Проблеми управління кредитним ризиком банку на макрорівні і пошук шляхів їх подолання

м. Алчевськ

У зв'язку з тим, що додаткові витрати позичальників на курсовій різниці (пов'язані з девальвацією гривні від "історичного" 5,05 до 7,7 грн. за долар) сягнули 150 млрд. грн., фактична валютна заборгованість зросла більш ніж в 1,5 рази (при загальному боргу за валютними банківськими кредитами в Україні на 1.0і .09 р. 56 млрд. грн.) [13].

Таким чином, ми бачимо, що кредитний ризик напряму пов'язаний із валютним ризиком і передбачити банкам на мікрорівні такий ризик майже неможливо.

За словами президента Асоціації українських банків Олександра Сугоняка, "об'єктивним чинником падіння курсу гривні експерти вважають негативне зовнішньоторговельне сальдо, яке сягнуло у 2008 році 17 млрд доларів. У 2008 році країна імпортувала автомобілів на 9,5 млрд. євро, або на 12 млрд. доларів, і пристрасть українців до придбання сучасних імпортних автомобілів у кредит була одним із ключових факторів дестабілізації торговельного балансу" [13]. На цьому прикладі ми бачимо взаємодію макро- і мікроекономічних факторів, тобто, з одного боку, бажання банків заробити на наданні автокредитів дохід, з іншого - торговельний дисбаланс.

У свою чергу з метою недопущення подальшого погіршення ситуації з початком "кризи неплатежів" за борговими зобов'язаннями клієнтів, банки змушені були знижувати відсоткові ставки за раніше наданими кредитами, тим самим намагаючись знижувати ризики за рахунок зниження процентних доходів.

Кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає щоразу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом [14].

У зв'язку з таким визначенням Національним банком України терміна "кредитний ризик" на банківську систему покладається нелегка задача з визначення допустимого ризику, тобто такого рівня ризику, на який банк погоджується йти для досягнення мети своєї діяльності та виконання своїх стратегічних завдань. Із цією метою в банках як правило розробляються внутрішні положення, які затверджуються відповідно до принципів корпоративного управління.

Існування ризику не обов'язково є причиною для занепокоєння. Так В. Бобиль [1] пропонує власне економічне трактування цієї категорії: ризик - це потенційна ймовірність відхилення від запланованого економічного (фінансового) результату. На його думку з такого визначення логічно випливають складові цієї категорії, а саме:

- наявність ризику в усіх видах економічної діяльності;

- неможливість точно спрогнозувати основні тенденції розвитку кон'юнктури ринку;

- імовірність одержання як прибутку так і збитку

Дж.М. Кейнс виділяв три основних види ризиків - підприємницький, ризик "кредитора", ризик зміни вартості грошової одиниці.

У контексті раніше розглянутих у цьому дослідженні процесів, що відбувалися в Україні наприкінці 2008 року його твердження є стовідсотково правильним . По-перше, дійсно, у 2008 році темпи зростання промислового виробництва (починаючи з липня) постійно знижувались, реальний ВВП по відношенню до 2007 року знизився на 4,5%, що наочно вказувало на виникнення підприємницького ризику. По-друге, перший вид ризику неминуче призводить до виникнення другого виду - ризику "кредитора", а ризик зміни вартості грошової одиниці (за визначенням НБУ - валютний ризик) у сукупності з двома переліченими призвели до кризи всієї фінансової системи України.

Як бачимо, і визначення ризиків Національним банком, і класифікація, запропонована Дж.М. Кейнсом практично ідентичні й зводяться до того, що банки мають самостійно прогнозувати ризики, хоча б ті, на які вони можуть впливати на своєму рівні, а з перелічених - це тільки кредитний (ризик кредитора).

З метою зниження кредитного ризику, напряму пов'язаного з наданням банками кредитів в іноземній валюті, Національному банку України слід назавжди заборонити надання банками кредитів в іноземній валюті позичальникам, що не мають постійної валютної виручки. Зрозуміло, адміністративне втручання НБУ в господарську діяльність банків сприймається банками негативно, але на досвіді кризи неплатежів 20082009 років це має сприйматися банками з розумінням.

З іншого боку, на думку дослідників, мінімізація ризиків банківського кредитування має здійснюватися силами самих банків шляхом застосування активних методів впливу на ймовірність неповернення позик і відсотків за ними в бік зменшення. Завдання банків - удосконалювати внутрішній кредитний ризик-менеджмент. Мотивацією виступає підвищення конкуренції, але для цього на державному рівні слід вирішити неузгоджені інформаційні, законодавчі, загальноекономічні питання [4].

На жаль, в Україні дія "Закону про оподаткування прибутку підприємств" і Положення НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", затверджене постановою Правління Національного банку України від 6.07.2000 р. №279 не надають банкам можливості виявляти самостійності у питаннях формування резервів.

По-перше, резерви під можливі втрати від кредитних операцій формуються банками тільки з доходів, отриманих у звітному періоді. За правильність віднесення цих резервів на витрати несе відповідальність керівництво комерційного банку. Завищення суми сформованих резервів розцінюється податковими органами як заниження оподаткованого прибутку й переслідується законом.

По-друге, заниження суми сформованих резервів з метою уникнення збитків у поточному періоді розцінюється Національним банком як викривлення звітності з метою покращення основних нормативів, що контролюються й регулюються НБУ.

Таким чином, банки вимушені чітко, без прояву власної думки, виконувати нормативи резервування, встановлені НБУ, навіть тоді, коли клієнт і його кредит не викликають ніякого сумніву щодо повернення.

Уважаємо, що в такому разі НБУ слід більше уваги приділяти не адміністративному управлінню банківською системою, а надати банкам більшої самостійності в питаннях ризикованості й спростити індикативне регулювання діяльності комерційних банків.

Викликає сумнів, що НБУ піде на такий крок, оскільки, на думку керівництва Центрального банку України, банки, здійснюючи свою діяльність, ризикують перш за все не своїми грошима (бо власний капітал комерційних банків складає 8-10% від загальних пасивів), а грошима своїх клієнтів, перед якими банки мають зобов'язання. Із цим важко не погодитись, але, якщо згадати, що в Законі "Про Національний банк України" сказано, що Національний банк не несе відповідальності за діяльність комерційних банків, він має надати банкам право самостійно вести свою господарську діяльність. Раніше вже в роботі підкреслювалось, що заходи щодо запобігання внутрішньобанківським ризикам (а саме - кредитним) закладені у внутрішні положення банків, розробка яких є основним обов'язком підрозділів ри- зик-менеджменту банків.

Незважаючи на активний розвиток методології аналізу та прогнозування економічних процесів, сьогодні є нестача ефективних методів прогнозування банківських кредитних ризиків, які б могли використовувати спеціалісти кредитних підрозділів, навіть ті, що не мають спеціальної підготовки.

Деякими дослідниками пропонуються практичні алгоритми, яких рекомендується дотримуватися при вирішенні задач із прогнозування можливих кредитних ризиків [10]. Згідно з певною методикою ступінь ризику визначається величиною частки простроченої кредитної заборгованості. При цьому припускається , що в кредитному портфелі банку:

z - стандартна кредитна заборгованість;

x - проблемна кредитна заборгованість;

u - загальна кредитна заборгованість.х х

z - зміна обсягів стандартних кредитів (Кст).

x - зміна обсягів нестандартних кредитів (Кпр);

z - зміна обсягів стандартних кредитів (Кст).

Автор уважає за доцільне розглянути декілька ситуацій з прогнозування банківських кредитних ризиків.

Ситуація 1. Припустімо, що у зв'язку з кризою неплатежів або адміністративним втручанням НБУ банк повністю припинить кредитувати нових клієнтів. Позичальники, що раніше отримали кредити в банку не квапляться їх повертати, тобто u - постійна величина.

Ситуація 2. Припустімо, що банк проводить досить успішну кредитну політику і діє максимально обережно в непевному ринковому середовищі. Загальний обсяг кредитної заборгованості залишається постійним (u = const) за рахунок надання нових позичок в обсязі, що не перевищує величину кредитів, що погашаються, які були видані банком раніше (рівень "кредитної стелі"). Кредитуються в основному тільки клієнти, у надійності яких банк абсолютно впевнений.

Ситуація 3. Припустімо, що банк у своїй кредитній діяльності досягає певної "точки", коли вже практично неможливо нормалізувати ситуацію без оперативного втручання, наприклад, без реструктуризації. Цей варіант може виникнути в результаті неякісного управління фінансами банку, появи проблем із ліквідністю, погіршення іміджу кредитної установи. При цьому засоби, які раніше планувалось скерувати на розширення кредитування, мають бути задіяні для підтримки власної ліквідності. Стандартна кредитна заборгованість зменшується швидкими темпами завдяки припиненню кредитної діяльності й відсутності результатів із повернення раніше наданих кредитів.

Ситуація 4. Припустімо, що банк проводить досить агресивну політику з метою розширення клієнтури, втілення нових кредитних продуктів і захват нових фінансових ринків. У той же час проблеми з нестандартними кредитами на цьому етапі незначні, оскільки основна частка платежів на погашення отриманих кредитів планується в майбутньому періоді. Реальним обмеженням росту загальної заборгованості за кредитами в цій ситуації стає величина кредитного потенціалу банку.

Ситуація 5. Припустімо, що кредитний портфель банку не має обмежень (мається на увазі, що він не є постійною в результаті їх погашення боржниками величиною) і зміна загальної заборгованості за кредитом спричиняється головним чином за рахунок скорочення обсягів нестандартних кредитів, що є найбільш сприятливою для банку ситуацією.

Якщо використати прирощення, то формула (2) набере такого вигляду:

де y - прогнозна зміна частки простроченої заборгованості (Дпр);

x - зміна обсягів нестандартних кредитів (Кпр);

z - зміна обсягів стандартних кредитів (Кст).

Таблиця 3

Розрахунок прогнозної величини частки простроченої кредитної заборгованості в ПАТ " Банк Х"(тис. грн.)

(прогноз)Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Означені формули дозволяють визначити, наскільки зміниться показник Дпр при заданих змінах показників Кпр та Кст.

Розглянемо наведену методику на реальному прикладі. Для прогнозування можливих ситуацій візьмемо фактичні звітні дані стану кредитного портфеля одного з українських банків і представимо їх у таблиці 3. Для прикладу розрахуємо п'ять гіпотетичних ситуацій у кредитній діяльності банку, які можуть скластися при оптимістичному й песимістичному прогнозі, розрахованому на наступний рік, і визначимо показник Ду.

За раніше представленою формулою (3) спрогнозуємо можливу частку прострочених кредитів при кожній ситуації:

банківський ризик прибутковість фізичний кредитоспроможність

Таким чином, перед нами було завдання спрогнозувати зміну величини (у), якщо зміняться параметри (x) та (z). Нами було розглянуто два варіанти можливих подій у період фінансової кризи, коли банки практично не нарощують кредитний портфель, а тільки змінюється класифікація кредитів (стандартні й нестандартні) і три варіанти зміни частки простроченої заборгованості при зниженні й підвищенні обсягів кредитування.

Із ситуаційного моделювання можна зробити висновки, що:

а) при постійному кредитному портфелі зниження суми стандартної заборгованості на 100000 тис. грн. можливе тільки за рахунок збільшення нестандартних кредитів, частка проблемних у якій збільшиться в 2014 на 5,1%;

б) при постійному кредитному портфелі збільшення обсягу стандартних кредитів можливе тільки за рахунок зменшення нестандартної заборгованості, а частка простроченої заборгованості при цьому може знизитись прогнозовано на 5,1%;

в) при зниженні обсягу кредитного портфеля при незмінному обсязі нестандартної заборгованості частка прострочених кредитів збільшиться несуттєво, на 0,5%;

г) при рості кредитного портфеля й незмінному обсязі нестандартної заборгованості частка простроченої заборгованості не зміниться;

д) при зменшенні обсягу кредитного портфеля й зменшенні обсягу нестандартної заборгованості частка простроченої заборгованості в кредитному портфелі банку знизиться за прогнозом на 4,88%.

Тобто свою кредитну стратегію банки повинні розробляти, моделюючи різні ситуації з обранням найбільш прийнятної з точки зору ризикованості [6].

Способами мінімізації кредитних ризиків можуть бути сек'юритизація, страхування, співпраця з бюро кредитних історій, використання стрес-тестування для оцінки впливу різноманітних факторів на рівень фінансового стану банківської установи.

Як уважає автор методики та як показали розрахунки, найбільш наочним із усіх методів оцінки й прогнозування ризиків є ситуаційне моделювання, яке мають застосовувати банки при плануванні ризиків, а саме кредитних, з метою запобіганню збільшення простроченої й безнадійної до повернення заборгованості.

Але ризику (особливо кредитному) легше запобігти, ніж допустити. Тому на управління ризик-менеджменту банків і покладається завдання в першу чергу розробити інструментарій із недопущення ризиків, а вже в другу - спрогнозувати їх рівень у майбутньому Іншими словами, мінімізувати кредитний ризик банки повинні саме на першому етапі кредитної події - оцінці кредитоспроможності позичальника перед прийняттям рішення щодо надання кредиту

Як уже наголошувалося раніше, банки самостійно, без втручання НБУ розробляють кредитну політику й внутрішні положення для оцінки кредитоспроможності позичальників. Нами було проведено дослідження цілої низки технологічних карт з оцінки кредитоспроможності банків (і суто українських, і банків із стовідсотковим іноземним капіталом) й отримано такі висновки.

По-перше, встановлення лімітів індивідуального кредитного ризику здійснюється на основі аналізу фінансового стану позичальника, кредитного проекту, забезпечення, структури угоди, репутації позичальника, юридичної експертизи наданих документів. І, як довели дослідження, практично всі банки, що розглядалися, при оцінці кредитоспроможності потенційних позичальників ігнорують розробки вчених, які займались проблемою оцінки ймовірності банкрутства підприємств. Зрозуміло, моделі Альтмана, Таффлера, Спрингейта, Лиса та інших відомих учених не враховують специфіки підприємств, що діють на українському ринку, але розраховані за їхньою рекомендацією показники при зіставленні між собою дають наочну картину вірогідності банкрутства (скажемо м'якіше, погіршення фінансового стану в майбутньому) підприємства, що звернулось до банку за кредитом.

Розглянемо можливість використання деяких існуючих методик на прикладі. При оцінці ймовірності банкрутства ВП "Трест "Антрацитвуглебуд", що була проведена нами за 2008-2010 роки склалася така картина (табл. 4):

Таблиця 4

1. Пронская Н.С. Совершенствование управления рисками коммерческих банков в кризисных условиях функционирования / Н.С. Пронская // Вестник Волгоградского гос. ун-та. Сер. 3. - 2011. - №1 (18). - С. 165-171.

2. Бобиль В. Сучасний ризик-менеджмент у банківській діяльності: теоретичний аспект / В. Бобиль // Вісник Національного банку України. - 2008. - №11. - С. 28-32.

3. Тичина В. Проблеми та практика управління банківськими ризиками у світлі Базеля ІІ / В. Тичина, О. Задніпровська // Вісник Національного банку України. - 2008. - №1 (143). - С. 20-25.

4. Калина А.В. Современный экономический анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень): [текст] / А.В. Калина, М.И. Конева, В.А. Ященко. - К.: МаУп, 2008. - 272 с.

5. Смерічевський С. Удосконалення сучасних методик банківського регулювання оцінки кредитоспроможності фізичних осіб / С. Смерічевський, О. Клімова // Вісник Національного банку України. - 2012. - №2 (192). - С. 28-32.

6. Волошин И.В. Оценка банковских рисков: новые подходы / И.В. Волошин. - Киев: Эльга, Ника-Центр, 2004. - 216 с.

7. Герасименко Р. Проблемні позики та прогнозування їх частки в кредитному портфелі банку / Р Герасименко, М. Дегтярьова // Вісник Національного банку України. - 2012. (194). - С. 40-48.

8. Герасименко В. Удосконалення економіко-правового механізму регулювання ризиків вкладних операцій банку / В. Герасименко // Вісник Національного банку України. - 2011. №11 (189). - С. 48-53.

9. Дмитров С. Моделювання оцінки ризиків використання послуг банків з метою легалізації кримінальних доходів або фінансування тероризму / С. Дмитров, О. Меренкова, Л. Левченко // Вісник Національного банку України. - 2009. - №1 (155). - С. 54-59.

10. Нікітін А.В. Ситуаційне моделювання банківської діяльності / А.В. Нікітін. - Київ: КНЕУ, 2003. - 153 с.

11. Терещенко О. Оцінка кредитних ризиків: відповідність новацій НБУ міжнародній практиці / О. Терещенко // Вісник Національного банку України. - 2012. - №9 (199). - С. 4-8.

12. Офіційний курс гривні щодо євро, долара США та російського рубля у 2008 році, встановлений Національним банком України // Вісник Національного банку України. - 2009. - №2. - С. 66-68.

13. Підвисоцький Р. Для виходу з кризи необхідні макроекономічні структурні зміни: нотатки з прес-конференції / Р. Підвисоцький // Вісник Національного банку України. - 2009. №3. - С. 7-9.

14. Методичні вказівки з інспектування банків "Система оцінки ризиків" затв. Постановою Правління НБУ 15.03.2004 р. №104 [Електронний ресурс].

15. Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент для практиков / Е.С. Стоянова, М.Г. Штерн. - М.: Перспектива, 2007. - 239 с.

16. Артеменко В.Г. Финансовый аналіз: 2-е изд., перераб. и доп.: [текст] / В.Г. Артеменко, М.В. Беллендырь. - М.: Дело и сервіс; Новосибирск: Изд. дом "Сибирское соглашение", 2008.

160 с.

References

1. Pronskaya N.S. (2011), Vestnik Volgogradskogo gosudarstvennogo universitetata, Ser. 3, №1 (18), p. 165-171 (rus).

2. Bobil V. (2008), Vsnyk Natsonalnogo banku Ukrainy, №11, p. 28-32 (ukr).

3. Tichina V., Zadniprovska O. Vsnyk Natsonalnogo banku Ukrainy, №1 (143). - S. 20 - 25 (ukr).

4. Kalina A.V., Koneva M.I., Yashchenko V.A. (2008), Modern economic analysis and forecasting (micro and macro level), MAUP, Kyiv, 272 p. (rus)

5. Smerichevskiy S., Klimova O. (2012), Vsnyk Natsonalnogo banku Ukrainy, №2 (192), p. 28-32 (ukr).

6. Voloshin I.V. (2004), Evaluation of bank risk: new approaches, Elga, Nika-Tsentr, Kiev, 216 p. (rus).

7. Gerasimenko R., Degtyariova M. (2012), Vsnyk Natsonalnogo banku Ukrainy, №4 (194), p. 40-48 (ukr).

8. Gerasimenko V. (2011), Vsnyk Natsonalnogo banku Ukrainy, №11 (189), p. 48-53 (ukr).

9. Dmitrov S., Merenkova O., Levchenko L. (2009), Vsnyk Natsonalnogo banku Ukrainy, №1 (155), p. 54-59 (ukr).

10. Nikitin A.V. (2003), Situational simulations banking, KNEU, Kyiv, 153 p. (ukr).

11. Tereshchenko O. (2012), Vsnyk Natsonalnogo banku Ukrainy, №9 (199), p. 4 - 8 (ukr).

12. Vsnyk Natsonalnogo banku Ukrainy (2009), №2, p. 66-68 (ukr).

13. Pidvisotskiy R. (2009), Vsnyk Natsonalnogo banku Ukrainy, №3, p. 7-9 (ukr).

14. Guidelines for the inspection of banks' risk assessment system

15. Stoyanova E.S., Shtern M.G. (2007) Financial Management for Practitioners, Perspektiva, Moskow, 239 p. (rus).

16. Artemenko V.G., Bellendyr M.V. (2008), Financial analysis, Delo i servis, Mokow, "Sibirskoe soglashenie" Publisher, Novosibirsk, 160 p. (rus).

Размещено на allbest.ru