Функції центральних банків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Статус центральних банків, їх завдання та функції

2. Суть балансу центральних банків

3. Регулювання грошового обігу

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Нам уже відомо, що розуміють під монетарною політикою, що її проводить центральний банк. У розвинутій ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце -- він є центром грошово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та ре­гулювання пропозиції грошей у країні. Окрім цієї, центральний банк виконує низку інших функцій -- випускає в обіг національну валюту, зберігає золотовалютні резерви країни та обов'язкові резерви комер­ційних банків, виступає міжбанківським розрахунковим центром, здій­снює касове обслуговування уряду тощо. Крім того, центральний банк може бути покупцем і продавцем на міжнародних грошових ринках та координувати зарубіжну діяльність комерційних банків. Ще одна фун­кція -- «кредитора останньої надії»-- полягає в тому, що централь­ний банк забезпечує резервами банківську систему, коли масові банкрутства банків можуть спричинити банківську і фінансову па­ніку, що веде до банківської кризи.

У різних країнах існують різні моделі побудови центральних бан­ків та їхньої організаційної структури. У більшості країн центральні банки є державними. В окремих випадках центральний банк не на­лежить державі (наприклад Федеральна резервна система СІЛА, На­ціональний банк Швейцарії) або держава володіє лише частиною капіталу (наприклад у Банку Японії -- 55%). Центральний банк країни, незалежно від того, в чиїй власності він перебуває, керує грошовим обігом та кредитною системою країни. З населенням та діловими підприємствами центральний банк жодних операцій не здійснює.



1. Статус центральних банків, їх завдання та функції

Особлива роль в організації грошово-кредитної системи будь-якої країни належить центральному банку, який створює сприятливі умови для функціонування цієї системи через забезпечення макроекономічного аспекту стабільності цін, грошей і надійності банківського сектора. Процес створення центральних банків тісно пов'язаний із процесом демонетизації золота і переходом від грошової системи золотомонетного стандарту до системи обігу кредитно-паперових грошей.

Статус центрального банку - не лише найважливіший елемент становлення даного інституту в економіці, а й фактор, що має велике політичне та економічне значення для розвитку ринкової інфраструктури. Становище центрального банку є відображенням тих процесів, що відбуваються в економіці, рівня розвитку її політичних інститутів, демократичних традицій суспільства, його економічної культури тощо

В умовах ринкової економіки центральні банки є, як правило, установами, юридично незалежними від виконавчих органів влади, є їхнє головне призначення - забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання і координація діяльності грошово-кредитної сфери. У своїй діяльності центральні банки мають керуватися лише державними інтересами та чинним законодавством.

Історично у світі створення центральних банків відбувалося двома шляхами:

1) еволюційний - становлення центрального банку відбувалося протягом тривалого періоду часу шляхом поступового закріплення за ним монопольної емісії банкнот (Банк Англії, Банк Голландії, Банк Франції). Центральні банки цих країн виникли на 6 базі найбільших комерційних банків, у яких з розвитком кредитної системи відбувалася концентрація банкнотної емісії;

2) директивний держава приймала рішення про заснування Центрального банку, закріпивши за ним з моменту створення монопольне право випуску грошей у країні, наділивши його також функціями регулювання діяльності комерційних банків та грошово-кредитного регулювання економіки (Федеральна резервна система США, Резервний банк Австралії, Національний банк України).

Ряд авторів у своїх дослідженнях стверджують, що сутність центрального банку найбільш доцільно розглядати саме через призму його основних функцій. Як вважає О.В. Дзюблюк, на першій стадії аналізу цілком прийнятною є власне оцінка основних функцій центрального банку, що визначають його сутність та специфіку, а на другій - дослідження генезису вказаних функцій з огляду на їх роль в організації грошово-кредитних відносин суспільства.

З урахуванням вищевикладеного на першій стадії аналізу найбільш прийнятним видається застосування традиційного підходу до розгляду діяльності центрального банку, що передбачає виділення чотирьох базових функцій, а саме:

- Емісії готівки й організації

- Банкір уряду

- Реалізації грошово-кредитної грошового обігу;

- «Банк банків»

- політики

Усі зазначені функції є притаманними центральним банкам у країнах з розвинутою ринковою економікою, де діє дворівнева банківська система, що виявляє можливості її верхнього рівня ефективно організовувати діяльність банківських установ і забезпечувати погреби всіх суб'єктів ринку у кредитно-розрахункових та інших послугах відповідних інститутів.

Функція «емісії готівки й організації грошового обігу» пов'язана з монопольним правом центрального банку на випуск банкнот - законних платіжних засобів, на території даної країни.

Згідно Європейського економічного і валютного союзу з 1 січня 2002 р. на території країн, які запровадили євро були емітовані в готівковий обіг євробанкноти і євромонети. Євро стала єдиною валютою на території країн Європейського союзу. В Україні емісійним центром готівкового обороту виступає Національний банк України, який із завершенням у 1996 р. грошової реформи емітує в обіг національну валюту - гривні та копійки. Як емісійний центр країни він має повноваження у сфері організації і регулювання готівкового грошового обороту.

Функція «банк банків» полягає в кредитно-розрахунковому обслуговуванні центральним банком усіх інших банківських установ країни та здійснення банківського регулювання й нагляду за ними. Ця функція передбачає діяльність центрального банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції. Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями і населенням, а впливають на економічні процеси опосередковано - через систему комерційних банків, здійснюючи відповідне обслуговування останніх. Участь центрального банку у розрахунковому обслуговуванні комерційних банків може мати різні форми.

Централізована система передбачає здійснення міжбанківських розрахунків через рахунки комерційних банків, відкриті в центральному банку. Децентралізована система передбачає два варіанти розрахунків:

- через приватні розрахунково-клірингові центри з проведенням остаточних розрахунків (сальдо взаємних міжбанківських вимог та зобов'язань) через центральний банк;

- через кореспондентські рахунки, які комерційні банки відкривають один в одного.

У багатьох країнах світу, крім централізованої платіжної системи, функціонують децентралізовані системи. Наприклад, у США поруч із централізованою платіжною системою Fed Wire, що належить ФРС і за якою кожний федеральний резервний банк є водночас розрахунковою палатою для банків свого округу, функціонує децентралізована система міжбанківських клірингових розрахунків - CHIPS (Clearing House Interbank Payments System).

В Україні Національний банк запровадив загальнодержавну Систему електронних міжбанківських розрахунків, що забезпечує здійснення розрахунків на всій території країни.

Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні комерційних банків має багатогранне функціональне призначення:

- кредити центрального банку - це один з інструментів впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу й розширює пропозицію грошей, тоді як зниження обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей. Кредитна діяльність центрального банку впливає також на рівень ринкових процентних ставок;

- центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності;

- кредити центрального банку - це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи.

Центральні банки використовують різні способи кредитування (рефінансування) комерційних банків. Так, наприклад, надання ломбардних кредитів може відбуватися за двома методами:

- прямий метод. Центральний банк надає кредит безпосередньо банку, який подав кредитну заявку, під фіксовану процентну ставку;

- тендерний (аукціонний) метод. Банки - потенційні позичальники подають кредитні заявки центральному банку, який організовує торги.

Функція центрального банку «банк банків», як було визначено раніше, пов'язана з регулюванням діяльності банківських установ країни. Під регулюванням банківської діяльності розуміють:

- використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг та структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;

- ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві й регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;

- застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи та на проведення центральними банками ефективної монетарної політики.

До основних повноважень центрального банку як регулятивно-наглядового органу належать такі:

- регулювати доступ до банківської системи. Це означає, по-перше, можливість визначити певні вимоги й умови, що є обов'язковими для отримання ліцензії на право вести банківську діяльність, по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням цих вимог та умов;

- забезпечувати розумне регулювання діяльності банків, тобто яке, з одного боку, не обмежує їхньої самостійності у підтримуванні фінансової стійкості, а з іншого:

- передбачає певні вимоги до банків, спрямовані на мінімізацію банківських ризиків;

- регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду;

- здійснювати інспекційні перевірки в банках;

- застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків;

- брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд, призупиняти їхню діяльність, організовувати реорганізацію та ліквідацію банків.

В Україні органом банківського регулювання та нагляду є Національний банк.

Функція «банкір уряду» полягає в організації центральним банком кредитнорозрахункового обслуговування урядових структур, а також проведення операцій, пов'язаних з касовим виконанням державного бюджету, обслуговуванням державного боргу та зберіганням золотовалютних резервів країни.

Центральні банки, виконуючи роль фінансового агента уряду, як правило, беруть активну участь в організації випуску державних боргових зобов'язань, їх розміщенні і підтриманні ринкового курсу.

В Україні Національний банк здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує роль платіжного агента уряду з обслуговування державного боргу.

Функція «реалізації грошово-кредитної політики» визначає місце і роль центрального банку в ринковій системі організації господарських процесів. Центральний банк вживає регулятивних заходів у грошово-кредитній сфері економічних відносин з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили.

Основним об'єктом грошово-кредитного регулювання з боку центрального банку виступає кредитна діяльність комерційних банків, що безпосередньо позначається на 9 сукупній грошовій масі, від величини якої у свою чергу залежить динаміка основних показників розвитку економіки.

Україні Національний банк відповідно до чинного законодавства розробляє основні напрями єдиної грошово-кредитної політки, згідно з якими здійснює регулювання грошового обігу. Пропозиції Правління НБУ щодо основних напрямків державної грошово-кредитної політики щорічно затверджуються Верховною Радою України.

Основою для розробки грошово-кредитної політики є прогнозна програма економічного і соціального розвитку держави, яку розробляє уряд, макроекономічні показники розвитку України і Закон України «Про державний бюджет України» на відповідний період.

2. Суть балансу центральних банків

Оскільки монетарну політику здійснює центральний банк краї­ни, доцільно розглянути суть його балансу. Як і баланс комерційних банків, баланс центрального банку складається з активів і пасивів.

Основними видами активів центрального банку е цінні папери, позики комерційними банкам, золотовалютні резерви та ін.

Цінні папери -- це головно державні облігації, куплені централь­ним банком. Ці цінні папери уряд випускає для фінансування мину­лого і поточного дефіциту державного бюджету, тому вони є части­ною державного боргу. Центральний банк купує державні цінні папери на відкритому ринку у населення чи комерційних банків або безпосередньо у міністерства фінансів. Купівля--продаж державних цінних паперів дає змогу центральному банкові впливати на резерви комерційних банків і, отже, на їхню здатність створювати гроші через надання позик.

Позики комерційним банкам -- це кредити, які центральний банк надає комерційним банкам. Рівень облікової ставки впливає на ве­личину цих позик.

Золотовалютні резерви містять вартість монетарного золота, ва­люту інших країн та СДР.

Інші активи -- це облігації, що поіменовані в іноземних валютах, а також такі матеріальні товари, як комп'ютери, устаткування при­міщень або будівлі, що перебувають у власності центрального банку.

У підрозділі "Пасиви" основними є такі статті: резерви комерцій­них банків, депозити скарбниці (казначейства), банкноти центрально­го банку та інші його зобов'язання.

Резерви комерційних банків -- це обов'язкові резерви, які комер­ційні банки зберігають у центральному банку.

Депозити казначейства -- це кошти від податкових надходжень та гроші, отримані з продажу облігацій населенню чи банкам. Для казначейства ці вклади є активами, а для центрального банку -- пасивами.

Банкноти Національного банку України визначають пропозицію грошей в державі. Ці паперові гроші е вимогами на активи НБУ. Тільки банкноти, що перебувають у обігу, є зобов'язаннями цент­рального банку, оскільки ті, що містяться у його касі, не є ні акти­вом, ні пасивом.

Ознайомившись із балансом центрального банку, можемо тепер розглянути знаряддя, за допомогою яких цей банк може впливати на здатність банківської системи створювати гроші.

3. Регулювання грошового обігу

центральний банк грошовий кредитний

Регулювання грошового обігу - сукупність заходів, що відбуваються в сфері грошового обігу з метою забезпечення його сталості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошових потреб сфери обігу.

Регулювання грошового обігу є складовою грошово-кредитної політики держави.

Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.

Вплив на основні параметри грошового обігу здійснюється через такі інструменти:

– прямі (механізми готівкової емісії, встановлення межі кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам, пряме регулювання позикових операцій банків, визначення маржі, межі на вартість кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами мікроекономічної політики, для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту);

– опосередковані (здійснення операції на відкритому ринку, регулювання норм банківських резервів, регулювання облікової ставки процента на позики, що надаються центральним банком).

Операції на відкритому ринку - гнучкий валютно-платіжний інструмент, який виявляється у продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на відкритому ринку в комерційних банках, а також застосування для проведення експансивної (купівля цінних паперів) або рестрикційної (продаж цінних паперів) грошово-кредитної політики.

Політика облікової ставки виявляється в змінах облікової ставки до кон'юнктурних коливань економіки і застосовується для управління кредитною активністю.

Політика мінімальних резервів - найжорсткіший інструмент грошово-кредитного регулювання, виявляється в маніпуляції нормою обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані зберігати на рахунках у центральному банку, застосовується ж засіб швидкого стиснення чи розширення кредитної маси в системі.

Грошово-кредитна політика - це сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, які приводить держава.

Розроблення і реалізація грошово-кредитної політики - це основна функція центрального банку.

Основними типами грошово-кредитної політики є:

– політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей") - весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується, згідно з динамікою економічного циклу, стисненню обсягів грошової та кредитної експансії;

– політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих грошей") - забезпечення доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.

До цілей грошово-кредитної політики віднести: можна

– стратегічні - можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;

– проміжні - досягнення такого стану деякими економічними змінними, що сприятиме досягненню стратегічних цілей;

– тактичні - мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Суб'єктами грошово-кредитної політики є: банківська система - центральний банк і комерційні банки; урядові структури - Міністерство фінансів або казначейські органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи.

Для грошово-кредитного регулювання Центральний банк використовує такі інструменти:

– регулювання резервної норми комерційних банків;

– зміну норми банківського процента;

– рефінансування комерційних банків;

– валютне регулювання.

Операції на відкритому ринку - це здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.

Коли Центральний банк купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює таким способом додаткову грошову емісію. При цьому, в зв'язку зі зростанням резерві, збільшується кредитний потенціал комерційних банків.

Обов'язкові резерви - це частина (норма в процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно з чинним законодавством або зі встановленими нормативними активами, має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у Центральному банку.

Облікова ставка відіграє опосередковану функцію - визначає комерційним банком вартість кредитів центрального банку.

Якщо облікова ставка процента знижується, то в комерційних банків виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно, через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів.

Рефінансування комерційних банків здійснює центральний банк шляхом регулювання попиту на свої позички з боку комерційних банків з урахуванням зміни їх асортименту, обмеження цільового призначення, лімітування обсягів окремих позичок тощо.

Валютне регулювання центральний банк застосовує у разі планового зменшення маси грошей в обігу, при ньому він продає на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призводить до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, при збільшенні маси грошей в обігу центральний банк купує відповідну масу іноземної валюти.

Фіскально-бюджетна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

Основними функціями фіскально-бюджетної політики є:

– вплив на стан господарської кон'юнктури;

– перерозподіл національного доходу;

– накопичення необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Дискреційна та недискреційна фіскально-бюджетна політика - це основні її типи.

Дискреційна фіскально-бюджетна політика, за якої уряд свідомо маніпулює податками і державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контроль за інфляцією і прискоренням економічного зростання. Основні заходи - зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов'язаних з витратами, зміни програм "трансфертного типу" (перерозподільних) і циклічні зміни рівня податкових ставок.

Недискреційна фіскально-бюджетна політика - це пасивна політика, пов'язана з автоматичною зміною в рівнях державних витрат і податків.

У сфері державного регулювання ринкової економіки існує необхідність застосування цілісної внутрішньо збалансованої системи заходів фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні допустимо (понад 3-4 % ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

Дефіцит державного бюджету - це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Він становить одну з основних причин інфляції. Однак дефіцит державного бюджету не є небезпечним для економіки загалом, якщо перебуває на рівні 2-3 % ВВП. У протилежному випадку дефіцит державного бюджету негативно відображається на формуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки загалом. Джерелами покриття дефіциту державного бюджету є:

– збільшення кількості грошей (емісія);

– збільшення випуску облігацій Міністерства фінансів (Казначейства);

– скорочення валютних резервів центрального банку;

– позики в зовнішніх кредиторів.

Унаслідок монопольного права друкування грошей уряд отримує дохід, що називається сеньйораж.

Покупцями облігацій Міністерства фінансів (Казначейства) можуть бути:

– центральний банк;

– комерційні банки;

– домашні господарства;

– іноземці (як приватний, так і суспільний сектор).

Купівля центральним банком державних боргових зобов'язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Монетизація державного бюджету призводить до інфляції. У країнах з високою інфляцією населення, зазвичай, не купує нових державних боргових зобов'язань, валютні резерви центрального банку вичерпані, тому держава фінансує бюджетний дефіцит через емісію.



Висновок

отримання комерційними банками позик у центрального банку збільшує їхні резерви та здатність до кредитування.

Центральний банк контролює обсяг позичених у нього комер­ційними банками коштів через облікову ставку. Зниження облікової ставки заохочує комерційні банки до отримання додаткових резер­вів через позики у центрального банку. Кредити комерційних банків на основі цих позик збільшують пропозицію грошей. Підвищення облікової ставки знеохочує дисконтні позики і, отже, стримує збіль­шення пропозиції грошей у національній економіці.

Однак результати від зміни облікової ставки залежать не від цен­трального банку, а від комерційних банків. Якщо, наприклад, об­лікову ставку знижено, але небагато банків хочуть взяти дисконтні позики, то це може не вплинути на резерви банків і пропозицію гро­шей. Обсяг позик у центрального банку визначається не лише рів­нем облікової ставки, а й вартістю отримання позики з альтернатив­них джерел, зокрема рівнем процентної ставки на міжбанківському ринку. Якщо процентна ставка на цьому ринку нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центрального зменшується.

Наслідки зміни облікової ставки досить невизначені для націо­нальної економіки, бо центральний банк не може точно передбачи­ти обсяг кредитів, які візьмуть у нього комерційні банки. Загалом зміна облікової ставки здебільшого сигналізує про наміри централь­ного банку щодо майбутньої монетарної політики.

Норма резервування. Центральний банк може впливати на здат­ність створювати гроші, змінюючи норму резервування. Підвищення норми резервування збільшує величину обов'язкових резервів, що їх повинні зберігати банки. Інакше кажучи, надлишкові резерви переводяться в обов'язкові, що зменшує здатність комерційних бан­ків до створення грошей через надання позик. Водночас підви­щення норми резервування означає зменшення розміру грошового мультиплікатора, а це ще більшою мірою звужує пропозицію грошей.

Зниження норми резервування зменшує обов'язкові резерви, пе­реводячи їх у надлишкові, що збільшує здатність банків створювати гроші через надання позик. Водночас зростання розміру грошового мультиплікатора посилює цю здатність комерційних банків.

Отже, норма резервування впливає на здатність банківської систе­ми створювати гроші за двома напрямами. По-перше, вона змінює ве­личину надлишкових резервів комерційних банків. По-друге, вона змінює розмір грошового мультиплікатора.



Список використаної літератури

1. Адамик Б. П. Національний банк і грошово-кредитна політика / Б. П. Адамік. Тернопіль: Карт-бланш, 2018.

2. Банківська енциклопедія / С. Г. Арбузов, Ю. В. Колобов, В. І. Міщенко та ін. К.: Центр наукових досліджень Національного банку України: Знання, 2018.

3. Любунь О. С. Національний банк України: основні функції, грошово-кредина політика, регулювання банківської діяльності: навч. посібн. / О. С. Любунь, В. С. Любунь. К.: Центр навчальної літератури, 2018

4. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін: монографія / за заг. ред. В. С. Стельмаха. К.: Центр наукових досліджень НБУ, УБС НБУ, 2019

5. Про порядок формування банківською системою України обов'язкових резервів: Положення НБУ. Затв. Постановою Правління Національного банку України від 26.12.96 № 333 із змінами та доповненнями [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.rada.kiev.ua.

Размещено на Allbest.ru

...