Роль держави у відновленні довіри населення до банківської системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль держави у відновленні довіри населення до банківської системи України

О. Є. Костюченко

Проаналізовано нормативні акти, де закріплено державні гарантії від-новлення заощаджень громадян України. Досліджено розвиток законодав-ства в цьому напрямі та запропоновано шляхи відновлення довіри населення до банківської системи через застосування можливостей, закладених у праві.

Ключові слова: заощадження населення, банківська система, доходи на-селення.

Постановка проблеми. Нестабільність економіки України з часів роз-паду СРСР неминуче позначилася на стані фінансової безпеки громадян та домогосподарств. Із упровадженням ринкових реформ громадяни втратили власні заощадження, розміщені на рахунках Ощадбанку колишнього Радян-ського Союзу. Цей факт додав труднощів населенню на шляху подолання низки фінансових проблем та суттєво позначився на рівні їхнього життя. Разом із тим знецінені заощадження унеможливили участь більшості грома-дян у приватизації державного майна, а отже, вони втратили можливість стати власниками засобів виробництва та отримувати доходи від власності. Із часом несприятливі умови життя, а саме: низький рівень заробітної плати, мізерні державні соціальні виплати, безробіття, якість їжі та води, екологічні проблеми, демографічна криза, - усе це призвело до втрати довіри до банків-ської системи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальність обраної теми підтверджується відсутністю спеціальних досліджень із питань ролі держави у відновленні довіри населення до банківської системи. Тому джерельною базою дослідження стала низка нормативно-правових актів щодо державних гарантій відновлення заощаджень громадянам України.

Формулювання цілей. Метою статті є визначення шляхів відновлення довіри населення до банківської системи через розкриття правових можли-востей, закладених у чинному законодавстві України.

Виклад основного матеріалу. З огляду на державні гарантії відновлення заощаджень громадянам України виникає запитання: як органи влади повинні це забезпечити? З одного боку, відповідь проста: фінансовими ресурсами, а з другого - сама відсутність грошей у конкретний проміжок часу не є клю-човою проблемою, бо грошова маса формується шляхом певної поведінки людини за рахунок її праці та доходів від власності, наприклад ренти. Відомо, що всі доходи громадян розподіляють на три види: 1) доходи від праці (за-робітна плата, пенсія, страхові виплати фондів загальнообов'язкового дер-жавного соціального страхування); 2) доходи від власності; 3) несистемні доходи у вигляді фінансової допомоги.

Якщо говорити про грошовий потік від власності громадян, то зрозуміло, що грошові заощадження, накопичені до 02.01.1992 р. у фінансових установах СРСР, мали б захищати населення від фінансових негараздів під час розвитку ринкових відносин в Україні. На жаль, цього не сталось, і як результат - не-довіра населення до банківської системи та фінансових установ у нинішніх умовах. То яким чином відновити довіру громадян та залучити наявні заоща-дження «до роботи на людину та державу»? Відповідь щонайменше така: відновити ці заощадження. Дослідимо правовий аспект цієї проблеми.

Так, першим нормативно-правовим актом, який регулював відносини щодо компенсації громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадбанку України та Укрдержстраху, був відповідний Указ Президента від 24.11.1994 р. № 698, де ключові умови були такі: 1) індексація за всіма видами вкладів, договорів довгострокового страхування, виходячи відповідно з їх залишку, суми сплачених страхових платежів на 02.01.1992 р., шляхом їх збільшення відповідно до індексу зростання споживчих цін. На суму індексації видаються сертифікати; 2) сертифікати, які видаються на суму індексації, обертаються вільно і використовуються для приватизації держав-ного майна, за винятком цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств, що приватизуються відповідно до Закону України «Про при-ватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», та об'єктів, що приватизуються відповідно до Указу Президента України від 14.10.1993 р. № 456 «Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва» та Указу Президента України від 29.12.1993 р. № 612 «Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню». Строк дії сертифікатів - до 01.07.1997 р. [1]. Оцінюючи дію цього нормативного акта сьогодні, можна з упевненістю казати, що пересіч-ні громадяни не скористалися можливостями набути права власності на дер-жавне майно в такий спосіб, хоча б унаслідок низької фінансової грамотнос-ті населення та його розуміння цієї можливості. заощадження банківський довіра населення

Станом на сьогодні відносини власників вкладів до 02.01.1992 р. у фінан-сових установах колишнього СРСР, які знецінилися, регулюються Законом України від 21.11.1996 р. «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадянам України» [2]. На виконання цього Закону з моменту його прий-няття було видано низку підзаконних актів, роз'яснювальних листів та судо-вих документів. Переважна більшість підзаконних актів регулюють за відпо-відними роками виплати громадянам України компенсаційних втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, укладених до 02.01.1992 р. в установи Ощадбанку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та викуп облігацій Державної цільової безпро-центної позики 1990 р., сертифікатів Ощадбанку СРСР і державних казначей-ських зобов'язань СРСР, придбаних на території Української РСР. Інша група підзаконних актів регулює питання щодо порядку перерахування з Державного бюджету до визначених компаній коштів для компенсації гро-шових заощаджень громадянам України.

Аналіз зазначеного Закону та пов'язаних із ним документів показав, що правову основу відповідних виплат становить Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадянам України» [2]. З моменту прий-няття цього Закону, а саме з 21.11.1996 р. по 07.06.2012 р., він змінювався чотири рази. Це вплинуло на низку правових умов щодо здійснення виплат громадянам.

Так, перша редакція Закону містить такі ключові положення: 1) голов-не - зобов'язання держави (а) забезпечити збереження, (б) відновити реальну вартість заощаджень та (в) виплатити знецінені грошові заощадження, по-міщені в період до 02.01.1992 р. у відповідних фінансових установах СРСР (статті 1, 2); 2) хто має право на виплати (ст. 1); 3) відновлення співвідношен-ня 1 карбованця заощаджень на 1,05 гривні станом на 01.10.1996 р. з подаль-шою компенсаційною індексацією вкладів, страхових внесків, погашення цінних паперів відповідно до індексу інфляції (ст. 3); 4) заощадження грома-дян відносяться на державний внутрішній борг України; цей борг станом на 01.10.1996 р. визначено на загальну суму 131,96 млрд грн (ст. 4); 5) стаття 5 закону містить припис щодо строків проведення одноразової індексації вкла-дів громадян та видачі вкладникам ощадних книжок; 6) форма компенсації заощаджень громадян визначена виключно грошова, а відновлення заоща-джень громадян України здійснюється шляхом переведення їх у цільові бор-гові зобов'язання держави в порядку, що визначається КМУ та НБУ (ст. 6); 7) кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в державному бюджеті Україні, до здійснення компенсаційних витрат можуть залучатися позабюджетні кошти (ст. 6); 8) відновлені заощадження громадян, поміщені у цінні папери, погашаються на загальних підставах відповідно до сум, ви-значених у Державному бюджеті (ст. 6); 9) заощадження повертаються поетап-но, порядок виплат проіндексованих грошових заощаджень встановлюється Верховною Радою України; 10) визначено порядок виплати коштів спадко-ємцям та розмір суми, що виплачується для організації похорону, тощо. Установлено, що зазначена сума перераховується Мінфіном України та НБУ на рахунок Ощадбанку України.

отже, у Законі чітко не визначено, який державний орган є відповідальним за збереження заощаджень. Порядок відновлення заощаджень визначають КМУ та НБУ, а процес відновлення реальної вартості заощаджень означає перерахунок у співвідношенні карбованця до гривні станом на 01.10.1996 р. та подальшу компенсаційну індексацію на індекс інфляції. однак Закон [2] не визначає джерело походження коштів на безпосередню виплату заоща-джень. Разом із тим він чітко не розмежовує терміни «компенсація заоща-джень», «компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень» та «компенсаційна індексація».

Зміни, внесені до Закону 17.01.1997 р. Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадянам України”» [3], містять такі ключові положення: 1) кошти заоща-джень громадян не «відносяться на державний внутрішній борг»; тепер ст. 4 містить положення про те, що компенсація заощаджень громадян гарантуєть-ся державою в сумі, яка на 01.10.1996 р. становить 131,96 млрд грн; 2) ком-пенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться виключно в грошовій формі за рахунок Держбюджету України, починаючи з 1997 р. Кошти для компенсації заощаджень громадян визнача-ються в Держбюджеті України окремою статтею; 3) розширено коло джерел надходження коштів для проведення компенсаційних виплат, зокрема кошти від здійснення операцій із державними цінними паперами та кошти з Офіцій-ного валютного резерву НБУ.

Зміни, внесені до Закону 24.03.1998 р. Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадянам України”» [4], містять такі положення: 1) порядок виплат індек-сованих грошових заощаджень у межах коштів, передбачених Держбюдже-том, встановлює КМУ; 2) скасовано законодавче закріплення розміру суми, що виплачується для організації похорону тощо.

Зміни, внесені від 28.12.2007 р. на період по 31.12.2008 р., за історію іс-нування Закону є найоб'ємнішими [5]. До істотних змін слід віднести такі:

1) виключено норму про подальшу компенсацію заощаджень відповідно до індексу інфляції; 2) передбачено правову можливість здійснювати компенса-цію громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень не тіль-ки в грошовій формі, а й в інших формах відповідно до чинного законодавства. Проте такі форми не визначено; 3) встановлено, що виплати заощаджень (перелічених у ст. 1 Закону) проводяться власникам у готівковій чи безготів-ковій формі після внесення до інформаційно-аналітичної системи «Реєстр вкладників заощаджень громадян». Порядок внесення до такого реєстру ви-значено в постанові КМУ від 09.01.2008 р. № 1 [6]; 4) закон доповнено ст. 8¹, згідно з якою в 2008 р. втрати від знецінення грошових заощаджень компен-суються їх власникам станом на 1 січня 2008 р. в національній або іноземній валюті за офіційним курсом НБУ в межах залишків на рахунку, але не більше 1000 грн на вкладника в порядку, визначеному КМУ; 5) передбачено можли-вість проведення розрахунків з погашення зобов'язань держави за знеціне-ними заощадженнями в рахунок часткової сплати за купівлю товарів довго-строкового використання, в тому числі житла, за встановленим КМУ пере-ліком груп товарів. При цьому дані про такий перелік відсутні.

Зміни, внесені до Закону України від 07.06.2012 р. «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», вводяться в дію поетапно. Зо-крема, у частині щодо виплат на поховання до 31.12.2012 р. розмір виплати встановлює КМУ, а зміни, які набувають чинності з 01.01.2013 р., по суті не поліпшують стан виплат заощаджень громадянам, знецінених у період до 02.01.1992 р. Наприклад, сума виплати на поховання, як і раніше, встановлю-ється КМУ, однак її розмір не може бути менше розміру прожиткового міні-муму для осіб, які втратили працездатність, установленого законом [7].

Оцінюючи стан справ щодо відновлення знецінених заощаджень громадян загалом, треба зазначити, що державна політика у цьому напрямі залишаєть-ся такою, що не сприяє відновленню довіри громадян до держави та фінан-сових установ. Так, законодавчі положення щодо перекладання повноважень з визначення відповідальних за виплати і порядок цих виплат врешті-решт не стосуються самого факту відновлення знецінених заощаджень. На нашу дум-ку, зміни, які вносяться до Закону, здебільшого нагадують «пошук крайньо-го» та ухилення держави від виконання взятого на себе обов'язку. Разом із тим, змінюючи Закон декілька разів, парламент навіть не спромігся відкори- гувати його назву. Дія Закону поширюється на іноземних громадян та осіб без громадянства, а його назва й досі містить словосполучення «відновлення заощаджень громадян України». Ми навели цей приклад з метою підтвер-дження того факту, що ретельного опрацювання проблеми і намагання її розв'язати в інтересах громадян не відбувається. Так, парламентські слухан-ня на тему: «Про державну політику щодо проблеми повернення та компен-сації втрачених (знецінених) заощаджень громадян», які відбулись 13.04.2011 р., було зведено до такого. Очільники держави рапортували про виплати, здійснені у період 1997-2011 рр., та непомірне навантаження на державний бюджет унаслідок виплат. Натомість у рекомендаціях, які було прийнято за результатами парламентських слухань, містяться пропозиції щодо визначення механізмів використання вкладів на вирішення необхідних питань життєдіяльності (лікування, оплата житлово-комунальних послуг для пенсі-онерів та інвалідів із недостатнім рівнем забезпечення тощо) [8, с. 9].

Висновки. Законодавство містить правові умови та правові можливості здійснення відповідних виплат у грошовій та безготівковій формах. Однак ймовірно, що фінансові труднощі не сприяють проведенню грошових виплат населенню. Разом із тим залишається незрозумілою державна політика щодо відновлення знецінених заощаджень населення шляхом натуральних розра-хунків, наприклад товарами, нерухомим майном, оплатою послуг тощо. Од-нак розв'язання цієї проблеми є шляхом до підтримання чи підвищення рівня фінансової безпеки громадян та засобом відновлення довіри громадян до фінансових установ і держави.

На нашу думку, для розв'язання означеної проблеми в Україні необхідно:

1) розробити державну політику щодо відновлення втрачених (знецінених) заощаджень громадян, яка може бути реалізована лише у разі опори на твер-ду політичну волю до розв'язання проблеми. З цією метою слід здійснити такі кроки: а) визначити кінцевою метою держави політику повернення та компенсації всіх втрачених та знецінених заощаджень громадян, що діяли на території України в період до 02.01.1992 р. в установах Ощадбанку СРСР; коштів, розміщених у державних цінних паперах, страхових внесків (далі - грошових заощаджень); б) прийняти державну програму повернення та ком-пенсації втрачених (знецінених) грошових заощаджень громадян. реальне розв'язання цієї проблеми можливе лише в межах чітко спланованої та ви-значеної в часі програми та обов'язкового включення до річного бюджету фінансування відповідних заходів через спеціальний бюджетний фонд; в) на виконання державної програми у визначені нею строки прийняти відповідні нормативно-правові акти та передбачити скасування чинних нормативних актів, які регулюють відносини щодо повернення грошових заощаджень; г) запровадити моніторинг реалізації державної програми з публікацією від-повідних звітів у засобах масової інформації кожні півроку; ґ) удосконалити процедуру обліку власників грошових заощаджень, а саме: провести облік власників грошових заощаджень на підставі наявних архівних даних та роз-робити прості і прозорі процедури забезпечення доступу громадян до своїх даних у складених реєстрах. Відповідні процедури провести за рахунок коштів держави;

2) для того щоб політика повернення і компенсації заощаджень громадя-нам України досягла своїх соціальних, політичних та економічних цілей, необхідно провести реальну індексацію коштів. Це положення має бути ви-знано базовим при формуванні державної політики із зазначеної проблеми;

3) програму повернення заощаджень слід пов'язати з вирішенням низки соціальних питань. Негрошовими формами виплати можна визначити пога-шення комунальних платежів, відкриття депозитних рахунків у банках Укра-їни, купівлю житла, видачу земельних сертифікатів тощо. Форми виплати закріпити у відповідному переліку. Процедури безготівкових виплат забез-печити шляхом оформлення відповідних документів (наприклад, чекових книжок);

4) в умовах хронічного дефіциту бюджету та загострення боргової про-блеми слід знайти джерела коштів для цільового фінансування фонду повер-нення заощаджень громадян. По-перше, це могли б бути спеціальні податки на промислову або ж комерційну нерухомість, податок на розкіш тощо. Під-ставою для такого рішення є сам спосіб проведення приватизації в Україні. Величезні майнові об'єкти, які створювалися радянською державою за раху-нок обмеження фонду споживання (і, як наслідок, низьких доходів населення) і за рахунок перетворення заощаджень громадян на інвестиційний ресурс, перейшли до приватної власності майже безкоштовно. Тому запропонований нами підхід до пошуку коштів для реалізації законних прав вкладників Ощад-банку СРСР має підставу бути схваленим усіма верствами населення. По-друге, іншим неінфляційним джерелом коштів для відшкодування втрачених заощаджень громадян є надходження від приватизації державного майна. По-третє, джерелом коштів для відшкодування можуть бути кошти від здій-снення операцій із державними цінними паперами. По-четверте, це залучен-ня коштів з офіційного валютного резерву НБУ. По-п'яте, за певних умов, - емісійні кошти. По-шосте, кошти від реалізації приватизаційних земельних сертифікатів. Ціну цих сертифікатів треба встановлювати на підставі реальної ринкової вартості землі і прив'язати до ціни золота. Таким чином, швидке, ефективне та неінфляційне повернення втрачених (знецінених) заощаджень громадян має спиратися на процеси перерозподілу національного доходу.

Програма повернення заощаджень громадянам матиме позитивні соціаль-ні, економічні та політичні наслідки за умови відносно стислих строків її реалізації та реальної індексації заощаджень, які слід чітко визначити та прив'язати до реальних джерел коштів на основі проведення відповідних розрахунків. Разом з тим реалізація державної програми повернення заоща-джень громадян потребує детальної розробки процедур виконання з ураху-ванням негативного досвіду попередніх спроб. ці процедури повинні відпо-відати новому місцю, яке наша країна має посідати в цивілізованому світі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Про компенсацію громадянам України втрат від знецінення грошових заощад-жень в установах Ощадного банку України та Укрдержстраху : Указ Президента від 24.11.1994 р. № 698 // Уряд. кур'єр. - 1994. - 29 листоп. (№ 184).

2. Про державні гарантії відновлення заощаджень громадянам України : Закон України від 21.11.1996 р. № 537/96-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1997. - № 8. - Ст. 60.

3. Про внесення змін до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощад-жень громадян України» : Закон України від 17.01.1997 р. № 8/97-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1997. - № 8. - Ст. 61.

4. Про внесення змін до Закону України «Про державні гарантії відновлення заоща-джень громадян України» : Закон України від 24.03.1998 р. № 201/98-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 35. - Ст. 240.

5. Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких за-конодавчих актів України : Закон України від 28.12.2007 р. № 107-VI // Відом. Верхов. Ради України. - 2008. - № 5-6, 7-8. - Ст. 78.

6. Про виплату в 2008 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установах Ощадного бан-ку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР : Постанова КМУ від 09.01.2008 р. № 1 // Офіц. вісн. України. - 2008. - № 2. - Ст. 19.

7. Про внесення змін до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощад-жень громадян України» від 07.06.2012 р. № 4912-VI // Офіц. вісн. України. - 2012. - № 50. - Ст. 1956.

8. Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про державну політику щодо проблеми повернення та компенсації втрачених (знецінених) заощаджень гро-мадян». -- К. : Парлам. вид-во, 2011. -- 38 с.

Размещено на Allbest.ru