Вплив економічної кризи на рівень конкуренції в банківському секторі України

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Вплив економічної кризи на рівень конкуренції в банківському секторі України

Актуальність вивчення та оцінки ринкової конкуренції на банківському ринку зумовлена насамперед потребами напрацювання політики банківського регулювання.

Метою даної роботи є аналіз рівня конкуренції в банківському секторі країн Європейського Союзу з допомогою поєднання традиційного описового структурного методу та неструктурної моделі Панзара-Росса, а також на основі оцінки Н-статистики визначити вплив економічної кризи на рівень конкуренції в банківському секторі України.

Конкуренція визначається як суперництво, або протистояння фірм (у нашому випадку банківських установ) за найбільш привабливе застосування капіталу, отримання необхідних ресурсів, зниження витрат, реалізацію продукції, боротьба за частину ринку, постачальників та споживачів [1, с. 23]. До середини ХХ століття в економічній теорії було сформовано загальне уявлення про сутність та рушійні сили конкуренції, виділені її чотири класичні моделі (монополія, олігополія, досконала та монополістична конкуренція). Коротка характеристика цих моделей наведена в таблиці 1 [2, С. 450-451].

Таблиця 1

Характеристика моделей ринку

Конкуренція у банківській системі має свої галузеві особливості. Посилення конкурентного тиску, особливо цінового, змушує банки знижувати процентні ставки за кредитами, що підвищує їх доступність для населення і підприємств, сприяючи більшому проникненню банківських послуг в суспільство і стимулюючи інвестиційні процеси в економіці. У термінах мікроекономічної теорії конкуренція веде до скорочення надлишків банків як виробників фінансових послуг і, відповідно, нарощування виграшів населення і не фінансових підприємств як споживачів цих послуг. Але, якщо з тих чи інших причин банки ще не встигли накопичити достатніх надлишків, скорочення яких під дією конкуренції було б безболісним з точки зору стійкості банківської системи, то виграші споживачів фінансових послуг від жорсткості конкуренції можуть виявитися недовгими. Бо зворотною стороною конкуренції є скорочення прибутковості банківського бізнесу. В таких умовах інвестиції в банківський сектор стають менш привабливими, а можливості банків капіталізувати прибуток і, відповідально, створювати «буфери капіталу», що забезпечують стійкість до шоків, обмеженими. Очевидно, що під тиском конкуренції банки будуть вишукувати можливості збільшення маржі за рахунок підвищення схильності до ризику, що негативно позначиться на стійкості банківської системи.

Поведінка окремого банку на ринку визначається конкурентним середовищем. Також треба враховувати, що при зміні поведінки окремих банків, може змінитися і конкурентне середовище, що в свою чергу може привести до зміни виду конкуренції ринку. Складна і суперечлива природа явища конкуренції не дозволяє її безпосередньо спостерігати, а отже виміряти її рівень одним економічним показником. Звідси, напрацювання багатьох методів оцінки конкурентної позиції кожного учасника та конкурентного середовища ринку.

Найбільш поширеним і застосовуваним методом оцінки конкурентного середовища залишається описовий структурний метод. Оскільки ринкова влада тісно пов'язана із концентрацією, то конкурентне середовище найперше оцінюють показниками концентрації. Ринкова концентрація окрім кількості кредитних організацій найчастіше оцінюється індексом Герфіндаля (Herfindahl index), що обчислюється як сума квадратів відсоткових ринкових часток в термінах загальних активів та індексом концентрації, який дорівнює частці ринку, утримуваній п'ятьма найбільшими інститутами. Індекс Герфіндаля нижче 1000 є показником низької концентрації, вище 1800 сигналізує про високий ступінь концентрації, між 1000 і 1800 галузь вважається помірно концентрованою.

Особливістю сучасної світової фінансової системи є посилення процесів концентрації банківського капіталу, які спостерігаються в країнах з різним рівнем економічного розвитку. Відбувається перехід від екстенсивної моделі розвитку банківської мережі до інтенсивної. Якщо в XX столітті в багатьох країнах спостерігалося істотне зростання числа комерційних банків і інтенсивне розширення їх філійної мережі, то основні тенденції початку XXI століття - це посилення концентрації банківського капіталу і раціоналізація філійної мережі.

У країнах ЄС в період 2005-2012 років середнє значення індексу Герфіндаля, зважене на розмір країни, збільшувалася від мінімуму 613 пунктів в 2006 році до максимуму 690 у 2011 році. А зважена частка п'яти найбільших кредитних інститутів досягла свого максимального значення в 2011 році - 48% [5]. Для порівняння - значення індексу Герфіндаля для російської банківської системи близько до 1000, а на 5 найбільших банків припадає майже половина капіталу та активів [4]. Рівень концентрації українських банків істотно відстає від середньоєвропейського і російського. Однак, за вказаний період індекс Герфіндаля зріс приблизно на 100 пунктів і становить близько 500, а індекс концентрації наближається до 40%. Враховуючи орієнтацію України на європейський вектор розвитку можна припустити два варіанти: повільне зростання концентрації банківського сектора з незначними змінами інституційної структури, або прискорене зростання концентрації, що супроводжується різким зменшенням кількості банківських установ у результаті процесів консолідації.

Можливості описового методу досить обмежені. Так, у двох проблемних з точки зору фінансової стабільності країнах ЄС - Греції та Італії, маємо діаметрально різні значення показників: індекс Герфіндаля становив близько 1200 в Греції і 350 в Італії, індекс концентрації, відповідно, 69% і 34%.

Тому для аналізу конкурентного середовища все більше вживають сучасні модельні підходи, засновані на виробничо-організаційному підході до моделювання банківської діяльності («industrial organization approach to banking»). Він трактує діяльність банку аналогічно як діяльність виробничої фірми, яка використовує працю і капітал для виробництва товарів і послуг. Банк купує фінансові ресурси (кредити) і продає інші фінансові ресурси (депозити). Виробничо-організаційний підхід є теоретичною основою емпіричного аналізу конкуренції банківського сектора, розвиненого в двох головних напрямках - пряме та опосередковане оцінювання.

Пряме оцінювання ґрунтується на індексі ринкової влади Лернера, що відображає частку ринкової надбавки, яку банк встановлює до ціни свого продукту. Ринкова надбавка вимірюється як різниця між ціною продукту і його граничними витратами. Пряме оцінювання ускладнено необхідністю мати дані за цінами банківських послуг та їх граничними витратами.

Непряме оцінювання рівня конкуренції поділяється на структурні і неструктурні методи. Перші засновані на парадигмі «структура - поведінка - результат» (Mason E.) і пропонують вимірювати конкуренцію між банками ступенем концентрації ринка. Структурні моделі базуються на зв'язку ринкової влади із ринковою концентрацією (розподілом ринкових часток). Такі моделі використовують гіпотезу структура-поведінка-результат («Structure-conduct-performance» - SCP), що полягає в існуванні зв'язку між структурою галузі (числом банків, концентрацією) та поведінкою банку, його прибутком та ринковою владою. Чим більша концентрація ринку, тим більшу ставку за кредитами та меншу за депозитами можуть встановити банки, отримуючи при цьому більший прибуток.

Однак структурний підхід не враховує вплив поведінки банків та результату їх діяльності на структуру ринку, тому інколи в результаті його використання отримують протиріччя: на концентрованих ринках банки замість монопольного прибутку отримують прибуток, що відповідає конкурентній структурі. І навпаки, за великої кількості банків може бути монопольний результат.

Як вихід з цієї ситуації розроблені так звані неструктурні моделі, які робить висновок про тиск конкуренції не через екзогенну структуру ринку, а через безпосереднє вимірювання поведінки банків на ринку. Найбільшого розповсюдження (понад 30 робіт за останні 20 років) здобули моделі оцінки Н-статистика Панзара-Росса, що відображає чутливість доходу банку до цін ресурсів (Rosse, Panzar, 1977; Panzar, Rosse, 1987). До найбільш істотних емпіричних робіт по дослідженню конкуренції в банківському секторі за допомогою цього підходу необхідно віднести (Bikker, Haaf, 2002; Bikker et al., 2007; Goddard, Wilson, 2006).

Суть підходу Панзара-Росса полягає в економетричній оцінці еластичностей процентних (або загальних) доходів банків за трьома факторними цінами - вартостями залучених ресурсів, трудових ресурсів і іншими витратами. Сума оцінених еластичностей дає Н-статистику Панзара-Росса. Згідно з першою теоремою Панзара-Росса, у разі монополії Н-статистика від'ємна. Навпаки, в разі монополістичної конкуренції Н-статистика знаходиться в діапазоні від нуля до одиниці, а в разі досконалої конкуренції - дорівнює одиниці (друга теорема Панзара - Росса) [4].

На нашу думку, для об'єктивного визначення рівня конкуренції потрібно використати результати різних підходів до її оцінювання. Порівняємо розраховані в роботі значення Н-статистики, надані Європейським центральним банком значення індексу Герфіндаля, а також значення сумарних активів банківських систем країн Європейського Союзу.

Рис. 1. Активи, концентрація та конкурентність країн Європейського Союзу у 2007 році (горизонтальна вісь - індекс Герфіндаля, вертикальна вісь - Н-статистика, розмір бульбашок - сукупні банківські активи).

конкуренція банківський європейський україна

Для порівняння конкурентних структур країн Євросоюзу побудуємо бульбашкову діаграму, в якій крім індексу герфіндаля та Н-статистики використаємо як розмір бульбашки сумарний обсяг банківських активів країни (Рис. 1). На діаграмі відсутня Ірландія, оскільки її координата Н-статистики становить 0,0985, що у 5 разів менша мінімального значення інших країн. Це означає практично монопольну структуру її банківського сектора. Діаграма показує відсутність регресійних зв'язків між даними показниками Це додатково підтверджують розраховані коефіцієнти кореляції (Табл. 2).

Таблиця 2

Найбільші за банківськими активами країни (65% сумарних активів єврозони) - Великобританія, Німеччина та Франція мають високе значення Н-статистики (вище 0,65) та незначне значення концентрації капіталу - індекс Герфіндаля менше 700 пунктів. Інші великі власники банківського капіталу - за спаданням - Італія, Іспанія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Данія, Австрія і Швеція (сумарна частка - 37% активів) мають значення Н-статистики вище за 0,60, натомість різну концентрацію капіталу - індекс Герфіндаля від 527 в Нідерландів до 3410 в Данії. Інші країни, у тому числі 12 недавно приєднаних до Євросоюзу, володіють сумарно 5% банківських активів. Окрема група у складі Чехії, латвії, Естонії, Болгарії та Словакії має нижче значення Н-статистики (менше 0,55) і помірну концентрацію.

Побудуємо економетричну модель для оцінки конкурентної структури української банківської системи.

Для цього використаємо дані статистичної звітності банків на початок 2007 та 2011 років. Такий вибір періодів дослідження зумовлений передумовою використання підходу Панзара-Росса - наявністю макроекономічної рівноваги. Вибрані часові моменти характеризуються відносною стабільністю банківської системи України і дозволять прослідкувати відмінності конкурентного середовища банківського ринку України у до кризовий та посткризовий періоди.

Специфікація досліджуваної моделі вибрана за зразком роботи (Bikker et al., 2007):

,

де - процентні доходи банку (залежна змінна);

- ціни на фактори виробництва;

- специфічні банківські фактори;

- сукупні активи;

- залишок моделі.

Для розрахунків ми використали наступні фактори, які входять до складу вищеназваних пояснюючих змінних:

- ціни на фактори виробництва:

;

Оскільки у показниках діяльності банків витрати на персонал та основний капітал об'єднані в один показник, то факторів першої групи в нашій моделі буде два, а не три, як у класичній моделі.

- специфічні банківські фактори:

Показник вторинної банківської діяльності:

показник рівня капіталізації -

показник кредитної активності -

інтенсивність освоєння банками платних пасивів -

показник непрацюючої частини активів:

За допомогою ПП Statistica ми отримали такі економетричні моделі:

для 2007 року:

,

(0,231) (0,023) (0,039) (0,025) (0,056)

(0,046) (0,040) (0,063) (0,019)

;

для 2011 року:

(0,210) (0,028) (0,031) (0,020) (0,038)

(0,065) (0,070) (0,036) (0,015)

.

В дужках наведені стандартні похибки параметрів регресії. В першій моделі статистично незначимими виявились коефіцієнти при змінній , а в другій - при змінних та . Статистичну незначущість змінної можна пояснити відносно невеликими розмірами частки непрацюючих активів. Статистична незначущість змінної в другій моделі може бути сигналом неповного відновлення кредитної активності в післякризовий період.

Коефіцієнти детермінації побудованих моделей становлять, відповідно, 0,99 і 0,98. Значення статистик Дарбіна-Уотсона показує відсутність автокореляції залишків:

Близькість розподілу залишків до нормального також дозволяє припускати адекватність даних моделей:

Рис. 1. Розподіл залишків (2007 рік)

Рис. 2. Розподіл залишків (2011 рік)

Розраховані значення Н-статистик становитимуть:

за 2007 рік: H-st = 0,316+0,251 = 0,567,

за 2011 рік: H-st = 0,228+0,149 = 0,377.

Бачимо, що отримані результати свідчать про те, що конкуренція в банківській сфері України, подібно як і в країнах Європейського Союзу характеризується як монопольна конкуренція. Але значення Н-статистики для України набагато менше від середнього для єврозони, яке становить на 2007 рік - 0,643. Окрім того, спостерігаємо значне зменшення Н-статистики (у 1,5 рази). Можемо зробити висновок про те, що в 2007 році конкуренція була монопольною у «чистому» вигляді, проте вже у 2011 році вона значно зрушилась у напрямку до монополії. Причиною цього стала фінансова криза.

Проаналізувавши зміни серед факторів впливу на рівень конкуренції, робимо наступні висновки: вплив цін факторів виробництва X1 і Х2 на процентні доходи у 2011 році зменшився, порівняно з 2007 роком, у 2 рази, що є свідченням того, що ринок банківських послуг частково монополізувався через розширення частки на ньому великих та державних банків. Вплив показника вторинної банківської діяльності не змінився. Вплив рівня капіталізації банківської діяльності на результати діяльності знизився Також зменшився вплив на доходи кредитної активності банків. Цікавим виявився негативний вплив на процентні доходи фактора інтенсивності освоєння банками платних пасивів в 2007 році, який у 2011 році виявився статистично незначущим.

Висновки

Сформулюємо висновки проведеного дослідження

Упродовж останніх 30-ти років напрацьовані нові модельні методи оцінювання конкурентних структур банківських систем, які включають економетричні моделі прямого і непрямого оцінювання ринкової влади учасників банківського ринку. Моделі непрямого оцінювання у свою чергу поділяються на структурні та не структурні. Однією з найчастіше вживаних є не структурна модель Панзара Росса.

Поєднання описового та надструктурного методу оцінювання банківської конкуренції в країнах Європейського Союзу показало неоднорідність конкурентних структур. Країни із найбільшим зосередженням банківського капіталу (65% сумарних активів) характеризуються високим рівнем монополістичної конкуренції та низькою концентрацією капіталу. Натомість аутсайдери демонструють найнижчі значення Н-статистик і помірну концентрацію.

Конкурентне середовище банківського сектору України характеризуються як монопольна конкуренція, причому після фінансової кризи 2008-2009 років ії рівень змістився у бік монополії.

Список джерел

1. Банковская конкуренция. / Г.О. Самойлов, А.Г. Баталов. - М.: Экзамен, 2002. - 256 с.

2. Кэмпбелл Р. Макконнел Стэнли Л. Брю. Экономикс принципы, проблемы и политика. Пер. с англ. 11-го изд. - К.: Хагар-Демос, 1993. - 785 с.

3. Єпіфанов А.О., А.С. Ярошенко Науково-методичні підходи до оцінки рівня конкуренції в банківській системі / А.О. Єпіфанов, А.С. Ярошенко [Електронний ресурс]

4. Савченко Т. Методологічні та методичні аспекти трансфертного ціноутворення у банківських установах України / Т. Савченко. [Електронний ресурс]

5. Голоднюк І. Збір, обробка та аналіз інформації для оцінки впливу урядових рішень та регуляторних актів на розвиток сегментів економіки та її суб'єктів: аналітичний підхід та методологія / Голоднюк І., Дубровський В., Скаршевський В. [Електронний ресурс]

6. Мамонов М.Е. Моделирование конкуренции в российском банковском секторе с использованием похода Панзара - Росса: теоретический и прикладной аспекты / М.Е. Мамонов [Електронний ресурс]

7. Panzar J.C., Rosse J.N. (1987). Testing for monopoly equilibrium. The Journal of Industrial Economics, 35(4), 443-456

Размещено на Allbest.ru