Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Теоретичні засади регулювання діяльності банків на міжнародному та національному рівнях

Кобзін Богдан Геннадійович

1. Сутність та методи регулювання банківської діяльності

Стабільність банківської системи багато в чому впливає на успіх державної політики країни в цілому. В часи, коли відбувається перехід від жорсткої адміністративної системи управління економікою до ринкового господарства банківська система забезпечує економічно виправданий розподіл фінансових ресурсів, стимулює конкурентні відносини, перебудову ціноутворення та цінових пропорцій, приватизацію державного майна.

Практика свідчить, що нестабільність банківської системи, кризи банків ведуть за собою тяжкі економічні наслідки. Тому можна стверджувати, що саме банківське регулювання функціонує для створення стабільної банківської системи.

Характеристиці державного регулювання в банківській сфері присвячені праці багатьох дослідників. Однак слід звернути увагу на те, що в літературі частіше характеризуються такі поняття, як регулювання банківської діяльності чи окремих її аспектів або регулювання банківської системи.

Під державним регулюванням банківської діяльності слід розуміти систему норм та правил, які забезпечують стабільність розвитку банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку, а також процес створення основ для економічного зростання в державі.

Виділяють чотири основні причини регулювання банків:

- грошово-кредитна політика - спроможність створювати гроші;

- розміщення кредитів - канал кредитів та інвестицій;

- конкуренція та інновації - для попередження картелів;

- «розважливе» регулювання - збереження приватних накопичень, оперування механізмами платежів та схильність до банкрутства.

Напрями впливу банківського регулювання:

- створення законодавчих та інших спеціальних умов, котрі б дали можливість банками реалізувати свої економічні інтереси (організаційно-правовий напрям);

- встановлення законодавчих нормативів та нагляд за їх дотриманням з метою забезпечення ліквідності банківської діяльності (напрям опосередкованого економічного впливу).

Таблиця 1 - Етапи регулювання банківської діяльності

Етапи	Зміст банківського регулювання
І етап	Створення системи норм, що регулюють діяльність банків
	Визначення загальних принципів банківської діяльності
	Встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків
	Встановлення порядку здійснення банківського нагляду
	Визначення меж відповідальності за порушення банківського законодавства
ІІ етап	Реєстрація банків і ліцензування їх діяльності з метою набуття ними відповідного правового статусу та отримання можливості бути легальними учасниками правовідносин у сфері банківської діяльності

Види державного регулювання банківської діяльності представлені на рисунку 1

Рисунок 1 - Види державного регулювання банківської діяльності

Фактично, превентивні заходи реалізуються через затвердження обов'язкових для виконання норм, які поділяються на функціональні та інституційні. Дані норми регулюють ризики за операціями банківських установ.

Інституційні норми виражаються у відносних величинах, що регулюють, переважно, організаційні питання, операційну діяльність, визначення цілей кредитування, порядок проведення ревізій тощо.

Функціональні норми, на відміну від інституційних, мають визначене цифрове значення і можуть мати загальний чи селективний характер.

Так, загальні норми впливають на кредитний ринок взагалі, а за допомогою селективних норм визначаються коефіцієнти ризику за окремими операціями банку.

Вживання протекційних заходів передбачає захист від загрозливої для банку ситуації, що вже склалася, котра може спричинити неплатоспроможність, банкрутство, збитки. Протекційні заходи, зокрема, включають:

- створення та функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- рефінансування банківських установ центральним банком;

- формування банками резерву для відшкодування можливих втрат за позичками та іншими активами;

- цільова допомога інших фінансових органів.

Далі необхідно розглянути методи регулювання банківської діяльності, які застосовуються в Україні.

Регулювання діяльності банків в Україні здійснюється за допомогою різних методів та інструментів регулювання, котрі об'єднуються у дві великі групи:

- адміністративні (прямі);

- економічні (непрямі).

В таблиці 2 представлені методи регулювання діяльності банківської установи.

Таблиця 2 - Методи регулювання діяльності банківської установи

Групи методів	Методи
Адміністративні	Ліцензування та надання дозволів Прямі обмеження обсягів операцій. Прямі обмеження обсягів маржі на проведення окремих операцій.
Економічні	Облікова політика. Норма обов'язкового резервування. Операції на відкритому ринку. Регулювання ліквідності.

Остання глобальна криза виявила слабкі місця фінансового регулювання та нагляду. Якщо раніше основна увага регуляторів приділялась платоспроможності та стійкості окремих банків, то криза довела необхідність системної роботи у фінансовому секторі, а саме перехід від існуючого мікропруденційного до макропруденційного нагляду. Основна мета такого нагляду полягає у забезпеченні системної стабільності всієї банківської системи, а не лише в запобіганні проблемам в окремих банках.

Також, сила впливу кризових явищ на банківський сектор сигналізує про недосконалість системи банківського регулювання та нагляду. Серед основних проблем, що характеризують її розвиток, можна виділити недостатню інституційну, операційну та фінансову незалежність, що не дозволяє, з одного боку, уникнути впливу законодавчої та виконавчої гілок влади при прийнятті рішень, а з іншого - значно обмежує можливості регуляторів щодо здійснення оперативних регуляторних заходів.

2. Поняття, зміст та ознаки банківського нагляду

Існує декілька підходів щодо трактування поняття "банківський нагляд".

Відповідно до одного з них, банківський нагляд є системою, якою користується уряд з метою гарантування стабільності фінансового сектору національної економіки, його безпеки і здоров'я.

Другий підхід характеризується тим, що банківський нагляд розуміють як систему контролю та впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими кредитно-фінансовими установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників.

Окремі вчені банківський нагляд визначають як цілісний і неперервний моніторинг за діяльністю банків із метою забезпечення надійності й стійкості окремих банків та банківської системи в цілому.

Енциклопедія банківської справи за редакцією B.C. Стельмаха дає таке тлумачення: "банківський нагляд -- особливий вид відомчого контролю, система моніторингу та активних упорядкованих дій, здійснюваних державою (в особі центрального банку чи уповноважених наглядових органів) з метою забезпечення дотримання комерційними банками та іншими фінансово-кредитними установами законодавства та обов'язкових економічних нормативів".

Тож узагальнено банківський нагляд слід розуміти як систему контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. При цьому слід зазначити, що наглядова діяльність Національного банку України стосується всіх процесів, що відбуваються у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків -- від моменту створення банків до моменту припинення діяльності.

Закон України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 67) визначає мету, організацію, підстави та обсяг нагляду.

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" щодо здійснення банківської діяльності.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.

Основними завданнями банківського регулювання та нагляду є такі:

— забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;

— захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства;

— створення конкурентного середовища у банківському секторі, завдяки якому знижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології;

— забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектору в цілому і кожного банку окремо. Підвищення відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної банківської практики;

— підтримання необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Ефективність банківського регулювання та нагляду значною мірою залежить від того, наскільки чіткими є поставлені перед наглядовими органами завдання, наскільки добре їх розуміють і підтримують органи, що розробляють економічну політику держави.

3. Особливості організації банківського нагляду в різних країнах світу

Банківський нагляд існує в різних формах понад 100 років, особливого змісту він набув у США і країнах Західної Європи. У певних країнах використовують різноманітні способи створення структур, що виконують функцію банківського нагляду (під егідою центрального банку, міністерства фінансів або незалежного агентства).

У більшості країн світу центральні банки здійснюють банківський нагляд. Аналіз різних форм організацію системи банківського нагляду довів, що у світовій практиці існують різні підходи стосовно її створення та ефективного функціонування.

З появою фінансової кризи посилилася тенденція переходу багатьох країн світу до інтегрованих систем регулювання фінансового сектору на основі повного або часткового об'єднання функцій контролю та регулювання ринків банківських і страхових послуг та цінних паперів.

Так, протягом 2008-2010 рр. зміни в системі регулювання фінансових секторів внесли Бельгія, Великобританія, Греція, Ірландія, Іспанія, Литва, Португалія, Франція, Швейцарія.

Міжнародна практика свідчить, що не існує єдиного підходу до побудови системи державного регулювання фінансової сфери в цілому та банківської зокрема (таблиця 1).

Таблиця 3 - Особливості організації банківського нагляду в країнах світу

Країна	Основні органи контролю
Бельгія	Міністерство фінансів; Банківська комісія; Банк Бельгії
Велика Британія	Банк Англії
Італія	Міжміністерський комітет з кредитів і збережень (на чолі з міністерством казначейства); Банк Італії
Канада	Бюро нагляду за фінансовими установами
Німеччина	Федеральне відомство з контролю за банками (при Міністерстві фінансів); Банк Німеччини
Сполучені Штати Америки	Федеральна резервна система; Служба контролера грошового обігу (при Міністерстві фінансів); Федеральна корпорація зі страхування депозитів; 50 банківських департаментів штатів
Франція	Комітет банківської регламентації; Комітет кредитних установ; Банківська комісія (усі комітети очолює керуючий Банком Франції)
Швейцарія	Центральний банк Федеральна банківська комісія
Японія	Бюро банків (при Міністерстві фінансів); Банк Японії

Франція. У Франції, наприклад, створено Комітет банківської регламентації, Комітет кредитних установ та Банківська комісія, які підпорядковані Банку Франції і Міністерству фінансів та економіки. У Португалії наглядові функції здійснюють Комісія з ринку цінних паперів, Інститут страхування та центральний банк. Науковці вважають, що саме така модель є перехідною від секторної до моделі єдиного нагляду.

Швейцарія. Головним регуляторним та наглядовим органом Швейцарії є Управління з питань регулювання фінансових ринків Швейцарії (Swiss Financial Market Supervisory Authority (FNMA), яке функціонує з 01.01.2009р. відповідно до Федерального Закону про Наглядовий орган фінансового ринку Швейцарії.

Управління з питань регулювання фінансових ринків Швейцарії створено внаслідок об'єднання Федерального управління особистого страхування (FOP), Швейцарської федеральної банківської комісії (SFBS) та Управління по боротьбі з відмивання грошей (MLSA) в єдиний наглядовий орган. Схема формування єдиного наглядового органу фінансового ринку Швейцарії представлена на рисунку1.9.

В Управлінні працює близько 350 фахівців, які є представниками різних сегментів фінансового ринку. Варто зазначити, що Управління є незалежним наглядовим органом, головною метою діяльності якого є нагляд та захист учасників швейцарських фінансових ринків.

Діяльність нового регулятора включає регулювання та нагляд за функціонуванням великих банківських груп, банків, фінансових посередників, фондових бірж, торговців цінними паперами, а також сферу фінансових послуг.

Національний банк Швейцарії є центральним банком. 6 жовтня 1905 р. було прийнято Федеральний Закон про Національний банк Швейцарії, а свою роботу він розпочав 20 червня 1907р. Національний банк Швейцарії є акціонерним товариством з особливим статусом, який реалізує валютну та грошову політику, створює валютні резерви.

Окрім цього, центральний банк тісно співпрацює з Управлінням з питань регулювання фінансових ринків Швейцарії та надає підтримку з питань щодо забезпечення стабільності фінансової системи та контролю за платіжними системами.

Нідерланди. Відповідно до Закону про фінансовий нагляд у 2004р. створено дворівневу систему нагляду на основі наскрізно-секторного функціонального підходу. При цьому Національний банк Нідерландів несе відповідальність за забезпечення фінансової стабільності, здійснює пруденційний нагляд за всіма фінансовими установами та є «кредитором останньої інстанції». Управління з регулювання фінансових ринків (AFM) здійснює безпосередній нагляд за поведінкою фінансових установ та бізнес-нагляд. Центральний банк Нідерландів створено у 1814 році. Сьогодні він є незалежним державним органом і складовою частиною європейської системи центральних банків (ESCB), тому несе спільну відповідальність за реалізацію монетарної політики в європейському просторі та є ланкою у міжнародній системі платежів. Як незалежний державний орган, Центральний Банк Нідерландів виконує обов'язки пруденційного нагляду за фінансовими установами.

У 2004 р. до складу Центрального банку Нідерландів включено Агентство з нагляду за пенсіями та страхуванням у рамках реформи нагляду за фінансовим сектором. Це об'єднання започаткувало новий етап в історії регулювання та нагляду за фінансовим сектором Нідерландів.

Центральний банк Нідерландів здійснює пруденційний нагляд за банками та іншими кредитними установами, пенсійними фондами, страховими компаніями, іншими фінансовими установами.

Головна мета нагляду регулювання та пруденційного нагляду з боку Центрального банку Нідерландів полягає у забезпеченні постійного моніторингу стану фінансових установ, можливості виникнення системних ризиків і розробці на цій основі системи заходів щодо уникнення кризових ситуацій та мінімізації ризиків.

Виконуючи свої функції щодо регулювання та пруденційного нагляду Банк Нідерландів надає дозоли на здійснення банківської діяльності. Усі банки після надання дозволу заносяться у Реєстр. Іноземні банки, які працюють на території Нідерландів, повинні пройти процес ліцензування. Якщо дозвіл або ліцензію було отримано в іншій країні ЄС, то вони є дійсними, проте нагляд в такому випадку здійснюється з боку органу нагляду країни його походження.

Наглядову діяльність за фінансовим сектором, крім банку Нідерландів, здійснює Комісія Нідерландів з нагляду за фінансовими ринками, яка відповідає за нагляд за операціями на фінансових ринках: заощадженнями, інвестиціями, кредитами, страхуванням, а також контролює надання фінансовими установами інформації про послуги і захист прав споживачів.

Банк Нідерландів здійснює моніторинг діяльності пенсійних фондів відповідно до Закону про пенсії, надає ліцензії страховим компаніям.

США. У банківському секторі в США існують два типи регулювання. По-перше, у законодавчому плані обмежуються операції, що мають великий ризик для банків та знижують їх ліквідність (наприклад, встановлюється гранична межа кредиту, який надається одному позичальнику). По-друге, з метою недопущення вилучення з банку вкладниками своїх вкладів та заощаджень протягом короткого часу та виникнення паніки на грошовому ринку, у 1934 році була запроваджена загальнонаціональна система страхування банківських депозитів .

Другий традиційний принцип американського банківського законодавства - обмеження концентрації капіталу, підтримка конкурентних взаємовідносин на фінансовому ринку за рахунок встановлення територіальних обмежень на відкриття банками відділень (як в межах одного штату, так і між штатами), контролю з боку Федеральної резервної системи за створенням холдінгових компаній, регулювання різними органами нагляду процесів злиття банківських установ тощо.

Ці особливості банківського законодавства сприяли збереженню зовнішньої децентралізації та розгалуженості банківської системи у США. На відміну від країн Західної Європи, де створювались великі банки із розгалуженою філіальною системою, в США існує велика кількість маленьких безфілійних банків.

Існують і неурядові органи контролю за діяльністю окремих груп кредитних установ (наприклад, Американська асоціація банкірів. Асоціація незалежних банків і т.д.). Усі вони розробляють стандарти обслуговування клієнтів, вирішують технічні питання проведення операцій, підтримують стосунки із Конгресом та пресою.

У США заплановано створити раду фінансового нагляду при Уряді з представників різних регулюючих органів і під головуванням Міністра фінансів, яка б відстежувала ризики і загрози фінансовій системі. Рада має інспектувати фінансові компанії, банкрутство яких може завдати шкоди всьому ринку. Якщо рада вирішить, що та чи інша компанія стала надто великою і може стати банкрутом, ФРС має право ліквідувати чи санувати її, переклавши витрати на інші компанії-конкуренти, активи яких перевищують 10 млрд. доларів (а таких у США близько 120).

Велика Британія. В Великій Британії завдяки відсутності антимонопольного законодавства і жорсткого контролю за злиттям був досягнутий високий ступінь концентрації банківського капіталу. Зауважимо, що до 1982 року в банку Англії проведення інспекційних перевірок не практикувалося, оскільки в Банку Англії не було навіть власного штату інспекторів для перевірок на місцях.

Німеччина. У той час як у більшості інших країн обов'язки нагляду сконцентровані в руках окремих установ, банківський нагляд у Німеччині здійснюється двома контролюючими органами, зокрема федеральним фінансовим контролюючим органом (FFSA) та Центральним банком Німеччини.15 FFSA утворився в результаті злиття FBSO, федерального органу нагляду над страховими установами і федерального органу нагляду над торгівле цінними паперами. Це відбулося після ратифікації акта, який впроваджував інтеграцію всіх наглядових установ у 2002році.

Статус FFSA як наглядового органу є юридично детермінованим у 6 частині банківського акта. Згідно з цією частиною FFSA розділяє функцію управління з Центральним банком Німеччини. Основними завданнями та обов'язками FFSA є: 16

- видання загальних правил, таких як принципи та інструкції;

- безперервний нагляд;

- точний аудит;

- міжнародна кооперація в сфері банківського нагляду. Обов'язками FFSA, крім того,є:

- ліцензування, моніторинг і закриття банків;

- видання загальних інструкцій для здійснення банківської діяльності, надання фінансових послуг і лімітування ризиків.

Наглядові органи не втручаються в ділову активність окремих банків. Однак банки повинні виконувати мінімальні кількісні та якісні вимоги і зобов'язані надавати свої фінансові звіти для перевірки. Коли створюється новий банк, він повинен підтвердити наявність достатньої кількості первинного капіталу у своєму розпорядженні.

Згідно з банківським актом (параграф 45) FFSA має у своєму розпорядженні декілька інструментів у випадку, коли банку не вдається відповідати регуляторним вимогам:

- заборона або обмеження зняття з рахунку або розподілу прибутків власниками;

- заборона або обмеження надання кредитів;

- інструктаж банку щодо застосування засобів для зниження його фінансових ризиків;

- тимчасове замороження банківських платежів;

- закриття банку для роботи з клієнтами.

Обов'язки FFSA і Центрального банку Німеччини відокремлені, що зазначено в "Інструкції з впровадження та забезпечення якості безперервного моніторингу кредитних та фінансових установ, що надають фінансові послуги з боку Центрального банку Німеччини" від 21 лютого 2008року.

Отже, можна стверджувати, що кожна країна при розробці власних нормативно-правових актів, що регулюють банківську діяльність в країні, спирається на методичні розробки міжнародних фінансових інститутів таких як: Базельський комітет, Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк, Європейський Центральний банку.

Роль ЄЦБ - забезпечити дотримання єдиної фінансової практики в діяльності всіх банків Єврозони.

До основних повноважень регулятивно-наглядових органів країн належать наступні:

- регулювання доступу до банківської системи. Це означає, по-перше, визначати певні вимоги й умови, що є обов'язковими для отримання ліцензії на право здійснювати банківську діяльність, і, по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням цих вимог та умов;

- забезпечення розумного регулювання діяльності банків, яке, з одного боку, не обмежує їх самостійності в підтримуванні фінансової стабільності, а з іншого - передбачає певні вимоги до банків (адекватність капіталу, ліквідність, дотримання нормативів, що регламентують банківські ризики);

- регулярне отримання від банків звітності і проведення інспекційних перевірок у банках;

- застосування заходів примусового впливу що промни банків, зокрема накладання штрафів тощо;

- контролювання неплатоспроможних банків, призначення тимчасової адміністрації в таких банках, призупинення їх діяльності, організація реорганізації та ліквідації таких банків.

4. Принципи ефективного банківського нагляду

Ефективний нагляд за діяльністю банків є однією з основних передумов стабільності економічного середовища. Завдання наглядового органу полягає у гарантуванні безпеки і надійного функціонування банків.

Серед глобальних регуляторів (МВФ, Базельський комітет і ФРС США з іншими провідними центральними банками) склався певний консенсус щодо принципів фінансової реформи. Загалом необхідно, щоб [4]:

– регулювання було розширено і щоб воно охоплювало всі системно значущі фінансові інститути;

– елементи макропруденційного регулювання доповнювали чинний нагляд, який зосереджений на індивідуальних інструментах й інститутах;

– пруденційні вимоги до власного капіталу і ліквідності банків були посилені;

– був налагоджений особливий режим для розв'язання проблем великих фінансових конгломератів, що працюють у численних юрисдикціях.

У 1997 році Базельський комітет з питань банківського нагляду розробив Основні принципи ефективного банківського нагляду, які були схвалені МВФ і Світовим банком.

При відпрацюванні Основних принципів ефективного банківського нагляду базовими були такі положення:

- основною метою нагляду є зменшення ризику втрат для вкладників та інших кредиторів, а також підтримка довіри до фінансово-банківської системи;

- органам нагляду необхідно сприяти організації ринкової дисципліни за рахунок встановлення ефективного корпоративного керівництва (через створення необхідної структури), а також сприяти збільшенню прозорості ринку для полегшення контролю;

- для ефективного виконання своїх обов'язків співробітники наглядових органів повинні мати операційну незалежність, засоби й повноваження для отримання інформації як на місці, так і дистанційно, а також повноваження для застосування прийнятих ними рішень;

- ефективний банківський нагляд вимагає оцінки рівня ризику окремих банків і відповідного розподілу ресурсів;

- органи нагляду мають бути впевнені у тому, що ресурси банків (включаючи статутний капітал, кваліфіковане керівництво, ефективну систему внутрішнього контролю та бухгалтерської звітності) достатні для того, щоб брати на себе той чи інший ризик;

- необхідне тісне співробітництво з органами нагляду інших країн, особливо при міжнародних банківських операціях.

В сучасних умовах діяльність служби банківського нагляду України ґрунтується на принципах, розроблених Базельським комітетом спільно з органами банківського нагляду інших країн.

Принцип 1. Цілі, незалежність, повноваження, прозорість та співробітництв.

Ефективна система банківського нагляду повинна мати чітко визначені обов'язки і цілі для кожного органу, задіяного у нагляді за діяльністю банків. Кожен такий орган повинен мати операційну незалежність, прозорі процеси, надійне управління і адекватні ресурси та бути зобов'язаним звітуватися за виконання своїх обов'язків. Також необхідною є відповідна законодавча база для здійснення банківського нагляду, включаючи положення щодо надання дозволу на діяльність банківських установ і здійснення постійного нагляду за ними; повноваження вирішувати питання дотримання законів, а також проблеми безпеки і надійності та правового захисту працівників нагляду. Мають бути запроваджені засоби обміну інформацією між органами нагляду та захисту конфіденційності такої інформації.

Принцип 2. Дозволені види діяльності.

Дозволені види діяльності установ, які підлягають ліцензуванню і нагляду як банки, мають бути чітко визначені, а вживання слова «банк» у назвах має контролюватися якомога ширше.

Принцип 3. Критерії ліцензування.

Орган, що здійснює ліцензування, повинен мати повноваження встановлювати критерії і відхиляти заяви від установ, які не відповідають встановленим стандартам. Процес ліцензування, як мінімум, має складатися з оцінки структури власності і управління банку та його розширеної групи, включаючи придатність і відповідність директорів і вищого керівництва, оцінки стратегічного і операційного плану банку, внутрішнього контролю і управління ризиками, а також прогнозованого фінансового стану, у тому числі капітальної бази.

Принцип 4. Передача часток істотної участі.

Орган нагляду має повноваження розглядати і відхиляти будь-які пропозиції щодо передачі іншим сторонам часток істотної участі або контрольних пакетів акцій в існуючих банках, які знаходяться в прямому або опосередкованому володінні.

Принцип 5. Основні придбання.

Орган нагляду повинен мати повноваження перевіряти за встановленими критеріями основні придбання чи вкладення банку, у тому числі організацію транскордонних операцій, підтверджуючи, що корпоративні утворення чи структури не наражають банки на небажані ризики або не перешкоджають ефективному нагляду.

Принцип 6. Достатність капіталу.

Органи нагляду повинні встановлювати для банків розумні і відповідні мінімальні вимоги щодо достатності капіталу, що відображають ризики, на які наражається банк, і визначати складові капіталу, зважаючи на його здатність покривати збитки. Принаймні для банків, які здійснюють міжнародну діяльність, ці вимоги не повинні бути нижчими, ніж встановлені Базельською угодою про капітал.

Принцип 7. Процес управління ризикам.

Органи нагляду повинні пересвідчитися в наявності у банків та банківських груп процедур для всебічного управління ризиками (включаючи відповідний контроль з боку Ради банку та вищого керівництва) для визначення, оцінки, моніторингу і контролю або зменшення усіх суттєвих ризиків, а також для оцінки їх загальної достатності капіталу по відношенню до їх профілю ризиків. Ці процеси повинні бути відповідними розміру і складності установи.

Принцип 8. Кредитний ризик.

Органи нагляду повинні пересвідчитися, що у банках існує процес управління кредитним ризиком, який враховує профіль ризиків установи, а також є пруденційні принципи і процедури для визначення, оцінки, моніторингу і контролю кредитного ризику (включаючи ризик контрагента). Це має включати процедури надання кредитів і здійснення інвестицій, оцінку якості таких кредитів і інвестицій та поточне управління кредитним і інвестиційним портфелями.

Принцип 9. Проблемні активи і резерви для відшкодування можливих втрат.

Органи нагляду мають бути переконані у тому, що банки встановлюють і дотримуються адекватних принципів і процесів управління проблемними активами та оцінки достатності резервів для відшкодування можливих втрат.

Принцип 10. Обмеження на великі сумарні обсяги наданих кредитів (максимальний розмір ризику).

Органи нагляду повинні пересвідчитися у тому, що банки мають політику та процедури, які дають можливість керівництву визначати й керувати концентраціями у портфелі, і органи нагляду мають встановлювати пруденційні ліміти для обмеження максимального розміру ризику щодо окремих осіб або груп пов'язаних осіб.

Принцип 11. Кредитування споріднених осіб.

З метою запобігання зловживанням при кредитуванні споріднених осіб та вирішення питання конфлікту інтересів органи нагляду повинні встановити вимоги, щоб банки кредитували споріднені компанії і фізичних осіб з дотриманням принципу «на відстані витягнутої руки»; щоб здійснювався ефективний моніторинг такого кредитування; щоб вживалися належні заходи для контролю і зменшення ризиків; та щоб списання таких кредитів відбувалося згідно із стандартними принципами і процесами.

Принцип 12. Ризик країни та ризик переказу.

Органи нагляду повинні пересвідчитися, що банки мають відповідні принципи та процеси для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю ризику країни та ризику переказу при здійсненні міжнародної діяльності з кредитування й інвестування, а також для підтримання адекватних резервів для відшкодування втрат за такими ризиками.

Принцип 13. Ринковий ризик.

Органи нагляду мають бути переконані у тому, що у банках існують принципи і процедури для ретельного визначення, оцінки, моніторингу і контролю ринкових ризиків; органи нагляду повинні мати повноваження щодо встановлення конкретних обмежень та/або спеціальних вимог до капіталу щодо ринкових ризиків, якщо на це є підстави.

Принцип 14. Ризик ліквідності.

Органи нагляду повинні бути переконані в наявності у банків стратегії управління ліквідністю, яка враховує профіль ризиків установи, наряду з пруденційними принципами й процесами для визначення, вимірювання, моніторингу та контролю ризику ліквідності, а також для управління ліквідністю на щоденній основі. Органи нагляду вимагають від банку наявності планів на випадок непередбачених обставин для вирішення проблем з ліквідністю.

Принцип 15. Операційний ризик.

Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків принципів і процедур управління ризиками для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю/зменшення операційного ризику. Ці принципи і процедури мають відповідати розміру і ступеню складності діяльності банку.

Принцип 16. Процентний ризик у банківській книзі.

Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків ефективних систем для визначення, оцінювання, моніторингу та контролю процентного ризику в банківській книзі, включаючи чітко визначену стратегію, яка затверджена Радою і впроваджується вищим керівництвом банку; вони мають відповідати розміру і складності діяльності банку.

Принцип 17. Внутрішній контроль і аудит.

Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності в банках систем внутрішнього контролю, що є адекватними їх розміру та складності діяльності. Вони повинні включати чіткі механізми делегування повноважень і відповідальності; відокремлення функцій, пов'язаних із прийняттям банком на себе зобов'язань, виплатою його коштів та обліком його активів і зобов'язань; вивірку цих процесів; захист активів банку та відповідні незалежні функції внутрішнього аудиту і перевірки відповідності встановленим вимогам для визначення дотримання цих процедур контролю, а також чинних законів і нормативно-правових актів.

Принцип 18. Фінансові зловживання.

Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають належні принципи та процедури, включаючи жорсткі правила «знай свого клієнта», які сприяють встановленню високих етичних та професійних стандартів у фінансовому секторі та запобігають навмисному чи ненавмисному використанню банку для здійснення злочинної діяльності.

Принцип 19. Підхід до наглядової діяльності.

Система ефективного банківського нагляду вимагає від наглядових органів належного розуміння операцій, здійснюваних кожним окремим банком та групою банків, а також банківською системою в цілому, з концентрацією уваги на її безпеці, надійності та стабільності.

Принцип 20. Методи нагляду.

Ефективна система банківського нагляду має складатись з певних форм виїзного та безвиїзного нагляду, а також передбачати регулярні контакти з керівництвом банків.

Принцип 21. Наглядова звітність.

Органи нагляду повинні мати засоби збору, розгляду та аналізу статистичної та іншої звітності банків, що подається до органу нагляду, на неконсолідованій і консолідованій основі, а також засоби незалежної перевірки достовірності цієї інформації шляхом проведення виїзних перевірок або залучення зовнішніх експертів.

Принцип 22. Бухгалтерський облік та розкриття інформації.

Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що кожний банк належним чином здійснює бухгалтерський облік операцій відповідно до положень та практики ведення бухгалтерського обліку, що широко застосовується в світовій практиці, та оприлюднює на регулярній основі фінансову звітність, яка достовірно відображає його фінансовий стан та прибутковість.

Принцип 23. Повноваження органів нагляду щодо застосування виправних дій.

Органи нагляду повинні мати у своєму розпорядженні адекватні наглядові заходи для застосування своєчасних виправних дій. Ці заходи передбачають можливість, там де це потрібно, відкликати банківську ліцензію або надати рекомендації щодо її відкликання.

Принцип 24. Консолідований нагляд.

Важливим елементом банківського нагляду є здатність органів нагляду здійснювати нагляд за банківською групою на консолідованій основі, проводячи адекватний моніторинг і там, де це потрібно, застосовуючи відповідні пруденційні норми щодо усіх аспектів діяльності, що здійснюється групою у міжнародному масштабі.

Принцип 25. Відносини між наглядовими органами країни походження та країни перебування.

Спеціалісти Базельського комітету з питань регулювання діяльності банків вважають, що дотримання кожною країною вище описаних принципів буде кроком вперед у справі зміцнення фінансової стабільності у національному та світовому масштабі.

Основні документи Базельського комітету наведені нижче.

Таблиця 4

РІК	ДИРЕКТИВИ
1982	Керівництво міжнародними кредитами банків
1983	Принципи нагляду за іноземними установами банків
1988	Міжнародне наближення оцінки капіталу і стандартів капіталу (Базельська угода про капітал І)
1991	Вимірювання і контроль за ризиками великих кредитів
1996	Поправка щодо врахування ринкових ризиків
1997	Основні принципи ефективного банківського нагляду. Управління процентним ризиком.
2003	Надійні методи управління та нагляду за операційним ризиком
2004	Міжнародне наближення оцінки капіталу і стандартів капіталу: переглянута концептуальна основа (Базельська угода про капітал ІІ)
2006	Основні принципи ефективного банківського нагляду (переглянута версія). Методологічні роз'яснення до Основних принципів ефективного нагляду
2010	Нові правила банківського регулювання (Базель ІІІ)

Зупинимося детальніше на Базеля-І та визначимо необхідний капітал при застосуванні підходу трьох «опор».

Опора 1: Мінімальні вимоги до капіталу - розрахунок вартості активів, зважених на ризик, для врахування кредитного та операційного ризику з дотриманням суворих мінімальних вимог.

Опора 2: Контроль з боку органів нагляду - більш докладна система узгодження регулятивного капіталу з профілем ризику банків, що передбачає розширення контролю з боку органі нагляду.

Опора 3: Ринкова дисципліна - суворіші вимоги щодо розкриття інформації, спрямовані на забезпечення прозорості банку для зацікавлених сторін у тому, що стосується профілю. Схематично Базельський підхід: три опори представлений на рисунку.

Рисунок 2 - Базельський підхід: три «опори»

Основні принципи трьох «опор»: передбачається, що застосування цих трьох «опор» забезпечить досягнення рівня капіталу, сумісного з профілем ризиків банку; контроль з боку органів нагляду передбачає прискорення втручання органів нагляду в тому разі, коли капітал банку вважається недостатнім та/або коли внутрішній процес розподілу капіталу вважається неадекватним; збільшення капіталу - це не єдиний шлях реагування на підвищений рівень ризику: банкам також потрібні стимули, спрямовані на зміцнення управління ризиками, посилення внутрішнього контролю, забезпечення дотримання дисципліни ринку.

Висновок

Із логіки нашого дослідження можна зробити наступні висновки:

1) підходи до визначення поняття регулювання ТНБ можна поділити на дві групи: підхід до банківського регулювання як лише до розробки правової бази з метою регламентації; підхід до банківського регулювання як до системи заходів державного впливу;

2) банківський нагляд, з одного боку, можна розглядати як управлінську діяльність, що має свої методи, способи та форми реалізації, а з іншого -- це орган державного управління, який проводить державну політику у сфері наглядової діяльності. Банківський нагляд є основною складовою системи регулювання, яка виконує контролюючу функцію;

3) однією з сучасних загальносвітових тенденцій в розвитку сучасних наглядових систем є консолідація зусиль державних органів з метою нагляду за світовим ринком фінансових послуг. Пріоритетним стає дотримання принципу ефективності організаційної структури -- досягнення цілей банківського нагляду за найменших витрат. Вибір організаційної по будови нагляду за ТНБ визначається, в першу чергу, національними особливостями соціально-економічного розвитку країни, та зокрема, принципами функціонування її фінансового ринку і системою нагляду за ним;

4) на сьогоднішній день у світовій практиці не існує шаблону мегарегулятора, тобто немає ні певних норм регулювання, ні стандартів побудови інституційної структури. Характер взаємодії між єдиним наглядовим органом і центральним банком також не має однозначного трактування і оцінки. У всіх країнах підходи до вирішення взаємодії цих органів управління мають свою специфіку.

Таким чином, постійне нарощення кризових тенденцій в світовій економіці та необхідність пошуку оптимальної системи банківського регулювання та нагляду як на національному, так і наднаціональному рівнях не дозволяють зупинятися на досягнутому і вимагають глибокого вивчення даної проблематики та подальшої розробки підходів до ефективно го регулювання транснаціональних банків.

Література

наглядовий банківський фінансовий

1. Міщенко В.І. Банківський нагляд [Текст]: навчальний посібник / В.І. Міщенко, А.П. Яценюк, В.В. Коваленко. -- К.: Знання, 2004. -- 406 c.

2. Орлюк О.П. Банківська система України. Правові засади організації [Текст]. -- К.: Юрінком Інтер, 2003. -- 240 с.

3. Хаб'юк О. Банківське регулювання та нагляд через призму рекомендацій Базельського комітету [Текст]: монографія / О. Хаб'юк. -- Івано Франківськ; Снятин: Прут-Принт, 2008. -- 260 с.

4. Довгань Ж.М. Роль та місце банківського нагляду в забезпеченні фінансової стійкості банківської системи //Сталий розвиток економіки. -- 2011. -- № 5. -- С. 256--259.

5. Конопатська Л., Раєвський К. Деякі питання регулювання банківської діяльності в період світової економічної кризи //Вісник НБУ. -- 2010. -- № 2 (168). -- С. 22--27.

6. Михайлюк Р. Теоретичні та практичні аспекти вдосконалення фінансово-кредитного механізму // Вісник ТНЕУ. -- 2011. -- № 3. -- С. 31--40.

7. Паласевич М.Б. Теоретико-методологічні за сади державного регулювання банківської діяльності // Науковий вісник. -- 2007. -- Вип. 17.7. -- С. 245--250.

8. Пистогов Є.А. Банківський нагляд як складова банківського регулювання: теоретично-правовий аналіз // Правовий вісник Української академії банківської справи. -- Суми, 2010. -- №1 (3). -- С. 48-- 51.

Размещено на Allbest.ru

...