Деякі теоретико-правові аспекти регулювання лізингової діяльності українських банків

Ключові слова: лізинг, фінансовий лізинг, банківська сфера, банки, банківська діяльність.

В статье раскрыто понятие договора финансового лизинга, проанализировано современное состояние предоставления финансовых услуг в банковской сфере и определено место договора финансового лизинга в сфере деятельности украинских банков. Также определена значимость лизинга для украинской экономики и предоставлены выводы по совершенствованию законодательства в сфере заключения договоров финансового лизинга украинскими банками.

Ключевые слова: лизинг, финансовый лизинг, банковская сфера, банки, банковская деятельность.

In the article the concept of financial leasing contract, to analyze the current state of the financial services in the banking sector and the place of financial leasing in sphere of activity of the Ukrainian banks. Also determine the significance of the lease for the Ukrainian economy, and given the findings to improve legislation in the sphere of the conclusion of the financial leasing contracts Ukrainian banks.

Key words: leasing, financial leasing, banking sector, banks, banking activity.

Сьогодні в Україні ще досить гостро стоїть питання оновлення основних засобів і матеріально-технічної бази українських підприємств. На жаль, практично в усіх сферах української економіки зношеність основних коштів суб'єктів підприємництва досягла максимуму, що призводить до катастрофічних наслідків для населення. Так, зношеність основних фондів житлово-комунального господарства, енергетики, транспорту призводить до постійних аварій і жертв серед людей унаслідок цього. Однак власних коштів для оновлення матеріально-технічної бази в більшості наших підприємств немає. А сподіватись на допомогу держави чи можливість перекласти ці витрати на населення більшості українських підприємців не доводиться, за винятком монополістів, які можуть перекласти власні витрати на плечі споживачів своїх товарів і послуг, непомірно збільшивши тарифи.

Тому метою статті є дослідження правової природи фінансового лізингу, проведення аналізу лізингової діяльності українських банків та визначення місця договору фінансового лізингу в банківській системі.

Традиційно підприємці використовували три основні джерела фінансування своєї діяльності: власний капітал (статутний капітал юридичної особи або особисті засоби індивідуального підприємця), позиковий капітал та дохід від цінних паперів, що випускаються ними. Однак останнім часом у світовій практиці одним з основних способів залучення коштів в економіку стала інвестиційна діяльність. Саме завдяки інвестиціям Німеччина та Японія перетворились на країни із сильною й розвиненою економікою. Інвестиції допомагають підприємцям упоратись із найважливішим завданням у бізнесі - постійним оновленням засобів виробництва та підтриманням їх на належному рівні, що дає змогу конкурувати й виживати в умовах динамічного ринку, що розвивається.

У країнах із розвиненою економікою одним з основних видів інвестиційної діяльності є фінансовий лізинг. Тому розвиток фінансового лізингу в Україні залишається актуальним, потреба в його вивченні й застосуванні зберігається досі. Найбільш цікавим у вивченні лізингових правовідносин є дослідження правового регулювання договору фінансового лізингу в Україні, який саме є підставою для виникнення лізингових правовідносин.

Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалась в Україні, коли практично зупинилось фінансування оновлення основних засобів у зв'язку з недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш доцільним та мобільним, може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України. Міністерство економіки України дотримується тієї ж думки, вважаючи, що подоланню

промислового спаду може сприяти саме лізинг обладнання.

Відомо, що гарантією й запорукою успішного розвитку будь-якої підприємницької діяльності є її надійне правове забезпечення. І навпаки, правова невизначеність відносин партнерів стає однією з причин, що стримує підприємницьку ініціативу, і лізинговий бізнес не є винятком. Тому важливою умовою розвитку лізингових відносин є створення сучасного мобільного законодавства, яке стимулюватиме ділову активність усіх учасників лізингових угод (лізингових фірм, банків, підприємств виробничої й сервісної сфери, потенційних лізингоотримувачів).

Незважаючи на те, що лізинг у багатьох країнах світу давно отримав широке розповсюдження та вважається найбільш доцільним способом організації підприємницької діяльності, в Україні все ще визначаються шляхи й форми його розвитку в багатоукладній економіці. Таким чином, з огляду на цілком позитивний досвід здійснення лізингових операцій в іноземних країнах, на необхідність і перспективність розвитку лізингу в Україні, а також на незначний досвід України в регулюванні лізингових відносин і більш досконале законодавство країн, які впродовж десятиліть практикують лізинг, передбачаємо той факт, що вивчення й аналізування теоретичних питань лізингу та світового досвіду лізингових відносин, а також перспектив міжнародного лізингу в Україні полегшить подальше становлення лізингу в Україні, дасть можливість уникнути певних помилок у регулюванні цих відносин у подальшому.

Успіх лізингового бізнесу в будь-якій галузі залежить переважно від правильного розуміння його змісту та специфічних особливостей, їх адекватного відображення в методичних рекомендаціях і практичних рішеннях. Тому насамперед необхідно з'ясувати, у чому полягає сутність лізингу, якими є його природа й потенціал, принципи та організаційні форми. Лише всебічне пізнання економічного механізму та переваг, що закладені в системі лізингу, дасть змогу широко використовувати його в практичній підприємницькій діяльності. Одним із нових договірних інститутів, який набирає все більшого поширення у вітчизняній договірній практиці, є фінансовий лізинг. На сьогодні основними джерелами правового регулювання відносин за договором фінансового лізингу є Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про фінансовий лізинг» у редакції від 11 грудня 2003 р. та низка інших нормативно-правових актів.

Щоб визначити, чи всі суб'єкти лізингу є сторонами договору фінансового лізингу, необхідно з'ясувати, до яких правочинів (дво- чи багатосторонніх) належить цей договір. Це питання в спеціальній літературі тривалий час є дискусійним. Одні вчені, серед яких В.В. Вітрянський, А.А. Іванов, О.Є. Блінков, виходять із того, що договір фінансового лізингу - це двосторонній правочин між лізингодавцем і лізингоодержу- вачем. Натомість інші автори роблять спроби охарактеризувати договір фінансового лізингу як тристоронній правочин [7]. На думку І.О. Решетник, договір фінансового лізингу варто вважати тристоронньою угодою, оскільки мова йде про систему майнових відносин, що виникають у зв'язку з набуттям лізингодавцем у власність вказаного лізингоодержувачем майна у визначеного продавця з подальшим наданням цього майна в тимчасове володіння й користування за певну плату. Фактично договірний зв'язок між лізингоодержувачем і продавцем базується на особливому вираженні волі цих суб'єктів [10].

Особливий характер волевиявлення полягає в тому, що воля лізингоодержувача й продавця виражається непрямим шляхом. Воля лізингоодержувача на виникнення відповідних правовідносин виражається в договорі лізингу, у якому обумовлюється питання не лише про лізингове майно, а й про продавця, який зазвичай вказується лізингоодержувачем, що свідчить про істотне значення цієї умови для лізингоодержувача.

Значну роль у лізинговій діяльності традиційно відіграють банки. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення від свого імені зазнач ених коштів на власних умовах і на власний ризик, відкриття й ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Серед операцій, які може здійснювати банк, ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, зокрема, лізинг. Щодо участі банків у відносинах фінансового лізингу варто враховувати положення ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25% капіталу банку [6].

Банки-резиденти, відповідно до українського законодавства, мають право виконувати лізингові операції лише за рахунок власних коштів, що для них не складає особливого інтересу, оскільки, будучи депозитними заснуваннями, вони орієнтуються переважно на виконання комерційних операцій за рахунок залучених коштів (внесків). Тому лізингові угоди здійснюються банками, як правило, винятково в тих випадках, коли вони приймають на свій баланс майно клієнтів, що виступало заставним забезпеченням прострочених позичок. При цьому лізинг виступає як технічний інструмент, який дає змогу стягнути прострочену заборгованість шляхом використання застави.

Розвитку «банківського» лізингу до деякої міри перешкоджає також те, що для здійснення лізингових операцій банки повинні отримувати окрему ліцензію Національного банку України. Українські підприємства - виробники машин та устаткування, безумовно, бачать у лізингу перспективу просування своєї продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Особливий інтерес до лізингу спостерігається у виробників транспортних засобів (літаків, автобусів, тролейбусів і морських суден) та сільськогосподарської техніки (тракторів, комбайнів). Проте ці підприємства нині самі перебувають у найтяжчому фінансовому становищі та через відсутність оборотних коштів не можуть фінансувати придбання своєї продукції на умовах лізингу. Тому приклади ефективного лізингу «від виробника» є одиничними.

Аналогічною є ситуація із самостійними лізинговими компаніями, створення яких не було міцно пов'язане з надійним джерелом фінансування лізингових угод (банком, страховою чи інвестиційною компанією). Такі лізингові компанії, як правило, припиняли активну діяльність незабаром після створення або трансформувались у торгові підприємства. Для закордонних лізингодавців (банків, лізингових компаній, під- приємств-виробників) є дві можливості надання лізингових послуг на українському ринку: через інвестування в лізинговий бізнес в Україні й ведення лізингової діяльності в статусі резидента України та шляхом здійснення міжнародних лізингових угод у статусі нерезидента. В обох випадках, особливо в другому, основними чинниками, які стримують діяльність закордонних лізингодавців на українському ринку, є такі:

- недостатнє знання особливостей ринку та складність оцінки ризиків;

- відсутність розгалуженої мережі, необхідної для здійснення експертизи й моніторингу лізингових угод;

- нестабільність і недосконалість законодавчої бази [8].

Водночас варто зазначити, що лише на лізинговому сегменті ринку фінансових послуг в Україні практично відсутні спеціальні обмежувальні процедури й вимоги для роботи нерезидентів. Тим часом в Україні діють жорсткі обмеження на банківську діяльність, яка здійснюється нерезидентами або фінансується ними (обмежено вихід на ринок, необхідне ліцензування діяльності, встановлено граничні умови для інвестування). Не менш жорсткі вимоги висуваються до діяльності нерезидентів на ринку страхових послуг (заборонено прямий вихід нерезидентів на ринок, діють жорсткі обмеження на участь іноземного капіталу в українських страхових компаніях).

Найбільше поширення в Україні отримав міжнародний лізинг вантажних автомобілів, морських і повітряних суден, а останнім часом і комп'ютерної техніки. Лізингові пропозиції закордонних компаній відрізняються від пропозицій внутрішнього ринку більш низькою вартістю послуг, а також значно більшою тривалістю періоду лізингу. При цьому в більшості випадків (на відміну від отримання іноземного кредиту) не потрібне надання гарантій уряду або гарантій першокласних закордонних банків. фінансовий лізинг банк український

У цілому ситуація на ринку лізингових послуг України характеризується істотним перевищенням попиту над пропозицією та тенденцією до переважного розвитку міжнародної форми лізингу. Вона пояснюється особливістю правового регулювання лізингових послуг в Україні. За зберігання цієї тенденції та подальшого вдосконалення національного лізингового законодавства можна прогнозувати в майбутньому підвищений інтерес українських банків і лізингових компаній до здійснення лізингової діяльності в Україні з території інших країн, які мають більш сприятливе лізингове, податкове й інвестиційне законодавство, шляхом створення там лізингових філій (дочірніх компаній).

Отже, можна ще раз підкреслити значимість лізингу для української економіки та зробити висновок про те, що на сьогодні в Україні фінансовий лізинг як цивільно-правовий інститут уже існує. Хоча порівняно з економічно розвиненими країнами питома вага лізингу в загальному обсязі інвестицій в українську економіку залишається мізерно малою.

Лізинг має безліч переваг порівняно з іншими цивільно-правовими економічними інститутами, серед яких основними можна назвати такі:

1) лізинг дає можливість отримати устаткування у володіння й користування без його повної оплати;

2) завдяки лізингу можна організувати нове виробництво без мобілізації необхідних великих фінансових ресурсів;

3) завдяки лізингу є можливість модернізації виробництва без залучення позикового капіталу;

4) під час лізингу є можливість випробувати устаткування до його повної оплати або використовувати обладнання лише протягом періоду, коли воно є необхідним.

Саме лізинг дає змогу найвигіднішим чином узгоджувати інтереси виробників і споживачів, банків і лізингових компаній. Лізинг - це більш вигідний спосіб придбання та користування обладнанням порівняно з його купівлею чи звичайною орендою. Тому можна з упевненістю припустити, що кількість укладених лізингових договорів українськими підприємцями із часом зростатиме, зрештою питома вага лізингу в загальному обсязі інвестицій досягне рівня провідних успішних країн, що в підсумку приведе до оновлення основних засобів і матеріально-технічної бази підприємств українських підприємців, а отже - до економічного зростання нашої держави.

ЛІТЕРАТУРА