Міжнародна система страхових автомобільних послуг "Зелена картка"

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Міжнародна система страхових автомобільних послуг "Зелена картка"

Ще 1946 р. Комітет з питань транспорту Європейської економічної комісії в Женеві створив робочу групу дорожнього транспорту, завданням якої була розробка та створення такої системи, що б забезпечувала захист потерпілих у ДТП, якщо її винуватцем був іноземець. Система отримала назву "Зелена картка" за кольором страхового поліса. На території європейських країн ця система вступила у дію з 1 січня 1953 р. і донині успішно захищає інтереси автовласників.

Страховому захисту підлягають життя, здоров'я та майно потерпілої особи, а також майно юридичної особи. Для отримання страхового сертифіката "Зелена картка" необхідна заява страхувальника, права водія, документи на транспортний засіб.

Розрізняють страховий сертифікат "Зелена картка -- уся Європа" та "Зелена картка -- Східна Європа". Всі країни Євросоюзу на бланку "Зеленої картки" знаходяться в одній графі, всі інші члени цієї міжнародної системи зазначені окремо. Країни, на які дія поліса не поширюється, закреслені. На початку 2005 р. членами міжнародної системи "Зелена картка" були 44 країни Європи, Азії (Іран, Ірак, Ізраїль, Туреччина) Африки (Марокко, Туніс) та деякі країни СНД [2, с. 42].

Основним елементом системи "Зелена картка" є національні бюро країн-учасниць, які організовують контроль за наявністю страхового поліса "Зелена картка" при перетині кордону, а також вирішують спільно із страховими компаніями питання врегулювання претензій за страховими випадками. Збитки у країнах -- членах системи "Зелена картка" регулюються через національне бюро -- бюро-регулювальник, яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника -- резидента іншої країни, на відповідне національне страхове бюро цієї країни -- бюро-платник.

Національні бюро об'єднані у Міжнародне бюро, штаб-квартира якого знаходиться в Лондоні. Основними функціями Міжнародного бюро є нагляд за виконанням діючих домовленостей між національними бюро, координація своєї діяльності з Комітетом із транспорту Європейської комісії ООН та іншими міжнародними організаціями, зокрема Європейською комісією страховиків.

Міжнародна система "Зелена картка" базується на так званому типовому "Лондонському зразку домовленості", на основі якого організації -- члени системи різних країн укладають між собою двосторонні угоди. У них, по-перше, дається тлумачення основних термінів ("член системи", "страхувальник", "страховий поліс", "дорожньо-транспортна пригода", "претензія" тощо); по-друге, визначається порядок отримання страхового сертифіката, розгляд і врегулювання претензій, що виникли в результаті ДТП, порядок взаєморозрахунків між національними бюро, а також інші організаційні аспекти.

Законність системи "Зелена картка" має офіційно визнаватися державою. Механізм страхового захисту на основі поліса "Зелена картка" такий: страхова компанія, яка надає страховий захист, забезпечує виплату страхового відшкодування потерпілому відповідно до вимог закону країни перебування, а документом, що підтверджує наявність страхування цивільної відповідальності, є "Зелена картка". Вона містить усю необхідну інформацію про транспортний засіб, його власника та умови страхування (строк та місце дії). Так, якщо її власник е винуватцем ДТП, то він надає поліс "Зелена картка" міліції чи іншим органам влади і тим самим підтверджує наявність страхового захисту. Національне бюро країни, де трапилась ДТП, зобов'язане розглянути і задовольнити претензію потерпілої сторони, виплачуючи відшкодування відповідно до чинних у країні законів, а потім звернутися до національного бюро тієї країни, де був зареєстрований транспортний засіб та проживає її власник (винуватець ДТП) і де видавалася "Зелена картка", з вимогою компенсувати збиток. Тобто врегулювання збитків проводиться на основі взаємних розрахунків між національними бюро, які е членами системи.

Відмова страхової компанії від виконання своїх обов'язків можлива лише у двох випадках: перший -- якщо потерпілий мав право отримати компенсацію через органи соціального забезпечення. Другий -- якщо ДТП виникла з вини особи, яка незаконно використовувала транспортний засіб (крадіжка). Кожен власник чи водій транспортного засобу самостійно вирішує, оформити йому страховий поліс "Зелена картка" у своїй національній страховій компанії чи купити в країні, в яку він їде, але потерпілий у всіх випадках не має можливості вибору страхової компанії, якій він може заявити свою претензію та отримати страхове відшкодування.

Існує чітко виписана процедура того, як країна може стати членом міжнародної системи "Зелена картка". Основні вимоги є такими [17, с. 417]:

По-перше, у країні має здійснюватися ОСЦПВ власників транспортних засобів.

По-друге, у кожній країні має бути організація, яка здійснює як врегулювання збитків, заподіяних автовласниками цієї країни на території інших держав, так і врегулювання збитків автовласників-нерезидентів на території свого перебування.

По-третє, держава -- член системи "Зелена картка" не повинна здійснювати перешкод при трансферті вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.

Чинне вітчизняне законодавство зазначає, що у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн -- членів міжнародної системи авто страхування "Зелена картка", власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка" [3].

З 1 січня 2005 р. Україна стала повноправним членом міжнародної системи авто страхування "Зелена картка" і має право голосу. До цього рішення Україна шість років перебувала у статусі перехідного члена Бюро "Зеленої картки" (це означало, що вітчизняні страхові компанії не могли продавати поліс "Зелена картка" іноземним автовласникам). Нині приблизно 13 страхових компаній України мають право укладати договори, дія яких поширюється на територію інших країн -- членів "Зеленої картки". Умови страхування і форма сертифікатів з цього виду страхування затверджені МТСБУ і є єдиними для всіх вітчизняних страхових компаній. Тарифні ставки також єдині для всіх страховиків і затверджені Кабінетом Міністрів України.

Хоча Україна й стала повноправним членом системи "Зелена картка", певні вимоги до вітчизняних страховиків залишилися. Головні з них є такими: страховики мають здійснювати обов'язкове перестрахування у провідних перестраховиків світу; надавати щоквартальну звітність міжнародному моніторинговому комітету; не мають права на видачу полісів "Зеленої картки" іноземним громадянам. ЦІ вимоги будуть діяти до 2009 р.

МТСБУ забезпечує членство України в міжнародній системі страхових автомобільних послуг "Зелена картка" та виконує загальновизнані зобов'язання перед уповноваженими організаціями (національними бюро) інших країн -- членів цієї системи. Тільки повні члени МТСБУ мають право укладати договір міжнародного страхування "Зелена картка".

МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди [3]:

На території країн -- членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", заподіяної власниками та/або користувачами зареєстрованих в Україні транспортних засобів, якщо такі власники та/або користувачі надали іноземним компетентним органам страховий сертифікат "Зелена картка", виданий від імені страховиків -- членів МТСБУ.

На території України, заподіяної водіями-нерезидента-ми на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн -- членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", за інших обставин, визначених чинним законодавством про цивільно-правову відповідальність.

При укладанні міжнародного договору страхування вітчизняний страховик зобов'язаний застосовувати затверджені розміри страхових платежів, а також посвідчувати чинний договір страховим сертифікатом "Зелена картка". Розрахунок розмірів страхових платежів за такими договорами проводиться залежно від типу транспортного засобу, строку дії договору страхування та держави, на яку поширюється дія договору страхування. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження розмірів страхових платежів за договорами міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 5 від 6 січня 2005 р. у разі укладення міжнародного ОСЦПВВТЗ, дія якого поширюється на держави -- члени міжнародної системи "Зелена картка", застосовуються розміри страхових платежів, які обчислюються шляхом множення наведених у табл. 8.2 значень на офіційний обмінний курс гривні до євро на дату укладення цього договору. Якщо дія договору поширюється на такі країни, як Болгарія,Румунія, Молдова, Білорусь (держави Східної Європи), то наведені у таблиці значення зменшуються вдвічі (на 50 %) [11].

У світовій практиці поряд із міжнародною системою "Зелена картка" діють ще декілька систем, найбільш розвинуті з яких "Помаранчева картка" -- члени Арабської страхової федерації та система "Коричнева картка" -- деякі члени Економічної Співдружності держав Західної Африки -- ECOWAS.

Таблиця 1. Значення, які використовуються для обчислення розмірів страхових платежів за договорами міжнародного ОСЦПВВТЗ, євро

Транспортні засоби	За 16 діб	За 1 місяць	За кожний наступний місяць	За 1 рік
Легкові автомобілі пасажиро-місткістю до 9 осіб з водієм включно та автомобілі загальною масою до 3500 кг	44,99	69,54	44,99	347,68
Автобуси	117,6	178,96	117,6	1380,49
Вантажні автомобілі	67,78	89,48	57,78	715,81
Причепи, напівпричепи	9,20	12,78	9,20	63,91
Мотоцикли	16,86	21,99	16,36	148,27

Таким чином, страховий сертифікат "Зелена картка" -- це загальноєвропейський варіант ОСЦПВ. Країни -- учасниці цієї міжнародної страхової системи взяли на себе зобов'язання визнавати на території будь-якої країни поліс страхування цивільно-правової відповідальності транспортних засобів у міжнародному автомобільному сполученні, куплений в їх власних країнах. страховий автомобільний послуга поліс

Короткі підсумки

Автотранспортне страхування включає: каско страхування, страхування цивільно-правової відповідальності власника транспорту у внутрішньому та міжнародному автомобільному русі, страхування вантажів. Договір страхування транспортного засобу укладається з дієздатними громадянами або юридичними особами на користь власника або будь-якої іншої особи, яка використовує транспортний засіб на законних підставах. Страховими випадками є: пошкодження чи знищення транспортного засобу (або його частин); незаконне заволодіння транспортним засобом; пошкодження або знищення транспортного засобу внаслідок стихійного лиха, пожежі чи самозаймання транспортного засобу.

На каско страхування приймається транспортний засіб у непошкодженому стані, що пройшов техогляд в установлений строк і не застрахований в інших страхових компаніях за тими ж видами ризиків. Транспортний засіб може бути застрахований: на повну вартість; на суму в частці від повної вартості; із застосуванням "системи першого ризику". Обов'язковою умовою укладання договору каско страхування є застосування безумовної чи умовної франшизи. При настанні страхового випадку відшкодуванню підлягають тільки прямі збитки. Розмір збитків визначається: у разі знищення чи незаконного заволодіння транспортним засобом -- розміром страхової суми; при пошкодженні транспортного засобу -- за обсягом необхідних відновлювальних робіт; витратами на рятування транспортного засобу і приведення його у порядок у зв'язку з настанням страхового випадку.

З 2005 р. в Україні запроваджено ОСЦПВВТЗ. Внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності діє виключно на території України. Суб'єктами ОСЦПВВТЗ є: страхувальники, страховики, потерпілі особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, МТСБУ. Страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час ДТП, яка сталася за участю транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована.

Розміри страхових платежів за договором ОСЦПВВТЗ встановлюються страховиками самостійно шляхом добутку базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів, які затверджені уповноваженим органом. При укладанні договорів ОСЦПВ більше ніж на півроку страховики мають право застосовувати систему "бонус - малус". Грошова сума, в межах якої страхова компанія зобов'язана здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов такого договору, називається обов'язковим лімітом відповідальності страховика. Окремо встановлено розмір обов'язкового ліміту відповідальності страховика на одного потерпілого за шкоду, заподіяну його життю та здоров'ю, а також за шкоду, заподіяну майну.

При настанні ДТП потерпілому згідно з договором ОСЦПВ може відшкодовуватися моральна шкода, а також шкода, заподіяна його життю, здоров'ю та майну. Якщо потерпілим є юридична особа, то страховою компанією відшкодовується виключно шкода, заподіяна майну. У результаті ДТП шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого, є шкода, пов'язана з: лікуванням, тимчасовою втратою працездатності, стійкою втратою працездатності, смертю. Шкодою, заподіяною в результаті ДТП майну потерпілого, є шкода, пов'язана з: пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу, доріг, дорожніх споруд, майна потерпілого тощо. Виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком відповідних документів чи в строки й обсяги, визначені рішенням суду.

Міжнародна система страхових автомобільних послуг "Зелена картка" почала діяти з 1 січня 1953 р. Основним елементом системи "Зелена картка" є національні бюро країн-учасниць, які об'єднані у Міжнародне бюро, штаб-квартира якого знаходиться в Лондоні. Ця система базується на типовому "Лондонському зразку домовленості", на основі якого національні бюро різних країн укладають між собою двосторонні угоди. Країна може стати членом міжнародної системи "Зелена картка", якщо буде дотримуватись основних вимог: у країні має здійснюватися ОСЦПВ власників транспортних засобів; має бути організація, що здійснює як урегулювання збитків, заподіяних автовласниками цієї країни на території інших держав, так і врегулювання збитків автовласниками-нерезидентами; має не бути перешкод щодо передавання вільно конвертованої валюти, яка спрямовується на страхові виплати.

З 1 січня 2005 р. Україна стала повноправним членом міжнародної системи страхових автомобільних послуг "Зелена картка". Умови страхування і форма сертифікатів з цього виду страхування затверджені МТСБУ і е єдиними для всіх вітчизняних страхових компаній. Єдиними є також тарифні ставки, затверджені Кабінетом Міністрів України. МТСБУ забезпечує членство України в міжнародній системі "Зелена картка" та виконує загальновизнані зобов'язання перед національними бюро інших країн -- членів цієї системи. Розрахунок розмірів страхових платежів залежить від типу транспортного засобу, строку дії договору страхування та держави, на яку поширюється дія договору страхування.

Основні поняття і терміни: страхові автомобільні послуги, каско страхування, карго страхування, страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, страховий сертифікат "Зелена картка", система "бонус - малус", Моторне транспортне страхове бюро України, обов'язковий ліміт відповідальності страховика, фонд страхових гарантій, фонд захисту потерпілих, фонд попереджувальних заходів.

Контрольні питання

1.Розкрийте особливості каско страхування в Україні.

2.Назвіть страхові випадки за договорами страхування автокаско та обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

3.Які умови має виконати страхова компанія, щоб здійснювати обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів в Україні.

4.Назвіть типи договорів ОСЦПВВТЗ.

5.Як обчислюється розмір страхового платежу за договорами ОСЦПВВТЗ?

6.Який механізм дії страхового сертифіката "Зелена картка"?

7.Який порядок здійснення страхового відшкодування за умовами договору ОСЦПВВТЗ?

Тести

1. При укладенні договору автокаско застосовується:

а) проста та складна франшиза;

б) комплексний страховий тариф;

в) умовна та безумовна франшиза;

г) простий та складний страховий тариф;

2. При страхуванні транспортного засобу на повну вартість у разі його знищення:

а) страхова компанія виплачує всю страхову суму за мінусом безумовної франшизи;

) страхова компанія виплачує страхове відшкодування за мінусом умовної франшизи;

в) страховик виплачує половину суми;

г) страховик виплачує викупну суму.

3. Якщо застрахованим транспортним засобом перевозиться вантаж, то при настанні страхового випадку:

а) страхова компанія виплатить викупну суму;

б) страхова компанія зменшує страхове відшкодування;

в) страхова компанія при пошкодженні вантажу не виплачує страхового відшкодування;

г) дія договору страхування припиняється.

4. Коли почав діяти Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"?

а) 1 січня 2004 p.;

6)1 лютого 2003 p.;

в) 20 грудня 2004 p.;

г) 1 січня 2005 p.

5. При укладенні договору ОСЦПВВТЗ страхувальнику присвоюється клас залежно:

а) від частоти страхових випадків;

б) від типу транспортного засобу;

в) від стажу водіння;

г) від сплаченої страхової премії за минулим договором

страхування.

6. Який клас присвоюється страхувальнику, якщо він

уперше укладає договір ОСЦПВВТЗ?

а) 13;

б) 7;

в) М;

г) 3.

7. За договором ОСЦПВВТЗ обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілого,

становить:

а) 25 500 грн.;

б) 20 000 грн.;

в) 2000 грн.;

г) 51 000 грн.

8. Франшиза при укладенні ОСЦПВВТЗ встановлюється

у розмірі:

а) 10 % від страхової суми;

б) що не перевищує 2 % ліміту відповідальності страховика;

в) що не перевищує 2 % ліміту відповідальності страхувальника;

г) 5 % від страхової премії.

9. Поліс "Зелена картка" поділяється на:

а) поліс "Уся Європа", поліс "Східна Європа";

б) малий поліс, великий поліс;

в) внутрішній поліс, міжнародний поліс;

г) повний поліс, частковий поліс.

10. Страхування вантажів -- це:

а) каско страхування;

б) карго страхування;

в) накопичувальне страхування;

г) обмежене страхування.

Страхові послуги у майновому секторі підприємства

Діяльність підприємства пов'язана з численними ризиками. Рівень їх впливу збільшується за ринкових умов. Підприємницьким ризиком є ризик, який виникає при будь-якій підприємницькій діяльності та пов'язаний з виробництвом та реалізацією продукції, товарів і послуг, товарно-грошовими й фінансовими операціями тощо. Тому ризики підприємницької діяльності потребують страхового захисту. Страхування підприємницьких ризиків спрямоване на захист підприємців від можливих непередбачуваних негативних обставин та чинників, які заважають досягненню поставлених цілей та отриманню прибутку.

Підприємствам для покриття їхніх ризиків страхові компанії пропонують такі послуги:

страхування майна та фінансових ризиків: страхування від вогню і стихійних лих, страхування устаткування та машин від поломок, страхування будівельно-монтажних ризиків, страхування шкоди, завданої перервами у виробництві, страхування від втрат прибутку тощо;

страхування відповідальності: страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції, страхування відповідальності роботодавця, страхування професійної відповідальності тощо;

особисте страхування: страхування персоналу від нещасних випадків, медичне страхування тощо.

В Україні стає поширеною серед підприємств саме корпоративна програма страхування, яка охоплює страхуванням не лише майнові інтереси підприємства, але й інтереси її працівників. Програма може включати комплексне страхування майна та відповідальності підприємства, страхування різних категорій працівників підприємства, а також бонус-про-грами страхування для персоналу. Корпоративна програма формується для кожного окремого підприємства -- клієнта страхової компанії залежно від того, якою діяльністю воно займається.

Найактивнішими вітчизняними підприємствами, які використовують страховий захист, є підприємства з іноземними інвесторами чи західним менеджментом. Друге місце за активністю посідають підприємства, які купують договір страхування, спричинений умовами кредитування (наприклад, страхування предметів застави), вимогами законодавства чи вимогами партнерів за бізнесом.

Найменш активна група страхувальників -- підприємства державної форми власності та підприємства, в яких акції не належать стратегічному інвесторові. Більшість керівників державних підприємств не вважають потрібним витрачати кошти на страхування, оскільки у разі виникнення непередбачуваних подій держава покриває всі збитки. В Україні при страхуванні ризиків державного підприємства ще жодного разу страхова компанія, з якою укладався договір на страхування, не визначалася на відкритих конкурсних засадах [13, с. 46].

У сучасних умовах багато вітчизняних підприємств значною мірою не розуміють, які послуги отримають від страхових компаній. Хоча певні стимули та пільги чинним законодавством передбачено. Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (п. 5.4.6), передбачено включення витрат зі страхування до валових витрат підприємства (рис. 9.1) [8].

Таким чином, витрати зі страхування основних фондів, товарів, готової продукції, сировини тощо підприємство має право відобразити у валових витратах. Окрім цього, законом дозволено зачисляти до складу валових витрат підприємства витрати зі страхування (за винятком витрат з медичного, пенсійного страхування і за обов'язковими видами страхування) в розмірі, що не перевищує 5 % валових витрат за звітний податковий період. Тобто, якщо страхування майна здійснюється на добровільних засадах, то валові витрати обмежені п'ятивідсотковим лімітом.



Рис. 1 Витрати підприємства на страхування

П'ятивідсоткове обмеження не поширюється щодо обов'язкових видів страхування майна, що зазначені у Законі України "Про страхування" (ст. 7).

Витрати з обов'язкових видів страхування майна у повній сумі зараховуються до валових витрат підприємства.

Розглянемо детальніше основні умови укладання договору страхування майна юридичних осіб. Для підприємств залежно від кількості та характеру ризиків пропонують:

чисте страхування від вогню (стандартний поліс): передбачає захист від пожежі, удару блискавки, вибуху газу;

комплексне страхування або розширене страхування від вогню й інших небезпек: крім вищезазначених ризиків, передбачає захист від стихійних лих, навмисних дій третіх осіб, крадіжки зі зломом і пограбування тощо. Воно більш поширене в Україні.

З підприємствами страхові компанії можуть укладати:

основний договір -- договір страхування всього майна, що належить підприємству;

додатковий договір -- договір страхування майна, одержаного підприємством згідно з договором найму (оренди, лізингу, прокату);

договір вибіркового страхування -- договір страхування окремого виду майна підприємства чи окремого об'єкта страхування;

спеціальний договір страхування -- договір страхування майна на час проведення експериментальних чи дослідницьких робіт.

Об'єктами страхування є майнові інтереси, які пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням підприємством такими видами майна: будівлями, виробничими спорудами, устаткуванням, інвентарем; товарно-матеріальними цінностями; готовою продукцією, сировиною та матеріалами; об'єктами незавершеного та капітального будівництва, що належать підприємству та відображені у балансі; майном, отриманим за договором лізингу, оренди (якщо воно не застраховане в орендодавця); майном, придбаним у кредит.

Страхова компанія перш ніж укласти договір страхування здійснює огляд майна, що страхується, та проводить експертизу щодо оцінки ризику настання страхового випадку, а також отримує від страхувальника всю необхідну інформацію про майно. Страхувальник несе повну відповідальність за достовірність наданої інформації. У разі виявлення неправдивих даних страхова компанія має право відмовити у виплаті всього або частини страхового відшкодування. Оцінка майна і ризиків підприємства здійснюється переважно від одного до трьох місяців. В окремих випадках -- може тривати до півроку.

Оцінку майна, що підлягає страхуванню, страхові компанії можуть проводити по-різному:

Для оцінки використовуються таблиці класифікації технічного стану конструкцій будинку й інженерних мереж та дані візуального огляду. Якщо об'єкт за своїм технічним станом нормальний (або задовільний), то за участю страхувальника заповнюється анкета, на основі якої страхова компанія має отримати об'єктивні дані щодо технічного стану споруди й виробничої Діяльності страхувальника, на цій основі розрахувати розмір страхового тарифу. Анкета для виробничих приміщень за своїм змістом дещо відрізняється від анкети для офісних приміщень.

Оцінку великих майнових комплексів, як правило, здійснюють сюрвейєри, яких залучають страхові компанії. На підставі висновку сюрвейера страховик розраховує страховий тариф, приймає рішення про укладання договору страхування майна підприємства.

Досить часто вітчизняні страховики здійснюють оцінку майна за балансовою вартістю майна за вирахуванням амортизації. У межах страхової оцінки визначається сума, на яку може бути застраховане майно, -- страхова сума.

Страхова вартість майна підприємства визначається залежно від виду майна: основні фонди, товарно-матеріальні цінності, продукція у процесі виробництва тощо. Для оцінювання основних фондів застосовується їх повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу. Товарно-матеріальні цінності як власного виробництва, так і придбані підприємством оцінюються за розміром фактичної собівартості або за цінами, що діяли на день укладання договору з вирахуванням зносу; об'єкти в стадії незавершеного будівництва -- за розміром матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку; продукція в процесі виробництва або оброблення -- за вартістю витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці; для майна, отриманого за договорами оренди, лізингу -- дійсна (балансова) вартість за даними бухгалтерського обліку підприємства, якому належить це майно, але не більше суми, в межах якої страхувальник несе відповідальність перед власником.

Якщо певна частина майна належить державному підприємству, то до оцінки можуть залучатися представники Фонду державного майна.

Договір страхування може укладатися на строк до одного року, на один рік або на більший строк. В останньому випадку страхові компанії щорічно переглядають страхову оцінку майна та регулюють розмір страхової суми. Підставою для укладення договору страхування є заява встановленого зразка, підписана керівником підприємства чи його заступником та головним бухгалтером. Заява обов'язково скріплюється печаткою. До заяви додається опис майна, що розглядається як об'єкт страхування. Опис підписується керівником підприємства та головним бухгалтером, також скріплюється печаткою.

Розмір страхової премії залежатиме від низки чинників, а саме: виду майна та умов його зберігання, технічного стану підприємства, виду виробництва, строку страхування, здійснення превентивних заходів тощо. Окремі страхові компанії визначають шкалу тарифів за галузевою ознакою.

На основі Закону України "Про страхування" у договорі страхування визначено коло обов'язків суб'єктів страхових відносин. Окремі вимоги страхова компанія для конкретного підприємства може подавати і зазначати у договорі страхування.

При настанні страхового випадку страхувальник має повідомити у визначені строки страхову компанію. Страхувальник не повинен проводити ніяких відновлювальних робіт на місці страхового випадку до прибуття представника страхової компанії, якому надати можливість провести огляд пошкодженого застрахованого майна для визначення причин і розміру збитків. Для підтвердження факту настання страхового випадку страхувальник формує пакет відповідних документів: документи компетентних органів за встановленою формою та інші необхідні документи відповідно до вимог страховика.

Страхове відшкодування за умовами договору страхування майна підприємств у більшості випадків базується на системі пропорційної відповідальності, тобто страхове відшкодування визначається в такій пропорції, в якій майно було застраховане, але не вище страхової суми. Страхове відшкодування виплачується:

у разі повного знищення майна -- у розмірі дійсної вартості з вирахуванням зносу та вартості залишків майна, придатного для подальшого використання, але в межах страхової суми;

у разі часткового пошкодження майна -- у розмірі різниці між заявленою страховою сумою та вартістю залишків майна, придатних для подальшого використання.

Таким чином, при підписанні договору страхування майна підприємства необхідно звертати увагу на таке: укладання договору страхування великого майнового комплексу не може бути швидким; з'ясувати, як буде здійснюватися оцінка майна; страхові тарифи за такими договорами не можуть бути низькими, бо це пояснюється низьким рівнем страхового захисту чи низьким рейтингом страхової компанії на ринку.

Размещено на Аllbеst.ru

...