяльності господарського суб'єкта", "страхування майбутньої користі" [9, с. 486]. Вважається, що найбільш вдалою є назва "страхування перерв у господарській діяльності". Ця страхова послуга компенсує непрямі збитки.

Відповідальність страховика при страхуванні втрат прибутку визначається величиною страхової суми, яка обчислюється на основі передбачуваного, очікуваного обсягу прибутку та обсягу постійних витрат, які можуть виникнути у господарському поточному році.

Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить не стільки від розміру знищення, скільки від тривалості перерви виробничої діяльності. Чинник часу застосовується саме у страхуванні від втрат прибутку і називається строком відшкодування. Цей строк є періодом, лише в межах якого страховик несе відповідальність за втрату прибутку і за який страхувальнику сплачується страхове відшкодування, якого він зазнав унаслідок перерви виробничого процесу. Строк відшкодування починається з дня настання страхового випадку та діє до відновлення виробництва, але не може перевищувати строку дії договору страхування.

Страховий тариф у страхуванні від втрат прибутку має враховувати настання таких ризиків: базового ризику -- пошкодження або знищення майна підприємства; ризику сповільнення або зупинення виробничого процесу. Крім цього, на розмір страхового тарифу впливатиме сезонність виробництва та розмір франшизи, тобто частка власної участі у фінансуванні ризику втрати прибутку (наприклад, власна участь підприємства становить 5 днів, це означає, що відповідальність страховика починається із шостого дня).

В Україні цей вид страхування практично не проводять. Вітчизняні страховики не зацікавлені у пропонуванні такої послуги через те, що показник прибутку є величиною довільною (існує прихована бухгалтерія). Ті страховики, які надають таку послугу, вживають усіх заходів, щоб убезпечити себе від несумлінного клієнта -- у більшості випадків встановлюють високу франшизу.

Отже, умови страхування збитків, пов'язаних з перервами у виробництві, формуються при детальному аналізі роботи підприємства за певний період часу. Розвитком такої страхової послуги мають цікавитися банки, бо підприємець - позичальник, який зазнав збитків унаслідок настання тривалої перерви у виробничій діяльності, буде позбавлений можливості вчасно повернути банку отриманий кредит і сплатити відсотки.

Умови страхування відповідальності роботодавця та виробника

Страхування відповідальності роботодавців з'явилося у 30-х роках XX ст. Нині це страхування активно розвивається у США та країнах Західної Європи. Головними причинами розвитку такої послуги є зростання відповідальності керівників підприємств за взяті на себе зобов'язання, загострення питань корпоративного управління, ускладнення структури бізнесу.

На українському страховому ринку страхування відповідальності роботодавця у чистому вигляді відсутнє. Якщо така послуга й існує, то вона пропонується до комплексного договору страхування підприємства -- тобто, якщо підприємство страхує своє майно, персонал, то також може застрахувати й відповідальність керівника. Однак керівники підприємств більше страхують професійну відповідальність своїх працівників. Так, у першому кварталі 2004 р. частка страхування професійної відповідальності становила близько 2% страхового ринку України (64,24 млн. грн.) [17, с. 68].

Страхувальником виступає роботодавець, який несе відповідальність за належне виконання своїх професійних обов'язків перед підлеглими працівниками. Страховими випадками можуть бути:

порушення посадових обов'язків керівником;

помилкові чи такі, що вводять в оману, заяви;

незабезпечення відповідним та безпечним устаткуванням та обладнанням;

порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця.

Кожна страхова компанія перелік страхових випадків може доповнювати та змінювати залежно від того, з роботодавцем якого підприємства укладається договір страхування.

Процес укладання договору страхування відповідальності роботодавця передбачає такі ж етапи, що нами розглядаються при вивченні кожної страхової послуги. Зупинимось лише на окремих особливостях.

Страхувальник подає заяву відповідного зразка, до якої додає список працівників, на яких розповсюджується відповідальність роботодавця. При оцінці ризику будуть ураховуватись такі чинники: вид бізнесу, умови праці та дотримання техніки безпеки працівниками, розвиток соціальної сфери на підприємстві, кількість працівників, їх кваліфікація та стаж, річна заробітна плата, специфіка діяльності окремих категорій працівників тощо. У договорі страхування часто може вказуватись місце дії страхового захисту -- наприклад, територія підприємства.

При визначенні розміру страхових тарифів враховується не лише вид діяльності підприємства, але й значущість та важливість управлінських рішень, які приймаються керівником підприємства. Як свідчить світовий досвід, розміри страхових тарифів можуть встановлюватися у межах від декількох десятих до декількох відсотків страхової суми, а страхова сума може досягати декількох мільйонів доларів.

Страховики застосовують франшизу за одним страховим випадком, а також за збитками стосовно одного працівника підприємства.

Серед великої кількості пропонованих страхових послуг підприємство може застрахувати себе на випадок нанесення шкоди життю, здоров'ю споживача його продукції. Для цього необхідно укласти договір страхування відповідальності виробника за якість продукції.

В Україні є поодинокими випадки, коли виробники звертаються у страхові компанії для укладення договору страхування відповідальності виробника за якість продукції. Проводиться таке страхування у добровільній формі. Виробники у зарубіжних країнах не допускають, щоб їхня відповідальність за якість продукції не була застрахована.

Страхові компанії, укладаючи такий договір страхування, враховують низку чинників, і зокрема, репутацію потенційного страхувальника, основні властивості та характеристики продукції, умови продажу тощо.

Страховик несе відповідальність за прямі та ненавмисні збитки, що виникли протягом дії договору страхування, який відповідає гарантійному строку на продукцію. При цьому продукція має перебувати поза приміщеннями страхувальника. У договорі страхування конкретно зазначається номенклатура продукції та ризики, що страхуються.

На розмір страхової премії впливатимуть такі чинники: вид діяльності страхувальника; до якого типу ризиків належить бізнес страхувальника -- ризик виробника, ризик імпортера, ризик роздрібного торговця; період часу, протягом якого страхувальник займається цим бізнесом; система контролю за якістю продукції під час виробництва; кваліфікація персоналу; тип продукції, її призначення; обсяг і місце призначення експорту, рівень технологічного оснащення і технічного стану підприємства; надійність зберігання продукції тощо.

Страхове відшкодування виплачується лише за збитки, спричинені неякісною, дефектною продукцією. Шкода, якої завдано самій продукції, не компенсується. Деякі страхові компанії відшкодовують збиток, спричинений дефектом, що має лише виробничий характер.

Отже, щоб визначити ті страхові послуги, які представляють інтерес для конкретного підприємства, необхідно класифікувати ризики, які мають місце на цьому підприємстві, та зібрати статистичну інформацію щодо вартості об'єктів страхування.

Короткі підсумки:

Страхування ризиків підприємницької діяльності включає: страхування майна та фінансових ризиків; страхування відповідальності підприємства (страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції, страхування відповідальності роботодавця, страхування професійної відповідальності); особисте страхування (страхування працівників від нещасних випадків, медичне страхування). Для підприємств при страхуванні їх майна пропонують: чисте страхування від вогню; комплексне страхування або розширене страхування від вогню й інших небезпек.

Страховики з юридичними особами можуть укладати основний, додатковий, спеціальний договір, а також договір вибіркового страхування майна. Об'єктом страхування є майнові інтереси підприємства, які пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном. Для оцінки майна, що підлягає страхуванню, можуть: використовувати таблиці класифікації технічного стану конструкцій будинку й інженерних мереж та дані візуального огляду; залучати сюрвейєрів; здійснювати оцінку майна за балансовою вартістю з вирахуванням амортизації. Договір страхування може укладатися на строк до одного року, на один рік або на більший період. Розмір страхової премії залежатиме від виду майна, технічного стану підприємства, виду виробництва, здійснення превентивних заходів.

Фінансові ризики -- це ризики, які характеризуються ймовірністю втрат фінансових ресурсів у підприємницькій діяльності. Закон України "Про страхування" (ст.6) виділяє в окремий вид добровільного страхування - страхування фінансових ризиків. В Україні таке страхування має неоднозначну оцінку як серед страховиків, так і їх клієнтів: часто пов'язане з тіньовим страхуванням і використовується для псевдооперацій -- з метою оптимізації оподаткування, вивозу капіталу за кордон, купівлі нових підприємств.

У договорі страхування фінансових ризиків найчастіше страховими випадками є: недотримання умов та строків виконання контрагентом клієнта фінансових зобов'язань; неналежне виконання контрагентом клієнта своїх договірних зобов'язань. Укладаючи такий договір страхування, страховик перевіряє партнера страхувальника на предмет його надійності. Страховий тариф при страхуванні фінансових ризиків визначається з урахуванням ризикових ознак окремої угоди, предмета укладеної угоди, характеру діяльності клієнта та його контрагента, їх платоспроможності.

Страхування від втрат прибутку -- найважливіший видстрахування фінансових ризиків. Величина страхової суми розраховується на основі передбачуваного обсягу прибутку та обсягу постійних витрат, які можуть виникнути у господарському поточному році. Обсяг збитку залежить від тривалості перерви виробничої діяльності.

Лише в межах того часу страховик несе відповідальність за втрату прибутку. Страхування від перерв у виробництві компенсує непрямі збитки і буває двох видів: страхування на випадок перерви виробництва внаслідок пожежі; страхування на випадок перерви виробництва внаслідок поломки устаткування.

Поширеними у світовій практиці та мало використовуваними в Україні є страхування відповідальності роботодавця та страхування відповідальності виробника за якість продукції. У договорі страхування відповідальності роботодавця страховими випадками є: порушення посадових обов'язків роботодавця; помилкові чи такі, що вводять в оману, заяви; незабезпечення відповідним та безпечним устаткуванням та обладнанням. Найчастіше дія договору обмежена територією підприємства.

Страхування відповідальності виробника за якість продукції забезпечує страховий захист страхувальника (виробника продукції) у разі висунення до нього претензій у зв'язку із заподіянням шкоди життю, здоров'ю, нанесенням матеріальних збитків споживачам продукції. Дія договору такого страхування відповідає гарантійному строку на продукцію. У договорі страхування конкретно зазначається номенклатура продукції та ризики, що страхуються. Страхове відшкодування виплачується лише за збитки, спричинені неякісною, дефектною продукцією. Шкода, якої завдано самій продукції, не компенсується.

Основні поняття і терміни

підприємницький ризик,

фінансовий ризик, чисте страхування від вогню,

розширене страхування від вогню та інших небезпек,

сюрвейєр,

страхування фінансових ризиків,

страхування від втрат прибутку,

страхування відповідальності роботодавця,

страхування відповідальності виробника за якість продукції.

страховий підприємницький кредитний ризик

Контрольні питання

1. Як Ви охарактеризуєте сучасні тенденції розвитку страхування підприємницьких ризиків в Україні?

2. Як здійснюється оцінка майна підприємства, що підлягає страхуванню?

3. Назвіть особливості укладання договорів страхування фінансових ризиків в Україні

4. Які випадки є страховими за договором страхування фінансових ризиків?

5. Поясніть різницю між договором страхування майна юридичної особи та фізичної особи

6. Яка послуга страхової компанії компенсує непрямі збитки страхувальника і в чому її особливості?

7. Розкрийте зміст страхування відповідальності виробника за якість продукції

Тести

1. За договором страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції відшкодовуються збитки,спричинені:

а) неправильним зберіганням продукції на складі страхувальника;

б) дефектною продукцією;

в) навмисними вадами продукції;

г) неправильним застосуванням продукції.

2. Майно підприємства загальною вартістю 20 млн. грн. застраховане на 10 млн. грн. Унаслідок пожежі знищено майно на 8 млн. грн. Яку суму страхового відшкодування отримає страхувальник за пропорційною системою відшкодування?

а) 8 млн. грн.;

б) 4 млн. грн.;

в) 20 млн. грн.;

г) 10 млн. грн.;

3. Корпоративна програма страхування юридичних осіб охоплює страхуванням:

а) майнові інтереси підприємства;

б) майнові інтереси працівників підприємства;

в) особисті інтереси клієнтів підприємства;

г) інтереси підприємства, його працівників та клієнтів.

4. У страхуванні майна юридичних осіб виділяють такі види договорів:

а) простий, складний, додатковий, вибірковий;

б) основний, додатковий, вибірковий, спеціальний;

в) основний, простий, складний, спеціальний;

г) простий, складний, комплексний.

5. При укладенні договору страхування майна підприємства, оцінка його основних фондів здійснюється:

а) на основі їх повної балансової вартості за вирахуванням величини зношення;

б) на основі їх залишкової вартості за вирахуванням величини зносу;

в) на основі домовленості між страхувальником і страховиком;

г) на основі їх повної балансової вартості за вирахуванням розміру страхової премії.

6. Сюрвейер:

а) здійснює оцінку майна підприємства;

б) розраховує суму страхової премії у страхуванні життя;

в) розраховує розмір страхового відшкодування у майновому страхуванні;

г) відстоює права страховика у суді.

7. При укладенні договору страхування від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна страхова сума:

а) базується на звітних даних;

б) залежить від виду діяльності контрагента;

в) базується на сплачених страхових преміях;

г) базується на виплаченій сумі страхового відшкодування.

8. Строк дії договору страхування відповідальності виробника за якість продукції:

а) є необмеженим;

б) відповідає гарантійному строку на продукцію страхувальника;

в) відповідає гарантійному строку страховика;

г) залежить від перестрахування.

9. При укладенні договору страхування відповідальності роботодавця страхувальником є:

а) винна особа;

б) працівник;

в) роботодавець;

г) страхова компанія.

10. При укладенні договору страхування від перерв у виробництві відшкодовуються:

а) зворотні збитки;

в) непрямі збитки;

б) прямі збитки;

г) правильні відповіді б і в.

Страхові послуги у банківській справі

Сутність та форми страхових послуг на кредитному ринку

Будь-який бізнес, і зокрема банківський, прагне захистити себе від небезпек, що йому загрожують. Існує чимало форм захисту. Щодо банківської діяльності особливої уваги заслуговує одна з них -- це страхування, без якого на розвинутих фінансових ринках неможливо гарантувати повноцінну безпеку фінансово-кредитних установ. З розвитком сучасного фінансового ринку представники банківської та страхової діяльності все більше схиляються до думки про однакову значущість цих сегментів ринку.

Початок співпраці між банками і страховими компаніями має давню історію. Зокрема, в Україні така взаємодія розпочалася ще у 1841 p., коли крайовими органами влади Галичини було прийнято рішення про запровадження страхування будинків від вогню, спираючись на мережу територіальних органів Галицького крайового кредитного товариства, яке мало створитися. Хоч задум не був втілений у життя, але ця ідея існувала й у подальшому була реалізована [9, с. 75--76]. Таке об'єднання почало формуватися у Львові: до нього входило Товариство взаємного страхування від вогню, засноване у 1892 р., та однойменний дочірній банк "Товариство взаємного кредиту", заснований з ініціативи та на кошти страхової компанії в 1895 р. у Львові. Значно пізніше, у 20--30-х роках XX ст. у Західній Україні діяло більше 20-ти страхових компаній, які були пов'язані з банківськими установами. У сучасних умовах форми співпраці банку та страхової компанії є такими:

Форма клієнтської співпраці, яка є початковою і обмежується наданням страховою компанією послуг банку як її клієнту. Страхова компанія пропонує як традиційні, так і додаткові страхові послуги, що враховують специфіку роботи банку.

Форма агентських відносин, яка припускає розповсюдження страхових послуг на основі агентської угоди з банком. Чинне законодавство дозволяє співпрацювати банкам та страховикам на підставі спільної агентської угоди. Ст. 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" забороняє банкам безпосередню діяльність у сфері страхування, але дозволяє виконувати їм функції страхового посередництва [5]. Одні банки укладають агентські угоди з одною-двома, інші -- співпрацюють з багатьма страховими компаніями.

Форма кооперації, при якій партнери -- банк і страхова компанія -- утворюють договірний альянс.

Форма контролю передбачає застосування контролю аж до злиття і поглинання. Досить часто за такої форми взаємодії банк повністю чи частково купує або засновує страхову компанію.

Основою співпраці банків і страхових компаній є страхування кредитних ризиків, яке дає можливість банку пропонувати умови кредитування "очищення від ризику неповернення". Позичальник зобов'язаний повернути отриманий кредит, а банк має право вимагати його отримання у попередньо узгоджених обсязі та строках. Невиконання домовленостей між банком і позичальником загрожує кредиторові фінансовими збитками, які є об'єктом страхування. Згідно із законодавством, страхування кредитів -- один з видів добровільного страхування, що пропонується страховими компаніями.

Ризик кредитного договору дещо відрізняється від типових ризиків, які є основою майнового страхування і тому суть страхування кредитів також дещо відрізняється від інших видів страхування і виявляється у двох формах:

1. Делькредерна форма організації (рис. 1): страхувальником є банк, який, крім того, є і застрахованим, безпосередньо захищає свій інтерес за допомогою страхування. Виникає "власне страхування фінансового ризику". Відносини формуються лише між страховою компанією та банком. Банк:

- отримує страхове відшкодування у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань;

- залишає частину ризику на свою відповідальність;

- інформує страхову компанію про зміни у кредитному договорі.

Страхова компанія:

- приймає рішення щодо страхування запропонованих ризиків;

- переймає від банку право подання регресного позову до позичальника;

- вживає санкції щодо банку при порушенні ним взятих зобов'язань.

Страхування ризику неповернення кредиту належить до цієї форми організації страхового захисту.

2. Заставна (гарантійна) форма організацій позичальник, страхуючи свою платоспроможність, захищає інтереси кредитора. Страхова компанія виступає гарантом оплати заборгованості позичальника у визначених строках на користь застрахованого. Тобто позичальник виступає у ролі страхувальника, а банк -- застрахованим (рис. 2).

Рис. 1. Схема делькредерного страхування кредитів

Рис. 2. Схема заставного страхування кредитів

Отже, сторонами у заставному страхуванні є:

банк, який є застрахованим і на користь якого має бути виконане зобов'язання;

позичальник, який є страхувальником і який зобов'язаний повернути кредит і відсотки за нього;

страхова компанія, яка є гарантом виконання зобов'язань.

Гарантійне страхування може здійснюватися у двох варіантах:

перший -- застосування страхового захисту до окремого кредитного договору;

другий -- застосування страхового захисту до певної кількості кредитних договорів одного позичальника.

Принципова відмінність між формами організації страхування кредитів полягає у тому, хто виконує роль страхувальника. Зауважимо, що при делькредерній формі страхування банк виступає страхувальником, а при заставній -- страховим агентом. Спільною рисою двох форм організації страхового захисту банківських кредитів є покриття негативного результату, який банки отримують через неплатоспроможність своїх позичальників.

Нині банки більшою мірою надають перевагу заставному страхуванню. Це пов'язано перш за все з тим, що при використанні делькредерного страхування банку доводиться залишати частину ризику неповернення кредиту на своєму утриманні відповідно до загальноприйнятих умов договору страхування (тобто застосовується франшиза). Крім того, банк сплачує значні страхові платежі, що знижує прибутковість кредитних операцій.

Залежно від цільового призначення кредиту пропонуються різні страхові послуги. Так, отримання кредиту на купівлю нерухомості може передбачати страхування нерухомості за класичними ризиками майнового страхування, страхування життя і здоров'я позичальника, страхування ризику втрати права власності на майно.

Отже, у банківському бізнесі страхування використовується вже тривалий час, набуло певних ознак й особливостей. Представляє великий інтерес страхування ризику непогашення кредиту та страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту.

Размещено на Allbest.ru

...