Страховий ринок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1 Внутрішня система й зовнішнє оточення страхового ринку

2 Основні категорії особистого страхування

3 Непропорційне перестрахування

4. Задача

Література

1. Внутрішня система й зовнішнє оточення страхового ринку

Страховий ринок представляє собою складну багатофакторну динамічну систему. Під системою слід розуміти групу регулярно взаємодіючих івзаімозавісящіх окремих складових частин, що утворюють єдине ціле.

Групою складових частин, що взаємодіють в ринковій системі страхових послуг, є: страхові продукти, система тарифів, інфраструктура страховиків по взаємодії з клієнтурою та ін Ця система взаємодіє із середовищем, її навколишнього, за допомогою зовнішніх зв'язків, які характеризують як вплив оточення на систему, так і вплив системи на середу. Зауважимо, що виділення системи і середовища є чисто умовним методологічним прийомом, що дозволяє більш точно визначити місцеі цільову функцію конкретного ринку в більш загальної ринкової системи.

Таким чином, страховий ринок представляє діалектичну єдність двох систем - внутрішньої системи і зовнішнього оточення. Внутрішня система повністю управляється з боку страховика. Зовнішня система, або зовнішнє оточення, складається з елементів, на які страховик може надавати керуючий вплив, а також з елементів, не керованих з боку страховика. При цьому зовнішнє середовище оточує внутрішню систему і обмежує її.

До внутрішньої системи належать керовані змінні, складові ринкової системи страхової компанії. Основні з цих керованих страховою компанією змінних: страхові продукти (умови конкретних договорів страхування даного виду), система організації продажів страхових полісів і формування попиту, гнучка система тарифів, власна інфраструктура страховика.

До внутрішньої системи належать також керовані страховиком змінні, що не входять в ядро ринкової системи, спрямовані на досягнення мети з оволодіння ринком: матеріальні, фінансові та людські ресурси страхової компанії, які визначають положення даного страховика на ринку. Особливе значення мають фінансовий стан страхового товариства і довіру до нього з боку фінансових інститутів, ліквідність страхового фонду. Важливо також наявність підготовленого кваліфікованого персоналу страховика, який здатний вести ефективну комерційну роботу. Багато чого залежить від компетентності керівного складу страхового товариства, розуміє цілі та завдання ринкової діяльності страховика.

Сукупність усіх цих чинників визначає політику страхової компанії на ринку, її імідж, який впливає на формування попиту. Важливе значення має і робота страховика з дослідження ринку.

Всі перераховані керовані компоненти пов'язані між собою, так як рішення по одному з них впливає на дію інших. З незліченної безлічі варіацій кожного з них генеральний менеджер страхової компанії повинен підібрати оптимальне поєднання, яке дало б максимальний ринковий ефект.

Страхові продукти, з якими страховик виходить на ринок, є одними з основних керованих факторів. Це умови конкретні видів особистого і майнового страхування. Залежно від умов ринку керівництво страхової компанії має вирішувати, чи вводити новий вид страхування, змінити його умови і т.д.

Гнучка система тарифів також є однією з основних складових внутрішньої ринкової системи, керованих страховиком.

Керівництво страхової компанії має виробити цілеспрямовану тарифну політику і застосовувати її у відповідності з умовами ринку, тобто визначити, які ціни пропонувати на ринку, які знижки та пільги надавати. Повинні бути також відпрацьовано систему пільгових тарифів, система комісійних, сверхкоміссіонних, заохочувальна бонусна система винагород.

Зовнішнє оточення ринку - це система взаємодіючих сил, які оточують внутрішню систему ринку і роблять на неї вплив.

Страховик планує і проводить свою ринкову комерційну роботу в умовах зовнішнього оточення; останнє у свою чергу складається зкерованих змінних, на які страховик може чинити певний вплив, і некерованих складових, на які страховик впливати неможе.

Ринок - система незамкнута, оскільки навколишній його світової страховий ринок практично необмежений. Ринкова система може бути представлена в просторі у вигляді висхідній спіралі поступово збільшується радіусу, кожен виток якої представляє собою відповідний рівень її впливу на безпосереднього споживача страхових послуг.

Як вище вже зазначали, до основних елементів зовнішнього оточення, на які страхова компанія може надавати частково здійснює управління вплив, належать: ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страховика,

Ринковий попит на страхові послуги - один з головних | елементів зовнішнього середовища: на нього спрямовані основні зусилля ринкової комерційної діяльності страховика.

Мотивування прийняття рішень потенційним страхувальником грунтується на наступних економічних та психологічних передумовах:

* людина завжди прагне максимально задовольнити свої страхові інтереси при мінімальних фінансових витратах; перш ніж прийняти рішення про укладання договору страхування, він вивчає всі альтернативи для задоволення даних страхових інтересів;

* страхувальник завжди діє раціонально, і не знайшовши ідеальної альтернативи, людина йде на компроміс, знаходячи оптимальний баланс між своїми бажаннями та можливостями їх задоволення з урахуванням ліміту грошових коштів, якими він має у своєму розпорядженні для задоволення своїх страхових інтересів. Я вважаю, важливою складовою зовнішнього оточення, на яку спрямовано керуючий вплив страхової компанії, є конкуренція. Страхові компанії зазнають жорстку конкуренцію в боротьбі за страховий ринок з боку як інших страховиків, так і фінансово -банківських інститутів, що здійснюють страхування в якості додаткової послуги своїм клієнтам.

Фактор технічного рівня страхової компанії - оснащення комп'ютерної технікою, телефаксом, каналами електронного зв'язку - також належить дозовнішньому оточенню ринку. Ринковий попит і конкуренція диктують потребу у подальшому розвитку технічного забезпечення процесу страхування і всієї власної інфраструктури страховиків (агентств, представництв, філій страхової компанії).

До некерованим з боку страхової компанії складовими зовнішньої середовища, які оточують ринкову систему і діють на неї огранічівающе, відносяться: державно-політичне оточення, соціально-етичне оточення, кон'юнктура світового страхового ринку.

Державне законодавство, розстановка політичних сил впливають на комерційну діяльність страховиків. Це виражається у правовому впливі на страховиків шляхом видання відповідних нормативних актів, які прямо або побічно регулюють страхову діяльність.

Часто ігнорування страховою компанією етичних вимог суспільства веде юридичним до обмежувальних заходів по відношенню до неї. Громадське несхвалення ринкових махінацій окремих страховиків, що стало надбанням друку та інших засобів масової інформації, може сильно зашкодити страховикам і мати далекосяжні наслідки.

2. Основні категорії особистого страхування

Особисте страхування - це форма захисту від ризиків, які загрожують життю людини, його працездатності, здоров'ю.

Договір особистого страхування - цивільно-правова угода, за якою страховик зобов'язується за допомогою одержання ним страхових внесків, у разі настання страхового випадку, відшкодувати збитки або проізвести виплату страхового капіталу, ренти або інших передбачених виплат.

Життя або смерть як форма існування не може бути об'єктивно оцінена. Застрахований може лише спробувати запобігти тим матеріальні труднощі, з якими стикається у випадку смерті або інвалідності.

В особистому страхуванні не може бути об'єктивно вираженого інтересу, хоча завжди має існувати якийсь зв'язок між втратами, які може понести застрахований, і страховою сумою.

Розглянемо деякі характеристики особистого страхування, відмінні від від характеристик майнового страхування. Страхування відноситься до особи як до об'єкту, який наражається на ризик, знаходиться у зв'язку з його життям, фізичної повноцінний і здоровий. Як наслідок сказаного застрахований повинен бути певною особою або, як мінімум, повинен бути визначений об'єкт, що піддається ризику.

Страхові суми являють собою вартість завданих матеріальних збитків або шкоди, які не можуть бути об'єктивно виражені, а визначаються відповідно до побажань страхувальника виходячи з його матеріальних можливостей.

Договір особистого страхування може бути обов'язковою (в силу закону) або добровільним (як взаємне волевиявлення сторін, тобто страхувальника і страховика), довгостроковим або короткостроковим. По кожному виду особистого страхування укладаються відповідні договори.

Деякі види страхування, зокрема страхування життя, можуть бути виділені як особливо тривалі, іноді розраховані на все життя застрахованого. При страхуванні майна звичайна діяльність дії договору - один рік, що передбачає щорічне його відновлення та можливість розірвання договору будь-яка сторона у відповідній формі.

Тимчасове ж страхування життя, як і страхування на випадок пенсії, у протягом всього життя і т. д., полягає звичайно на тривалий термін, протягом якого страховик не має права розірвати контракт.

3. Непропорційне перестрахування

Непропорційне перестрахування з'явилося в XIX ст. у зв'язку з появою катастрофічно великих збитків страхових компаній за підсумками роботи за значний період. Однак у широких масштабах воно стало застосовуватися після Другої світової війни. Використовується в різних видах страхування, але найчастіше - по договорах страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збиток, заподіяний третім особам у результаті ДТП.

Непропорційне перестрахування також застосовується в усіх видах страхування, де немає верхньої межі або межі відповідальності страховика.

У практиці непропорційного перестрахування не застосовується принцип участі перестрахувальника в платежах і виплатах страхового відшкодування, виходячи з відсотка перестрахування. При пропорційному перестрахуванні інтереси цедента і перестраховика в цілому збігаються. При непропорційному перестрахуванні інтереси сторін можуть набути суперечливого характеру. Зміст протиріччя в тому, що досягнення додаткових фінансових результатів цедентом не супроводжується аналогічними результатами, досягнутими перестраховиком. Більше того, перестраховик може понести збитки.

Спонукальним мотивом до розвитку непропорційного перестрахування з боку цедента є прагнення мати гарантії на всі наявні фінансові інтереси, що піддаються невеликій кількості винятково великих збитків або великій кількості винятково дрібних збитків.

До непропорційного перестрахування вдаються з метою забезпечення фінансової стійкості за результатами діяльності за тривалий період, звичайно рік. Механізм перестрахування задіюється у разі, якщо певний фінансовий показник не відповідає обумовленому рівню за різними результатами. З урахуванням цих потреб набули розвитку два типи непропорційного перестрахування - перестрахування перевищення збитків і перестрахування перевищення збитковості за ризиками певного виду. Певні труднощі в практиці непропорційного перестрахування були пов'язані з вирахуванням перестрахувальних платежів, які були б адекватні прийнятим зобов'язанням перестраховика на умовах укладеного перестрахувального договору. Тільки розвиток сучасних методик актуарних розрахунків дозволив вирішити ці проблеми.

Статистичний аналіз великих збитків дав можливість скласти таблиці розподілу їх імовірностей, оцінити їх розмір та відхилення дійсного збитку від очікуваного. На підставі накопичених статистичних даних по збитках і збитковості по всьому страховому портфелю цедента практика актуарних розрахунків дозволила зробити прогноз розміру збитку і збитковості та імовірностей їхніх майбутніх відхилень від прогнозованої величини.

Обслуговування договорів непропорційного перестрахування є досить простим. Воно дешевше, ніж обслуговування договорів пропорційного перестрахування.

Розрахунки між сторонами договору охоплюють остаточні фінансові результати цедента, а не окремі договори страхування і збитки, як при укладені договорів пропорційного перестрахування. Це одна причин зростаючої популярності непропорційного перестрахування і виникнення його нових варіантів і модифікацій.

Договір ексцедента збитку є найбільш розповсюдженою формою непропорційного перестрахування і служить для захисту страхових портфелів компаній по окремих видах страхування від найбільш великих збитків. Під збитками страхової компанії за рік розуміється сукупна сума страхових відшкодувань у цілому або по окремих ризиках.

За умовами цього договору інструмент перестрахування набирає сили тільки тоді, коли остаточна сума збитку по застрахованому ризику в результаті страхового випадку або серії страхових випадків, яка є наслідком тієї самої події, перевищить обумовлену суму. Відповідальність перестраховиків зверх цієї суми обмежується певним лімітом. Це призводить до того, що ризики основного страховика можуть виявитися не повністю перестрахованими. Щоб уникнути цього, страховику варто укладати другий, третій і т.д. договори ексцедента збитку.

Перестрахувальна премія звичайно встановлюється у певних відсотках до річної брутто-премії по страховому портфелю. Тому даний тип договору дає високий прибуток перестраховику. Однак оскільки до початку дії договору може бути відома тільки оцінна або очікувана сума премії, то спочатку сплачується певна сума авансу премії з наступним перерахунком остаточної суми на базі фактично отриманої суми брутто- премії за рік.

Приклад 1.

Нехай за договором перестрахування участь перестрахувальника складає 2 млн. дол., а ліміт перестрахувального покриття - 3 млн. дол. Тоді будь-який груповий збиток на суму 2 млн. дол. покривається перестрахувальником.

Якщо ж збиток складає від 2 до 3 млн. дол., то суму понад 2 млн. покриває перестраховик, але не більше 1 млн. дол. Якщо ж збитки перевищують 3 млн., тобто вище максимальної межі відповідальності перестраховика, то перестраховик оплачує суму в межах одного мільйона. Збитки, які перевищують цю суми, падають на перестрахувальника. Якщо ж він бажає мати впевненість у тому, що будь-які збитки будуть оплачені повністю, йому варто укласти договір другого ексцедента збитку і т.д. або продумати інший перестрахувальний захист.

Під збитковістю в страхуванні розуміється відношення суми збитків (страхових відшкодувань) до зібраних премій. Договір ексцедента збитковості ще називають договором “стоп лос". Він аналогічний договору ексцедента збитку з тією різницею, що страхова компанія захищає спільні результати роботи (звичайно за рік) на випадок, якщо не збитки, а збитковість перевищить обумовлений у договорі відсоток або розмір. Розмір збитковості, понад яку діє договір, звичайно встановлюється з таким розрахунком, щоб передавальна компанія не мала можливості фінансової вигоди по відповідальності, яка припадає на її частку. Таким чином, договір має на меті не гарантувати передавальній компанії прибуток, а тільки захистити її від додаткових або надзвичайних втрат.

Ліміти відповідальності перестраховиків за договором ексцедента збитковості встановлюються в межах певного відсотка збитковості, наприклад, від 100 до 105% збитковості за рік (або в абсолютній сумі). До договору при цьому вноситься запис: “збитковість залишена на рівні 105%” або “стоп-збитковість 105%”.

Незважаючи на те, що договори ексцедента збитковості набули поширення, їх застосування доцільне лише в тих випадках, коли по певних видах страхування результати проходження справи різко коливаються або коли один або кілька страхових випадків можуть сильно вплинути на кінцеві річні результати.

Договори ексцедента збитковості часто використовуються для доповнення звичайної схеми захисту, наприклад, на додаток до пропорційного договору.

Приклад 2.

Договір перестрахування укладений на умові, що розмір збитковості понад ліміт у 105% від страхових платежів буде оплачений перестрахувальником. Виходить, збитковість понад 105% повинна покриватися перестрахувальником за рахунок власних коштів або захищатися іншим договором перестрахування.

Оскільки збитковість може бути дуже великою, для захисту інтересів перестрахувальника в договір вносять обмеження. Наприклад, у договорі може бути встановлена максимальна відповідальність перестрахувальника.

Приклад 3. Нехай у договорі перестрахування встановлена особиста відповідальність перестрахувальника, наприклад 105-130%. Якщо за даний рік збитковість склала 160%, то перестрахувальник покриває тільки 25% загальної збитковості (130-105), а перестрахувальник - 135%: свої 105% плюс додатково 30% (160-130), що складає суму перевищення верхнього ліміту відповідальності перестрахувальника.

4. Задача

У середньому по області зложилися наступні показники збитковості страхової суми по особистому страхуванню на випадок втрати здоров'я (у копійках з 100 грош.од. страхової суми):

Вихідні дані

страховий ринок страхування страховик

Розрахувати величину нетто-ставки, брутто-ставки й навантаження, якщо Н(%) = 9%.

Рішення

Середня за тарифний період (5 років) величина збитковості страхової суми складе:

=31

Для тарифних розрахунків застосовується наступна формула середньоквадратичного відхилення:

L=

Сума середньоквадратичних відхилень (чисельник дробу у формулі) визначається за допомогою розрахункової таблиці:

Отже

L==1,58

Коефіцієнт варіації (V) при обчисленому значенні L складе:

V=L/=1.58/31=0,051 или 5.1%

Варіація в зазначеному ступені незначна і свідчить про стабільність даного динамічного ряду.

Величина нетто-ставки визначається по формулі:

N=q+L

N= 31+1,58=32,58?33 коп

Для розрахунку навантаження застосовується формула:

H=B-N,

де B - брутто-ставка;

N- нетто-ставка.

Брутто-ставку можна розрахувати по формулі:

де Н(%) - питома вага навантаження в брутто-ставці, що визначається на основі розрахунку фактичних накладних видатків страховика за останні 1-2 роки.

Н(%) = 9%, тоді:

В=N*10/(100-H(%))

B=33*100/(100-9)=36,26?36 коп

H=36-33=3 коп

Література

1. Гвозденко О.А. Основи страхування. М., 2001.

2. Александрова М.М. Страхування. Навчально-методичний посібник. К.: ЦУЛ, 2002. 208 с.

3. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова страва. 4-те вид., перероб. і доповнене. К.: Знання. 2005.

Размещено на Allbest.ru