Комерційні банки

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Комерційні банки

1.1 Визначення та фінансові ресурси комерційних банків

Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення за рахунок власних, залучених і запозичених грошових коштів.

У системі грошово-кредитних відносин ключове місце займають банки. Банки поділяються на центральні й комерційні (ділові). В Україні діє дворівнева банківська система. Центральний банк є першим рівнем банківської системи країни (в Україні це - НБУ), а комерційні - другим.

Класифікація комерційних банків

За формою власності виділяють:

унітарні комерційні банки. Унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Ощадбанк і Укрексімбанк;

банки з колективною формою власності. В Україні частка капіталу кожного із засновників є законодавчо обмеженою - 35 % статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох фізичних або юридичних осіб.

За організаційною формою:

акціонерні товариства відкритого та закритого типу (акціонерні банки - 84 % загальної кількості банків України);

товариства з обмеженою відповідальністю - пайові банки (в Україні становлять близько 16 % від їх загальної кількості).

За розміром капіталу:

малі банки;

середні банки;

великі банки.

В Україні більшість банків - середні (активи понад 10 млн грн). Найбільшими банками в Україні (активи 1,1-1,4 млн дол.) є: Приватбанк, Райффайзен банк Аваль, Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Укрсиббанк, Укрексімбанк, Ощадбанк, банк «Надра».

Комерційні банки класифікуються за різними ознаками і критеріями. Вони виконують різноманітні операції, які поділяються на традиційні і нетрадиційні. До перших належать кредитування, розрахунки, залучення вкладів тощо. До других - різноманітні послуги (лізингові, факторингові, консультативні тощо). Традиційні операції бувають активними й пасивними.

За мережею філій:

багатофілійні банки;

малофілійні банки;

безфілійні банки.

В Україні найбільшу мережу філій нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення в усіх адміністративних районах країни.

До багатофілійних банків відносять Райффайзен банк Аваль (понад 200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 100 одиниць). Більшість вітчизняних банків є мало- і безфілійними.

За діапазоном операцій:

- універсальні банки;

спеціалізовані банки;

галузеві банки.

Переважна більшість банків в Україні - це універсальні фінансові установи. Прикладами спеціалізованих банків є Ощадбанк, АКБ «Аркада», Міжнародний іпотечний банк. Прикладами галузевих банків є Промінвестбанк, Автозазбанк.

Реєстрацію новостворених комерційних банків здійснює Національний банк України.

Фінансові ресурси комерційних банків - це сукупність грошових коштів, що перебувають у розпорядженні комерційного банку і використовуються для виконання певних операцій. До фінансових ресурсів комерційного банку належать власні, залучені та запозичені кошти.

Функція власного капіталу банку (захисна функція) - страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покривання поточних збитків від банківської діяльності.

Функція залучених і запозичених коштів - забезпечення оперативної діяльності банку.

Власні ресурси банку - це статутний та резервний фонди, створені для забезпечення фінансової сталості, комерційної та господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного та минулого років.

Пасивні операції комерційних банків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції. Серед активних операцій провідними є кредитні та інвестиційні. Кредитування банківських клієнтів здійснюється відповідно до певних принципів та умов. Інвестиційні операції слугують для створення вторинних банківських резервів, диверсифікації активів та отримання доходів. Кредитні й інвестиційні операції тісно пов'язані між собою, їм притаманні ризики, для запобігання й оптимізації яких банки використовують певний запобіжний механізм.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку.

Резервний фонд комерційного банку призначений покривати можливі збитки від банківської діяльності, а також сплачувати дивіденди за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує імовірність його банкрутства.

Порядок створення резервного фонду встановлюють на зборах акціонерів. Розмір резервного фонду становить приблизно 50 % від розміру статутного фонду. Резервний фонд формується за рахунок відрахувань з прибутку, які повинні дорівнювати не менше 5 % від суми отриманого річного прибутку.

Залучені кошти банку - це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (фізичних та юридичних осіб), розміщених в активах з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку.

Залучені кошти комерційного банку бувають:

- депозитні;

- недепозитні (наприклад, емісія банком власних акцій для залучення капіталу).

Запозичені кошти банку охоплюють кредитні ресурси та емісію власних боргових цінних паперів (облігацій внутрішнього ринку, єврооблігацій тощо).

1.2 Фінансова стійкість комерційних банків

Банківська діяльність супроводжується низкою ризиків. Класифікація банківських ризиків.

Зовнішні ризики:

Політичний - ризик імовірності зміни законодавства, громадянської війни чи війни з іншою державою; відмова уряду виплачувати борги держави.

Економічний - спад виробництва, структурні кризи, інфляція тощо.

Соціальний - зміни в структурі населення (наприклад, висока народжуваність або старіння населення), майновому статусі клієнтів (швидка диференціація населення за доходами, яка збільшує соціальну напруженість).

Природний - стихійні лиха (землетруси, посухи, повінь).

Системний - ризик, пов'язаний з діяльністю банківської системи в цілому.

Внутрішні ризики:

1) Комерційні ризики (характерні не тільки для комерційних банків, а й для будь-якої підприємницької структури):

конкурентний - пов'язаний зі зниженням конкуренто-спроможності банку, втратою через це клієнтів та відтоком ресурсів;

валютний - ризик валютних збитків через зміну курсу національної валюти стосовно іноземної валюти під час проведення зовнішньоторговельних, кредитних операцій;

кадровий - некомпетентність або недобросовісність персоналу банку;

диверсифікаційний - незбалансовані вкладення активів банку або залучення ресурсів. Цей ризик стосується кредитного та інвестиційного портфелів банку.

2) Специфічні ризики (пов'язані з особливостями банківської діяльності):

кредитний - пов'язаний із невиконанням (несвоєчасним виконанням) своїх зобов'язань постачальником; невиконанням своїх зобов'язань перед іншими кредиторами тощо;

процентний - пов'язаний зі зміною процентних ставок за вкладеннями та зобов'язаннями (ціновий ризик) або з невиплатою процентів позичальником тощо;

- ліквідності - пов'язаний із нездатністю банку своєчасно задовольнити вимоги вкладників і кредиторів та виконати інші свої зобов'язання.

Мінімізація ризиків - умова забезпечення фінансової стійкості комерційного банку.

Для діяльності банків велике значення має їх стабільність. Вона означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов'язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування.

Забезпечується стабільність за допомогою дотримання економічних параметрів, що встановлені центральним банком, і підтримання оптимального рівня прибутковості.

Статична фінансова стій-кість - дотримання параметрів діяльності банку (капітал, ліквідність, платоспроможність, прибутковість, рівень проблемних активів тощо ) в допустимих межах.

Динамічна фінансова стій-кість - врівноважене і збалансоване зростання позитивних та зниження негативних пара-метрів діяльності банку в межах допустимого ризику відповідно до визначеної системи стратегічних і поточних цілей функціонування банку.

Регулювання - заходи, спрямовані на досягнення певних параметрів діяльності комерційного банку.

Стабілізування - заходи, спрямовані на підтримання характеристик банківської діяльності на певному рівні.

Методи забезпечення фінансової стійкості комерційних банків

1) Зовнішні методи

Регулювальні заходи:

а) грошово-кредитне регулювання (операції на відкритому ринку, політика обов'язкових мінімальних резервів, облікова політика, валютна політика тощо);

б) правове регулювання - законодавче закріплення норм і правил банківської діяльності;

в) економічне регулювання - нормативні та податкові заходи впливу на банківську діяльність.

Так, законодавчо встановленими нормативами банківської діяльності є:

вимоги Національного банку України щодо розміру та структури власного капіталу, диверсифікації банківських ризиків (максимальний розмір позики на одного позичальника) тощо;

критерії (показники) фінансово-стабільного банку, зокрема, співвідношення кредитів і загальних зобов'язань (130%), частка статутного фонду в капіталі банку (80%), співвідношення капіталу та зобов'язань банку (50%), частка міжбанківських кредитів у загальних зобов'язаннях (20%), частка цінних паперів власного боргу в загальних зобов'язаннях (10 %), співвідношення капіталу та активів банку тощо.

Податкові регулювальні заходи - це система заходів, спрямованих на втручання держави в діяльність комерційних банків як з метою наповнення державного бюджету, так і з метою регулювання їх фінансової стабільності (податкові пільги, тарифи тощо).

Стабілізуючі заходи:

а) адміністративні (реєстрація і ліцензування);

б) звітність комерційних банків Національному банку України та оцінювання їхньої діяльності;

в) реорганізація та реструктуризація комерційних банків.

2) Внутрішні методи

Регулюючі заходи:

а) управління активами і пасивами.

Управління пасивами - пошук найбільш стабільних джерел залучених ресурсів і розробляння методів їх залучення з урахуванням конкуренції на ринку банківських послуг.

Управління активами - заходи щодо досягнення максимальних доходів з одночасним зниженням ризику з метою забезпечення фінансової стійкості комерційного банку.

Політика управління активами і пасивами буває:

агресивна;

оборонна;

помірна.

Стратегія управління пасивами - орієнтування банків на дрібних вкладників зі строковими депозитами або на обмежену кількість великих клієнтів;

б) оптимізація ресурсів;

в) диверсифікація діяльності;

г) оптимізація організаційно-функціональної структури банку.

Стабілізуючі заходи:

а) капіталізація банку;

б) формування страхових резервів;

в) ефективність менеджменту та обґрунтування управлінських рішень;

г) підвищення прибутковості тощо.

1.3 Види послуг комерційних банків

Види банківських послуг

Існують такі види банківських послуг:

розрахунково-касові: відкриття та ведення рахунків у національній та іноземній валютах; розрахункове обслуговування клієнтів; послуги електронних розрахунків; касове виконання державного бюджету;

кредитні: міжбанківське кредитування; кредитування під заставу; іпотечне кредитування; довгострокове кредитування; споживче кредитування; факторингові послуги; лізингові послуги;

3) інвестиційні: прямі інвестиції комерційних банків; портфельні інвестиції; створення промислово-фінансових груп;

4) операції з цінними паперами: емісія власних цінних паперів; випуск власних платіжних документів (чеки, векселі); операції з короткостроковими цінними паперами (облік векселів); спекулятивні операції з цінними паперами; інвестиційні операції з цінними паперами; посередницькі послуги на ринку цінних паперів (депозитарні, трастові тощо);

Послуги як кінцевий продукт банківської діяльності слід відрізняти від банківських операцій, що являють собою внутрішньобанківські технологічні процеси, котрі забезпечують виробництво окремих видів послуг. Послуги банків, як і будь-які інші, нерозривно пов'язані з їх виробниками і споживачами (банками та їхніми клієнтами), тобто не можуть існувати відокремлено від них. За характером виробництва банківські послуги поділяються на ресурсні та комісійно-посередницькі. Надання перших з них потребує попереднього накопичення адекватного обсягу грошових ресурсів, а для надання других таке накопичення в більшості випадків не потрібне.

посередництво на фінансових ринках: видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб; купівля-продаж дорогоцінних металів та виробів із них; довірчі (трастові) операції;

операції на валютному ринку: купівля-продаж іноземної валюти; операції страхування (хеджування) фінансових ризиків з використанням валютних інструментів;

обслуговування зовнішньоекономічної діяльності: виконання всіх видів банківських послуг (розрахунково-касових, кредит-них, посередницьких) для підприємств, що спеціалізуються на зовнішньо-економічній діяльності.

У підручнику [8, стор. 641] дано такий висновок. «Послуги, які комерційні банки надають своїм клієнтам, є продуктом банківської діяльності, мають свою вартість і включаються у вартість валового внутрішнього продукту, створеного економічною системою країни. Це дає підстави розглядати банківництво як галузь економіки, яка безпосередньо впливає на обсяг ВВП, а окремі банки - це фірми, що займаються продуктивною діяльністю.» Включення вартості банківських послуг у вартість ВВП та «підстави розглядати банківництво як галузь економіки, яка БЕЗПОСЕРЕДНЬО (?!) впливає на обсяг ВВП» - це дискусійні питання , але твердження, що «окремі банки - це фірми, що займаються продуктивною діяльністю» - надто упереджене.

Для прикладу при розгляді видів банківських послуг розглянемо і дамо детальну характеристику такій банківській послузі, як «Іпотечне житлове кредитування».

Банківська послуга «Іпотечне житлове кредитування»

Економічні та соціальні функції іпотечного ринку:

мультиплікаційний ефект розвитку іпотечного ринку;

макроекономічна стабілізація (стимулювання сукупного внутрішнього попиту);

розв'язання соціальних проблем;

розвиток фінансової системи країни (зокрема, фінансових ринків);

демократизація суспільства (поряд зі свободою слова, свободою зібрань, незалежними засобами масової інформації тощо - свобода пересування, свобода вибору місця та країни проживання).

Існують такі види іпотечного ринку: первинний і вторинний. Первинний іпотечний ринок - країни Західної Європи. Первинний і вторинний іпотечний ринок - США та Канада.

Організація первинного іпотечного ринку передбачає:

- внесення клієнтом до кредитної установи початкового внеску (15-30 % вартості кредиту) та отримання довгострокового кредиту під заставу купленого за кредитні кошти житла;

- систему будівельних заощаджень, яка пов'язана з функціонуванням різноманітних будівельних та будівельно-ощадних кас і товариств. За цією схемою створюються як відкриті, так і закриті товариства, які функціонують за принципом каси взаємодопомоги, їхні члени протягом 4-6 років поступово нагромаджують певну суму коштів (30-40 % від вартості кредиту), а потім отримують від товариства іпотечний кредит під заставу купленого за кредитні кошти житла.

Особливістю первинного іпотечного ринку є те, що кошти з фінансових ринків або не залучають до фінансування іпотечних кредитів, або залучають лише частково.

Організація вторинного іпотечного ринку передбачає сек'юритизацію іпотечних кредитів (перетворення їх у боргові цінні папери - «заставні») і рефінансування завдяки цьому іпотечних кредитів із залученням коштів фінансових установ, які працюють на фінансових ринках країни.

Вторинні ринки іпотечного житлового кредитування функціонують у США, Канаді, деяких країнах Латинської Америки, Африки та Азії.

Фінансові ресурси житлового іпотечного кредитування

Заощадження населення у різноманітних їх формах: заощадження в банках, контрактні будівельні заощадження в небанківських фінансово-кредитних установах (будівельні каси, ощадно-позичкові каси, ощадно-позичкові асоціації тощо), заощадження населення, які акумулюються у пенсійних фондах, страхових компаніях, кредитних спілках, фондах спільного інвестування.

Кошти суб'єктів підприємницької діяльності, залучені завдяки купівлі суб'єктами підприємницької діяльності іпотечних цінних паперів у фінансових установ і подальшому спрямуванню отриманих грошей на рефінансування іпотечних кредитів.

Ресурси, залучені з фінансових ринків через систему рефінансування іпотечних кредитів, яка передбачає:

а) надання іпотечних житлових кредитів комерційними банками;

б) випуск заставних (заставна - різновид боргового зобов'язання. Право претензій на власність, яке виникає внаслідок застави під кредит або виплати боргу і втрачає свою силу після виплати цього кредиту або погашення боргу);

в) скуповування заставних операторами вторинного іпотечного ринку ;

г) формування пулів іпотек за стандартними ознаками;

д) випуск іпотечних облігацій операторами вторинного ринку, забезпечених пулами іпотек;

є) продавання іпотечних облігацій пенсійним фондам, інвестиційним фондам і компаніям, страховим компаніям;

ж) рефінансування іпотечних кредитів (залучені кошти спрямовують на придбання нових іпотечних заставних на первинному ринку).

4) Ресурси державного та місцевих бюджетів:

державні житлові програми, які кредитуються з бюджету під заставу житла;

надання державної премії учасникам будівельних товариств, ощадно-будівельних кас та асоціацій. Розмір цієї премії, як правило, становить 30 % річного внеску учасника такої каси до її фонду. Це дозволяє зацікавити учасників таких кас і товариств у нагромадженні ресурсів не тільки з метою будівництва власного житла, але й з метою вигідного капіталовкладення. Німецький досвід свідчить, що одна марка, виплачена учаснику будівельної каси у вигляді державної премії, забезпечує приріст інвестицій будівельних товариств у житлове будівництво в розмірі понад 20 марок;

державні субсидії для сплати процентів чи першого внеску за іпотечними кредитами;

державне страхування іпотечних кредитів та державне страхування облігацій, які випускають оператори вторинного іпотечного ринку;

податкове стимулювання тощо.

Фінансові ризики діяльності на іпотечному ринку житла

1) Фінансові ризики - ризики, пов'язані з діяльністю фінансово-кредитних установ, що здійснюють іпотечне житлове кредитування.

Кредитні ризики - невиконання (несвоєчасне виконання) своїх зобов'язань позичальником; невиконання кредитором своїх зобов'язань перед іншими кредиторами; галузеві ризики; невизначеність перспектив розвитку житлового будівництва, умов ведення підприємницької діяльності в цьому секторі та дохідності цієї діяльності.

Ризики ліквідності - нездатність фінансово-кредитної установи своєчасно задовольнити вимоги вкладників і кредиторів та виконати інші свої зобов'язання.

Цінові ризики - ризики, пов'язані з непередбаченими змінами дохідності фінансово-кредитної установи чи вартості її зобов'язань, а також зобов'язань, які несуть інші контрагенти перед цією установою. Цінові ризики охоплюють: ризики, пов'язані зі зміною процентних ставок за вкладеннями та зобов'язаннями; ризики, пов'язані зі змінами ринкової вартості активів фінансово-кредитної установи; валютні ризики, які пов'язані зі змінами вартості активів і пасивів, номінованих в іноземній валюті; ризики інфляції. комерційний банк фінансовий репутація

Ризики запровадження нових кредитних продуктів (банківських технологій, схем фінансування та рефінансування іпотечних кредитів). З одного боку, ці продукти можуть бути не прийняті потенційним покупцем, з іншого боку - імовірність великих витрат фінансово-кредитною установою на їх упровадження.

Ризики втрати репутації фінансово-кредитної установи і фінансово-кредитної системи в цілому, ризики, які можуть супроводжуватися серйозними фінансовими втратами.

Ризики стратегічного управління - ризики, пов'язані з вибором стратегії розвитку фінансово-кредитної установи. У випадку помилкової стратегії така фінансово-кредитна установа може дійти до банкрутства.

2) Ризики діяльності емітентів іпотечних цінних паперів

Ризики невиконання емітентами цінних паперів своїх зобов'язань щодо забезпечення дохідності цінних паперів і щодо їх своєчасного погашення (іпотечні облігації первинного та вторинного ринків житла).

Ризики можливості банкрутства емітентів, зобов'язання якої гарантує уряд.

Ризики, пов'язані з посиленням нестабільності функціонування фінансових ринків, - можливе утворення різноманітних фінансових пірамід, що вимагає особливої уваги від держав та наднаціональних міждержавних утворень до сфери регулювання функціонування таких ринків та міжнаціональних фінансових потоків.

3) Ризики, пов'язані із заходами державного регулювання іпотечного житлового ринку.

Ризики, пов'язані зі змінами правових основ іпотечного житлового ринку, які стосуються інтересів усіх його учасників.

Ризики податкового регулювання цього ринку - відмова держави від податкового стимулювання іпотечного житлового кредитування тощо.

Ризики невиконання державою своїх соціальних зобов'язань перед учасниками іпотечного житлового ринку - невиконання державою своїх гарантій, наданих за іпотечними цінними паперами, або гарантій, наданих учасникам іпотечного ринку, зокрема, за заощадженнями громадян.

Ризики, пов'язані із загальноекономічною кон'юнктурою, кон'юнктурою на ринку житла - погіршення макроекономічної ситуації в країні, зміна економічного укладу в країні, відновлення системи державного житлового забезпечення тощо.

Размещено на Allbest.ru

...