Автотранспортне страхування в країнах Європейського союзу

Мінімальні суми покриття обов'язковим страхуванням

Кожна держава-член вимагає, щоб страхування автотранспортних засобів було обов'язковим принаймні відносно таких сум:

• у випадку особистого ушкодження, - мінімальна сума покриття у 1 000 000 евро на одного постраждалого або 5 000 000 евро на одну вимогу незалежно від кількості постраждалих;

• у випадку шкоди майну - 1 000 000 евро на одну вимогу незалежно від кількості постраждалих.

У 2010 році Європейська Комісія опублікувала повідомлення про адаптацію певних сум, викладених у Директиві про автострахування у зв'язку з інфляцією. Суми, зазначені в евро в статті 9(1) вищеназваної Директиви, були переглянуті для того, щоб врахувати зміни в європейському індексі споживчих цін в складі всіх держав- членів, які були опубліковані Eurostat.

В результаті такого перегляду, суми, встановлені в евро збільшились з 1000 000 евро до 1120000, від 5 000 000 евро до 5600000[2].

Компенсація за шкоду, нанесену невизначеним автотранспортним засобом або автотранспортним засобом, щодо якого страхове зобов'язання не було задоволено.

Кожна держава-член встановлює або визначає орган, завданням якого є надання компенсації, принаймні до граничних значень страхового зобов'язання за шкоду майну або особисте ушкодження, спричинене невизначеним автотранспортним засобом або автотранспортним засобом, щодо якого страхове зобов'язання, не було задоволене.

У випадку виникнення суперечки між зазначеним органом та страховиком цивільної відповідальності щодо того, хто саме з них має виплатити компенсацію постраждалій особі, держави-члени вживають заходів, необхідних для того, щоб одна з таких сторін була визначена як відповідальна у першій інстанції за невідкладну виплату компенсації постраждалій особі. Особливі категорії постраждалих, виключення, одноразова виплата премії, автотранспортні засоби, відправлені з однієї держави-члени до іншої. В Директиві про автострахування передбачено, що страховий поліс покриває відповідальність за особисті ушкодження усіх пасажирів, інших, аніж водій, спричинених використанням автотранспортного засобу. Директива гарантує кращий захист третіх осіб, які є учасниками дорожньо-транспортних пригод, у тому числі викликаних невідомими або незастрахованих транспортними засобами. В Директиві передбачено, що страховка покриває особисті ушкодження та шкоду майну, яких зазнали пішоходи, велосипедисти та інші користувачі доріг, які не є користувачами автотранспортних засобів, які внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участі автотранспортного засобу, мають право на отримання компенсації згідно з національним цивільним законодавством.

Слід зазначити, що питання цивільно-правової відповідальності та розрахунку компенсаційних виплат є в компетенції держав-членів. Всі пасажири в автомобілі (включаючи членів сім'ї водія) охоплені обов'язковим страхуванням.

На підставі Директиви про автострахування, всі обов'язкові страхові поліси повинні покривати, на основі однієї премії і протягом усього терміну дії договору, всю територію Союзу, в тому числі включаючи період, протягом якого транспортний засіб залишається в іншій державі-члені. Виписка, франшиза, право на безпосередній позов. Директива про автострахування також детально регулює права страхувальників. Згідно Директиви, держави-члени забезпечують, що власник полісу має право у будь-який час подати запит про отримання виписки щодо вимог третьої сторони по страхуванню цивільної відповідальності відносно автотранспортного засобу або засобів, на які поширюється страховий контракт, принаймні за попередні п'ять років контрактних відносин, або про відсутність таких вимог. Страхове підприємство або орган, який може бути визначений державою-членом для проведення обов'язкового страхування або для надання таких виписок, надає власнику полісу таку виписку не пізніше ніж через 15 днів з дати подання запиту. Це дозволить страхувальникам простіше переходити від одного страховика до іншого. Важливим положенням Директиви є те, що з метою належного захисту постраждалих у дорожньо-транспортних пригодах, держави-члени не повинні дозволяти страховим підприємствам розраховувати на франшизи відносно постраждало! сторони. Так, згідно Директиви, страхові підприємства не вимагають від будь-якої сторони, постраждало! в результаті дорожньо-транспортної пригоди, нести відповідальність за будь-яку франшизу. До прав страхувальника також слід віднести право на безпосередній позов до страхового підприємства, яке застрахувало відповідальну особу. Необхідно підкреслити, що Директива не регулює так зване комбінування страхування (форма страхування, при якій один страховий поліс забезпечує покриття кількох видів ризиків, наприклад, поліс автомобільного страхування, що включає як страхування від фізичного пошкодження автомобіля в результаті дорожньо-транспортної пригоди, так і страхування від викрадення автомобіля, пошкодження автомобіля в результаті пожежі або навмисного пошкодження третіми особами і т. д.).

Врегулювання вимог, що виникають в результаті будь-якої ДТП, спричиненої автотранспортним засобом, на який поширюється страховка. Особливістю цієї Директиви є те, що даний документ передбачає механізм компенсації для місцевих жителів країни учасниці ЄС, які постраждали внаслідок ДТП спричинених автомобілями, що зареєстровані в іншій державі-члені.

Директива також встановлює ефективний механізм для швидкого врегулювання претензій, які виникають з ДТП, що сталися за межами місця проживання потерпілого резидента ЄС (так звані «жертви на стороні»). Так, згідно частини другої статті 20 цієї Директиви, її положення застосовуються до постраждалих сторін, які є резидентами у державі-члені та мають право на отримання компенсації відносно будь-якої шкоди або ушкодження, понесених в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталась у третіх країнах, національні страхові бюро яких приєднались до системи зелених карток, в тому випадку, коли такі дорожньо-транспортні пригоди спричинені використанням автотранспортних засобів, застрахованих та таких, що зазвичай перебувають у державі-члені. На підставі Директиви про автострахування, кожна держава-член вживає всіх заходів, необхідних для забезпечення того, що усі страхові підприємства, які покривають ризик, класифікований у класі 10 пункту А Додатку до Директиви 73/239/ЄЕС (всі зобов'язання, які виникають з використання автомобілів, що пересуваються по землі (включаючи відповідальність перевізника) , інший, ніж відповідальність перевізника, призначають представника з врегулювання вимог в кожній державі-члені, іншій, ніж держава-член, в якій вони отримали свій офіційний дозвіл[3].

Представники з врегулювання вимог несуть відповідальність за розгляд та врегулювання вимог, що виникають в результаті дорожньо-транспортних пригод у випадках, коли місцеві жителі країни учасниці ЄС постраждали від ДТП, викликаних автомобілями з іншої держави-члена. Представники з врегулювання вимог мають місце постійного проживання (є резидентами) або засновані у державі-члені, в якій їх призначено. Вибір представника з врегулювання вимог здійснюється на розсуд страхового підприємства. Держави-члени не можуть обмежити цю свободу вибору. Представник з врегулювання вимог, по відношенню до таких вимог збирає усю інформацію, необхідну в зв'язку із врегулюванням вимог, та вживає заходів, необхідних для проведення переговорів з врегулювання вимог.

Вимога щодо призначення представника з врегулювання вимог не виключає права постраждало! сторони або її страхового підприємства подати позов безпосередньо до особи, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду або її страхового підприємства. Представники з врегулювання вимог мають достатні повноваження для представлення страхового підприємства у відносинах з постраж- www.ukrbizn.com далими сторонами у випадках, коли місцеві жителі країни учасниці ЄС постраждали від ДТП, викликаних автомобілями з іншої держави-члена, та задоволення їх вимог. Важливим положенням Директиви про автострахування є порядок виплати компенсації. Держави-члени забезпечують виконання страховими підприємствами особи, яка спричинила дорожньо- транспортну пригоду, або до його представника з врегулювання вимог, наступних дій:

• страхове підприємство особи, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду, або його представник з врегулювання вимог зобов'язані представити обґрунтовану пропозицію щодо компенсації у випадках, коли зобов'язання не оскаржено, а шкоду було обраховано кількісно;

• страхове підприємство, до якого було направлено вимогу щодо компенсації, або його представник з врегулювання вимог повинні надати обґрунтовану відповідь відносно питань, наведених у вимозі, у випадках, коли зобов'язання відхилено або не було чітко встановлено або шкоду не було повністю обраховано.

Держави-члени ухвалюють положення для забезпечення того, що коли пропозицію не подано впродовж граничного тримісячного періоду, на суму компенсації, запропонованої страховим підприємством або присудженої судом постраждалій стороні, сплачується відсоток.

Як вже було зазначено, важливим положенням цієї Директиви є норма про створення органу, який гарантуватиме, що постраждалий не залишиться без компенсації, коли автотранспортний засіб, що скоїв дорожньо-транспортну пригоду, незастрахований або не ідентифікований. Крім того, згідно п. 1 статті 24 кожна держава-член встановлює або призначає орган з компенсації, відповідальний за надання компенсації постраждалим сторонам у випадках, коли ДТП мало місце у державі-члені, іншій, ніж держава-член їх постійного перебування.

Важливим є також положення ст. 23 про інформаційні центри для надання можливості постраждалій стороні добиватись виплати компенсації. Такі центри повинні надати постраждалим сторонам інформацію щодо страхового покриття відповідальної особи. Директива про автострахування передбачає деякі умови щодо компенсації.

Якщо ідентифікувати автотранспортний засіб неможливо, або якщо протягом двох місяців з дня дорожньо-транспортної пригоди неможливо визначити страхове підприємство, постраждала сторона може звернутись за отриманням компенсації до органу з компенсацій у державі-члені, де вона постійно перебуває (резидентом якої вона є).

Компенсація надається відповідно до положень цієї Директиви. Після цього орган з компенсації подає вимогу до:

• коли страхове підприємство не може бути визначене: до гарантійного фонду у державі-члені, в якій зазвичай перебуває автотранспортний засіб;

• у випадку неідентифікованого автотранспортного засобу: до гарантійного фонду у державі-члені, в якій сталась дорожньо-транспортна пригода;

• у випадку автотранспортного засобу з третьої країни: до гарантійного фонду у державі-члені, в якій сталась дорожньо-транспортна пригода.

Згідно цієї Директиви, держави-члени повинні вживати всіх заходів, необхідних для сприяння наданню постраждалим особам, їх страховим підприємствам або їх юридичним представникам основних даних, необхідних для врегулювання вимог. Такі основні дані, за доцільності, надаються в електронній формі учасникам ДТП з центральної бази даних кожної державі-члена, за спеціальним запитом.

Також в Директиві про автострахування передбачений обов'язок держав встановлювати санкції за порушення положень національного законодавства, прийнятого для імплементації цієї Директиви, та вживають заходів, необхідних для забезпечення їх застосування. Санкції повинні бути ефективними, пропорційними та переконливими.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Отже, проблемам автотранспортного страхування в європейських країнах приділяється досить значна увага, особливо це стосується обов'язкового страхування. В ЄС автотранспортне страхування розглядається як важливий інструмент підвищення безпеки дорожнього руху. Участь страхових компаній у підвищенні безпеки руху на дорогах приносить соціально-економічний ефект, що виражається, у першу чергу, у зниженні аварійності на дорогах. Історичний досвід свідчить про еволюціонування договору страхування в законодавстві європейських держав. Важливим напрямком є універсалізація принципів страхування при укладені страхових договорів в країнах-членах ЄС.