Принципи банківського кредитування

Key words: credit, interest rate, the principle of credit reimbursement, security principle, credit risk.

Постановка проблеми

Дослідження принципів кредитування є наріжним каменем абсолютної більшості кредитних операцій сьогодення, оскільки їх пізнання дає можливість розкрити роль та сутність кредиту. З теоретичних міркувань обґрунтування принципів кредитування за часів планово - директивної економіки та ринкових умов господарювання було і залишається предметом дослідження.

Реалізація сутності кредитних відносин, в першу чергу, забезпечується через призму принципів кредитування, які є стержнем кредитних відносин. Результати теоретичного дослідження теорії кредиту, зокрема принципів кредитування, свідчать про відсутність єдиного підходу щодо їх теоретичного обґрунтування, зокрема їх кількості, ролі, сутності та впливу на економічні відносини між кредиторами та позичальниками. Це слугує підґрунтям для більш детального їх аналізу, оскільки саме теоретичне обґрунтування різних підходів щодо принципів кредитування є змогу виокремлювати кредит з поміж інших економічних категорій.

Дієвим методом прогнозування, видачі, використання, цільового використання та повернення банківських запозичень є дотримання позичальниками принципів банківського кредитування. При укладанні кредитних договорів банки обумовлюють умови дотримання їх позичальниками, що дає можливість мінімізувати ризики кредитних операцій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Різні автори, досліджуючи проблеми теорії кредиту, зокрема його принципів, досі не дійшли до єдиної точки зору щодо їх кількості. Такими дослідниками є : Лаврушин О.І. Лагутін В.Д. Єпіфанова А.О., Міщенко В.І. Березовик В.М., Непочатенко О.О., Бечко П. К. та інші.

Методика досліджень

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування принципів кредитування за часів директивної економіки та ринкових умов господарювання.

Результати досліджень

Різними авторами, що досліджували принципи кредитування дається власне бачення їх змісту та ролі, зокрема і в межах концептуальних засад теорії ринку. До основних принципів кредитування можна віднести наступні (рис. 1). За різних економічних систем пріоритетність принципів кредитування, в першу чергу, залежить від форми власності.

За сучасних умов господарювання в яких домінуючою є приватна форма власності найбільш пріоритетним є принцип платності та формування відсотку за кредит, оскільки відсоткова ставка неминуче існує поряд з кредитом і без нього кредитна операція є неприродною. Досліджуючи теорію кредиту, більшість дослідників дійшли висновку, що всі види ринків між собою взаємопов'язані, їм притаманні закони попиту і пропозиції, які підпорядковані загальними законам ціноутворення. Внаслідок цього взаємодія попиту і пропозицій на ринку відповідних активів виражається ринковою ціною, яка на кредитному ринку набуває форми відсоткової ставки.

Рис. 1. Принципи банківського кредитування

Джерело: розроблено авторами

кредит ризик повернення відсотковий

Теорія відсоткової ставки належить до важливого аспекту дослідження теорії кредиту, оскільки їй присвячена ціла низка робіт, перш за все, зарубіжних авторів. Класики теорії кредиту, досліджуючи відсоткову ставку, розглядали її як реальний феномен, тобто вважали, що вона формується в безпосередній залежності від рівня дохідності авансованого капіталу в сферу виробництва [1, с.67].

Не менш важливим принципом кредитування є принцип повернення кредиту. Більш детальне дослідження функціонування цього принципу за сучасних умов підтверджує його вплив на колообіг вартості та рух кредиту на всіх його стадіях, зокрема отриманні, передачі від позичальника до кредитора, розміщенні, використанні та його вивільненні. Принцип повернення кредиту перебуває в тісному взаємозв'язку із принципом строковості, який юридично закріплюється в момент укладання кредитної угоди між кредитором і позичальником. Кредитор, передаючи позичальнику кредитні ресурси, обумовлює термін користування ними позичальником.

За сучасних умов кредитних відносин принцип забезпеченості повернення кредитів регулюється низкою нормативних актів. Зокрема, у Положенні НБУ “Про кредитування” зазначено: “Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банка права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника” [2]. В Законі України “Про банки і банківську діяльність” передбачено захист комерційних банків від ризиків, пов'язаних з неповернення позичальником кредитів [3]. Термін кредитний ризик походить від італійської risico, що в прямому розумінні означає загрозу, ризикувати - буквально - обминати скалу) - ймовірність несплати позичальником повністю або частково кредиту та відсотків у терміни, визначені кредитним договором [4, с.5].

Поняття “ризик” у вітчизняній і зарубіжній економічній літературі має багатогранний характер Зокрема, Примостка Л.О. характеризує кредитний ризик як вірогідність того, що подія, яка очікується не відбудеться чи відбудеться із відхиленнями, що в кінцевій меті призведе до непередбачуваних наслідків [5].

Розширивши теоретичне обґрунтування сутності кредитного ризику Вітлінський В.В., який дав його визначення, яке зводиться до поняття, що асоціюється не тільки з кредитним процесом, але й таке, що певною мірою має відношення виключно до всіх фінансових угод, характерною ознакою для яких є виникнення пари “боргове зобов'язання - кредиторська вимога” [6, с.30].

Втрата економічної вигоди банком щодо неповернення кредиту та відсотків за ним є однією із негативних сторін впливу кредитних ризиків на банківську систему. Найбільш вразливим до наслідків кредитних ризиків є кредитний портфель банку. Досліджуючи сутність кредитного ризику Дем'яненко М.Я розглядає його через призму управління кредитним портфелем, яке зводиться до “...відхилення фактичної дохідності портфеля від планової, або як волатильність у зв'язку з недоотриманням банком доходів та витратами на формуванням резервів і проведення претензійно - позовної роботи. Внаслідок цього, наведене визначення сприяє кращому розумінню фінансових наслідків від проведення банком не виваженої та ризикової кредитної політики” [7, с.7-8]. Такої ж точки зору притримується Пітер Роуз, який відмічає, що банківським ризикам притаманна тенденція щодо їх концентрації в кредитному портфелі [8, с.176].

Принцип забезпеченості кредиту, як стверджує Лагутін В.Д., характеризується наявністю у банківської установи прав щодо захисту своїх інтересів, з метою недопущення збитків від неповернення кредиту, що виникли з внаслідок неплатоспроможності позичальника [9, с.47]. За дослідженнями Дробозіної Л.А. сутність цього принципу полягає у потребі забезпечення захисту банківської установи в майбутньому внаслідок порушення суб'єктом господарювання-позичальником зобов'язань, передбачених кредитною угодою. Цей принцип практично реалізується при кредитуванні під заставу чи під фінансові гарантії [10, с.337].

Дотримання принципу повернення кредиту за даними дослідження Усоскіна В.М. є останньою лінією оборони для банку. Прийняття рішення банком щодо надання кредиту має базуватися на обґрунтуванні проекту, під який отримуються банківські запозичення, а не лише на привабливості наданого позичальником забезпечення [11, с.187]. За умови, коли основа кредитної угоди супроводжується підвищеним ризиком, було б суттєвою помилкою видати кредит під економічно обґрунтоване забезпечення та використовувати його в якості джерела погашення боргу [11, с.187].

Автори, що досліджують теоретичне обґрунтування принципів банківського кредитування, зокрема забезпеченості кредиту не обґрунтовано надають перевагу не його сутності, а акцентують увагу на цільовому його призначенні та наявності необхідної застави. Водночас, результати дослідження свідчать, що принцип забезпеченості зумовлений захистом інтересів кредитора від непередбачуваних подій, які призводять до фінансових втрат та зростання кредитних ризиків внаслідок неповернення позичальниками кредитів та порушення ними умов кредитних договорів. Необхідно зазначити, що вітчизняні науковці до недавнього часу дослідження принципу забезпеченості кредитування розглядали з позиції матеріальної забезпеченості кредитування. Результати бaнківського моніторингу кредитних взaємовідносин з позичальниками свідчaть, що в основі кредитування повинен бути закладений цільовий харaктер кредиту, що і є основною із передумов його ефективного використaння. Повернення кредиту залежить, як від фінaнсового стану позичальника, так і нaявності в нього високоліквідних товарно-матеріальних цінностей, що виступають мaтеріальним зaбезпеченням повернення кредиту, які можна миттєво трансформувати в грошові кошти.

Бaнківська світова практика свідчить, що найбільш дієвими видами зaбезпечення кредиту є товaрно-матеріальні цінності, які нaлежним чином офoрмленi зaстaвним зoбoв,язанням. Крім того, з метою зaбезпечення кредиту, широко використовують такі інструменти, як гарантії, поручительства та стрaхові полюси. При цьому, поручителями-гарaнтами можуть виступати плaтоспроможні як юридичні, так і фізичні особи. Страхові компанії, в свою чергу, повинні оформляти позичальникам стрaхові полюси відповідно до чинного зaконодавства. При цьому лише одна із перерахованих форм зобов'язань може одночасно виступати забезпеченням кредиту. Розширення складових забезпечення стало об'єктивним процесом, адекватним зростанню рівню ризиків підприємницької діяльності за сучасних умов взаємовідносин кредиторів і позичальників і відповідно імовірності непогашення наданих кредитів.

Дотримання принципу забезпечення великою мірою пов'язано з аналітичною роботою кредитної установи, яка зводиться до оцінки якості майна яку передає позичальник у заставу. Крім того, банком здійснюється моніторинг, щодо репутації поручителів, страхових організацій, гарантів, вивчення їх надійності, що мінімізує кредитні ризики банку. Банк-кредитор зобов'язаний при укладанні кредитної угоди з позичальником приймати обґрунтовані рішення щодо доцільності надання кредиту, враховуючи не лише якісні параметри забезпечення повернення кредиту, але і перспективність проектів, здатних забезпечити безперервність процесу виробництва, отримання доходів від їх втілення.

Стосовно аграріїв, які відносяться до специфічної категорії позичальників, слід відзначити те, що виробництво продукції суб'єктами господарювання цієї галузі залежить від природно-кліматичних умов, тривалості колообігу. Аграрне виробництво як жодна із галузей національної економіки за своїм матеріальним змістом відрізняється тривалим процесом виробництва, зокрема вирощування сільськогосподарських культур та тварин. Це і є основною із причин більш високої питомої ваги виробничої стадії в загальному процесі виробництва. Технологічні, економічні і організаційні особливості галузі потребують особливого підходу при їх кредитуванні з метою скорочення ризиків неповернення кредиту. В першу чергу, це здійснюється через страхування. За часів планово - директивної економіки страхування майна мало обов'язковий характер. З набранням чинності закону “Про добровільне майнове страхування” страхування майна сільськогосподарськими підприємствами обмежене. Проте, сільськогосподарські товаровиробники при отриманні кредиту за вимогою банку відповідно до кредитної угоди страхують майно, що передається позичальником в заставу.

З погіршенням фінансового стану позичальника, зокрема і через форс- мажорні обставини, при неможливості погашення кредиту майно переходить у власність кредитної установи - банку. За таких умов банки, як кредитні установи, статутною діяльністю яких є забезпечення суб'єктів господарювання грошовими коштами, вимушені виконувати не притаманні їм функції. Заставне майно, як правило, високоліквідне, повинно бути трансформоване в грошові кошти, які необхідно спрямувати на погашення боргу. В цьому випадку банки займаються реалізацією заставного майна, виконуючи при цьому функції не кредитної установи, а фінансово- промислової компанії.

Земля, як основний вид необоротних активів аграріїв із зняттям мораторію на її продаж, виступатиме основною заставою при кредитних взаємовідносинах аграріїв і банків. Тому вважаємо, що в даний час є всі передумови щодо запровадження обов'язкового страхування майна суб'єктів господарювання аграрного виробництва. Це сприятиме в разі неповернення кредиту банку можливості перекласти відповідальність на страхові компанії, які повинні плідно співпрацювати з банківськими установами.

Висновки

Узагальнюючи усе вищесказане, можна стверджувати, що дослідження принципів кредитування дало змогу розкрити роль та сутність кредиту. Досліджуючи теоретичне обґрунтування принципів банківського кредитування, зокрема забезпеченості кредиту дослідники не обґрунтовано надають перевагу не його сутності, а акцентують увагу на цільовому його призначенні та наявності необхідної застави. Водночас, результати дослідження свідчать, що принцип забезпеченості зумовлений захистом інтересів кредитора від непередбачуваних подій, які призводять до фінансових втрат та зростання кредитних ризиків внаслідок неповернення позичальниками кредитів та порушення ними умов кредитних договорів.

Література