Становлення та розвиток банківської системи України в умовах переходу до ринкових відносин (1991-2005 р.)

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВИХ ВІДНОСИН (1991-2005 Р.)

С.В. Алексеев

Анотація

Проведення економічних ринкових реформ в Україні в перехідний період було можливе лише за умови розвитку та функціонування банківської системи ринкового типу. Тому становлення банківської системи в перехідний до ринку період стало об'єктивно обумовленою необхідністю. Але економічні, політичні, правові та інші умови для нормального розвитку банківської системи в цілому були несприятливі, через що він мав певну специфіку. У статті розглянуті основні соціально-економічні, політичні, правові та інші передумови та фактори, що впливали на процес формування та розвитку банківської системи в Україні у 1991-2005 роках. З історичної точки зору проаналізовані основні етапи, тенденції, особливості та проблеми формування банківської системи. Розглянуті основні проблеми державного регулювання діяльності комерційних банків й формування нормативно-правової бази банківського сектору. У висновках зазначено, що в перехідний, до ринку період існували певні економічні, організаційні, правові та інші проблеми, що стояли перед банками і впливали на формування повноцінних ринкових засад у банківському секторі країни.

С. В. Алексеев

Донбасская государственная машиностроительная академия

Проведение экономических рыночных реформ в Украине в переходный период было возможным только при условии развития и функционирования банковской системы рыночного типа. Поэтому становление банковской системы Украины в переходной к рынку период стало объективно обусловленной необходимостью. Но экономические, политические, правовые и другие условия для нормального развития банковской системы в целом были неблагоприятными, вследствие чего оно имело определённую специфику. В статье рассмотрены основные социальноэкономические, политические, правовые и другие предпосылки и факторы, которые влияли на процесс формирования и развития банковской системы в Украине в 1991-2005 годах. С исторической точки зрения проанализированы основные этапы, тенденции, особенности и проблемы формирования банковской системы. Рассмотрены основные проблемы государственного регулирования деятельности коммерческих банков и формирования нормативноправовой базы банковского сектора. В выводах отмечено, что в переходный к рынку период существовали определённые экономические, организационные, правовые и другие проблемы, которые стояли перед банками и влияли на формирование полноценных рыночных отношений в банковском секторе страны.

S. V. Aleksieiev

Donbas State Engineering Academy

Economic reforms in Ukraine during transition period were possible only under the condition of development and functioning of market type banking system. That is why the formation of banking system in Ukraine during transition was necessary. However, economic, politic, legal and other conditions needed for normal development of banking system were unfavorable, whereupon the process was to some extent specific. In the article, main social and economic, political, legal and other preconditions and factors, that influence the process of formation and development of Ukrainian banking system in 1991-2005 were considered. From the historical prospective, the main stages, tendencies, peculiarities and problems of banking system formation were analyzed. The main problems of state regulation of commercial banks activity and of formation of juridical base of banking sector were considered. It was concluded that transition period certain economic, organizational, law and other problems existed in the face of bank, and they influenced the formation of full- fledged market relations in the country's banking sector.

Keywords: Ukraine; transition period; market relations; banking system; National Bank; commercial banks; banking legislation.

Виклад основного матеріалу

Банківська система є однією з найважливіших та невід'ємних структур ринкової економіки будь-якої країни. Розвиток товарного виробництва і розвиток банків історично відбувалися паралельно і тісно перепліталися між собою. Як переконує досвід країн із розвинутими ринковими відносинами, створення ринкової економіки можливе лише за умови функціонування ефективної банківської системи.

В ринковій економіці комерційні банки виконують різноманітні посередницькі, кредитні, довірчі, інвестиційні та інші функції. Сучасні банки своєю діяльністю глибоко проникають в усі сфери життя країни, активно впливають на економічні, соціальні та політичні процеси. Сферою банківської діяльності охоплено всі суб'єкти - від органів законодавчої і виконавчої влади країни до підприємств, організацій, фірм та фізичних осіб.

Органічною складовою здійснюваних в країні економічних перетворень стало формування нової банківської системи і визначення її правових основ. Таким чином, в перехідний період перед Україною постала необхідність розбудови ефективної банківської системи ринкового типу.

Банківська система й банківське законодавство України перебувають у процесі становлення, тому їх розробка є першочерговим та актуальним завданням сучасної науки. За цих умов вагомого значення набуває проблема вивчення та узагальнення історичного досвіду формування банківської системи України в перехідний до ринку період. При цьому зазначимо, що ця проблема поки що не користується популярністю серед дослідників новітньої історії України і залишається малодослідженою.

Проте вже набутий в країні практичний досвід з формування банківської системи протягом 1991-2005 рр. знайшов певне висвітлення в публікаціях державних службовців, фахівців з банківської справи, науковців, економістів тощо.

Тут варто вказати, перш за все, на наукові праці Дзюблюка О. В., Матвієнко П. В., Чуб О. О. [1-4], в яких аналізуються організація та розвиток грошово-кредитних відносин в українському суспільстві в умовах перехідного періоду та розвиток банківської системи України в умовах реалізації стратегії економічного зростання та впливу глобалізаційних процесів. Загальні проблеми становлення та розвитку банківської системи, державного регулювання банківської діяльності розглядаються у наукових працях Аванесової І., Загорського В.,

Вовчак О., Патрікац Л., Тігіпко С., Рогової Н., Чуб О. [5-10] та інших авторів. Роль банків в економічному розвитку України та підвищення ефективності їх діяльності аналізують у своїх працях Попова Н., Кащєєва В., Карацева Н., Шатравка Є. [11; 12] та інші.

І все ж таки, остаточно нез'ясованим залишається вплив соціально-економічних та політичних процесів, що відбувалися в Україні з початку її незалежності на становлення та розвиток банківської системи. У зв'язку з цим вважаємо за доцільне продовжити вивчення зазначеної проблеми з точки зору сучасного розуміння ситуації.

У пропонованій статті ми поставили за мету з історичної точки зору проаналізувати соціально-економічні, політичні, правові та інші фактори, що впливали на процес формування та розвитку банківської системи в Україні. Це дасть нам можливість визначитись у питаннях про напрями, тенденції, особливості та проблеми становлення і розвитку банківської системи в Україні в перехідний до ринку період.

Починаючи безпосереднє висвітлення проблеми, зазначимо, що в процесі переходу до ринкової економіки стало зрозумілим, що існуюча в країні банківська система потребує ліквідації державної монополії та відродження комерційних недержавних банківських структур.

Процес становлення банківської системи України в новітній історії охоплював декілька періодів. Створення прототипу системи українських комерційних банків почалося ще у 1988-1991 рр. у складі банківської системи СРСР. Але Україна отримала у спадок радянську систему централізованого планування, тому перехід до ринку відбувався в умовах відсутності розвинутого фінансового та банківського сектору. До того ж в Україні практично не існувало традицій ведення банківського бізнесу та досвіду здійснення фінансової та кредитної політики.

На першому етапі фундамент нової банківської системи було закладено створенням перших кооперативних комерційних банків на підставі Закону СРСР «Про кооперацію» (1988 р.). Перший кооперативний банк «Таврія» було зареєстровано 24 листопада 1988 р. у Феодосії, а перший комерційний банк - «Український інноваційний банк» був заснований 24 січня 1989 р. у Києві. Саме з 1989 р. в Україні починається створення комерційних та кооперативних банків. Їх засновниками ставали державні установи та підприємства, кооперативні організації, профспілки і т. ін. До кінця року діяло вже 12 комерційних та 5 кооперативних банків [13, c. 39-40].

На 20 червня 1990 р. на території України було офіційно зареєстровано вже 25 банків ( 17 акціонерних комерційних і 8 кооперативних). Але ці банки оперували ще обмеженими капіталами і були розміщенні вкрай нерівномірно. Вони містилися в Києві, на Західній Україні, Південно-Східній Україні та в Криму [14, c. 17].

Це був винятковий час для політико-економічних еліт України. Не випадково, що основа більшості комерційних банків, які домінують в Україні сьогодні, була закладена саме в ті роки. Формування нових фінансових структур відбувалося організовано. Увага держави у той час була прикута до ефективного обміну влади на власність. Переважна частина великих банків була створена через приватизацію відділень колишніх спецбанків. Основні соціальні групи, які різко збагатіли у ті роки добре відомі - це частина чиновників та директорського корпусу, керівники певних кооперативів, комсомольські активісти-бізнесмени тощо. Саме ці групи акумулювали перші капітали, за допомогою яких терміново створювалися «незалежні банки» [15, с. 54].

Зазначимо, що створення нової банківської системи в Україні на основі державних банків розпочалося в березні 1991 р. із прийняттям Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з яким було закладено основи дворівневої банківської системи. Таким чином, в Україні було скасовано монополізм держави у банківській сфері та закріплено правовий статус функціонування системи комерційних банків.

Законом передбачалось, що НБУ стає Центральним банком України, він проводить єдину державну політику щодо грошового обігу, кредиту, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн тощо[16].

Формування перших комерційних банків прискорилось після проголошення незалежності Україні у серпні 1991 р. Цьому сприяла ліберальна ліцензіонна політика держави - низькі вимоги до розміру уставного капіталу та відсутність професійних вимог до керівників нових банків.

Справжній спалах цього виду діяльності відбувся у 2-пол. 1991 р. Саме після путчу ДКНС у серпні 1991 р. партноменклатура, яка ще мала владу, в умовах кризової політичної ситуації змогла примусити директорський корпус вкласти основну масу своїх грошових ресурсів в акціонерні комерційні банки, які стали швидко виникати в країні. Безумовно керівні посади у нових АКБ займали люди із колишньої партноменклатура переважно із комсомолу. Але нові українські банкіри, як правило, не мали достатніх професійних навичок і моральних якостей, щоб у повному обсязі дотримуватися законодавства і створити надійну основу для формування стабільної фінансової системи України [17, c. 26].

Починаючи з жовтня 1991 р. відбувається перереєстрація Національним банком комерційних банків. У комерційних банках відбуваються зміни у складі засновників. У цей же період державний капітал поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств тощо. Державні банки «Промінвестбанк», «Агропромбанк» та «Укрсоцбанк» акціонуються, а точніше, приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

У грудні 1991 р. після ліквідації Держбанку СРСР на базі Українського республіканського відділення Держбанку відбулося створення Національного банку України. Національний банк став центральним банком, а решта банків отримала статус комерційних.

Третій період (1992-1993 рр.) характеризувався виникненням банків так званої «нової хвилі» із залученням значного приватного капіталу. Це був період переважно екстенсивного розвитку банківської системи в умовах наростаючої гіперінфляції та різкого падіння курсу національної валюти. На цьому етапі з різних бюджетних і позабюджетних фондів виникає низка комерційних банків таких, як «Аваль», «Інко», «Відродження», «Трансбанк» та інші.

У цей же час спостерігалося масове народження дрібних, так зв. «кишенькових» банків. Протягом року їх було зареєстровано більше 100, значна частина з них мала приватний капітал, але цей капітал був занадто мізерним. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції 1992-1994 рр., використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор. Зорієнтувавшись на роботі у високоінфляційних умовах, ці банки сконцентрували свою увагу на фінансуванні спекулятивних, торгово-посередницьких та інших короткострокових комерційних операціях, що давали швидку віддачу.

Протягом третього періоду відбулося ще декілька подій. У вересні р. Україна приєдналася до міжнародної міжбанківської електронної системі платежів SWIFT. У листопаді 1993 р. у безготівковий обіг було введено український карбованець. А у січні р. НБУ була введена національна платіжна система електронних платежів (СЕП).

Але на рубежі 1993-1994 рр. у банківській системі почали проявлятися негативні тенденції. Більшість комерційних банків були не в змозі якісно виконувати свої функції: не існувало ще якісного кадрового забезпечення, процес створення банків супроводжувався високими темпами падіння виробництва в країні тощо.

Четвертий період (1994-1996 рр.) становлення банківської системи розпочався з процесів банкрутства окремих банків. Активна побудова НБУ чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків збіглася в часі з призупиненням інфляційних процесів, які були основним джерелом отримання прибутків для окремих комерційних банків. Багато банків у цей період було ліквідовано. Так, у 1994 р. було ліквідовано 11 банків, у 1995 р. - 20, серед яких були найбільші комерційні банки - «Інко», «Відродження», «Економбанк», «Лісбанк». У 1996 р. явними банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства [10, с. 83].

Зауважимо, що процес масового банкрутства банків вносив ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й всієї економічної системи країни. До того ж була підірвана довіра до банківської системи у пересічних вкладників. Отже, в цей період банківська система України перебувала у стані стагнації.

Варто зазначити, що для цього періоду були характерні й інші процеси, які істотно впливали на структуру банківської системи України. Так, на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їх представництва (всього їх було зареєстровано 14). З'являються також 5 нових українських комерційних банків. Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була також зміна складу акціонерів та власників багатьох банків шляхом продажу та перепродажу, таких змін зазнали близько 70 банків [10, с. 83]. Відбувався також процес зменшення державного пакету акцій в комерційних банках.

П'ятий період (1996-2000 рр.) характеризувався активною діяльністю НБУ у подоланні інфляційних процесів, створенням сприятливих умов для здійснення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці - гривні. В банківській системі спостерігалися позитивні тенденції, вона набувала ринкового типу, в державі реєструвалися іноземні банки та їх представництва, відбувалася зміна акціонерів продажем і перепродажем банків, здійснювалася реєстрація нових банків. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ.

Розбудові банківської системи України на цьому етапі сприяли прийнятий 20 травня 1999 р. Закон України «Про Національний банк України» [18], та прийнятий 7 грудня 2000 р. Закон України «Про банки і банківську діяльність»[19]. Велике значення мав також Указ Президента України від 14 липня 2000 р. «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень»[20].

Але фінансово-економічна криза, яка розпочалася в Україні у 1998 р., внаслідок значної девальвації курсу національної валюти, призвела до суттєвого скорочення сукупного капіталу українських банків (в середньому на 30-35%) та зменшення кількості комерційних банків у наступні роки.

Розглянемо деякі показники діяльності банківської системи України у 1990-х роках. Як свідчать статистичні дані, починаючи з 1992 р. кількість новостворюваних банків стрімко зростала до 1995 р., а з 1996 р. почався процес скорочення кількості комерційних банків. Станом на 1 грудня 2000 р. в Україні було зареєстровано 195 банків, із яких серед діючих банків 2 банки були державними, 137 - акціонерні товариства та 17 - товариства з обмеженою відповідальністю. За період з 1992 р. до 2000 р. із Державного реєстру банків було виключено 77 банків [21, с. 151-152; 22, с. 81].

В 1999 р. розпочався принципово новий процес, який характеризувався посиленням конкуренції та усвідомленням назрілої необхідності концентрації банківського капіталу.

Шостий період (2001-2005 рр.) характеризувався прийняттям нового Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» та Закону України від 20 вересня 2001 р. «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб».

Головною стратегічною метою комерційних банків у цей період було проведення комплексу управлінських, кадрових, технологічних та технічних перетворень для забезпечення умов розвитку банків як стабільних фінансових інститутів.

Станом на 1 січня 2003 р. у Державному реєстрі банків було зареєстровано 182 банки. На початок 2004 р. в Україні налічувалось 179 банків, а на початку 2005 р. - 183 банки [21, с. 151-152; 22, с. 81], але не всі вони були діючими. У той час більше половини фінансового ринку України контролювали 10 найбільш рейтингових банків: Ощадбанк, Промінвестбанк, Приватбанк, Укрсоцбанк, «Україна», «Аваль» та ін. Більш-менш стабільними можна було вважати приблизно 50 банків України, включаючи банки з іноземним капіталом [23, с. 67]. Відповідно до класифікації комерційних банків за чотирма групами, запровадженої НБУ, до першої групи (найбільші банки) станом на 01.01.2005 р. було віднесено 10 банків, до другої (великі банки) - 14, до третьої (середні банки) - 31, а до четвертої (малі банки) - 105 [24, с. 28].

Водночас слід звернути увагу на те, що на території України материнські офіси банків були розташовані вкрай нерівномірно. Так, станом на 1 червня 2004 р. територіальний розподіл банків по областях за місцем реєстрації був таким: м. Київ і Київська область - 85; Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Луганська області - 37; Кримська, Запорізька, Одеська, Херсонська області - 19; Чернігівська, Полтавська області - 6; Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Сумська, Волинська області - 10. Таким чином, 54% материнських банківських установ знаходились у Києві та Київській області. П'ята частина банків була зосереджена у найрозвинутіших промислових регіонах. А в північних і західних областях частка самостійних банків не перевищувала 5% [24, с. 21]. Найменш охоплені банківською інфраструктурою були Тернопільська, Чернівецька, Житомирська, Рівненська та Волинська області.

Серед факторів, що пояснювали нерівномірність концентрації банківських підрозділів в різних регіонах України можна назвати різну інвестиційну привабливість регіонів, історичні умови створення банків, співвідношення міського і сільського населення, а також різні соціально-економічні умови в регіонах, географічні фактори тощо.

Зазначимо, що прийняття у 2001 р. Національним банком України Постанови № 375 дало поштовх стрімкому розвитку мережі регіональних підрозділів банків, в першу чергу банківських відділень. За даними НБУ на кінець 2005 р. найбільш розвинуту регіональну мережу, яка складалася з понад 500 структурних підрозділів, мали такі великі банки як Приватбанк, Ощадбанк, УкрСиббанк, «Аваль», Укрсоцбанк, Промінвестбанк, Надра (див. табл.) (таблицю складено за) [25].

Таблиця

Стан регіональної мережі найбільших банків України (на кінець 2005 р.)

На цьому етапі більшість українських комерційних банків входили до складу фінансово-промислових груп, хоча й не афішували це. Отже, значна кількість малих та середніх, а також деякі великі банки фінансували споріднені підприємства власної фінансово- промислової групи. Результатом цього були певні ризики в діяльності таких банків через їх залежність від вузького кола пов'язаних між собою клієнтів.

Зауважимо, що не всі комерційні банки України витримували конкурентне навантаження. З 1995 р. (рік, коли була зареєстрована найбільша кількість банків) до 2003 р. кількість комерційних банків зменшилася з 230 до 182, а загальна кількість ліквідованих за цей період банків становила 79. Станом на 1 січня 2003 р. серед 182 зареєстрованих банків 24 перебували на стадії ліквідації. Всього ж за період з 1992 по 2002 р. в Україні, за даними офіційної статистики, з 205 створених банків було ліквідовано 94, або 46% [26, с. 28]. Таким чином, майже кожен другий банк, створений в Україні після 1991 р., був у подальшому ліквідований. Причому переважала власне ліквідація, а не реорганізація банків.

У 2005 р. на стадії ліквідації перебувало ще 11% загальної кількості банків, зареєстрованих в Україні, - це 20 банків [24, с. 26]. На думку фахівців, ця кількість могла бути і більше, оскільки до них потенційно належали усі банки з категорії проблемних.

Таким чином, підводячи підсумки, ми схильні стверджувати, що:

1. В період, коли активно йшов процес формування українських комерційних банків, нормативно-правова база цього сектора економіки ще не була сформована, внаслідок чого діяльність нових банкірів ще не знаходилась під контролем держави та правоохоронних органів. За таких умов значно легше було зробити перший крок на шляху первісного накопичення капіталу. Таким чином комерційні банки України зароджувались в умовах правового хаосу і тотальної безконтрольності [17, с. 28].

2. В перехідний до ринку період існували певні проблеми, що стояли перед банками і впливали на формування повноцінних ринкових засад у банківському секторі. Серед економічних факторів - це низькі темпи приватизації, високий рівень інфляції, нерозвиненість ринків капіталу і нерухомості в країні, зменшення доходів населення, недовіра вкладників до банків, повільний розвиток малих підприємств, податковий тягар тощо.

На процес формування банківської системи впливали також і організаційні фактори: нечітка кредитна політика держави, нестача кваліфікованих банківських кадрів, значні витрати банків, нераціональна територіальна структура банківської системи тощо.

3. На розвиток банківської системи України впливали й суперечливі політичні і соціальні перетворення в країні та відсутність досвіду побудови національної банківської системи в умовах становлення ринкової економіки. Для нормальної діяльності банківської системи країни велике значення мало і існування ефективної законодавчої бази. До недоліків нормативного регулювання можна віднести нестабільність банківського законодавства та відсутність регулятивних норм для багатьох видів банківських операцій.

Банківська система України як система ринкового типу перебуває в процесі розвитку і потребує свого подальшого вдосконалення. Вона відіграє важливу роль і стає інструментом впливу на економічні процеси як у внутрішній, так і у зовнішній політиці держави. Від її ефективного функціонування залежать розподіл внутрішнього валового продукту і національного доходу, регулювання грошового обігу, кредитування, фінансування та інші економічні і соціальні процеси в державі.

Література та джерела