Компетентнісний підхід до вивчення безпеки життєдіяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Кобилянський Олександр

В останні роки співробітництво в галузі освіти і навчання в Європі почало відігравати вирішальну роль у формуванні майбутнього європейського суспільства. Тенденції соціального і економічного розвитку Європи в останнє десятиліття все більш наполегливо вказують на необхідність створення єдиного європейського простору в галузі освіти та професійного навчання. Крім того, перехід до заснованої на знаннях економіці, яка має потенціал до стійкого економічного зростання, збільшення числа і якості робочих місць, а також зміцненню соціальних зв'язків, ставить нові завдання перед системою розвитку людських ресурсів. У контексті компетентнісного підходу ринку праці освіти відбувається перенос акцентів з її змісту (що викладається студентам і які навчальні завдання вони виконують) на результати (формування здатності отримувати роботу та успішно її виконувати).

Важливість нових підходів до розвитку професійної освіти підтверджується тим, що в Європі поряд з Болонським здійснюється Брюге-Копенгагенський процес, який був започаткований Лісабонською резолюцією на засіданні Ради Європи (РЄ) у березні 2000 р., рекомендаціями конференцій «Розвиток співробітництва в галузі професійної освіти і навчання» у Брюге у жовтні 2001 р. та «Зміцнення співробітництва в галузі професійної освіти і навчання» у Брюсселі у червні 2002 р., прийнятою у листопаді 2002 р. у Копенгагені Декларацією Європейської Комісії і міністрів освіти європейських країн щодо розвитку співробітництва в галузі професійної освіти і навчання в Європі (Копенгагенська декларація). По суті обидва процеси аналогічні, але спрямовані на реформування освітніх систем різного рівня: Болонський - вищої професійної освіти, Брюге-Копенгагенський - професійно-технічної.

Найбільш визначальним проектом європейського співробітництва в освітній сфері початку нового тисячоліття стала програма «Освіта і професійна підготовка 2010» (Education & Training 2010), яка прийнята на засіданні РЄ у Барселоні в березні 2002 р. [7]. Програма є складовою широкої системи європейського співробітництва, мета якого - перетворення регіональної економіки Європейського Союзу на найбільш конкурентоспроможну у світі, здатну до стабільного розвитку, що має найкращі робочі місця та найбільш високий рівень соціальної єдності. Вона передбачає здійснення фундаментальних трансформацій освітніх систем в європейських країнах, які повинні узгоджуватись як з національним контекстом та освітніми традиціями, так і завданнями розвитку регіональної кооперації, з урахуванням кращого досвіду інших держав-членів РЄ в досягненні їх спільних цілей перетворення європейської освітньої системи на найбільш ефективну у світі. Ця програма інтегрує розвиток Болонського та Брюге-Копенгагенського процесів, які передбачають утворення єдиного простору вищої та професійної освіти в регіоні.

Її провідними цілями, узгодженими міністрами освіти країн-членів ЄС, стали: удосконалення якості і ефективності освіти та професійної підготовки в країнах-членах РЄ; забезпечення загальної доступності освіти; залучення до європейських освітніх систем студентів з інших регіонів світу. Для реалізації цих амбіційних, але реальних цілей були визначені конкретні завдання розвитку різних типів та рівнів загальної освіти і професійного навчання, що мають сприяти її перетворенню на неперервний процес [5, с. 64].

Реалізація традиційної парадигми «знання-вміння-навички» не відповідає сучасним запитам суспільства і реальним вимогам ринка праці. Практико орієнтована освіта, на відміну від традиційної орієнтованої на засвоєння знань, спрямована на набуття, крім знань, умінь і навичок, досвіду практичної діяльності. Але оволодіння компетенціями неможливе без досвіду діяльності, тобто компетенції і діяльність нерозривно пов'язані між собою. Компетенції формуються в процесі діяльності і заради майбутньої професійної діяльності. В цих умовах процес навчання набуває нового спрямування - він перетворюється на процес набуття знань, умінь, навичок і досвіду діяльності з метою досягнення професійно і соціально значущих компетентностей. Таким чином, при компетентнісно-професійному підході традиційна тріада «знання - вміння - навички» доповнюється новою дидактичною одиницею «досвід діяльності».

Аналіз застосування компетентнісного підходу у професійній освіті міститься в ряді зарубіжних і вітчизняних досліджень (В. І. Байденко, Г. І. Ібрагімов, В. А. Кальнеі, А. М. Новіков, М. В. Пожарська, С. Є. Шишов, Н. М. Бібік, О. Я. Савченко, О. В. Овчарук та ін.). Більшість дослідників до сутнісних характеристик компетентності відносять: поглиблене знання предмету, постійне оновлення знань для усного вирішення професійних завдань. У понятті «компетентність» підкреслюються такі якості, як інтегративний і творчий характер, висока ефективність результату, орієнтована на практику освіта, формування мотивації самовдосконалення, академічна і трудова мобільність тощо.

Компетенція також означає коло питань, в яких людина добре орієнтується, має знання і досвід, тобто узагальнені способи дії, які забезпечують продуктивне виконання професійної діяльності. Найбільш загальна класифікація компетенцій містить три групи: 1) предметні (спеціальні) компетенції, що є основою для реалізації професійних завдань;2) надпрофесійні (іноді їх називають базовими) компетенції, необхідні для підвищення ефективності праці; 3) ключові компетенції, які визначають успішну соціалізацію випускника. Між ними не існує протиріччя [6, c. 55]. Ефективність праці нерозривно пов'язана з умовами праці.

Сучасні принципи охорони праці: уникнення ризиків (профілактика), безпечні технології, оптимізація умов праці, співпраця роботодавців та працівників на рівних засадах, право участі в прийнятті рішень щодо власної роботи, право знати та принцип прозорості, безперервне вдосконалення та розвиток охорони праці поширилися сьогодні в країнах Європейського Союзу до пропаганди «добробуту на роботі», що означає моральний, фізичний та соціальний добробут, а не лише відсутність нещасних випадків та професійних захворювань. Значного зменшення виробничого травматизму і професійних захворювань цим країнам вдалось досягти завдяки впровадженню системи загального управління безпекою, коли відповідальність за створення безпечних умов праці повністю покладається на роботодавця будь-яким способом, який є для нього найбільш сприятливим і економічно вигідним, а не дотриманням жорстких обмежень об'ємів фінансування, визначених суперечливими законами і нормативними актами.

Питанням компетентнісного підходу до підготовки студентів з безпеки життєдіяльності, охорони праці присвячені роботи авторів (В. Биков, О. Бикова, Г. Гогіташвілі, Є. Желібо, В. Заплатинський, О. Запорожець, М. Ігнатович, В. Лапін, А. Романчук, А. Русаловський, В. Худолей та ін.) [2-4].

Мета статті - виявити особливості формування професійної компетентності фахівців в процесі вивчення безпеки життєдіяльності та охорони праці.

Україна, уклавши 16 червня 1994 р. Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, взяла на себе зобов'язання щодо приведення національного законодавства у відповідність із законодавством ЄС. Починаючи з 1994 року в Україні розробляються Національні, галузеві, регіональні та виробничі програми покращення стану умов та безпеки праці на виробництві, в ході реалізації яких були закладені основи для удосконалення державної системи управління охороною праці, системи управління охороною праці на підприємствах, впровадження економічних методів управління, продовжилось вдосконалення і адаптація до сучасного європейського законодавства нормативно-правових актів і навчання з питань охорони праці. Розроблені технічні колективні та індивідуальні заходи і засоби, що контролюють стан та умови праці, прогнозують та попереджають небезпечні та аварійні ситуації, створена єдина автоматизована інформаційна система охорони праці тощо.

Основними принципами державної політики з охорони праці в Україні є пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відповідальність роботодавців за створення належних, безпечних здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності; використання економічних методів управління охороною праці; інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників із питань охорони праці, використання міжнародного досвіду організації робіт щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці. За статистичними даними з часів набуття Україною незалежності спостерігається стійка тенденція до зниження як загального, так зі смертельними наслідками, виробничого травматизму (з 2679 чол. у 1991 році до 857 чол. у 2008 році).

Але кожному працюючому зрозуміло, що це зменшення кількості нещасних випадків пов'язане не стільки з реалізацією заходів з охорони праці, скільки з такими обставинами, як спад обсягів виробництва, зменшення чисельності працюючих, можливим приховуванням нещасних випадків від реєстрації, особливо на малих підприємствах. Показники виробничого травматизму по відношенню до кількості працюючих не враховують стан економіки країни. Сьогодні рівень виробничого смертельного травматизму в Україні на одиницю валового внутрішнього продукту (ВВП) в десятки разів перевищує відповідні показники в країнах ЄС. Якщо під час створення певної частки ВВП від смертельного нещасного випадку гине на виробництві один німець або француз, один швед або бельгієць, один англієць чи шотландець, то в Україні ці втрати склали б 17, 37 або 61 людину відповідно [3, с. 16].

Основними причинами нещасних випадків в нашій країні є організаційні причини: порушення технологічного процесу, трудової та виробничої дисципліни, вимог безпеки при експлуатації транспортних засобів, незадовільне утримання і недоліки в організації робочих місць, незадовільна організація виконання робіт, невикористання засобів індивідуального захисту. Аналіз виробничого травматизму із смертельними наслідками свідчить, що майже 72% цих випадків сталось із організаційних причин, 19% - з технічних, 9% - з психофізіологічних. У 70 випадках із 100 причинами нещасного випадку є низький рівень необхідних знань і навичок з питань охорони праці та безпечного виконання робіт у працівників, низька кваліфікація посадових осіб при організації робіт.

Нині до Державного реєстру нормативних актів з охорони праці внесено більше 1500 документів. Державна політика передбачає встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності і видів діяльності, але в Україні витрати на охорону праці для бюджетних підприємств становлять не менше 0, 2 відсотка від фонду оплати праці, а для інших - не менше 0, 5 відсотка від суми реалізованої продукції [1]. Всупереч аксіомі про потенційну небезпеку будь-якої діяльності людини, за умовами командно-планової економіки в основу нормативної бази безпеки життєдіяльності (стандарти безпеки праці) було покладено методологію стовідсоткового захисту працівників. Більшість радянських ГОСТів залишаються чинними на території України разом з введеними в дію ДСТУ як на основі цих застарілих стандартів, так і міжнародних нормативних актів, в основу яких покладена методологія ризик-менеджменту. Певна неузгодженість цих нормативних документів викликає протиріччя і потребує додаткових пояснень щодо їх застосування, що ускладнює можливості їх застосування студентами і посадовими особами при організації самостійного і дистанційного навчання.

Якщо, згідно Закону [1], з одного боку, чітко визначені обов'язкові для всіх суб'єктів господарською діяльності складові СУОП, то, з іншого, в Україні також впроваджується розроблена на базі відповідного міжнародного документа Настанова з систем управління охороню праці МОП-СУОП 2001.ILO-OSH 2001 (Настанова), в якій запропоновані більш гнучкі підходи до організації цієї системи [8]. Міжнародна організація праці, за участю якої розроблялась Настанова, вважає, що хвороби і травми не є неминучими супутниками трудової діяльності, а бідність не може слугувати виправданням неуваги до безпеки і здоров'я працівників.

Поняття «гідна робота» відповідає основній меті Настанови - створення можливостей для жінок і чоловіків отримати гідну і продуктивну роботу в умовах свободи, рівноваги, соціальної захищеності і поваги людської гідності. А гідна робота - це безпечна робота, яка, зі свого з боку, є позитивним чинником підвищення продуктивності й економічного зростання.

Всі небезпеки (потенційні джерела шкоди за ДСТУ 2293-99) і ризики (відповідно, імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості) для працівників повинні бути ідентифіковані і оцінені. Після чого у наступному порядку необхідно здійснювати такі запобіжні заходи:

усунення небезпеки;

обмеження небезпеки шляхом застосування організаційних або технічних засобів колективного захисту;

мінімізація небезпеки шляхом проектування безпечних систем, що обмежують час впливу небезпечних та шкідливих факторів;

тільки там, де небезпеки, що залишились, не можуть бути обмежені технічними засобами колективного захисту, роботодавець повинен безкоштовно надати відповідні засоби індивідуального захисту, включаючи спецодяг, вжити заходів із гарантованого їх використання і технічного обслуговування. Таким чином, основні положення цієї Настанови формують як у роботодавців, так і у працівників ідеологію безпеки, коли першочерговим завданням по створенню належних умов праці є уникнення будь-яких небезпек, а, коли це неможливо, впроваджується колективні, і, тільки на останок, індивідуальні засоби захисту.

Підписаним МОН України наказом «Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента» від 09.07.2009 р. № 642 для всіх спеціальностей передбачено вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності (безпека життєдіяльності, основи охорони праці)» в циклі нормативних дисциплін професійної та практичної підготовки в обсязі 2 кредитів ECTS. Наказом МОН України «Про Концепцію організації підготовки магістрів в Україні» від 10.02.2010 р. № 99, пропонується встановити перелік нормативних дисциплін: основи наукових досліджень та організація науки, історія науки, корпоративна соціальна відповідальність (у т.ч. окремим модулем «Охорона праці у галузі») - 72 год. / 2 кр. тощо. Наказ також визначає, що обсяг аудиторного навантаження для учасників магістерських програм не повинен перевищувати 10 год. на 1 кредит ECTS для денної форми навчання. Таким чином, на навчання з охорони праці у галузі цією концепцією виділено лише кілька годин.

Програма нормативної дисципліни «Безпека життєдіяльності» складається з 14 тем і 198 питань, дисципліни «Основи охорони праці» - з 26 тем і 372 питань, а дисципліни «Охорона праці в галузі» - з 12 тем і 72 питань, які пропонується розглянути за 30 аудиторних годин та під час самостійної підготовки. Отже, набуття необхідних компетенцій з безпеки життєдіяльності, охорони праці фахівцями повинно відбуватись, в основному, під час практики і під час стажування (дублювання) перед початком здійснення фахової діяльності на виробництві.

Практичним прикладом успішного поєднання вищої та професійної освіти і реалізації основних принципів програми «Освіта і професійна підготовка 2010» є перехід вищих навчальних закладів на триместрову систему навчання, за якою 2 триместри являються теоретичними, а один - виробничий. Так у Вінницькому національному технічному університеті (ВНТУ) вже на протязі 10 років всі студенти протягом перших двох курсів отримують, згідно Ліцензії МОН України на надання освітніх послуг навчальними закладами, пов'язаних з одержанням професійної освіти на рівні кваліфікаційних вимог до професійно-технічного навчання, одну із 18 робітничих професій: оператор комп'ютерного набору, монтажник та регулювальник радіоелектронних апаратів та приладів, слюсар-ремонтник, слюсар з ремонту автомобілів, слюсар-електромонтажник, контролер верстатних та слюсарних робіт, токар, муляр, штукатур, маляр, електрогазозварник, лаборант хімічного аналізу, оператор верстатів з програмним керуванням, обліковець (реєстрація бухгалтерських даних) тощо, які відповідають майбутнім інженерним спеціальностям.

Для координації практичної підготовки студентів; поглиблення спеціальних знань керівників і фахівців різних галузей економіки шляхом підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів; залучення працедавців до реальної участі в обговоренні та формуванні навчальних планів і програм, здійснення ними аудиту отриманих студентами знань та практичних навичок через участь у державних екзаменаційних комісіях тощо; моніторингу ринку праці в регіонах України, ґрунтового вивчення потреб та вимог роботодавців різних секторів економіки та сільського господарства щодо сучасних практичних навичок і знань фахівця до структури ВНТУ був введений Інститут інтеграції навчання з виробництвом. До складу цього інституту входять такі підрозділи: кафедра інтеграції навчання з виробництвом; центр підвищення кваліфікації керівників організацій та установ; центр підвищення кваліфікації в галузі енергетики; центр підвищення кваліфікації з сучасних комп'ютерних технології; інформаційно-аналітичний центр; комп'ютерний центр; навчально-виробничий центр "Будівельні технології"; навчально-виробничий центр "Спеціальні технології"; навчально-виробничий центр "Інноваційні технології"; організаційний відділ; відділ професійної підготовки студентів; відділ цільової підготовки та працевлаштування студентів.

У відповідності з наказом МОН України «Про затвердження типової базової структури навчальних планів для підготовки кваліфікованих робітників у професійних-технічних навчальних закладах» від 21.01.2010 р. № 24 складовими професійної підготовки учнів у професійно-технічних навчальних закладах є загально-професійна, професійно-теоретична та професійно-практична підготовка. До загально-професійної підготовки внесені такі предмети, як «Основи правових знань», «Основи галузевої економіки і підприємництва», «Правила дорожнього руху» та інші, при вивченні яких розглядаються питання, безпосередньо пов'язані з охороною праці. «Охорона праці» вивчається у складі предметів професійно-технічної підготовки в обсязі не менше 30 годин. Професійно-технічна підготовка передбачає: виробниче навчання у навчальних майстернях, лабораторіях, навчально-виробничих дільницях, навчальних господарствах, полігонах та безпосередньо на робочих місцях підприємств; виробничу практику на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг.

У ВНТУ у третьому триместрі студенти 1-го курсу набувають практичних навичок у навчально-виробничих центрах університету, а у п'ятому триместрі студенти 2-го курсу складають кваліфікаційний іспит з відповідної робітничої професії та отримують свідоцтва кваліфікованого робітника.

У визначені графіком навчального процесу терміни (2 курс - 6 триместр, 3 курс - 8 триместр) студенти проходять робочий триместр на підприємствах, в організаціях, установах та фірмах різної форми власності регіонів України у відповідності до їх робітничих професій та чинного законодавства про працю. Завершуються робочі триместри здачею заліку за результатами виробничої діяльності студентів. На четвертому курсі студенти проходять науково-дослідний та конструкторсько-технологічний практикум в НДІ та лабораторіях університету. А на п'ятому курсі переддипломна практика студентів проводиться в місцях їх ймовірного працевлаштування.

Багаторічний досвід підтвердив змістовність нових форм навчання, які повністю відповідають головним принципам входження в європейський освітній простір, європейським стандартам надання вищої технічної освіти і, як наслідок, створюють студентам університету кращі стартові можливості для завоювання ринку праці. Виробнича діяльність під час робочих триместрів і переддипломної практики дає можливість студентам не тільки вдосконалити практичні навички та підвищити кваліфікацію, а й сприяє формуванню професійних компетенцій, необхідних для вирішення проблем і задач, з якими вони, в майбутньому молоді спеціалісти, зустрінуться на виробництві чи в бізнесі.

Подальші дослідження повинні передбачати пошук оптимальних форм і методів навчально-виховного процесу по реалізації міжпредметних зв'язків і збільшенню практичної підготовки з охорони праці на основі сучасної нормативної бази, розробку спеціальних технологій на основі індивідуального підходу в межах кредитно-модульної системи формування професійної компетентності фахівців.

безпека життєдіяльності охорона праця

Література

1. Закон України «Про охорону праці», № 229-IV від 21.11.2002 // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - № 2. - Ст. 10.

2. Желібо Є. П. Проблеми викладання дисципліни «Безпека життєдіяльності» у ВНЗ України / Є. П. Желібо, І. С. Сагайдак // Безпека життєдіяльності. - 2007. - № 12. - С. 35 - 36.

3. Запорожець О. Як згортається навчання з питань охорони праці / О. Запорожець, А. Русаловський, О. Цибульник // Охорона праці. - 2009. - № 8. - С. 14 - 16.

4. Ігнатович М. В. Проблеми викладання курсу «Безпека життєдіяльності» студентам економічних спеціальностей / М. В. Ігнатович, В. Ю. Худолей // Безпека життєдіяльності. - 2007. - № 10. - С. 42 - 43.

5. Сбруева А. А. Порівняльна педагогіка: [навч. посіб.] / А.А. Сбруева. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. - 320 с.

6. Шалашова М. М. Комплексная оценка компетентности будущих педагогов / М. М. Шалашова // Педагогика. - 2008. - №7. - С. 54 - 59.

7. European strategy and co-operation in education and training [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ec.europa.eu/education/lifelong-learning-policy/doc28_ en.htm

8. Guidelines on occupational safety and health management systems, ILO-OSH 2001 (ISBN 92-2-111634-4, Geneva) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pro-risk.co.za/members/Ohse/International%20Standards/ILO-OSH% 202001_overview.htm

Размещено на Allbest.ru