Підходи до розрахунку рівня вразливості банківського сектору

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 336.71.078.3

Підходи до розрахунку рівня вразливості банківського сектору

Погореленко Н.П.,

к.е.н., доцент, доцент кафедри банківської справи, Харківський інститут банківської справи Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ)

Постановка проблеми. Історично склалося, що банківські кризи завжди створювали значне економічне навантаження, яке полягає в серйозних витратах як центральних банків держав, так і зростання видаткової частини державних бюджетів, направленої на вирішення кризи поряд із відчутним сповільненням темпів зростання виробництва, а, отже, і валового продукту [1]. Постійно зростаюча глобалізація фінансових ринків зумовлює ймовірність виникнення фінансової нестабільності, що значною мірою може сприяти виникненню кризи, у виникненні й розвитку якої помітно зростає роль банків. Це обумовлено тим, що саме банки формують інституціональну систему, впливаючи на ефективність розподілу кредиту, структуру відсоткових ставок, рішення у сфері грошово-кредитної політики і їх ретрансляцію економічним агентам. Подібна роль банківської сфери зумовлюється її стійкою випереджальною реакцією на зміну кон'юнктури порівняно з іншими секторами економіки, що дозволяє використовувати її поведінку як дієвий інструмент прогнозування економічної ситуації [2]. Для успішного виконання цього завдання необхідно розробити методику прогнозування таких криз, щоб заздалегідь підготувати необхідні інструменти для зменшення масштабів кризового впливу. Це і зумовлює актуальність даного дослідження. фінансовий банк криза

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зазвичай, питання, що стосуються прогнозування банківських криз розглядаються крізь призму заздалегідь сформованої системи коефіцієнтних, індексних та агрегатних підходів до діагностики кризових явищ. В умовах постійної еволюції вищевказаних підходів, а також враховуючи те, що роботи зарубіжних авторів доволі часто представляють собою рекомендації щодо вирішення конкретних ситуацій у межах банківської системи однієї держави, потрібно зазначити, що розкриття проблем прогнозування банківських криз відбувається за постійного доповнення як визначень базових понять, що стосуються такої проблематики, так і окремих коефіцієнтів чи індексів. Вивченню проблематики, що стосується методичного інструментарію прогнозування банківських криз присвячено праці:

0. Барановського, де розкрито багатогранність змісту таких базових для кризового прогнозування понять, як «стабільність», «стійкість» тощо, в аспекті банківської системи, крім того визначено складність відокремлення природної циклічності економіки від кризових явищ, що спричинені екзогенними чинниками чи неефективності державного регулювання [2];

С. Дребот, де висвітлено систему індикаторів кризових явищ, підходи до її формування, а також особливості визначення окремих індикаторів, що можуть бути використані державними органами у процесі прогнозування криз [3];

1. Макаренко, де широко розглянуто методологічні проблеми макроекономічного прогнозування в сучасних умовах, необхідну наявність неспотвореного монополіями та державним втручанням ринкового поля, екзогенної та ендогенної конкуренції тощо, для точного й оперативного макроекономічного прогнозування [4];

Ю. фон Хагена, де обгрунтовано визначення банківської кризи, як періоду стрімко зростаючого попиту на ліквідність на грошовому ринку, а також доповнює індексний підхід методичними рекомендаціями щодо розрахунку коефіцієнта тиску на грошовий ринок, що, в результаті, є більш об'єктивним ідентифікатором кризових явищ, ніж використання тлумачень ринкових явищ, таких як, наприклад, значні державні інтервенції у банківському секторі [5].

Г. Камінскі та К. Райнхарт, де проаналізовано так звані «кризи-близнюки», тобто зв'язки між валютними та банківськими кризами в контексті їх прогнозування на прикладі перехідних та індустріальних економік, детально розглядаючи процеси державного регулювання, що передували кризам чи мали місце під час розгортання кризових явищ [6; 7].

Л. Левена, де доповнені існуючі дані про системні банківські кризи, що мали місце чи відбуваються наразі, із зазначенням заходів центральних банків та інших органів, що прямо чи опосередковано регулюють банківську систему країн світу, що показують разючу різницю між діями регуляторів розвинутих держав та держав, що розвиваються, поряд з виокремленням спільних рис кризових явищ у різних державах та часових проміжках [8].

Віддаючи належне напрацюванням вітчизняних і, особливо - зарубіжних економістів, слід зауважити, що в межах опрацьованого матеріалу досить мало праць, присвячених дослідженню методичного аспекту прогнозування банківських криз з урахуванням світової фінансової глобалізації, як основного екзогенного чинника.

Постановка завдання. Метою статті є формування та впровадження ефективного та надійного підходу до розрахунку рівня вразливості банківської системи, як одного з факторів забезпечення її стабільності.

Виклад основного матеріалу дослідження. У визначенні критеріїв (індикаторів) стійкості банківської системи, як в аспекті звичайної діяльності, так і кризового стану, немає єдності. Згідно з міжнародною практикою, показники фінансової стійкості банківського сектора поділяють на наступні шість основних груп: достатність капіталу, якість активів, ефективність управління, доходи і прибуток, ліквідність і чутливість до ринкового ризику. Показники, що входять у кожну з зазначених груп, відображають різні сторони діяльності банківського сектора і відповідно несуть власне навантаження в оцінці його фінансової стійкості. Існуючі дослідження, зазвичай, використовують різноманітні комбінації подій на фінансовому ринку, наприклад, банкрутства чи злиття, масове зняття депозитів, а також обсяги та частоту інтервенцій уряду для прогнозування банківських криз. Втім, підходи, що містять у собі велику кількість факторів, часто означають взаємну корельованість деяких величин, що призводить до низької точності прогнозів відповідних моделей [2]. Щоб подолати цю складність, науковці Ю. фон Хаген та Т. Хо запропонували свій підхід, що ґрунтується на роботах іноземних вчених, присвячених вивченню валютних криз [5]. Вони використали так званий індекс тиску на валютний ринок, або індекс вразливості банківського сектору (Banking Sector Fragility Index, далі - BSFI), що представляє собою відображення наявності та обсягів надлишкового попиту на ліквідність на валютному ринку. Мало місце припущення, що банківська криза характеризується значним збільшенням обсягів попиту банківського сектору на резерви центрального банку, тобто зростанням попиту на іноземну валюту, як засіб диверсифікації заощаджень та захисту від інфляційних процесів.

Базисними твердженнями для такого припущення є такі:

по-перше, швидке зниження якості банківських позик, або підвищення кількості безнадійних боргів знижує ліквідність банків, що, як наслідок, призводить до зростання попиту банків на резерви для підтримки ліквідності. В Україні давно існує проблема ситуативного зростання потреб у вливаннях коштів для підтримки ліквідності банків другого рівня, перш за все, у зв'язку з політичною нестабільністю, що підтверджується прийнятою Національним банком України постановою №86, у якій йдеться про зменшення мінімального обсягу обов'язкових резервів, котрий має зберігатися щоденно на початок операційного дня на коррахунку банків у НБУ, з 60% до 50% від їх обсягу, що сформований за попередній період резервування та скасування обмежень щодо кількості можливих звернень банків за кредитами рефінансування овернайт, а також загальним зростанням середньоденного обсягу коррахунків банків у Національному банку України, що за 2013 рік становив 25,3 млрд. грн. порівняно з 19,6 млрд. грн. у 2012 році [9];

по-друге, банківська паніка, тобто масове зняття депозитів змушує банківські установи звернутись до міжбанківського ринку та центрального банку за фінансуванням у вигляді кредитів, що особливо серйозно позначилось на вітчизняній банківській системі у січні- лютому 2014 р., адже за даний період депозити населення скоротилися на 7,9% в національній валюті та 7,8% в іноземній. Депозити юридичних осіб знизилися на 6,1% і 7%. Всього гривневих депозитів поменшало на 30,4 млрд. грн., валютних -- на 2,3 мільярди доларів США [9];

по-третє, суб'єкти міжбанківського ринку можуть вирішити припинити фінансування банків, яким воно необхідне, оскільки очевидним видається безпека вкладення коштів в державні цінні папери та інші безризикові активи, у порівнянні з кредитуванням проблемних інституцій, враховуючи репутацію та політику української держави в аспекті випуску облігацій внутрішньої державної позики. Так, за даними постанови Кабінету Міністрів №139 від 21 травня 2014 р. здійснено випуск ОВДП за діючою обліковою ставкою НБУ, тобто 9,5% річних, яка є відносно привабливою ставкою дохідності для інвесторів, схильних до менш прибуткових, але більш захищених інвестицій.

Центральний банк, в свою чергу, як монопольний постачальник банківських резервів може відреагувати двома шляхами на підвищення попиту на резерви. Якщо пріоритетом є підтримка їх постійного об'єму, монетарний регулятор відповість підвищенням короткострокової відсоткової ставки. Якщо ж його метою є підтримка на одному рівні короткострокової відсоткової ставки, він мусить надати банківській системі резерви [10].

Існує необхідність в обґрунтуванні обраного підходу, адже після розуміння проявів останньої світової економічної кризи 2008-2009 рр. вченими було створено велику кількість різноманітних економетричних моделей та засобів, що можуть бути використані для формування відповідної методики та окремих інструментів прогнозування кризових явищ. По-перше, на сьогодні все ще не існує єдиного загальноприйнятого концептуального підходу до основоположного для прогнозування поняття «стабільність банківської системи», що спричиняє важкість розмежування природної циклічності економічного розвитку й нестабільності, як проявів впливу чинників неефективності трансформації й регулювання банківської системи, а також наслідків зовнішньоекономічних шоків і фінансових потрясінь, а за О. Барановським, формулювання найбільш точної дефініції стійкості банківської системи насамперед відповідає завданням пошуку оптимального інструментарію кількісної оцінки даного явища [2].

Таким чином, серед різноманіття коефіцієнтних, індексних та агрегатних підходів за класифікацією С. Дребот, необхідно сконцентруватись на таких, що зможуть описувати банківську систему без необхідності в абсолютних дефініціях та показниках, що використовують коефіцієнтний підхід. Треба відкинути як такі, підходи, що ґрунтуються на порівнянні між собою певних абсолютних показників господарсько-фінансової діяльності. Відповідно, агрегатні підходи не дають змоги оперативного прогнозування внаслідок необхідності для їх використання великої кількості показників різних сфер економічної діяльності, а отже, для їх отримання та обробки необхідний час [3].

Серед індексних підходів, що задовільняють вищевказаним умовам, необхідно виділити такий, який є максимально наближеним до балансових чи агрегатних, тобто охоплює якомога ширшу сферу банківської діяльності, втім, лишається таким, що дає можливість отримувати дані для оперативного обчислення.

Внаслідок того, що у методі розрахування індексу банківської вразливості BSFI використовуються лише обсяги сукупних кредитів центрального банку та небанківських депозитів у банківському секторі, а також облікова ставка - вони можуть бути використані оперативно (усі ці показники є у загальному доступі). Отже, даний підхід до прогнозування банківських криз із використанням індексу вразливості банківського сектору теоретично є дієвим, та може дати підгрунтя для оперативних дій по зменшенню кризових наслідків.

Таким чином, банківська криза, як зазначено вище, характеризується різким підвищенням короткострокової відсоткової ставки та/або значним збільшенням об'ємів кредитування центральним банком фінансових інституцій [11]. Тому, компонентами BSFI є відношення сукупних кредитів центрального банку, що надані банківській системі до сукупних небанківських депозитів в банківському секторі та реальна короткострокова відсоткова ставка, а формула його обчислення за фон Хагеном виглядатиме так [5]:

BSFI =^ + ^- , (1)

SDr

де Ayt та Drt - зміна відношення сукупних кредитів ЦБ до депозитів та зміна реальної короткострокової відсоткової ставки;

s - стандартні відхилення відповідних показників.

Підхід до прогнозування криз із використанням подібних індексів тиску на валютний ринок чи вразливості банківського сектору є недостатньо розробленим у світовій літературі, а самі індекси містять у собі різні компоненти. Втім, у роботі Г. Камінскі, К. Райнхарт та С. Лізондо було визначено та обґрунтовано межі, що ідентифікують передкризовий стан, м'яку та жорстку кризи із використанням середньоквадратичних відхилень відповідного індексу [7]. Для вищесформованого індексу характерні межі:

- для передкризового стану: m + 1,5s > BSFI > JU + S;

- для м'якої кризи: m + 2,5s > BSFI > m + 1,5s;

- для жорсткої кризи: BSFI > m + 2,5s;

деm- математичне сподівання індексу BSFI за досліджуваний період; s- середньоквадратичне відхилення відповідного індексу.

Для подальшого використання індексу BSFI необхідно визначитись із його надійністю, тобто провести паралелі між реальними статистичними даними та обчисленим індексом. Для цього скористаємося даними Національного банку України у щоквартальному вимірі з 2004 р. по 3 квартал 2013 р., що надані в таблиці 1 [9].

Таблиця 1. Статистичні дані для моделювання індексу BSFI

Джерело: побудовано за статистичними даними НБУ: bank.gov.ua

Згідно з формулою 2, передкризовий стан банківського сектору буде спостерігатися у випадку, якщо 2,328183 > BSFI > 1,546314 . Межі було отримано шляхом підстановки відповідних даних з таблиці 1, а саме - математичного сподівання індексу BSFI за період 2004-2013 рр. та середньоквадратичного відхилення коливань даного індексу. М'яка криза спостерігатиметься, якщо умова вигляду 3,89192 > BSFI > 2,328183 згідно формули буде підтверджуватися, а жорстка криза матиме місце у випадку, якщо BSFI > 3,89192 за формулою 4.

Обчислення щоквартального значення індексу вразливості банківського сектору із відповідними межами наведене на рис. 1.

Рис. 1. Обчислення щоквартального значення BSFI, 2004-2013 рр.

Джерело: побудовано автором на основі формул 2-4 та даних таблиці 1.

Таким чином, обраний підхід до датування банківських криз полягає у обчисленні індексу вразливості банківського сектору за формулою, що містить лише показники, до яких є оперативний доступ (а саме: обсяги сукупних кредитів рефінансування, небанківських депозитів та показник діючої облікової ставки), та подальшого порівняння отриманих значень із лімітами для шокової ситуації, а також м'якого та жорсткого типів кризи задля більш детального визначення природи кризових явищ.

Висновки та подальші дослідження. Індекс вразливості банківського сектору чітко відображає шокові ситуації, такі як реакція банківського сектору на зернову кризу кінця 2004 року, та так звану «газову кризу» середини 2005-го, що пов'язана з стрімким зростанням цін на газ для українських виробників. Так само, значення індексу, що більше ніж порогові для жорсткої кризи, були обчислені для 2008 року та початку 2009 р., що разом із загальною волатильністю індексу в цей період свідчать про серйозний масштаб розгортання світової фінансової кризи, яка, безперечно, торкнулася і банківського сектору та стала причиною його нестабільної діяльності.

Наведений індекс може бути використаний на практиці. Втім, є необхідність у подальшому дослідженні проблеми прогнозування криз у вітчизняному банківському секторі, оскільки стійких тенденцій у перебігу окремих шокових процесів та кризових явищ не може існувати через розбіжність їх причин та передумов, а, отже, моделі прогнозування потребують постійного й оперативного вдосконалення.

Література

1. Duttagupta, R., Cashin, P. The anatomy of banking crises. IMF Working Paper 08/93. - 2008. - P. 39.

2. Барановський О.І. Фінансові кризи: передумови, наслідки і шляхи запобігання : монографія. - К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2009. - 754 с.

3. Дребот С.Д. Формування системи індикаторів кризових явищ [Електронний ресурс] / С.Д. Дребот. - [Збірник наукових праць НТУ]. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vntu/2009_19_1/pdf/63.pdf

4. Макаренко І.П. Методологічні проблеми макроекономічного прогнозування / І.П. Макаренко // Науково-технічна інформація. - 2008. - № 4. - С. 16-20.

5. Hagen J. Money Market Pressure and the Determinants of Banking Crises / Hagen J. // Rheinische Fridrich-Wilhelms-Universitat.- 2004. - P. 34.

6. Kaminsky G., Reinhart С. The Twin Crises: The Causes of Banking and Balance-of- Payments Problems // American Economic Review. - 1999. - № 89. - P. 474-500.?

7. Kaminsky G. Currency and banking crises: The early warnings of distress // IMF Working Papers, WP/99/178. - 1999. - P. 38.

8. Laeven, L., Valencia, F.V. Systemic banking crisis database: An update. IMF Economic Review. - 2013. - №61. - P. 225-270.

9. Статистичні звіти Національного банку України [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/

10. Jinh Z., De Haan J., Jacobs J., Yang H. Identifying Banking Crises Using Money Market Pressure: New Evidence for a Large Set of Countries / Jinh Z. // DNB Working Paper - 2013. - № 397. - P. 47.

11. Hutchinson, M., Noy, I. How bad are the twins? Output costs of currency and banking crises // Journal of Money, Credit and Banking. - 2005. - №37 (4) . - Р. 725-752.

References

1. Duttagupta, R., Cashin, P. (2008), "The anatomy of banking crises”, p. 39.

2. Baranovskyi, O.I. (2009), Finansovi kryzy: peredumovy, naslidky i shliakhy zapobihannia

[Financial crises: preconditions, consequences and ways of prevention], monograph, Kyiv. nats. torh.-ekon. un-t, Kyiv, Ukraine, 754 p.

3. Drebot, S.D. (2009), "The formation of indicators of crises”, Zbirnyk naukovykh prats NTU, available at: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vntu/2009_19_1/pdf/63.pdf

4. Makarenko, I.P. (2008), “Methodological problems of macroeconomical forecasting”, Naukovo-tekhnichna informatsiia, no. 4, pp. 16-20.

5. Hagen, J. (2004), “Money Market Pressure and the Determinants of Banking Crises”, p. 34

6. Kaminsky, G., Reinhart, С. (1999), “The Twin Crises: The Causes of Banking and Balance-of-Payments Problems”, American Economic Review, no. 89, pp. 474-500.

7. Kaminsky, G. (1999), “Currency and banking crises: The early warnings of distress”, p. 38.

8. Laeven, L., Valencia, F.V. (2013), “Systemic banking crisis database: An update”, pp. 225-270.

9. Statistical reports of the National bank of Ukraine, available at: http://www.bank.gov.ua/

10. Jinh Z., De Haan J., Jacobs J., Yang H. (2013), “Identifying Banking Crises Using Money Market Pressure: New Evidence for a Large Set of Countries”, 47 p.

11. Hutchinson, M., Noy, I. (2005), “How bad are the twins? Output costs of currency and banking crises”, Journal of Money, Credit and Banking, no. 37 (4), pp. 725-752.

Размещено на Allbest.ru