Документознавчий аспект банківських операцій державного банку Російської Імперії в ХІХ - на початку ХХ століття: прийняття та повернення безстрокових вкладів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 347.4:930.2

Документознавчий аспект банківських операцій державного банку Російської Імперії в ХІХ - на початку ХХ століття: прийняття та повернення безстрокових вкладів

Н.В. Пархоменко

Анотація

документ банківський вклад повернення

У статті розглянуто документознавчий аспект банківських депозитних операцій Державного Банку Російської імперії в ХІХ - на поч. ХХ ст. Охарактеризовано основні документи, що супроводжували прийняття та повернення вкладів. Розглянуто алгоритм дій з документами під час прийому, частковому або повному поверненні коштів. Розкрито зміст і форми та надання короткої характеристики банківських документів за вкладними операціями ХІХ - поч. ХХ ст.

Ключові слова: банківський документ, банківська документація в ХІХ - поч. ХХ ст., документне супроводження вкладних операцій банку, Державний Банк Російської імперії в ХІХ - на поч. ХХ ст., відомість про виплати, квитанція про подачу оголошення на затребування, оголошення про затребування, книжка на внесені капітали.

Annotation

This article explores the banking deposits operations of the State Bank of the Russian Empire in the ХІХ - early ХХ century from the standpoint of document management. The characteristic of the basic documents that accompany adoption and return of the deposits. The algorithm of actions with documents during the reception, partial or full refund money. The purpose of the article is the disclosure of the contents and forms and provides the short characteristic banking documents for deposit operations ХІХ - early ХХ century.

Keywords: the banking document, the banking documentation in the ХІХ - early ХХ century, document management for accompaniment of the bank's deposit operations, State Bank of the Russian Empire in the ХІХ - early ХХ century, report of payments.

Про такий сегмент документів, як банківські документи, в документознавстві говориться мало. На сьогодні банківська документація вивчається лише в комплексі з банківською справою. І всі тонкощі складання, заповнення, ведення, використання, зберігання та знищення таких документів розглядаються лише через призму здійснення банківських операцій. А от історія виникнення та становлення таких документів взагалі невивчена.

Важливою проблемою в сучасному до- кументознавстві має стати дослідження комплексу, структури, типів і видів банківської документації, що побутувала на українських землях Російської імперії в ХІХ - на поч. ХХ ст.

Зокрема варто розглянути комплекс документів, що забезпечував депозитні (вкладні) операції банків на території України того історичного періоду.

Мета статті - розкрити зміст і форми та дати коротку характеристику банківських документів за вкладними операціями ХІХ - поч. ХХ ст.

Також варто сказати, що ніхто не досліджував це питання з документознавчої точки зору, лише в рамках дослідження історії й практики банківської справи.

Певний внесок у розкриття цієї теми внесли вчені того періоду, що займалися дослідженням проблем фінансів та банківської справи, наприклад, Г.П. Неболсин, Л.М. Яснопольський та ін. Зокрема Г.П. Неболсин у своїй книзі «Банки и другія кредитныя установлены в России и иностранныхь земляхь» [5], описуючи всі види банків та інших подібних установ, подав кілька основних зразків форм банківських документів вкладних операцій, що стосувалися безпосередньо роботи з клієнтом, повністю упускаючи внутрішню документацію банку.

Великий крок у висвітленні діловодства банківських установ прагнув зробити професор Л.М. Яснопольський, під загальною редакцією якого 1914 р. в Києві почала виходити «Банковая Энциклопедш» [1]. У четвертому томі він планував висвітлити інформацію про техніку операцій, діловодство, рахівництво та кореспонденцію банків, але видання енциклопедії припинилося на другому томі.

Серед дореволюційних науковців, відомими дослідниками діяльності банківських та кредитних установ були А. Антонович, Д. Батюшков, М. Бунге, С. Вітте, М. Вессель, П. Мігулін, Д. Піхно, М. Туган-Барановский, Є. Ламанський, Л. Ходський, І. Левін, О. Бі- ман, О. Зак, Ю. Жуковський, В. Судейкін, Я. Сербінович, М. Соболєв та ін. [9]. Але в своїх працях ці вчені основну увагу приділяли історії банків, біржовій активності, засновницькій діяльності, грошовому обігу, ринку державних і приватних цінних паперів, коливанню валютних курсів і облікових ставок, ефективності банківської системи тощо. А про документи, що забезпечували функціонування банків та супроводжували банківські операції, зокрема і вкладні, згадували деякі з них і лише кількома реченнями.

Передусім щодо висвітлення даної проблеми варто сказати, що інформація, для передачі її в часі та просторі, має бути зафіксована в документі. Це стосується і банківської інформації. Основною умовою проведення банківських операцій є їхнє документування. Тому всі операції детально задокументовано з урахуванням потреб банку та клієнтів.

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення фінансової бази банку є депозити (вклади) [4]. Актуальним визначення поняття депозит (вклад) в сучасному українському середовищі є: кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їхніх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору [3].

Історично депозитні функції банків полягали в тому, що вони надавали своїм клієнтам переважно послуги у вигляді зберігання золотих і срібних зливків та коштовностей. Потім вони почали залучати грошові кошти клієнтів на спеціальні депозитні рахунки. Причому, якщо спочатку банки надавали депозитні послуги лише фізичним особам, то пізніше спектр банківського депозитного обслуговування поширився і на юридичних осіб [2].

Державний Банк був центральним банком у дореволюційній Росії. Заснований 1860 р. Указом імператора Олександра ІІ на основі реорганізації Державного комерційного банку. Державний банк виконував провідну роль у фінансовій системі держави, був органом проведення економічної політики уряду. І став на той час центральним і найбільшим банком Російської імперії, основне завдання якого полягало в регулюванні грошового обігу в державі. Держбанку було надано право здійснювати облік векселів та інших термінових паперів, купувати та продавати золото і срібло, отримувати платежів за рахунок довірителів, приймати вклади на зберігання, на поточний рахунок і для отримання відсотків, видавати позики (крім іпотечних), купувати та продавати відсоткові папери за рахунок довірителів і за свій рахунок [1]. Підпорядковувався він Міністерству фінансів і структурно складався з контор та відділень. Вони функціонували переважно у великих, економічно розвинених населених пунктах, портових містах і ярмаркових центрах Російської імперії. На українських землях станом на 1914 р. діяли контори у Києві, Одесі, Харкові, а також розгалужена мережа відділень у Херсоні, Миколаєві, Севастополі, Феодосії, Ялті, Єлиса- ветграді (Кіровограді), Маріуполі, Катеринославі (Дніпропетровську), Юзівці (Донецьку), Луганську, Кам'янець-Подільську, Житомирі, Рівному, Олександрівську (Запоріжжі), Полтаві, Чернігові та інших містах [7].

Документообіг будь-якого банку - це складна та ретельно організована система. Від того, наскільки ефективно вона працює, залежить прибутковість роботи фінансової організації в цілому.

В умовах формування банківської системи в Російській імперії ХІХ - поч. ХХ ст. документна сторона банківської справи вже мала чітко сформульовані процедури. Наприклад, варто розглянути документаційний супровід депозиту (вкладу).

Початковий внесок кожного вкладника обов'язково мав бути записаний у «Реестръ» або «Книгу Объявленш». Книга оголошень призначалася для фіксування всієї необхідної інформації про кожного вкладника та слугувала для звірення підписів, для здійснення опитування клієнта, у разі сумніву та для попередження неправильної видачі, при «истре- бованіи» (затребуванні) грошей [5]. Таким чином вона є головним документом для дій у роботі з вкладами.

Як і будь-який інший документ, Книга Оголошень мала чітко визначену форму та взаємозв'язок з іншими банківськими документами. Наприклад, усі Книги Оголошень розділялися на парні та непарні номери. Кожна Книга містила в собі 500 клітинок для оголошень від № 1 до № 999 та від № 2 до № 1000 і т. д. Кожна Книга Оголошень відповідала певній книзі Особових рахунків, з якої в кожній укладається по 500 рахунків парних чи непарних.

Під суворою забороною були вклади безіменні або на вигадані імена. Кожна особа, яка перший раз вносила гроші, обов'язково уточнювала, чи відкриває вона рахунок на своє ім'я, чи на ім'я іншої особи [8].

Під час внесення коштів першого разу, тобто при відкритті депозиту, інформація про вкладника вносилася в Книгу Оголошень. Формуляр Книги оголошень передбачав фіксацію такої інформації: прізвище, ім'я та по батькові, дата внеску, місце проживання, звання вкладника та сума внеску. Ці дані до книги записував службовець, а клієнт ставив тільки свій підпис. Уся ця інформація вписувалась у відповідні клітинки загальної таблиці Книги Оголошень, що в подальшому полегшувало користування Книгою та пошук інформації.

Враховуючи особливості суспільства того часу, були передбачені випадки не писемності клієнтів, тобто якщо вкладник не вмів сам писати, то про це також потрібно було поставити відмітку в Книзі. При оформленні вкладу на ім'я заміжньої жінки або вдови, поряд із прізвищем чоловіка, додавалося дівоче прізвище [5].

Побутувала практика надсилання грошей для вкладу (як, власне, і вказівок відносно вкладів) поштою, в цьому разі дані про вкладника в Книгу Оголошень заносилися з документів, що супроводжували посилку з грошима, без додаткових вимог, навіть якщо інформації недостатньо. Підпис вкладника для Книги Оголошень замінювався тим, який був поставлений на документах для пересилання коштів [8].

Для внеску на ім'я неповнолітньої особи, в Книгу Оголошень записувалися дані батька, або якщо батька нема, дані матері, а якщо ж дитина була сиротою, то інформація опікуна, або в крайньому випадку назва установи, яка їх замінює. І той, хто безпосередньо вносить кошти, ставить свій підпис у графі «Підпис вкладника». Неповнолітня дитина, яка не мала ні батька, ні матері, ні опікуна, могла вносити кошти на свій рахунок, без будь-яких додаткових формальностей.

У випадку, якщо вкладник бажав відкрити рахунок і отримати книжку на внесені капітали на ім'я іншої людини, то він повинен був надати всю необхідну, для заповнення Книги Оголошень, інформацію про особу, на яку вносить гроші, поставити підпис у Книзі. Також робилася відмітка про те, що кошти вносилися за дорученням. Гроші, в цій ситуації, може отримати лише особа власник рахунку, тобто та на чиє ім'я видана Книжка на внесені капітали [5].

Передбачалися і суспільні внески, за сучасним визначенням - вклади юридичних осіб. Вклади від товариств, установ, державних та інших організацій записувалися на імена товариств, верств і т. д. В Книгу Оголошень підпис ставила уповноважена особа або представник організації.

По відношенню до вкладів допускалися певні умови видачі капіталу. Наприклад, після досягнення особою повноліття, або іншого визначеного віку, або одруження та ін.

За таких обставин ніякі вказівки щодо видачі коштів самій особі, яка вносила кошти (на інше ім'я), чи переходу грошей до іншої особи, не приймалися [8].

Поряд із вкладами банк приймав на зберігання і документи, договори, повідомлення, листи й інші документи, що були надані на зберігання особами або організаціями [7]. Ці документи розташовувалися в хронологічному порядку за номерами рахунків та перепліталися для складання реєстрів за номерами парними або непарними [8].

Для упорядкованої роботи, банком велася картотека клієнтів, яка в подальшому полегшувала пошук та опрацювання необхідної інформації за вкладниками й операціями, які вже були виконані.

Із Книги Оголошень для кожного вкладника складалась особлива картка, в яку вносилися дані: в першому рядку - прізвище вкладника, в другому - ім'я та по батькові, в третьому - дівоче прізвище (якщо рахунок відкритий на ім'я заміжньої жінки або вдови), в четвертому - день або рік народження вкладника (якщо він може і бажає надати таку інформацію), для уникнення помилок у випадках схожості імен, - і в п'ятому рядку номер крижки на внесені капітали, яка видавалася вкладнику.

Ці картки зберігалися в ящиках у строгому алфавітному порядку. Щотижня в ящики додавалися нові картки нових вкладників та виймалися картки за виплаченими рахунками вкладників, які забрали всі свої капітали. На останніх картках ставилося клеймо: «Рахунок виплачено». Ці картки також зберігались, але в іншій картотеці в алфавітному порядку [5].

На підтвердження фінансових взаємин із громадянином, відкриття рахунку та внесення грошових коштів на цей рахунок, банк оформляв і видавав особі Книжку на внесені капітали, сучасним аналогом якої є ощадна книжка. Ця книжка була документом вкладника та виконувала такі основні функції: доказову (підтверджувала факт банківського вкладу) та документальну (відображала операції за рахунком).

Ці книжки були пронумеровані цифрами та словами. На кожній з них ставився підпис Директора або Управляючого відділенням та печать Банку, Контори або Відділення. Книжки заготовляли в порядку номерів з поділенням на парні та непарні, відповідно до Книги Оголошень [8].

Повторні внески не потребували ніяких формальностей, окрім як пред'явлення касиру книжки та грошей. Тому поповнювати вже відкритий рахунок міг будь-хто, звісно, за наявності книжки.

У момент прийняття коштів першого разу, тобто під час оформлення книжки вкладнику, на першій сторінці книжки прописувалося прізвище, ім'я та по батькові вкладника; для організацій або закладів - офіційна назва.

Заборонялося записувати в книжку інші подробиці, які могли б слугувати для ідентифікації особи, особливо не бажано було ставити підпис вкладника. Всі особисті дані мали залишаться в Книзі Оголошень, яка зберігалася в таємниці та слугувала як для звірення підписів вкладників, так і для запитань вкладнику, у випадках сумнівів стосовно особи вкладника, під час отримання грошей з каси, у випадках попередження зловживань, або внаслідок втрати чи зникнення книжки.

Операція внеску або видачі коштів записувалася в книжку із зазначенням дати, словами та цифрами. Отримання грошей закріплювалося підписом касира або його помічника та підтверджувалося підписом Директора або Контролера. Повернення або видача коштів підтверджувалося підписом тільки касира. Всі операції обов'язково записувалися в книжку додаванням або відніманням коштів, так, щоб у ній завжди зазначався повний залишок грошей, які належать вкладнику [5].

Відсотки, що накопичилися на кінець року, тобто до 31 грудня, записувалися в книжку за першої ж нагоди, однією загальною сумою за всі окремі вклади, що були внесені протягом року, в спеціальну колонку, окремо від основного капіталу.

На вимогу вкладника видати йому частину капіталу, банк у першу чергу враховував у бажану суму відсотки за депозитом, що накопичилися за минулі роки, круглою сумою без копійок. А решта суми, яку бажав отримати вкладник, відділялася від основного капіталу. Розрахунок відсотків до закінчення року робився тільки на вимогу видати весь капітал, у цьому випадку рахунок вкладника закривався, а книжка знищувалася.

У випадку втрати книжки клієнту видавався дублікат, через два тижні після отримання письмового оголошення про втрату, та після друку заяви про втрату книжки вкладника в місцевій газеті.

Дублікат готувався за першим вільним номером у Книзі Оголошень номерів; у Книзі робилася відмітка про колишній номер, а в Книзі, де був вписаний номер втраченої книжки, додавався номер нової. На самому дублікаті, крім звичайного номера книжки, додатково зазначався порядковий номер виданих дублікатів. У дублікаті необхідно було прописати однією сумою весь залишок з особового рахунку та в особовому рахунку зробити відмітку про факт видачі дублікату та дату видачі [8].

Якщо в подальшому знаходився оригінал книжки, то дублікат зберігав свою силу, а попередню книжку Банк забирав, усі сторінки перекреслювалися. За видачу дубліката стягувалося 25 коп.

Коли всі сторінки книжки списувалися, то додавалися ще кілька друкованих листів і операції продовжувалися в тій само книжці. Повністю виплачені книжки ніколи не поверталися вкладникам. Якщо вони бажали робити нові вклади, з ними поводилися як із новими вкладниками.

Після кожної вкладної операції, книжку у вкладника забирали на певний час для занесення операції на Особовий Рахунок; вкладнику ж, натомість, одразу після отримання грошей, видавалася квитанція, в якій було зазначено номер книжки, прізвище вкладника (без імені та по батькові), число, місяць та сума, отримана в день видачі квитанції. На квитанції ставилася печать Банку, Контори чи Відділення, з грифом: рік, число і місяць [5]. Квитанцію вкладник повертав до Банку в обмін на книжку. Ці квитанції мали зберігатися в банку протягом певного часу.

Щодня під час прийому коштів складалася Відомість про прийом внесків. У відомість потрібно було записувати номери книжок, імена вкладників та суми прийнятих вкладів цифрами. Касові відомості складалися по мірі пред'явлення книжок Касиру і включали в себе до 40 рядків на сторінці, котра додавалася до загального підсумку, без переносів. На останній сторінці підводяться підсумки всіх сторінок і загальна отриманих коштів, яка мала бути записана цифрами і словами та скріплена підписом Касира для занесення в журнал.

Вкладник, який вирішив зробити перший внесок і отримав книжку на внесені капітали від службовця Банку, що веде Книгу Оголошень, перед здачею першого внеску в касу, пред'являє книжку Директору або Управляючому Відділенням, для проставлення відмітки в Контрольних Відомостях, і тільки після цього вкладник передає гроші Касиру.

Під час наступних внесків книжка і гроші пред'являлися вкладником, без особливих оголошень та розписок, прямо Касиру, за заявою на ім'я Директора або Управляючого Відділенням про внесок, для відмітки в Контрольній Відомості, в якій записувалися номери книжок, імена вкладників та суми в цифрах, але на кожній сторінці знаходилося тільки 20 рядків [8].

Підсумок двох сторінок цієї відомості має відповідати підсумку однієї сторінки Касової Відомості. Касир не повинен був мати доступ до Контрольної Відомості. Підсумки в Контрольній Відомості писалися цифрами та словами і скріплялися підписом. Касові Відомості перепліталися та зберігалися в архіві.

Вимога про повернення частини або всього капіталу супроводжувалася пред'явленням книжки на внесені капітали, та могла бути заявлена раніше назначеного строку.

Сам вкладник, чи особа, яка його замінювала, бажаючи отримати частину або всю суму, записану в книжці, віддавав книжку, оголошуючи, скільки він має намір отримати. Для цього підписувалося «объявлеше о востребованіи» (оголошення про затребування).

Оголошення становило ліву частину бланку, права сторона якого була призначена для розписки про отримання грошей, для внесення записів у якій відводилися місця. Ці дві сторони ніколи не відділялися одна від одної, але складалися таким чином, щоб під час підписання правої сторони одержувач не міг бачити ліву. Бланк заповнювався від руки.

Якщо вкладник не міг сам подати оголошення про затребування, то уповноважена ним особа мала пред'явити листа, підписаного самим вкладником, з поясненням: яку суму він бажає отримати, поточне місце проживання та місце, де він проживав, коли відкривав рахунок [5].

Особи, на ім'я яких були відкриті вклади іншими особами, відповідно не залишили свого підпису, в подальшому під час першого звернення в банк особисто, вони мають пред'явити документ, що засвідчує їхню особу та залишити свій підпис у Книзі Оголошень, для подальшої ідентифікації.

У проміжку часу між подачею оголошення та виплатою коштів, здійснювалося перевіряння автентичності підпису вкладника, проставленого в оголошенні або листі, з підписом його в Книзі Оголошень, якщо підписи абсолютно тотожны, то проставляла помітка Контролера, у випадку сумнівів помітка не ставилася.

На заміну книжки, яка у вкладника вилучається, йому видається «квитанція въ подаче объявлены о востребованіи» (квитанція про подачу оголошення на вимогу), в якій зазначається: номер книжки, прізвище вкладника, сума, яку він вимагає, якщо повертається частина, або згадується про повернення всього капіталу, число і місяць подачі оголошення та число назначеного платежу.

За вимогами про повернення всього капіталу або частини, складалися відомості із зазначенням номера книжки, прізвища вкладника та суми.

Незмінним правилом, яке не допускає жодних винятків, є звірення підпису вкладника на оголошенні про повернення капіталу з підписом у Книзі Оголошень, незалежно від суми [8].

У день або час, призначений для платежу, вкладник пред'являв квитанцію та отримував книжку, приготовану для платежу. Потім він ставив підпис на правій стороні бланку, тобто розписки. В ній також зазначалися номер книжки, прізвище вкладника, сума, призначена для видачі, словами та цифрами, число та місяць платежу.

Після того, як вкладник закінчував заповнювати розписку, документ розгортували та знову ж таки звіряли підписи на обох частинах документа, або з підписом у листі-дорученні, який додавався до квитанції. Якщо підписи повністю тотожні, вкладнику одразу ж видавалися кошти.

Якщо на оголошення на вимогу не було помітки (позначки) Контролера, з приводу сумнівів у підписах, або ж на оголошенні, і була позначка Контролера, але підпис на розписці не був схожим із підписом на оголошенні, то для вирішення сумніву, слід на основі інформації, записаної у Книзі Оголошень, поставити кілька питань, які б могли виявити ідентичність особи вкладника, та допомогли б уникнути помилки або обману.

Коли вкладник не міг особисто прийти до банку, то особа, уповноважена вкладником, мала пред'явити письмове доручення або загальну довіреність. В обох випадках повірений ставить підпис на оголошенні, до якого приєднували довіреність, не залежно від того, чи згадувалося це в самому оголошенні [5].

Випадки не писемності клієнта також були передбачені. Якщо вклад такого клієнта не перевищував 100 рублів, для отримання грошей йому було достатньо відповісти на запитання, які ставилися йому на основі Книги Оголошень. Коли сума вкладу перевищувала 100 рублів, то крім опитування по Книзі Оголошень, вкладник мав пред'явити засвідчення особи від Поліції або Волосного начальства. Звісно, були винятки із загальних правил, наприклад, коли вкладник особисто відомий Директору або Управляючому Відділення, в цьому разі навіть засвідчення особи пред'являти не потрібно було. В усіх випадках видачі вкладу неписемному, замість підписів за нього сторонніми особами, процес видачі коштів засвідчується підписом Директора або Управляючого Відділення.

Вклади неповнолітніх видавалися тим особам або організаціям, які вносили гроші для відкриття рахунку, але тільки до того часу, поки особа є неповнолітньою. Як тільки власник рахунку досяг повноліття, тільки він мав право розпоряджатися грошима з рахунку.

У випадку смерті вкладника, грошу з рахунку видавалися під розписку особам, які надавали необхідні документи. Наприклад, законне посвідчення на належність їм вкладу, за правилами, яке встановлювалося в судовому порядку, або погоджувальний документ від Повітового Правління про спадщину за традицією, якщо вкладник належав до селянського прошарку [8].

Взагалі в Державному Банку, Конторах і Відділеннях у роботі з видачі вкладів при оцінці документів і доказів на право власності на капітал намагалися збалансувати небезпеку з боку співробітників Банку припуститися помилки та комфорт клієнтів, яких убезпечували від зайвих формальностей та ускладнень.

Виплата коштів записувалася до книжки словами та цифрами з обов'язковим підписом Касира.

У цей час складалися «ведомости о плате- жахъ» (відомості про виплати), в яких відмічався номер книжки, прізвище вкладника та сума виплати. Ці відомості складалися окремо для видачі всього капіталу та видачі його частини.

Повністю виплачені книжки здавалися в архів [5].

Отже, тема документації банківських установ, зокрема документування вкладних операцій, є практично недослідженою та потребує значної уваги.

Описавши документи Державного банку Російської імперії, до складу якої також входила значна частина території сучасної України, в ХІХ - на поч. ХХ ст., можна з упевненістю сказати, що вже на той час склалася чітка схема роботи з банківськими документами щодо супроводження вкладів фізичних та юридичних осіб. Усі дії фіксувалися документально в спеціально призначених видах документів, навіть була передбачена робота з різними видами клієнтів, у т. ч. з неписемними, що конкретно фіксувалося в документах. Важлива увага приділялася безпеці та точності видачі вкладів, не допускаючи помилок і фальсифікацій, як зі сторони працівників Банку, так і зі сторони клієнтів, що в свою чергу породило специфічний алгоритм роботи з документами та заповнення їх.

Основним документом, який видавався вкладнику після оформлення вкладу та внесення грошей в касу банку, була книжка на внесені капітали, для користування якою були чітко регламентовані норми, як для вкладника, так і для банку.

Використана література

1. Банковая Энциклопедия. Коммерческие банки. История, современная организация и деятельность коммерческих банков на Западе. Русский Государственный Банк и его коммерческая деятельность [Текст] / под ред. Л.Н. Яснопольского - К. : Типография 2-й Артели, Владимирская, 48, 1914. - Т. 1 - 415 с.

2. Береславська О.І. Депозитні операції банків України: сучасний стан та напрямки розвитку [Електронний ресурс] / О.І. Береславська, В.А. Овсяник // Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики. - 2013. - Вип. 1. - С. 54-60. - Електрон. дані. - Режим доступу : World Wide Web : URL : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Fkd_2013_1_10.pdf. - Мова : укр. - Заголовок з екрану. - Бібліограф. опис зроблено : 07.10.2014. - Заголовок з екрана.

3. Про банки та банківську діяльність : Закон України [Електроний ресурс]. Затв. Постановою ВРУ № 2121-14 від 7.12.2000 - Режим доступа : www. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2121-14. - Заголовок з екрана.

4. Ісаченкова О.Г. Прикладний аспект аналізу залучення депозитних ресурсів банків [Електроний ресурс] / О.Г. Ісаченкова // Publishing house Education and Science - Режим доступа : www. URL : http:// www.rusnauka.com/12_EN_2008/Economics/31315.doc. htm. - Заголовок з екрана.

5. Неболсин Г.П. Банки и другие кредитные установления в России [Текст] / Г.П. Неболсин. - СПб. : Типография Е. Фишера, 1840. - 290 с.

6. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами: Затверджено постановою № 516 Правління НБУ від 03.12.2003 р. (зі змінами і доповненнями).

7. Рукавіцин І. Установи Державного банку на українських землях на початку ХХ століття [Електронний ресурс] / І. Рукавіцин // Вісник Національного банку України . - 2013. - № 5. - С. 4-9. - Електрон. дані. - Режим доступу : World Wide Web : URL : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vnbu_2013_5_5.pdf. - Мова : укр. - Заголовок з екрана. - Бібліограф. опис зроблено : 15.05.2014. - Заголовок з екрана.

8. Свод уставов Государственного банка и Контор его, указов и инструкций об устройстве, делопроизводстве и отчетности контор и отделений Государственного банка : сборник / Гос. банк. - СПб. : Типография Министерства путей Сообщения, Фонтанка, 99, 1884. - 372 с.

9. Ткаченко А. О. Створення і діяльність банківських установ на території України: економіко- правовий аспект (XVIII століття - початок 30-х років XX століття) [Текст] /А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко. - Суми : видавництво «Ярославна», 2014. - 252 с.

Размещено на Allbest.ru