Напрями удосконалення роботи банків щодо управління кредитним ризиком

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Необхідною умовою оптимізації управлінського процесу, спрямованого на підвищення ефективності кредитної діяльності банківських установ є визначення безпосередніх завдань щодо мінімізації кредитного ризику.

Найбільш ґрунтовно досліджували проблеми та шляхи вдосконалення методів управління кредитним ризиком такі відомі науковці, як О.В. Дзюблюк, Б.С. Івасів, М.М. Мороз, М.І. Савлук, Р.І. Тиркало та інші. Проте, мінімізація кредитного ризику потребує подальших наукових досліджень і розробок. Зокрема, актуальною сьогодні є розробка теоретичних пропозицій і рекомендацій з удосконалення методів мінімізації кредитного ризику, широке практичне використання котрих допоможе підвищити ефективність процесу банківського кредитування. Саме тому, метою статті є обґрунтування теоретичних основ мінімізації кредитного ризику, удосконалення методики аналізу кредитоспроможності підприємств і форм забезпечення повернення банківських кредитів з метою мінімізації кредитного ризику.

На сьогодні оптимізація кредитної діяльності банківських установ має передбачати підвищення ефективності “превентивних” заходів, метою яких є уникнення несприятливих для банку ситуацій з поверненням основної суми боргу за виданими позиками та нарахованих відсотків. Відтак, кредитоспроможність є тим напрямом, оптимізація якого дасть максимальний результат на мінімізацію кредитного ризику [2, с. 51].

Оцінка кредитоспроможності позичальника з метою підвищення її ефективності повинна орієнтуватися на сукупність зовнішньої і внутрішньобанківської інформації, як на кількісні, так і на якісні показники, в тому числі нефінансові, що підвищує обгрунтованість аналітичних висновків і результативність аналізу.

Слід відзначити, що загальна орієнтація кредитного процесу лише на значення показників, які відображають джерела і розміщення основних і оборотних коштів та результати господарсько-фінансової діяльності клієнта, є ризикованою сама по собі, адже і склад вказаних коефіцієнтів, і методика їх розрахунку не позбавлені певних недоліків, а це підвищує ймовірність спотворення реальної картини діяльності клієнта і робить можливим виникнення проблем із погашенням позичок.

В останній час все більшу увагу комерційні банки приділяють проблемі повноти і якості інформації, яка дозволяє максимально точно визначати рівень кредитного ризику і сфери його впливу. У даному питанні, корисним буде врахування досвіду країн з розвиненою ринковою економікою, в яких існують різні системи збору та аналізу відомостей про репутацію і інші елементи кредитоспроможності. В західних країнах існують кредитні бюро, які створені на комерційній основі або за рахунок держави і забезпечують інформацією всіх, хто має на це право. В деяких випадках подавати туди інформацію зобов'язує законодавство. Ні один арбітражний суд не розглядатиме справу про невиконання боргових зобов'язань , якщо інформація про операцію не була подана у відповідне бюро [3, с. 12]. Крім цього, в цих країнах діє безліч довідкових агентств, які за певну винагороду зобов'язуються відслідковувати всю можливу інформацію про клієнтів-позичальників.

Створення таких компаній в Україні, на нашу думку, просто необхідне, адже в ситуації надзвичайного розповсюдження так званих “одноденних” фірм вони б внесли деяку визначеність і стабільність, значно полегшили б роботу працівникам кредитних відділів банків та інших підрозділів цих установ.

Створення міжбанківської інформаційної бази, до якої за результатами аналітичної роботи банківських службовців із підприємствами різних галузей економіки, заносилися б дані про оптимальні критеріальні значення показників фінансового стану позичальників, що належать до відповідних галузей, дало б можливість більш точно прорахувати вагові значення різних коефіцієнтів.

З огляду на недоліки в практиці вітчизняної банківської сфери, а також на роль кредитоспроможності позичальників як основного методу мінімізації кредитного ризику, вдосконалення даної сфери аналітичної роботи представляється можливим у разі застосування наступних двох напрямів: з одного боку, це істотне розширення базового складу показників до рівня, який би дав всебічну характеристику різноманітним аспектам діяльності клієнта, а з другого - це активне використання аналізу грошового потоку підприємства, що дає можливість оцінити обороти коштів позичальника, а відтак і більш точно прогнозувати його перспективи у використанні банківських кредитів [1, с. 41].

Для вирішення вищеназваного завдання систему коефіцієнтів необхідно було б розширити передусім в плані детальнішої оцінки фінансової стійкості і ефективності господарської діяльності позичальника. Що стосується показників, які характеризують фінансовий стан, то в даному разі йдеться про необхідність оцінки того аспекту діяльності позичальника, який визначає, наскільки раціонально сформована структура джерел коштів, що використовуються у виробничому процесі, і, відповідно, наскільки ефективним є залучення банківських кредитів. Сьогодні з цією метою використовують показники, які не відображають реальної ситуації.

Аналіз грошового потоку передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і витрат за певний період, але не менший за строк, на який видається кредит, що загалом характеризує оборот коштів у клієнта. При цьому аналіз руху грошових коштів може проводитися у розрізі трьох основних аспектів діяльності підприємства:

- виробничо-збутової;

- інвестиційної, що відображає особливості припливу і відпливу коштів, пов'язаного із зміною вартості основних фондів, а також операцій із цінними паперами;

- фінансової, що пов'язана із залученням довго і короткострокових кредитів і їх погашенням.

Система показників, згідно якої сьогодні оцінюють кредитоспроможність позичальників, на нашу думку, є досить неповною. Завдяки її розширенню у вище вказаних напрямках можна проаналізувати інвестиційну, виробничу, фінансову діяльність підприємства, його виробничий потенціал та фінансову стійкість, що дасть можливість зменшити ймовірність неповернення позики - кредитний ризик.

Відомо, що оцінка кредитоспроможності клієнта з метою максимального зменшення впливу кредитного ризику застосовується разом з іншими методами мінімізації. Так, в банківській практиці зарубіжних країн широкого розповсюдження набули нові способи страхування кредитних ризиків пов'язані з використанням похідних фінансових інструментів. До таких інструментів відносять кредитні деривативи, які дозволяють передати кредитний ризик по позичковій операції іншій (третій) стороні. Умови договорів з використанням даного виду кредитного захисту передбачають періодичний обмін платежами або виплату премії на відміну від комісійних виплат за іншими забалансовими кредитними ресурсами (акредитиви і інші). Передача кредитного ризику по вказаному активу обумовлена настанням певних подій, що називаються кредитними випадками (дефолт, банкрутство, а також певний ціновий рівень активу).

Найбільш розповсюдженим і широко використовуваним інструментом ринку кредитних деривативів являється кредитний дефолтний своп (credit defoult swop). Він, на нашу думку, є найдоступнішим і найбільш ліквідним продуктом, що при цьому дозволяє максимально ефективно хеджувати кредитний ризик.

Використання даного багатофункціонального інструмента в забезпеченні кредитних угод в Україні відкрило б широкі можливості в області страхування кредитного ризику для потенційних користувачів. По-перше, кредитні дефолтні свопи дозволяють звести до прийнятного рівня чи повністю звільнитися від ризику концентрації, а також провести ефективну диверсифікацію кредитного портфеля. Річ в тім, що купівля дефолтних свопів дозволяє банкам вивести за баланс неприйнятні з точки зору концентрації кредити, покращуючи тим самим структуру банківського кредитного портфеля. По-друге, дефолтні свопи представляють широкі можливості страхування ризиків на довготривалий строк.

Іншим ефективним інструментом страхування кредитного ризику в зарубіжній практиці є своп на сукупний дохід. Він, як і дефолтний своп, є двохстороннім контрактом, який заключають з метою передачі кредитного ризику. Важливою і принциповою відмінністю даного свопа від інших інструментів ринку кредитних деривативів є те, що він здійснює обмін всього потоку, який характеризує економічні результати по вказаному активу (кредиту), на інший грошовий потік. Платежі по свопу на сукупний дохід розраховуються виходячи із змін ринкової вартості кредитного інструмента і здійснюються незалежно від настання кредитного випадку, що є головною його відмінністю від дефолтного свопа.

Як бачимо, зaрубіжна банківська практика пропонує досить широкий вибір інструментів по страхуванню кредитних ризиків. Проте недосконалість української законодавчої бази, а також слабкий розвиток вітчизняного фондового ринку не дозволяє використовувати їх у відносинах комерційних банків з позичальниками, від чого страждає в першу чергу економіка країни, адже невпевненість банківської установи у поверненні наданих кредитних коштів позичальнику в багатьох випадках призводить до відмови у можливості кредитування корисних для економіки проектів.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що для вирішення проблеми управління кредитним ризиком необхідна наявність теоретичних розробок у даній галузі і практичних навичок працівників банку по аналізу та мінімізації можливих втрат, пов'язаних із кредитною діяльністю.

Література

кредитний своп ризик страхування

1. Вітлінський В. Концепція стратегії кредитного ризику / В. Вітлінський, Г. Великоіваненко, Я. Наконечний, О. Пернарівський // Банківська справа. - 2000. - № 1. - С. 39-42.

2. Кредитний ризик комерційного банку: навч. посіб. / [за ред. В.В. Вітлінського]. - К.: Знання, 2000. - 251 с.

3. Раєвська Т. Практичні підходи до оцінки ризиків у діяльності банків / Т. Раєвська // Вісник Національного банку України. - 2005. - № 8. - С. 9-14.

Размещено на Allbest.ru