Розвиток інструменту страхування ризиків сільськогосподарського землекористування

На сучасний стан використання земельних ресурсів негативно впливає ряд складних екологічних проблем, а саме: ерозія ґрунтів та їх гумусне виснаження, збіднення на поживні речовини, хімічне та біологічне забруднення, переущільнення, руйнування фізичної структури, засолення, заболочення та інше. Станом на 2010 р. інтенсивні процеси яругоутворення спостерігались на 18% площі України; 54,2% орних земель є дефляційно небезпечними, а 32,8% - еродовані, площа яких неухильно зростає на 80-100 тис. га; майже 42% ґрунтів є кислими та засоленими [2, 189]. За даними ДНТЦ “Центр держродючість”, внаслідок дегуміфікації щорічно втрачається від 0,6 до 1,0 т/га гумусу; 0,4% в середньому втрачено за останні 45-40 років, спостерігається від'ємний баланс елементів живлення (досягає 100 кг/га й більше). Інтенсивність процесів дегуміфікації не спадає. Так, за результатами агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення, протягом останніх 4-х турів (1986-2005 рр.) вміст гумусу в Україні зменшився на 0,5% [3, 49-52]. Це є наслідком багаторічного екстенсивного землекористування, а відсутність впровадження заходів з відтворення родючості сприяє подальшому поглибленню агроекологічних проблем та знижує показники економічної ефективності господарської діяльності. Таким чином, існуючий спосіб ведення рослинництва націлений на отримання прибутків, здешевлення собівартості виробництва продукції і у підсумку носить деструктивний вплив не лише на ґрунти, а й спричинює динамічні негативні зміни у всіх компонентах ландшафту. Віддалені наслідки окресленої ситуації зі сільськогосподарським використанням земель важко піддаються економічній оцінці. Наприклад втрати, що пов'язані з використанням у складі ріллі деградованих земель, становили понад 400 млн. грн. на рік у цінах 2010 р., а екологічні втрати через ерозію, дегуміфікацію, вторинне засолення сягають на порядок вищого рівня [4, 7].

Негативні явища, які прогресують в агросфері, потребують розробки відповідної стратегії ведення сільськогосподарського виробництва, яка б ґрунтувалася на врахуванні потреб усіх підсистем аграрного сектора [5, 13] та запроваджувала б комплекс інструментів, що підвищать ефективність функціонування еколого-економічного механізму забезпечення збалансованого рівня землекористування. Важливим інструментом у цьому контексті виступає страхування ризиків землекористування. Запровадження в практику економічних інструментів страхування ризиків сільськогосподарського землекористування потребує державної підтримки у вирішенні проблеми досягнення прийнятного рівня агроекологічної безпеки. Поштовхом стане опрацювання і впровадження законодавчо закріплених вимог зі встановленим рівнем фінансово-економічної відповідальності за порушення норм збалансованого способу використання земель сільськогосподарського призначення, який є ключовим компонентом у вирішенні проблеми забезпечення прийнятного рівня агроекологічної безпеки. Юридичним підґрунтям міжнародного рівня для реалізації окреслених завдань на шляху євроінтеграційних прагнень України є прийняття директиви Європейського парламенту й Ради Європи “Про екологічну відповідальність щодо запобігання і ліквідації шкоди навколишньому середовищу” (2004) [6]. Її базовим принципом є спрямування зусиль у напрямі впровадження заходів з упередження з метою недопущення негативних впливів від зниження рівня екологічної безпеки. Втім потреба удосконалення національного нормативно-законодавчого поля виступає не єдиною перешкодою на шляху впровадження страхової діяльності з метою упередження та відшкодування збитків від реалізації ризиків при використанні земель сільськогосподарського призначення. Важливу роль відіграють причини виробничо- економічного та соціально-економічного характеру, спроби визначення яких задекларовані в літературі [7, 74; 8, 77]. Найбільш впливовими серед причин можна назвати:

• обмежені фінансові ресурси агровиробників, не зважаючи на усвідомлення необхідності бути застрахованими;

• недостатній рівень рентабельність агробізнесу на тлі високих ставок страхових внесків;

• відсутність страхової культури для більшості агровиробників на тлі високого рівня історично сформованої недовіри населення до цього виду діяльності;

• недостатній рівень платоспроможності страхових фондів на тлі високої ймовірності настання збитків значних обсягів з огляду на якісний стан земель сільськогосподарського призначення;

• недостатній рівень ефективності функціонування системи моніторингу для забезпечення прозорої і об'єктивної інформації щодо стану і способів використання земель сільськогосподарського призначення.

Перш ніж говорити про проблеми запровадження страхування ризиків сільськогосподарського землекористування, слід визначитись із самим поняттям цього виду ризиків, його структурою, генезисом та спрямованістю. Поняття ризику носить ймовірнісний характер і залежить від сфери діяльності, в контексті якої розглядається, чим пояснюється широке розмаїття підходів до його визначення. У найширшому сенсі, ризик - це схильність до настання якоїсь несприятливої події, лиха [9, 323]. Словник “Cambridge Advanced Learner's Dictionary” визначає ризик як можливість настання чогось негативного. Подібна дефініція міститься і в інших словниках. Зокрема, “Compact Oxford English Dictionary” визначає ризик як: 1) ситуацію, що включає схильність до небезпеки; 2) можливість, що щось неприємне станеться. Словник “Merriam-Webster Online Dictionary” визначає ризик як можливість настання збитку чи шкоди. В українській мові під поняттям ризик переважно розуміють небезпеку, небажану подію [10].

Наявність ризику є фундаментальною характеристикою функціонування економічного інструменту страхування, а його ймовірнісне оцінювання свідчить про недостатнє інформаційне підґрунтя процесу прийняття рішень щодо проблемної ситуації. Конфліктність ризику виявляється у певній суперечності між об'єктивно існуючими ризиковими ситуаціями та їх суб'єктивною оцінкою [11, 27-28]. Враховуючи наведений підхід, справедливим виглядає визначення ризику у загальному вигляді як прогнозована векторна величина збитку, що може виникати внаслідок ухвалення рішень в умовах невизначеності та реалізації загрози, що дорівнює добутку ймовірності реалізації цієї загрози на ймовірність величини (розміру) можливого збитку від неї [12]. В контексті питання пошуку шляхів вирішення проблеми досягнення збалансованого рівня використання земель як основи забезпечення прийнятного рівня агроекологічної безпеки регіону, ризиками сільськогосподарського землекористування можна вважати загрози втрати родючості ґрунтів сільськогосподарського призначення, що є результатом впливу природних чи техногенних факторів, що призводить до зниження врожайності культур та/ або втрати доходів агровиробниками в силу змін суспільно-правового характеру.

Розбудова системи страхування ризиків агроекологічного виробництва і землекористування в контексті удосконалення нормативно-законодавчого поля потребує встановлення переліку ризиків сільськогосподарського землекористування, від впливу яких можуть бути застраховані агропідприємці рис. 1. несвоєчасність сплати земельного податку та/або орендних платежів; порушення прав власників та землекористувачів;

Таким чином, необхідно встановити перелік загроз, які з певним рівнем ймовірності можуть заподіяти шкоду третім особам внаслідок виробництва сільськогосподарської продукції та спричинити збитки (недоотримання доходів) порівняно з варіантом збалансованого землекористування. З огляду на підходи в літературі щодо визначення мети екологічного страхування [14, 185-194], можна стверджувати, що метою страхування ризиків сільськогосподарського землекористування є страхування цивільної відповідальності землекористувачів за шкоду, заподіяну третім особам та компенсація збитків (втрачених прибутків) агровиробників внаслідок погіршення якісних показників ґрунту за умов використання науково-обґрунтованих підходів та технологій землекористування. Причому відшкодування третім особам має носити форму обов'язкового.

Базовим принципом функціонування механізму екологічного страхування є принцип обопільної вигоди, двосторонньої зацікавленості між сторонами страхового договору. Землекористувач зацікавлений у передачі відповідальності за наслідки, перш за все, у грошовому вимірі, від настання страхового випадку, а страхувальник - у збільшенні обсягів страхових внесків.

Ставка страхового внеску є прямо залежною від міри ризику, від ймовірності настання страхового випадку і в той же час збільшення обсягів потенційних виплат страхових премій змушує страховика докладати зусиль щодо зниження рівня ризику. Цим стимулюється активізація моніторингової, аудиторської чи будь-якої форми контролюючої діяльності процесу землекористування, що має стимулювати дотримання вимог досягнення збалансованого рівня землекористування, що є ключовим компонентом забезпечення прийнятного рівня техногенно-агроекологічної безпеки. Забезпечення прозорості функціонування інструменту страхування сільськогосподарського землекористування потребує доопрацювання і законодавчого закріплення ряду важливих питань. Насамперед, на порядку денному стоїть питання про прийняття проекту Закону України “Про екологічне страхування” [15], текст якого запропоновано до розгляду Верховній Раді України ще у 2002 р. На наш погляд, існуючий текст проекту цього документа, з врахуванням суспільно-економічних трансформацій, що відбулись за останні 15 років, потребує змін. Проект Закону бажано доповнити статтею, яка б регулювала питання страхування ризиків сільськогосподарського землекористування. Крім того, потребують розробки і затвердження порядку та умов надання державної підтримки для здешевлення страхових платежів, затвердження переліку страхових ризиків, визначення частки страхових платежів, яка повинна компенсуватися з держбюджету [16, 39]. В такому ключі логічно виглядає необхідність встановлення “ базової лінії” для визначення якісних характеристик ґрунтів на землях, які підлягають страхуванню і тих параметрів врожайності, які можуть бути отримані за певних ґрунтово-кліматичних умов при умові дотримання оптимальних агротехнологічних вимог. Якщо ж незважаючи на зусилля агровиробників при використанні всього спектру технологічних норм і правил відбувається недоотримання врожаю, то такі ситуації можна вважати страховим випадком.

Також потребують опрацювання ряд технічних компонентів цього процесу, як-то визначення шкали ставок страхового внеску в залежності від агрокліматичних умов регіонів, система розподілу страхових фондів як умови не лише відшкодування заподіяних збитків, а і, що не менш важливо, як інструменту упередження їх появи. Ефективність використання коштів цих фондів визначається мірою досягнення позитивних результатів (поставленої мети) від впровадження заходів з упередження та виправлення наслідків страхових випадків та ін.