Соціальне страхування як елемент економічної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальне страхування як елемент економічної безпеки

Ясиновський Г.І. пошуковець (Європейський університет, м. Рівне)

Обґрунтовані параметри соціального страхування як елемента економічної безпеки.

The parameters of social insurance as element of economic safety are proved.

Проблема утримання громадян, які втратили працездатність, існувала завжди. Їхній захист у формі соціальної допомоги традиційно забезпечували родина та сільська громада. У писемних пам'ятках давнини можна знайти згадки про деякі форми страхування життя на основі тимчасових угод, наприклад, при описі законодавства Хаммурапі, у Біблії, у діяльності римських професійних союзів, а також середньовічного гільдійно-цехового страхування статутного типу.

Інституційні основи соціального страхування формувалися під впливом різних економічних доктрин, концепцій природного і конституційного права, теорій солідарності і субсидійності, настанов Церкви та позицій міжнародних організацій у сфері соціального захисту.

Концепція природних прав була розроблена англійським вченим, родоначальником лібералізму Локком: “Людина з народження володіє природними невідчужуваними правами… на життя, волю і власність”. З позиції соціального захисту сенс концепції прав людини полягає в реалізації функцій держави зі створення гідних умов існування громадян. Мова при цьому йде не про побудову державою “раю на землі”, а про забезпечення нормальних умов існування і життєдіяльності людей [1].

Спільна (колективна) праця породжує право спільної власності трудящих на продукт своєї праці, розподіл якого повинен бути врегульований, що, в свою чергу, означає право на соціальне забезпечення, у тому числі, і на таку його правову форму, як соціальне страхування. Надалі ці базові соціальні права знайшли відображення в конституційному праві, яке обґрунтувало і законодавчо закріпило реальні масштаби забезпечення прав особистості при настанні соціальних ризиків матеріальної незабезпеченості.

Концепція правової держави також вплинула на розвиток інституту соціального страхування. Її джерела в просвітительських і ліберальних ідеях XVII і XIX століть і, насамперед, у соціальній філософії Канта і Гегеля. Основи теорії правової держави розроблені Ієрінгом і Вебером. Ідея рівності всіх громадян перед законом націлена на гармонізацію суспільних відносин. Ця концепція серйозно вплинула на розвиток інституту соціального страхування, визначила роль держави, основних соціальних суб'єктів (працівників і роботодавців) в забезпеченні соціального захисту економічно активного зайнятого населення. Держава в рамках даної концепції несе загальну відповідальність за функціонування системи соціального забезпечення в цілому.

Розвиткові інституту соціального страхування в Європі сприяли вільний розвиток особистості, особиста свобода людини, право на приватну власність, а також активне функціонування структур громадянського суспільства на механізмах самоврядування, солідарності, справедливості професійної і групової честі.

Серйозну участь в соціальній допомозі завжди грала Церква. Християнські постулати про допомогу і співчуття до ближнього знаходили своє практичне втілення в добродійності, започаткуванні прийомних будинків для хворих і старих. Першим реальним втіленням інституту соціального захисту було створення в середньовіччі так званих “кас взаємодопомоги” цехів і гільдій. Учасники каси вносили членські внески, що йшли на допомогу потерпілим у результаті нещасних випадків або хвороби, допомога також надавалася родинам загиблих.

Значну роль у розвитку особистого страхування зіграли страхові товариства Англії. Починаючи з кінця XVII століття, вони були “першопрохідниками” у цій галузі і відпрацьовували основні елементи і методи страхування життя, які використовуються і донині [1].

У 1601 році відбулася знаменна подія, яка мала важливе значення для розвитку інституту соціальної допомоги. Цього року англійська королева Єлизавета прийняла так званий “Закон про бідність”, що став основою для організації систематичної допомоги бідним з боку суспільства. Указ пропонував кожному місту і церковному приходові піклуватися про непрацездатних і нужденних громадян. Якщо добровільних пожертвувань виявлялося недостатньо, то судді мали право накладати “контрибуцію” на жителів міста або членів приходу, які відмовлялися жертвувати згідно своїх коштів. При цьому на рівні церковних приходів легко було виявити нужденних, так що соціальна допомога носила “адресний характер”. Даний указ зіграв важливу роль у викоріненні убогості. Слід зазначити, що законодавства багатьох європейських держав протягом довгих років відтворювали багато положень цього закону. Однак з розвитком капіталістичних відносин, зміною способу життя, процесами урбанізації, зменшенням розміру родин, традиційні форми надання соціальної допомоги видозмінилися. На зміну добродійності і солідарній цеховій допомозі приходить ідеологія нового класу - буржуазії, на принципах особистої відповідальності і передбачливості кожного.

Однак масове зубожіння мас, неефективність державної допомоги, наростання соціального протесту допомогло усвідомити, що принципи самовідповідальності і передбачливості повинні розумно поєднуватися з принципами солідарної допомоги.

Поступово одержала визнання ідея про те, що в оплаті найманої праці доцільно передбачити дві самостійні частини: безпосередньо виплаченої працівникові для задоволення його (і його родини) поточних потреб; резервованої (у спеціальних фондах поза підприємствами) для задоволення потреб працівника (і членів його родини) на випадок втрати працездатності.

Значний внесок у розвиток інституту соціального страхування зробив французький вчений Етьєн Клав'єр, який у 1788 році опублікував роботу “Проспект щодо введення довічного страхування”. В роботі сформульовані основні риси соціального страхування: зв'язок одного індивіда з іншим, забезпечення безпеки в “нещасливих обставинах”. Він дуже точно визначив природу соціального страхування: “Досягненням даного суспільного встановлення стане неминуче скорочення масштабів бідності... Саме доктрина довічного страхування дозволяє мобілізувати достатні ресурси і є найбільш надійним засобом для того, щоб зменшити масштаби цього нещастя і не допустити його розростання в майбутньому” [1].

На практиці теорію Клав'єра втілив лише Бісмарк у відповідних законах. У 1889 році з ініціативи Бісмарка була організована державна система пенсійного забезпечення. У тому ж році при його активній участі був прийнятий “Закон про страхування по інвалідності і вікові”.

Наприкінці XIX - початку XX століття закони про обов'язкове соціальне страхування були видані в більшості європейських країн, а в 30-х роках XX століття - у США і Канаді. Після другої світової війни соціальне страхування було введено в багатьох країнах Африки, Азії, Карибського басейну.

Національні системи соціального страхування різняться між собою, однак, у них є і спільні риси: соціальне страхування фінансується за рахунок страхових внесків, які солідарно сплачуються працівниками і роботодавцями за можливої участі держави у формі додаткових внесків; страхові внески акумулюються в спеціальних цільових фондах, з яких виплачуються допомоги і пенсії; особисті права застрахованих на допомоги гарантуються самою наявністю страхових внесків без будь-якої перевірки потреби або доходів; розмір страхових внесків пов'язаний з розміром заробітної плати застрахованого; страхування трудового каліцтва цілком фінансується за рахунок внесків роботодавця.

Таким чином, ми бачимо, що ефективні механізми соціального страхування виникли в розвинутих країнах завдяки активному функціонуванню інститутів громадянського суспільства: гільдій, цехів, міського самоврядування, церковних громад.

Сучасний інститут соціального страхування будується, насамперед, на принципах субсидійності і солідарності.

Предметом розгляду концепції субсидійності, або оптимальної підтримки, є розподіл компетенції і владних повноважень між органами державної влади і структурами громадянського суспільства. Наприкінці XIX - початку XX століття ідеї субсидійності були розвинуті вченими-католиками в тріаді “індивід-суспільство-народ”, відповідно до якої вищою цінністю і самодостатністю володіє індивід. Суспільство і держава при цьому існують лише завдяки людині і для неї. Права і свободи особи первинні і є джерелом усіх прав і обов'язків держави і громадянського суспільства.

Виходячи з доктрини субсидійності, вирішується ряд питань з організації оптимальної підтримки членів суспільства, зокрема, визначаються допустимі рамки втручання суспільства і держави в особисте життя індивіда.

В рамках інституту соціального страхування принципи субсидійності втілюються так. По-перше, організації соціального страхування є самокерованими. Це означає, що всі учасники системи (застраховані-працівники і страхувальники-роботодавці) несуть відповідальність за управління страховою організацією. Застосування даного механізму свідчить про серйозне обмеження елементів централізованого державного керівництва. Залучення основних соціальних суб'єктів (працівників і роботодавців) до управління страховими установами сприяє ослабленню конфліктів у цій сфері.

По-друге, характерними рисами діяльності інститутів соціального страхування є автономія державних ресурсів щодо держбюджету і існування взаємодоповнюючих форм соціального страхування (за рахунок цільових внесків) і соціальної допомоги (за рахунок знеособленої форми податкових платежів). Ще одна доктрина, покладена в основу формування інституту соціального страхування, - теорія солідарності.

Солідарність у суспільстві визначається взаємозв'язком людської праці, поділом і кооперацією праці, що викликають у членів соціальної групи моральні зобов'язання не тільки не нашкодити іншим, але і сприяти їм.

Сучасні вчені відносять до солідарних принципів побудови соціального життя - соціальну справедливість і наслідування альтруїстських настанов [1].

Підвищення рівня захисту трудящих від соціальних і професійних ризиків є одним з напрямків діяльності Міжнародної організації праці (МОП), створеної в 1919 р. Приводом для її створення стала революція в Росії. МОП була створена як міжнародна організація, покликана сприяти соціальному прогресові, встановленню і підтримці соціального миру між різними шарами суспільства, сприяти вирішенню гострих проблем еволюційним, мирним шляхом. МОП приймаються конвенції і рекомендації, які встановлюють міжнародні стандарти праці, у тому числі в сфері соціального страхування. У роботі МОП беруть участь майже всі країни, що входять у систему ООН.

Міжнародна конференція праці 10 травня 1944 року затвердила Декларацію, що одержала назву “Філадельфійської”, яка у 1946 році стала додатком до статуту МОП. У Декларації, зокрема, відзначалося, що: всі люди, незалежно від раси, віри або статі мають право на досягнення свого матеріального добробуту і духовного розвитку в умовах свободи і гідності, економічної стійкості і рівних можливостей; досягнення умов, за яких це буде можливим, повинне бути головною метою національної і міжнародної політики.

Таким чином, конференція визнала урочисте зобов'язання Міжнародної організації праці “сприяти прийняттю країнами світу програм, що мають за мету розширення системи соціального забезпечення”.

У тому ж 1944 році в прийнятій МОП Рекомендації про забезпечення доходу (№ 67) були внесені наступні уточнення: “Системи забезпечення доходу повинні зменшувати потребу і запобігати убогості шляхом відновлення до прийнятного розміру доходу, втраченого через непрацездатність (включаючи старість), або в зв'язку з нездатністю одержати оплачувану роботу, або через смерть годувальника”. У ній передбачалося здійснення на практиці цього принципу шляхом поєднання процедури забезпечення соціального страхування і соціальної допомоги. У Рекомендації містилося уточнення: “Управління справою соціального страхування повинно бути поєднане або координоване в рамках загальної системи служб соціального забезпечення, і особи, які роблять страхові внески через свої організації, повинні бути представлені в органах, які визначають адміністративну політику або дають поради відносно цієї політики, пропонують закони і розробляють правила”.

В коло найважливіших цілей соціального забезпечення, і зокрема соціального страхування, МОП включає: гарантовану і адекватну заміну втраченого доходу, реалізацію права на здійснення свого матеріального добробуту і духовного розвитку в умовах свободи і гідності; гарантований і широкий доступ до служб медичного обслуговування.

Позиція МОП в галузі соціального страхування полягає в тому, що порівно з іншими методами колективного соціального забезпечення (наприклад, соціальною допомогою) даний інститут захисту має важливі переваги: трудящі залучаються матеріально і морально в процес захисту свого здоров'я і працездатності; грошовими виплатами займаються спеціалізовані (а тому і високоефективні) страхові установи; гарантуються права громадян, які роблять внески, що захищає їх від довільних рішень органу, який відповідає за виплату допомоги.

Таким чином, основним інститутом соціального захисту працездатного населення у світі є соціальне страхування, а культура соціального страхування формувалася в розвинутих європейських державах протягом сторіч.

Системи соціального забезпечення є відображенням політичного, економічного і соціального середовища і мають можливість впливати на це середовище. Концепція соціального забезпечення з'явилася за складних історичних обставин, коли боротьба з крайньою убогістю була ключовим аспектом діяльності багатьох урядів. Тому основні інструменти, які визначають політику соціального забезпечення, передбачали, у першу чергу, вирішення таких питань як масштаб охоплення (індивідуальний і відносно ризиків), а також рівень захисту, який могла надати держава [2].

Соціальне забезпечення і, насамперед, основний його компонент - соціальне страхування, були пізніше визнані основним правом людини.

З 1944 р., коли МОП прийняла кілька основних документів в галузі соціального захисту, світ змінився: постійно мінялися потреби, цінності, економіка, демографія, політика значно еволюціонували. Соціальне забезпечення явилося результатом цього розвитку.

Соціальне забезпечення з'явилося як фундаментальна концепція захисту робітників і їхніх родин проти ризиків, властивих соціальним умовам. Фундаментальні норми соціального забезпечення з тих пір не змінилися. Відповідно до фундаментальних норм визначені наступні цілі соціального забезпечення: гарантований широкий доступ до служб медичного обслуговування; гарантована і адекватна заміна втраченого доходу; гарантовані основні засоби; гарантована участь або відновлення в системі соціального забезпечення.

Для досягнення цілей соціального забезпечення слугують засоби: соціальне страхування, соціальна допомога, громадські служби.

На рис. 1 показані компоненти державної системи соціального захисту і місце соціального страхування.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Компоненти державної системи соціального захисту і місце соціального страхування

фінансування обов'язковий соціальний допомога

Принципово важливо розрізняти державну соціальну допомогу і соціальне страхування.

Державне (обов'язкове) соціальне страхування і соціальна допомога - це форми соціального забезпечення, які відрізняються колом, забезпечених джерелами фінансування інститутів.

Соціальна допомога (підтримка) є додатковою формою соціального забезпечення, яка доповнює державне соціальне страхування. Вона надається громадянам у випадках, коли вони не мають права на одержання соціальних трансфертів по соціальному страхуванню. До основних видів соціальної допомоги відносять соціальні допомоги родинам, які мають дітей, одноразові допомоги біженцям, компенсації на оплату житла і комунальних послуг і т.д. Найважливішими функціями соціальної допомоги є згладжування доходів населення, боротьба з бідністю, що запобігає процесові “розмивання” людського капіталу. Соціальна допомога, надана без перевірки даних про страхові внески, на основі даних про особисті доходи дозволяє розширити коло осіб, які знаходяться під захистом держави.

Соціальне страхування - це система, при якій допомогу, насамперед, одержують ті, хто робив внески і їхні утриманці. Тому нормальним вважається той факт, що ті, хто більше вніс страхових внесків, повинні і більше одержувати, коли настає термін одержання допомоги. Фактор індивідуальної справедливості дозволяє фундаментально відрізнити соціальне страхування від соціальної допомоги.

Сильною стороною інституту соціального страхування є тісне поєднання індивідуального внеску особи, яка страхується і її страхувальника (роботодавця) з розміром пенсій і допомоги, які він може легко розрахувати виходячи з величини страхових тарифів, розміру заробітної плати і тривалості періоду страхових внесків. Хоча в соціальному страхуванні є і нестраховий перерозподіл, але він наближається до розумних меж, з якими, як правило, згодні особи, які страхуються і їхні роботодавці. Високий і надійний рівень соціального захисту і економічної безпеки, що досягається соціальним страхуванням, пов'язаний з гарантіями фінансових страхових ресурсів [3,4]. Арсенал фінансових механізмів гарантій містить у собі інтереси і участь основних соціальних суб'єктів соціального страхування: працівників і роботодавців.

Соціальне страхування виконує не тільки фінансові задачі з компенсації втрати заробітку. В принципі можна виділити наступні функції соціального страхування: фінансова - компенсація втрати заробітку у зв'язку з тимчасовою і постійною втратою працездатності або місця роботи; перерозподільна - перерозподіл доходів в суспільстві від багатих до бідних для вирівнювання доходів широких прошарків населення; відтворювальна - забезпечення частини відтворення робочої сили шляхом проведення великомасштабних програм з організації лікування, реабілітації інвалідів, оздоровлення трудящих і членів їхніх родин і т.д.; соціальна - пом'якшення соціальної напруженості в суспільстві шляхом забезпечення безпеки доходу, доступності медичного обслуговування; через зміцнення солідарності і зв'язку між поколіннями формування соціального капіталу - особливого нематеріального активу, пов'язаного з якістю взаємин між людьми і рівнем довіри в суспільстві.

Всі вищезгадані функції роблять соціальне страхування не тільки ефективним механізмом соціального захисту, але і важливим фактором забезпечення економічної безпеки і соціальної стабільності в суспільстві. Соціальне страхування є найважливішим для соціального розвитку інститутом, що служить для реалізації ідей солідарності і доступності соціального захисту.

Література

1. Роик В.Д. Предпосылки формирования культуры социального страхования Человек и труд, 1999, №12.

2. Соціальні ризики та соціальна безпека в умовах природних і техногенних надзвичайних ситуацій та катастроф / Відп. ред.: В.В. Дурдинець, Ю.І. Саєнко, Ю.О. Привалов. - К.: Стилос, 2001.

3. Ліпкан В.А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України: Монографія. - К.: Текст, 2003.

4. Мунтіян В.І. Економічна безпека України. - К.: КВІЦ, 1999.

Размещено на Allbest.ru