Закордонний досвід розвитку ринку спільного інвестування

У статті досліджуються особливості закордонного досвіду функціонування інститутів спільного інвестування та їх розвиток у сучасних умовах. Досліджено специфіку функціонування ринку спільного інвестування на прикладі розвинутих країн світу - Франції, Люксембургу, Німеччини та США. Розглянуто історичні передумови щодо можливостей розвитку інвестиційного простору.

The article investigates the features of the foreign experience of the collective investment institutions and their development in modern conditions. The specific operation of the collective investment market as an example of developed countries - France, Luxembourg, Germany and the USA - is examined. The historical background of the opportunities of the investment space is considered.

Постановка проблеми

Функціонування та розвиток інвестиційного простору відіграють ключову роль у забезпеченні стійкого економічного зростання, модернізації економіки та підвищенні її конкурентоспроможності. Наявність достатнього обсягу фінансових ресурсів дає можливість країнам досягати певного рівня розвитку в соціально-економічній сфері, забезпечувати високий показник якості життя суспільства, а також нарощувати обсяги валового внутрішнього продукту, який у свою чергу є одним із найважливіших індикаторів рівня розвитку держави. У сучасних умовах більшість країн, стикається з проблемою дефіциту фінансових ресурсів, унаслідок чого виникає необхідність залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій. Особливо сприятливим для держави є формування внутрішніх інвестицій, сутність яких характеризується стабільністю для розвитку національної економіки та низьким рівнем залежності від впливів, які є на світових фінансових ринках.

Функціонування фінансового ринку передбачає діяльність фінансових посередників, яких умовно можна поділити на банківські та небан- ківські установи. Одними з таких небанківських структур є інститути спільного інвестування.

Наразі необхідність вивчення питання стосовно особливостей закордонного досвіду діяльності інститутів спільного інвестування пов'язана з можливістю запозичення напрацьованого досвіду з метою досягнення ефективних фінансових результатів, а також із можливістю виявлення потенційних перспектив для його розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дане питання майже не висвітлюється в сучасній економічній літературі, але існують роботи таких авторів, як С. В. Науменкова, Д. В. Незнайко, Г. В. Соломіна, Л. Є. Фурдичко, В. Я. Швець, які розглядають деякі аспекти інститутів спільного інвестування стосовно зарубіжного досвіду та розвитку в Україні. Тому є досить актуальним подальше вивчення зазначеної проблематики.

Сучасний закордонний досвід ринку спільного інвестування є ключовим аспектом стосовно економічних процесів на світовому рівні. Важливо зазначити, що більшість дослідників вивчають дану проблематику з позицій загальних питань зарубіжного ринку інвестицій. Наразі необхідно провести фундаментальний аналіз ознак відмінностей інвестиційного простору країни, виявити фактори впливу та сформувати подальші можливості розвитку.

Мета статті - дослідити та визначити особливості зарубіжного досвіду функціонування та розвитку ринку спільного інвестування в умовах світової економіки.

Виклад основного матеріалу

Інститути спільного інвестування (ІСІ) - одні з найбільш ефективних механізмів у світовій практиці, які дозволяють акумулювати ресурси дрібних інвесторів, формувати з них значні масиви інвестицій, які вже потім направляються в найбільш привабливі галузі економіки. Сьогодні основними перевагами ІСІ, на думку інвесторів, є потенційно висока дохідність, порівняно з традиційними способами збереження та примноження капіталу, і незначні витрати часу на управління інвестиціями. У більшості регіонів світу - це потужні інструменти формування та прирощення фінансових коштів. Доказом цього є статистичні дані Європейського фонду та Асоціації з управління активами (European Fund апё Asset Management Association - EFAMA) щодо географічних змін в активах інвестиційних фондів (рис. 1).

Рисунок 1 - Географічні зміни в активах інвестиційних фондів за період 2011-2012 рр., млрд євро [4]

спільне інвестування досвід

Зростання обсягів активів інвестиційних фондів за період 20112012 рр. спостерігалося за всіма досліджуваними країнами (регіонами) світу, які, на думку Європейського фонду та Асоціації з управління активами, є найбільш розвинутими в галузі спільного інвестування. Така тенденція географічного зростання активів пояснюється пожвавленням інтересу до інститутів спільного інвестування та дохідністю операцій на ринку спільного інвестування як фізичних, так і юридичних осіб.

До перших у світі інститутів спільного інвестування належать інвестиційні компанії, які з'явились у Бельгії в 1822 році, через кілька десятиліть - у Швейцарії та Франції. Однак масштабності таке інвестування почало набувати з виникненням інвестиційних трастових компаній (INC), створених в Англії в середині XIX ст. Вони випускали фіксовану кількість акцій, що підлягали вільному обігу на вторинному ринку цінних паперів і погашалися після закінчення терміну діяльності компанії. Ці компанії мали всі ознаки сучасних закритих інститутів спільного інвестування. Сучасний інститут спільного інвестування в Англії складається з інвестиційних трастів і юніт-трастів. Перші являють собою інститути спільного інвестування закритого типу. Вони не мають права постійно випускати чи викуповувати власні паї, а їх акції котируються на фондовій біржі. Іншу специфіку мають юніт-трасти. Вкладаючи в них кошти, інвестор отримує свідоцтво про внесення паю. За наявності попиту траст може емітувати додаткові паї. У такому разі він є повіреним власника коштів. Продаж і купівля паїв здійснюються за цінами, які відповідають частці активів трасту, що припадає на один пай. Винагорода керуючому визначається як певний відсоток від вартості активів трасту (як правило, 0,75-2 %). Юніт-трасти звільнені від сплати податків на прибутки, але зобов'язані розподіляти весь прибуток. Доходи власників паїв оподатковуються за базовою ставкою прибуткового податку [2, с. 192; 4, с. 81].

Останнім часом на зміну юніт-трастам, які діють на підставі специфічного британського законодавства про трасти, приходять відкриті інвестиційні компанії. Це відбувається завдяки тому, що інвестиційними компаніями легше управляти, інвесторам зрозуміліша структура ціноутворення, акції таких компаній легше продавати за межами Великобританії. Сучасний стан активів пайових трастів становить 140 млрд фунтів стерлінгів, у майбутньому, за умови їх сталого розвитку, можемо очікувати на прогресивне зростання даного показника [2, с. 191; 4, с. 81].

Протягом багатьох років Люксембург є провідним європейським фінансовим центром із створення підприємств спільного інвестування, як правило їх називають інвестиційними фондами. Фінансовий ринок країни забезпечує постачання ресурсів інститутам, які мають складні законодавчі обмеження та великий досвід, що у свою чергу разом ефективно впливає на ринок спільного інвестування, надаючи впевненість у надійності інфраструктури та широкому спектрі інвестиційних продуктів.

Згідно з законодавством стосовно інститутів спільного інвестування передбачається, що інститути спільного інвестування, засновані в Люксембурзі, можуть існувати у формі пайових інвестиційних фондів - відкриті інвестиційні фонди (open-end investment companies SICAVs) або закриті інвестиційні компанії (closed-end investment companies SICAFs). Пайові інвестиційні фонди не мають самостійного правового статусу. Проте ряд правил з управління визначає відносини між трьома юридичними особами, включаючи сам фонд, компанію з управління та банк-депозитарій. Відкриті інвестиційні компанії є акціонерними товариствами, особливістю яких є те, що їх капітал змінний і завжди дорівнює чистій вартості активів компанії. Інвестори відкритого інвестиційного фонду є акціонерами компанії і, таким чином, користуються правами, визначеними даним статусом. Закриті інвестиційні компанії є звичайними акціонерними товариствами і функціонально аналогічні до відкритих інвестиційних компаній, крім того, що їх капітал автоматично не регулюється відповідно до їх власного капіталу.

На законодавчому рівні також передбачається створення особливої форми фондів, де кожен фонд регулюється відповідно до певної інвестиційної стратегії. Такі види фондів мають назву “захисні фонди” (umbrella funds), є інститутами спільного інвестування, які існують як єдина юридична особа, але мають декілька різних субфондів, що за своєю сутністю провадять торгівельну діяльність як індивідуальні інвестиційні фонди. Інвестори можуть обмінювати фінансові активи одного фонду на фінансові активи іншого. У незначних обсягах і без зобов'язань інвестор може таким чином змінювати напрямки інвестування відповідно до можливостей ринку. При цьому він також користується податковими перевагами в деяких країнах.

Закон має ще одну важливу особливість - містить у собі положення Європейської директиви від 20 грудня 1985 року стосовно відкритих інститутів спільного інвестування (UCIs), єдиною метою яких є інвестування в цінні папери (UCITS). Зобов'язання такого роду даватимуть можливість продавати цінні папери в європейських країнах, коли директива набуде національного законодавчого поширення. Люксембург був першою країною у співтоваристві, яка внесла зміни до свого законодавства в цій галузі. Таке лідерство, безперечно, стало перевагою.

Закон від 19 липня 1991 року, що стосується інститутів спільного інвестування, містить таке: фінансові активи, які не призначені для публічного розміщення, але призначені для інституційних інвесторів, дозволяє останнім скористатися будь-якою уповноваженою правовою структурою. Ці фонди мають назву “цільові фонди” (dedicated funds) і призначені для управління певним видом активів. Цільові фонди можуть діяти за тією самою інвестиційною політикою, що передбачена для інститутів спільного інвестування. Закон від 30 березня 1988 р. пропонує той же рівень безпеки інституційним інвесторам, що й широкому загалу.

Стосовно оподаткування, крім досить низького внеску в акціонерний капітал, який сплачується на момент заснування, та фіксованого щорічного податку в розмірі 0,06 % від чистих активів, жоден інший податок не стягується з інститутів спільного інвестування, інші утримання не вираховуються з отриманих інвесторами доходів.

Стосовно контролюючих органів слід зазначити, що в Люксембурзі контролюючою установою є Люксембурзький валютний інститут (The Luxembourg Monetary Institute), який відповідає за надання дозволів з утворення інститутів спільного інвестування та контролює їх діяльність переважно з погляду захисту інвесторів.

Як і в Україні, у Люксембурзі існує професійна асоціація стосовно інвестиційного бізнесу, яка має назву Люксембурзька асоціація інвестиційних фондів і є національною асоціацією та представником індустрії інвестиційних фондів. До її складу входять пайові інвестиційні фонди, інвестиційні компанії зі змінним капіталом (SICAV) та компанії з управління [6, с. 26].

Найпоширенішою формою організації ринку спільного інвестування у Франції є корпоративні інвестиційні фонди відкритого типу. На кінець 2013 року в Люксембурзі зафіксовано 13 685 інвестиційних фондів, чисті активи яких становили 3 606 847 млн дол. США [5].

Подальшої уваги заслуговує питання специфіки функціонування та розвитку ринку спільного інвестування Німеччини. Особливістю сфери інвестування є єдине законодавство як для банків, так і для фінансових установ, які провадять діяльність з інвестування на ринку цінних паперів Німеччини. Підґрунтям для функціонування інвестиційних фондів є Закон про інвестиційні компанії (KAGG), згідно з яким інвестиційні компанії є кредитними установами, на які поширюються всі відповідні законодавчі норми, у тому числі Закон про кредитні установи.

Нагромадження активів інститутів спільного інвестування відбувається за рахунок продажу інвестиційних сертифікатів, а розміщення здійснюється в цінні папери (похідні, строкові), нерухомість, частки в капіталі підприємств. Інститути спільного інвестування також мають право на надання кредитів під заставу.

Інвестиційні фонди підлягають контролю з боку Федерального відомства з нагляду за кредитними установами. Управління коштами фонду, відповідно до німецького законодавства, здійснюється не менше ніж двома керуючими, діяльність яких у свою чергу контролюється спостережною радою фонду, незалежним аудитором і банком - депозитарієм фонду [4].

Стосовно типізації інститутів спільного інвестування в Німеччині зауважимо, що тут, як і в більшості країн, де розвиток ринку спільного інвестування є на досить високому рівні, переважають інститути спільного інвестування відкритого типу. А фонди, які володіють найбільшими активами, інвестують у цінні папери зі сталими відсотками. Така привабливість зосереджена в наслідках формування виробничого капіталу переважно за рахунок емісій облігацій, а не випуску акцій.

На кінець 2013 року в Німеччині зафіксовано 5 952 інвестиційні фонди, чисті активи яких становили 1 936 744 млн дол. США [5].

Найбільшого рівня розвитку інститути спільного інвестування досягли в Сполучених Штатах Америки. Особливість функціонування ринку інвестування полягає в обмеженнях стосовно операцій банків із цінними паперами, оскільки саме ці фінансові інструменти є оптимальними активами для розміщення коштів ІСІ. Отже, саме небанківський сектор ринку спільного інвестування в цій країні набув значних масштабів розвитку. Банки Америки, у тому числі інвестиційні - один з елементів системи спільного інвестування, є керуючими коштами та суб'єктами, які у свою чергу акумулюють ці кошти.

Зазначимо, що небанківські заклади в ролі інститутів спільного інвестування поділяються на три основні види (табл. 1):

1) уповноважені інвесторами компанії (Face-Amount Certificate Companies);

2) об'єднані інвестиційні трасти (Unit Investment Trust Companies);

3) управляючі компанії (Management Companies).

За даними EFAMA, за станом на кінець 2013 р. в США було зареєстровано 7 596 пайових інвестиційних фондів. Вартість чистих активів становила 13 045 221 млн дол. США [5].

Таблиця 1 - Порівняльна характеристика основних видів інститутів спільного інвестування США