Размещено на http://www.allbest.ru/

ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ ІЗ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ

Поняття й основи класифікації банківських операцій з цінними паперами

Очевидно, що превалюючий за своєю значимістю вид банківської діяльності -- кредитування, детально розглянутий у попередньому розділі, виступає одним з найважливіших факторів всебічного економічного розвитку. Однак, по-перше, розміщення у вигляді кредитів усіх наявних банківських ресурсів не завжди доцільне. По-друге, значна кількість наданих кредитів може виявитись нестандартними, що означає нараження їх вагомої частини на ризик неповернення позичальником, природним наслідком чого виступає втрата ліквідності та фінансової стійкості банку. По-третє, діяльність більшості банків, як правило, пов'язана з якимось одним економічним регіоном, а тому зниження ділової активності в цьому регіоні дестабілізує стан кредитного портфеля банку. У зв'язку з цим комерційні банки все більше зусиль зосереджують на активізації та розширенні кола операцій, що здійснюються ними на ринку цінних паперів (фондовому ринку). Ринок цінних паперів відіграє життєво важливу роль в економічному розвитку як окремих господарюючих суб'єктів, так і суспільства в цілому, забезпечуючи ліквідність та ринковий механізм ціноутворення, сприяючи обігу капіталу і його раціональному розміщенню. Основним завданням фондового ринку виступає мобілізація та вкладання фінансових ресурсів у найбільш привабливі з точки зору ринкової ефективності види підприємницької діяльності. Вільний оборот капіталу на фондовому ринку забезпечується через обіг цінних паперів, які поділяються на три групи:

-- пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які надають їх власникам право на участь в управлінні діяльністю емітента (акції);

-- боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, але які не дають їх власникам права на участь в управлінні діяльністю емітента (державні боргові зобов'язання, облігації підприємств, ощадні сертифікати та векселі банків);

-- похідні цінні папери (фінансові ф'ючерси, опціони, свопи тощо).

Цінні папери випускаються як з метою створення нових та розвитку існуючих виробництв, так і для покриття тимчасових потреб в обігових коштах. Вони можуть бути іменними чи На пред'явника, з вільним чи обмеженим колом обігу. На сьогодні цінні папери в Україні можуть випускатись як у власне паперовій формі у вигляді відповідних бланків, так і у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. Прямими комерційними учасниками фондового ринку як окремого сектора економіки, на якому здійснюється підприємницька діяльність, є:

-- фінансові компанії, які спеціалізуються на комерційній та комісійній діяльності з цінними паперами, а також на операціях за дорученням емітента в процесі первинного розміщення випусків цінних паперів та надання інших послуг (інвестиційне консультування, управління портфелями цінних паперів тощо);

-- комерційні банки, які отримали ліцензію на ведення професійної діяльності на фондовому ринку та здійснюють визначені чинним законодавством операції з цінними паперами;

-- інвестиційні компанії, які поєднують в одній особі функції фінансового посередника (брокера, дилера) й інституційного інвестора. Взаємні фонди інвестиційної компанії акумулюють кошти дрібних інвесторів для спільного інвестування в цінні папери, діючи за рахунок і в інтересах осіб, які їх купують. Інвестиційні компанії виступають для інших інституційних інвесторів інвестиційними менеджерами і консультантами, формують їх активи в цінних паперах, організують нарахування та сплату доходів по цінних паперах.

Побічними (непрямими) комерційними учасниками фондового ринку, які зобов'язані діяти на ринку лише через посередництво прямих учасників, є:

- інвестиційні фонди, які організують спільне інвестування в цінні папери через емісію власних не голосуючих цінних паперів;

- довірчі товариства, що здійснюють операції на фондовому ринку від імені, за рахунок, в інтересах та на ім'я довірителів;

- пенсійні фонди та страхові компанії, які мають можливість через послуги фінансових посередників здійснювати операції на фондовому ринку з метою формування власних портфелів цінних паперів і отримання доходу по них.

Структура фондового ринку включає біржовий та позабіржовий ринок цінних паперів. В основу біржового ринку покладено діяльність фондових бірж, що сприяє формуванню максимально справедливої ціни на цінні папери через механізм біржових торгів. Фондові біржі забезпечують покупців і продавців цінних паперів місцем для зустрічі з метою проведення торгівлі цінними паперами, утворюючи ефективний механізм визначення ринкової ціни шляхом зіставлення інтересів покупців та продавців. Біржові торги проводяться як у режимі фіксації котировок цінних паперів, так і шляхом підтримання безпосередньо аукціону, шляхом торгів "з голосу", з використанням засобів електронного зв'язку. Членом фондової біржі може стати будь-який прямий учасник фондового ринку, який повинен зареєструвати на біржі свою брокерську контору і брати участь у торгах відповідно до правил біржової торгівлі.

Позабіржовий ринок цінних паперів створюється і функціонує з метою забезпечення максимального зв'язку механізмів фондового ринку з інтересами інвесторів та емітентів окремих регіонів, сприяння залученню капіталів у середні та малі підприємства, створення сприятливих умов для розвитку новітніх технологій та виробництв, диверсифікації напрямків підприємницької діяльності в регіонах, створення потужної фондової інфраструктури, спроможної у короткий термін реформувати власність за допомогою залучення широких верств дрібних та інституційних інвесторів. Саме на позабіржовому ринку здійснюються такі операції, як інвестиційне консультування, управління портфелем цінних паперів. Комерційні банки в сучасних умовах активно проводять фондові операції як на біржовому, так і на позабіржовому ринку цінних паперів.

У загальному вигляді операція з цінними паперами - це юридично оформлена та закінчена дія або послідовність дій на фондовому ринку, об'єктом яких є цінні папери та грошові засоби.

Усі банківські операції з цінними паперами можуть бути розподілені на три основні групи:

емісійні -- пасивні операції, які здійснюються через випуск цінних паперів власного боргу;

інвестиційні -- активні операції із вкладення власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи шляхом придбання відповідних цінних паперів на фондовому ринку від свого імені;

клієнтські -- посередницькі операції з цінними паперами, які здійснюються банками від імені, за рахунок та на користь клієнтів.

Комерційний банк проводить ту чи іншу операцію на фондовому ринку залежно від конкретно визначеної мети банківської діяльності. Так, для формування і збільшення власного капіталу та залучення ресурсів для використання в активних операціях банк здійснюватиме емісійні операції:

-- випуск акцій і облігацій;

-- емісію векселів;

-- випуск депозитних та ощадних сертифікатів.

З метою одержання прибутків від діяльності з цінними паперами, для забезпечення участі у статутному капіталі інших підприємств та контролю над їх власністю банк здійснюватиме інвестиційні операції:

-- арбітражну дилерську діяльність, тобто виконання угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені та за свій рахунок шляхом виставлення власних цін купівлі-продажу із зобов'язанням їх купівлі та (або) продажу за заявленими цінами;

-- купівлю акцій з метою утримування їх у своєму розпорядженні терміном більше ніж 1 рік.

Якщо метою банківської діяльності на фондовому ринку виступає одержання доходу у вигляді комісійних винагород від операцій з цінними паперами, то банк буде проводити клієнтські операції:

-- андеррайтинг, тобто гарантоване розміщення на ринку випусків цінних паперів клієнтів-емітентів;

-- брокерську діяльність, тобто здійснення угод з цінними паперами як повірений чи комісіонер, що діє на підставі договору доручення або комісії;

- діяльність з управління цінними паперами, тобто здійснення від свого імені та за винагороду протягом певного строку довірчого управління цінними паперами, що належать іншій особі, в інтересах цієї або інших осіб;

- клірингову діяльність: послуги з визначення взаємних зобов'язань (збирання, звірка, коригування інформації щодо угод з цінними паперами і підготовка бухгалтерських документів) та їх заліку з поставок цінних паперів і розрахунків за ними;

-- депозитарну діяльність: надання послуг зі зберігання сертифікатів цінних паперів та (або) обліку переходу прав на цінні папери;

-- реєстраторську діяльність: операції зі збирання, фіксації, обробки, зберігання та надання інформації, що складає систему ведення реєстру власників цінних паперів;

-- діяльність з обслуговування клієнтських операцій з цінними паперами: надання консультаційно-інформаційних послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінними паперами між учасниками фондового ринку.

Серед найбільш важливих завдань, для вирішення яких комерційні банки, власне, здійснюють формування та управління портфелем цінних паперів у складі своїх активів, можна виділити такі:

-- зменшення вагомої частки кредитного ризику (за рахунок його урівноважування високоякісними цінними паперами);

-- стабілізація доходу банку (за рахунок можливого зростання доходів від фондових операцій в той час, коли доходи від кредитів падають);

-- забезпечення географічної диверсифікації (за допомогою вторинного фондового ринку цінні папери, на відміну від банківських кредитів, можуть вільно обертатися в різних регіонах);

-- послідовне підтримання ліквідності (за рахунок можливості динамічної трансформації ресурсного портфеля в частині цінних паперів);

-- забезпечення високої гнучкості банківського портфеля активів (за рахунок його ефективної реструктуризації на базі купівлі-продажу цінних паперів);

-- страхування ризику змін процентних ставок;

-- створення високоякісних видів застави (для забезпечення особливо важливих депозитів);

-- підвищення фінансових показників стійкості банківського балансу за рахунок володіння пакетами цінних паперів достатньо високої якості.

банк цінний папір біржовий

Інвестиційні операції банків

Як вже зазначалось, банківські інвестиційні операції -- це активні операції із вкладення ресурсів банку в різноманітні цінні папери з метою одержання доходу від утримання їх у своєму портфелі впродовж визначеного терміну або від продажу придбаних цінних паперів за більш високою вартістю. Виходячи з цього, в інвестиційному портфелі банків виділяються:

-- цінні папери банків на інвестиції;

-- цінні папери банків на продаж.

Як у першому, так і у другому разі ключовими характеристиками інвестиційної діяльності комерційних банків виступають очікуваний дохід від інвестування та ризик проведення інвестиційних операцій. Ризик банку-інвестора пов'язаний з тим, що доход може виявитись нижчим, ніж передбачено. Серед основних видів ризиків слід виділити такі:

-- ризик фінансового ринку (дохід від одних цінних паперів може виявитись нижчим, ніж дохід від інших, внаслідок змін процентних ставок на фінансовому ринку);

-- ризик інформації;

-- ризик дострокового відкликання цінних паперів емітентами;

-- ризик ліквідності;

-- політичний ризик.

Існують дві загальновизнані концепції оцінки інвестиційного ризику: аналіз чутливості кон'юнктури ринку та аналіз вірогідного розподілення дохідності. Перша основана на розрахунку розмаху варіації дохідності, виходячи з найкращого та найгіршого варіантів. Друга базується на побудові вірогіднісного розподілення значень дохідності та вирахуванні стандартного відхилення від середньої дохідності й коефіцієнта варіації, який, власне, і показує рівень ризику інвестицій в той чи інший цінний папір. Вихідними даними як при першій, так і при другій концепції виступають експертні оцінки. Прийняття рішення щодо інвестування базується на методах, які використовуються у фінансовій математиці, зокрема теорії вірогідності та математичній статистиці.

З метою мінімізації загального ризику інвестування банки здійснюють попереднє формування портфеля інвестиційних пропозицій, основними принципами якого виступають:

-- оптимальне розподілення ресурсів за типами цінних паперів (акції, облігації, векселі тощо), які слід рангувати за ступенем дохідності й ризику (рис. 7.1);

Рис. 7.1 Шкала відповідності доходу і ризику банківського інвестування

-- врахування вірогідності відхилення реальних характеристик від їх запланованого рівня;

-- оперативна (відповідно до обраної стратегії і тактичної варіабельності кон'юнктури ринку) реструктуризація інвестиційного портфеля;

-- формування портфеля з урахуванням конкретного стану макро- та мікро-середовища (розвитку ринку цінних паперів, періоду їх обігу, статистичних характеристик ринку, коливань процентних ставок тощо).

Головним завданням банківського менеджменту виступає вибір ефективної інвестиційної стратегії з наявних альтернативних варіантів спосіб найбільш вигідного розміщення банківських ресурсів, який дозволяє одержати максимальний дохід при забезпеченні прийнятного рівня ризику.

У банківській практиці використовуються різні методи оцінки ефективності інвестиційних проектів, основні з них наведені у табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Методи оцінки інвестиційних проектів

Найбільш розвинутими об'єктами інвестування в цінні папери виступають акції та облігації. Акції характеризуються такими видами вартості, як номінальна, емісійна, балансова, курсова, ліквідаційна.

Номінальна вартість - це ціна, вказана на бланку акції.

Емісійна вартість - це ціна, за якою здійснюється продаж акцій на первинному фондовому ринку.

Балансова вартість -- це ціна, що дорівнює частці власного капіталу емітента, яка припадає на одну акцію.

Ліквідаційна вартість -- це ціна, що може бути визначена в момент ліквідації підприємства-емітента.

Курсова вартість -- це ціна, за якою акції котируються на вторинному ринку цінних паперів.

Методи оцінки акцій наведені в табл. 7.2, основні показники дохідності акцій та механізм їх розрахунку -- в табл. 7.3.

Облігації як боргові цінні папери мають номінальну, викупну та курсову вартість.

Номінальна вартість -- це ціна, що вказується на бланку облігації та використовується як база для нарахування процентів.

Викупна вартість -- це ціна, за якою емітент здійснює викуп облігації після закінчення терміну її обігу.

Курсова вартість -- це ціна котирування облігації на вторинному фондовому ринку.

Методи оцінки облігацій наведені у табл. 7.2.

Вартість облігації залежить від періоду погашення, купонної ставки, податкового статусу, ліквідності, вірогідності неплатежу, норми доходу, поточної дохідності. Так, серед основних показників дохідності облігації можна виділити:

-- показник середньої норми доходу, який розраховується як відношення середньоперіодного доходу до середньої ціни облігації:

де ММ - норма доходу облігації;

FV - номінальна вартість облігації;

С -- купонний платіж за окремий період;

РV - вартість придбання облігації;

К -- кількість періодів нарахування та здійснення купонних платежів, що залишились до погашення облігації;

Таблиця 7.2

Методи оцінки акцій та облігацій

-- показник поточної дохідності, який розраховується як відношення купонного доходу за відповідний період до фактичних витрат на придбання облігації:

де СМ -- поточна дохідність облігації;

С -- купонний платіж за період;

РV -- вартість придбання облігації;

-- показник загальної дохідності облігації до моменту її погашення, який розраховується як відношення суми купонного платежу за окремий період і частини різниці між номінальною вартістю і ціною придбання облігації, що припадає на відповідний період, до вартості фактичних витрат на придбання облігації:

Приклад. У портфелі банку знаходиться пакет облігацій номінальною вартістю 100 тис. грн із терміном погашення через З роки і 15 %-м річним купоном. Ринкова ціна пакета облігацій -- 85 тис. гпн. Відповідно:

Основним показником дохідності безкупонних облігацій виступає дохідність облігації до моменту погашення, яка розраховується за формулою

Дохідність конкретної інвестиційної операції комерційного банку знаходиться у прямій залежності від ризику її здійснення. Класичний вигляд такої залежності наведено на рис. 7.2.

Рис. 7.2 Крива дохідності банківської інвестиційної діяльності

Поняття кривої дохідності базується на врахуванні терміну, що залишається до погашення цінного паперу. Але на практиці для банківських інвестиційних менеджерів важливішим є показник, який містить інформацію про те, коли інвестиція в той чи інший цінний папір почне приносити банку потік грошових доходів та скільки надходжень буде генеруватись цією інвестицією у кожний конкретний період (місяць, квартал, рік) зберігання цінного паперу банком. Подібну інформацію можна отримати за допомогою показника дюрації D -- середньозваженого строку погашення цінного паперу. Цей показник дозволяє вимірювати середню кількість часу, протягом якого до банку надходять усі грошові потоки доходу за відповідним цінним папером. Отже, за допомогою дюрації визначається, термін окупності для банку вартості фактичних витрат на придбання цінного паперу:

Показник дюрації активно використовується банківськими менеджерами для визначення й аналізу динаміки вартості облігацій та інших цінних паперів відповідно до зміни ринкових процентних ставок. Розмір очікуваної зміни ринкової ціни облігації у зв'язку зі зміною норми дохідності на ринку розраховується за формулою

Приклад, Норма дохідності за грошовими вкладеннями на ринку знизилась від поточного рівня дохідності з 17 % до 12 %> тобто на 5 %. Приблизна зміна ринкової ціни облігації муніципальної позики із середньозваженим строком погашення 4 роки та поточною вартістю 10 000 грн становитиме

Отже, за таких обставин ринкова ціна облігації приблизно дорівнюватиме 11 709 грн.

На сучасному етапі розвитку українського фінансового ринку розглянуті класичні методи оцінки ефективності банківських інвестиційних операцій і визначення дохідності окремих цінних паперів не завжди і не повною мірою можуть бути використані внаслідок слабкої розвиненості внутрішнього первинного ринку цінних паперів, практичної відсутності вторинного фондового ринку, нерозвинутості системи інформаційного забезпечення, відсутності стабільної законодавчої бази. З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків і обмеження інвестиційного ризику Національний банк України встановив нормативи інвестування, а саме: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) і норматив загальної суми інвестування (Н12).

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, і регулятивного капіталу банку і розраховуються за формулою

де Кін -- кошти банку, що інвестуються на придбання акцій (часток, паїв) окремо за кожною установою;

РК -- регулятивний капітал банку;

ЦП -- цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції з урахування загальної суми сформованого резерву під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж та на інвестиції;

Вак -- вкладення в капітал (що не консолідуються) інших банків та установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи.

Значення нормативу Н11 не має перевищувати 15%.

Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) будь-якої юридичної особи, і регулятивного капіталу банку, він розраховується за формулою

де Кін -- кошти банку, що інвестуються на придбання акцій (часток, паїв) будь-яких юридичних осіб;

РК -- регулятивний капітал банку;

ЦП -- цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції з урахування загальної суми сформованого резерву під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж та на інвестиції;

Вак -- вкладення в капітал (що не консолідуються) інших банків та установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи.

Значення нормативу НІ2 не має перевищувати 60%.

Тому менеджери банків при плануванні та проведенні конкретних інвестиційних операцій мають враховувати специфіку функціонування вітчизняної фінансової системи, що характеризується перш за все поточним станом законодавчої та нормативної бази, переважно короткостроковим характером інвестування, багаторазовими змінами ролі, прав та обов'язків як учасників фондового ринку, так і органів державного контролю та нагляду, нестабільністю макроекономічної ситуації у середньо- та довгостроковому аспекті в цілому.

Размещено на Allbest.ru