Постановка проблеми. На початку ХХ! сторіччя перед Україною та банківською системою різних держав постало питання, як в умовах поширення глобалізації зберегти нормальний стан банківської системи та пережити глибокі зміни в банківській справі. На початку ХХІ сторіччя почалась швидка ініціація нових банківських продуктів, з'явились зміни та інновації в організації та формах обслуговування клієнтів, а також почали змінюватися методи та основні засади банківського менеджменту. Традиційні види банківської діяльності набули нових рис. Одночасно виникають нові види фінансових послуг та операцій, які не мають аналогів у попередніх діях на ринку. Для кожної банківської установи на перше місце виходить питання передбачення кризових явищ в майбутньому та наміри зменшити можливі негативні наслідки для організації, а при можливості взагалі уникнути кризових явищ методом своєчасного прийняття правильних дій в межах розробленої антикризової стратегії. Саме розроблення нової антикризової стратегії в подальшому призведе до завчасних дій спрямованих на усунення можливих кризових наслідків для української і міжнародної банківських систем.

Саме питання фінансової стійкості постає перед банківськими установами, в умовах підвищення конкуренції та посилення заходів регулювання з боку держави на банківський сектор. На сучасному етапі при значній кількості банківських установ постає питання про успішність їхньої діяльності та подальшої доцільності їхнього існування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням розвитку банківських організацій на початку ХХІ сторіччя займалися такі вчені, як В. Кочетков, Ф. Журавка, В. Білоцерківець, В. Геєць, І. Крючкова, А. Філіпенко, Е. Лібанова, В. Опарін, В. Федосов, а також зарубіжні автори: Р. Хольцман, Р. Хинц, Д. Родін Л. Глухих, Р. Зуйков, Дж. Синки мл.

антикризова стратегія банківська діяльність

Невирішені раніше проблеми. Незважаючи на велику кількість вчених, зберігається розмаїття думок стосовно проблем і перспектив розвитку банківських установ, існуючих проблем та заходів спрямованих на їх вирішення.

Цілі статті. Саме тому головним завданням даної статі є розгляд основних тенденцій і засад розвитку та формування міжнародних банків на зламі тисячоліття. В статті також показані основні характерні риси міжнародних корпорацій в залежності від їх географічного місця положення.

Сучасні міжнародні банки відіграють дуже важливу роль у світовій економіці. Однак важливими організаціями на тлі світової економіки є транснаціональні корпорації, які мають досить великі запаси ліквідних коштів і саме тому мають досить значний вплив на світову економіку і міжнародні банки в тому числі. Серед таких організацій можна виділити корпорації: "Ексон Мобайл" (3336,5 млрд. долл.), китайська корпорація "ПетроЧайна" (287,2 млрд. долл.), та інші. [3, с.8].

В першу чергу при аналізі діяльності транснаціональний банків потрібно, дати чітке визначення даного поняття.

Транснаціональні банки - різновид транснаціональних корпорацій, діяльність яких направлена на функціонування в банківській сфері. До рядів транснаціональних банків можна віднести кредитні організації, які мають залежні від головного офісу відділення в інших державах. Саме тому, транснаціональні банки, одночасно з транснаціональними корпораціями є суб'єктами, котрі здійснюють свою діяльність та проводять експансію через зарубіжні відділення. Особливістю діяльності банків, є те, що вони разом із частиною своїх операцій переносять за кордон капітал, одночасно, завдяки цьому банківська справа приносить додаткові доходи.

Транснаціональні банки можна охарактеризувати наступними чинниками:

- ТНБ відіграють ролі фінансових посередників на міжнародних ринках, проте виконують більш широкий, в порівнянні з національними банками, спектр міжнародних операцій. ТНБ виступають лідерами банківської справи та володіють сучасними технологіями, завдяки чому, мають можливість запропонувати своїм клієнтам інноваційні продукти ти високу якість обслуговування;

- материнські компанії ТНБ являються дуже великими за розміром активів, кредитними організаціями та дуже часто відіграють ключові ролі на національному рівні в галузі банківських послуг;

- закордонні відділення ТНБ проводять банківські операції в інтересах засновника та держави з якої виникла дана організація, таким чином ТНБ стають ключовими гравцями не тільки на національних, а й на міжнародних ринках;

- важливою особливістю ТНБ, також виступає комерційна присутність в інших державах. За рахунок цього ТНБ здатні розширити свої кордони та проводити вигідні для себе операції в різних частинах світу. Комерційна присутність виконується за рахунок присутності залежних організацій, які володіють різними організаційно правовими формами. [7, с.147]

Найбільш простою і поширеною формою закордонного відділення є представництво. Як правило саме з представництва ТНБ починають роботу на закордонних фінансових ринках. Даний вид роботи є розвідкою на можливість роботи. Такі відділення в основному виконують операційні функції та дають консультаційні послуги. Завдяки даному виду праці, ТНБ розглядають доцільність розвитку бізнесу в державі. Представництво є нерезидентом, що сприяє полегшеній процедурі розвитку в цільовій державі. [4, с.371].

Іншим видом залежного розвитку є філіал. Філіал не є самостійною юридичною організацією і відповідальність за його діяльність несе батьківська структура. Відповідно до того, що відповідальність за дії філіалу лежить на батьківській організації, то і всі операції які проводяться у філіалі залежать також від неї. Завдяки повному контролю батьківської структури вся діяльність філіалу йде на користь батьківській структурі, тим самим забезпечуючи її новими доходами. Оскільки філіал, так як і представництво не є резидентами держави в якій знаходяться, то й місцеве законодавство не має чинного впливу на діяльність даних структур. Місцеві органи самоврядування мають лише право на частковий контроль за їх діяльністю, а всі регламентні вимоги організація повинна виконувати за правилами держави, в якій виникла батьківська структура.

В деяких державах існували заборони на експансію транснаціональних банків в національну економіку. Дані заборони існували не тільки в слабо розвинутих державах, а і в державах з розвинутою економікою. Дані заборони, наприклад, існували в Норвегії до 1995 року, та в Польщі до 1998 року. Найбільш часто держави використовують обмеження на кількість філіалів, розмір уставного капіталу та інше. [1, с.215]

В кінці ХХ сторіччя виник новий період в транснаціоналізації банківської діяльності. Головною рисою даного етапу стало багаторазове збільшення закордонних відділень міжнародних банків та їх активів В деяких державах банківські активи зросли в 5 раз.

В ряді держав, таких як: Аргентина, Арменія, Ботсвана, Мексика, Молдова, Непал, Нігерія, Польща, Перу, Румунія, Чилі, більше половини уставного капіталу банківської системи належить нерезидентам. Водночас в деяких державах Центральної та східної Європи (Чехія, Угорщина, Словакія, Хорватія, Естонія) доля іноземного капіталу складає приблизно 90%, а провідні банківські установи даних держав були інтегровані в економіку розвинутих держав.

Ще одним важливим фактором, який сприяв розвитку міжнародних банків на початку ХХІ сторіччя стала лібералізація та послаблення режимів доступу іноземних капіталів в банківські системи держав Латинської Америки, Центральної та Східної Європи, оскільки в цей час їхня політика по регулюванню експансії зарубіжних кредитних організацій пом'якшилась та була виконана відміна діючих заборон.

Розглянемо економічні показники української економіки кінця ХХ початку ХХІ сторіччя. Згідно проаналізованих даних банківська справа та економіка України в кінці ХХ сторіччя зростала у традиційних галузях в основному за рахунок вільних потужностей і саме тому інтеграція у світове господарство відбувалася, але у сферах не досить гідних і не досить, перспективних для економіки у стратегічному плані. Яким же чином розвивалась економіка в подальшому. Для подальшого стратегічного розвитку обов'язковою умовою був розвиток кредитних організацій і формування достатньої пропозиції фінансових інструментів для залучення інвестицій в економіку України. Інвестиції вперше чергу планували використовувати для модернізації виробничого устаткування та комп'ютеризації в умовах науково технічного прогресу. Оскільки в Україні більшість устаткування в перше десятиліття ХХІ сторіччя досягло 21 річного віку і відповідно дане устаткування зістаріло, як морально так і технічно. [5, с.18].

На думку вчених-економістів саме інвестиції, зовнішні та внутрішні мали б дати позитивний ефект у менеджменті та маркетингові, однак навіть інвестиції не принесли б цілковитого розв'язання проблем в економіці. Тому основною задачею котру ставили вітчизняні фінансові установи, була проблема залучення до інвестицій внутрішніх заощаджень, їх підтримки, гарантій їх повернення та ефективного використання в майбутньому. Ключову роль в даному питанні зіграли міжнародні банки, оскільки суспільство віддає перевагу нерезидентам, тим самим намагаючись збільшити рівень безпеки своїх заощаджень.

На думку І. Крючкової новий цикл для економіки України та розвиток нової економіки мав би початися в 2006-2011 роках. На думку вченої саме в цей період мав початися вихід з трансформаційної кризи та початок зростання рівня ВВП до рівня 90-х років. [6, с.299]

Щодо розвитку міжнародної економіки, то згідно публікацій на конференціях ООН по розвитку, вказано, що головну роль в сучасному світовому господарстві та в виборі основних тенденцій розвитку світової економіки відіграють сім найбільш впливових держав. Відповідно: США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Канада, Італія. Саме ці держави відіграють провідну роль в інтеграційних формуваннях.

Основними проблемами на початку ХХІ сторіччя для розвитку банківського сектору в Україні були:

- занадто низькі вимоги до банківського капіталу нових банківських формувань. Відповідно до цього на початку ХХІ сторіччя було створено багато неефективних банків, котрі не приділяють достатньої уваги антикризовим заходам та методам боротьби з положенням в державі. Головною ціллю даних організацій є максимізація доходів та занадто високі ризики. Системних характер банківських ризиків призводить до зниження фінансових показників, необхідності державного втручання в діяльність установи, та перекладання відповідальності за свої дії з установи на державний орган регулювання банківської діяльності [2, с.14];

- водночас до банківських установ пред'являються занадто високі вимоги, в питанні достатності банківського капіталу, що призводить до реального зниження кредитування "живого" сектору економіки. Також даний фактор обмежує можливість створення нових банківських установ на сучасному етапі, що призводить до зменшення рівня здорової конкуренції і максимізації прибутків банківськими організаціями, які встигли зайняти нішу в секторі споживчого кредитування і отримують достатньо велику кількість державних проектів для виконання;

- на початку ХХІ сторіччя, в період виходу з трансформативної кризи, банки не надавали достатньої уваги антикризовим заходам, що призвело до нових ризиків в подальшій діяльності.

Висновки