Функції щитоподібної залози

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Природничо - географічний факультет

Кафедра біології

Курсова робота

з фізіології тварин та людини

на тему: Функції щитоподібної залози

Вінниця, 2013



Вступ

Щитоподібна залоза - важливий ендокринний орган, джерело потрібних для людського організму йодомістких гормонів. Для нормальної роботи щитоподібна залози потрібен йод, так як він приймає участь в утворенні гормонів залози. При нестачі йоду в їжі, воді, зовнішньому середовищі, а також при підвищеному надходжені його в організм функція щитоподібної залози порушується і виникає захворювання, яке називається зоб. До згаданих причин, що сприяють виникненню зобу, додається одноманітне харчування з дефіцитом білку і вітамінів та нестача одних і надлишок інших мікроелементів. Не можна забувати про те, що додаткові умови для розвитку захворювань щитовидної залози склалися під впливом іонізуючої радіації, що пригнічує функцію щитовидної залози, після вибуху на Чорнобильській АЕС.

У нашій місцевості, яка, належить до регіонів, де кількість йоду в ґрунті і воді дійсно значно менша від потреби, зоб супроводжується як зниженням функції щитовидної залози, так і її підвищенням. Одним з серйозних і частих ускладнень, які виникають на фоні зобної ендемії, є гіпотеорез, який найчастіше зустрічається в жінок. Хворих турбує млявість, сонливість, мерзлякуватість, осиплість голосу, запори. При вираженій формі захворювання відбуваються характерні зміни зовнішнього вигляду: обличчя набрякле, жовтувато-бліде, з дуже бідною мімікою, очні щілини вузькі, на язиці - відбитки зубів. Волосся стає ламким, сухим, посилено випадає. Шкіра потовщується, на ній при натисканні не залишається ямок; мова стає не зрозумілою і повільною. У більшості хворих відмічається рідкий пульс, схильність до простудних захворювань, які пробігають без температури. Нерідко розвивається анемія, в жінок порушується менструальний цикл, що може стати причиною безпліддя.



Щитоподібна залоза

Щитоподібна залоза одна з найбільших (30-50 г) залоз внутрішньої секреції . Вона є лише у хребетних. У людини щитоподібна залоза знаходиться попереду трахеї та гортані і складається з 2 частин, з'єднаних перешийком. У 30% випадків від перешийка догори відходить відросток - пірамідна частинка .

Зовнішня сполучнотканинна капсула проникає в середину і формує перегородки. Через них у залозу проникають кровоносні і лімфатичні судини та нерви. Паренхіма залози складається з пухирців - фолікулів . Стінка кожного фолікула утворена шаром клітин - фолікулярних ендокриноцитів, фіксованих на базальній мембрані .Навколо фолікулів розміщується густа навколофолікулярна , капілярна і лімфокапілярна сітка, у порожнині фолікулів міститься зв'язний колоїд , що має високу гормональну активність . Між фолікулами розміщені пара фолікулярні ендокриноцити.

У щитовидної залози є три гормони: тироксин (рис 1), кальцитонін і трийодтиронін(рис 2).

Рис. 1



Рис.2

Тироксин і трийодтиронін синтезуються фолікулярними ендокриноцитами, вони є водовмісними. Кальцитонін синтезується пара фолікулярними ендокриноцитами і не містить йоду. Концентрація йоду в щитоподібній залозі у 200 - 300 разів вища , ніж у крові. Йод є обов'язковим компонентом залози, тому її нормальна функція можлива за умови регулярного надходження йоду в організм . Він вступає в тісний зв'язок зі специфічним білком залози - тироглобуліном. Таким чином, в основі утворення гормону лежать два неперервних , тісно пов'язаних процеси - кругообіг йоду в залозі та біосинтез тироглобуліну . Йод надходить в організм у складі їжі , води і акумулюється у щитоподібній залозі під впливом тиротропоніну - гормону гіпофіза. Основна частина йоду, який надходить в організм перебуває у формі йодиду , який легко всмоктується з кишок у кров. Дві третини його видаляється з сечею, а одна концентрується в щитоподібній залозі . Тут він швидко залучається до складу тироглобуліну й утворює органічно зв'язаний йод.

Утворюється парафолікулярними клітинами ЩЗ, які розташовані за її залозистими фолікулами. Він бере участь у регуляції кальцієвого обміну. Вторинним посредником дії кальцитоніну є цАМФ. Під впливом гормона рівень кальцію в крові знижується. Це пов'язано з тим, що він активізує функцію остеобластів, які беруть участь в утворенні нової кісткової тканини, і пригнічує функцію остеокластів, які її руйнують. Разом із тим кальцитонін гальмує виведення кальцію з кісткової тканини, сприяючи відкладенню його у ній. Крім того, кальцитонін гальмує всмоктування кальцію і фосфатів з ниркових канальців в кров, таким чином сприяючи їх виведенню із сечею з організму. Під впливом кальцитоніну знижується концентрація кальцію у цитоплазмі клітин. Це відбувається внаслідок того, що гормон активізує діяльність кальцієвого насосу наплазматичній мембрані і стимулює поглинання кальцію мітохондріями. Вміст кальцитонін в крові збільшується під час вагітності і годування дитини груддю, а також у період відновлення цілості кістки після перелому. Регуляція синтезу і вмісту кальцитоніну залежить від рівня кальцію в крові. При його високій концентрації кількість кальцитоніну зменшується, при низькій, навпаки, зростає. Крім того, утворення кальцитоніну стимулює гормон травного каналу гастрин. Викид його у кров сповіщає про надходження кальцію в організм з їжею. Кальцитонін -- діагностичний маркер медулярного раку щитоподібної залози.

Функції щитоподібної залози

Встановлено, що дія гормонів щитоподібної залози на клітинному та субклітинному рівнях пов'язана із різноплановим впливом на мембранні процеси, на мітохондрії, на ядро, на білковий обмін, на процес обміну ліпідів і на нервову систему.

Тироїдні гормони посилюють енергетичний обмін, окислювальні процеси, особливо в мітохондріях , обмін білків , ліпідів і вуглеводів . Ці гормони прискорюють транспорт глюкози в кишках, регулюють її рівень крові , підвищують чутливість до адреналіну. У ліпідному обміні їх вплив виявляється зменшенням холестерину , кількості нейтральних жирів і фосфоліпідів. Гормони щитоподібної залози можуть змінювати швидкість мобілізації жирів із жирових депо та їх окиснення. Введення тироксину знижує рівень білків у крові посилює використання глобулінів , у здорових людей призводить до негативного азотистого балансу.Дія тифоїдного гормону спрямована на ріст і розвиток, що без сумніву , є результатом його впливу на біохімічні процеси , активізація яких необхідна для росту.

При знижені функції залози в молодому віці ріст гальмується , виникає затримка розумового розвитку, уповільнення психічних реакцій - кретинізм.

Щитоподібна залоза має афферентні іефферентні нерви. Імпульси, які надходять до залози по симпатичних нервових волокнах, стимулюють її активність.

Гормони тироксин і трийодтиронін є стимуляторами росту, психічного розвитку, діяльності серцево-судинної та травної систем, що регулюють обмінні процеси та статеві функції організму. Кальцитонін відповідає за зміст кальцію в крові, який сприяє побудові кісток. Він же є необхідною речовиною для будови м'язових і нервових клітин.

Регуляція функцій щитоподібної залози.

Контроль за діяльністю щитоподібної залози має каскадний характер. Передусім пептидергічні нейрони в преоптичній ділянці гіпоталамуса синтезують і виділяють у ворітну вену гіпофізатиреотропін-рилізінґгормон (ТРГ). Під його впливом у аденогіпофізі секретується тиреотропний гормон (ТТГ), який заноситься кров'ю в ЩЗ і стимулює в ній синтез та викид тироксину і трийодтироніну. Вплив ТРГ моделюється рядом чинників і гормонів, насамперед рівнем гормонів ЩЗ в крові, які за принципом зворотного зв'язку гальмують чи стимулюють утворення ТТГ в гіпофізі. Інгібіторами ТТГ також є глюкокортикоїди, соматостатин, дофамін. Естрогени, навпаки, підвищують чутливість гіпофіза до ТРГ. Насинтез ТРГ у гіпоталамусі впливає адренергічна система, її медіатор норадреналін, який, діючи на альфа-адренорецептори, сприяє виробленню і виділенню ТТГ у гіпофізі. Його концентрація також збільшується при зниженні температури.



Патологія щитоподібної залози. Причини патологій

Порушення функцій щитоподібної залози можуть супроводжуватися як підвищенням (гіпертиреоз), так і зниженням (гіпотиреоз) її гормонотворчої функції.

Останнім часом у всьому світі спостерігається зростання ендокринних захворювань. Найчастішими є цукровий діабет і патології щитоподібної залози. Ендокринні захворювання можуть мати гострий або ж хронічний характер. У деяких випадках становлять загрозу для життя.

Причини захворювання щитоподібної залози різноманітні. До них належать й неправильне харчування, і вживання недоброякісної води, і несприятлива екологічна обстановка, у тому числі й радіаційна. Але все-таки головною причиною виникнення захворювання є йододефіцит.

Захворювань щитоподібної залози налічується не один десяток, однак найпоширенішими є зоби - нетоксичний (ендемічний і спорадичний) і токсичний (тиреотоксикоз або базедова хвороба), гіпотиреози й запальні процеси. А останнім часом почастішали ракові захворювання цього ендокринного органу.

Гіперфунція щитоподібної залози. Базедова хвороба

Гіперфункція щитоподібної залози є дуже поширеним захворюванням. Частіше виникає у жінок, чим у чоловіків, відносно 7:1. Захворювання характеризується надмірним виділенням гормонів щитоподібна залози (Т3 і Т4) і порушенням зворотного зв'язку між гіпоталамусом, гіпофізом і ЩЗ. Симптоми гіперфункції щитоподібної залози -- це втрата маси тіла (незважаючи на підвищений іноді апетит), постійне відчуття жару, посилене серцебиття (тахікардія), спрага, надмірне потовиділення, іноді значна м'язова слабкість, тремтіння рук, підвищена нервова збудливість. Ці симптоми можуть бути спочатку незначними, проте іноді відразу ж проявляються гостро. Гіперфункція щитоподібної залози може виникнути після важких нервових потрясінь (особистих переживань), транспортної аварії, перенесеної інфекції, прийому деяких ліків (наприклад, під впливом неконтрольованого прийому йоду, при передозуванні гормонів щитоподібної залози, що приймаються з лікувальною метою).

Є також певна спадкова схильність до виникнення цих захворювань. Гіперфункція щитоподібної залози проявляється найчастіше у вигляді базедової хвороби, що переважно характеризується рівномірним збільшенням щитоподібної залози, а в деяких випадках витрішкуватістю. Витрішкуватість може бути іноді дуже сильною, і тоді йому можуть супроводити сльозотеча, набрякло століття, світлобоязнь, двоїння в очах (диплопія). Другою формою гіперфункції щитоподібної залози є вузлуватий зоб з нерівномірним вузлуватим розростанням щитоподібної залози без витрішкуватості.

Перша форма виникає іноді несподівано у молодих людей, а друга розвивається повільно, найчастіше у літніх, і їй можуть супроводити порушення з боку системи кровообігу.

Кожен вид гіперфункції щитоподібної залози вимагає лікування у лікаря. У відсутність терапії гіперфункція, навіть спочатку незначна, може перейти в дуже важкий хворобливий стан, що називається тиреотоксичним кризом.

Відомо три способи лікування:

- Фармакологічне

- Хірургічне

- радіоізотопом радіоактивного йоду

Кожен з методів має свої переваги і недоліки, тому оцінку стану хворого і вибір методу лікування здійснює лікар-ендокринолог. Спочатку терапія може проводитися і лікарем загального профілю.



Гіпофункція щитоподібної залози

Гіпофункція щитоподібної залози виникає в результаті відсутності або зменшення синтезу гормонів щитоподібної залози. Це може бути викликано природженою відсутністю щитоподібної залози, повною або частковим хірургічним видаленням щитоподібної залози, передозуванням ліків, що впливають на щитоподібну залозу, ушкодженням залози в результаті запального процесу або дії радіації (наприклад, опромінення шиї або грудної клітки рентгенівськими променями після лікування гіперфункції щитоподібної залози, що проводитлося раніше, радіоактивним йодом). Гіпофункція щитоподібної залози може також виникати з причин, не пов'язаних з власне залозою, а саме в результаті ушкодження гіпофіза або гіпоталамуса, що викликає відсутність або порушення продукції гормонів, стимулюючих щитоподібну залозу(вторинна гіпофункція щитовидної залози).

Прояви гіпофункції, незалежно від її причини, схожі: уповільнення усіх метаболічних процесів в організмі; у дітей відбувається уповільнення в розвитку, вони мають характерний зовнішній вигляд - відкритий рот, великий язик, суха шкіра що лущиться,часто симптомом гіпофункції буває пупкова грижа в результаті ослаблення м'язів живота. Важливою є рання діагностика гіпофункції , оскільки відсутність гормонів щитоподібної залози веде до порушень розумового і фізичного розвитку дитини. Гіпофункція у дорослих дає такі характерні симптоми , що досвідчений лікар може діагностувати за зовнішнім виглядом пацієнта.

Хворий скаржиться на уповільнення розумових процесів і руху (хоча інтелект, в принципі, залишається нормальним), що посилюється, шкіра стає сухою, такою, що лущиться, відзначається постійне почуття холоду, часто відзначається послаблення слуху, голос стає хрипким, м'язи і суглоби хворобливими, особливо повіки, набряклими, іноді виникають набряки кінцівок. Це так званий гіпотеорозний набряк (мікседесма).

Без лікування гіпофункція щитоподібної залози може закінчитися трагічно і перейти в коматозний стан , вивести з якого хворого буває важко. Незважаючи на такі характерні сиптоми , гіпофункція щитоподібної залози не завжди діагностується , і помилково робиться лікування хвороб нирок , серця анемії або ревматизму.

Лікування гіпофункції щитоподібної залози грунтується на заповнюючому прийомі гормонів щитоподібної залози (трийодтироніну і тироксину).

Гіпофункція щитоподібної залози може мати ендемічний характер у певних груп населення, що живуть на територіях з нестачею йоду в їжі (предгірні райони). Це викликає дефіцит гормонів щитоподібної залози у внутроутробному і дитячому періоді.

Мікседема

Мікседема (від латинського myxo - слиз,oedema - набряк) буває вроджена та набута. При вродженій мікседесмі відзначається недорозвинення щитоподібної залози чи повна її відсутність. Вже з кінця року життя діти відстають у фізичному і психологічному розвитку. Набута мікседема розвивається після кору, скарлатини, пики, тифу, сифілісу. При набутій мікседемі також відбувається затримка росту, недостатній розвиток статевих органів мускулатури та відставання у фізичному і психологічному розвитку. Недостатність функції щитоподібної залози викликається повним її видаленням і невмілим поводженням із променями Рентгена з лікувальною метою.Мікседема виникає при вогнепальному пораненні шиї.

Хворі апатичні, мляві. Усі руху їх вирізняються особливою повільністю, пам'ять слабшає, розумові здібності знижуються. У хворих мікседемою понижується температура тіла до 35⁰. Вони часто пітніють. Тони серця в хворих глухі, пульс уповільнений, є гіпотонія. Шкіра стає сухою й лущиться, товщає ,ніяк не збирається у складку; нігті кришаться, тьмяне волосся ламке і легко випадає. Набряк при мікседемі називається слизуватого виду, від якої одержало назву і саме захворювання. Слизистий набряк зазвичай починається з обличчя, поступово поширюється на шию і підключичні ямки, захоплює передпліччя, пензлі і гомілки й у окремих випадках підшкірну клітковину всього тіла. Повіки настільки опухають, тобто майже цілком закривають очну щілину, міміка відсутня, обличчя стає схожим на маску, язик помітно збільшується у розмірі. Знижується функція статевих залоз, в жінок настає аменорея. Спостерігається зниження обміну речовин, накопичення у крові великої кількості холестерину, котрі можуть спричинити атероматоз коронарних пазух із нападами стенокардії і інфарктом міокарда. Хворі схильні до депресії і суїцидів.

Лікування ґрунтується на прийомі гормонів щитоподібної залози , а профілактика - на збільшення прийому йоду (йодування води і кухарської солі).

Вроджений гіпотеорез

Вроджений гіпотиреоз -- захворювання, викликане зниженням або повним припиненям функції  щитоподібної залози, при народженні.

Вроджений гіпотиреоз являє собою особливу форму гіпофункції щитоподібної залози. Вона вражає пацієнтів у той період розвитку, коли вся нервова система є дуже чутливою і може пошкодитися через тривалу нестачу гормонів щитоподібної залози. Якщо безпосередньо після народження не виявити порушення і не скоригувати його, то це приведе до розвитку кретинізму.

У більшості випадків спричиняється зниження функції щитоподібної залози через порушення розвитку органа в ембріональному періоді (агенезія чи дисгенезія). При цьому розвивається повна функціональна неспроможність тканин щитоподібної залози або ж вона занадто мала. Причина цих пошкоджень невідома. Лише в одиничних випадках змогли встановити генні мутації, які відігравали певну роль для розвитку щитоподібної залози, серед них FOXE1, що кодує тиреоїдний фактор транскрипції 2 (TTF-2) і PAX8-ген, що кодує Paired-Box-Protein 8 (PAX-8).

В окремих випадках гіпофункція має перехідну (тимчасову) природу. Такі випадки спричиняються попаданням через плаценту до дитини медикаментів чи материнських блокуючих антитіл, дифицітом йоду чи навпаки надмірним його споживанням. Порушення гіпоталамо-гіпофізарної системи -- так звана центральна, вторинна чи третинна гіпофункція -- зі зниженою продукцією тиреотропного гормону (ТТГ) чи тиреотропін-рилізінг-гормону (ТРГ, тиреоліберин) є екстремально рідкісним явищем, однак вони не виявляються при звичайному скринінговому обстеженні.

Хоча гормони щитоподібної залози мають дуже велике значення для розвитку майже всіх систем органів, більшість дітей при народжені спочатку нічим не вирізняються. Це обумовлено материнським гормонам щитоподібної залози, які проникають черезмплаценту, і як мінімум частково захищають навіть ті плоди, в яких щитоподібна залоза повністю відсутня. В пуповинній крові цих дітей концентрація тироксину (Т₄) становить від 33% до 50% від рівня здорових дітей. У 5% найважчих випадків можуть кидатися в очі велике тім'ячко, значне незрощення черепних швів, великий язик і пупкова грижа. З посиленням розпаду материнського тироксину зявляються нові симптоми. Такі немовлята погано смокчуть, страждають закрепами, байдужі до навколишнього середовища і багато сплять. Часто їх потрібно спеціально будити для годування. Голос може бути грубим і хриплим, шкіра на дотик холодна, слабкий тонус м'язів (гіпотонія), рефлекси ослаблені. Жовтяниця новонароджених, що обумовлена сповільненим дозріванням печінки, може затягнутися. Збільшенну щитовидну залозу (зоб, струма) знаходять в 5-10% дітей, найчастіше при вродженому порушенні синтезу тироксину. щитоподібний залоза патологія хвороба

Якщо захворювання не розпізнається і не лікується, на другому-третьому місяці життя проявляється затримка росту. Чим пізніше розпочате лікування, тим нижчим буде розумовий розвиток дитини. Якщо почати лікування в перші три місяці, в середньому коефіцієнт інтелекту (IQ) становитиме 89 (розмах 64-107), якщо почати лікування на 4-6 місяці -- 71 (розмах 35-96) і якщо лікування вперше застосувалося після шести місяців 54 (розмах 25-80). Іншими віддаленими наслідками є порушення координації дрібної і великої моторики, порушення рівноваги (атаксії), зниження і підвищення м'язового тонусу, порушення мовлення, уваги, косоокість.

Оскільки рання діагностика є надзвичайно важливою для нормального розвитку дітей, діагноз встановлюється у більшості розвинених країн через масове дослідження новонароджених (скринінг новонароджених). В Україні визначають вміст тиреотропного гормону (ТТГ) в так званій сухій краплі. При недостатній продукції гормонів щитовидної залози ТТГ значно підвищується. Правда, при цьому методі успускаються рідкісні випадки центральнообумовленого вторинного чи третинного гіпотиреозу.

Враховуючи незворотність пошкодження нервової системи при вродженому гіпотиреозі, лікування потрібно починати якомога раніше. Не потрібно очікувати результатів необов'язкових методів обстежень, лікування мусить починатись безпосередньо після забору крові для підтвердження діагнозу при позитивнуму результату скринінгу.Мета лікування полягає в якнайшвидшій нормалізації вмісту Т4 і послідуючій нормалізації рівня ТТГ в крові. Усунення дефіциту гормону вирівнюється призначенням левотироксину у відносно високих вихідних дозах. Через два тижні можна зменшити дозування відповідно до результатів контрольного рівня ТТГ і Т₄ в крові. В подальшому доза гормону має бути адаптована у відповідності до підвищенної потреби обумовленої фізичним розвитком дитини.



Йододефіцит. Эндемічний зоб

Оскільки йод являє собою основний компонент тиреойдного гормону, то при недостатньому його надходженні в організм ззовні щитоподібна залоза продуктуючи меншу кількість гормону. Залоза стає все більше і більше, її клітини працюють все інтенсивніше, намагаючись виробити, як можна більшу кількість гормону при нестачі вихідного матеріалу (йоду). В результаті утворюється зоб. Але зоб це не діагноз, а симптом різних захворювань важливого органу внутрішньої секреції, яких саме повинен розібратися ендокринолог. Збільшення залози на початкових стадіях взагалі не вважається зобом, якщо людина почуває себе цілком здоровим, тобто збільшення залози не супроводжується посиленням її функції - так званим тиреотоксикозом. У подібному випадку вердикт лікарів: «нетоксичний (еутіреойдного) дифузне збільшення щитовидної залози I (II) ступеня».

За даними масових обстежень, проведених у різних регіонах України, збільшення щитоподібної залози відзначається у 10 - 40% школярів. Найбільш часта причина ДНЗ в нашій країні, як уже говорилося, - недостатнє надходження йоду з їжею і водою. Що стосується спадкових порушень синтезу гормонів і аутоімунної патології органу, то вони в сукупності виявляються у 2-3% населення. Частота цієї форми патології в істотній мірі не розрізняється в регіонах з нормальним і зниженим вмістом йоду.

У дітей можна перевірити вміст йоду: намалювати йодистого сітку, і якщо через дві години вона зникне, значить, нестача йоду в організмі.

I - 40-50 г: залозу невидно, прощупується тільки перешийок.

II - 50-70 г: контури залози проступають при ковтанні, прощупується перешийок і бічні частки.

III - 80-90 г: синдром «товстої шиї» - заліза не тільки прощупується, а й добре проглядається.

IV - 100-140 г: класичний зоб - нижня частина шиї спереду і з боків роздута зразок мішка.

V - від 150 г і вище: заліза дуже великого розміру.

Ендемічний зоб

Практично у кожного з нас спостерігається прихована недостатність функції щитоподібної залози в холодну пору року. Її захворювання разом з цукровим діабетом очолюють світовий рейтинг найпоширеніших ендокринних розладів.

У наші дні ендемічний (від грецького - «місцевий», «тубільний») зоб вже давно норма. До речі, про це порушення лікарі кажуть, якщо щитоподібна залоза збільшена більш, ніж у 8-10% населення цієї області. Такі зони називають ендемічними по йоду. Всі випадки збільшення в зонах, вільних від йодної ендемії фахівці відносять до спорадичного зобу, при якому функція щитоподібної залози зазвичай не порушується. Зростання ендокринних розладів, обумовлених дефіцитом йоду, викликають тривогу і занепокоєність фахівців.

Захворювання пов'язане зі зниженим вмістом йоду у воді та продуктах в окремих районах . Причини. Вживання хлорованої води, зміна реактивності центральної нервової системи, спадковість.

Частіше зустрічається у жінок від 10 до 40 років .

Симптоми. Збільшення щитовидної залози різного ступеня. Функція може бути підвищеною, зниженою і нормальною. Дуже небезпечна вузлова форма зоба, яка може переродитися в рак.

Йододефіцит в Україні. Зональні особливості йододефіциту

Проведені дослідження йододифіцити на території України .У 25 % обстежених -- важкий дефіцит йоду. Лише 10 % населення західних областей мають раціон харчування, який нормально забезпечує їх йодом. Разом з тим бракує таких важливих мікроелементів, як залізо, мідь, цинк і селен. До проблем зі здоров'ям слід підходити комплексно, тут не можна зарадити лише йодованою сіллю.

Добові норми споживання йоду запропоновані в 1996 році ВООЗ, Юніс і міжнародною радою з контролю за йододефіцитними захворюваннями.

Доза йоду (мкг)	Категорія	Вік
50	Грудні немовлята	Перші 12 місяців життя
70	Діти раннього віку	Від року до 2 років
90	Дошкільнята	Від 2 до 6 років
120	Школярі молодших і середніх класів	Від 7 до 12 років
150	Підлітки і дорослі	Від 12 років і старше
200	Вагітні і годуючи немовлят жінки

Важливо те, що усунення йододефіциту -- цілком реальна справа, наслідком якої стане суттєве поліпшення здоров'я населення. Тому вже в 1990 році на сесії ООН було прийнято звернення до всіх країн світу із закликом спрямувати зусилля на ліквідацію ЙДЗ . На думку спеціалістів Всесвітньої організації охорони здоров'я, ліквідація йододефіцитних захворювань є одним із найбільш важливих завдань охорони здоров'я наприкінці другого та на початку третього тисячоліття. Усунення захворювань, пов'язаних із дефіцитом йоду, вітаміну А, заліза в організмі, на думку спеціалістів, за своєю значимістю перевершує таке досягнення медицини, як ліквідація віспи. При тяжкій нестачі йоду спостерігаються виражені форми зоба майже у всіх жителів даної місцевості та значна поширеність випадків затримки розумового розвитку, аж до крайніх його проявів, наприклад, кретинізму . Такі прояви тривалий час вважалися ознаками йододефіцитної патології. Разом із тим недостатнє надходження, засвоєння, порушення інтрафолікулярного транспорту та органіфікації йодиду в щитоподібній залозі є головними причинами розвитку не тільки ендемічного зоба, але й гіпотиреозу, спорадичних форм вузлового та дифузного зоба, при яких інтратиреоїдний дефіцит йоду виступає самостійним фактором проліферації тиреоцитів, а також сприяє збільшенню частоти випадків низькодиференційованих раків цієї залози . Неадекватне проведення йодної профілактики може бути причиною виникнення автоімунного тиреоїдиту, йодіндукованого тиреотоксикозу. Важливість проблеми визначається поширеністю патології, зумовленої йодним дефіцитом, та чітким окресленням шляхів її вирішення. До виконання цих завдань приступили ВООЗ, Міжнародна рада з контролю за ЙДЗ, дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), ряд інших міжнародних благодійних організацій, що спрямовують свою діяльність на ліквідацію йододефіцитних захворювань.

Завдання ліквідації ЙДЗ у всьому світі визнано актуальним у медичному та соціально-економічному аспектах, оскільки ці захворювання впливають на стан здоров'я населення, інтелектуальний, освітній та професійний потенціал суспільства. Йододефіцитні території у світі є на всіх континентах. За даними, наведеними на 12-му Міжнародному конгресі тиреоїдологів (Кіото, жовтень 2000 p.), та даними Всесвітньої організації охорони здоров'я за 2004 р., загальна кількість осіб, які проживають у йододефіцитних регіонах, становить 2 млрд (майже 30 % населення планети). У 740 млн діагностується зоб, в 11,2 млн -- кретинізм, ще у багатьох мільйонів людей спостерігаються легкі психомоторні порушення. ЙДЗ є однією з найактуальніших проблем охорони здоров'я для більш ніж 140 країн світу [9]. Слід відзначити, що лікарів та суспільство найбільше турбує вплив йодної недостатності на розумовий розвиток дитини в період неонатального та перинатального розвитку. Безумовно, йодний дефіцит негативно відбивається на розумових здібностях у будь-якому віці, але в перші роки, коли вони лише закладаються, цей фактор має надзвичайне значення.

Тому вивченню проблеми йодного забезпечення надається важливе значення. У різних країнах на державному рівні впроваджуються програми профілактики та ліквідації ЙДЗ. Основними координаторами цих програм є відповідні національні комітети, координаційні ради, Всесвітня організація охорони здоров'я, Міжнародний дитячий фонд, Міжнародна рада з контролю за ЙДЗ. У таких країнах, як США, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Австрія, Великобританія, програми з профілактики ЙДЗ працюють досить успішно, у результаті чого захворюваність на ендемічний зоб у цих країнах є мінімальною . На сьогодні такі програми діють у 118 країнах світу, позитивним наслідком чого є ліквідація йододефіциту в більшості з них.

Історично значну частину території України вважали регіоном в ендемічної патології щитоподібної залози, зумовленої дефіцитом йоду, зокрема територію Західної України. Західний регіон України, що представлений різними клімато-географічними зонами (гори, передгір'я, рівнини), вважався найбільшим ендемічним регіоном щодо зоба, з поширеною патологією серед усіх верств населення. Західні області України є частиною двох ендемічних щодо зоба смуг місцевості -- Карпатської і Білорусько-Волинської. Саме в цих регіонах були проведені основні дослідження в Україні. Перші літературні згадки про зобну ендемію в західних областях України з'явилися в 1898 році, коли Цехановський та Урбанік опублікували статистичні дані, що грунтувалися на звітах повітових лікарів стосовно випадків зоба у рекрутів. Тоді найбільшою була поширеність випадків зоба і кретинізму серед населення в Івано-Франківській області -- відповідно 32,4 і 0,2 %. Починаючи з 1946 року за завданням Міністерства охорони здоров'я УРСР проведені масові обстеження населення західних областей України. За даними С.С. Лаврика, у результаті обстеження виявлено значну поширеність зоба майже у всіх районах Закарпатської області. Найбільш ураженими були гірські і передгірські райони (Великоберезанський -- 32,2 %, Свалявський -- 28,3 %, Рахівський -- 16,5 %). В окремих селах захворюваність населення на зоб сягала 50-80 %, зустрічалися випадки кретинізму. Не зупиняючись детально на дослідженнях цього періоду, слід указати, що активна протизобна боротьба у 50-60-ті роки минулого століття, організація протизобних диспансерів (на терені колишнього Радянського Союзу в ендемічних регіонах були відкриті 63 протизобні диспансери, пізніше їх стало 72) сприяли подоланню йодного дефіциту в населення та контролю за зобною ендемією. На жаль, соціально-економічна перебудова у 80-90-х роках зумовила ігнорування питань профілактики ендемічного зоба, що відновило йодний дефіцит у нашій країні та негативно вплинуло на захворюваність населення.

Проведені нами в 1994 році виїзні епідеміологічні обстеження виявили велику частоту випадків зоба серед різних категорій населення західних областей України -- захворювання діагностовано у 30 % обстежених .

На сьогодні питання епідеміології захворювань ЩЗ в умовах йодної недостатності в Україні знаходяться в центрі уваги таких учених, як З.Й. Фабрі, В.І. Паньків, Т.В. Сорокман, В.О. Шидловський, Л.А. Ткачук, Н.В. Кроха, науковців кафедри ендокринології Івано-Франківської державної медичної академії на чолі з завідувачем кафедри ендокринології В.І. Боцюрком. Дослідження поширеності захворювань ЩЗ, впливу йодного дефіциту на дітей та жінок у західних областях України стосуються переважно населення Карпатського регіону. За даними проведених досліджень, частота випадків ендемічного зоба серед дітей у різних клімато-географічних ярусах українських Карпат становила 41,8-77,5 %. Зменшення екскреції йоду із сечею нижче оптимального рівня визначено у 82,3 % обстежених школярів, медіана йодурії становила 33-76 мкг/л [15]. Подібні результати були отримані З.Й. Фабрі при обстеженні школярів Закарпатської області та В.А. Олійником при обстеженні дітей гірських районів Львівської та Чернівецької областей .

На особливу увагу стосовно йододефіциту заслуговують північні регіони України. У результаті Чорнобильської аварії (26 квітня 1986 року) відбулися значні викиди в атмосферу радіоізотопів, зокрема близько 100 млн кюрі радіоактивного йоду, що має виражену тропність до ЩЗ. Опромінення радіоактивним йодом є фактором ризику виникнення захворювань ЩЗ, зокрема доброякісних та злоякісних новоутворень, автоімунного тиреоїдиту, гіпотиреозу. Масові обстеження населення після аварії виявили високу поширеність гіперплазій ЩЗ (у 20-40 % обстежених), що на сьогодні значною мірою може трактуватися як дифузний еутиреоїдний зоб. Ці дані були висвітлені в спеціальних звітах Інституту ендокринології та обміну речовин і Центру радіаційної медицини МОЗ України. Закритість інформації в перші роки після аварії не дозволяла повідомляти про ці спостереження в наукових публікаціях. Окрім того, необхідно зазначити, що отримані на той час дані щодо поширеності ендемічного зоба базувалися на класифікації професора

О.В. Ніколаєва, згідно з якою зобом називалося збільшення ЩЗ, що змінювало контури шиї і нерідко досягало значних розмірів. Початкові форми зоба вважалися фізіологічною гіперплазією ЩЗ.

На сучасному етапі в Україні прийняті критерії ВООЗ щодо класифікації зоба та оцінки тяжкості йодної недостатності. Відповідно до цих критеріїв, частота випадків зоба у 5 % дитячої популяції свідчить про наявність зобної ендемії, зумовленої недостатнім надходженням йоду в організм.

Природно, що з урахуванням нових запропонованих критеріїв для оцінки йодного дефіциту та поширеності тиреоїдної патології стало важливим дослідити зв'язок між цими показниками в північних регіонах України, забруднених радіоізотопами внаслідок Чорнобильської аварії. Вперше визначення надходження йоду в організм на територіях, що постраждали, у 1995-1997 рр. здійснили японські вчені за підтримки фонду Сасакава . Це були дуже важливі дослідження, але, на жаль, в Україні вони були обмежені тільки чотирма населеними пунктами та не враховували рівня йодної профілактики. Тому за підтримки ВООЗ у 1997-2000 роках за спеціально розробленим протоколом епідеміологічних досліджень, який включав пальпаторне та ультразвукове обстеження щитоподібної залози, антропометрію і зважування обстежених, опитування про споживання йодованих препаратів і продуктів, дослідження йодурії та аналіз даних йодного забезпечення дітей і підлітків різних вікових груп від 7 до 18 років, нами проведені обстеження дітей північних територій України . Епідеміологічні дослідження йодного статусу охоплювали широке коло населених пунктів Київської, Житомирської, Чернігівської та Рівненської областей. Загалом були обстежені діти 20 населених пунктів з цих областей (табл. 1). Кількість обстежених становила біля 10,4 тис. дітей. Обстеження здійснювали експедиційні бригади за участю епідеміологів, педіатрів-ендокринологів, лікарів ультразвукової та лабораторної діагностики. Стан щитоподібної залози визначали за критеріями Міжнародної класифікації захворювань Всесвітньої організації охорони здоров'я . Розміри залози визначали згідно з рекомендаціями J. Brunn et al . Уміст йоду в сечі визначали відповідно до реакції Sandell -- Kolthoff за методом J.T. Dunn et al. . Дані опитування записували в спеціальну анкету. Всі результати обстежень вносили в комп'ютерну базу даних та за допомогою програми S-Plus 2000 professional обчислювали статистичні результати.

Обстеження щитоподібної залози дітей показало, що навіть при її огляді спостерігався видимий зоб, тобто зоб 2-го ступеня. Наявність частоти випадків зоба понад 5 % свідчила про слабкий ступінь йодного дефіциту, понад 20 % -- середній і понад 40 % -- тяжкий ступінь йодної недостатності. При пальпації зоб виявлено в дітей різних населених пунктів у великій кількості випадків, до 12-30 % обстежених школярів в містах та до 26-77 % -- сільській місцевості. Переважно це були початкові форми зоба 1-го ступеня. Однак починаючи з 11-12 років у дітей з'являються поодинокі випадки зоба 2-го ступеня. У с. Чоповичах, м. Коростені, м. Малині до 6-10 % дітей 17-18 років мали зоб 2-го ступеня.

З огляду на відомі дані про наявність йододефіциту в Західній Україні та отримані результати про виражену йодну недостатність на північних територіях України постало питання про поширеність цього явища в інших регіонах. Відповідь на нього отримали при проведенні досліджень у центральному, південно-східному й південному регіонах України. Результати цих досліджень мають надзвичайно важливе значення, бо практично фіксують вихідний стан йодної забезпеченості за відсутності йодної профілактики на різних територіях України. Результати цих спостережень висвітлені в попередніх публікаціях , тому наводимо узагальнену, приблизну ситуацію з частотою випадків зоба по областях України, у яких на той час проводилися відповідні епідеміологічні дослідження .

Необхідно одразу ж відзначити, що у зв'язку з обмеженістю коштів такі дослідження були проведені тільки в 9 областях України, АР Крим та м. Києві. Тим не менше відрадним є те, що вибрані для досліджень області є представницькими для України в цілому.

Як зазначалося вище, більш-менш достатніми за об'ємом досліджень були дані, отримані в північному регіоні, що вказували на наявність йододефіциту. Разом із тим дані досліджень в інших областях також свідчили про наявність проблеми недостатнього споживання йоду. Отримані результати показали, що в межах областей існують значні відмінності в йодному забезпеченні мешканців різних населених пунктів, тим не менше для жителів усіх цих територій характерне недостатнє споживання йоду.



Аналіз карт опитування населення відносно профілактики йодозалежних захворювань на час дослідження показав, що заходи профілактики як у північному регіоні, так і по всій Україні практично не проводилися, споживання йодованої солі та препаратів, що містять йод, мало випадковий характер.

Отже, за показниками ВООЗ нами вперше була констатована наявність слабкого, середнього й тяжкого ступеня йодної недостатності на території практично всіх регіонів України та відсутність заходів йодної профілактики. У 2003 р. за пропозицією Zimmerman та співавт., яку рекомендувала ВООЗ для інших країн, критерії оцінки нормального об'єму ЩЗ змінилися в бік суттєвого його зменшення .З огляду на ці норми частота дифузного збільшення ЩЗ (зоба) в обстежених регіонах, незважаючи на суттєве покращення йодного забезпечення, значно зросла. Порівнюючи стан щитоподібної залози у 2005-2007 рр. з попередніми дослідженнями, ми можемо констатувати, що за нормами Delange частота випадків зоба у всіх областях значно зменшилася. У той же час, виходячи на сучасні нормативи, ми можемо констатувати, що проблема профілактики ЙДЗ залишається невирішеною. Вивчення анкет населення показало, що по окремих населених пунктах частота постійного споживання йодованої солі сягала 50 %, в інших 3-10 %, у цілому ж по Україні -- до 26 %. Порівняно зі світовим досвідом це дуже мало. За цим критерієм, за рівнем профілактики ЙДЗ Україна посідає передостаннє місце в Європі.

Необхідно також зазначити, що останнім часом фармакологічний ринок України значно поповнився йодовмісними препаратами та харчовими добавками, з'явилася їх реклама в засобах масової інформації, все це також позитивно вплинуло на рівень йодного забезпечення. Значний обсяг публікацій у світовій науковій і популярній літературі щодо ЙДЗ, повідомлення про спеціальні дослідження йододефіциту в Україні привернули увагу суспільства до проблеми подолання йодної недостатності. Було розроблено декілька варіантів проекту закону про запобігання ЙДЗ в Україні через масову профілактику. На жаль, вони були розглянуті тільки на комітеті Верховної Ради з питань охорони здоров'я. Спроба державного впровадження масової йодної профілактики, як це здійснено в багатьох країнах світу, в Україні залишилася нереалізованою.

Оцінюючи рівень йодної профілактики в окремих населених пунктах, відзначаючи її ефективність, значення для здоров'я населення і чималу соціальну важливість, не можна не враховувати велику відмінність йодного забезпечення в різних населених пунктах та регіонах. Показовими в цьому плані є дослідження до 2000 року, коли профілактику майже не проводили. Отже, у населених пунктах зі слабким йодним дефіцитом вживання солі з прийнятим йодуванням 40 мг/кг харчової солі може забезпечувати рівень надходження йоду в організм понад 200-300 мкг/л за показниками медіани йодурії, тобто створити певний ризик виникнення йодіндукованого тиреотоксикозу.

Найбільший досвід застосування в Україні серед точно дозованих препаратів йодиду калію, що містять фізіологічну добову дозу йоду, має препарат Йодомарин. Він отримав позитивні відгуки від практикуючих лікарів. Дійсно, цей препарат суворо регламентований за вмістом йоду (100 або 200 мкг), і його призначення як лікувального засобу за наявності зоба є виправданим. За умов масової йодної профілактики шляхом йодування харчової солі, використання точно дозованих препаратів із добовим вмістом йоду є необхідним для груп населення з підвищеною потребою в йоді (вагітні жінки та жінки, які годують немовлят груддю). Стосовно ж усього населення завдання йодної профілактики не можуть бути вирішені короткочасним призначенням тих чи інших препаратів, що містять йод, йодна профілактика повинна бути обов'язковою і постійною, із застосуванням йодованої солі усім населенням України та точно дозованих препаратів йоду (таких як Йодомарин) у групах ризику (вагітні жінки та жінки, які годують груддю).

Отже, впровадження йодної профілактики в Україні є нагальним завданням, що не тільки дозволить усунути ряд проявів тиреоїдної патології, але й значно покращити здоров'я населення. Застосування системи моніторингу дозволить підвищити ефективність йодної профілактики та уникнути негативних її наслідків.

Йодна профілактика

Існують три основні види йодної профілактики: масова, індивідуальна й групова. Найбільш ефективним, дешевим і доступним методом ліквідації йодного дефіциту в масштабах популяції експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) і Міжнародної ради з контролю над йододефіцитними захворюваннями (МРКЙЗ) рекомендують загальне обов'язкове йодування солі. Саме цей метод є основою масової профілактики у більш як 120 країнах світу. Головна перевага такої стратегії -- забезпечення фізіологічною дозою йоду кожного індивідуума незалежно від його матеріального й соціального статусу, рівня утвору й усвідомлення проблеми. Однак необхідною умовою проведення масової профілактики є прийняття законодавчих рішень на державному рівні. Такого законодавства в Україні, на жаль, і досі не існує. За даними ВООЗ/ ЮНІСЕФ лише 18% наших співвітчизників використовують йодовану сіль. Це найнижчий показник у Європі, а у світі в цілому гірше ніж у нас справи йдуть лише в Пакистані, Гамбії, Гвінеї-Бісау й на Гаїті. Для розв'язання проблеми на достатньому рівні необхідно, щоб йодовану сіль використовувало постійно 95% населення. У країнах, де масові профілактичні заходи не проводяться або перебувають на етапі становлення, виникає необхідність у проведенні групової та індивідуальної профілактики для категорій населення, в яких виникає найбільший ризик розвитку йододефіцитних захворювань. Це -- діти, підлітки, вагітні й матері, які годують дітей. І для масової, і для групової профілактики в цей час застосовуються препарати калію йодиду з фізіологічним змістом йоду. Під час проведення групової профілактики препарат одержують діти безпосередньо в організованому колективі, що вимагає певної фінансової підтримки держави. А індивідуальну профілактику проводять у домашніх умовах.

Йодний дефіцит -- проблема, знайома практично всім країнам світу. Для відновлення йоду в організмі й запобігання викликаних ним захворювань, впроваджуються постійно діючі програми на державному рівні: обов'язкове йодування солі й використання її не тільки в домашніх умовах, але й у харчовій промисловості. Крім цього, обов'язковим є проведення регулярних обстежень щитовидної залози, для якої йод є основою синтезу гормонів, у свою чергу, без яких неможливе нормальне функціонування організму. Як показують результати досліджень, більшість країн успішно впроваджує дані програми, завдяки чому кількість захворювань, пов'язаних із дефіцитом йоду в організмі людини, знижується. В Україні -- навпаки: дана проблема з кожним роком набуває все більшої масштабності. За результатами досліджень, близько 38 мільйонів українців відчувають йодний дефіцит різного ступеня, а з 417 тисяч дітей, що щорічно народжуються, 341 тисяч мають уроджений йодний дефіцит. Можна стверджувати, що всі жителі України піддані йодному дефіциту й виникненню патологій у результаті недостатньої уваги своєму здоров'ю.

Йодована сіль -- штучно створений продукт, аналоги якого відсутні у природі.Органічний йод, який зустрічається в природі, зв'язаний з білком або вуглеводами, він одновалентний. А в йодованих продуктах -- п'ятивалентний, що робить його сильним окисником.

Десятки тисяч фундаментальних досліджень з біохімії, молекулярної фармакології, гігієни харчування показали, що в профілактиці й терапії йододефіцитних станів слід враховувати нерозривний зв'язок метаболізму йоду та інших мікроелементів, передусім селену. Тривалий час селен вважали токсикантом, таким, як, приміром, свинець, кадмій, миш'як. Але наукові дослідження показали: як тільки людині бракує селену, розвиваються так звані селенозалежні захворювання.

Як правило, там, де у ґрунті немає йоду, бракує і селену. У нас від цього потерпають Полісся, Закарпаття, Прикарпаття.

Селен входить до складу майже 50 різних ферментів у організмі. І головне -- він впливає на утворення гормонів щитовидної залози. Коли в організмі достатньо селену, то не потрібна велика кількість йоду, бо його відщеплені молекули не виводяться, а, можна сказати, продовжують працювати у м'язах і печінці.

Йодною профілактикою лікарі називають комплекс заходів, що запобігають розвитку ендемічного зобу. Про їх ефективність свідчить приклад Швейцарії, населення якої завжди існувало в умовах найжорстокішого природного дефіциту йод. З початку XX століття тут проводиться поголовна йодна профілактика. Грунтовні швейцари розробили чітку програму моніторингу (контролю) за споживанням йоду і досі неухильно дотримуються її. І ось результат: гірська країна, де йододефіцитних кретинізм був звичайним явищем, давно вже закрила школи для глухонімих та розумово відсталих дітей.

Йодна профілактика буває трьох видів:

- Індивідуальна передбачає харчування збагаченими йодом продуктами, а також прийом за призначенням лікаря профілактичних лікарських препаратів, що забезпечують надходження фізіологічної кількості йоду, наприклад, препарату йодиду калію - по 1/2 - 1 таблетці на день.

- Групова проводиться тим же йодидом калію під контролем

фахівців і в групах найбільшого ризику - в дитячих садках, школах, серед вагітних і годуючих жінок, а так само на підприємствах, розташованих в йододефіцитних районах.

- Масова полягає в добавці йоду в найбільш поширені продукти харчування, найчастіше в кухонну сіль. На Камчатці для профілактики замішують хліб невеликою кількістю сухого порошку морської капусти. Робиться все це централізовано, на заводах, щоб охопити всіх жителів йододефіцитних зони.

Серед дітей йодну профілактику треба починати задовго до появи їх на світ, найкраще -- на етапі планування вагітності. Міжнародні експерти рекомендують підвищити профілактичну дозу йоду майбутньої матері до рівня вагітної жінки ще за місяць до запланованого зачаття. Дотація йоду необхідна протягом усієї вагітності, оскільки від цього залежить як нормальне становлення функції й структури щитовидної залози плода, так і формування нервової системи й інтелекту дитину. Якщо порушення в інтелектуальній сфері виникають на етапі внутрішньоутробного розвитку, їх неможливо виправити після народження дитини на світ. Під час першого року життя дитина отримує йод із молоком матері, тому йодну профілактику треба проводити жінці, що годує. Якщо дитину годують штучно, варто звернути увагу на наявність йоду в суміші. Звичайно, адаптовані суміші для годування маляти вже містять профілактичну дозу цього мікроелемента. Коли дитина починає їсти звичайну їжу, йод у його організм надходить безпосередньо з їжею або водою. Якщо дитина харчується тільки вдома, дотацію йоду можна здійснювати за допомогою постійного використання йодованої солі й регулярного приготування блюд із морських продуктів. Якщо ж у раціоні багато напівфабрикатів, ковбас, продуктів із супермаркетів, а також якщо дитина харчується в установах громадського харчування, враховуючи відсутність масової йодної профілактики в країні, він не одержить необхідної кількості цього життєво важливого мікроелемента. Заповнити дефіцит можна строго дозованими препаратами калію йодиду.

Для дорослих єдиним способом запобігання йодного дефіциту є регулярне й правильне споживання йодованої солі та продуктів, що містять велику кількість йоду. Якщо у вас виникли симптоми йодного дефіциту, необхідно звернутися до лікаря, здійснити обстеження й пройти курс лікування (мінімальний ефективний термін лікування -- 6 місяців).

Правильне харчування також допоможе ендокринної системі налагодити оптимальний обмін речовин, у організмі. Вже за 2 тижня почуватиметеся бадьорим і енергійним.

Продукти	Краще їсти	Не частіше 3 разів на тиждень	Краще не їсти взагалі
Жир, олію	Рослинну,оливкова, соняшникова,	Вершкове масло	Маргарин,харчової жир, сало
М'ясо, птах, риба, яйця	Нежирное м'ясо і птицю, свіжу чи заморожену рибу	Яйця, вироби з м'яса з великою кількістю жиру, мариновану,заливну, копчену рибу	>Колбасу, сосиски, сардельки,шпиг, субпродукти
Молоко і молочних продуктів	Не стерилізоване, знежирене молоко, кефір, натуральний йогурт, не жирні сорти сиру і сиру	Фруктовий йогурт, сир, морозиво, порошкову молоко сметану	Збиті вершки, згущене молоко,плавлений сир
Напої	Мінеральна вода, фруктовий і овочевий сік, морс, чай, дуже міцну каву	Діетичні напої, кисіль, компот, пиво, вино	Газовані, дуже солодкі безалкогольні і міцні напої ...

Подобные документы

• Залози внутрішньої секреції

  Загальні закономірності діяльності залоз внутрішньої секреції. Роль підзгірно-гіпофізарної системи в процесах саморегуляції функції ендокринних залоз. Поняття про гормони та їх вплив на обмін речовин. Гормональна функція кори надниркових залоз.
  
  реферат [59,6 K], добавлен 29.11.2009
  

• Будова та функції епіфізу, сальних та потових залоз

  Сальні та потові залози, їх будова та функції. Епіфіз, його роль у птахів і ссавців як нейроендокринного перетворювача. Зв'язок епіфізу з порушеннями у людини добового ритму організму. Регуляція біологічних ритмів, ендокринних функцій та метаболізму.
  
  контрольная работа [18,3 K], добавлен 12.07.2010
  

• Загальна характеристика миші-крихітки

  Зовнішня та внутрішня будова миші хатньої. Постачання всіх органів і тканин поживними речовинами, киснем, виведення з них продуктів життєдіяльності. Органи чуття, дотику, слуху і рівноваги. Залози внутрішньої секреції. Видові відмінності терморегуляції.
  
  курсовая работа [967,7 K], добавлен 19.10.2013
  

• Перетинчастокрилі півдня України

  Біологія розвитку, видовий склад перетинчастокрилих. Розміри, голова, крила, груди, черевце та ротові органи. Центральна нервова система. Статеві залози самок. Копулятивний (совокупний) орган самців. Роль суспільних комах в біоекології півдня України.
  
  курсовая работа [1,6 M], добавлен 11.07.2015
  

• Різноманітність тканин людського організму

  Будова, призначення та місцезнаходження одношарового, багатошарового, залозистого, війчастого епітелію. Види та структура сполучних і м'язових тканин, їх функції. Основні складові нервової тканини, її роль у зв'язку організму з навколишнім середовищем.
  
  презентация [2,8 M], добавлен 01.10.2012
  

• Здоров’я та його складові. Фізичне здоров’я людини

  Хімічний склад людського організму та його роль в забезпеченні життєдіяльності організму. Психосоматичні захворювання та їх поширеність у сучасному світі. Психофізіологічні механізми адаптації організму до змін навколишнього середовища. Вчення по стрес.
  
  реферат [31,9 K], добавлен 21.06.2010
  

• Властивості ендорфінів

  Поняття ендорфіни, загальна характеристика. Ендорфінна система організму. Система ендогенних опіатів. Регулювання збудження і гальмування. Будова ендорфінів, їх основні функції. Порушення синтезу ендорфінів. Еволюційне значення гормонів щастя.
  
  реферат [29,7 K], добавлен 14.06.2016
  

• Умовні рефлекси

  Основі регуляції різноманітної діяльності організму. Функції нервової та ендокринної систем. Реакція організму на будь-яке подразнення. Механізм утворення умовних рефлексів. Роль підкіркових структур та кори великого мозку. Гальмування умовних рефлексів.
  
  реферат [30,7 K], добавлен 30.03.2012
  

• Структурно-функціональні особливості наднирників людини на різних етапах онтогенезу

  Розвиток ендокринології та вивчення ролі гормонів в пристосувальних реакціях організму. Структурно-функціональні особливості та патологічні стани наднирників у ембріонів та дітей, їх дослідження в процесі старіння у зрілих людей та осіб похилого віку.
  
  дипломная работа [1,6 M], добавлен 12.02.2011
  

• Система травлення

  Методи дослідження травлення. Ротова порожнина, будова зубів. Оболонки стінок травного каналу. Травлення в шлунку та кишечнику. Всмоктування речовин в товстому кишечнику. Печінка й підшлункова залоза, регуляція травлення. Харчування та потреби організму.
  
  курсовая работа [42,1 K], добавлен 14.11.2010
  

• Адаптація й спадковість

  Реакція людини на середовище залежно від расової приналежності й конституції. Поняття акліматизації й адаптації в загальній біології. Екологічні правила Аллена, Бергмана, Глогера, Томсона й Бакстона. Морфо-фізіологічна мінливість людського організму.
  
  реферат [26,4 K], добавлен 23.07.2010
  

• Слухова сенсорна система

  Будова органу сприймання звукових коливань. Периферичний відділ вуха як орган слуху. Центральний відділ вуха - сенсорний центр кори головного мозку. Функції зовнішнього, середнього, внутрішнього вуха; формування звукового образу. Причини погіршення слуху.
  
  презентация [183,7 K], добавлен 23.10.2015
  

• Будова і функції опорно-рухової системи

  Визначення тканини як системи клітин і міжклітинної речовини, що мають подібну будову. Поняття єдності фізіологічних систем організму. Характеристика, будова та функції опорно-рухового апарату людини. Хімічна, анатомічна і мікроскопічна будова кісток.
  
  конспект урока [16,3 K], добавлен 06.04.2012
  

• Людина: біологія й соціологічні проблеми

  Біологія людини як комплекс наук. Антропологічні дослідження людського організму. Диференціація локальних груп людства, виділених як раси. Ознаки внутрішнього середовища людини. Шляхи впливу біосфери на організм людини. Резерв адаптивної мінливості.
  
  реферат [26,3 K], добавлен 24.07.2010
  

• Рівні організації організму людини

  Організація організму людини як цілісної живої системи. Виокремлені рівні: молекулярний, клітинний, клітинно-органний, організменний, популяційно-видовий, біоценотичний, біосферний. Розвиток організму людини - онтогенез. Методи дослідження генетики.
  
  контрольная работа [22,6 K], добавлен 09.01.2009
  

• Життєдіяльність організму

  Для нормальної життєдіяльності організму людини і доброго засвоєння їжі людський організм повинен одержувати усі поживні речовини у певних співвідношеннях.
  
  реферат [12,7 K], добавлен 19.08.2005
  

• Чиста вода - джерело нашого здоров’я

  Вода - найважливіша складова середовища нашого існування. Розподіл води у тканинах організму людини. Вивчення впливу водних ресурсів на здоров’я. Дослідження основних показників якості питної води. Кількість добової норми рідини та правила її вживання.
  
  реферат [20,9 K], добавлен 02.03.2013
  

• Класифікація нервової системи людини

  Поняття нервової системи людини, її значення для організму. Будова спиного мозоку, його сегментарний апарат та головні елементи. Функції корінців спинномозкових нервів. Головний мозок як вищий відділ нервової системи людини: його будова та функції.
  
  презентация [1,2 M], добавлен 17.12.2012
  

• Історія виникнення клітини

  Основна структурно-функціональна одиниця всіх живих організмів. Основні типи клітин. Будова, розмноження клітин та утворення білка. Колоніальні та багатоклітинні організми. Заміщення відмерлих та пошкоджених тканин організму. Способи поділу клітин.
  
  презентация [5,6 M], добавлен 18.12.2011
  

• Генні мутації

  Мутації як стійкі зміни генотипу, які виникають раптово і призводять до зміни тих чи інших спадкових ознак організму, основні причини та механізм їх виникнення. Сутність та класифікація, типи та відмінні особливості генних мутацій, їх результати.
  
  презентация [239,4 K], добавлен 18.01.2014
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам