Методологічні основи управління ризиками страхової компанії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологічні основи управління ризиками страхової компанії

Баранов Андрій Леонідович

канд. екон. наук, доцент, доцент кафедри страхування, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана» Україна, Київ

Анотація

Ключові слова: управління ризиками, страхова компанія, технічний страховий ризик, ідентифікація ризику, оцінювання ризику, контроль за ризиком.

Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Будь-яка діяльність людини чи суб'єкта господарювання безпосередньо пов'язана з неперед- бачуваними подіями, що можуть виникати в процесі їх діяльності та призводити до збитків. Крім цього, вони мають постійно робити вибір при прийнятті певних рішень щодо своєї діяльності за умов неповної інформації, що також може призводити до збитків або недоотриманих вигод. Усе це можна охарактеризувати одним словом «ризик».

Ризик є невід'ємною складовою як життя людей, так і діяльності суб'єктів господарювання. На сучасному етапі всі розуміють, що ігнорувати ризики в своїй діяльності неможливо. Це може призвести до смерті, каліцтв, травм, банкрутств, недоотримання прибутків тощо. Ризиками потрібно управляти. Таке управління може бути представлено у вигляді розробленої фахівцями програми антиризикової діяльності з конкретними заходами, які потрібно обов'язково здійснити, або це можуть бути звичайні заходи запобігання настання ризиків (обережного поводження з небезпечними приладами, дотримання правил пожежної безпеки тощо).

Серед усіх суб'єктів ризику окремо можна виділити страхові компанії. Це унікальні інститути, які реалізують свою діяльність у ризиковому середовищі та погоджуються свідомо акумулювати додатково ще ризики інших суб'єктів господарювання. Для страховиків питання управління ризиками надзвичайно важливе, адже від цього залежить не тільки їх «виживання», але й «виживання» тих суб'єктів, які передали їм свої ризики.

Система управління ризиками страхових компаній повинна бути комплексною і включати підходи до управління різними ризиками. Від того, наскільки така система буде обґрунтованою та системною, залежить уся подальша діяльність страхових компаній.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню сутності понять «ризик» та «управління ризиками» присвячено багато праць як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Окремі дослідження стосуються поглиблення змісту цього поняття та пошуку нових методів та інструментів управління ризиками, інші -- розроблення математичного апарату для дослідження ризиків у різних сферах діяльності. Значно менше дослідників зосередили свою увагу на дослідженні ризиків у сфері страхування. До них можна віднести вітчизняних учених К.Г. Воблого, О.О. Гаманкову, С.С. Осадця, Р.В. Пікус, Т.В. Ротову, Н.В. Ткаченко, та зарубіжних -- Д. Бланда, Т. Мака, А. Манеса, К.Є. Турбіну, Т.А. Федорову, Г.В. Чернову, В.В. Шахова та інших.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття. Більшість учених, досліджуючи проблеми управління ризиками в страховій сфері, розглядають страхові компанії як звичайних суб'єктів господарювання і пропонують їм використовувати звичайний інструментарій, розроблений наукою «ризик-менеджмент». На нашу думку, використовувати такий інструментарій можна лише відносно ризиків, які безпосередньо не пов'язані з операційною діяльністю страховиків. Страхові ризики потребують інших підходів, враховуючи те, що це ризики інших суб'єктів. Тобто система управління ризиками страхових компаній повинна включати всі підходи як до управління страховими, так і «не страховими» ризиками.

Формулювання мети і завдання дослідження. Метою статті є поглиблення уяви щодо сутності управління ризиками страховика та розкриття методологічних основ здійснення такого управління на основі поєднання різних підходів до управління ризиками власне страхової компанії та ризиками, які приймаються на страхування.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Страхові організації на відміну від будь-яких інших підприємницьких структур мають справу з великою кількістю ризиків [1, с. 91]. Вони, являючись суб'єктами господарювання, працюють у ризиковому середовищі, тобто їм притаманні дві групи ризиків: ризики внутрішнього середовища та ризики зовнішнього середовища.

До першої групи відповідно можна віднести ризики виникнення конфлікту між акціонерами щодо розподілу прибутку компанії, її подальшого розвитку, між персоналом щодо виконання функціональних обов'язків, невиконання поставлених планів продажу страхових послуг, викрадення працівником комерційної таємниці компанії тощо, до другої групи -- економічні, транспортні, технічні, екологічні, політичні, військові ризики, стихійні явища, техногенні аварії та катастрофи. Перелік можливих ризиків, у площині яких функціонують страховики, дуже великий і він не є вичерпним.

Проте, на відміну від інших компаній, страховики свідомо йдуть на те, щоб взяти на свою відповідальність ще одну групу ризиків -- ризики інших суб'єктів господарювання та населення, тобто вони свідомо акумулюють ще одну велику групу так званих «чужих» ризиків. Сукупність ризиків, прийнятих на страхування, характеризується таким поняттям, як страховий портфель. Уся поточна й перспективна діяльність страхової компанії спирається на страховий портфель, структура якого, в кінцевому підсумку, визначає подальшу долю існування страхової компанії як суб'єкта господарювання [2, с. 192]. Страхові ризики, тобто ризики, прийняті на страхування, є визначальними в діяльності кожного страховика і потребують особливого підходу до їх управління.

Робота страховиків зі страховими ризиками породжує ще одну, четверту групу специфічних ризиків -- ризики, пов' язані зі страховою діяльністю. Це ризики, які притаманні виключно страховим компаніям. Іноді в літературі такі ризики ще називають технічними. Технічні ризики (ризики відповідальності) -- різноманітні види ризиків, що прямо чи непрямо пов'язані з технічною та актуарною основою калькуляції страхових премій, а також ризики, пов'язані з операційними витратами та надмірним і некоординованим зростанням [3, с. 370]. До них можна віднести ризики правильного розрахунку страхових тарифів, андерайтингу, перестрахування, управління страховим портфелем, управління коштами страхових резервів.

На думку відомого німецького математика Т. Мака, технічний страховий ризик характерний тільки для страхового бізнесу і включає сукупність взаємопов'язаних трьох ризиків: ризик випадковості, ризик діагнозу та ризик прогнозу [4, с. 19]. Ризик випадковості полягає у недетермінованості сукупного збитку за страховим портфелем. Ризик діагнозу пояснюється недостатністю інформації та полягає в тому, що розрахункова оцінка випадкового розподілу збитків не відповідає реальності. Ризик прогнозу полягає в тому, що закономірності, виявлені на основі аналізу показників збитків за минулі роки, не відповідають сучасним закономірностям.

Така сукупність чотирьох різноманітних груп ризиків потребує обов'язкового управління ними та специфічних підходів до їх виявлення та оцінювання.

Управління ризиками страховика -- це цілеспрямована діяльність компанії щодо ідентифікації, оцінювання та контролю за ризиками, які можуть завдати небезпеки ресурсам страхової компанії або її здатності виконувати страхові зобов'язання та приносити прибуток. Ця діяльність дозволяє звести до мінімуму ймовірність реалізації ризиків і розроблення можливих сценаріїв дій щодо їх уникнення, мінімізації та фінансування. З визначення можна зробити висновок про те, що процес управління ризиками складається з трьох етапів:

• ідентифікації ризику;

• оцінювання ризику;

• контролю за ризиком [5, с. 49-51].

Першим етапом управління є ідентифікація ризику, яка представляє собою систематичне виявлення та вивчення ризиків, які характерні для конкретного виду діяльності. Для цього необхідне вивчення всіх компонентів і факторів, що супроводжують ці ризики, зокрема:

• небезпек, які можуть призвести до несприятливого результату;

• ресурсів підприємства, які можуть постраждати від ризиків;

• факторів, що збільшують або зменшують ймовірність реалізації ризиків;

• збитків, у яких виражається вплив ризику на ресурси.

Не зважаючи на інформацію надану страхувальником, представник страховика має ознайомитися або оглянути об'єкт страхування, оскільки інформація, надана страхувальником, у більшості випадків буває не точною та не повною. Необхідну інформацію можна отримати різними шляхами, включаючи їх комбінації. Це фізичний огляд, схеми послідовності технологічних та інших процесів, вивчення документів, співбесіда з ключовим персоналом. Фізичний огляд передбачає безпосередній огляд приміщень і спостереження за процесами, що відбуваються на об'єкті. Це дозволяє визначатися наскільки безпечним є приміщення і наскільки дані процеси можуть вплинути на майно та здоров'я третіх осіб. Також необхідно звернути увагу на робочі процеси, які відбуваються на даному об'єкті. Схеми послідовності технологічних та інших процесів дозволяють виявити, хто і як може на них вплинути. Застосовуються такі засоби: аналіз організаційної схеми підприємства, аналіз схем технологічних потоків, аналіз взаємодії структурних одиниць підприємства методом «вхід-вихід» тощо. Насамперед, це стосується залежності цих процесів від постачальників і клієнтів. Вивчення документів передбачає аудит бухгалтерських та інших звітів, ознайомлення з договорами та контрактами з постачальниками, клієнтами, орендарями тощо. Співбесіда з персоналом дозволяє отримати оперативну інформацію про стан об' єкта страхування, про можливі небезпеки тощо.

Другим етапом управління є оцінювання ризику. Воно зводиться до визначення ступеня його ймовірності та розмірів потенційного збитку [6, с. 141]. Цей етап є досить складним, оскільки немає єдиної визначеної структурованої методики оцінювання ризиків. Ризики є дуже різноманітними за своїми характеристиками. Тому залежно від сфери діяльності, виробничого циклу, бізнес-процесів, конкретного підприємства можуть застосовуватися різні підходи та методи оцінювання.

У відомому російському підручнику «Страхование» під редакцією Т.А. Федорової наводиться приклад складних методів HAZOP і HAZAN, які застосовуються в окремих галузях промисловості.

Метод HAZOP (hazard and operability) -- небезпека- операбельність -- розроблений у хімічній промисловості і використовується для систематичного вивчення процесів з метою визначення потенційних джерел небезпеки. Він включає групове обстеження процесу, складання схем трубопроводів і подальше вивчення кожної лінії з точки зору можливих відхилень від норми [6, с. 141].

Метод HAZAN (hazard analysis) -- аналіз небезпек -- представляє собою розроблення сценаріїв виникнення великих аварій на підприємствах у результаті можливих порушень правил безпеки. Виявляються можливі конкретні події, які можуть призвести до аварії, і викреслюється свого роду маршрутна карта кумуляції ризику (дорожня карта), що призводить до великого збитку [6, с. 141].

Зазначені методи оцінювання ризиків дуже трудомісткі та дорогі у використанні, тому не всі компанії можуть собі дозволити їх застосування, а в окремих ситуаціях -- це і не потрібно (якщо ризики є невеликими, простими, масовими тощо).

У теорії управління ризиками виділяють 4 групи методів оцінювання ризиків:

• експертні -- дають змогу визначити рівень ризику в тому разі, коли відсутня необхідна інформація для здійснення розрахунків або порівняння, ґрунтуються на опитуванні кваліфікованих спеціалістів з наступною статистично-математичною обробкою результатів цього опитування;

• економіко-статистичні -- застосовуються лише за наявності достатньо великого обсягу статистичної інформації для отримання точної кількісної величини рівня ризику. Обчислюють середньоквадратичне відхилення, коефіцієнт варіації, P-коефіцієнт тощо;

• розрахунково-аналітичні -- призначені для розрахунків відносно точного кількісного вираження рівня ризику на основі внутрішньої інформаційної бази самого підприємства (переважно застосовуються при оцінці ризику неплатоспроможності і ризику зниження фінансової стійкості);

• аналогові -- дають змогу оцінити рівень ризику по окремих операціях на основі порівняння з аналогічними, вже багаторазово здійснюваними операціями. При цьому для порівняння використовують як власний, так і зовнішній досвід здійснення таких операцій [7, с. 247].

Кожна група методів включає в себе ряд окремих методів. Вибір методу оцінювання ризиків повинен базуватися на порівнянні результатів оцінювання та зусиль, які потрібно прикласти для використання такого методу (складність розрахунків, необхідний обсяг інформації, кваліфікація персоналу тощо). Найпростішими та найменш витратними методами оцінювання ризиків є ймовірнісне оцінювання ризику та ранжування ризиків.

Ймовірнісне оцінювання ризику проводиться на основі виділення найголовніших, на думку менеджера, небезпек для даної фірми і оцінювання ймовірності їх реалізації [6, с. 142]. Головним результатом реалізації конкретної небезпеки є величина збитку, завдана підприємству. Цей показник є важливим і тому також потребує певного оцінювання. Слід зазначити, що збиток може бути як прямим, тобто від пошкодження, знищення та втрати майна, так і непрямим (втрата можливого доходу чи економічних вигод від переривання та простоювання виробництва).

Ранжування ризиків являє собою їх упорядкування з точки зору кількісних характеристик [6, с. 142]. Такими характеристиками можуть бути ймовірність їх настання та величина завданого збитку.

Найчастішими є невеликі за розміром збитки, вони стаються постійно, проте будь-яка компанія в змозі без проблем для свого фінансового стану покрити ці збитки. Далі йдуть збитки середні, частота їх настання значно менша за попередні, а розмір збитків більший, проте не критичний. Найбільші за величиною збитки стаються досить рідко, але їх реалізація може призвести до значних фінансових труднощів або навіть до банкрутства компанії. Таке групування ризиків дає можливість визначитися з тим, які ризики можна покрити за рахунок власних джерел (наприклад, резервного капіталу), а стосовно яких необхідно використовувати інші інструменти.

Упорядкування ризиків за співвідношенням ймовірності реалізації ризику та його величини можна представити у вигляді шкали коефіцієнтів, які визначаються експертами в певній галузі на базі їх досвіду (табл. 1).

Таблиця 1. Шкала оцінювання ризиків