Размещено на http://www.allbest.ru/

Анатомія договору страхування та його елементи

План

1. Сутність та порядок укладання договору страхування

2. Права й обов'язки суб'єктів страхових відносин

3. Відмова у страхових виплатах. Припинення дії договору страхування

4. Актуальні галузеві види страхових послуг та їх специфіка. Страхові послуги в аграрному секторі

5. Страхові послуги в авіації: суть та умови

6. Страхові морські послуги: об'єкти та види

7. Страхові послуги при проведенні будівельно-монтажних та експлуатаційних робіт

Контрольні питання

Тести

1. Сутність та порядок укладання договору страхування

Договір страхування є правовим документом, який опосередковує процес надання страхової послуги страховиком страхувальникові [2, с. 34]. Поняття договору страхування міститься у ст. 16 Закону України "Про страхування" і тлумачиться як письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору {3]. Тотожне визначення договору страхування дає і ст. 979 Цивільного кодексу України [10].

При укладенні договору страхування відносини клієнта та страхової компанії будуються за такою схемою (рис. 3.1): Розглянемо ці етапи детальніше. При розгляді питань використовуватимемо значною мірою встановлені законодавством норми, які регулюють взаємовідносини між страховиком і страхувальником, зокрема розділ II Закону України "Про страхування".

Відносини починаються з того, що клієнт подає за формою, встановленою страховою компанією, письмову заяву, в якій має довести як свій інтерес в об'єкті страхування, так і волевиявлення до укладання договору страхування. Заява містить перелік питань, на які має відповісти чесно та якомога точніше страхувальник. Подану заяву страховик може прийняти або відхилити залежно від змісту наведеної у ній інформації.

страхування договір виплата аграрний



Рис. 3.1. Схема відносин клієнта і страхової компанії при укладанні договору

Досить часто до заяви додається декларація, в якій страхувальник зазначає, що подана ним інформація є правдивою, а також застереження, в яких страховик застерігає страхувальника про відповідальність за неправдиві відповіді на запитання.

Отримавши заяву, страховик проводить андеррайтинг, тобто вирішує питання щодо прийняття цього об'єкта на страхування. Андеррайтинг -- комплексна діяльність страховика

з ідентифікації, аналізу, оцінки ризиків та визначення можливості страхування, вибору оптимального страхового покриття, перевірки відповідності ризиків збалансованості страхового портфеля. Здійснюється андеррайтинг за допомогою різних методів на підставі великої кількості даних про ризик. Вітчизняні страховики самостійно збирають інформацію про всі попередні схожі ситуації, з'ясовують причини ризику, які зіставляють із відомостями, що є у конкретному випадку. У світовій практиці страховики формують бібліотеки договорів і страхових випадків, які служать джерелом інформації при прийнятті рішень андеррайтерами.

Андеррайтер -- це висококваліфікована й відповідальна особа страховика, уповноважена виконувати необхідні процедури з розгляду пропозицій і прийняття ризиків на страхування [9, с 543]. У зарубіжній практиці андеррайтери мають повноваження підписувати документи від імені страхової компанії. Андеррайтер може поєднувати й функції сюрвейєра -- представника страховика, який здійснює огляд і оцінку майна, що приймається на страхування.

Особливості ризиків у кожному виді страхування зумовлюють специфіку проведення андеррайтингу, а його загальні завдання полягають у визначенні:

переліку небезпек, до яких схильний цей об'єкт страхування;

чинників, що впливають на можливе настання страхового випадку;

оцінки об'єкта страхування;

ймовірності настання збитків різного розміру;

умов страхового покриття й розміру страхових тарифів.

Основне завдання андеррайтингу -- відбір ризиків для формування збалансованого й рентабельного страхового портфеля компанії. Андеррайтинг -- найбільш відповідальний процес діяльності страхової компанії, оскільки саме під час його проведення формуються засади прибуткової чи збиткової діяльності.

У сучасній практиці андеррайтинг поділяється на:

стандартний андеррайтинг для стандартних страхових продуктів (квартири, домашнє майно, автомобілі тощо);

індивідуальний андеррайтинг для складних об'єктів (великі майнові комплекси, унікальні об'єкти тощо) і об'єктів масових видів страхування, які мають відхилення у своїх характеристиках.

Андеррайтинг стандартний -- це комплекс заходів щодо прийняття на страхування об'єктів шляхом оцінки їх відповідності встановленим критеріям стандартності (типовим умовам), визначення умов страхування, обсягів страхового покриття і тарифів із завчасно встановлених варіантів.

Андеррайтинг індивідуальний -- це комплекс заходів щодо прийняття на страхування об'єкта на основі вивчення та оцінки його індивідуальних особливостей і ризиків з метою формування умов страхування, обсягу страхового покриття і тарифів. Проводиться, як правило, спеціалістами - андеррайтерами.

Наприклад, якщо здійснюється страхування масового житла, однотипних офісів, то проводиться стандартний андеррайтинг, якщо страхуються нетипові будівлі, унікальні споруди -- індивідуальний андеррайтинг.

Здійснивши оцінку запропонованого ризику, вирішується питання щодо прийняття ризику на страхування або відхилення цієї пропозиції. У разі згоди щодо страхування укладається договір страхування і визначаються основні умови. Договір страхування укладається у письмовій формі. У ст. 981 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є недійсним [10]. Законодавством визначені реквізити, які повинні міститися у договорі страхування:

· назва документа;

· назва та адреса страховика;

· прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;

· прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва вигодо набувача та його адреса;

· зазначення об'єкта страхування;

· розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;

· розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

· перелік страхових випадків;

· розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

· страховий тариф;

· строк дії договору;

· порядок зміни і припинення дії договору;

· умови здійснення страхової виплати;

· причини відмови у страховій виплаті;

· права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

· інші умови за згодою сторін;

· підписи сторін*

Відповідно до ст. З Закону України "Про страхування", страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб та призначати громадян або юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкодування, а також змінювати їх до настання страхового випадку.

Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених уповноваженим органом (Держфінпослуг). Також уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.

Особливістю договору страхування життя є те, що він може бути укладений як шляхом складання одного документа(до говору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, копія заяви надсилається страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування.

Юридична наука виділяє такі характерні риси договору страхування [2, с. 34--37]:

договір страхування є оплатним договором, оскільки діям страхувальника відповідає обов'язок страховика вчинити зустрічну дію;

цей договір є двостороннім, оскільки у кожної із сторін виникають права й обов'язки;

договір страхування є реальним, оскільки він набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу;

договір страхування належить до ризикових договорів. Страховик не знає, буде платити за договором чи ні; ризик несе і страхувальник, який, сплачуючи страховий платіж, не впевнений, чи отримає він страхову виплату;

договір страхування належить до договорів про надання послуг: надання страхової послуги невіддільно пов'язане із діяльністю страховика.

Згідно зі ст. 16 та 17 Закону України "Про страхування", договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування та підлягають реєстрації при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду добровільного страхування. У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та/або доповнення, він повинен подати ці правила, зміни та/або доповнення для реєстрації до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

У діяльності вітчизняних страховиків виявлено неодноразові факти невідповідності правил страхування та укладених на підставі таких правил договорів чинному законодавству. Одним із таких порушень є відсутність підпису уповноваженого актуарія, а також відсутність у правилах страхування, розрахованих та підписаних уповноваженим актуарієм, страхових тарифів [8].

Правила страхування повинні містити:

· перелік об'єктів страхування;

· порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

· страхові ризики;

· виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

· строк та місце дії договору страхування;

· порядок укладення договору страхування;

· права та обов'язки сторін;

· дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

· перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

· порядок і умови здійснення страхових виплат;

· строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

· причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

· умови припинення договору страхування;

· порядок вирішення спорів;

· страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

· страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

· особливі умови.

При укладанні договору страхування страховик має право вимагати у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором, та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Тобто страховий поліс є основним доказом факту укладання договору страхування. Варто зауважити, що законодавство не розкриває змісту поняття "страховий поліс".

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо не передбачено інше договором страхування. Страхувальники мають право вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальник - нерезидент -- в іноземній вільно конвертованій валюті або у грошовій одиниці України у випадках, передбачених чинним законодавством України.

За договорами страхування життя грошові зобов'язання за згодою сторін можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті.

Якщо дія договору страхування поширюється на іноземну територію, то порядок валютних розрахунків регулюється відповідно до вимог законодавства України про валютне регулювання.

Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка визначена договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України.

Отже, перед тим, як укласти договір страхування, страхувальник подає письмову заяву, страховик здійснює оцінку ризику та приймає рішення щодо підписання цього договору. Зміст договору страхування чітко визначено законодавством України.

2. Права й обов'язки суб'єктів страхових відносин

Законодавство встановлює певні зобов'язання як для страхової компанії, так і для страхувальника під час укладання І дії договору страхування. Зосередимо на них увагу.

Згідно з чинним законодавством, страховик зобов'язаний:

ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

протягом 2-х робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхового відшкодування страхувальнику;

-- при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату (страхове відшкодування) у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

-- тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан за винятком випадків, передбачених законодавством України. Таємницею страхування, згідно зі ст. 40 Закону України "Про страхування", є конфіденційна інформація щодо діяльності та фінансового стану страхувальника -- клієнта страховика, яка стала відомою йому під час взаємовідносин із клієнтом чи з третіми особами при провадженні діяльності у сфері страхування, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.

Обов'язками страхувальника є:

своєчасне внесення страхових платежів;

при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього об'єкта страхування. Згідно зі ст. 989 Цивільного кодексу України, якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір є недійсним;

вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих унаслідок настання страхового випадку;

повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також й інші обов'язки страхувальника.

Законом України "Про страхування" (ст. 22, 23, 24) урегульовано питання заміни страхувальника. Так, у разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового страхування, права й обов'язки страхувальника переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. При цьому страховик або будь-хто із спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування. В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.

Принцип заміни страхувальника передбачається й у договорах особистого страхування. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права й обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов'язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.

Якщо судом визнано страхувальника-громадянина недієздатним, його права й обов'язки за договором страхування переходять до опікуна. Виняток становить договір страхування цивільної відповідальності, дія якого припиняється з часу втрати дієздатності страхувальником - громадянином. У разі визнання судом страхувальника-громадянина обмежено дієздатним він здійснює свої права й обов'язки страхувальника за договором страхування лише за згодою піклувальника.

Якщо страхувальник -- юридична особа реорганізовується і встановлюються його правонаступники, права та обов'язки страхувальника згідно з договором переходять до правонаступника.

Таким чином, основний обов'язок страховика -- здійснити страхові виплати у разі настання страхового випадку, основний обов'язок страхувальника -- своєчасно вносити страхові внески. Основним правом страхувальника є отримання страхових відшкодувань. Здійснення страхових виплат проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у визначеній формі. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Аварійні комісари -- це особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків. Діяльність аварійних комісарів в Україні регулюється

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів" від 5 січня 1998 р. № 8 [6].

Разом з тим, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, дія договору страхування вимагає від сторін -- страхувальника і страховика -- дотримуватися встановлених норм, які вказують на їх права й обов'язки.

3. Відмова у страхових виплатах. Припинення дії договору страхування

Умовами договору страхування можуть бути передбачені підстави для відмови у здійсненні страхових виплат. Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк, не більший передбаченого правилами страхування, та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. У жодному разі негативний фінансовий стан страховика не є підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальнику.

Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

Отже, підставами для відмови страховика у здійсненні страхових виплат є:

навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку;

вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

- подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної в їх заподіянні;

несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

інші випадки, передбачені законодавством України.

Найчастіше вітчизняні страховики відмовляють у виплаті страхового відшкодування, бо страхувальник не подає повний перелік документів для отримання страхового відшкодування. Це стається через певну недбалість страхувальника, який детально не вивчає договору страхування (страхового поліса). Зазвичай, у страховому полісі правила публікуються в скороченому варіанті, щоб зняти з себе відповідальність, страховики записують у договір фразу: "страхувальники зобов'язані ознайомитися з правилами страхування". Страхувальник, не ознайомлений з правилами страхування, при настанні страхового випадку не дотримується вказаних вимог, і як результат -- не отримує страхової виплати.

З яких видів страхування вітчизняні страхові компанії відмовляються виплачувати страхове відшкодування? Як зазначає керівник департаменту страхового нагляду Держфінпослуг: "Щодня в комісію надходить від п'яти до десяти скарг. Приблизно 40 % звернень стосуються невиплат з обов'язкового страхування цивільної відповідальності автовласників перед третіми особами, ще 40 % припадає на добровільне страхування автотранспорту. З інших видів страхування скарг набагато менше" [5].

З'ясуємо, коли дія договору припиняється, а договір страхування втрачає чинність. Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

закінчення строку дії;

виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;

ліквідації страхувальника -- юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених ст. 22, 23 і 24 Закону України "Про страхування";

ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним. Крім цього, договір страхування вважається недійсним, якщо його укладено після страхового випадку, або якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації;

-- в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування.

Виняток становить договір особистого страхування, дія якого не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування. За умови дострокового припинення договору страхування не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо ж вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то страховик повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

Що стосується дострокового припинення дії договору страхування життя, страховик виплачує страхувальнику викупну суму. Викупна сума, згідно з законодавством, -- це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя.

Згідно з чинним законодавством, в Україні всі суперечки за договором страхування підлягають вирішенню в суді.

Отже, якщо страхувальник недотримується встановлених вимог, то у страховика є підстави не виплатити страхове відшкодування. Сторони страхових відносин мають також право у достроковому припиненні договору страхування.

4. Актуальні галузеві види страхових послуг та їх специфіка. Страхові послуги в аграрному секторі

Ризик є невід'ємною рисою функціонування будь-яких суб'єктів господарювання, у тому числі й сільськогосподарських підприємств. Погодні умови, сезонність виробництва, зміни у політиці держави -- головні чинники, від яких залежить діяльність цих підприємств. Одним із вагомих стабілізаційних чинників функціонування сільського господарства є страхування. З огляду на це, основна мета аграрного страхування -- повна чи часткова компенсація сільгоспвиробникові втрати врожаю через несприятливі природні умови та покращення його фінансового становища, у тому числі кредитоспроможності. Розглянемо окремі аспекти страхових послуг в аграрному секторі України.

По-перше, відносини страхових компаній з сільгоспвиробниками мають формальний характер. У більшості випадків компанії створюють страхові продукти для банківських програм кредитування сільськогосподарських виробників. За 2002--2004 p. p. близько 85 % від загальної кількості договорів аграрного страхування становили договори страхування банківської застави [17, с. 66]. Таке "вимушене" страхування здійснюється у переважній більшості випадків за скороченою програмою, що обмежується страхуванням від стихійних лих локального поширення (наприклад, пожежі, граду, бурі). Коштує така послуга набагато дешевше. Інколи зміст договорів є формальним, бо передбачає, наприклад, страховий захист у разі витоптування врожаю дикими тваринами чи цунамі.

По-друге, страхування сільськогосподарських ризиків складає незначну частку у портфелі страхових компаній. Це підтверджує така статистика. У 2001--2003 p. p. лише 20 % аграрних підприємств звернулися у страхові компанії і більшість з них проводили формальне страхування [18, с. 26]. У 2003 р. частка агрострахування становила 0,006 % усього страхового ринку [14, с. 22]. У 2004 р. страхові внески за полісами аграрного страхування становили 12,8 млн. грн. За даними самих страховиків, у 2005 р. було застраховано всього 6,4 %, або 390,6 тис. га посівів озимих, незастрахованими залишилися 5,669 млн. га [6, с. 3]. Більшість страховиків, які здійснюють аграрне страхування (їх приблизно десять), мають незначний досвід у реалізації такої послуги: з'явилась вона на вітчизняному ринку в 1995 р.

По-третє, аграрне страхування є збитковим видом страхування, і лише за умови перестрахування ризиків у закордонних компаніях українські страховики можуть здійснювати виплати сільгоспвиробникам. Збитковість цього виду страхування, за оцінками страховиків, становить 140 % [6, с. 3]. Крім цього, вітчизняні страховики зазнають великих витрат на проведення страхових оцінок і процедур визначення розмірів збитків після настання страхових подій. Як результат, це впливає на вартість страхових послуг для сільськогосподарських виробників. Страхові компанії вважають заниженими страхові тарифи (5--12 % при страхуванні врожаю), однак такі тарифи є надто високими для сільськогосподарських виробників. Не існує єдиних стандартів для розрахунку страхових сум і визначення розмірів збитків. У більшості розвинутих країн у аграрному страхуванні є чітка регламентація визначення розмірів збитків та страхових сум. Наприклад, у США існує понад 150 документів, затверджених на державному рівні, які регламентують порядок, способи та методи визначення розмірів збитків при страхуванні врожаю.

По-четверте, в Україні створені передумови для розвитку аграрного страхування на засадах обов'язковості та державної підтримки. Аграрне страхування в Україні регулюється Законами України "Про страхування" та "Про державну підтримку сільського господарства України" від 24 червня 2004 р. № 1877-IV, а також Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку і правил проведення обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності" від 11 липня 2002 р. № 1000 [13]. Згідно з Постановою обов'язкове страхування здійснюватиметься за умови державної підтримки, яка надаватиметься у формі часткового відшкодування страхових премій. Нині обов'язкове страхування врожаю фактично не здійснюється.

З 1 січня 2005 р. Законом України "Про державну підтримку сільського господарства України" передбачено створення Фонду аграрних страхових субсидій (ФАСС). ФАСС є державною спеціалізованою установою, яка створюється для надання страхових субсидій виробникам сільськогосподарської продукції. ФАСС підпорядковується, є підзвітним та підконтрольним центральному органу виконавчої влади з питань формування та забезпечення державної аграрної політики. Доходи ФАСС формуються за рахунок:

обов'язкових відрахувань страховиками 2 % від суми страхових премій, отриманих унаслідок обов'язкового або добровільного страхування окремих видів сільськогосподарської продукції;

первинного внеску з державного бюджету;

кредитів державного бюджету.

Фонд здійснює витрати на: надання страхової субсидії у розмірі 50 % вартості страхових премій, а також на надання страхової субсидії у розмірі 50 % страхової франшизи при настанні страхового випадку.

По-п'яте, в Україні створено два пули агрострахування: Український пул перестрахування сільськогосподарських ризиків (ініційований страховою компанією "Веско"); Пул зі страхування агроризиків (ініційований страховою компанією "АСКА").

По-шосте, основними споживачами страхових послуг в аграрному секторі е реформовані колгоспні сільгоспвиробники та фермерські господарства. Основними об'єктами страхування є майбутній врожай, домашні тварини, а також рухоме та нерухоме майно. Може здійснюватися вибіркове страхування, тобто страхування окремого виду майна, втрат врожаю сільськогосподарської культури чи групи культур. Серед ризиків, які найчастіше страхують сільськогосподарські виробники, в порядку пріоритетності, можна виділити такі: пожежа, вимерзання, затоплення, а також у сукупності -- град, злива, буря, посуха.

При страхуванні врожаю сільськогосподарських культур страхова сума визначається як вартість запланованого врожаю, що розраховується, виходячи із середньої врожайності за останні 3--5 років, та вартості одиниці врожаю, що склалася за минулий рік, або визначеної іншим способом за домовленістю сторін.

Страхування може бути здійснено не на повну вартість врожаю, а на його частину, що відповідає заборгованості позичальника перед банком. Страхове відшкодування може сплачуватися безпосередньо банку при умові наявності заборгованості позичальника перед банком.

Розмір страхового тарифу встановлюється, виходячи з виду культури, кліматичних умов та розміру франшизи. За договором обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень тарифи диференційовані в розрізі областей. При укладанні договору страхування страховик визначає розмір страхової премії, яку повинен сплатити страхувальник, а також обговорює строки і порядок їх сплати.

Договір страхування врожаю сільськогосподарських культур укладається не пізніше визначеного агрономічними службами оптимального строку посіву для цього регіону. Якщо після укладення договору страхувальник змінює, розмір посівної площі в бік її збільшення, йому надається право укласти додатковий договір. Розмір збитку при загибелі чи пошкодженні сільськогосподарської культури визначається після збирання врожаю, виходячи з вартості кількісних втрат культури.

Отже, аграрне страхування в Україні здійснюється, головним чином, у формі страхування застави з метою отримання кредиту. Використання страхового захисту як способу мінімізації сільськогосподарських ризиків є слабким та переважно формальним.

5. Страхові послуги в авіації: суть та умови

Роль і місце авіаційної галузі в країні обумовлює необхідність розвитку ринку страхових послуг для неї. Основні види авіаційного страхування є обов'язковими. Авіаційне страхування виникло на початку XX ст., у період Першої світової війни. Один із перших полісів страхування повітряного судна було видано у Лондоні. Нині Лондонський страховий ринок залишається одним із основних центрів авіаційного страхування і перестрахування.

Авіаційне страхування захищає майнові інтереси юридичних і фізичних осіб при експлуатації повітряного транспорту. За своєю сутністю авіаційне страхування е складним, комплексним видом страхування, що включає особисте, майнове страхування та страхування відповідальності.

Розрізняють обов'язкове і добровільне авіаційне страхування. Обов'язковість такого страхування обумовлена:

-- міжнародними конвенціями (Варшавська конвенція, Гвадалахарська конвенція, Римська конвенція, Монреальська конвенція), до яких приєдналася Україна;

-- внутрішніми законодавчими актами (головними е Повітряний кодекс України, Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації" від 12 жовтня 2002 р. № 1535).

Характерні ознаки авіаційного страхування: 1. Авіаційному страхуванню притаманні ризики, які можуть мати катастрофічні наслідки. Так, у разі катастрофи літака, як правило, необхідно здійснювати виплати за сам літак як пошкоджене майно, за загиблих членів екіпажу, за загиблих пасажирів, вантаж, прийнятий до перевезення, і за пошкодження уламками літака майна на землі. Тому цим видом страхування можуть займатися лише великі страхові компанії.

Договір страхування має комбінований характер у переважній більшості випадків, оскільки містить страхування не лише повітряних суден, але й різні види відповідальності. Договір авіаційного страхування діє за межами України.

Авіаційне страхування є недешевим видом страхування, досить дорогим воно стало після 11 вересня 2001 p.: значні розміри страхових сум, визначені у валюті різних країн (десятки, сотні мільйонів, мільярди доларів).

Укладання договорів перестрахування з національними страховиками та міжнародними страховими брокерами.

Така процедура в українській практиці є досить тривалою і складною: авіакомпанія перераховує її страхову премію українській страховій компанії, яка, своєю чергою, перераховує представництву міжнародного брокера в Україні.

Представництво отриману суму конвертує у валюту і перераховує її за кордон безпосередньо

брокеру, який аж тоді розподіляє її на частини між перестраховиками. Отже, авіаційне страхування тісно пов'язане з міжнародним страховим ринком.

При укладенні договорів авіаційного страхування застосовуються єдині правила та умови страхування, зокрема, єдина термінологія.

Авіаційне страхування регулюється міжнародними та національними правовими нормами. У разі настання страхового випадку стикаються закони багатьох держав: країни, на території якої сталася подія, країни -- власника літака, та країн, громадяни яких постраждали в авіаційній катастрофі. Міжнародним правом і вітчизняним законодавством встановлений спеціальний порядок розслідування авіаційних інцидентів та катастроф, що виникають при здійсненні міжнародних авіаперевезень. Зокрема, єдиною міжнародно визнаною процедурою розслідування причин авіаційних подій є розслідування, що призначається державою, на території якої сталася відповідна подія. Держава реєстрації повітряного судна може бути представлена при розслідуванні лише спостерігачем.

Кожна держава світу встановлює ліміти відповідальності авіаційного перевізника під час виконання польотів на її території (наприклад, Німеччина -- 75 млн. дол., Швейцарія -- 42,5 млн. дол., Данія -- 3 млн. дол. тощо).

Розглянемо порядок та умови проведення в Україні обов'язкового авіаційного страхування, що включає такі види [12]:

1. Страхування відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу (відповідальність перед пасажиром є застрахованою за наявності у нього авіаквитка з моменту реєстрації до моменту, коли він залишив перон аеропорту. За шкоду, заподіяну життю та здоров'ю пасажирів, страхова сума не повинна бути меншою під час виконання польотів у межах України -- 20 тис. дол. СІЛА; під час виконання міжнародних польотів -- у межах передбачених міжнародними угодами. За втрату або шкоду, заподіяну багажу, вантажу, пошті, -- сума еквівалентна 20 дол. США за кожен кілограм. За речі, що знаходяться у пасажира, -- сума, еквівалентна 400 дол. США).

2. Страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам (страхувальником є експлуатант повітряного судна, який експлуатує його на законних підставах. Розмір страхової суми залежить від максимальної злітної маси та від польотів, які здійснюються у межах України чи є міжнародними).

Страхування членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу (страхова сума за таким договором не повинна бути меншою ніж 100 000 тис. грн. за кожну застраховану особу. Прізвища та імена застрахованих осіб вносяться до страхового поліса. У разі смерті застрахованої особи внаслідок страхового випадку спадкоємцю виплачується 100 % страхової суми, у разі встановлення застрахованій особі інвалідності І групи -- 100 %, II групи -- 80 %, ІП групи -- 60 % страхової суми).

Страхування повітряних суден (страховим випадком є повне знищення повітряного судна, а також пошкодження окремих його частин, систем та елементів конструкції. Страхова сума не повинна бути меншою, ніж балансова вартість повітряного судна).

Страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт (такі особи є застрахованими з моменту заходження на борт повітряного судна з метою виконання ними своїх обов'язків до моменту сходження з нього. Страхова сума, встановлена умовами обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації, не повинна бути меншою ніж 100 000 тис. грн. для кожної застрахованої особи).

Страхувальниками можуть бути:

-- українські експлуатанти повітряних суден;

повітряні перевізники, які мають право здійснювати пасажирські та вантажні перевезення;

особи, які мають право власності на повітряне судно;

особи, які є замовниками авіаційних робіт.

Вимоги цієї постанови поширюються на іноземних експлуатантів повітряних суден, які виконують польоти у повітряному просторі України.

У страховому полісі, який належить до бортової документації повітряного судна, обов'язково зазначаються: страхова компанія, страхувальник, тип повітряного судна, його державний та реєстраційний знаки, перелік страхових ризиків, страхова сума, географічні межі польотів, строк дії договору, види польотів, за вимогою страхувальника -- зазначення перестраховика тощо.

Страхова компанія, отримавши ліцензію, має право на проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації. Найбільшими гравцями на вітчизняному ринку авіастрахування є ACT "Бусин", СК "Кредо-класик", СК "АСКА". Здійснює координацію діяльності страховиків у галузі страхування авіаційних ризиків та представляє їх інтереси в міжнародних об'єднаннях страховиків Авіаційне страхове бюро України ( АСБ ). Основними завданнями АСБ є: дослідження та прогнозування національного ринку страхових послуг у галузі авіації; підготовка та внесення на розгляд державних органів пропозицій стосовно законодавчих та інших нормативних актів з обов'язкового авіаційного страхування, розроблення рекомендацій з методології здійснення відповідних видів авіаційного страхування; сприяння впровадженню прийнятих у міжнародній практиці умов авіаційного страхування та форм уніфікованих полісів тощо.

Для отримання страхової виплати страхувальник зобов'язаний надати страховику оригінали або нотаріально засвідчені копії документів, передбачених відповідним договором обов'язкового страхування.

Отже, для ринку страхових послуг в авіації характерними є значні страхові суми та ліміти відповідальності, можливості виникнення катастрофічних збитків, потреба у перестрахуванні.

6. Страхові морські послуги: об'єкти та види

До транспортного страхування належить морське страхування, яке е найдавнішим видом страхування, його історія пов'язана з розвитком морської торгівлі. Батьківщиною цього виду страхування є Італія. Початкові операції морського страхування пов'язані з угодою бодмерею і фіктивною угодою купівлі-продажу. Ці операції здійснювалися одноосібними страховиками, а спеціалізованих організацій ще тоді не існувало. Зміни відбуваються у цій сфері страхування в кінці XVI ст., коли в Англії починає активно розвиватися морська торгівля. Саме це вплинуло на подальший розвиток морського страхування в Англії, яка на тривалий час стала світовим центром морського страхування. Розвиток морського страхування, без сумніву, пов'язаний із корпорацією "Ллойд".

Нині більшість договорів морського страхування укладається на основі Морського страхового поліса "Ллойда" та застережень Інституту лондонських страховиків. В Україні сучасні основні вимоги до договорів морського страхування відображено у Кодексі торговельного мореплавства України (розділ VIII) та у Законі України "Про страхування". В останньому законодавчому акті визначено такі види обов'язкового страхування [5]:

-- страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

страхування засобів водного транспорту;

страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

страхування відповідальності морського судновласника.

Об'єктами морського страхування може бути будь-який пов'язаний з мореплавством майновий інтерес, зокрема: морські судна; вантажі; фрахт; контейнери; цивільна відповідальність судновласника й перевізника перед третіми особами тощо.

У морському страхуванні використовується інститут абандона, який означає, що страхувальник відмовляється від своїх прав на все застраховане майно й отримає повну страхову суму у разі пропажі судна безвісти, економічної недоцільності ремонту застрахованого судна чи ліквідації пошкоджень. Тобто це відмова страхувальника від застрахованого майна на користь страхової компанії з метою отримання повної страхової суми.

Основними видами морського страхування є: 1. Страхування вантажу (карго): більшість вантажу страхується за стандартними умовами, а в окремих випадках вантаж страхується на особливих умовах (при перевезенні нафти, зерна, вугілля). Чинниками, що впливають на розмір страхового тарифу за договором страхування карго, є: тип вантажу, його пакування, розмір, вага, вартість, тривалість рейсу, пора року, судно, яке його переправляє. Практика страхування вантажу передбачає чотири варіанти його оцінки: перший -- вартість вантажу у пункті відправлення з урахуванням очікуваного прибутку (найбільш використовуваний), другий -- вартість у місці призначення; третій -- страхова вартість визначається на основі особливих положень, що зафіксовані у договорі купівлі-продажу; четвертий -- відновлювальна вартість. Якщо страхувальник неодноразово здійснює відправлення вантажу протягом тривалого часу (наприклад, року), то страхова компанія може укладати генеральний (глобальний, абонементний) страховий поліс тривалістю дії на один рік.

Страхування ризику втрати фрахту (фрахт -- плата за оренду судна): страхується судновласник від втрати доходу. Таке покриття часто включають в умови страхування каско суден.

Страхування відповідальності судновласників проводиться на основі вимог міжнародних угод. У більшості випадків таке страхування здійснюється клубами взаємного страхування -- "Р&І" (клуби захисту і відшкодування). Тому таке страхування відоме під назвою "Р&І". Клуби страхують відповідальність судновласників, менеджерів та інших осіб, пов'язаних з експлуатацією судна за відношенням до третіх осіб, включаючи відповідальність за забруднення навколишнього середовища. Провідні клуби захисту і відшкодування знаходяться у Великій Британії, Швеції, США, Норвегії.

Судновласнику видається сертифікат про зарахування його у члени клубу, перелік прийнятих на себе у клубі страхових інтересів, порядок сплати страхових внесків, розмір франшизи за кожним рейсом, строк страхування. Діяльність клубу базується на використанні коштів створеного фонду. Якщо коштів фонду не вистачає, то його члени здійснюють додатковий внесок. Для цього розрахований річний внесок членів клубу ділиться на частини та при необхідності наступна частина внеску збільшується.

Критеріями для визначення розміру страхових премій в клубі є: тип судна, район плавання, обсяг страхової відповідальності, тоннаж, а також вимоги національного законодавства щодо відповідальності судновласника. При настанні страхового випадку судновласник звертається у клуб і представляє аварійний сертифікат, акт експертизи, інші документи, які стосуються збитку.

Представляє інтереси вітчизняних страховиків у галузі морських ризиків у міжнародних об'єднаннях страховиків Морське страхове бюро України. Лише його члени -- страхові компанії за умови отримання відповідної ліцензії мають право укладати договори морського страхування. Крім того, у листопаді 2002 р, було створено Український пул зі страхування відповідальності судновласників.

Страхування каско суден забезпечує захист судновласників та інших осіб, пов'язаних з експлуатацією суден, від ризиків знищення чи пошкодження.

Страхуванню каско суден характерні такі різновиди:

страхування з відповідальністю за знищення і пошкодження: передбачає найбільш повний обсяг відповідальності та включає відшкодування збитків як від повного знищення, так і від ушкодження судна;

страхування без відповідальності за ушкодження, крім випадків катастрофи: страхова компанія компенсує збитки від повного знищення судна, а також ті збитки, що спричинені катастрофами. Обсяг відповідальності страховика перед страхувальником обмежений;

страхування без відповідальності за приватну аварію: передбачає обмеженість випадків, які стосуються відшкодування збитків при частковому пошкодженні судна;

страхування з відповідальністю тільки за повне знищення судна, включаючи витрати з рятування: страховик відшкодовує лише збитки від повного знищення судна чи пропажі судна безвісти (прирівнюється до повного знищення, у разі пропажі судна безвісти страховик відповідає у розмірі повної страхової суми) та з рятування судна;

страхування з відповідальністю тільки за повне знищення судна: відшкодовуються втрати лише від повного знищення судна чи пропажі його безвісти.

До страхування каско суден на практиці застосовуються додаткові види страхування: додаткове річне страхування

для звичайних суден, які плавають у нормальних умовах; страхування на певний строк для звичайних суден, що перебувають в умовах, відмінних від нормальних; спеціалізоване страхування для специфічних суден.

Договір страхування морського судна укладається на основі заяви, в якій обов'язково подається така інформація: об'єкт страхування, тип, рік побудови морського судна та інші його характеристики, умови страхування, тривалість страхування тощо.

Укладається договір страхування строком на один рік чи на тривалість рейсу. Якщо судно страхують на один рейс, то у договорі вказуються порти, куди заходить судно, а якщо на певний строк, то вказують строк та передбачувані райони плавання. Страховий поліс чинний у межах певного географічного регіону.

Якщо морське судно змінює рейс (або виходить за межі території) без попереднього повідомлення про це страховика, його відповідальність за збитки у результаті страхових подій припиняється. Якщо зміни маршруту були вимушеними (встановлено законодавчими нормами), то необхідно повідомити страховика про них і дати згоду на сплату додаткової страхової премії.

Для кожного морського судна індивідуально встановлюється страхова сума і страховий тариф, що обумовлено різними умовами експлуатації і характеристиками судна. Основними чинниками, що впливають на розмір страхового тарифу, є: історія страхування, вартість і вік судна (умовно морські судна поділяють на молоді та старі, старі судна -- ті, строк експлуатації яких перевищує 15--20 років, вони страхуються за більш високими ставками), тип судна, потужність двигуна та інші технічні характеристики.

В англійській практиці страхування морських суден застосовують такі способи розрахунку страхової премії: перший -- базою для розрахунку є вартість судна, другий -- тоннаж судна.

Отже, морське страхування мас давню історію розвитку. Сучасними його видами є: страхування каско суден, страхування вантажу, страхування ризику втрати фрахту, страхування відповідальності судновласника.

7. Страхові послуги при проведенні будівельно-монтажних та експлуатаційних робіт

Ризики, що пов'язані з будівельними, монтажними, експлуатаційними роботами зі створення та використання складного технічного обладнання, машин, техніки, можна страхувати. У світовій практиці страхування технічних ризиків включає:

страхування будівельного підприємця від усіх ризиків (CAR);

страхування монтажних ризиків (EAR);

страхування машин;

- страхування електронних пристроїв (в Україні предмети, що належать до електронних пристроїв, страхуються на умовах страхування майна).

Перший договір страхування монтажних робіт від усіх ризиків було підписано в 1924 р. Договір страхування будівельних об'єктів уперше було укладено в 1929 p., коли будувався міст Ламбет у Лондоні. Нині страхування будівельно-монтажних ризиків активно поширюється в країнах з розвинутою ринковою економікою. У Німеччині існує близько 100 страхових компаній, які займаються страхуванням будівельно-монтажних ризиків [3, с. 50]. Для координації діяльності страхових компаній із різних країн світу створена Міжнародна асоціація страховиків технічних ризиків (ІМІА).

...