Важелі державного антикризового регулювання банківських установ з точки зору виникнення кризових явищ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Важелі державного антикризового регулювання банківських установ з точки зору виникнення кризових явищ

І. П. Мігус

К. В. Карпова

Банки перерозподіляють грошові потоки, що надходять від вкладників, і беруть на себе ризики у зв'язку зі здійсненням посередницьких функцій. В умовах ринкової економіки банки відіграють ключову роль у підтримці економіки, виступають як інститути, діяльності яких спрямовано на одержання прибутку та які самостійно приймають рішення щодо власних ризиків. Банки більше, ніж підприємства інших видів діяльності, підлягають державному регулюванню та незалежному контролю. Система державного регулювання банківського сектора економіки в тій чи іншій формі функціонує в усіх країнах світу.

Системний характер явищ, які здійснюють вплив на банківський сектор в цілому, на сьогодні виступають об'єктом теоретичних та емпіричних досліджень. Їх основною метою є з'ясування механізмів виникнення та розвитку системних ризиків у банківському секторі на підставі аналізу поведінки індикаторів, які попереджають виникнення фінансових проблем у банку або банківської кризи.

За таких умов втручання держави у банківську сферу є неминучим. Більше того, постійне адекватне антикризове регулювання дозволяє у найкоротший термін подолати кризові явища, забезпечити стабільне функціонування банківської системи та ефективний розвиток економіки. Тому державне антикризове регулювання поступово перетворюється в абсолютно необхідний фактор повсякденної банківської діяльності і стає невід'ємною складовою державної політики при виведенні країни з фінансової депресії. антикризовий фінансовий банківський економіка

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у дослідження даного питанні внесли О. Афанасьєва, О. Барановський, В. Бриштіна, А. Градова, А. Грязнова, О. Дзюблюк, А. Єрмошенко, В. Коваленко, О. Крухмаль, А. Мороз, В. Міщенко, Л. Перехрест, М. Орловська, М. Савлук, К. Хамфріс та інші. Проте, незважаючи на численні дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів з даної проблематики, багато питань потребують подальших наукових досліджень.

Формулювання цілей статті. Метою дослідження є визначення сутності антикризового регулювання та аналіз важелів державного антикризового регулювання банківських установ з точки зору виникнення кризових явищ.

Виклад основного матеріалу дослідження. Непередбачуваність ситуацій, високий темп змін, нові проблеми, з якими банкам не доводилось стикатися, це лише частина негативних явищ при діяльності банківських установ. Сьогодні діяльність банку постійно супроводжується ризиками та загрозами, все важливішим стає питання виживання за умов постійних впливів та забезпечення стійкого розвитку банку, що актуалізує проблему антикризового регулювання.

Державне регулювання банківського сектора є важливою складовою регулювання фінансової сфери, і на відмінно від інших напрямків регулювання інших секторів економіки, зазнає значною мірою відповідальності за регрес чи розвиток кожного з секторів окремо та економіки країни в цілому. У першу чергу, це зумовлюється багатофункціональним призначенням банківської системи, перш за все її першого рівня - ЦБ, який є відповідальним за формування та координацію монетарної або грошово-кредитної політики - забезпечення стабільності національних грошей та регулювання обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням бюджетної політки. Крім того, як відомо будь-яка банківська криза представляє собою глибоке порушення економічних процесів, що викликає різноманітні втрати національного доходу [1].

На основі викладено, необхідно більш детально дослідити таке поняття, як банківська криза - це значна дестабілізація всього банківського сектору або його частини, що проявляється у неспроможності виконувати свої функції внаслідок критичного погіршення фінансових показників, вона може супроводжуватися скороченням кількості банків і застосуванням державою заходів надзвичайного характеру. У період кризи виконання даних завдань є ускладненим, внаслідок негативних процесів, які призводять до затримки платежів між суб'єктами господарювання, нестачі кредитних ресурсів, необхідних для функціонування та розвитку економіки, виконання зобов'язань.

Банківська криза визначається одним із типів фінансової кризи, до яких також належить валютна, боргова, фондова криза, та може виникати одночасно з ними (табл. 1).

Таблиця 1. Класифікація банківських криз

Класичне визначення кризи пов'язує його з тривалим періодом ненормально низького рівня економічної діяльності. У випадку банківської кризи мова повинна йти про тривалий період ненормально низького рівня економічної діяльності банків. Слід зазначити, що банківська установа виступає системою тому, що складається із взаємопов'язаних елементів, зв'язків, відносин і являє собою їх цілісність.

На думку дослідників, основними причинами виникнення банківських криз можна виділити наступні:

погіршення фінансового стану банківських установ внаслідок високої волатильності цін активів, перш за все, акцій і активів, перш за все, акцій і активів в іноземній валюті, що пов'язано з негативним ефектом глобалізації. Валюти, які відбивали роль світових або регіональних коштів платежу, мали значні коливання в останні п'ять років;

зловживання в обліковій політиці великих західних корпорацій в умовах ослаблення ролі аудиторських компаній, які в свою чергу вплинули на кон'юктуру ринку та фінансовий стан банків-кредиторів;

сучасні фінансові інновації та розвиток ринку деривативів;

недостатній ступінь конкуренції в банківській системі, що особливо характерно для країн з перехідною економікою;

недостатній ступінь капіталізації банківської системи;

відсутність досконалої системи страхування депозитів [3].

Фінансова криза банківської установи виникає на підставі впливу зовнішніх і внутрішніх чинників. Але основним чинником передкризового стану завжди є наявність неплатоспроможності - спочатку по відношенню до окремих контрагентів, а потім і до суб'єктів фінансового ринку.

Таким чином, можна зазначити, що антикризове регулювання банківською системою передбачає систему регулюючих заходів та рішень щодо діагностики, попередження, нейтралізації та подолання криз і їх причин на всіх рівнях банківської системи. Як було вже зазначено, держава відіграє особливу роль в процедурі антикризового регулювання банківською системою.

Тому, державне регулювання банківської системи виступає елементом загального механізму соціально-економічного розвитку держави та здійснюється спеціально вповноваженими на це державними органами та недержавними саморегульованими організаціями. У цьому контексті нами сформульовані засади формування механізму державного регулювання банківської системи на підставі розкриття таких понять як «банківське регулювання», «банківський нагляд» і «банківський контроль», котрими повинна оперуватися банківська система (табл. 2).

Таблиця 2.. Засади формування механізму державного регулювання банківського сектору економіки

Наслідки нинішнього регулювання банківської сфери мають невтішні результати - високий рівень інфляції, доларизація економіки, подорожчання або повна відсутність кредитних ресурсів для реальної економіки, незадовільне застосування механізмів рефінансування та рекапіталізації, сприяння монополізації ринку банківських послуг, безконтрольне зростання іноземного банківського капіталу, критичне посилення впливу на формування внутрішньої монетарної політики Міжнародного валютного фонду, нещадність або відсутність бажання виявляти проблеми в діяльності банківських установ на ранніх стадіях їхнього виконання.

На сучасний стан незадовільного рівня державного регулювання в банківській сфері впливають певні фактори, а саме:

низький рівень розвитку національної економіки і занепад банківського сектора;

наявність кризових явищ в економіці;

невизначеність функціональної незалежності та ступеня координації діяльності регуляторів між собою;

відсутність адміністративної та карної відповідальності посадових осіб Центрального банку, державних та приватних банків за злочини перед людьми та країною;

великий ступінь залежності рішень державних органів влади від політичної коню крути та замовлень олігархічних кланів;

пріоритетність вирішення поточних короткотермінових завдань над довгостроковим розвитком [6].

Разом із тим державне регулювання банківської системи є поняття значно ширшим, ніж просто регулювання діяльності комерційних банків. А тому його механізм повинен включати певні органи, які розмежовуються за напрямками застосування (табл. 3).

Таблиця 3. Органи державного регулювання банківської системи України

На наш погляд, більш ефективна така структура державного регулювання, по перше, чітке розмежування банківського регулювання, нагляду та контролю, по друге, консолідацію діяльності державних органів влади в системі загального механізму з розподілом чітких зон відповідальності. Крім того, для ефективного здійснення регуляторних цілей механізм державного регулювання повинен використовувати оптимальний перелік інструментарію за обов'язкової умови його економічності та оперативності.

Таким чином, економічний механізм антикризового регулювання має бути складовим елементом регулювання банком, та складатися з трьох підсистем: підсистема забезпечення, функціонування та підсистема регулювання проблемними активами. Перша підсистема включає компоненти організаційного, методичного, нормативного, фінансового, інформаційного та технологічного забезпечення. Друга підсистема об'єднує функції управління кризовими ситуаціями і представляє собою комплекс економічних і організаційних методів, які сприяють вирішенню завдань діагностики банку, аналізу, контролю і своєчасного запобігання кризових ситуацій, що наближається. Третя - це підсистема обліку, оцінки, фінансового оздоровлення та подолання інших проблем [8].

Варто розрізняти два ключові поняття «антикризове управління» та «антикризове регулювання»:

1) антикризове регулювання - це дії з боку уряду та центрального банку. Основним елементом регулювання економіки є державне регулювання економіки як макроекономічна категорія, що відображає відносини, які виникають при організаційно-економічному і правовому впливі з боку держави, спрямовані на захист банківських установ від кризових ситуацій, запобігання банкрутства або припинення їх подальшого функціонування. Аналізуючи наукові надбання, вважаємо що стратегічна мета - це підтримання стабільності банківської системи протягом всього періоду її функціонування [9].

2) антикризове управління - це мікроекономічна категорія, що відображає відносини, що складаються на рівні банку при його оздоровленні, а також сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур стосовно конкретного банку. Основною метою - є прийняття обґрунтованого рішення стосовно доцільності його функціонування з подальшою розробкою та реалізацією комплексу заходів по виходу з кризового стану, або розробкою та реалізацією комплексу заходів щодо припинення діяльності банк залежно від характеру прийнятого на основі аналізу діяльності рішення [10].

Тому, технологія державного антикризового регулювання банківською діяльністю повинна будуватися в основному, на законодавчо-нормативній діяльності та фінансовій підтримці банківського сектору у разі вкрай негативного впливу на діяльність банків, що негативно позначається на економіці країни в цілому та порушує інтереси вкладників та кредиторів.

В першу чергу, система антикризового регулювання повинна будувати на діагностиці ситуації в банківській сфері. Діагностика стійкості банківської системи - це аналіз та оцінка ситуації в національній банківській системі, а також виявлення позитивних чи негативних чинників, які спричиняють зміни в банківській системі в майбутньому.

Діагностика стійкості банківської системи повинна здійснюватися під час проведення моніторингу стійкості банківської системи. У свою чергу, фінансовий моніторинг банківської системи виступає частиною наглядових функцій центрального банку. Основна його мета - забезпечення органів державного регулювання і банківської системи інформацією, що відображає результати діяльності банківського сектора та вплив чинників, які визначають стійкість банківської системи.

Основними завданнями фінансового моніторингу виступають:

збір і накопичення інформації, яка віддзеркалює основні показники економічного розвитку країни у контексті динамічного розвитку банківської системи;

збір і накопичення інформації, яка віддзеркалює діяльність банківської системи;

аналіз і прогноз показників фінансової стійкості національної банківської системи;

оцінка системних ризиків банківської системи;

оцінка ефективності заходів, які здійснюються у рамках державного регулювання банківської системи;

виявлення і оцінка ступеня впливу основних чинників, які визначають стійкість банківської системи [13].

В цілому, державне антикризове регулювання, як правило, повинно мати системний характер, що дозволяє уникнути упередженості та суб'єктивізму. Так, банки повинні бути здатними самостійно справлятися з кризовою ситуацією та тримати її під контролем. І тільки у разі виникнення серйозної загрози уряд втручається у діяльність того чи іншого банку або банківської системи в цілому.

Аналізуючи інформацію, можна зробити висновок, що за період з 01.01.2010 р. по 01.01.01.2017 р. кількість вітчизняних банків суттєво скоротилася. Так станом на 01.01.2014 р. зафіксовано максимальну кількість діючих банків - 180, то на 01.01.2017 р. їх залишилось - 93, тобто вітчизняна банківська система стала меншою на 87 банків. Зауважимо також, що за останні майже три роки кількість банків, які перебувають у стадії ліквідації збільшилась на фоні збільшення й частки іноземного капіталу до 53,3 % станом на 01.01.2017 р., що є вкрай негативним явищем для вітчизняної банківської системи.

Таким чином, протягом 2014-2017 років НБУ почав виводити з ринку неплатоспроможні банки та банки з поганою репутацією. У цьому випадку слід зазначити, що заявлена головна мета Комплексної програми розвитку фінансового сектору України до 2020 року, про наближення до стандартів ЄС та створення конкурентного ринку суперечить визначенню її цілі - зменшенню кількості банків. Тому, на даному етапі розвитку, банківська система України знаходиться в стані реорганізації та реструктуризації, що має вплив на механізм протидії банкрутству банків.

Проблема кризи та банкрутства, його прогнозування та запобігання, має не лише локальний характер. Визначення даного факту об'єктивно обумовлює необхідність створення певної системи контролю, діагностики та захисту банків, від фінансового краху (системи протидії банкрутству) на рівні конкурентного банку та банківської системи в цілому.

Таким чином, на нашу думку, державне антикризове регулювання банківським сектором передбачає розробку комплексу заходів протидії негативному впливу потенційних загроз на процес забезпечення стійкості та стабільного функціонування банківської системи й кожного окремого банку. В даній ситуації набуває актуальності проблема виміру стійкості банківського сектора, оскільки від адекватної оцінки наявного рівня залежить повнота, результативність і своєчасність прийняття державних рішень стосовно нейтралізації дії негативних чинників на стійкість банківського сектора.

Фінансові важелі використовують для вирішення першочергових проблем, і вони, в основному, виявляються у фінансовій підтримці банків, операційні важелі акцентують увагу на регулюванні та ефективності банку, а структурні - націлені на вирішення проблем на рівні банківського сектора на підставі впровадження принципів конкуренції та надійності. Проте, досвід багатьох країн свідчить, що штучне подовження існування нестійкості та банків, що погано підлягають регулюванню, посилюють потенційні проблеми та збитки в майбутньому [15].

На нашу думку, запропоновані важелі не в повному обсязі включають напрями державного антикризового регулювання банківським сектором, ураховуючи лише регулювання в умовах кризи, та частково охоплюючи управління процесами виходу з кризи. До переліку слід додати важелі, які будуть спрямовані на передкризове регулювання, яке здійснюється для своєчасного виявлення і зняття проблем, щоб запобігти кризі, а також регулювання процесами виходу з кризи, яке здійснюють і для мінімізації можливості її повторення в майбутньому.

Разом із тим, використання фінансових, операційних та структурних важелів в умовах кризи несе в собі додаткові ризики. При наявності кризи зазвичай важко визначитися з неліквідними і неплатоспроможними банками. Відповідно до проведеного МВФ дослідження оптимальна політика центрального банку повинна зводитися до надання коштів при погіршенні макроекономічної ситуації, допомога повинна надаватися систематично усім банківським установам без виключення та мають використовуватися методи реалізації регулярної дії.

За формами впливу на суб'єкти ринку методи механізму державного регулювання поділяються на дві групи:

методи прямого впливу (адміністративного характеру): різного роду міліти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, що ґрунтуються на застосуванні бюджету як джерела дотування, лімітне кредитування для окремих банків; пряме регулювання відсоткової ставки, ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям;

методи непрямого (опосередкованого або ринкового) впливу включають ті, що не прямо регламентують поведінку суб'єктів ринку, а через створення певного середовища для його діяльності , мотивують ту або іншу його поведінку: вплив на грошову пропозицію шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів, податкове регулювання, регулювання через політику прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо.

Важелі реалізації регуляторного впливу механізму державного регулювання можна поділити на такі, котрі, безумовно, тісно взаємопов'язані між собою:

грошово-кредитні відносини;

банківські економічні нормативи;

вхід та вихід банків на ринку банківських послуг [17].

Таким чином, сучасний стан вкрай незадовільного державного регулювання в банківській сфері на перший план виводить питання вдосконалення наявних правил і підходів побудови механізму державного регулювання банківської системи. На наш погляд, більш ефективна така структура державного регулювання, котра передбачає, по-перше, чітке розмежування банківського регулювання, нагляду та контролю, по-друге, консолідацію діяльності державних органів влади в системі загального механізму з розподілом чітких зон відповідальності.

Таким чином, основним завданням державного антикризового регулювання в банківській системі є недопущення появи кризових ситуацій, тобто здійснення постійної оцінки та контролю за сильними і слабкими сторонами банківської системи країни з метою підвищення фінансової стабільності та зниження ймовірності її краху, а в крайньому випадку - завчасна діагностика ризиків та вироблення системи заходів відвернення чи ефективної та швидкої локалізації й усунення негативних наслідків.

Отже, дослідження банківських крих і державного антикризового регулювання протягом останніх років набуває все більшої актуальності. Більшість криз мають однакову природу та передумови виникнення та полягають у значній дестабілізації всього банківського сектору або його частини. тому, державне антикризове регулювання можна визначити як комплекс системних регулюючих дій (нормативно-правового та організаційно економічного характеру) органів державної влади, спрямованих на попередження, подолання кризи, усунення її негативних наслідків у банківській діяльності з метою забезпечення стабільного функціонування банківської системи та економіки країни в цілому.

Основним завданням якого є забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності банків, дотримання ними всіх вимог та виконання всіх зобов'язань шляхом постійного безперервного моніторингу, контролю, упередження наявних та потенційних ризиків, подолання кризових явищ та мінімізації їх негативних наслідків.

Найважливіше місце в цьому процесі належить важелям антикризового регулювання яка відображає специфіку їх технологій, яка повинна будуватися на: регулюванні фінансовими процесами, захисті стратегічних та економічних інтересів держави, пов'язаних із стабільним функціонуванням банківського сектору та його оздоровленням; захисті інтересів вкладників та кредиторів банківських установ.

Таким чином, антикризове регулювання в банківських установах повинно бути щоденним, безперервним, триваючим протягом всього періоду їх функціонування, дієвим регулюючим процесом, де суб'єктом виступають органи державного регулювання, а об'єктом - банки та банківська система. Комплексний підхід до проблеми антикризового регулювання банківською системою, якісна взаємодія всіх рівнів дозволить отримати довготривалий ефект.

Список використаних джерел

1. Костогриз В. Аспекти антикризового управління банківською діяльністю в Україні / В.Костогриз // Економічний аналіз. - 2010. - Вип. 7. - С. 156-158.

2. Арістова А. Інструментарій державного антикризового регулювання у банківському секторі / А. Арістова, Г. Мазур // Вісник КНТЕУ. - 2010. - № 2. - С. 88-102.

3. Міщенко В. Інституційні засади державної підтримки банківського сектору в період кризи / В. Міщенко, С. Шульга // Вісник НБУ. - 2009. - № 8. -С. 12-21.

4. Барановський О. І. Антикризові заходи урядів і центральних банків зарубіжних країн / О. І. Барановський // Вісник НБУ. - 2009. - № 4. - С. 8-19.

5. Науменкова С. Проблеми підтримки фінансового сектору в умовах світової кризи / С. Науменкова // Вісник НБУ. - 2009. - № 6. - С. 12-18.

6. Олійник А. В. Реструктуризація банківської системи України як інструмент протидії банкрутству банків / А. В. Олійник // Вісник Хмельницького національного університету. - 2016. № 4. - Т.2. - С.190-196.

7. Коваленко В.В. Антикризове управління в забезпеченні фінансової стійкості банківської системи : монографія / В. В. Коваленко, О. В. Крухмаль. - Суми : УАБС НБУ, 2007. - 198 с.

8. Шапуров О. О. Формування концепції антикризового управління на основі взаємодії системи латентних процесів та системи діагностики явних загроз / О. О. Шапуров // Інвестицій: практика та досвід. - 2013. - №23. - С. 35-40.

9. Стукало Н. Державне антикризове регулювання банківського сектору: досвід ЄС та України / Н. Стукало, М. Литвин // Вісник Національного банку України. - 2010. - № 7. - С. 20-25.

10. Коваленко В. В. Антикризове фінансове управління в системі суб'єктів економічної діяльності: методи та інструменти оцінювання : монографія / В.В. Коваленко, М. В. Суганяка, В. І. Фучеджи. - Одеса, 2013. - 381 с.

11. Дергачова В. Моніторинг національного розвитку як фактор економічної безпеки держави / В. Дергачова, М. Савельєв // Економіка України. - № 1. - 2010. - С. 19-28.

12. Кравченко І. Криза та регулювання фінансової системи : уроки і перспективи / І. Кравченко, Г. Багратян // Вісник НБУ. -- 2009. -- № 1. -- С. 19-23.

13. Бєлай С. В. Державні механізми протидії кризовим явищам соціально-економічного характеру: теорія, методологія, практика : монографія / С.В. Бєлай. - Х. : Вид-во НАНГУ, 2015. - 349 с.

14. Офіційний сайт Національного банку України // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.bank.gov.ua.

15. Мельник Ю. М. Маркетингові стратегії антикризового регулювання: класифікаційні ознаки та умови їх застосування // Маркетинг і менеджмент інновацій, 2011, № 4, Т. 2 - Електронний ресурс: http://mmi.fem.sumdu.edu.ua/.

16. Польова О.Л. Вибір стратегії антикризового регулювання банківським сектором України / О.Л. Польова // Ефективна економіка - 2015 - № 11 Електронний ресурс: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4597.

17. Бобров Є. Сучасні підходи до дослідження економічної безпеки / Є. Бобров // Економіка України. - № 4. - 2012. - С. 80-85.

Размещено на Allbest.ru