Банки у забезпеченні інвестиційної привабливості регіонів

Аннотация

*Складено автором на основі [2, с. 6469].

Як бачимо, станом на 1 липня 2014 р. зі 181 банку 69% (124 одиниці) були зареєстровані у м. Києві та області. 17% банків зареєстровані на сході країни (Донецька, Харківська, Луганська та Дніпропетровська області). Майже 7% банків зареєстровано на півдні країни (Одеська та Запорізька області). Майже 4% банків зареєстровано на заході України (Волинська, Закарпатська, Львівська області). Тобто після Києва фінансовими осередками можна назвати східні області, які повинні були б мати найвищі індекси інвестиційної привабливості.

Натомість ми маємо такі індекси: Львівська обл. - 1,601; Одеська - 1,459; Дніпропетровська - 1,418; Харківська - 1,404; Донецька - 1,281; м. Києв - 1,419 [7]. Як бачимо, найбільша кількість банків, як у м. Києві, ще не є запорукою розвитку регіону. Це значить, що кількість банків не відіграє ролі у формуванні інвестиційної привабливості регіонів. Чи це так?

Позаяк для проведення аналізу варто брати такі показники, як обсяги кредитування цими банками. Стосовно цього питання важкість дослідження полягає у тому, що банки не надають відкритої інформації щодо кредитування або прийому вкладів у тому чи іншому регіоні, особливо це стосується системних банків.

Тому для дослідження обсягів кредитування будемо брати умовно регіональні банки. Такі дані надають регіональні банківські асоціації, як Асоціація банків Львівщини, Харківський банківський Союз, Асоціація Дніпровський Банківський Союз, Одеський банківський Союз.

Так, у табл. 2 нами було виокремлено банки, які зареєстровані не у Києві. Ми також не брали до уваги такі великі системні банки, як ПАТ КБ «ПриватБанк», ПАТ «УкрСиббанк», оскільки нами було визначено, що їхня регіональна інвестиційна політика спрямована на розширення власної мережі за рахунок збільшення кількості відділень, які активно залучають ресурси від населення. Наразі постає завдання визначити, кого кредитують умовно регіональні банки: фізичних осіб чи юридичних.

Таблиця 2 Кредитно-інвестиційний портфель умовно регіональних банків [8]

Використовуючи дані щодо обсягів кредитування юридичних та фізичних осіб умовно регіональних банків та системних банків, нами було визначено коефіцієнт співвідношення обсягів кредитування юридичних осіб до обсягів кредитування фізичних осіб. Виявилося, що в умовно регіональних банках у середньому кредитний портфель юридичних осіб більше майже в 67 разів, ніж кредитний портфель фізичних осіб. По Києву, включаючи системні банки, він становить майже 44. Дещо інша картина стосується системних банків (табл. 3).

Як видно з табл. 3, відставання розміру кредитного портфеля фізичних осіб від юридичних осіб хоча й існує, але не таке значне, як в умовно регіональних банків. Тож, усереднене значення зазначеного коефіцієнта становить майже 17.

Таблиця 3 Співвідношення обсягів кредитування юридичних та фізичних осіб у системних банках*

*Складено автором на основі [8].

Тобто системні банки надали юридичним особам кредитів більше, ніж фізичним особам майже у 17 разів. Разом із тим потрібно зауважити, що до уваги береться показник співвідношення ПАТ «Промінвестбанк». Він становить майже 146, а це значно викривляє розрахунок, хоча результат лишається незмінним.

Порівнюючи показники кредитування умовно регіональних банків і системних, можна зробити висновок про те, що перші зорієнтовані практично виключно на кредитування юридичних осіб, а другі - на надання кредитів і фізичним особам.

Варто також перевірити тезу про те, що банки, які присутні на регіональному ринку, здійснюють викачку грошей з певного регіону. Для цього порівняємо депозитну базу та сукупні кредитні портфелі умовно регіональних банків та системних банків.

Так, наприклад, банки, що зареєстровані в Одеській області, залучили всього 17418,261 млн. грн.. (5291,379 від юридичних осіб та 12126,882 від фізичних осіб), а надали кредитів 3433,0 млн. грн.., що менше, ніж у 5 разів від суми залучених коштів. Щодо Львівської області ситуація така: коштів там залучено 1855,030 млн. грн.. (1217,446 млн. грн.. від фізичних осіб, а від юридичних - 637,584), кредитів надано 2714,24 млн. грн. Не дуже відрізняється стан і в Харківській області. Так, прийнято всього депозитів 8115,155 млн. грн.. (3323,345 млн. грн.. від фізичних осіб, та 792,160 млн. грн.. від юридичних), а надано кредитів - 3389,50 млн. грн.. [8].

Різниться ситуація у Дніпропетровській області. Там залучених депозитів від юридичних осіб (6293,661 млн. грн..) більше, ніж від фізичних (5334,539 млн. грн..), хоча загальної картини не змінює: обсяги кредитування є меншими (7450,74 млн. грн..) [8], ніж обсяги залучених коштів у 1,5 раза.

Тож, можна сказати, що дійсно в усіх цих регіонах банки займаються фактично грошовим знекровленням, що зменшує інвестиційний потенціал регіону.

Щодо системних банків, то тут картина є діаметрально протилежною: так, залучено коштів тут менше (365041,175 млн. грн..), ніж надано кредитів (487657,38 млн. грн..). Співвідношення - 1,33.

Можна припустити, що корпоративне кредитування умовно регіональних банків, хоч і відрізняється від кредитування фізичних осіб в рази, та водночас є значно меншим від обсягів залучених ресурсів. Разом із тим постає завдання перед нами щодо визначення залежності індексів інвестиційної привабливості регіонів до обсягів наданих кредитів умовно регіональними банками. Для цього спробуємо побудувати модель залежності індексів інвестиційної привабливості регіонів від обсягів корпоративного кредитування (рис. 1).

Як свідчить аналіз індексів інвестиційної привабливості обраних регіонів до обсягів кредитування юридичних осіб умовно регіональними банками, зв'язок між цими двома показниками хоча і є (R²=0,31), але дуже незначний (R²=0,31). Це означає, що у формуванні інвестиційної привабливості регіонів участь банку є мізерною, майже непомітною.

Рис. 1. Модель залежності індексів інвестиційної привабливості регіонів від обсягів корпоративного кредитування*

*Складено автором самостійно на основі [8].

Неоднорідність розподілу банків за регіонами свідчить про те, що банки намагаються провести територіальну диверсифікацію своєї діяльності та вийти за межі регіонів.

Регіональний розподіл банківських установ свідчить про нерівномірність надання окремих видів послуг або навіть їх цілковиту відсутність у багатьох регіонах.

Якщо подивитися на закордонний досвід у цьому питанні, то, наприклад, у Німеччині, незважаючи на високу концентрацію фінансів у Франкфурті-на-Майні, на регіональні банки припадає більш ніж 50% активів банківської системи. В Італії фінансова столиця Мілан контролює не більше 38% активів [9, с. 204]. Як бачимо, у жодній країні з числа економічно розвинутих чи з економікою перехідного типу немає подібної концентрації банківських установ та диспропорції між розміщенням продуктивних сил і концентрацією капіталу. Тож це доводить необхідність збалансованого розвитку банківництва в Україні задля ефективного обслуговування реального сектора економік регіонів.

Висновки з проведеного дослідження і перспективи подальших розвідок. Як бачимо, регіональна інвестиційна політка системних банків значно відрізняється від політики умовно регіональних банків. Аналіз підтвердив, що системні банки орієнтовані на споживче кредитування, яке апріорі не бере прямої участі у формуванні інвестиційної привабливості регіонів. Тож для економічного розвитку їх діяльність не є стратегічною. Умовно регіональні банки більше адаптовані під діяльність суб'єктів господарювання тієї чи іншої області, оскільки співвідношення кредитів фізичним особам і юридичним особам у кредитному портфелі значно відрізняється у бік зростання корпоративного кредитування, що підвищує їх потенціал у формуванні інвестиційної привабливості регіону.

Було доведено, що діяльність банків у регіонах не спрямована на вирішення його економічних проблем шляхом фінансування інвестиційних проектів. Хоча вони й здійснювали кредитування, але обсяги коштів, залучених на депозит, значно перевищували його. Таким чином, кошти перенаправлялися в інші, більш сприятливі регіони.

Перспективним дослідженням у цьому напрямі вважаємо питання оцінки формування вартості кредиту умовно регіональних банків.

Список використаних джерел

1. Офіційний сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг

2. Перелік банків України, включених до Державного реєстру банків // Вісник Національного банку України. - 2014. - № 8 (222). - С. 64-69.

3. Другов О.О. Політика регіонального розвитку банківської системи України / О.О. Другов // Вісник Української академії банківської справи. - 2006. - № 1 (20). - С. 56-60.

4. Білозір Ю.П. Значення регіональних банків у розвитку економіки України

5. Гончарук Т.І. Управління конкурентоспроможністю банку на регіональному сегменті фінансового ринку: прикладний аспект / Т.І. Гончарук, М.Е. Лозняк // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: зб. наук. праць / Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України». - Суми, 2011. - Вип. 31. - С. 29-36.

6. Долішній М.І. Актуальні завдання інтенсифікації соціально-економічного розвитку / М.І. Долішній // Регіональна економіка. - № 2. - 2005. - С. 7-14.

7. Рейтинг інвестиційної привабливості регіонів

8. Показники діяльності банків за станом на 01.01.2014 р.

9. Челомбітько Т.В. Управління регіональною мережею банків / Т.В. Челомбітько // Бізнес-інформ. - № 3. - 2012. - С. 202-206.

Размещено на Allbest.ru