Основні поняття анатомії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анатомія - наука про форму і будову організму та його частин у зв'язку з їх розвитком та функцією.

Основним методом дослідження в анатомії є розтин (від грецького anatome - розтинаю) і препарування. Сьогодні в анатомії застосовуються методи дослідження:

метод ін'єкції судин (судини заповнюються контрастною або забарвлюючою речовиною);

метод просвітлення (препарат встановлюється у просвітлюючу речовину, наприклад, спирт, гліцерин, суміш спирту з гліцерином);

метод корозії (орган з судинами, ін'єкованими органічними розчинами, поміщається в кислоту або луг);

метод мацерації (обезжирювання, вибілювання, висушування);

розпили заморожених трупів;

бальзамування;

рентгенологічне дослідження;

метод томографії;

метод макромікроскопії (дослідження бінокулярною лупою);

метод ендоскопії (внутрішній огляд порожнистих органів);

метод ангіографії (рентгенологічне дослідження ін'єкованих судин);

антропометричні методи (вивчення зовнішніх форм і пропорцій тіла людини).

Нормальна анатомія вивчає будову нормальної, тобто здорової людини, в якої тканини і органи не змінені в результаті хвороби або порушення розвитку.

Нормальною (від латинського normalis - нормальний, правильний) можна вважати таку будову людини, при якій забезпечується функція здорового організму. Але кожна людина має індивідуальну форму і будову тіла. Це дозволяє говорити про варіанти (від латинського variation - зміна).

Норма - це варіанти, що якісно не відрізняються один від одного і забезпечують нормальну функцію. Норма - це те, що відхиляється не більше ніж на дві сигми.

Залежно від довжини тіла та інших антропометричних ознак розрізняють наступні варіанти (типи) будови тіла людини:

доліхоморфний (від грецького dolichos - довгий), для якого характерні вузький і довгий тулуб, довгі кінцівки (астенік);

брахіморфний (від грецького brachys - короткий) - короткий і широкий тулуб, короткі кінцівки (гіперстенік);

мезоморфний (від грецького mesos - середній) - проміжний тип, найближчий до ідеального, або нормального (нормостенік).

Нормальна анатомія вивчає будову тіла системно (кістки, м'язи, травну, дихальну, серцево-судинну, нервову та інші системи) і у зв'язку з функціями. Тому нормальну анатомію називають системною і функціональною.

Виражені стійкі вроджені відхилення від норми називають аномаліями (від грецького anomalia - неправильність). Різко виражені аномалії, які мають зовнішні прояви, називаються виродливістю. Виродливості вивчає наука тератологія (від грецького teras - виродок). Пошкоджені тою чи іншою хворобою органи і тканини вивчає патологічна анатомія. Будову окремих ділянок тіла людини з урахуванням положення органів по відношенню до скелета та інших органів вивчає топографічна (хірургічна) анатомія. Зовнішні форми тіла людини, пропорції вивчає пластична (рельєфна) анатомія. Порівняльна анатомія вивчає будову тіла тварин, які стоять на різних етапах еволюції та порівнює її з будовою тіла людини. Ріст і розвиток людини до народження (пренатальний період) досліджує ембріологія (від грецького embryon - зародок), після народження (постнатальний період) - вікова анатомія. У віковій анатомії виділяють геронтологію (від грецького geron - старий) - науку про старіння, яка вивчає літній та старечий періоди. З анатомії виділилась гістологія (від грецького histos - тканина) - вчення про тканини, і цитологія (від грецького kytos - клітина) - наука про будову та функції клітин. Останні дві науки вивчають тонку мікро- та субмікроскопічну будову органів (тканини, клітини) за допомогою мікроскопів.

Для позначення ділянок тіла, органів та їх частин, різних понять з анатомії користуються спеціальними латинськими термінами, список яких називається анатомічною номенклатурою (Nomina Anatomica). Міжнародна анатомічна номенклатура, якою користуються зараз, прийнята на VI Міжнародному конгресі анатомів у Парижі (1955 рік) і називається Паризькою анатомічною номенклатурою (Parasiana Nomina Anatomica - PNA). До 1955 року в анатомії і в медицині користувалися списком анатомічних термінів, прийнятих на Анатомічному конгресі, який відбувся в 1895 році в Базелі (Швейцарія). Він називається Базельською анатомічною номенклатурою (BNA).

Клітина (cellula) - це мікроскопічний утвір, елементарна частинка живого організму, але це складна система, яка містить ядро і цитоплазму. Розміри клітини становлять від декількох мкм до 200 мкм. Форми клітин різні (куляста, веретеноподібна, плоска, кубічна, призматична, циліндрична, зірчаста, з відростками).

Будова клітини складна. Зовні кожна клітина має оболонку - цитолему (плазмолему). Цитолема - це пів проникна мембрана, через яку здійснюється транспорт речовин та взаємодія клітини із сусідніми клітинами та міжклітинною речовиною. У клітині міститься ядро, яке бере участь у синтезі білків та зберігає генетичну інформацію. Ядро вкрите оболонкою - каріолемою. Заповнене ядро нуклеоплазмою (каріоплазмою), в якій є 1 - 2 ядерця та хроматин. Навколо ядра розміщена цитоплазма. До складу цитоплазми входить гіалоплазма, органели та цитоплазматичні включення. Гіалоплазма - це вільна від органел речовина цитоплазми, пів рідка, півпрозора, бере участь у процесах обміну. Органели - постійні частини клітини, які виконують специфічні функції. До органел належать:

мітохондрії - енергетичні органи клітини, беруть участь у процесах окислення, фосфорилювання;

внутрішній сітчастий апарат (пластинчастий комплекс, або комплекс Гольджі), який складається з міхурців, пластинок, трубочок, синтезує полісахариди, бере участь у виведенні за межі клітини продуктів її життєдіяльності;

цитоплазматична (ендоплазматична) сітка - утворена трубочками, цистернами, пластинками. Незерниста цитоплазматична сітка бере участь в обміні ліпідів і полісахаридів. Зерниста цитоплазматична сітка має кулясті гранули - рибосоми та їх скупчення - полісоми (полі рибосоми). Зерниста цитоплазматична сітка бере участь у синтезі білка.

цитоплазматичні включення - це накопичення різних речовин (білкові, жирові, пігментні та інші утворення).

Функції клітини:

обмін речовин;

розмноження;

рухові реакції.

Клітини входять до складу тканин.

Тканина (textus) - це спільність клітин і позаклітинної речовини, об'єднаних походженням, будовою і функціями.

Класифікація тканин:

1) специфічні:

1.1) нервова;

1.2) м'язова:

1.2.1) гладка (непосмугована);

1.2.2) скелетна (поперечно-смугаста);

2) неспецифічні:

2.1) епітеліальна:

2.1.1) покривний епітелій;

2.1.2) епітелій залоз;

2.2) сполучна:

2.2.1) опорна;

2.2.2) трофічна.

І. Епітеліальна тканина, або епітелій - це шар клітин, що лежать на базальній мембрані, під якою є пухка волокниста сполучна тканина. Епітелій вкриває поверхню тіла (шкіру), вистилає слизові оболонки, відділяючи організм від зовнішнього середовища і виконуючи покривну та захисну функції; а також утворює тканину залоз внутрішньої та зовнішньої секреції. Для епітеліальної тканини характерно багато клітин і мало міжклітинної речовини.

ІІ. Сполучна тканина складається з невеликої кількості клітин і значної кількості міжклітинної речовини (колагенові, еластичні, ретикулярні волокна, основна речовина). Сполучна тканина виконує опорну та захисну функції (кісткова, хрящова, щільна волокниста, сполучна тканини), а також трофічну функцію (кров, лімфа, пухка волокниста і ретикулярна сполучні тканини).

1. Кісткова тканина складається з кісткових клітин, замурованих у міжклітинну речовину, яка має колагенові волокна і неорганічні солі.

2. Хрящова тканина складається з хрящових клітин (хондроцитів) та основної речовини (геля). Розрізняють:

гіалінову хрящову тканину, покриту охрястям, яка продукує молоді хрящові клітини. З гіалінового хряща утворені суглобові хрящі, реберні хрящі, епіфізарні хрящі;

колагеново-волокнисту хрящову тканину, яка має багато колагенових волокон (фіброзні кільця міжхребцевих дисків, внутрішньосуглобові диски, меніски);

еластичну хрящову тканину, яка має значну кількість еластичних волокон (деякі хрящі гортані, вушна раковина, хрящова частина слухової труби і зовнішнього слухового ходу).

3. Щільна волокниста сполучна тканина складається з численних сполучнотканинних волокон, які густо переплітаються, і невеликої кількості клітин (сухожилки, зв'язки).

4. Пухка волокниста сполучна тканина містить багато різних клітин (фібробласти, макрофаги, плазматичні клітини та інше), волокна, основну речовину.

5. Ретикулярна сполучна тканина складається з ретикулярних клітин і ретикулярних волокон, в петлях яких знаходяться клітини крові. Ретикулярна сполучна тканина становить основу кісткового мозку, загруднинної залози, селезінки, лімфатичних вузлів та ін. Ретикулярна сполучна тканина може перероджуватися у жирову тканину, коли у цитоплазмі фібробластів накопичуються жирові (ліпідні) включення.

6. Кров складається з основної речовини (плазма) і клітин (форменні елементи), серед яких розрізняють еритроцити, лейкоцити (лімфоцити, моноцити, нейтрофіли, ацидофіли, базофіли), кров'яні пластинки (тромбоцити).

7. Лімфа теж складається з плазми і клітин, але не має еритроцитів.

ІІІ. М'язова тканина здійснює рухи організму, містить спеціальні структури - міофібрили.

Гладка (не посмугована) м'язова тканина складається з одно ядерних веретеноподібних клітин. З такої тканини утворені стінки судин, нутрощів.

Скелетна (поперечно-посмугована) м'язова тканина складається з поперечно-посмугованих м'язових волокон, в яких при поляризаційній мікроскопії темні ділянки змінюються світлими; формує скелетні м'язи, м'язи язика, горла, м'якого піднебіння, гортані.

Серцева м'язова тканина складається з м'язових клітин (серцевих міоцитів), має посмугованість.

IV. Нервова тканина складається з нервових клітин (нейроцит або нейрон) і нейроглії. Нейроглія виконує опорну, трофічну, захисну, пограничну функції. Клітини нейроглії вистилають порожнину головного мозку, центральний канал спинного мозку (епендимоцити), утворюють опорний апарат центральної нервової системи (астроцити), оточують тіла нейронів і їх відростки (олігодендрогліоцити), здійснюють фагоцитоз (гліальні макрофаги).

З тканин побудовані органи.

Орган (organum) - це частина тіла, яка має певну форму, внутрішню будову, займає певне місце в організмі та виконує специфічну функцію. В утворенні кожного органа беруть участь різні тканини, але одна є головною (для мозку - нервова, для м'язів - м'язова, для залоз - епітеліальна), а інші - допоміжні.

Система органів - це органи, які виконують спільну функцію і мають спільне походження (травна система, дихальна система, серцево-судинна система, нервова система та інші).

Апарат органів - це органи, які виконують спільну функцію, але мають різне походження (опорно-руховий апарат, ендокринний апарат).

Розвиток людського організму - онтогенез - поділяється на два періоди:

1) пренатальний (внутрішньоутробний);

2) постнатальний (поза утробний).

Внутрішньоутробний період триває від моменту запліднення яйцеклітини і до народження дитини й складається з двох фаз: ембріональної (перші два місяці) і фетальної (3 - 9-й місяці) (від латинського fetus - плід).

В момент запліднення чоловіча статева клітина - сперматозоїд (спермій) проникає у жіночу статеву клітину - яйцеклітину (овоцит), в результаті чого виникає зигота. Запліднення переважно відбувається в матковій трубі. Зигота (одноклітинний зародок) має всі властивості обох статевих клітин.

Перший тиждень розвитку зародка - це дроблення, при якому з одної клітини утворюється багато клітин - еластомерів, які формують багатоклітинну бластулу. Дроблення триває три - чотири дні у матковій трубі, а потім продовжується уже в матці. До кінця першого тижня формується міхурець - бластоциста, який складається з внутрішньої групи клітин - ембріобласта та із периферійної групи клітин - трофобласта (вистилає поверхню ембріобласта). Між ембріобластом і трофобластом є порожнина, заповнена позазародковою мезенхімою. Зародок починає укорінюватися в слизову оболонку матки (імплантація). Клітини трофобласта виділяють фермент, розпушуючий поверхневий шар слизової оболонки матки, а також дають вирости - ворсинки і перетворюються у ворсинчасту оболонку - хоріон. З хоріона і прилягаючої до нього слизової оболонки матки розвивається плацента (дитяче місце). З ембріобласта формується ембріон.

На другому тижні життя зародка клітини ембріобласта розділяються на два шари, з яких формуються два міхурці: із зовнішнього шару клітин утворюється ектобластичний (амніотичний) міхурець; із внутрішнього шару клітин - ентобластичний (жовтковий) міхурець.

У цей період зародок складається з двох листків: зовнішнього - ектодерми і внутрішнього - ентодерми.

Третій тиждень життя зародка - це період гаструляції та утворення мезодерми і хорди. Хорда, або спинна струна, - це клітинний тяж, похідна мезодерми, знаходиться між зовнішнім і внутрішнім листками зародка від його головного до хвостового кінця. На третьому тижні з ектодерми виділяється смужка клітин - нервова пластинка, яка перетворюється далі у нервову борозну, а згодом, замикаючись, перетворюється в нервову трубку. Ектодерма зливається над нервовою трубкою і втрачає з нею зв'язок. Таким чином, в кінці третього тижня зародок має осьовий комплекс зачатків (нервову трубку, хорду, мезодерму - справа і зліва від них), а також поза ембріональні органи (хоріон, амніон, алантоїс, жовтковий мішок). Алантоїс - пальцеподібної форми виріст між ентодермою і позазародковою мезенхімою. По ходу алантоїса від зародка до ворсинок хоріона проростають кровоносні пупкові судини, оточені пупковим канатиком.

На четвертому тижні життя зародка починається формування зачатків органів. Ентодермальний листок зародка утворює трубку - первинну кишку, замкнену в передньому і задньому відділах. Поза зародком залишається жовтковий мішок, сполучений з первинною кишкою. Первинна кишка спереду закрита ротогорловою мембраною, яка відділяє просвіт кишки від ектодермальної ротової бухти. Ззаду первинна кишка закрита клоакальною мембраною, яка відділяє просвіт кишки від ектодермальної клоакальної бухти (клоаки).

Мезодерму розрізняють вентральну (несегментовану), дорсальну (сегментовану) і проміжну (мезодермальні ніжки). Вентральна мезодерма має дві пластинки: 1) вісцеральну (медіальну) пластинку, яка прилягає до ентодерми (первинної кишки) і називається спланхноплеврою, або вісцеральною мезодермою; 2) соматичну (латеральну) пластинку, яка прилягає до стінки зародка (до ектодерми) і називається соматоплеврою, або соматичною мезодермою.

Із спланхно- і соматоплевр розвивається епітелій серозних оболонок. З вісцеральної і соматичної мезодерм виселяються клітини і утворюють мезенхіму, з якої розвивається власна пластинка і підсерозна основа серозних оболонок, оболонки (крім епітелію) стінок органів травної та дихальної систем. Простір між спланхно- і соматоплеврами перетворюється згодом у очеревинну, плевральні та перикардіальну порожнини.

Дорсальна мезодерма розміщена справа і зліва від хорди, поділена на соміти. Вентромедіальна ділянка соміта називається склеротом. Зі склеротомів розвиваються кістки осьового скелета. Латеральна ділянка соміта називається міотом. Із міотомів розвиваються скелетні м'язи. Дорсолатеральна ділянка кожного соміта називається дерматом. З дерматомів розвивається основа шкіри - дерма (епітелій шкіри розвивається з ектодерми). З проміжної мезодерми розвиваються сечові та статеві органи.

На восьмому тижні закінчується закладка органів. З 9-го тижня, тобто з початку третього місяця, зародок набуває вигляду людини і називається плодом. Плодний період триває аж до моменту народження дитини. Цей період характеризується формуванням органів (органогенез).

Схема розвитку органів із зародкових листків:

І. Ектодерма:

1. Епітелій шкіри, нервова трубка:

1) спинний і головний мозок;

2) гангліозна пластинка:

спинномозкові нерви;

черепні нерви.

П. Мезодерма:

1) вентральна:

1.1) соматична серозна оболонка

1.2) вісцеральнамезенхіма:

кров;

лімфа;

селезінка;

хрящі;

гладка мускулатура;

судини.

2. Проміжна:

1) сечові органи;

2) статеві органи.

3. Дорсальна (соміти):

1) дерматом:

дерма;

2) склеротом:

кістки;

3) міотом:

скелетні м'язи.

Ш. Ентодерма:

* епітелій слизових оболонок органів травної та дихальної систем;

* залози.

Постнатальний період триває від народження до смерті індивідуума і поділяється на періоди:

новонароджений (1 - 10 днів);

грудний (10 днів - 1 рік);

раннє дитинство (1 - 3 роки);

перше дитинство (4 - 7 років);

друге дитинство (8 - 12 років);

підростковий (пубертатний) (13 - 16 років);

юнацький (17 - 21 рік);

зрілий - І період (22 - 35 років);

П період (36 - 60 років);

літній (61 - 74 роки);

старечий (75 - 90 років);

довголіття (90 років і більше).

Опорно-руховий апарат

Утворений кістками, з'єднаннями кісток, скелетними м'язами.

Забезпечує рух у просторі та опору людського організму.

Кістки та з'єднання кісток становлять пасивну частину опорно-рухового апарата, кістки виконують функцію важелів.

М'язи - це активна частина опорно-рухового апарата. Скорочуючись, вони виконують рухи тіла (змінюють положення кісток).

Площини, вісі, напрямки

Для визначення положення органа в просторі необхідно розуміти поняття площина, вісь, напрямок.

Площина (planum) - виділяють три (дві - вертикальні і одна - горизонтальна):

1. Вертикальні площини:

1.1. Фронтальна площина (planum frontale) - проходить паралельно чолу (frons - лоб), поділяє тіло на передню та задню частини.

1.2. Сагітальна площина (planum sagittale) - проходить у напрямку стріли (sagitta - стріла), поділяє тіло на праву і ліву частини. Одна з них - серединна площина (planum medianum), яка поділяє тіло на дві симетричні половини (праву і ліву).

2. Горизонтальна площина (planum horizontale) - зорієнтована перпендикулярно до вертикальних площин, поділяє тіло на верхню і нижню частини.

Вісь (axis), напрямок (directio). Розрізняють три осі (одна - вертикальна, дві - горизонтальні):

1. Вертикальна вісь (axis verticalis) - проходить вздовж тіла зверху вниз або знизу вверх. Вертикальна вісь має два напрямки:

верхній (directio superior), або краніальний (cranialis; cranium - череп);

нижній (directio inferior), або каудальний (cauda - хвіст).

2. Горизонтальні осі:

2.1. Фронтальна вісь (axis frontalis) - проходить вздовж лоба справа наліво або зліва направо. Фронтальна вісь має два напрямки: правий (directio dexter) і лівий (direction sinister). По фронтальній осі може бути медіальний напрямок (medialis), який характеризує положення органа ближче до серединної площини, і латеральний (lateralis), який характеризує положення органа далі від серединної площини, а також серединний (medianus), який вказує на положення органа в серединній площині.

2.2. Сагітальна вісь (axis sagittalis) - проведена в напрямку стріли спереду назад, або ззаду наперед. Має два напрямки:

передній (directio anterior), або вентральний (ventralis, від латинського venter - живіт);

задній (dirtectio posterior), або дорсальний (dorsalis, від латинського dorsum - спина).

Осі і площини тіла людини: 1 - вертикальна (поздовжня) вісь; 2 - фронтальна площина; 3 - горизонтальна площина; 4 - фронтальна вісь; 5 - сагітальна вісь; 6 - сагітальна площина.

Класифікація кісток

І. Трубчасті кістки - мають тіло - діафіз (diaphysis) і кінці - епіфізи (epiphysis). Між діалізом і епіфізом знаходиться зона росту - метафіз (metaphysis), за рахунок якого кістка росте у довжину. Трубчасті кістки можуть бути довгими і короткими. Довгі трубчасті кістки виконують локомоторну функцію, короткі - опорну.

П. Губчасті кістки - короткі, мають форму неправильного куба.

Ш. Плоскі кістки - широкі, беруть участь в утворенні порожнини тіла, виконують захисну функцію.

IV. Змішані кістки - складні, мають елементи плоских і губчастих кісток.

V. Повітроносні кістки - мають порожнину, заповнену повітрям.

Будова кістки

Кістка - орган, у живої людини містить 50% води, 28,15% органічних речовин і 21,85% неорганічних речовин (сполуки кальцію, фосфору, магнію та ін.). Мацерована (обезжирена, вибілена, висушена) кістка на 1/3 складається з органічних речовин і на 2/3 з неорганічних. При переважанні органічних речовин у кістці (у дітей) кістка більш еластична; при переважанні неорганічних речовин (в старших людей) - кістка ламкіша, хрустка.

Кістка складається із кісткової тканини. Зовнішній шар кістки утворений компактною речовиною (substantia compacta), яка складається з пластинчастої кісткової тканини, крізь яку проходять тонкі кісткові канальні - продовження живильних каналів (canales nutricii), які однойменними отворами (foramina nutricia) відкриваються на поверхні кістки. Через живильні канали відбувається живлення та іннервація кістки, бо через них проходять артерії, вени, нерви. Структурною одиницею кістки є остеон, або Гаверсова система. Остеон - це центральний канал (канадець, розміщений паралельно до поверхні кістки) із системою концентричних пластинок, які формують стінки центрального каналу. Концентричні пластинки мають форму трубочок, вставлених одну в другу. Простори між остеонами заповнені вставними (проміжними) пластинками. Під компактною речовиною знаходиться губчаста речовина (substantia spongiosa). Губчаста речовина пориста, утворена кістковими балками, між якими є порожнини - комірки. Кісткові балки розміщені не хаотично, а в напрямках, по яких кістка отримує навантаження (стиснення і розтягнення). Губчаста речовина кісток черепа розміщена між двома пластинками компактної речовини і називається диплом (diploe). Внутрішня пластинка компактної речовини тоненька, легко ламається при травмі, називається скляною пластинкою (lamina vitrea). Всередині кістки знаходиться кістково мозковий канал, або порожнина (cavitas medsullaris). Внутрішній шар кісткової тканини, який обмежує кістково-мозковий канал, називається ендоостом. Кістково-мозковий канал заповнений кістковим мозком (medulla ossia). Кістковий мозок - орган кровотворення та імунної системи. Розрізняють червоний кістковий мозок і жовтий кістковий мозок. Червоний кістковий мозок (medulla ossia rubra) - розміщений у комірках губчастої речовини плоских і губчастих кісток, епіфізів довгих (трубчастих) кісток; складається з сітки ретикулярних волокон і клітин, в петлях якої знаходяться молоді та зрілі клітини крові. У новонароджених червоний кістковий мозок знаходиться у всіх кістках, у дорослої людини маса червоного кісткового мозку значно зменшується. Жовтий кістковий мозок (medulla ossia flava) заповнює кістково мозкові порожнини діалізів трубчастих кісток, складається з переродженої ретикулярної строми з жировою тканиною. Кровоутворюючі елементи в жовтому кістковому мозку відсутні.

Зовні кістка вкрита окістям (periosteum). Окістя - це тонка сполучнотканинна пластинка, яка складається з двох шарів, багата судинами і нервами. Зовнішній шар окістя - волокнистий, внутрішній - ростковий, камбіальний (остеогенний). За рахунок внутрішнього шару окістя утворюються молоді кісткові клітини (остеобласти), які відкладаються на поверхні кістки, і, таким чином, кістка росте в товщину.

Над поверхнею кістки виступають відростки - апофізи (apophysis).

Скелет (skeleton) - це сукупність кісток, складається з кісток тулуба (51 кістка), кісток голови (29 кісток), кісток верхніх кінцівок (64 кістки), кісток нижніх кінцівок (62 кістки). Скелет виконує опорну функцію (до кісток прикріплюються м'язи, фасції), захисну (формує стінки порожнин, в яких лежать органи), рухову (м'язи виконують рухи кісток в суглобах, в результаті чого тіло переміщується), біологічну (бере участь в обміні речовин), кровотворну (кістки містять кістковий мозок).

Розвиток скелета. Кісткова тканина розвивається з мезенхіми. Наприкінці першого місяця внутрішньоутробного розвитку утворюються скупчення мезенхіми, з яких формуються перетинкові моделі майбутніх кісток. Це перетинкова стадія розвитку кісток. З другого місяця клітини мезенхіми починають виробляти хондрин, і наступає хрящова стадія. З 6-7-го тижня починається кісткова стадія розвитку кісток. Але кістки склепіння черепа, кістки лиця, медіальна пластинка крилоподібного відростка, середня частина ключиці у своєму розвитку не мають хрящової стадії і називаються первинними кістками. При розвитку кістки прямим (перетинковим, ендесмальним) окостенінням в молодій сполучній тканині (переважно в центрі майбутньої кістки) з'являється одна або декілька точок окостеніння. Точка окостеніння складається з остеобластів (молодих кісткових клітин), розміщених у вигляді балок. Балки розростаються, утворюючи кісткову сітку, в петлях якої знаходяться клітини кісткового мозку та кровоносні судини. Остеобласти продукують міжклітинну речовину, в якій відкладаються солі кальцію. Поступово остеобласти перетворюються в остеоцити (зрілі кісткові клітини), формуються внутрішня і зовнішня пластинки компактної кісткової речовини, губчаста речовина, поверхневі шари сполучної тканини перетворюються в окістя.

Кістки тулуба, кінцівок, основи черепа розвиваються на місці хряща і називаються вторинними кістками. При розвитку кістки непрямим скостенінням утворення кістки може відбуватися з периферії хряща - перихондральне окостеніння, або з середини хряща - енхондральне скостеніння. Окостеніння довгих трубчастих кісток в ділянці діафіза здійснюється пери- та енхондральним шляхом. Перша точка окостеніння з'являється в центрі хрящової моделі кістки на восьмому тижні ембріогенезу. Епіфізи трубчастих кісток мають енхондральний шлях скостеніння. На останньому місяці внутрішньоутробного розвитку або після народження в епіфізах з'являються точки окостеніння. Хрящ поступово руйнується зсередини, а на його місці утворюється кісткова тканина. Між діалізом та епіфізом залишається тонкий хрящовий прошарок - епіфізарний хрящ, або метафіз. Це росткова зона, за рахунок якої кістка росте в довжину, поки не досягає своїх остаточних розмірів (14 - 25 років). Окостеніння губчастих кісток здійснюється енхондральним шляхом.

В кістці протягом життя постійно відбуваються два процеси: руйнування старої кісткової тканини і утворення нових кісткових клітин і міжклітинної речовини. Кістку руйнують особливі великі багатоядерні клітини - остеокласти.

Розвиток кісток тулуба. Кістки тулуба розвиваються із склеротомів і проходять всі три стадії розвитку. Перетинкова стадія характеризується утворенням скупчень мезенхіми в центрах майбутніх тіл хребців і розповсюдженням мезенхіми у дорсальному та вентральному напрямках для утворення зачатків дуг хребців та ребер.

На четвертому тижні відбувається заміна мезенхімної тканини хрящовою шляхом утворення хрящових центрів у тілах і дугах хребців, у ребрах.

З восьмого тижня починається окостеніння кісток тулуба. Перша точка окостеніння з'являється в тілі ребра.

Розвиток кісток кінцівок. Кістки кінцівок розвиваються із склеротомів і проходять всі три стадії розвитку. На четвертому тижні з'являються вирости мезенхіми - зачатки майбутніх кісток кінцівок. Особливістю є той факт, що спочатку формуються зачатки кісток передпліччя і гомілки, а потім - плеча і стегна.

Анатомічна термінологія

анатомія клітина кістка хребець

1. Arcus - дуга

2. axis - вісь

3. canalis - канал

4. caput - голова, головка

5. collum - шия, шийка

6. columna - стовп

7. corpus - тіло

8. costa, ae - ребро, ребрб

9. directio - напрямок

10. facies - поверхня

11. fissura - щілина

12. foramen - отвір

13. fossa - ямка

14. fossula - ямочка

15. incisura - вирізка

16. linea - лінія

17. os, ossis (ossa - Pl.) - кістка, кнстки (кісткъ)

18. pars - частина

19. planum - площина

20. processus - відросток

21. spina - ость

22. sulcus - борозна

23. vertebra - хребець

24. medialis - медіальний, присередній

25. lateralis - латеральний, бічний

26. medius - середній

27. intermedius - проміжний

28. linea mediana - серединна лінія

29. dexter - правий

30. sinister - лівий

31. anterior - передній

32. posterior - задній

33. superior - верхній

34. inferior - нижній

35. columna vertebralis - хребтовий стовп

36. pars cervicalis - шийна частина

37. pars thoracica - грудна частина

38. pars lumbalis - поперекова частина

39. pars sacralis - крижова частина

40. pars coccygea - куприкова частина

41. thorax - грудна клітина

42. transversus - поперечний

43. articularis - суглобовий

44. processus transversus - поперечний відросток

45. proximalis - ближчий

46. distalis - дальший

47. abductio - відведення

48. adductio - приведення

49. flexio - згинання

50. extensio - розгинання

51. internus - внутрішній

52. externus - зовнішній

53. superficialis - поверхневий

54. profundus - глибокий

55. sceleton - скелет

56. rotatio - обертання

57. supinatio - відвертання

58. pronatio - привертання

Хребтовий стовп (columna vertebralis)

Довжина хребтового стовпа новонародженої дитини становить 40% довжини тіла (рис. 9). У перші два роки життя хребет збільшується мало не у два рази, до 15 - 16 років ріст уповільнюється, після 15 - 16 років - знову прискорюється. Розвиток хребта завершується приблизно до 23 - 25 років. У дорослої людини хребтовий стовп майжеу 3,5 рази довший (60 - 70 см), ніж у новонародженого. Частина хребта, розміщена над крижовою кісткою, поступово потовщується донизу, крижово-куприкова частина різко потоншується. Кількість справжніх (вільних, докрижових) хребців у людини, як правило, 24 (у 5 - 8% випадків - 23 або 25). Кількість хребців у крижовому і куприковому відділах також варіює: крижова кістка може складатися із 4 - 6 хребців, куприк - 1 - 5. Іноді хребці можуть переходити із одного відділу у другий. Так, процес переходу L5 (V поперекового хребця) у крижовий відділ, при якому L5 зростається з S1 (І крижовий хребець), носить назву сакралізації. Процес, при якому S1 не зростається з крижовою кісткою і при цьому набуває ознак хребців поперекового відділу, стаючи L6, називається люмбалізацією. Також можливий процес люмбалізації, при якому Th12 (XII грудний хребець) переходить у поперековий відділ, стаючи L1, при цьому дванадцята пара ребер відсутня.

Тіла хребців з'єднуються за допомогою міжхребцевих дисків, товщина яких у шийному відділі дорівнює 5 - 6 мм, у грудному відділі становить 3 - 4 мм, у поперековому - 10 - 12 мм.

Міжхребцеві диски у дітей відносно товщі, ніж у дорослих, з віком їх товщина зменшується, вони стають менш еластичними, драглисте ядро зменшується у розмірах, периферійна зоні фіброзного кільця частково заміщується хрящем і навіть піддається окостенінню.

Хребет дорослої людини має вигини: вперед - лордоз (lordosis), назад - кіфоз (kiphosis). Ці вигини відносять до первинної кривини (curvatura primaria) (розрізняють грудний кіфоз - kyphosis thoracica та крижовий кіфоз - kyphosis sacralis) і вторинної кривини (curvatura secundaria) (cюди належать шийний лордоз - lordosis cervicis (colli) та поперековий лордоз - lordosis lumbalis). Шийний лордоз переходить у грудний кіфоз, який відповідно змінюється поперековим лордозом, а потім крижовим кіфозом. Функціональне значення вигинів надзвичайне. Завдяки ним удари, поштовхи і струси, які передаються хребту при різних рухах, падінні, послаблюються і не досягають черепа, а найголовніше - мозку. Вигини вирізняють хребет людини від хребта інших тварин і пов'язані з вертикальним положенням тіла і прямоходінням. При неправильному формуванні осанки дитини можливе виникнення патологічної кривини - сколіоза (scoliosis) - вигину хребта вбік (вправо або вліво).

Хребтовий стовп зародка і плода людини має форму дуги, оберненої опуклістю назад (через обмежений простір у порожнині матки голова ембріона приведена до хвоста). У новонародженої дитини хребет мало не прямий, кривини формуються поступово внаслідок тяги м'язів. Коли дитина починає тримати голову, виникає шийний лордоз (біля 3 місяців), коли дитина сідає, з'являється грудний кіфоз (біля 6 місяців), коли дитина починає стояти, починає вирізнятися поперековий лордоз (9 - 12 місяців), а разом з ним і крижовий кіфоз. При цьому переміщується назад і центр тяжіння. Остаточне формування кривин відбувається на 6 - 7 році життя.

Хребтовий стовп людини дуже рухливий. Цьому сприяють пружність міжхребцевих дисків, будова хребців, їх суглобових відростків, зв'язкового апарату і м'язів, а також велика кількість з'єднань, рухи в яких на всьому протязі хребта здійснюються навколо трьох осей: 1) фронтальної (поперечної) - згинання хребта вперед (flexio) і розгинання назад (extensio); амплітуда цих рухів 170 - 245о; 2) сагітальної осі - бічне згинання вправо і вліво, загальна амплітуда рухів близько 165о; 3) вертикальної (поздовжньої) осі - обертання (rotatio), загальна амплітуда - біля 120о і колове обертання (circumductio).

У шийному і поперековому відділах амплітуда рухів максимальна. Об'єм рухів у шийному відділі: згинання - 70 - 79о, розгинання - 95 - 105о, обертання - 80 - 85о.

У грудному відділі рухливість хребта обмежена наявністю ребер і груднини, тонкими міжхребцевими дисками і частково - вертикально спрямованими остистими відростками. Згинання, розгинання і бічні згинання в цьому відділі незначні: згинання - до 35о, розгинання - до 50о, обертання - до 20о. У поперековому відділі товсті міжхребцеві диски сприяють більшій амплітуді рухів (згинання - до 60о, розгинання - до 45 - 50о), будова верхніх і нижніх суглобових відростків затримує обертання і бічні рухи.

Хребці (vertebrae)

Хребці утворюють хребтовий стовп, хребет (columna vertebralis), який складається із 7 шийних, 12 грудних, 5 крижових, 5 поперекових і 3-5 куприкових хребців.

Шийні хребці (vertebrae cervicales), грудні хребці (vertebrae thoracicae) і поперекові хребці (vertebrae lumbales) - справжні хребці (vertebrae verae)

Крижові хребці (vertebrae sacrales) та куприкові хребці (vertebrae coccygeae) зрослися в крижову кістку (os sacrum) і куприкову кістку (os coccygis). Це несправжні хребці (vertebrae spuriae).

Функція хребців:

1. Опорна і амортизаційна;

2. Захисна;

3. Рухова;

4. Метаболічна;

5. Кровотворна.

Кожний хребець складається з тіла хребця (corpus vertebrae) і дуги хребця (arcus vertebrae). Вони обмежовують хребцевий отвір (foramen vertebrale). Хребцеві отвори, накладаючись один на другий, утворюють хребтовий канал (canalis vertebralis).

На дузі є 7 відростків:

- непарний остистий відросток (processus spinosus);

- парні поперечні відростки (processus transversi) - для з'єднання з ребрами (costae) або з їх рудиментами;

- парні верхні суглобові відростки (processus articulares superiores) - для з'єднання з нижніми суглобовими відростками верхнього хребця;

- парні нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) - для з'єднання з верхніми суглобовими відростками сусіднього нижнього хребця.

Шийні хребці [C I - C VII] - vertebrae cervicales [C I - C VII] мають такі особливості:

1. На поперечних відростках (processus transversi) є поперечні отвори (foramina transversaria);

2. Остисті відростки (processus spinosi) роздвоєні (крім VII хребця);

3. Поперечні відростки (processus transversi) мають передні горбки (tubercula anteriora) та задні горбки (tubercula posteriora), які містяться відповідно на ребровому відростку - processus costalis (або передньому відростку - processus anterior) і власне поперечному відростку - processus transversus (або задньому відростку - processus posterior);

4. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать у горизонтальній площині;

5. Тіло хребця (corpus vertebrae) угорі скошене в поперечній площині, а донизу - в стріловій площині.

Особливості атланта [C I], першого шийного хребця (atlas [C I]):

1. Відсутнє тіло хребця (corpus vertebrae).

2. Замість тіла хребця (corpus vertebrae) залишилися бічні маси атланта (massae laterales atlantis);

3. Бічні маси атланта (massae laterales atlantis) з'єднані передньою дугою атланта (arcus anterior atlantis) і задньою дугою атланта (arcus posterior atlantis);

4. На передній дузі атланта (arcus anterior atlantis) є передній горбок (tuberculum anterius), а на задній дузі атланта (arcus posterior atlantis) - задній горбок (tuberculum posterius);

5. Замість суглобових відростків (processus articulares) є відповідні верхні суглобові поверхні (facies articulares superiores) і нижні суглобові поверхні (facies articulares inferiores);

6. На задній поверхні (facies posterior) передньої дуги атланта (arcus anterior atlantis) є ямка зуба (fovea dentis) для з'єднання із зубом осьового хребця (dens axis).

Осьовий хребець [C II], другий шийний хребець (axis [C II]) має зуб осьового хребця (dens axis), який складається з верхівки зуба (apex dentis) і основи зуба (basis dentis). На зубі міститься передня суглобова поверхня (facies articularis anterior) та задня суглобова поверхня (facies articularis posterior). На хребці виникає нижній суглобовий відросток (processus articularis inferior).

III-VI шийні хребці [C III - C VI] - типові. Передній горбок (tuberculum anterius) VI шийного хребця добре виражений і називається сонним горбком (tuberculum caroticum), тому що до нього притискають загальну сонну артерію (arteria carotis communis) при кровотечах у ділянці лицевого черепа (viscerocranium) або у верхній ділянці шиї.

VII шийний хребець [C VII] називається виступним хребцем (vertebra prominens), тому що він має довгий нероздвоєний остистий відросток (processus spinosus). Він є орієнтиром для лікарів при відрахуванні хребців (vertebrae) під час пункції спинномозкової рідини (liquor cerebrospinalis).

Особливості грудних хребців [T I - T XII] (vertebrae thoracicae [T I - T XII]):

1. Мають на тілі верхні реброві ямки (напів'ямки) - foveae costales superiores та нижні реброві ямки (напів'ямки) - foveae costales inferiores для з'єднання з головками ребер (caput costae);

2. На поперечних відростках (processus transversi) містяться реброві ямки поперечних відростків (foveae costales processum transversorum);

3. Остисті відростки (processus spinosi) довгі, спрямовані донизу, черепицеподібно накривають один одного;

4. Суглобові поверхні (facies articulares) верхніх суглобових відростків (processus articulares superiores) і нижніх суглобових відростків (processus articulares inferiores) лежать у лобовій площині.

Перший грудний хребець (vertebra thoracica I) на бічній поверхні тіло хребця (corpus vertebrae) має цілу верхню реброву ямку (fovea costalis superior) і нижню реброву ямку (напів'ямку) - fovea costalis inferior.

На тілі Х грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae X) на тілі хребця (corpus vertebrae) є лише верхня реброва ямка (напів'ямка) - (fovea costalis superior).

ХІ-ХІI грудні хребці (vertebrae thoracicae ХІ-ХІI) на їх тілі (corpus vertebrae) є лише одна повна реброва ямка (foveae costalis), а на поперечних відростках (processus transversi) ребрових ямок (fovea costales) немає.

Верхні суглобові відростки (processus articulares superiores) XII грудного хребця (vertebrae thoracicae ХІI) лежать у лобовій площині, а нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) - у стріловій площині.

Особливості поперекових хребців [L I - L V] (vertebrae lumbales [L I - L V])

1. Містять соскоподібний відросток (processus mamillaris) та додатковий відросток (processus accessorius);

2. Мають масивне тіло (corpus);

3. Остистий відросток (processus spinosus) є заокругленим;

4. Поперечні відростки (processus transversi), які є рудиментами ребер (costae), називаються реброподібними відростками; ребровими відростками (processus costiformes; processus costales);

5. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать у стріловій площині. При цьому верхні суглобові поверхні (facies articulares superiores) обернені всередину, а нижні суглобові поверхні (facies articulares inferiores) - назовні.

Усі хребці складають хребтовий стовп (columna vertebralis). Він має:

- первинну кривину (curvatura primaria). Первинне скривлення хребта, що є наслідком черевного згинання ембріона, зберігається в грудній і тазовій ділянках. До нього належать грудний кіфоз (kyphosis thoracica) і крижовий кіфоз (kyphosis sacralis) - це вигини, які обернені дозаду;

- вторинну кривину (curvatura secundaria). Вторинні скривлення хребта є увігнутими, спричинені дією м'язів плода (на початковій стадії є скоріше функціональними, ніж структурними). До них належать шийний лордоз (lordosis cervicis) і поперековий лордоз (lordosis lumbalis), які обернені допереду.

При неправильній поставі може розвинутись сколіоз - бічний вигин хребтового стовпа (частіше в грудному відділі).

Размещено на Allbest.ru

...