Центральний емісійний банк "Україна" -важливий механізм Райху для експлуатації й пограбування окупованих територій України в роки Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ЕМІСІЙНИЙ БАНК “УКРАЇНА” -ВАЖЛИВИЙ МЕХАНІЗМ РАЙХУ ДЛЯ ЕКСПЛУАТАЦІЇ Й ПОГРАБУВАННЯ ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

О. О. КЛИМЕНКО



Розкрито окремі аспекти монетарної політики фашистської Німеччини в рейхскомісаріаті “Україна” крізь призму використання окупаційної валюти.

Ключові слова: рейхскомісаріат “Україна”; Райхсбанк; Центральний емісійний банк “Україна”; боністика; монетарна політика; окупаційні карбованці.

Однією з характерних рис окупаційного режиму в Україні в 1941-- 1944 рр. є активна участь у ньому фінансово-банківських інституцій Райху, серед яких Центральний емісійний банк “ Україна” посідає чи не найголовніше місце. На жаль, цей винятково важливий та актуальний для вітчизняної історії аспект гітлерівського “нового порядку” продовжує перебувати поза увагою науковців. Згідно з розпорядженням райхсміністра А. Розенберга від 5 березня 1942 р. у Рівному створено Центральний емісійний банк з філіями ( колишніми імперськими кредитними касами) у великих містах України та частині Білорусі: Брест-Литовську, Кіровограді, Миколаєві, Дніпропетровську, Кривому Розі, Житомирі, Києві, Луцьку та Вінниці. За своїм статусом емісійний банк “Україна” відповідав Краківському емісійному банку. Всі суб'єкти господарювання зобов'язані були оформити в банках відкриття своїх поточних рахунків¹.

Емісійний банк з 1 червня 1942 р. розпочав випуск власних грошових знаків - карбованців 6-ти номіналів (5, 10, 20, 50, 100, 500) з позначеною датою випуску 10 березня 1942 р. Після 14 листопада 1942 р. для полегшення грошових операцій в обіг ввели ще й одно- та 200-кар- бованцеві банкноти (док. № 8)².

Райхсдрукарня м. Берлін доволі великим накладом ( про це опосередковано можуть свідчити дві зафіксовані у каталогах серії, одна з яких складається з однієї цифри, інша - з двох цифр - О. К.) також віддрукувала білети вартістю 2 карбованці, але в обіг вони з нез'ясованих причин так і не потрапили. Без посилань на джерела вперше про них подали інформацію у 1967 р. укладачі каталогу Раймонд Той та Боб Мейер. Зокрема, вони вказали, що кілька контейнерів банкнотів цього номіналу викрадено під час транспортування в пункт призначення³. У 1971 та в 1995 рр. С. Шван і Д. Бо- лінг у своїх працях дещо уточнили попередню інформацію, підтвердивши сам факт викрадення контейнерів, вони поряд з цим повідомили, що решту грошей окупанти знищи- ли⁴. А. Пік, посилаючись на праці своїх попередників Р. Тоя й Б. Меєра та Д. Болінга і с. Швана для укладання “Словника паперових грошей”, цілком підтримав їх твердження про те, що “велику кількість грошей” викрали саме під час транспортування.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цим виразом він натякнув, що кількість втрачених знаків виявилася загрозливо великою для фінансової безпеки Райху, тому Райхсбанком і міністерством фінансів прийнято єдино доцільне рішення решту банкнот цього номіналу знищити⁵. Радянський дослідник Б. Сєнілов без посилань на джерела стверджував, що 2-карбованцеві банкноти знищено під час транспортування внаслідок проведеної партизанської диверсії. Не зважаючи на деяку невизначеність цього формулювання, читачі сприймали його однозначно - це справа рук радянських партизанів, які на території України пустили під укіс потяг⁶.

Отже, більшість дослідників схиляються до думки про те, що майже весь наклад білетів вартістю 2 карбованці гітлерівці знищили, а ті, що уціліли ( близько 200 примірників), стали раритетами. Щоправда окремі автори каталогів старалися не перевантажувати читача подібними деталями, тому писали, що банкноти вартістю 2 карбованці взагалі не випустили в обіг⁷. Достовірність факту нападу партизанів на транспорт із грошима доволі сумнівна, оскільки у звітах радянських партизанських загонів до УШПР він не зафіксований, як і в документах українського руху Опору, який розгорнув свою діяльність на Волині. Прямого документального свідчення, яке б підтверджувало чи спростовувало твердження дослідників, не вдалося розшукати і в німецьких архівах. Документи райхсдрукарні, у якій друкувалися вказані банкноти, згоріли під час одного з нальотів союзницької авіації на Берлін. Тільки у протоколі засідання правління імперських кредитних кас від 31 серпня 1942 р. міститься скупа згадка про поранення партизанами керівника імперської кредитної каси Брянська, який, очевидно, супроводжував транспорт із грошима⁸.

Размещено на http://www.allbest.ru/



Достовірним є той факт, що рішення не впроваджувати банкноту номіналом 2 карбованці прийнято до проведення грошової реформи у райхскомісаріаті. Зокрема, у листі від 19 серпня 1942 р. керівника Центрального емісійного банку доктора Айнзіделя до райхсбанкдиректора, доктора Кінзледеля, де мова йде про впровадження до обігу доданих зразків окупаційних банкнотів, грошовий знак 2 карбованці не фігурує (див. рис. 1). На нашу думку, відмова від впровадження до обігу номіналу 2 карбованці була мотивована відсутністю відповідного аналогу в емісійному ряду грошових знаків імперських кредитних кас (1, 5, 10, 50 райхспфенінгів, 1, 2, 5, 20 та 50 райхсмарок), які перебували в паритетному обігу з карбованцями за співвідношенням 1=10.

На відміну від банкнотів Київського емісійного банку з їх однотипними орнаментальними зображеннями та відсутністю образних сюжетів, доволі примітною ознакою для карбованців Центрального емісійного банку є їх “народний” у дусі націонал-соціалізму зовнішній вигляд - стилізовані зображення усміхненого хлопчика в хутряній шапці, дівчинки з квітами, селянки з колосками, гірника, шкіпера, селянки на тлі снопів і хіміка. Як зазначено в оприлюдненому 1943 р. “Переліку й опису обігових банкнотів і монет” рейхскомісаріату “Україна”, вказані грошові знаки з “традиційними українськими символами”, за задумом їх дизайнерів, мали символізувати “вільну і щасливу працю” на благо Німеччини⁹. Однак створені ними образи та картини, а також специфічний добір кольорів виявилися далекими від українських етнографічних мотивів.

при цьому кидаються у вічі відчутні кольорові коливання друку, особливо в коричневих тонах, що є, очевидно, результатом застосування барвників різного ґатунку. на лицевих боках білетів німецькою мовою вказані номінали (“Ein”, “Funf”, “Zehn”, “Zwanzig”, “Funfzig”, “Hundert”, “Zweihundert”, “Fьnfhundert”) “Karbowanez”, дата і місце емісії (“Rowno, den 10. marz 1942”), емітент - Центральний емісійний банк “Україна”(“Zentralnotenbank Ukraine”), підписи посадових осіб (директора банку доктора Айнзіделя і його заступника, доктора Шефлера), серія та номер, а також зображений імперський орел зі свастикою. доктор Айнзідель у фінансово-банківських колах Третього райху вважався провідним спеціалістом у запровадженні воєнної валюти в окупованих країнах. Він брав чи не найбільшу участь в організації емісійних банків у сербії та словенії. на зворотах, які оформлені однаково для всіх банкнот, указані їх номінали українською і німецькою мовою та надруковано двомовне попередження: “Фальшування грошових знаків карається тяжкою тюрмою” - “Geldfalschung wird mit zuchtaus bestraft”.

для того, щоб емісія мала завершений вигляд, окупантам потрібно було також розробити і впровадити в обіг розмінні фракції карбованця, оскільки радянські розмінні монети з кольорових металів, які тимчасово перебували в обігу, вилучалися. Гітлерівці декларативно пообіцяли розмінну монету виготовити трохи пізніше, пояснюючи, що для цих цілей потрібні залізо, мідь та нікель, які зараз украй необхідні воєнній промисловості німеччини для повноцінного оснащення Вермахту. однак, окрім дизайнерських розробок, справа далі не пішла. Цьому, очевидно, перешкодило стрімке падіння курсу окупаційного карбованця, яке наступило одразу після розгрому німців під сталінградом і продовжувалося аж до цілковитого визволення українських земель. У 2007 р. науковий співробітник мюнцкабінету м. Берлін Ельфе Банніке за допомогою відомого німецького боніста Франца Крішкера виявила й описала виконані в залізі проекти аверсу та реверсу датованої 1943 р. обігової монети вартістю 50 копійок, яка призначалася для використання в рейхскомісаріаті “Україна”. на гербовій частині цієї монети вміщена емблема у вигляді шестерні та колоска, що “символізують працю робітників і селян”. У часи ндР вказану емблему використав комуністичний режим в оформленні монет зразка 1949 року¹⁰.

провід оУн(м), який тісно співпрацював з окупантами, сподіваючись за їх підтримки отримати державність, поспішив запевнити німецьку владу, що “заложення Емісійного банку України, як рівнож впровадження українських банкнотів, знайшли в українських кругах належне тій акції зрозуміння”. Бандерівці ж відмежувались від цієї заяви пУн-у, підкресливши, що так звані “українські карбованці - це німецькі, а не українські гроші, що мають служити воєнним потребам німеччини, а не України”¹¹.

Як справедливо зауважив діаспорний дослідник С. Кікта, рівненські карбованці були “для українського населення ворожі через знехтування його мови.” Розвиваючи думку далі, він підкреслив, що “таким ганебним трактуванням українського народу на його власній землі, де гітлерівський режим навіть не признав його рідної мови, засвідчив він цим навіки свою смертельну, божевільну, психопатичну ворожість до України”¹².

Про обмін грошей населенню стало відомо з преси та офіційних оголошень ще до створення Центрального емісійного банку. Гітлерівці закликали населення класти надлишок грошей на депозит і видавали банківські квитанції. Процедура зовні правового і соціально справедливого валютного обміну в Україні відбувалася на користь Райху за валютно-політичним курсом, установленим Міністерством фінансів. При цьому окупантами поширювалися чутки про спланований ними обмін радянської валюти, що створювало у населення ажіотаж на окупаційні гроші, насамперед на банкноти імперських кредитних кас.

Після випуску в обіг указаних білетів населенню наказали з 6 до 25 липня 1942 р. обміняти грошові знаки в купюрах від 5 рублів до 1 червонця на карбованці за співвідношенням: 1 рубль дорівнює 1 окупаційному карбованцю. Інші червонцеві номінали мали здаватися в банк на персональні рахунки. Для цього німецькою адміністрацією був розроблений спеціальний бланк “Empfangsbestдtigung” (“Посвідка відбору”). Одержана від здавача сума в радянській червонцевій валюті вписувалась на його безвідсотковий рахунок в окупаційних карбованцях. Втрата такої посвідки позбавляла її власника “усіх прав, що за неї можна б мати .” Окупанти мотивували своє рішення здійснювати обмін радянських грошових знаків лише на суму 1195 млн. райхсмарок і не проводити обмін грошових знаків крупних номіналів тим, що під них немає забезпечення товарами, які більшовики не постачали в ці регіони в передвоєнний період або ж знищили під час відступу. Окрім того, через своїх агентів та партизанів вони нібито розпочали наповнювати окуповані території банкнотами крупних номіналів, щоб створити штучну інфляцію ( док. № 7, 9). Саме ця мотивація щодо необхідності обміну радянських грошових знаків як основна фігурує у матеріалах Рівненського гебітскомісаріату¹³, Корецької міської управи¹⁴ та Вінницької міської управи¹⁵.

Для запобігання “зливу грошових знаків в рублях в інших зайнятих областях”, насамперед в Остланді, Шлоттерер від імені Розенберга рекомендував німецьким компетентним чиновникам провести ефективні заходи у напрямку посилення прикордонного контролю у Східній Пруссії для перешкоджання нелегальному експорту засобів платежу. Окрім цього, у документі вимагалося, щоб банки, розміщені в райхс- комісаріаті “Остланд”, при великих чи підозрілих внесках у рублях (більше ніж 3 тисячі рублів - О. К.), вимагали докази законності їх знаходження тут і при нагоді відмовлялися від обміну (док. № 4).

Однак населення, яке звикло до того, що будь-яка грошова реформа, будь-який обмін відбуваються за його рахунок, здавало радянські гроші неохоче, що, очевидно, також було пов'язано і з непевним станом справ на радянсько-німецькому фронті після поразки Вермахту під Москвою. Більшість не довіряла цьому заходу¹⁶. Від очікуваних 3 млрд. рублів окупантам вдалося вилучити спочатку лише 1,2 млрд. рублів, а станом на 25 квітня 1943 р. - біля 2 млрд. рублів, серед яких були радянські банкноти крупних номіналів на суму 181 млн. рублів, але в дуже пошкодженому вигляді, що значно утруднювало їх використання¹⁷.

Після обміну грошей, крім рівненської емісії, в Україні продовжували залишатись в обігу ще й радянські казначейські білети переважно в купюрах 1 і 3 руб., радянська розмінна монета з кольорових металів, яку остаточно вилучили на початку 1943 р., та виготовлена з цинку німецька розмінна монета вартістю 1, 5 та 10 пфенінгів. Усі інші банкноти (“рейхсбанкнотен” та “рентеншайне”) і монети, які ввозилися окупантами, тобто розмінні фракції райхсмарки з нікелю, латуні, бронзи та алюмінію, а також золоті й срібні монети в обіг не допускалися (док. № 3). їх приймали в усіх державних банках, але далі вони згідно з інструкцією надсилалися до Райхсбанку. Грошові знаки колишньої польської держави ( банкноти і монети) не дозволялися до обміну. їх можна було лише приймати в сумі до 10-ти райсмарок на інкасо. Більша сума дозволялася у випадку пред'явлення посвідчення про законний ввіз цих грошей на територію рейхскомісаріату “Україна”. Іноземна валюта інших країн ( навіть союзників Райху), дорогоцінні метали у будь-якому вигляді підлягали строгому обліку, а порушникам валютних правил загрожував штраф, конфіскація, ув'язнення, а в окремих випадках і смертна кара.

Застосування в Україні, особливо на початковому періоді окупації, радянських грошових знаків усіх номіналів (док. № 1), а з осені 1942 р. - тільки розмінних, пояснюється розрахунком завойовників максимально пограбувати окуповані землі як за рахунок введення до обігу воєнних марок, так і використання грошових знаків, захоплених у ході військових дій у банках й інших державних та приватних установах, а також у приватних осіб.

Всього ж, за оцінками дослідників, гітлерівцям вдалося вилучити і вивезти до Німеччини радянської валюти на суму 4 млрд. рублів, яка здебільшого використовувалася ними для цілей агентурної і диверсійної роботи, а також стимулювання антибільшовицького руху Опору. 7 серпня 1944 р. на території Ободівського та Чечельницького районів Вінницької області контррозвідка “Смерш” знешкодила групу диверсантів у кількості 27 осіб на чолі з старшиною Українського Визвольного війська (УВВ) Муровським, які пройшли підготовку у навчальному центрі під кодовою назвою “Робітнича команда № 900”, м. Мюнстер. Згідно з планом німецьких спецслужб диверсанти мали діяти в тилу Червоної армії з баз УПА. Для виконання завдання німецька розвідка асигнувала їм 1,5 млн. радянських рублів¹⁸.

для підтримки престижу німецької банківської системи наприкінці листопада 1942 р. згідно з наказом райхскомісара України оголошено про зворотну виплату населенню з 1-го грудня “за здавковими посвідками” частини грошей до 150 карбованців на особу, яка перебувала на їх банківських рахунках. Для того, щоб не створювати черг і не “відривати трудящих від праці на благо Райху”, обмін проводився не тільки банківськими касами, до нього також залучалися фінансові органи районних і міських управ¹⁹. Однак подальші виплати більше не проводилися, оскільки окупанти вважали, що вони достатньо потурбувалися про найбільш масову з соціального погляду частину власників рахунків.

Одночасно з Центральним емісійним банком під керівництвом доктора Веге відкрилися і господарські банки - W-банки ( від нім. wirtshaftsbanken), які отримали особливі функції від Центрального емісійного банку. Згідно із “Зеленою папкою “(розділ “Банківська політика і банківське життя “) головним їх завданням було - “ вичерпування грошового запасу “ з окупованих територій²⁰. Господарський банк у Рівному приймав від населення вклади під 2,5% річних, а також термінові вклади під 1-1,75% річних. Готівку в цьому банку можна було отримати з обмеженнями ( до 1 тис. крб. у день і до 5 тис. крб. на місяць), що було викликано умовами військового часу. За станом на вересень 1942 р. вклади Центрального господарського банку досягли 1580 млн. крб.²¹.

Для того, щоб утримувати курс воєнної валюти на належному рівні, окупаційна адміністрація райхскомісаріату “Україна” ще у вересні 1941 р. установила тверді ціни на товари та послуги на основі цінників “Розпорядження про унормування головніших деталічних цін на харчові продукти і товари першої та дальшої потреби, ціни для ресторанів та харчівень, ставок за виконані праці з 25.09. 1941 р.”, а також “Розпорядження про унормування умов праці і платні з 25.09.1941 р.”²².

Згідно з розпорядженням райхскомісара від 5 червня 1942 р. у дрібній торгівлі встановлювалися такі ціни на харчові продукти: борошно житнє (за кілограм) - 1,30 крб., борошно пшеничне (за кілограм) - 1,60 крб., гречана крупа (за кілограм) - 2,70 крб., змішана крупа ( ячмінно-житня) - 3,50 крб., цукор білий (за кілограм) - 5,00 крб., мед (за кілограм) - 12,00 крб., кухонна сіль (за кілограм) - 0,20 крб.²³. Існували відповідні прейскуранти на пошиття одягу, взуття, комунальні послуги та електроенергію²⁴.

Відповідно до цих цін на такому ж низькому рівні повинна була утримуватися і заробітна плата, яка блокувалася за рахунок надзвичайно низьких тарифів. Вона формувалася згідно із вказівкою рейхсмаршала Г. Геринга від 7 листопада 1941 р., оголошеною на нараді з питань використання російської робочої сили: “Використання росіян ні в якому разі не повинно вести до порушення принципу зарплати у східному просторі. Всі фінансові заходи в цій галузі повинні виходити з того положення, що мінімальна зарплата на Сході, згідно з категоричною вказівкою фюрера, являється передумовою для покриття воєнних видатків і воєнних боргів імперії після закінчення війни. Порушення цього положення повинні суворо каратися”²⁵. Пересічний робітник міг отримувати від 120 до 200 крб. на місяць, кваліфікований - не більше 400 крб., бухгалтер - 500 крб., а керівник підприємства - від 900 до 1500 крб., тоді як заробітна плата німецьких адміністративних чиновників у райхскомісаріаті становила від 120 до 420 райсмарок, тобто була у 10 разів вищою²⁶. Отже, мінімальне забезпечення мали тільки ті особи, хто був потрібний окупаційній адміністрації. Основна ж частина населення змушена самостійно вирішувати проблеми життєзабезпечення.

Про діяльність Центрального емісійного банку можуть свідчити окремі показники. Лише за чотири місяці після відкриття цієї установи її грошовий обіг зріс від 1,3 млрд. крб. до 2 млрд. крб. Станом на 31 грудня 1943 р. він сягнув за позначку 7 млрд. карб., тобто 700 млн. райхсмарок²⁷. Радянський дослідник О. Алексеєв, посилаючись на матеріали архіву колишнього Міністерства господарства Німеччини, стверджував, що станом на 1 січня 1944 р. емісія банку “Україна” склала 1195 млн. райхсмарок²⁸.

Значне знецінення рівненських карбованців, як і всієї окупаційної валюти, розпочалося після поразки німецьких військ під Сталінградом. Перестав працювати такий антиінфляційний механізм, як селянська психологія. Зайві гроші, які до цього часу, потрапляючи в село, осідали там про запас на “чорний день”, раптом масово з'явилися на ринку. Вже у лютому 1943 р. продавці у Києві майже відкрито вимагали радянських рублів²⁹. Радянська валюта стала домінувати і в господарських банках, найбільше у тих, які перебували у прифронтовій зоні. Так, у Чернігівському центральному господарському банку станом на серпень 1943 р. знаходилося в обіговій касі понад 321 тис. радянських рублів, а у сховищі - понад 12 млн. руб., тоді як карбованців емісійного банку “Україна” - тільки близько 224 тисяч в обіговій касі та біля 7 млн. рейхсмарок у банкнотах імперських кредитних кас у сховищі³⁰.

Як красномовно свідчать факти, у населення одразу після звільнення окремих регіонів від фашистів перебували на руках значні суми радянської готівки, які вони з певних причин не обміняли. За даними Народного комісаріату фінансів УРСР, станом на 3 квітня 1944 р. від трудящих 12 областей отримано у фонд оборони 664084000 рублів готівкою та 28890000 рублів у вигляді облігацій³¹.

Станом на лютий 1943 р. ситуація з рівненськими карбованцями, за оцінками німецьких фінансових експертів, стала критичною. Керівництво емісійного банку прогнозувало, що через місяць обіг банкнот повинен був зрости на 80%. Негативні прогнози пов'язувалися з тим, що внутрішній ринок райхскомісаріату “Україна” переповнила велика маса знецінених карбованців, які місцеве населення отримувало “з гаманців військовослужбовців Вермахту”. І це тоді, коли ще в грудні 1942 р. в обігу перебувало тільки 10% банкнот, а 90% - в емісійному сховищі банку³².

Гостра нестача товарної маси, штучне завищення курсу райхсмарки до радянського рубля, нестійкість “твердих цін” на товари та послуги дала поштовх до розвитку “чорного ринку”. Так, за даними керівництва ВО “Волинь-Південь” від 30 листопада 1943 р., вояки Вермахту вели на “ блошиних ринках “ спекулятивну торгівлю з українським на- селенням³³. Однак на міських ринках селяни у рідкісних випадках могли задовольнити свої споживчі потреби прямою покупкою, переважна більшість із них була схильна до натурального обміну. Збільшення кількості грошової маси в обігу, недовіра населення до окупаційної і радянської валюти, інфляція, гострий дефіцит споживчих товарів - чинники, які породили тенденцію витіснення грошових знаків товарами-еквіва- лентами. тютюн і тютюнові вироби, спиртне, борошно, мило, крупи й інші товари ставали мірою вартості і конкретними грошима. Окупанти намагалися боротися з цим явищем звичним арсеналом репресивних заходів. Ще в грудні 1941 р. у Києві у місцевих газетах та плакатних оголошеннях з'явився наказ поліцайфюрера Гальтермана:” Мінова торгівля на базарах, вулицях та площах не дозволяється. Купівля і продаж на базарах має проводитися за готівку”³⁴. Подібні накази публікувалися і в інших містах України. Однак, незважаючи великі штрафи, конфіскацію товарів, тюремне ув'язнення, мінова торгівля серед населення процвітала. І без того складне становище погіршувалося через масову появу фальшивих карбованців (док. № 10).

Щоб захистити себе від інфляції, Рівненська міська управа емітувала у 1943 р. спеціальні купони номіналами 2, 3 і 5 карбованців (рис. 2) для придбання продуктів харчування у власних магазинах та складах за пільговими цінами³⁵.

Обвальне знецінення карбованців розпочалося з часу наступу Червоної армії весною 1944 р. Приблизно тоді відбулася масова відмова від окупаційної валюти, курс якої на “чорному” ринку почав стрімко падати.

В евакуації Центральний емісійний банк “Україна”, банк “Остланд”, Центральний економічний банк “Україна” й інші банківські інституції продовжували перебувати під особистим наглядом А. Розенберга, котрий виношував плани їх подальшого використання в інтересах Райху. У листі до М. Бормана він просив його апарат утриматись в інтересах воєнної економіки від будь-яких посягань на їх майнові й інші цінності, оскільки опікувані ним структури мають розгорнути свою роботу не пізніше кінця 1944 року. При цьому Розенберг підкреслив, що під час евакуації ними були вивезено цінності, які ще не здані в розпорядження воєнних властей³⁶.

Під час евакуації банку його службовці вивезли всю наявну готівку в окупаційних карбованцях, яку мали передати на одну з фабрик держзнака для утилізації. Однак у зв'язку з перебігом війни ці наміри так і не реалізували. Очевидці згадували, що велика кількість вказаних грошових знаків після бомбардування Берліна весною 1945 р. лежала прямо на вулицях і там підбиралась населенням для господарських по- треб³⁷.

Очевидно, під упливом “численних сигналів про зловживання”, з ініціативи А. Розенберга в травні 1944 р. на території Генерал-губернаторства провели фінансову ревізію керівних інституцій райхскомі- саріату “Україна”, в результаті якої виявлено “нездорові тенденції” у фінансовій політиці до “невиправданого марнотратства”, створення шикарного побуту для окремих високопоставлених чиновників уряду. Все це стало можливим тому, що особисто райхскомісар Е. Кох, який любив себе називати “брутальним собакою” і навіть “ другим Сталіним “, відкрито не підкорявся авторитету А. Розенберга, практикував здійснення економічних заходів без будь-якого бюджету. За весь час окупації він фактично усунувся від керівництва рейхскомісаріатом, віддавав превагу своїй посаді у Кенігсбергу, перебував у Рівному менше ніж 6 місяців, чим скористалися нечисті на руку чиновники. Опікаючи Центральний емісійний банк “Україна” після його евакуації, одночасно здійснюючи ретельну ревізію його фінансових документів, А. Розенберг, очевидно, намагався створити базу для дискредитації перед А. Гітлером свого конкурента Е. Коха, який персонально був причетний до численних фінансових зловживань у райхскомісаріаті. Однак нікого так і не притягнули до кримінальної відповідальності, оскільки під час евакуації причетні до зловживань особи встигли знищити або ж “просто залишили ворогу “ ряд важливих фінансових документів, що їх викривали³⁸.

Отже, Центральний емісійний банк “Україна”, використовуючи специфічний арсенал фінансово-банківських заходів (запровадження окупаційної валюти, емісійна діяльність, операції з вилученою радянською готівкою), брав активну участь в економічній експлуатації окупованих регіонів України, пограбуванні їх населення.

монетарний політика фашистський окупаційний



Список литературы

Zentralnotenbank fьr die Ukraine // “Wirtschaft-Kurier”. - 11. 03. 1943; Eyal Benvenisti. The International Law of Occupation. Pricenton University Press, 1993. - P. 68-72.

Gotz Aly. Hitlers Volksstaat. Raub, Rassenkrieg und nationaler Sozialismus.- Frankfurt am Main, 2005. - (480 s.). - S. 192-195. Про введення у “найближчі тижні'' в обіг білетів вартістю 1 та 200 крб. ідеться у листі правління імперських кредитних кас від 4 жовтня 1942 р.

Raymond S. Toy, Bob Meyer Axis Military Currency. - Tucson, Arizona, 1967. - P. 23.

Schwan C. F., Boling J. E. World War II Military Currency. - 5 Ed., 1978. - (240 p.). - P. 214; Schwan C. F., Boling J. E. World War II Remembered (history in your hands, a numismatic study). BNR Press, Port Clinton, Ohio, 1995. - (864 p.). - P. 803.

Pick A. Papiergeld Lexikon. - Mьnchen: Mosaik Verlag, 1978. - (416 s.). - S. 390.

Сенилов Б. В. Военные деньги Второй мировой войны. - М.: “Финансы и статистика”, 1991. - (128 с.). - С. 28.

Бадаев А. С. (составитель). Бумажные деньги, ходившие на Украине (каталог ХХ столетия). - Чернигов, 1991. - C. 53.

ВА Berlin, R29/4 Berichte ьber Sitzung des Verwaltungsrates der Reichskreditkassen vom 31. 08.1942. В документі сказано: “ З деяких регіонів, особливо з Білорусії ( як зрештою також з області Білосток із східного Генерал-губернаторства) скаржаться на ризик партизанських нападів. Голова при цьому зауважив, що керівник імперської кредитної каси Брянська був поранений на транспорті партизанами”.

Verzeichnis und Kurze Beschreibung der im Umlauf Befindliechen Noten und Mьnzen. Reichskommissariat Ukraine. Wirtschafsbank Rowno.-Herausgegeben von der Deutschen Reichsbank, Berlin , 1943. - S. 3-17.

Sensationelle Probemьnze aufgetaucht.// Mьnzen und Papiergeld. - 12.

- S. 15.

Ідея і чин. Передрук підпільного журналу. // Літопис УПА. - Т. 24. - Торонто, 1995. - С. 120.

Гнатишак М. Державні гроші Украіни. - Клівленд (Огайо), 1974. - (365 c.). - С. 147, 153. Подібне сприйняття знаходимо і в щоденнику юнака із Кременця: “ Гроші надруковані українською і німецькою мовами. На них напис “Центральний емісійний банк Україна.” Україна у називному відмінку. Отже, це - назва банку: “Банк Україна.” Ось тобі і вся Україна. Важко очікувати, щоб це був хибодрук, дуже вже серйозний документ. Скоріше всього - слово “Україна” є, але не Україна це, а банк.” Р. Кравченко-Бережной. Между белым и красным: стоп-кадры моего ХХ века. - Санкт-Петербург: “ГАМАС”,

- С. 124.

Держархів Рівненської обл., ф. Р.-22, оп. 1, спр. 178, арк. 1-40.

Держархів Рівненської обл., ф. Р-48, оп. 1, спр. 45, арк. 1-4.

Держархів Волинської обл., ф. 1312, оп. 1, спр. 1341, арк. 102-123.

Tielbericht Politik uber die Bereisung des Reichskommissariats mit Prof. v Granberg in der Zeit vom 13.08. bis 13.09.1942. Rowno, 10. 09. 1942. ЦДАВОВ, ф. 3206, оп. 1. спр. 26, арк. 27, 30.

BA Berlin, R 29/4, Berichte ьber Sitzung des Verwaltungsrates der Reichskreditkassen vom 10. 08. 1942; Боряк Г., дубик м., маковська н. “нацистське золото” з України: у пошуках архівних свідчень. - вип. 1. - К.,1998. - (136 с.) - C. 58.

ЦдАГо України, ф. 57, оп. 4, спр. 340, арк. 47; спр. 338, арк. 153, 286.

Костопільські вісті. - ч. 46(70). - 20 листопада 1942.

ЦдАГо України, ф. 166, оп. 3, спр. 141, арк. 56-61.

О. Клименко. німецькі банки - важлива складова окупаційного режиму в Україні в роки другої світової війни (1941-1944 рр.)// наукові записки тернопільського національного педагогічного університету ім. в. Гнатюка. - вип. 2, 2007. - с. 143-150.

Крем'янецький вісник. - ч. 18. - 3 жовтня 1941.

Костопільські вісті. - ч. 24(48). - 21 червня 1942.

Костопільські вісті. - ч. 23(47). - 14 червня 1942; Крем'янецький вісник. - №58 (96). - 19 липня 1942; Крем'янецький вісник. - №43 (185). - 30 травня 1943.

нюрнбергский процесс. - т. ііі. военные преступления и преступления против человечности / [общ. ред. Р. А. Руденко]. - м.: Изд. юридич. литературы, 1958. - (816 с.). - с. 640.

ЦдАГо України, ф. 1, оп. 23, ч. 1, спр. 533, арк. 40; ЦЦАво України, ф. 3206, оп. 4, спр. 2, арк. 4, 5-зв.

BA Berlin, R 29/3, Berichte ьber Sitzung des Verwaltungsrates der Reichskreditkassen vom 14. 11. 1942.

Алексеев А. М. военная валюта /под ред. Э. А. Брегеля. - м.: Госфиниз- дат, 1948. - (104 с.). - C. 58-59.

ЦдАГо України, ф. 1, оп. 22, спр. 6, арк. 25-26.

державний архів чернігівської області (далі - держархів чернігівської обл.), ф. Р-3456, оп. 1, спр. 509, арк. 21.

ЦдАГо України, ф. 1, оп. 16, спр. 231, арк. 14.

Gцtz Aly. Hitlers Volksstaat, s 195; ЦЦАво України, КЫФ-8, оп. 1, спр. 182, арк. 10. З кореспонденції одного німецького газетяра відомо, що у той час на “чорному ринку” у Рівному можна було купити французьке золото і прикраси з нього з 1000% прибутком, за пачку махорки - отримати 6 райхсмарок, а за поношений костюм - 600 райхсмарок.

Літопис УпА. - т. 2. - Київ-торонто, 1999. - с. 456.

Українське слово. - 19 грудня 1941.

Клименко О. приватні та місцеві бони на тернопільщині. - Харків: Ранок, 2013. - (256 с.) - с. 212.

ГАРФ, ф. 7021, оп. 148, спр. 216, арк. 7-14.



Приложения

№ 1

Розпорядження Проскурівського Гебіцкомісара

Доводиться до відома населення Проскурова та районів округи, що на терені округи розрахунковою валютою є радянські грошові знаки всіх купюр, як казначейські білети, так і банкноти випуску з 1922 року і до останнього часу, тобто всіх років без винятку, та німецькі марки ( з розрахунку десять карбованців - одна марка).

За відмовлення в прийомі цих грошових знаків, винні каратимуться на перший раз штрафом в розмірі 100 крб., а на другий - 1000 крб. Нагляд за виконанням покладається на коменданта міліції.

Грудень 1941 р. Гебіцкомісар.

Державний архів Хмельницької області, відділ друкованих видань.

№ 2

Берлін, 8 січня 1942 р.

Таємно! 16 примірників примірник 16.

Протокол засідання адміністративної ради імперських

кредитних кас від 8 січня 1942 року (11 година)

Учасники: члени адміністративної ради, за винятком д-ра Отто Хр. Фі- шера, крім того, рейхсбанкдиректор Шольц, адміністрація кредитних кас та секретар. Головуючий - віце-президент Рейхсбанку Пуль відкрив засідання коротким оглядом роботи за останній рік. Організація кредитних кас Рейху була завданням, поставленим перед працівниками Рейхсбанку. Це виявилося неймовірно важкою справою з огляду на досить обмежену кількість кадрів та навантаження. Але воно було виконане найкращим чином.

Заснування кас на Сході, незважаючи на надзвичайно важкі виробничі стосунки, перебої з транспортом, недостатнє харчування та відсутність житла, як і велике навантаження на здоров'я, відбулося, і всі вимоги виконано з відмінною витримкою, і не гірше, ніж в інших районах країни. При цьому рейхсбанкдиректор Шольц попросив від імені і за дорученням адміністративної ради висловити персоналу кредитних кас на Сході особливу пошану, і на знак вдячності за виконану службу також відзначити персонал на Південному Сході та інших фронтах.

Після того як голова висловив також членам адміністративної ради подяку за активну, повну довіри співпрацю в минулому році разом з побажанням вдалого початку року нового, слово взяв рейхсбанкдиректор Шольц для звіту про інспекційну поїздку в Україну, яка тривала з 8 листопада до 13 грудня минулого року. Були відвідані каси в Брест-Литовську, Рівному, Житомирі, Вінниці, Кіровограді, Полтаві, Кривому Розі, Дніпропетровську і Миколаєві, при цьому вивчалося питання заснування кас у Кременчуці, Харкові та Сімферополі. вдалося усунути різноманітні труднощі стосовно їхнього розміщення, впорядкування та персоналу.

Після закінчення вказаного звіту рейхсбанкдиректор Кречшман зупинився на різноманітних важливих питаннях торгового обігу кредитних кас. Кредитні каси служать в Україні та прибалтиці основою для створення запланованих емісійних банків. Сітка кредитних кас є там трохи густішою. проекти організації відповідних емісійних закладів та інституцій, розроблені Рейхсбанком для цих країн, ще не затверджені. Щодо врегулювання валютного обігу в прибалтиці, то воно перебуває ще в процесі обговорення. проект організації вказаних установ для України має, між іншим, схвалення рейхскомісара України, міністерства з питань сходу, міністерства економіки Рейху та включений в 4-річний план. між тим існують певні вагання з боку міністерства фінансів, яке при визначенні максимальної суми платежу хотіло би бути причетним до встановлення розміру заробітної плати банківського персоналу, а також до того, які облігації та векселі має право викупити уряд, та які кредити на виробництво повинні бути йому видані, що потрібно визнати. міністр фінансів вимагає далі, щоб емісійний банк проводив усі банківські та касові операції уряду і рейхскомісара без оподаткування. вказане побажання є оправданим, оскільки це неоподаткування стосується таких самих касових і банківських операцій, як і ті, що їх Рейхсбанк проводить без оподаткування для Рейху. далі міністр фінансів поставив вимогу щодо вилучення банкнотів кредитних кас Рейху, які перебувають в обігу в Україні. вони повинні бути вилучені без компенсації і передані до Рейху як фінансовий внесок України у війну. Це справа, на яку в першу чергу повинен звернути увагу рейхскомісар України. вилучення банкнотів кредитних кас Рейху могло б, як і обмін старого рубля, відбутися за розпорядженням емісійного банку, що потім стало б найголовнішим активом нового емісійного банку. У проекті створення емісійного банку вимагається, що ця операція повинна принести відсотки. однак це немислимо - створювати емісійний банк і робити його відповідальним за випуск нової банкноти, яка має довіру народу, на основі того, що загальні активи її балансу не будуть приносити відсотки. У той самий час її емісійний випуск є операцією, яка спричиняє великі витрати на друкування банкнот і постійно високу нестачу для касового обігу у численних філіях емісійного банку. вказівка на те, що раніше інше золоте забезпечення банкнот не віддавалося під проценти, не є правильним, але різниця між ціною на золото і ціною продаж емісійного банку давала можливість отримувати певні прибутки внаслідок операцій з золотом. золото перетворювали у майно (що потім давало відсотки), або інші вклади за кордоном. Це вважається найбільш ліквідним активом. Що стосується посилання на неоподатковуваність основного капіталу емісійного банку в польщі, то там видатки можуть бути покриті лише за допомогою випадкових нерегулярних надходжень.

також, щоб ставити принципові вимоги в інтересах вигляду і функціональної спроможності Центрального емісійного банку в Україні, щоб не- контрольованим витратам пасивних операцій протиставити достатні прибутки активних операцій - потрібно, щоб оподаткування основного капіталу було невеликим - можливо, вистачить 1%, якщо тільки відсотки разом з іншими прибутками покриють видатки емісійного банку. дане питання цікавить також уряд, тому що новий емісійний банк повинен викупити кредитні каси Рейху в рейхскомісаріаті України.

документ не підписаний.

Машинопис, BA Berlin, R29/3, Berichte ьber Sitzung des Verwaltungsrates der Reichskreditkassen vom 8. 01.1942.

№ 3

Німецькі мідяні монети

Рівне: на основі розпорядження райхсміністра фінансів німецькі мідяні монети виняти з обігу від 1 березня 1942. Іде тут про монети на 1 і 2 пфенінги, 1 і 2 райспфенінги, 1 і 2 рентенпфенінги, 1 і 2 гроші австрійського більону та 100 і 200 корон австрійської валюти. Термін викупу для цих монет триває лише до 30 квітня 1942. Якщо ці монети є в обігу також в Райхскомісаріяті Україна, треба їх як найскоріше виміняти у державній кредитній касі, щоб уникнути втрати. Після 30 квітня виміна для цивільних установ більше не відбуватиметься.

Крем'янецький вісник. - № 34(72). - 26 квітня 1942.

№ 4

5 червня 1942р.

Імперський міністр для зайнятих східних областей.

№ ІІІ WI140/42 geh таємно. Пану Рейхскомісару Остланд.

стосовно: валютного обміну в Рейхскомісаріаті Україна

Обмін засобів платежу в рублях на грошові знаки нової валюти повинен проводитися в Рейхскомісаріаті Україна з 6 до 25 липня 1942 р.

У цей час повинен запобігатися злив грошових знаків у рублях в інших зайнятих областях, а також в Остланді. Тому пан рейхскомісар України попросив верховного президента финансів Кенігсбергської області вплинути, щоб у сумнівний час прикордонний контроль особливо строго використовувався і перешкоджав нелегальному експорту засобів платежу.

Окрім цього, вимагається, щоб також банки, розміщені в рейхскомісаріаті Остланд, вимагали при великих, чи звичайно підозрілих внесках у рублях, саме в цей час, а також пізніше, докази законності їх знаходження тут, і при нагоді відмовлялися від обміну. Прошу надати відповідні вказівки. Щоб бути ефективними, дані вказівки повинні до 10 липня 1942 р. знаходитися у всіх банках рейхскомісаріату Остланд.

Стосовно імперських кредитних кас в Остланді я попросив правління імперських кредитних кас, щоб воно надіслало всім імперським кредитним касам відповідні вказівки.

Я пересилаю копію для ознайомлення, яка знаходиться на звороті листа з просьбою поставити до відома імперські кредитні каси в рейхскомісаріаті Остланд.

За дорученням підписано. Доктор Шлоттерер.

Машинопис, BA Berlin, R 29/3 Einschreiben Betr: Wдhrungsneuordung im Reichskomissariat Ukraine vom 5. 06. 1942.

№ 5

Гебітскомісаріат у Рівному.

30.06. 1942 р. №7/20/223.

До районної Управи в Корці

На підставі телефонічної розмови з районною управою в Тучині повідомляю, що з одержанням цього забороняється доконувати всякі виплати сові- цькими рублями. Виплати наразі приймати можна.

Гроші взавтра привезти до Банку і зголоситись до фінансового відділу в Рівному. Одночасно посилаю Вам оголошення про поліційні години та ровери й Вашу кореспонденцію. Шеф району інж.[енер] Барилко.

Машинопис, Державний архів Рівненської області (далі - Держархів Рівненської обл.), ф. Р-48 , оп. 1, спр. 45, арк. 2. На документі проставлений підпис “ За. Якимчук.”



№ 6

Гебітскомісаріат у Рівному.

Рівне, 30 червня 1942 р.

№ ХІХ/2 Дуже пильне.

щодо засідання українських бургомістрів та районних фінансових

референтів Рівненського гебітскомісаріату

В суботу 4. 7. 1942 р. о 14 годині відбудеться засідання гебітскомісаріату із районними шефами та фінансовими референтами. З'явитися потрібно всім районним шефам, українському голові міста Рівного, всім фінансовим референтам районів та міської управи м. Рівного.

З приводу зібрання мусять бути закритими всі каси районів та міста Рівного. Всі стани кас повинні бути виплачені банку Рівного на конто мого місця 4. 7. в суботу до полудня. Після поновлення по полудні належить вибрати у Господарському банку Рівного по касових вказівках видані касі фінансові стани, замінені для підприємств на основі моїх вказівок та доставити до районних кас або міських кас.

Для забезпечення транспортування грошей кожен районний керівник повинен провести відповідні заходи. Мусить бути щонайменше озброєна людина для охорони.

Окрім грошового транспорту, є ще великий запас друкованих видань, матеріалів пропаганди і т. д., прийнятих на засіданні, і котрі необхідно взяти з собою в райони. Слід потурбуватися про відповідне приміщення для транспорту. Гебітскомісар доктор Баєр.

Машинопис, Держархів Рівненської обл., ф. Р-48 , оп. 1, спр. 45, арк. 3-4.

№ 7

Увага українці! Виміняйте свої гроші

Німці знищили в Україні більшовизм! Колгоспна система усунута. Заведено новий лад в ремеслі і т. п. Тепер повинні зникнути більшовицькі гроші! До 25 липня можете виміняти Ваші гроші! Потім будуть вони неважні!!! Кожний може в свому місці замешкання вимінювати (за 1 рубель одержить 1 карбованець). Питайте старостів і бурмістрів! Читайте оголошення! Будуть виміняні всі совітські банкноти, але не всі нараз на готівку. Ви запитаєте чому ні?

1) Тому, що для дрібних монет потрібні залізо, мідь або нікель, сьогодні потрібніші для виробу гармат, крісів, амуніції, кораблів та літаків, щоб скоро закінчити війну і вже тепер край відбудувати і землю обробити.

2) Тому, що ніхто не знає скільки совітських рублів находиться в краю. І тому невідомо, скільки нових грошей належить видрукувати. Щоб кожний, навіть найбідніший, відразу міг одержати нові гроші, будуть тимчасово вимінювані вперед ноти 5 рублеві і 1 червінець готівкою на 5 карбованців і 10 карбованців.

Тому, що всі совітські гроші мусять зникнути, мусите також грубші грошеві банкноти внести. Ви одержите за це квитанцію, в якій буде вписане Ваше прізвище. Матимете банковий вклад, про що Вас пізніше повідомлять. Квитанція є тому повновартісна і Ви повинні її старанно зберігати. Як що загубите, не одержите другої.

Деякі з Вас мають багато грошей, але можуть собі небагато купувати, тому що товарів мало, а ціни високі. Предметів щоденної потреби є не лише в Україні мало, але в усій Европі тому, що усі фабрики мусять працювати для війни, щоб знищити цілковито більшовизм. Пізніше буде тут знов більше товарів, всі Ви зможете більше купувати за гроші, які сьогодні готівкою не одержите. Більшовики від Вас завжди тільки забирали. Чи вірите, що вони хотіли Вам щось подарувати, коли при своїй втечі залишали гроші або потім через агентів, банди або парашутистів і літаки внесли до краю рублі? Ні!!! Вони хотіли лише обнизити вартість ваших грошей, піднести ціни і Вам шкодити. Німеччина навпаки - хоче вартість Ваших грошей удержати! Тому майте довір'я, скоро вимінюйте совітські рублі і не дожидайте останнього терміну.

Заховайте добре квитанції! Вони повновартісні! Не спізніть реченця - 25 липня!

Крем'янецький вісник. - № 59(97). - 23 липня 1942.

Примітка: злегка відредагований вказаний документ також зберігається в ЦДАВО України, ф. 3206, оп. 1, спр. 35, арк. 2.

№ 8

Нові грошові знаки на 1 та 200 карб.

Рівне. Центральний Емісійний банк в Україні видав дотепер грошові знаки на 5, 10, 20, 50, 100 та 500 карб. Для улегшення грошового обороту виставляється тепер також грошові знаки 1 та 200 карб., які в найближчому часі випустяться. Знак на 1 карб. є менший від знаку на 5 карб. і має оливково-зелене тло. На передній стороні написано сірим друком великий знак “1” і наліво великими буквами слово “один”. Знак на 200 карб. має посередню величину між знаками 50 та 100 карб. Він має оливково-зелене та бронзове тло, а по середині має направо образ селянки. Обидва знаки, як і всі видані дотепер, написані на передній стороні в німецькій, а на відворотній стороні в німецькій та українській мові.

Кременецький вісник. - № 81(119). - 8 жовтня 1942.

№ 9

За рубель - карбованець

Виміна грошей, що є тепер в обігу.

Ряд засадничих міркувань спонукав німецьку владу виміняти рублі, що є тепер в обігу, саме тому, щоб упорядкувати господарство і платничий обіг.

Це було самозрозуміле, що на довший час неможливо було залишити видані большевиками банкноти рублів і червонців, кількість котрих годі було навіть сконтролювати. Держава, що її влада перестала існувати, як тут боль- шевицька, не може гарантувати за видані нею платничі середники.

Лише німецький уряд може перебрати гарантію за платничі засоби, що є в обігу в Україні, за їхню стабільність і покриття. Тільки це забезпечує валюту в Україні. Акція виміни лежить у першій мірі в інтересах людей, які працюють в Україні, бо вони вже тим самим, що працюють, мусять мати право доробитися гроша, який має тверду вартість і не допускає втрати.

Здорова валюта - здорове господарство.

Україна, так багато обдарована природою, повинна з волі Фірера стати важливою підвалиною європейського господарського простору. Тому німецька влада вирішила привести країну, що так сильно потерпіла під московським пануванням, до нового господарського розквіту. Сільське господарство, промисел, торгівлю і комунікацію підпомагатиметься всіма силами ще під час війни. Важною передумовою для цього є здорова валюта. Тому що совєтський рубель є закордонною валютою, німецька влада не може гарантувати його вартости, тому, що грошеві справи в Україні є дуже заплутані, негайне створення здорової і власної валюти - конечне.

Карбованець - одиниця нової валюти.

По довгих старанних приготуваннях створено розпорядженням про емісійний банк з 5 березня 1942 р. - Центральний Емісійний Банк Україна. Він має право випускати банкноти, що звуться карбованці. Карбованець, нова одиниця валюти, відома в історії грошей України назва, відповідає одному совєтському рублеві; десять карбованців - це одна райхсмарка. Дотеперішнє відношення вартости залишається, щоб нікого не скривдити обниженням вартостей. Нові банкноти мають вартість 5, 10, 20, 50, 100 і 500 карбованців; вони по мистецькому виконані і найновішими засобами техніки забезпечені від підроблювання.

Умовини і місця виміни.

Умовини виміни відповідають валютовим і господарсько-політичним вимогам. При цьому в найбільше можливих розмірах взято під увагу потреби населення. совєтські дрібні монети і банкноти вартости до трьох рублів включно задержуються й надалі. Банкноти на 5 рублів, 1, 2, 3, 5 і 10 червон- ців будуть викликані до виміни в часі від 6 до 25.7.42 р. Ці банкноти тратять всяку вартість після цього реченця. До виміни досить часу. Хто спізнить цей реченець, цілковито й остаточно втратить свої гроші. Виміняти на карбованці можна буде лише банкноти по 5 рублів і одному червонцеві. За банкноти вищої вартости одержить власник ставлену на його ім'я, означену порядковими числами посвідку. її треба переховувати, як папір вартости чи щадничу книжку, бо на випадок втрати цієї посвідки другої не виставиться.

Щоб і найменший селянин у найдальшому селі мав нагоду своєчасно виміняти свої гроші, до акції виміни втягнено цілий адміністративний апарат в Україні. Виміну переводитимуть в першу чергу Філії Центрального Емісійного Банку, господарські банки, міські і районні каси, бурмістри та сільські старости. Оголошення і вказівки в українській краєвій мові повчатимуть докладно населення про умовини виміни.

Чому не будуть вимінювати совєтських банкнотів на вищу суму?

У зв'язку з воєнним замішанням грошевий оборот в Україні сильно збільшився не з господарських причин. Ціни на товари, що не входять в обгоспода- рювання, і такі, котрих чим раз менше, сильно піднеслися на спекуляційному ринку. З наміром знищити валюту в Україні, совєти ввезли в Україну почерез своїх агентів і банди велику кількість банкнотів більшої вартости. Щоб уздо- ровити знову взаємне відношення ціни і товару, що його населення збуває, треба унеможливити виміну цієї готівки, що її совєти внесли нелегально по- через своїх посередників.

Ця потреба не допускає випуску більшої кількости карбованців, як на це дозволяє теперішній економічний стан. З огляду на це все треба припинити купчу силу совєтських банкнотів на більш, як на 2 червонці на якийсь час. Тому впроваджено записання на спеціяльне конто за посвідкою.

Ноти більших вартостей, що є в обігу, не будуть зараз виміняні на готівку виключно з уваги на інтерес тих людей, що працюють. Відомо, що зараз брак тих товарів щоденного вжитку, котрих українець хоче за зароблені гроші набути. Цей брак панує тепер в цілій Европі з тої причини, що всі народи, котрі беруть участь в великому бою і змаганні, по найбільшій частині пристосували своє виробництво для розбудови й доповнення свойого озброєння.

Цей брак відчувається особливо сильно в Україні, бо ж тут большевики підчас свойого володіння не лише дуже мало цих товарів достарчали, але вже під час цієї війни повивозили велику кількість цих товарів або понищили. Передовсім знищили вони фабрики, котрі могли б виробляти нові товари.

Наслідком тієї недостачі покупник, купуючи товари, які мається ще на ринку, один другого, переплачував. Дійшло до того, що тільки багаті були в силі набути ті нечисленні товари, тоді як робітник і хлібороб, що зайняті в промислі чи ремеслі, не в силі їх купувати собі, бо їхня платня не зростає зі зростанням цін. треба було найти вихід, щоб кожному рівномірно дати осе- редники виміни, за які він буде в стані добути собі ті товари щоденної потреби які ще маються в невеликій кількості. Тим то акція виміни є соціяльним ділом, що боронить слабшого перед силою сильнішого, що почала необмежено рости.

Вклад на окреме конто - це заощадження на майбутнє.

Записом на конто, що не є конфіскованням грошей, німці не поступають так, як совєти, котрі, вступивши 1939 р. до Польщі, навмисне установили скорі реченці для виміни, або повідомили аж по реченці в такий спосіб, що той, хто мав який гріш, не міг його вчасно виміняти. Та виміна була скорше вивласненням. Німці мають на меті творчий розвиток. Кожний українець повинен працювати і йому дано можливість заощадити грошей на майбутнє. Конта - це заощаджений гріш. Але тепер його купча сила зв'язана, бо її відсунено в пізніше. Ці заходи приносять кожному більші користі, ніж якби йому тепер в повній висоті. Бо практично тепер він не міг би з тим грошем робити те, що хотів би, тобто купити собі те, що йому потрібне. Вартість банкнотів визначає їхня сила купности. Контування - це засіб для скріплення банкнотів, це знову корисне для загалу, а тим самим для кожного зокрема.

...